ЛЕКЦІЯ 13
Діалектика
Розвиток діалектики.
Принципи, категорії, закони діалектики
Коротка характеристика різних “моделей” діалектики.
Короткий зміст
Діалектика – теорія і метод пізнання дійсності, вчення про загальний зв'язок і розвиток. Уявлення про мінливість і взаємозв'язану всього сущого виникли у глибокій старовині.
Перша класична форма діалектики виникла в надрах німецької ідеалістичної філософії (XVIII-XIX вв.). У своєму завершеному вигляді (філософія Гегеля) представляла систему взаємозв'язаних понять, категорій, законів, що відображають всесвітньо-історичний хід абсолютної ідеї.
Матеріалістична діалектика, творчо сприйнявши ідеї своїх попередників, рішуче відкинула ідеалістичну основу розвитку світу, активно використовувала еволюційні ідеї учених-природників. Найбільш реалістичним і плідним є гуманістичний напрям діалектичного матеріалізму.
Існують і інші «моделі діалектики», різноманітність яких виявляє складність і багатогранність даного об'єкту – загального зв'язку і розвитку світу. Кожна концепція розвитку приносить своє розуміння проблем діалектики, сприяє все більш глибокому пізнанню універсуму. Так, синергетика – сучасна теорія розвитку нерівноважних систем – розкрила нові аспекти діалектики буття. Багато дослідників пов'язують появу цієї концепції з початком революційних перетворень в науці.
1. Розвиток діалектики
Термін «діалектика» був введений Сократом і означав мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення двох протилежних думок (греч. dialektike techne – мистецтво бесіди). Сучасний зміст діалектики, зрозуміло, не обмежується первинним значенням, а відображає тривалий шлях свого розвитку.
Емпіричні спостереження стародавніх виявили одну з істотних характеристик миру – суперечність. Було відмічено, що в процесі розвитку предмети, явища перетворюються на свою протилежність, що свідчить про наявність в них протилежних різноспрямованих тенденцій розвитку, що виключають один одного. Суперечність, поміщена в самому предметі, розглядалася як джерело руху, розвитку. Найясніше і повно ці уявлення виражені у філософії Геракліта. Істотну роль в розвитку діалектичних поглядів зіграв Зенон Элейский, що глибоко зрозумів суперечність руху через співвідношення переривчастого – безперервного, кінцевого – нескінченного (апории Зенона).
Платон розглядає діалектику як метод пізнання, який через роз'єднання і з'єднання понять (аналіз, синтез) допомагає осягнути ідеї, просуває думку від нижчих понять до вищих. Не дивлячись на те, що Арістотель пов'язував з діалектикою лише гіпотетичне, імовірнісне знання, його теорія про взаємодію форми і матерії багато в чому сприяла подальшому розвитку ідей розвитку.
В цілому старогрецькі мислителі зуміли піднятися до усвідомлення загальної суперечності буття як єдиного і множинного, постійного і такого, що змінюється. Дозвіл цієї проблеми на базі діалектики став одним з головних завдань античної філософії.
Діалектичні ідеї Еллади були сприйняті мислителями середньовіччя. Концепції Платона (неоплатонизм), Арістотеля, перероблені відповідно до принципів і постулатів монотеїстських релігій зіграли значну роль в подальшому розвитку діалектики. У цей період головна увага зверталася на формальний сенс діалектики, вона виконувала функцію операції поняттями, була фактично витиснена з сфери буття.
Подальші філософські епохи внесли свій внесок у розвиток діалектики. У працях Н.Кузанського, Дж.Бруно (Відродження), Р.Декарта, Г.Лейбніца, Б.Спінози (Новий час), Ж.Ж.Руссо, Д.Дідро (Освіта) розвивалися ідеї єдності і боротьби протилежностей, розвитку світу, взаємозв'язку необхідності і свободи, універсального і необхідного зв'язку матерії і руху, цілісності Універсуму та інші.
Новий етап розвитку діалектики пов'язаний з німецькою класичною філософією і, головним чином, з ученням Гегеля, що створило одну з перших класичних моделей діалектики нового часу.
Гегелівське вчення про розвиток і взаємозв'язок успадкував діалектичний матеріалізм. Його засновники Маркс і Энгельс дійсне значення гегелівської філософії бачили в тому, що вона принципово заперечувала остаточний характер результатів мислення і діяльності людей. Істина представлялася не як система незмінних догматичних тверджень, а, навпаки, вона відображала тривалий історичний шлях розвитку знання. Гегель образно говорив, що істина – це не монета, витягнута з кишені, а процес все більшого пізнання світу.
Точно також, по думці філософа, справа йде і у області практичної дії. Кожен ступінь в розвитку суспільства визначається епохою і умовами, яким вона зобов'язана своїм походженням. Але кожен стан суспільства поволі породжує нові умови, що ведуть до подальших суспільних трансформацій. Для діалектичної філософії немає нічого безумовного, раз і назавжди встановленого. На всьому вона бачить друк неминучої загибелі в безперервному процесі знищення і виникнення, нескінченного сходження від нижчих ступенів до вищих.
Діалектичний матеріалізм сприйняв систему категорій гегелівської філософії, проте, зміст категорій зазнав радикальні зміни. Вони стали виражати не саморозвиток Абсолютного духу, а процеси розвитку, що протікають в різних сферах матеріального і духовного світу. Гегель розглядав ідею як деміурга всього сущого; діалектичний матеріалізм розумів під ідеєю форму віддзеркалення людиною навколишнього світу і власного буття.
У зв'язку з принципово новим трактуванням діалектики виникає питання про об'єктивну і суб'єктивну діалектику, а також про взаємовідношення між ними. Під об'єктивною діалектикою розуміються закони і зв'язки об'єктивного світу. Змістом суб'єктивної діалектики є поняття, категорії, що виражають закони і зв'язки об'єктивного світу в суб'єктивній формі. Діалектичний метод пізнання розглядає проблеми віддзеркалення в поняттях об'єктивної діалектики. Розвиток явищ матеріального світу, їх загальний зв'язок, взаємозалежність в свідомості виявляється як розвиток мислення і загальний зв'язок понять.
Діалектико-матеріалістична модель діалектики має декілька напрямів. Так, П.А.Алексєєв, А.В.Панін виділяють модель діалектики, що політизується (або идеологизированную), особливо характерну для поглядів В.І.Леніна і І.В.Сталіна, лежачу в основі монотеоретичного підходу до філософії. Сучасні погляди на діалектико-матеріалістичну модель припускають з необхідністю та інші, а в політичному плані – протилежні аспекти розвитку. Найбільш плідним, таким, що далеко не вичерпало своїх можливостей, реалістичним є гуманістично-діалектичний напрям. При такому підході несуперечливий об'єднуються принципи матеріалізму, діалектики, гуманистичности, а сама діалектика, звільнена від партійно-класової обмеженості, більш повно розкриває свою багатогранність по відношенню до природи, суспільства і духовного світу людини.
2. Принципи, категорії, закони діалектики
Принципами діалектики є: визнання розвитку у всьому його нескінченному різноманітті і загальному зв'язку всього зі всім. Діалектичне мислення з часу своєї появи протистоїть догматизму, який відводить змінам і всестороннім зв'язкам між явищами і предметами миру другорядну роль. Догматичне, метафізичне бачення миру спотворює реальну картину дійсності; воно не в змозі відтворити процес розвитку сущого у всьому його різноманітті, неповторності, загальності.
Здатність діалектики у всесторонньому пізнанні світу виявляється через систему категорій – філософських понять, що розкривають універсальні зв'язки буття. Традиційно категорії підрозділяються на дві групи. Перша робить акцент на розгляді “організованості”, “впорядкованості”, “системності” буття. До них відносяться: “система – елемент – структура, “одиничне – загальне, “частина – ціле, “форма – зміст”, “кінцевий – нескінченне” та інші. Друга аналізує детерміацію (самодетерміацію) в різних формах через категорії: “причина – слідство”, “явище – суть”, “випадковість