Тема 4. Ресурсне забезпечення підприємництва
4.1. Класифікація ресурсів з позицій процесного підходу.
Термін "ресурси" (від французького ressource - допоміжний засіб) тлумачиться як засоби, запаси, можливості, джерела доходів. Під засобами розуміють прийоми, способи дії для досягнення чого-небудь, а також предмети, пристосування (або їх сукупність), необхідні для здійснення будь-якої діяльності.
Для ефективного функціонування суб'єкт підприємництва повинен визначити й організувати численні взаємопов'язані види діяльності. Процесом можна вважати діяльність, у якій використовуються ресурси та яка управляється для уможливлення перетворення входів на виходи. Часто вихід одного процесу безпосередньо служить входом іншого.
Під підходом з позицій процесу розуміється застосування суб'єктом підприємництва системи процесів з урахуванням їх важливості, взаємозв'язків та управління ними. Перевагою такого підходу є передбачуваний безперервний контроль сумісності окремих процесів у рамках системи, їх сполучення і взаємодії.
Процесний підхід передбачає:
• розуміння і виконання вимог (як входів);
• розгляд процесів з погляду додавання цінності;
• одержання результатів виконання (як виходів) й ефективності процесу (як залежності між одержаним результатом і використаними ресурсами),
• постійне вдосконалення процесів на підставі об'єктивних вимірювань.
Процеси за їх призначенням і значущістю можна характеризувати в двох аспектах: як процеси, придатні для створення цінностей, і як процеси, придатні для вирішення стратегічних завдань. Залежно від спроможності створювати цінності. процеси поділяються натри категорії:
• процесії що безпосередньо створюють цінності (як правило, пов'язані з основною спеціалізацією суб'єкта підприємництва процеси проектування продукції, її виробництва, сервісу тощо);
• процеси, що забезпечують можливості для створення цінностей (переважно процеси управління суб'єктом підприємництва);
• підтримуючі процеси (інші процеси, що не віднесені до перших двох категорій, наприклад, процеси обліку, підвищення кваліфікації персоналу тощо).
Основними елементами, без яких упорядкувати та здійснити будь-який процес неможливо, є:
• предмети праці;
• засоби праці;
• праця людей;
• інформація.
До предметів праці належать матеріальні й нематеріальні об'єкти, на які спрямований процес з метою їх видозмінювання. Внаслідок остаточного видозмінювання предметів праці утворюється продукції як результат (вихід) процесу. Продуктом процесу можуть бути матеріальна й нематеріальна продукція, роботи, послуги. До матеріальних предметів праці відносяться, наприклад, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, а також матеріальні об'єкти, щодо яких виконуються роботи чи надаються послуги. До предметів праці, які не мають матеріальної форми, можна віднести об'єкти проектування, теоретичних досліджень, а також права користування природними ресурсами тощо.
Засоби праці включають матеріальні й нематеріальні знаряддя, а також умови праці. За допомогою знарядь пращ відбувається безпосередній вплив на предмети праці, внаслідок якого предмети праці видозмінюються. До матеріальних знарядь праці належать машини, устаткування, прилади, інструменти та інше. До нематеріальних знарядь праці можна віднести програмні продукти, виробничі „ноу-хау" тощо. Прикладом засобів праці, що створюють необхідні матеріальні умови праці є земля, будівлі, споруди, передавальні пристрої, господарський інвентар та інше. До засобів пращ як умов праці, що не мають матеріальної форми, відносяться право на провадження діяльності, права користування земельною ділянкою, будівлею тощо.
До нематеріальних предметів і засобів праці можуть належати об'єкти прав інтелектуальної власності, особливості використання яких пов'язані з охороною прав інтелектуальної власності, що регулюються в законодавчому порядку. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері підприємництва визнаються винаходи і корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми; інші об'єкти, передбачені законом.
Праця людей полягає у виконанні трудових функцій, процедур й операцій, специфіка яких - залежить від особливостей процесу, та зумовлюється складом і розподілом найманих працівників суб'єкта підприємництва (а також фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) для суб'єкта підприємництва за договорами цивільно-правового характеру) за категоріями, спеціальностями, посадами, рівнем кваліфікації, набутими навичками та досвідом тощо.
Трудові відносини найманих працівників усіх суб'єктів підприємництва в Україні регулюються Кодексом законів про працю та іншими законами, в яких визначаються правові засади і гарантії здійснення працездатною людиною трудової діяльності. Відносини між суб'єктами підприємництва та виконавцями робіт (послуг) - фізичними особами, які не є найманими працівниками, регулюються Цивільним Кодексом України. .
Інформація є мірою усунення невизначеності ситуації щодо стану та взаємозв'язків між першими трьома основними елементами процесу. Під інформацією розуміють сукупність даних, які мають новизну й корисність. Інформація може бути об'єктивною (уречевленою в будь-якому продукті: товарах, послугах, знаннях тощо) та суб'єктивною (віддзеркаленою, організованою людьми). Крім того, інформація може кваліфікуватись за різними ознаками, наприклад:
• за рівнем невизначеності (низька середня, висока й надвисока),
• за галузями застосування (управлінська, технічна, біологічна тощо);
• за напрямами дії (внутрішня й зовнішня),
• за .масштабами (загальна й часткова),
• за часом дії (стратегічна, тактична й оперативна);
• за функціями (плануюча, організовуюча, координуюча, контролююча, активуюча тощо).
Процесний підхід до класифікації ресурсів підприємництва базується на їх групуванні відповідно до основних елементів процесу. В зв'язку з цим можна
ВИДІЛИТИ
• ресурси засобів праці (матеріальні й нематеріальні);
• ресурси предметів праці (матеріальні н нематеріальні);
• трудові ресурси;
• інформаційні ресурси.
4.2. Джерела фінансування ресурсів суб'єктів підприємництва.
Ресурсне забезпечення підприємництва вимагає відповідного фінансування, тобто придбання ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як правило, передбачає їх оплату (винятком може бути безоплатне отримання ресурсів). Джерелами фінансування ресурсів можуть бути власні кошти суб'єкта підприємництва і позикові кошти.
До власних коштів суб'єктів підприємництва - юридичних осіб належать вклади засновників (учасників) до статутного капіталу та надходження доходів (прибутків) суб'єкта підприємництва Збільшити власні кошти можна за рахунок додаткових вкладів засновників (додаткового випуску і продажу акцій акціонерного товариства) та підвищення ефективності діяльності суб'єкта підприємництва
До позикових коштів належать кредити банків та інших кредитно-фінансових організацій, а також позики третіх осіб.
За кредитним договором банк або інша фінансова організація (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За строками кредити поділяються на онкольні (або до вимоги), короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років).
Залежно від наявності та виду забезпечення розрізняють кредити бланкові, які не мають забезпечення (основані на довірі до позичальника), та кредити забезпечені. Забезпеченням кредиту може бути як застава, товарно-матеріальних і фінансових цінностей, гарантійні зобов'язання або порука, так і страхування ризику непогашення кредиту страховою організацією.
Залежно від цілей кредитування існують кредити на виробничі потреби, на проведення торговельно-посередницької діяльності, на тимчасові потреби (виплату заробітної плати, платежі до бюджету).
Крім того, відміни у кредитуванні можуть залежати від умов, порядку, розміру і строків уплати процентів по кредиту та суми основного боргу; режимів кредитного рахунку; галузевої належності позичальника, його організаційно-правової форми тощо. До особливих режимів кредитного рахунку відноситься кредит по контокоренту, який має багатоцільовий короткостроковий характер і надається клієнту банку у випадках перевищення фінансових потреб клієнта над його власними ресурсами. Кредитування здійснюється в межах кредитної лінії, розмір якої встановлюється на підставі даних балансу позичальника (суми окремих елементів оборотних коштів - виробничих запасів, у тому числі сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива тари; незавершеного виробництва і готової продукції, товарів; дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги; суми власних джерел формування оборотних коштів; суми кредиторської заборгованості). Контокорент - це єдиний активно-пасивний рахунок, на якому відображається весь платіжний оборот позичальника, при цьому його поточний рахунок закривається. Різновидом контокорентного кредиту є овердрафт, при жому поточний рахунок позичальника не тільки зберігається, але на ньому дозволяється мати мінусове сальдо. Цг означає, що клієнт банку понад залишки коштів на своєму поточному рахунку отримує право на додаткову оплату розрахункових документів за рахунок ресурсів банку.
В підприємницькій діяльності може використовуватись комерційний кредит - аванс, попередня оплата, відстрочення або розстрочення оплати за продукцію (товари, роботи, послуги).
Кредитуванням у формі попередньої оплати боргових вимог є факторинг. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимога) одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнтом у договорі факторингу є суб'єкт підприємницької діяльності, а фактором - банк або фінансова організація, а також фізична особа - суб'єкт підприємництва яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Плата за факторингові послуги включає два елементи: плату за обслуговування (комісію) та плату за надання в кредит грошових коштів.
Особливою формою фінансування капітальних вкладень в основні фонди є, фінансовий лізинг. На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на річ (товар) переходить від продавця до покупця, за договором фінансового лізингу право власності на річ зберігається за лізингодавцем, а лізингоодержувач отримує лише право на її використання. Зі спливом строку лізингового договору лізингоодержувач може придбати річ за узгодженою ціною, продовжити договір лізингу або повернути річ лізингодавцю. З економічної точки зору лізинг подібний до кредиту, наданому на придбання устаткування. При кредиті в основні фонди позичальник вносить у встановлені строки платежі для погашення боргу. При цьому банк зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного погашення кредиту. При лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі, а власником речі може стати тільки після закінчення договору лізингу за умови придбання за певну плату предмета лізингу.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або такуж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Для отримання позики суб'єкти підприємництва в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати боргові цінні папери (облігації, векселі).
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передавання прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Облігацією визнається цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підладжує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Вексель - це основний і найбільш розповсюджений вид кредитних грошей. Дія регулювання операцій з векселями існує спеціальна нормативна галузь, яка називається вексельним правом. На сьогодні діють дві системи вексельного права - Женевська угода про уніфікацію вексельного права (до якої входить Україна) та англо-американське право.
Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити теля настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселя можуть бути товарними (зобов'язання покупця, що випливає зі здійсненої купівлі-продажу та передачі товару) і фінансовими (зобов'язання позичальників, що випливають із здійсненої грошової позики). Векселі поділяються на прості і переказні. Простий вексель виписується боржником і містить просту та нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму, а переказний вексель виставляється кредитором на боржника і містить просту та нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму.