Система засобів маркетингу — це сукупність заходівметодів, конкретний інструментарій, який використовується підприємством для досягнення поставленої мети, виконання відповідних завдань.З кінця 50-х років XX ст. систему засобів маркетингу називають «маркетингова суміш» (marketing-mix). У кінці 70-х років можливі елементи цієї суміші було об'єднано в чотири групи (концепція «4Р» від початкової букви англійської назви кожної групи елементів), тобто product (товар), place (місце), promotion (просування), price (ціна).Головний елемент цієї «суміші» — товар. Тут основними інструментами маркетингової діяльності підприємства є його якість, різноманітність, зовнішній вигляд, властивості, товарна марка, упаковка, габарити, сервіс, гарантії, можливості повернення товару покупцем та ін. Головним у створенні товару як системи елементів є віднайдення і реалізація суттєвих переваг для споживачів проти товарних пропозицій конкурентів у широкому діапазоні — від упаковки до екологічної безпеки. В ідеалі товар підприємства взагалі має бути унікальним на ринку.Розподіл — це насамперед конструювання каналів збуту продукції підприємства. Саме вони мають пов'язувати підприємство з ринком, забезпечувати можливості для реалізації його продукції. Крім того, цей блок системи засобів маркетингу передбачає належні способи та методи створення збутового апарату, вибору посередників та управління ними, підготовки торговельних працівників, розміщення товарів у відповідних торговельних закладах, формування в кожному з них оптимального асортименту та номенклатури продукції, нагромадження необхідних та достатніх її запасів, організації транспортування і зберігання тощо.Просування має на меті створення інформаційного взаємозв'язку підприємства зі своїм цільовим ринком. Тут головними інструментами маркетингу є реклама, пропаганда, стимулювання збуту та персональний продаж.Ціноутворення полягає у методах визначення прейскурантних Цін, знижок, умов оплати та торговельного кредитування покупців.В останні роки ця концепція доповнюється ще кількома «Р», у тому числі people (споживачі), process (процеси), physical evidence (матеріальні свідоцтва), personal (персонал), partnership (дружні стосунки зі споживачами). Такі доповнення є особливо важливими для маркетингу послуг. Для промислового маркетингу суттєвим елементом є ще одне «Р» — preferred suppliers (тривалі стосунки з найліпшими постачальниками).Отже, з одного боку, концепція «marketing mix» — це систематизований перелік можливих маркетингових інструментів, а з другого — оптимальна й ефективна комбінація необхідних і достатніх дій у конкретній системі «продукт—ринок». Між цими двома полюсами досить велика дистанція. Характер її проходження (тобто порядок створення: використання «маркетингової суміші») може дати належну користь (належний комерційний ефект) або стати шкідливим (збитковим), або навіть катастрофічним (поразка підприємства в конкурентній боротьбі, його вихід з ринку). З огляду на це, створення ефективних «маркетингових сумішей» — одне з найактуальніших, трудомістких і складних питань маркетингової практики. Досягнення успіху щодо цього базується на таких принципових засадах.Кожна система «продукт—ринок» потребує створення індивідуальної, точно перевіреної «маркетингової суміші». При цьому остання має бути гнучкою, тобто динамічно змінюватись відповідно до змін у навколишньому бізнес-середовищі.«Маркетингову суміш» треба конструювати з метою досягнення ефекту синергії, тобто максимальної результативності сумісного використання маркетингових інструментів і дій за рахунок взаємопосилення цих дій.«Маркетингову суміш» треба точно орієнтувати в такій системі координат:—ринок (чи підходить для нього цей товар, чи рівень цін, чи тип реклами тощо);конкуренти (їхня можлива реакція, стратегія, сильні та слабкі сторони);підприємство (потенціал, ресурси, технологія, персонал тощо).«Маркетингова суміш» завжди має бути комплексним і гармонійним поєднанням інструментів та дій. Інакше кажучи, її структуру треба складати з необхідної і достатньої кількості цих дій та інструментів з одночасним передбаченням логічної послідовності та взаємного узгодження порядку їх реалізації.
Створювана «маркетингова суміш» має бути активною, тобто передбачати не тільки виконання вимог ринку, але і його формування (сприяти збільшенню його реальної місткості, активізувати купівельну активність споживачів тощо).Будь-яку «маркетингову суміш» обов'язково треба чітко планувати. Річ у тім, що порядок її реалізації зазвичай викладають як програму дій з деталізацією часу, місця, відповідальних за здійснення окремих заходів, форм контролю тощо.Безумовно також, що будь-яку «маркетингову суміш» треба точно економічно обґрунтувати. Це означає, що вона, з одного 5оку має бути пробюджетована, а з другого — детально обрахована із визначенням того економічного результату (доходів, прибутку), на який сподіваються після її виконання.
Тривалий період розвитку маркетингу, особливості його використання в різних країнах, галузях, організаціях та на підприємствах зумовили появу різноманітних його видів.Так, розрізняють маркетинг, орієнтований на продукт (послугу), на споживача та змішаний. Маркетинг, орієнтований на продукт (продуктовий маркетинг), має на меті використання продукту чи послуги, як основного інструмента виробничо-збутової діяльності. Інакше кажучи, висока якість продукції позбавляє необхідності докладати значні зусилля для рекламування, збуту, реалізацій та інших елементів маркетингової діяльності. Добрий товар продає себе сам. Маркетинг споживача стверджує, що споживач, по-перше, завжди правий, по-друге, він віддає перевагу товарам із вищими якісними показниками, але придбаває не стільки сам товар як річ, скільки ту споживчу вартість, яка в ньому втілена, для розв'язання власних виробничих проблем або для задоволення власних потреб. У зв'язку з цим головне завдання маркетингу — вивчення споживача, його побажань, пріоритетів, умов і чинників їх формування і розвитку, пропонування відповідних товарів чи послуг. Змішаний маркетинг, а саме він переважає в сучасній підприємницькій діяльності, використовує підходи та інструментарій обох названих видів маркетингу.Залежно від сфери маркетингової діяльності розрізняють маркетинг товарів споживчого попиту (споживчий маркетинг), товарів виробничо-технічного призначення (маркетинг типу business to business) і торговельний (посередницький). Споживчий маркетинг націлено на задоволення потреб людей (так званих кінцевих споживачів, оскільки після споживання чи експлуатації ними товарів останні назавжди перестають існувати). У маркетингу типу «business to business» взаємозв'язки встановлюються між підприємствами, фірмами чи організаціями. У тому разі, коли споживачами і постачальниками є промислові підприємства, а продукція поставляється для виробництва інших товарів, маркетинг називається промисловим. Посередницький маркетинг —це, з одного боку, професійне виконання спеціалізованими ринковими суб'єктами спеціальних функцій із задоволення потреб підприємств-товаровиробників зі збуту готової продукції, а з другого — потреб споживачів цієї продукції. Порівняння маркетингу товарів споживчого попиту і виробничо-технічного призначення наведене в табл. 2.
http://www.readbook.com.ua/book/29/685/
  Розроблення комплексу маркетингу:
КОМПЛЕКС МАРКЕТИНГУ – це набір засобів маркетингу, сукупність яких підприємство використовує для впливу на цільовий ринок, маючи на меті домогтися бажаного реагування з його боку.
Комплекс маркетингу охоплює усі заходи, які може запровадити фірма для активізації попиту на товар (рис.4.1.).
Товар – це набір виробів та послуг, що їх фірма спеціально розробляє для своїх цільових споживачів.
Методи збуту (розповсюдження) – діяльність, завдяки якій товар стає доступним для цільових споживачів.
Методи просування (маркетингові комунікації) – діяльність, спрямована на поширення фірмою інформації про товар та переконання цільових споживачів у доцільності його придбання.
Як відомо, система засобів маркетингу трактується як “marketing-mix” і поєднує чотири групи (концепція “4Р”), схематично відображених на рис.4.1.
З розвитком маркетингу перелік інструментів розширюється, доповнюється. Так, в деяких наукових джерелах можна знайти наступні елементи marketing-mix:
People – люди, споживачі. Personal – персонал. Package – упаковка. Purchase – покупка. Probe – дослідження, апробування. Public relations – зв’язки з громадськістю.
 
З розвитком маркетингу перелік інструментів розширюється, доповнюється. Так, в деяких наукових джерелах можна знайти наступні елементи marketing-mix:
People – люди, споживачі. Personal – персонал. Package – упаковка. Purchase – покупка. Probe – дослідження, апробування. Public relations – зв’язки з громадськістю.
http://www.readbook.com.ua/book/29/683/
 1.2. Сутність і основні категорії маркетингу
 
Поняття “маркетинг” має декілька аспектів:
1. маркетинг як філософія сучасного бізнесу – ця наука пропонує систему мислення та ідеологічну основу підприємницької діяльності;
2. маркетинг як вид людської діяльності, суть якого полягає в цілеспрямованості цієї діяльності на пошук потреб споживачів, їх задоволення з максимальним прибутком для виробників;
3. маркетинг як певний ринковий процес – процес планування, просування, реалізації та управління товарами та послугами;
4. маркетинг, як спосіб, метод, інструмент ринкової діяльності, який спрямований на досягнення переваги у споживачів перед конкурентами.
Сьогодні існує декілька десятків визначень маркетингу. Один із засновників сучасної теорії маркетингу Ф.Котлер дає таке визначення:
Маркетинг – вид людської діяльності, спрямований на задоволення потреб через обмін.
Американська асоціація маркетингу (АМА) трактує його так:
Маркетинг – процес планування і втілення задуму щодо ціноутворення, просування та реалізації ідей, товарів і послуг через обмін, який задовольняє цілі окремих осіб та організацій.
Отже, МАРКЕТИНГ – це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів.
Розглянемо основні маркетингові категорії, покладені в основу маркетингу.
Н У Ж Д И – виникають у людини, коли вона відчуває гостру потребу в будь-чому. Вони бувають фізіологічні (одяг, їжа, сон), соціальними (відсутність духовної близькості, взаєморозуміння) та особистими (нестача знань, неможливість самовираження).
П О Т Р Е Б А – це відчуття людиною необхідності чогось, що має пряму залежність від загальної культури, рівня освіченості тв особистих особлливостей людини. Людські потреби безмежні. Ресурси для задоволення потреб обмежені. Тому з різноманіття товарів людина вибирає лише ті, які найкраще задовольняють її потреби в межах фінансових можливостей.
П О П И Т – це потреба, підкріплена платоспроможністю. Не завжди людина може придбати те, що хоче у певний момент.
Т О В А Р – це все, що пропонується на ринку з метою задоволення попиту. Товар може мати як матеріальну (речову), так і нематеріальну (послуги) форму.
Ц І Н Н І С Т Ь – це оцінка споживачем здатності товару задовольнити його потреби загалом.
Концепції споживання
К. Маркс характеризував споживання як завершальну стадію процесу суспільного виробництва, на якій відбувається як знищення (споживання) виробленого продукту, так і народження нової потреби – “споживання створює потребу в новому виробництві”.
Постмарксистські тлумачення процесу споживання звелися до трьох напрмяків:
1)    споживання уявляється як процес задоволення потреб, що послуговує необхідною умовою життєдіяльності людини в матеріальній і духовній галузях;
2)    як стимул для створення відповідних матеріальних умов для розвитку фізичних та духовних сил індивідууму, виходячи із загального економічного закону відшкодування витрат робочої сили, відкритого Марксом;
3)    поведінка населення в галузі споживання подавалася як сукупність загальних відносин людей із приводу споживання.
Немарксистські концепції споживання можна згрупувати в такі блоки:
1. Теорія граничної корисності – маржиналістська. Сам термін “гранична корисність” введений С.Джевансом. Основні постулати даної теорії полягають, по-перше, у принципі спадної граничної корисності, який звучить так: корисність, яку приносить кожна наступна одиниця даного товару (а саме її називають граничною корисністю) менша за корисність попередньої одиниці товару; по-друге, в понятті суб’єктивної корисності (цінності), яка являє собою значущість даної речі для благополуччя даної людини, отож, може мати місце ситуація, коли річ має корисність, але не володіє цінністю. І далі цінність речі (її ціна) виміряється величиною граничної корисності даної речі, корисністю останньої одиниці запасу блага, що задовольняє найменш важливу потребу.
Поняття об’єктивної цінності, введене Бем-Баверком, під якою він розумів мінові пропорції (ціни), що формуються в ході конкуренції на ринку.
2. Неокласичний напрям в економічній теорії – засновником був А.Маршалл. Він стверджував, що людина не в змозі створювати матеріальні блага і предмети як такі…, вона фактично виробляє лише корисності…, змінюючи форми або структури матерії з метою найкращого пристосування її для задоволення потреб.
Виведений Маршаллом закон спадної граничної корисності говорить, що гранична корисність речі для людини убуває з кожним приростом тієї її кількості, яка є на даний час.
3. Інституціоналізм – Т.Веблен в центр досліджень поставив не раціональну, а конкретну живу людину, господарську діяльність якої визначають різні суспільні інститути і звичаї. Веблен характеризує споживання взагалі як придбання людиною товарів, які відрізняють його від оточення – ефект заздрісного порівняння.
О Б М І Н – це акт отримання від будь-якого бажаного об’єкта з пропозицією чогось натомість.
Для здійснення добровільного обміну необхідно дотримуватись таких умов:
1. Сторін повинно бути, як мінімум, дві;
2. Кожна сторона повинна мати щось, що являє цінність для іншої сторони;
3. Кожна сторона повинна бути здібною здійснювати комунікацію та постачання свого товару;
4. Кожна сторона повинна бути досить вільною у прийнятті або відхиленні пропозиції іншої сторони;
5. Кожна сторона повинна бути впевнена у доцільності або небажаності мати справу з іншою стороною.
Р И Н О К – це складний механізм, умовна територія, на якій здійснюється процес товарообміну.
Суб’єктами ринку є споживачі, посередники, виробники, фінансові організації, постачальники, органи державного і недержавного контролю й інфраструктура ринку.
Споживачі – сукупність фізичних і юридичних осіб, які купують товари або одержують послуги для власного використання.
Посередники – сукупність фізичних і юридичних осіб, які закуповують товари з метою використання їх у виробництві інших товарів і послуг.
Виробники – сукупність фізичних і юридичних осіб, які виробляють товар і постачають його для подальшої реалізації.
Постачальники – сукупність фізичних або юридичних осіб, які виробляють товар і постачають його для подальшої переробки у процесі виробництва.
Інфраструктура ринку – сукупність організацій, що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які беруть участь в обігу товарів.
До основних елементів інфраструктури ринку належать:
?     комерційні інформаційні центри;
?     товарні, фондові, валютні біржі;
?     комерційні, інвестиційні, кредитні банки;
?     транспортна й складська мережі;
?     системи зв’язку;
?     страхові, аудиторські, холдингові, рекламні компанії.
Розрізняють два типи ринків:
Ринок продавця – такий ринок, на якому продавці мають більше влади і де найактивнішими “діячами ринку” змушені бути покупці.
Ринок покупця – це такий ринок, на якому більше влади мають покупці.
Виділяють наступні функції ринку:
?    забезпечення руху товарів від виробника до споживача;
?    регулятивно-контрольні;
?    стимулюючі.
Основними завданнями маркетингу є такі:
?     комплексне вивчення ринку;
?     виявлення потенціального попиту та незадоволених потреб;
?     планування товарного асортименту та цін;
?     розробку заходів для найбільш повного задоволення існуючого попиту;
?     планування та здійснення збуту;
?     розробку заходів з удосконалення управління та організації виробництва.
Маркетинг базується на наступних принципах:
1.     всебічне і поглиблене вивчення ринку, потреб споживачів;
2.     пристосованість до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту;
3.     сегментація ринку;
4.     вплив на ринок при активному формуванні попиту;
5.     інновації;
6.     планування.
Відомий вчений-маркетолог А.Вовчак запропонував наступну класифікацію маркетингу:
1. Залежно від орієнтації маркетингової діяльності маркетинг може бути:
?           Товарний маркетинг – це система функціонування фірми на ринку, яка на перше місце висуває товарні властивості, параметри і якості, вважаючи, що в основі маркетингу лежить товар і послуга, їх можливості задовольнити потреби через власні якісні конкурентоспроможні показники.
?           Маркетинг споживача (пул-маркетинг) – означає віддачу переваги споживчій вартості товарів з метою задоволення не тільки фізичної, але і духовної потреби і вимоги. Головне завдання маркетингу полягає у вивченні побажань, спонукання і формування попиту, пріоритетів тощо.
?           Комбінований маркетинг – це поєднання двох попередніх видів маркетингу, яке застосовують у підприємницькій діяльності розвинуті країни, фірми, транснаціональні (міжнародні) компанії у сфері внутрішнього і міжнародного маркетингу.
2. Залежно від сфери застосування:
?                 товарів споживчого попиту – передбачає дослідження потреб споживчого ринку, розробку та реалізацію товарів широкого вжитку;
?                 виробничо-технічного призначення – передбачає вивчення промислового ринку, розробку товарів промислового призначення, упровадження їх на ринок та реалізацію;
?                 торговий (пуш-маркетинг) – працює на ринку посередників;
3. Залежно від терміну, на який розробляється маркетингова політика підприємства:
?                 Стратегічний маркетинг – означає розробку і реалізацію середньо– та довгострокової політики ( 10 – 15 років).
?                 Тактичний маркетинг (до 5 років) – конкретизуються цілі й необхідні ресурси.
?                 Оперативний маркетинг– це розробка короткотермінової (до 2 років) ринкової політики фірми, яка базується на своєчасному реагуванні на динаміку потреб і попиту, виходячи із власних можливостей фірми.
4. Залежно від основних суб’єктів уваги :
?                 Виробничий – це вид маркетингу, спрямований на отримання реальних обсягів прибутку за рахунок зниження собівартості, розширення виробничих потужностей і збільшення обсягів збуту товарів;
?                 Товарний – вид маркетингу, суть якого полягає у отриманні обсягів виторгу і прибутку за рахунок поліпшення якостей, властивостей, умов застосування і конкурентоспроможності товарів і послуг;
?                 Збутовий – вид маркетингу, при якому фірми отримують обсяги виторгу і прибутків за рахунок активного збуту, розширення мережі торговельних організацій, використання прогресивних методів торгівлі тощо;
?                 Ринковий:
а) внутрішньоринковий – вид маркетингу, суть якого полягає у отриманні високих прибутків завдяки орієнтації фірми на споживачів, їх вимог та потреб на локальному або національному ринку;
б) зовнішньоринковий – вид маркетингу, суть якого полягає в отриманні прибутків завдяки врахуванню специфіки демографії і поведінки споживачів у різних країнах і регіонах світового ринку. Міжнародний маркетинг поділяється на експортний та імпортний.
5. Залежно від завдань попиту(табл. 3.1.)
Таблиця 3.1.
Стан попиту
Вид маркетингу
Завдання маркетингу
(інструменти маркетингу)

Негативний
Конверсійний
Створити попит (переробка продукту: зниження ціни, більш ефективне просування)

Відсутній
Стимулюючий
Стимулювати попит (різке зниження цін, посилення реклами)

Потенційний (прихований)
Розвиваючий
Необхідно створити товар

Спадний
Ремаркетинг
Оновити товар, надати попиту нового імпульсу, пошук нових ринків збуту

Нерегулярний
Синхромаркетинг
Стабілізувати попит (гнучкі ціни, методи просування)

Повноцінний
Підтримуючий
Підтримувати попит на тому ж рівні (зміна упаковки, незначна зміна ціни)

Надмірний
Демаркетинг
Попит зменшити (підвищення ціни, припиненння рекламної роботи)

Ірраціональний попит
Протидіючий
Попит варто звести до нульового рівня (підвищення ціни, обмеження доступності продуктів)

6. за рівнем розв’язання маркетингових завдань:
?     макромаркетинг – ринкова діяльність виходить за рамки підприємства і здійснюється на рівні багатьох видів об’єднань, асоціацій, концернів і навіть цілих галузей;
?     мегамаркетинг – це стратегія координації економічних, психологічних, політичних і суспільних впливів, спрямована на встановлення співробітництва з політиками (політичними партіями) для виходу на певний ринок і роботи на ньому;
?     мікромаркетинг – це ринкова діяльність на рівні підприємства, яка передбачає пристосування товарів та маркетингових програм до особливих потреб окремих людей і місцевого населення. Мікромаркетинг включає:
а) локальний маркетинг – передбачає спеціальний підбір торгових марок і стимулювання збуту у такий спосіб, щоб це відповідало потребам локальних споживчих груп (мешканців міст, районів, мікрорайонів);
б) індивідуальний маркетинг – це пристосування товарного асортименту і маркетингових програм до потреб окремих споживачів.
?     метамаркетинг охоплює сферу управлінської діяльності некомерційних організацій.
?     некомерційний маркетинг здійснюють організації й окремі особи, котрі діють у суспільних інтересах або виступають за будь-яку ідею і не прагнуть до отримання фінансових прибутків.
Таблиця 3.2.
Основні відмінності між комерційним і некомерційним маркетингом
Некомерційний
Комерційний

1. Пов’язаний з організаціями, територіями та ідеями, а також з товарами і послугами
1. Пов’язаний з товарами і послугами

2. Обмін досвідом із кращого обслуговування або використання поштового коду для кращого обслуговування і зниження зростання витрат
2. Обмінюються гроші на товар або послуги

3. Завдання складніші, позаяк успіх або невдачу неможна вимірювати із суто фінансових позицій
3. Завдання звичайно стосуються збуту й отримання прибутку

4. Переваги часто не пов’язані з платежами споживачів
4. Переваги звичайно пов’язані з платежами споживачів

5. Можна очікувати або вимагати обслуговування економічно невигідних сегментів ринку
5. Орієнтується на обслуговування тільки прибуткових сегментів ринку

6. Звичайно мають дві категорії клієнтів: споживачів і спонсорів
6. Має тільки одну категорію клієнтів - споживачів

 
7. За ступенем диференціації маркетингових функцій:
?     Глобальний маркетинг охоплює заходи для усіх споживачів, стандартизовані програми виробництва товарів, розрахованих на масового споживача.
?     Диференційований маркетинг здійснюється у локальному середовищі, з локальними (місцевими) особливостями розподілу споживачів на групи за їх специфічними інтересами, побажаннями і вимогами.
8. Залежно від кінцевої мети:
?     комерційний (мета – одержання прибутку);
?     некомерційний (доброчинність, місіонерство).
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=39383&cat_id=32867
Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне значення.
Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:
відносно низький середній рівень лісистості території країни;
зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;
переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;
високий відсоток заповідних лісів (14,0%), який має стійку тенденцію до зростання;
історично сформована ситуація з закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств);
значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення;
половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, це становить 15,7 відсотка території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини - в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд. м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні.
Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.
Лісистість України за адміністративними областями
Назва адміністративної області
Загальна територія, тис.км2
Вкриті лісовою рослинністю землі, тис.га
Фактична лісистість
Оптимальна лісистість

АР Крим
27,0
308,7
11,4%
19%

Вінницька
26,5
351,4
13,3%
16%

Волинська
20,2
632,4
31,3%
37%

Дніпропетровська
31,9
152,8
4,8%
8%

Донецька
26,5
185,5
7,0%
12%

Житомирська
29,9
989
33,1%
37%

Закарпатська
12,8
652,9
51,0%
55%

Запорізька
27,2
105,4
3,9%
5%

Івано-Франківська
13,9
576,7
41,5%
49%

Київська
28,9
632,2
21,9%
23%

Кіровоградська
24,6
158,8
6,5%
11%

Луганська
26,7
282,9
10,6%
16%

Львівська
21,8
626,4
28,7%
30%

Миколаївська
24,6
94,9
3,9%
7%

Одеська
33,3
195,3
5,9%
9%

Полтавська
28,8
236,2
8,2%
15%

Рівненська
20,1
731,7
36,4%
40%

Сумська
23,8
403,8
17,0%
21%

Тернопільська
13,8
192,4
13,9%
20%

Харківська
31,4
372,7
11,9%
15%

Херсонська
28,5
132,4
4,6%
8%

Хмельницька
20,6
262,7
12,8%
17%

Черкаська
20,9
319,3
15,3%
16%

Чернівецька
8,1
237,8
29,4%
33%

Чернігівська
31,9
656,6
20,6%
23%

ВСЬОГО по Україні
603,7
9490,9
15,7%
20%







Примітка: АР Крим з врахуванням м. Севастополя, Київська область з врахуванням м. Києва


Ліси України сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна (Pinus silvestris), дуб (Quercus robur), бук (Fagus silvatica), ялина (Picea abies), береза (Betula pendula), вільха (Alnus glutinosa), ясен (Fraxinus excelsior), граб (Carpinus betulus), ялиця (Abies alba). Хвойні насадження займають 42 % загальної площі, зокрема сосна – 33 %. Твердолистяні насадження становлять 43 %, зокрема дуб і бук – 32 %.
Розподіл площі лісів України за переважаючими деревними породами

Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею та запасами лісу, є європейською лісовою державою. По площі лісів Україна займає восьме місце в Європі (без Росії).
№ пп
Країна
Загальна площа території країни, тис.га
Площа вкритих лісом земель, тис.га
Процент лісистості

1
Швеція
45218
27264
60,3

2
Фінляндія
33814
21883
64,7

3
Франція
54919
15156
27,6

4
Іспанія
50596
13509
26,7

5
Німеччина
35702
10740
30,1

6
Туреччина
77945
9954
12,8

7
Італія
30132
9857
32,7

8
Україна
60370
9491
15,7

9
Польща
31268
8942
28,6

10
Норвегія
32376
8710
26,9


http://www.library.if.ua/book/16/1359.html ______________________________________________________________________
Вагоме місце в дисципліні «Маркетинг» належить питанню концепцій. Це питання має не тільки суто історичне. Річ у тім, що його розуміння дає змогу:
зрозуміти логіку розвитку маркетингу як процесу повного нарощування зусиль підприємства для освоєння своїх цільових ринків;
правильно вибрати необхідну и достатню на даний час маркетингову концепцію підприємства з огляду на його потенціал і умови бізнес-середовища;
заздалегідь підготуватись до переходу на наступну, більш розвинену концептуально, маркетингову базу.
Залежно від характеру ринкових відносин та співвідношення попиту й пропозиції на ринку змінюються підходи до управління підприємством.
Існує шість альтернативних концепцій, кожна з яких відповідає певному етапу становлення маркетингу.Початкова стадія розвитку ринку становить собою період, коли виробники товару займають тверду позицію в результаті великого попиту та обмеженої пропозиції (ринок продавця). За цих умов підприємницькі зусилля спрямовані головним чином на розвиток виробництва і, меншою (мірою, на збут, який тут не викликає особливих проблем.З погляду концепції вдосконалення виробництва вважається, що споживачі купуватимуть товари, які широко розповсюджені й доступні за ціною. Застосування такої концепції доцільне у двох випадках.По-перше, коли існує попит на ці товари й покупці виявляють до них інтерес. У такому разі виробники шукають шляхи збільшення випуску продукції.По-друге, коли собівартість занадто висока і необхідно знизити її за рахунок підвищення продуктивності.Мета концепції - виробляти якомога більше.Концепція вдосконалення товару передбачає, що споживачі віддають товарам найвищого ґатунку та з надійними експлуатаційними характеристиками. Звідси підприємство має зосередити свої зусилля на вдосконаленні товару. Мета концепції - виробляти якомога краще.Продавець має нести додаткові витрати на рекламу, стимулювання збуту, здійснення супроводу реалізації товару тощо. У такій ситуації фірма орієнтується на концепцію інтенсифікації комерційних зусиль, згідно з якою покупець не куплятиме товари фірми в достатній кількості, якщо вона не вживатиме активних заходів щодо збуту товарів та стимулювання. Мета цієї концепції - реалізація виробленої продукції, а не виробництво продукції, яку потребує ринок, та отримання прибутку через зростання обсягів продажу.На наступному етапі розвитку ринку виникає ситуація, яку можна назвати ринком покупців, де більшу владу мають останні і найактивнішими "діячами ринку" змушені бути продавці. Виробник повинен якомога краще задовольнити потреби споживачів його продукції та водночас намагатися вплинути на них. Концепція маркетингу твердить, що запорукою успіху фірми виступає виявлення потреб цільових ринків та забезпечення повного задоволення споживачів продуктивнішими методами, ніж ті, що вживають конкуренти. Мета цієї концепції - виробляти те, що можна реалізувати, і отримувати прибуток за рахунок задоволення потреб споживачів.Концепція соціально-етичного маркетингу ґрунтується на задоволенні не лише потреб споживачів, а й потреб суспільства, а також на врахуванні необхідності захисту навколишнього середовища та здоров'я споживачів. Ця концепція вимагає збалансованості трьох факторів: прибутку підприємства, потреб споживачів та інтересів суспільства.Концепція маркетингу вражень розглядає концептуально нові підходи до вирішення завдань маркетингу. Маркетинг вражень стверджує, що сучасний споживач сприймає властивості та переваги, якість продукту та позитивний імідж, як належне. Чого він справді чекає, так це того, щоб продукт, комунікації та маркетингові кампанії збуджували його почуття, хвилювали душу. Він прагне таких продуктів, комунікацій і кампаній, які стосувалися б його і вписувалися б у його стиль життя. Здатність компанії породжувати в людині бажані враження визначатиме її успіх на глобальному ринку нового тисячоліття.ТРАДИЦІЙНИЙ МАРКЕТИНГ - це маркетинг властивостей та переваг. Традиційний маркетинг має чотири ключові характеристики (рис. 1) та свої переваги і недоліки (рис. 2).Враження - це прояви особистого життя, що виникають як відповідна реакція на деякі зовнішні стимули, вони зачіпають усі аспекти людської ррироди. Семи - це стратегічна основа маркетингу вражень (рис. 3,4).ВІДЧУТТЯ. Маркетинг відчуттів впливає на органи чуття людини й зумовлює за допомогою зору, слуху, дотику, смаку та запаху формування сенсорних споживчих переживань. Виходячи з маркетингу відчуттів, вид виробу дає споживачеві справжню насолоду. Вони мають дійсно продуману форму, якості, вигляд, ураховують всі побажання клієнта.ПОЧУТТЯ. Маркетинг вражень звернений до внутрішніх почуттів та емоцій споживача і ставить за мету формування позитивних переживань, починаючи із сприятливого ставлення до бренду й закінчуючи сильними емоціями радості та гордості. Щоб працював маркетинг вражень слід мати чітке уявлення про те, які стимули здатні викликати ті чи інші людські емоції, а також усвідомлювати потребу людей і в подальшому відчувати їхню турботу про себе, надію на симпатію з боку виробника.РОЗДУМИ. Маркетинг, що покликаний спровокувати роздуми споживача, звернений до інтелекту людини і формує в неї бажання пізнання, вирішення проблеми, пробуджує творчий потенціал. До того ж маркетинг спонукає до аналізу та узагальнення, примушує людину дивуватися, інтригує її. Маркетинг роздумів - це звичайна практика стосовно нових високотехнологічних продуктів.ДІЇ. Маркетинг дії полягає в тому, щоб впливати на фізичні переживання людей, стиль їхнього життя, характер відносин з довкіллям. Він покликаний робити життя споживачів динамічнішим, впливаючи на поведінку споживача, пропонуючи йому певну альтернативу.СПІВВІДНОШЕННЯ. Маркетинг співвідношення виходить за межі внутрішніх почуттів індивіда. Він змушує споживача співвідносити себе з іншими людьми, іншими культурами. Маркетинг співвідношення звернений до внутрішньої потреби людини бути позитивно сприйнятою іншими індивідами (друзями, жінками, чоловіками, членами родини тощо). Маркетинг співвідношення використовується в найрізноманітніших галузях і сферах.Маркетинг вражень може з великим ефектом застосовуватися при вирішенні цілого ряду завдань, наприклад:1) відродження торгової марки, що занепадає;2 ) диференціації продукту відповідно до продукції конкурентів;3) формування власного обличчя й сучасного іміджу фірми;4 ) просування на ринок інновацій;5) стимулювання пробних та повноцінних продуктів, а головне прийняття бренду споживачем.П'ять аксіом тотального маркетингу вражень:Ґрунтовно вивчіть свій сегмент.Знайдіть унікальні точки диференціації свого товару чи послуги.Дійте згідно з виробленою маркетинговою стратегією.Інтегруйте маркетинг у загальну стратегію діяльності компанії.Запроваджуйте філософію яка стверджує, що вся компанія - це єдиний відділ маркетингуТРАДИЦІЙНИЙ маркетинг і маркетинг ВРАЖЕНЬ різняться характером свого бачення споживача (рис. 6).
http://www.vuzlib.net/rps/28.htm
2.8. Лісовиробничий комплекс України1. Особливості сировинної бази та структура лісовиробничого комплексу України.2. Лісогосподарський підкомплекс.3. Склад і особливості розміщення деревообробної промисловості.4. Целюлозно-паперова промисловість.5. Лісохімічний підкомплекс. 6. Територіальна організація та основні напрями розвитку лісовиробничого комплексу.Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше. Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний.У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.2. Лісогосподарський підкомплекс склада-ється з двох галузей: лісового господарства і лісозаготівельної промисловості.Лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх економічних функцій, лісовпоряд-кування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить лісництвам. Характерними є досить повільні темпи приросту покритих лісом площ.Лісозаготівельна промисловість – друга галузь лісогосподарського комплексу, яка проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку, займається заготівлею грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо. Заготівлею лісу в Україні найбільше займаються лісгоспзаги Івано-Франківської і Закарпатської областей (район Українських Карпат), Волинської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей (Полісся).3. Деревообробний підкомплекс включає наступні галузі виробництва: лісопильну, фанерну і меблеву промисловості, виробництво деревно-стружкових і деревноволокнистих плит та будівельних матеріалів. Підприємства дерево-обробної промисловості розміщуються в усіх областях з найбільшою концентрацією в районах заготівлі лісу та споживання продукції. Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Берегове (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів (Івано-Франківська область), Рахів, Свалява (Закарпатська область), Ковель (Волинська область), Сарни (Рівненська область), Малин, Овруч і Коростень (Житомирська область) та ін.Фанерна промисловість зосереджена, в основному, в Західному районі: Львів, Київ, Чернівці, Оржев і Костополь. Найбільш потужною серед деревообробних галузей промисловості України є меблева, в якій зайнято 47% промислово-виробничого персоналу та виробляється 40% товарної продукції цього підкомплексу. Центрами виготовлення меблів є Київ, Житомир, Одеса, Харків, Чернівці, Львів, Мукачево, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк.Виробництво деревностружкових і деревно-волокнистих плит, як і будівельних матеріалів з лісу, виникло в Україні відносно недавно. Плити виробляють у Києві, Костополі, Сваляві, Брошневі і Тересві. Найбільші підприємства з виробництва будівельних матеріалів – вікон, дверей, паркету – пов’язані з житловим будівництвом і зосереджуються в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та ін., в основному, з привізної деревини.4. На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини організовано целюлозно-паперову промисловість, яка дає до 18% товарної продукції комплексу. Дана галузь виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. Звідси дефіцит паперу і картону вітчизняного виробництва. В Україні не виробляються зовсім або виробляються в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води й електроенергії. У зв’язку з цим підприємства її галузей зосереджені переважно в лісо-промислових водних районах (Полісся, Карпати). Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: Ізмаїл (Одеська область) – на Дунаї, Цюрюпинськ (Херсонська область) – на Дніпрі. Центри паперової промисловості: Жидачів (Львівська область), Рахів (Закар-патська область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область).5. Лісохімічний підкомплекс об’єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, ефірну олію, карбамід. На нього припадає 2% товарної продукції комплексу. Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, бо для виготовлення їх продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними центрами лісохімії є: Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін. Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського виробництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомп-лексу – гідролізна промисловість за межами лісопромислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Необхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють природне середовище та є екоагресивними.6. У територіальній організації лісовиробничого комплексу України виділяють два важливих райони – Поліський і Карпатський – і ряд лісовиробничих центрів, що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська – по 10%, Львівська – 9%, Житомирська і Київська – по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська – по 3,9%, Чернівецька – 3,5%, Чернігівська і Хмельницька – по 4%.Ресурси деревини в Україні не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються за кордоном. Залучення до госпо-дарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізно-манітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни).До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести:– суттєве розширення масштабів лісовідтворення;– покращання видового складу лісів;– впровадження сучасних технологій деревопере-робки та забезпечення повного використання цієї сировини;– підвищення технічного рівня підприємств;– більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи;– здійснення широкомасштабних лісомеліорацій;– більш повне використання рекреаційної функції лісу
http://www.investinrivne.org/files/content/Wood_Processing_Industry_Profile_Rivne_2007_ua.pdf
___________________________________________________________________________
© 2006, InvestInRivne Agency www.InvestInRivne.org Page 1 of 5
Галузевий огляд: Деревообробна промисловість
Рівненська область, Україна
1. Макроекономічне середовище
1.1 Економічне середовище
a) Опис галузі
В Україні галузь деревообробки розвивається швидкими темпами. За останні декілька років
попит на меблі та вироби з дерева постійно зростає. Крім того, збільшення попиту на
дерев’яні вироби, такі як, наприклад, паркет, був стимульований розвитком будівельної галузі.
Галузь деревообробки відіграє важливу роль в Рівненській області. Вона складає близько
10% промислового виробництва області. У Рівненській області є значні лісові ресурси та
висококваліфікована робоча сила (дана галузь є традиційною для регіону). У 2006 році
приріст виробництва у галузі склав 22,3%.
Таблиця 1. Окремі показники діяльності галузі (2006)
Темп приросту, % Обсяг реалізованої
продукції, млн. UAH
Питома вага галузі у
промисловості, %
Україна 13,9 3122,2 0,7
Рівненська область 22,3 520,1* 10,0
* січень-листопад
б) Основна продукція
Основною продукцією деревообробки в Рівненській області є клеєна фанера, ДСП,
пиломатеріали, деревоволокниста плита, меблі, готові вироби з дерева, гнуті та клеєні деталі,
деревні паливні брикети. В області функціонує єдина в Україні фабрика з виробництва
сірників.
в) Структура і розвиток ринку
В Україні та Рівненській області виробництво пиломатеріалів та дерев’яних виробів
орієнтоване на експорт. Виготовлені меблі продаються, в основному, на національному та
регіональному ринках.
Виробництво ДСП розвивається найдинамічніше. Це пояснюється збільшенням попиту у
меблевому секторі. В Рівненській області розташований один з найбільших виробників ДСП в
Україні. Також близько 60% загального виробництва фанери в Україні виготовляється в
області.
Виробники фанери та ДСП будуть збільшувати виробництво завдяки зростаючому попиту як
на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Зростання цін на сировину стимулює малі та
середні компанії використовувати його якнайефективніше. Тому дані компанії будуть
проводити заміну старого обладнання на нові u1083 лінії. Питома вага експорту необробленої
деревини буде значно зменшуватись. Виробництво та експорт клеєних компонентів і надалі
зростатиме.
Отраслевой обзор: деревообработка Ривненская область, Украина
© 2006, InvestInRivne Agency www.InvestInRivne.org Page 2 of 5
г) Структура споживачів та попит
Кожен рік з України експортується близько 50% деревини, що знаходиться на складах.
Пиломатеріали та дерев’яні вироби складають приблизно 15% загального обсягу експорту
Рівненської області. Основними замовниками є компанії Європейського Союзу.
Замовники: компанії, які працюють в сфері виготовлення меблів, будівництва споруд,
будівництва яхт, тощо.
д) Структура постачальників
Традиційно Україна володіє значними обсягами лісових ресурсів. 40% Рівненської області
вкрито лісами, це близько 850 тис. га або 100 млн. м³.
Основними постачальниками лісу в Рівненській області є лісові господарства.
В області в основному ростуть дуб і сосна, а також осика, яка використовується для
виготовлення сірників. Крім того, виробники фанери імпортують березу з Росії та Білорусії.
Наступна таблиця демонструє обсяги використання сировини українськими компаніями:
Таблиця 2. Споживання сировини українськими компаніями, тис. м³
Тип деревини 2003 2004 2005
Технологічна сировина для плитної
та целюлозної промисловості 1490 2300 2800
Фанерна сировина 320 395 450
Пиловник (пиловочник) 1200 1600 2500
Будівельний ліс 300 400 700
Лісоматеріали круглі 1500 2500 3500
е) Робоча сила
Підприємства зі складним обладнанням наймають висококваліфікованих працівників,
наприклад, інженерів з хорошими технічними знаннями, фінансових менеджерів, експертів з
логістики та маркетингу. Малі та середні компанії, які концентруються на виробництві
пиломатеріалів, в основному наймають кваліфікованих робітників у процесі виробництва
(оператори станків), сфері логістики, маркетингу та розвитку продукції.
Традиційно на деревообробних підприємствах працюють молоді люди, в тому числі і жінки.
Жінки становлять близько 50% працівників галузі.
1.2. Політичне та правове середовище
Експорт деревини та пиломатеріалів регулюється та має певні обмеження. Щоб експортувати
деревину та пиломатеріали, необхідно отримати сертифікат походження. Заборонено
експортувати з України необроблені цінні породи дерева, наприклад, акацію, березу, вишню,
грушу, тис, черешню, клен та ялівець.
Спеціалізовані урядові установи проводять радіологічний та фітосанітарний контроль
пиломатеріалів і дерев’яних виробів при їхньому експорті. Радіологічний та фітосанітарний
сертифікати необхідні при заповненні митної декларації.
Більшість деревообробних компаній в Рівненській області є приватними. Процес приватизації
в даній галузі завершений. Державні компанії (виробничі бази держлісгоспів) не підлягають
приватизації.
Отраслевой обзор: деревообработка Ривненская область, Украина
© 2006, InvestInRivne Agency www.InvestInRivne.org Page 3 of 5
2. Структура ринку
2.1. Ситуація на ринку
В Рівненській області деревообробна промисловість добре розвинута. Виробництво
дерев’яних виробів області складає 20% загального обсягу виробництва України. В минулому
галузь деревообробки демонструвала двозначні темпів приросту як в Україні, так і в
Рівненській області. У 2006 році приріст виробництва деревообробки області склав 22,3%.
Графік 1. Темпи росту деревообробної промисловості, % р/р
13,9
56,5
28
23,4
23,6 25,5
19,5
22,3
15
21
26
48
43
28,5
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Україна
Рів ненська область
Джерело: Державний комітет статистики України
За підсумками 2006 року найвищі темпи приросту у деревообробній галузі Рівненщини були
характерні виробництву деревостружкових плит (+65,1%), а також паркету (+12,8%).
Наступна таблиця демонструє обсяги виробництва виробів з деревини в Рівненській області:
Таблиця 3. Виробництво виробів з деревини у Рівненській області (2006)
Вироби 2006
Деревина, уздовж розпиляна чи розколота, завтовшки більше
6 мм, тис.м3 61,3
Паркет планковий з деревини листяних порід, тис.м2 161,6
Фанера клеєна, м3 102901
Плити деревостружкові необроблені, умов.м3 319990
Вікна, двері, їх рами та пороги, дерев’яні, тис.м2 9,0
Тара дерев’яна та її частини, тис.м3 3,4
У Рівненській області функціонують шістнадцять державних лісових господарств.
У Рівному підприємства виготовляють усі види меблів (наприклад, дивани, крісла, кухні, м’які
меблі, фурнітуру, комплекти меблів, меблі для віталень, столи, табуретки та шафи).
Виробнича потужність виготовлення деревних паливних брикетів досягає 50-60 т в місяць
(максимальна потужність підприємства – 100 т на місяць).
Отраслевой обзор: деревообработка Ривненская область, Украина
© 2006, InvestInRivne Agency www.InvestInRivne.org Page 4 of 5
2.2. Гравці на ринку
В Рівненській області діють 3 великих і близько 200 малих та середніх деревообробних
компаній. Обласні компанії сконцентровані у трьох кластерах: найбільший – в північній частині
Рівненської області, два менших – біля міст Рівне та Дубно.
Великі компанії
Концентрація малих та середніх компаній
2.3. Конкурентне середовище
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в деревообробну галузь Рівненської області
становить близько 14,2 млн. USD (13% від загальної суми інвестицій у область).
В наступній таблиці вказані ведучі компанії деревообробної галузі Рівненської області:
Отраслевой обзор: деревообработка Ривненская область, Украина
© 2006, InvestInRivne Agency www.InvestInRivne.org Page 5 of 5
Таблиця 4. Підприємства галузі в Рівненській області
Сегмент Компанія Продукція
Компанія 02.03-011 Клеєна фанера,
деревоволокнисті плити
одна з найбільших виробників комерційної,
великої, водонепроникної, екологічно безпечної
фанери в Україні. Це сучасне підприємство,
обладнане високотехнологічним обладнанням
для виробництва фанери фірм "Raute",
"STEINEMANN", "Shwabedissen" потужністю
50 000 м³/рік.
Виробництво
панельних плит
Компанія 02.03-012 Виробництво дерев’яних будівельних деталей, плити на
дерев’яній основі
Фанера
Виробництво
сірників
Компанія 02.03-016 Сірники
Деякі міжнародні компанії ввійшли в деревообробну промисловість Рівненської області: 4
роки тому швейцарська компанія купила одного з регіональних лідерів у сфері виробництва
ламінованих виробів та ДСП. Хорватська компанія заснувала спільне підприємство
«Соснівський деревообробний сектор», де виготовляються пиляні дубові та соснові заготовки
(експорт в Бельгію, Польщу, Швейцарію та Туреччину), меблеві щити (100 м³ в місяць,
експорт в Німеччину). Компанія з участю латвійського капіталу інвестувала у виробництво
дерев’яних зрубів для експорту в Норвегію.
2.4. Інновації в секторі
Підприємства деревообробної промисловості постійно модернізують обладнання. Великі
компанії інвестують значні кошти у нове обладнання, автоматизацію процесу та
енергозбереження.
Малі та середні підприємства в основному інвестують в сушильні комплекси з комп’ютерним
управлінням, сучасні лінії для виробництва з’єднаних, склеєних та гнутих дерев’яних виробів.
Використання імпортного обладнання, сучасних технологій та матеріалів вдосконалило
стандарти виробництва в меблевій промисловості, і зараз вони відповідають європейським
вимогам. Сьогодні модернізовані меблеві підприємства успішно конкурують з ведучими
іноземними виробниками.
3. Висновки і перспективи
В Україні деревообробна галузь швидко розвивається. За останні роки цей сектор
продемонстрував значні темпи зростання. Очікується, що цей розвиток буде продовжуватись і
в майбутньому, особливо в Рівненській області, де деревообробка відіграє важливу роль та
демонструє значний розвиток. Запаси деревини, компанії з сучасним обладнанням,
висококваліфіковані працівники – ось фактори, які дозволяють стверджувати, що інвестування
в дану галузь може бути досить успішним.
http://rivne.libr.rv.ua/zoria/IPR/lis.htm
ЛІСИ РІВНЕНЩИНИ
 
Під лісами в області зайнято 842,7 тис. га. Загальна лісистість території Рівненщини становить 38,6%, що майже у 2,6 рази вище від середнього показника по Україні. Проте лісові ресурси в області розміщені дуже нерівномірно і в основному зосереджені у її північній частині.
У лісовому покриві області чільне місце займають хвойні породи (68%). Більш скромну роль відіграють м'яколистяні (21%) та твердолистяні (11%).
Загальні запаси деревини в області оцінюються у 40 млн куб. м (з них близько 72% припадає на сосну, 11% – на дуб, до 8% – на вільху чорну, майже 6% на березу). Що ж стосується віку дерев, то тут простежується тенденція до загального омолоджування лісів.
Сьогодні серед лісопокритих площ частка молодих насаджень перевищує 59%, середньовікових – 30%. Середній вік у лісах Рівненщини становить близько 33 років.
Найбільше поширення в області мають соснові ліси (бори) . За флористичним складом виділяють кілька різновидів сосняків. Так , у поліській частині області домінують зелено-мохові, лишайникові, складні та сфагнові сосняки, в той час як у лісостепу перевагу мають чагарникові (часом злакові) бори.
Зелено-мохові сосняки характеризуються виключним пануванням сосни у деревному ярусі, незначним розвитком підліска, добре виявленими трав'яними ярусами (чорниця, верес, папороть тощо) і нерівномірним розвитком мохового покрову.
Сухі лишайникові сосняки відрізняються певним розрідженням крон деревного ярусу, наявністю поодиноких кущів, відчутним розрідженням і зміною видового складу травопокритих площ, добре виявленим мохово-лишайниковим ярусом.
Численні зниження поверхні у поліській частині області значною мірою вкриті одноярусними сфагновими сосняками, де крім сосни часто зустрічається береза пухнаста. Підлісок майже відсутній, проте трав'яно-чагарниковий ярус розвинений добре.
У південній частині Рівненського Полісся часто зустрічаються двоярусні складні сосняки (субори, сугрядки ) , де перший деревний ярус складають високобонітетні сосни, а у другому переважають дуб звичайний та граб. Підлісок представлений здебільшого заростями ліщини. Серед трав найбільш поширена чорниця. Особливо розвинені в області дубово-чорничні, дубово-ліщинові та грабові типи складних сосняків.
Соснові ліси лісостепової частини області відрізняються високим бонітетом, значною зімкнутістю крон, майже повною відсутністю мохового покриву. Серед найпоширеніших видів таких лісів необхідно відзначити сосняки чагарникові , де поряд з густим підліском (ліщина, бруслина, крушина) добре розвинутий і трав'яний покрив (папороть). Рідше зустрічаються на півдні області сосняки злакові , які характеризуються майже повною відсутністю підліска та розрідженим травостоєм з окремими дрібними чагарниками.
Особливу групу хвойних лісів на Рівненщині становлять ялинові ліси , що окремими невеликими острівцями зустрічаються у поліській частині області. Чисті ялинники представлені здебільшого високо зімкненими заростями ялини європейської, до якої місцями домішуються сосна та береза. Високою зімкнутістю крон характеризуються і двоярусні сосново-ялинові ліси (сосна у другому ярусі).
Своєрідну перехідну групу від переважно хвойних лісів Полісся до переважно листяної лісової смуги лісостепу утворюють широколистяно-хвойні та хвойно-широколистяні лісові масиви.
Широколистяно-хвойні ліси найбільше поширені у південній частині області, де вони представлені двома різновидами – двоярусними дубово-сосновими лісами (перший ярус – високобонітні сосни, другий ярус – дуб звичайний, розвинений ліщиновий підлісок) та грабово-дубово-сосновими триярусними лісами, де у першому ярусі домінує сосна звичайна, у другому – дуб звичайний, а у третьому – граб.
Хвойно-широколистяні ліси представлені в області лише одним різновидом – сосново-дубовими лісами , де основу дерево стану складає дуб звичайний.
Дубові ліси (діброви) представлені заростями дуба звичайного і зустрічаються по всій території області, утворюючи так звані чагарникові діброви , де поряд з дубом зустрічається граб, а основу потужного підліска становлять ліщина, бруслина, вовче лико, крушина. Дещо по іншому виглядають трав'яні діброви , де поряд з дубом зустрічаються поодинокі клени, ясени, граб.
Грабово-дубові ліси зустрічаються як на Поліссі, так і у лісостеповій частині області.
Грабові ліси (груди) здебільшого чисті за складом, одноярусні. Лише зрідка до граба домішується дуб (на Поліссі) або береза та осика (у лісостепу). Майже повністю позбавлені підліска та трав'яного покриву.
Чорно-вільхові ліси поширені по всій території області, але більш-менш значні масиви утворюють лише на берегах малих водотоків у північно-західній частині Рівненщини. У таких лісах до вільхи чорної домішуються дуб, осика, береза. У Поліссі переважають злаково-осокові та різнотравно-злакові чорно вільхові ліси, в той час як у лісостеповій частині області домінують чагарникові та різнотравні типи чорно вільшаників.
Значне місце у лісовому фонді області посідають вторинні ліси , що виникли на місці знищених хвойних та широколистяних лісових масивів. Серед таких насамперед необхідно згадати березові та осикові ліси.
Березові ліси формуються переважно березою бородавчастою, до якої домішуються дуб, осика, а у південній частині області граб, липа, клен. Підлісок дуже розріджений (крушина, бруслина, рододендрон), часом і зовсім відсутній.
Осикові ліси особливо поширені на Поліссі, хоча майже ніколи не утворюють великих масивів. Основу такого одноярусного лісу становить осика, до якої часто домішуються дуб звичайний, граб, клен, береза.
За сучасними уявленнями луки Рівненщини майже завжди носять вторинний характер, формуючись на місці вирубаних мішаних і широколистяних лісів.
Стан лісів області, зміни у держлісфонді
Станом на 1.01.2001 р. загальна площа лісів Рівненської області становить 842.6 тис.га (в 1998 р. вона складала 842.3 тис.га ), з них 674.7 тис.га (80.1%) – ліси державного призначення Держкомлісу України, 156.0 тис.га (18.5%) – ліси в користуванні господарств АПК України, 11.9 тис.га (1.4%) – ліси в користуванні Міноборони України. Покрита лісом площа становить 728.3 тис.га , з них ліси державного призначення Держкомлісу України – 573.8 тис.га , ліси в користуванні господарств АПК України – 143.8 тис.га , в користуванні Міноборони України – 10.7 тис.га . Лісистість області становить 36 відсотків.
За цей період загальна площа лісів Рівненщини збільшилась на 3.8 тис.га (з 838.8 до 842.6 тис.га ), а покрита лісом площа – на 5.9 тис.га (з 722.4 до 728.3 тис.га ). Загальна площа земель держлісфонду збільшилась за цей період на 6.4 тис.га (з 668.3 до 674.7 тис.га ).
В користуванні господарств агропромислового комплексу (АПК) області станом на 1.01.2000 р. знаходиться 156 тис.га лісів. В області діють 11 міжгосподарських лісівницьких підприємств, до складу яких передано 119.6 тис.га лісів. В порівнянні з 1989 р. загальна площа лісів зменшилася на 4.2 тис.га , а покрита лісом площа – на 4.9 тис.га .
В користуванні Костопільського військового лісгоспу Міноборони України станом на 1.01.2000 р. знаходиться 11.9 тис.га лісів, в т.ч. покрита лісом площа становить 10.7 тис.га , що відповідно на 1.6 тис.га і 1.3 тис.га більше, ніж у 1989 р.
За останні 10 років значно поліпшився якісний склад деревостанів області. Так, площа молодняків зменшилася за цей час на 135.4 тис.га , тоді як площі, зайняті середньовіковими насадженнями, збільшилися на 70.7 тис.га , пристигаючими – на 40.4 тис. га, стиглими і перестійними – на 30.3 тис.га .
Загальний запас деревини в лісах області за період з 1989 р. збільшився на 62.2% – з 83.2 млн.м 3 до 135.0 млн.м 3 . Цей показник в лісах державного призначення збільшився на 63% – з 71.5 млн.м 3 до 116.7 млн.м 3 , в лісах сільськогосподарських підприємств – на 64% – з 10.2 млн.м 3 до 16.7 млн.м 3 ; в лісах військового лісгоспу Міноборони України – на 1.8% – з 1.5 млн.м 3 до 1.527 млн.м 3 .
 
Динаміка спеціального використання лісів
В 2000 р. лісокористувачами області проведені рубки головного користування на площі 2301.4 га. Динаміка спеціального використання лісових ресурсів в цілому по області за останніх п'ять років наведена в таблиці.
Затверджена розрахункова лісосіка для лісокористувачів області в 1999 р. становила 454.7 тис.м 3 , фактично зрубано 423.1 тис.м 3 , в розрізі постійних лісокористувачів розрахункова і фактична лісосіка становила відповідно:
  державні лісогосподарські підприємства Держкомлісу України – 416.4 і 402.0 тис.м 3 ;
  лісогосподарські підприємства в підпорядкуванні АПК України – 28.6 і 11.4 тис.м 3 ;
  військовий лісгосп Міноборони України – 9.7 і 9.7 тис.м 3 .
В лісах держлісгоспів ДЛГО “ Рівнеліс ” у 1999 р. рубки головного користування проведені на площі 2178 га із загальним запасом деревини 402.0 тис.м 3 (в 1998 р. – на площі 2200 га із загальним запасом деревини 394.9 тис.м 3 ). Суцільні санітарні рубки проведені на площі 254 га із загальним запасом деревини 33.1 тис.м 3 .
В лісах АПК області рубки головного користування в минулому році проведені на площі 76 га із загальним запасом деревини 11.4 тис.м 3 (в 1998 р. – на площі 97 га із загальним запасом деревини 13.8 тис.м 3 ). Суцільні санітарні рубки проведені на площі 53 га із загальним запасом деревини 2.9 тис.га (в 1998р. – 239 га).
В Костопільському військовому лісгоспі рубки головного користування в минулому році проведені на площі 47.4 га із загальним запасом деревини 9.7 тис.м 3 , суцільні санітарні рубки – на площі 6.5 га із загальним запасом деревини 570 м 3 .
Техногенний та антропогенний вплив на ліси
Лісові масиви Клеванського , Рівненського та частина Костопільського держлісгоспів знаходяться під негативним впливом викидів ВАТ “Рівнеазот”. В 2000 р. в насадженнях Клеванського ДЛГ проведені суцільні санітарні рубки на площі 6 га та вибіркові санітарні рубки на площі 1116 га.
В минулому році в лісах АПК області виникло 26 лісових пожеж, якими пошкоджено 12.5 га лісів, від несприятливих кліматичних умов загинуло 4 га лісу.
У Костопільському військовому лісгоспі пожеж не було, в лісах держлісфонду зареєстровано 66 випадків лісових пожеж на площі 7.77 га, на гасіння витрачені кошти в сумі 3588 грн. Середня площа лісової пожежі на один випадок становить 0.12 га.
Шкідниками та хворобами лісу пошкоджено 23 га лісів, які знаходяться в користуванні сільськогосподарських підприємств. Лісозахисні роботи проведено на площі 2235 га, в тому числі хімічним методом – на площі 55 га.
Лісовідновлення і лісорозведення
Динаміка лісовідновлення, лісорозведення та створення захисних лісонасаджень в Рівненській області, га
 
 
1996 р.
1997 р.
1998 р.
1999 р.
2000 р.

Лісовідновлення, лісорозведення - на землях лісового фонду
2950
3018
3321
3398
3466

- в тому числі заліснення лісосік
2350
2157
2099
1772
1867

Створення захисних лісонасаджень на непридатних для сільського господарства землях
550
564
539
856
707

Створення полезахисних лісових смуг
—
—
—
—
—

 
В області постійно збільшується площа лісових насаджень. В 2000 р. лісовідновлення і лісорозведення на землях лісового фонду проведено на площі 3446 га проти 3398 га у 1999 р., в тому числі держлісгоспами – 3089 га (в 1999 р. – 3069 га), сільськогосподарськими підприємствами та міжгосподарськими лісгоспами – 302 га (в 1999 р. - 228 га), Костопільським військовим лісгоспом – 75 га (в 1999 р. – 70 га).
Крім того, на ярах, балках, пісках створено 707 га проти 856 га в 1999 р. захисних лісонасаджень, в тому числі держлісгоспами – на площі 456 га (в 1999 р. – 577 га).
Для створення високопродуктивних насаджень проведено рубки догляду за лісовими культурами на площі 12.1 тис.га з вирубаним запасом деревини 136.5 тис.м 3 , в тому числі ( тис.га/тис.м 3 ):
  освітлення –2.2/8.6;
  прочистка – 1.8/17.4;
  прорідження – 5.5/70.8;
  прохідна – 2.6/39.7.
Вибіркові санітарні рубки проведено на площі 13059 га, заготовлено деревини 144.1 тис.м 3 , суцільні санітарні – відповідно 456 га і 46.7 тис.м 3 .
Держлісгоспи постійно приділяють увагу лісовідновленню в держлісфонді та лісорозведенню на непридатних землях КСП . В 2000 р. лісовідновлення на землях державного лісового фонду проведено на площі 3089 га при плані 3000 га, в тому числі посів і посадку лісу на площі 1560 га. Створено захисні лісонасадження на ярах, балках і пісках на площі 456 га.
Спеціалістами ДЛГО “ Рівнеліс ” за участю наукових працівників УкрНДIЛГА та Рівненської зональної лісонасінневої станції в лісах держлісфонду проведена селекційна оцінка кращих насаджень, в результаті якої виявлено, атестовано і занесено до державного реєстру станом на 1.01.2001р. 323.8 га плюсових насаджень (сосни, дуба) та 267 плюсових дерев (сосни звичайної – 139, дуба черешчатого – 103, модрини європейської – 3, ясеня звичайного – 3, клена-явора – 1, ялини звичайної – 1, черешні лісової – 13). З плюсових дерев проводиться заготівля живців для щеплення та створення клонових і архівноматочних плантацій, а також насіння для вирощування сіянців і створення дослідних культур. На сьогодні в держлісгоспах нараховується 248 га клонових , архівно-маточних і родинних плантацій та 1162.3 га постійних лісонасінневих ділянок (в тому числі 1158.3 га атестованих), які забезпечують потребу області в насінні основних лісоутворюючих порід (сосни, дуба).
В лісах Рівненщини виділено 40 лісових генетичних резерватів загальною площею 1185.7 га. В області нараховується 11 базисних розсадників загальною площею 214.2 га, де щорічно вирощується біля 50 млн. сіянців і саджанців деревних і чагарникових порід, які забезпечують потребу області в садивному матеріалі для посадки лісу, лісосадивних та озеленювальних робіт. Проводяться роботи з вирощування садивного матеріалу в умовах контрольованого середовища. Таким методом вирощується близько 0.9 млн. сіянців та саджанців. Роботи з лісовідновлення спрямовані на підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень. Протягом 2000 р. створено 268 га лісових культур з введенням у їх склад високопродуктивних порід-інтродуцентів (модрини, бука, дуба червоного та ін.), що становить 17% від загального обсягу посадки. Створено 57 га плантаційних культур. Для переведення в області лісовирощування на генетично-селекційну основу в ДЛГО “ Рівнеліс ” посаджено 423 га лісових культур з використанням селекційного садивного матеріалу (27.0%), заготовлено 197 кг насіння сосни на постійних лісонасінневих плантаціях, вирощено 3.9 млн. одиниць селекційного садивного матеріалу.
Рубки догляду за лісом в держлісфонді проведені на площі 9229 га, вибіркові санітарні рубки – на площі 11203 га, суцільні санітарні рубки – на площі 386 га.
В господарствах Мінагрополітики лісовідновлення (посадка на лісокультурному фонді) проведена на площі 302 га (в 1999 р. – 201 га). Крім того, на землях сільськогосподарських підприємств створено 707 га захисних лісонасаджень (в 1999 р. – 856 га), з них 251 га – міжгосподарськими лісгоспами АПК і 456 га – держлісгоспами ДЛГО “ Рівнеліс ”. Рубки догляду за лісом проведені на площі 2494 га, вибіркові санітарні рубки – на площі 1684 га, суцільні санітарні рубки – на площі 64 га.
Слід зазначити, що колгоспні ліси становлять більше 18% загальної площі лісів області. В структурі цих лісів половину складають молодняки. Тривожить той факт, що намітилася стійка негативна тенденція до зменшення обсягів лісовідновлювальних робіт в колгоспних лісах при відповідному збільшенні рубок головного користування. В більшості з перевірених держуправлінням господарств ведення лісового господарства перебуває на вкрай низькому рівні, йде планомірне знищення більш цінних деревостанів , майже нормою стали самовільні рубки.
Костопільським військовим лісгоспом у 2000 р. було створено 75 га лісових культур проти 128 га в 1999 р. Рубки догляду за лісом проведені на площі 340 га, вибіркові санітарні рубки – на площі 172 га, суцільні санітарні рубки – на площі 6.0 га.

Петрук В.А., к.т.н., доцент,  Козловська Ю.Ф. (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне)
Оцінка ефективності стратегічного управління підприємств лісового господарства
 
На основі зібраних і систематизованих даних проведено економічну оцінку сучасного стану підприємств лісового господарства та обґрунтовано стратегію підвищення ефективності функціонування підприємств лісового господарства 
On the basis of the collected and systematized information the economic evaluation of the modern state of enterprises of forestry and grounded
strategy of increase of efficiency of functioning of enterprises of forestry is conducted 
  З проблемою побудови ефективної системи управління зіштовхуються на цей час як державні, так і акціонерні, приватні та інші підприємства України.  Як відомо, при адміністративному управлінні економікою перед підприємствами ставились в основному завдання виробничого характеру. Проблеми асортименту, обсягів виробництва, джерел фінансування, реалізації та розподілу прибутку вирішувались вищестоящими організаціями. Відповідно і система управління кожним підприємством будувалась таким чином, щоб максимально оптимізувати виробничий процес. В умовах ринкової економіки питання управління підприємством набуває дуже великого значення, оскільки йому потрібно боротись за споживача, якість продукції із конкурентами. Різновидом процесу прийняття управлінських рішень є стратегічне управління. Процес прийняття стратегічних рішень на підприємстві має певні особливості через те, що розв’язання стратегічних завдань вимагає особливої методології. При цьому центр ваги проблеми переміщується на управління процесом впровадження відповідних структурних змін.
  Проведений аналіз сучасного стану підприємств лісового господарства, свідчить, що він є дійсно критичним. Сучасна господарська діяльність людини, особливо лісове природокористування, викликає надлишкове навантаження на лісові ресурси, яке перевищує здатність до їх самовідтворення. Лісове господарство відноситься до галузей матеріальної сфери, які тісно пов’язані з природою, використанням природних ресурсів, свідомим втручанням в екосистеми та впливом на них. Лісовий комплекс сьогодення зіштовхується з рядом таких проблем: екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів (лісистість території – 15,6%, при оптимальній – 19-23%), низька якість вітчизняної продукції, нестача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки завжди спонукали фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня забезпеченості потреб країни у лісопродукції та поліпшення показників навколишнього середовища [1].
  Сучасне лісокористування – одна з найважливіших складових загальнодержавного природокористування. Воно характеризує форми, методи і способи експлуатації лісових ресурсів, а також виробничі відносини в процесі використання і відтворення багатства лісів в умовах формування ринкової економіки. Нині ефективне, екологічно збалансоване лісокористування має бути одним із пріоритетних напрямів сталого розвитку країни. Питанню використання лісових ресурсів України присвячена велика кількість наукових робіт як вітчизняних, так і закордонних авторів. Над цією проблемою працювали ряд вчених-економістів та аналітиків, такі як Шаблій О., Синякевич І., Маценко Г., Рущак М., Генсірук І., Самоплавський В, тощо. До цього переліку можна включити ще дуже багато вчених, які займаються цією проблемою і вносять нові коригування щодо вдосконалення форм управління лісовим комплексом, комплексного використання наявних деревних ресурсів, інтенсифікації відтворення лісів та користування лісовими ресурсами.
  Галузі лісового комплексу тісно пов’язані із світовим ринком. Аналіз зовнішнього середовища показує, що 30% складає експорт продукції лісового господарства від вартості випуску, а приріст залишків (продукції на складах) – 20% обсягів випуску. Вартість продукції та послуг лісового господарства складає лише 0,2-0,4% від сумарного валового випуску. У структурі лісового експорту переважають напівфабрикати і сировина, а до готової продукції можна віднести найбільше за чверть торгівлі продуктами лісового комплексу. Останнім часом залишається незмінною тенденція до переважання обсягів товарної деревини, заготовленої шляхом проміжного користування (без сплати такс) – 54,2% над обсягами деревини, заготовленої у порядку рубок головного користування – 45,8%. Це свідчить про надмірність рубок ведення лісового господарства, особливо санітарних рубок. Більше 35% обсягів заготовленої ліквідної деревини не придатні для промислової переробки (дрова). Це суттєво нижче за нормативні показники [2].
  Основні споживачі української деревної продукції – Угорщина, Туреччина, Словаччина, Німеччина, Польща та Італія. Імпорт лісопродукції росте, але її частка у загальному обсязі імпорту залишається практично незмінною. На цей час Україна не має позитивного торгового сальдо з країнами Європи по експорту товарів. Наприклад, маленька Голландія наповнила меблями наш внутрішній ринок виробами з нашої сировини. Крім того збільшився імпорт різних видів паперу (офісного, газетного) і целюлози з Росії і Фінляндії. Це свідчить про велику залежність українських підприємств від імпортованої сировини. Виготовлення целюлози для паперової промисловості в Україні є довгостроковою перспективою пов’язаної з розвитком целюлозно-паперової промисловості в країні.
  Найбільшим споживачем деревини в Україні є будівельний комплекс. І це великий мінус, оскільки є багато альтернативних будівельних матеріалів. На промислове і житлове будівництво витрачається близько 60% пиловника і будівельного лісу, який можна було б використати набагато ефективніше в інших галузях. Багато лісоматеріалів споживають добувні галузі промисловості (особливо вугільна та залізорудна). На 1 тис. тонн добутого вугілля витрачається 30-35 м3 лісоматеріалів. Високоякісні круглі лісоматеріали та пиломатеріали використовують у суднобудуванні для виготовлення телеграфних і спеціальних стовпів. За найбільш цінні сортименти першого ґатунку діаметром понад 36 см  експортні ціни у середньому перевищують внутрішні на 20-50%. Зазначимо, що близько 85,4% заготовленої ліквідної деревини поставляється на внутрішній ринок вітчизняними споживачами, 10,2% використовуються на власну переробку. Обсяги попиту на деревні ресурси, визначені з урахуванням розмірно-якісних характеристик сортиментів та напрямів їх використання, з кожним роком зростають. У 2001 році порівняно з 2000 роком обсяг попиту зріс на 33,6%, у 2002 р. - 43%, у 2005 р. – 47,7%. Обсяги пропозицій деревних ресурсів, визначені з урахуванням власного виробництва, залучені до споживання залишків, імпорту та експорту свідчить про наявність дефіциту деревних ресурсів. Так, у 2001 році дефіцит складав 7% попиту, 2002 р. – 9,6%, 2005 р. – 12,5% [1].
  Незбалансованість структури виробництва, недостатнє урахування споживчого попиту, відсутність стимулів до підвищення конкурентно спроможності та ефективності виробництва – є основними чинниками, що зумовили незадовільний стан торгівлі лісовими матеріалами. Розв’язанням проблем, пов’язаних з використанням лісових ресурсів, є впровадження стратегії розвитку підприємств лісового господарства, що являє собою комплексну програму дій, яка спрямована на їх ефективну виробничу, комерційну, науково-дослідну та іншу діяльність, реалізація  якої забезпечує здійснення місії та досягнення цілей підприємств у веденні лісового господарства.
  Якщо Україна прагне ввійти у світове співтовариство, необхідно вивчати ті процеси, які в ньому відбуваються. Уже нині можна передбачати, що має місце підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств для того, щоб гідно здійснювати торгівлю із закордонними партнерами. За загальними показниками діяльності лісогосподарська галузь працює стабільно. Приріст реалізованої продукції постійно збільшується.
  Разом з тим, значною мірою виявлені негаразди та проблеми у діяльності підприємств лісового господарства. Аналіз матеріаломісткості продукції свідчить, що із загального обсягу перероблюваної деревної продукції використовується лише 42%, решта йде на паливно-енергетичні потреби або у відходи. В умовах гострого дефіциту цю деревину можна використати як повноцінну сировину для виготовлення ефективної у споживанні продукції. Отже, структура використання деревних ресурсів і випуску продукції на деревній основі є незадовільною.
  Результати досліджень ефективності управління лісовим комплексом Рівненської області свідчать, що він все ж таки прибутковий. На прикладі одного із місцевих лісгоспів Рівненської області (Зарічненський держлісгосп) варто відмітити, що, реалізуючи продукцію обсягом 2700 тис. грн. у 2006 році без державної підтримки закінчили рік, отримуючи прибуток у розмірі 230 тис. грн. Щоправда витрати при цьому складають 2400 тис. грн, відповідно собівартість реалізованої продукції складає майже 10% [7].
  Зарічненський держлісгосп, основною продукцією якого є лісоматеріали круглі, пиломатеріали, продукція побічного користування лісом здійснює співробітництво з такими країнами, як Польща, Словакія, Литва, Угорщина, Туреччина. Підприємство виготовляє такі основні види продукції, як брус, ролдбордери, палети, пиловник хвойний і м’яколистяних порід, фансировина, будліс, половник дубовий.
  Власне прибуток, отриманий від переробки, зберігання, транспортування і реалізації продукції не забезпечує можливості для здійснення розширеного виробництва продукції. Покриваючи затрати, підприємство не має можливості для технічного переоснащення виробництва на основі сучасних технологій. Мова йде про відсутність фінансових можливостей підвищення ефективності функціонуючих деревостанів, досягнення оптимальної структури деревних ресурсів, розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей, реконструкцію діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування, підвищення конкурентоспроможості вітчизняних видів продукції.
  Таким чином, у зв’язку з нестачею власних коштів постає необхідність залучення інвесторів, які дали б можливість закупити обладнання для ефективної обробки деревини. Сировиною для розвитку переробної промисловості є не тільки деревина, але й макулатура, вторинні сировинні ресурси сільського та комунального господарства. Власне досить перспективним є виробництво деревних плит і пластиків, які дають змогу комплексно освоювати низькоякісну деревину та виготовляти ефективну в споживанні продукцію. Разом з фанерним виробництвом вони є базовими для нарощування випуску меблів, рентабельність якої була б дещо більшою за 10%. Подальший розвиток виробництва деревних плит тісно пов’язаний з підвищенням їх екологічності. Отже, стратегія розвитку підприємств спрямована на створення мобільних потужностей, які забезпечать вітчизняних товаровиробників високоякісною продукцією.
  Галузь зацікавлена у подальшому ефективному розвитку внутрішнього ринку продукції лісового господарства. Вітчизняні підприємства є зараз і будуть у майбутньому головними споживачами продукції підвідомчих підприємств, на які зорієнтоване виробництво, оскільки деревина є національним ресурсом і повинна працювати на державу і добробут народу. [3]
  Реалізація такої стратегії передбачає орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції, за рахунок реалізації якої можливе відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій розширеній основі, розширення лісосировинної бази шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва, докорінна зміна структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури, соломи вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.
  Завершальним етапом стратегічного управління є контроль (контролінг) за реалізацією обраної стратегії. Виходячи з цього, вважаємо, що потрібно закріпити за суб’єктами лісових відносин більш чітко окреслені функції. Зокрема, Мінекоресурсів зобов’язане контролювати дотримання встановлених допустимих меж відхилень показників деревостанів від показників нормального лісу, слідкувати за процесом вирубки лісу та ведення прибуткового лісництва.
  Держкомлісгосп встановлює допустимі для визначеної породи, віку та класу бонітету межі відхилень запасів деревостанів від показників нормального лісу та здійснює державний контроль лісокористування (оцінка деревини на пні, видача лісорубних квитків, контроль за дотриманням лісівничих норм і правил при здійсненні розробки лісосік).
  Постає необхідність створення державної лісової охорони – структурного підрозділу, який спрямовує лісогосподарські  та інші заходи на більш повне і раціональне використання.
  Велике значення має наявність потужної наукової бази, оперативного і компетентного наукового ведення лісового господарства. В умовах значного зменшення державного фінансування науково-дослідних робіт Держкомлісгоспу вдалося зберегти власний науковий потенціал, істотно переглянути тематику наукових досліджень і спрямувати її на виконання найбільш актуальних для галузі проблем [3].
   Перспективи розвитку діяльності Держкомлісгоспу знайшли своє відображення у цілому ряді програмних документів. У 2002 році розроблена державна програма  “Ліси України” на 2002-2015 рр. із заходами в розрізі міністерств і відомств України з визначенням обсягу робіт, витрат на реалізацію та джерел фінансування [4].
  Що стосується фінансування раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, то, на відміну від нашої країни, держави Європи здійснюють значну фінансову підтримку лісового господарства, розмір якої залежить від економічного розвитку держави, екологічних чинників. Крім того, Європейський Парламент постійно виділяє кошти на заліснення, догляд за насадженнями, покращення стану лісів тощо [5].
  Що стосується України, то існує безліч різноманітних проблем, економічний стан підприємств лісової промисловості та лісового комплексу  в цілому бажає кращого. Подальший розвиток галузей лісової промисловості  потребує повного радикального реформування, що включає в себе заміну фізично та морально застарілого обладнання, наділення підприємств обіговими коштами, розробка ефективних, раціональних технологій, раціональне використання відходів.
  Для того, щоб лісова галузь стала прибутковою сферою економіки, могла інтегруватися у світову економіку не лише постачальник сировини і круглого лісу, а й продукції глибокої переробки, держава повинна створити сприятливі економічні, політичні та інші умови. Повинні виділятись кошти спеціальних фондів, дотації і субсидії з державного бюджету на фінансування конкретних цільових проектів. При цьому потрібно удосконалювати законодавство, реформувати  оподаткування, активно вводити інновації, нові прогресивні види техніки і технології [6].
  Отже, держава повинна піклуватися про те, що в Україні за останні 10-15 років йшла суцільна вирубка лісової деревини непродуктивного характеру, тобто, вирубувались дерева віком 15-16 років для опор шахт Донбасу, приватних покупців для оформлення дизайну їхніх котеджів, баз відпочинку, кортів тощо. Новонасадження, тим більше відновлення йде по нисхідній. На прикладі місцевих лісових господарств можна зауважити, що відходи виробництва у вигляді дров необробленого штахетнику, відходи пилорам реалізуються за заниженими цінами приватним покупцям. У той же час з цих матеріалів можна виготовляти блоки дешевих паркетів, а з порід, дуба, ялини, граба, ліщини виготовляти дорого вартісні художні паркети, меблі. І на превеликий жаль, Полісся не має можливості відновити свою етнічну культуру із деревини: кухні, дерев’яний посуд, лавки, столи, полиці тощо, що в цей час дуже дорого цінується українською діаспорою в США, Канаді, Австралії, країнах Європи. І більш серйозне питання: хто є власником лісу? Бувші колгоспи, лісгоспи, кооперативні підприємства чи держава. Отже, для державних органів є над чим працювати для того, щоб жодне дерево не пішло за безцінь. 
1.Біднячук С. Концептуальні основи регіоналізації лісівничої політики України // Регіональна політика: Науково-практичний журнал.- Львів, 2003.- №2.2. Лісове господарство: проблеми і перспективи. К., Міжвідомча аналітично-консультаційна Рада з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин КМУ, 2003.3. Самоплавський В. Лісове господарство України на початку третього тисячоліття // Лісівнича Академія Наук: Збірка наукових праць.- Львів, 2002.- №1.4. Державна програма “Ліси України” на 2002-2015 рр. – К. :Укр. НДІЛГА Держкомлісгоспу України.5. Синякевич І. Лісова політика: Підручник. - Львів: ЗУКЦ, 2005.6. Римар М., Ільницька – Гикавчук Г. Оподаткування в системі фінансового забезпечення розвитку лісового господарства в умовах євроінтеграції // Вісник НУВГП: Збірник наукових праць.- Рівне, 2006.- №4.7 Форма 1-підприємництво „Звіт про основні показники діяльності підприємства” Зарічненського держлісгоспу.