особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX от.).Економічний розвиток провідних країн світу в XIX ст.Економічний розвиток провідних країн світу характеризувався переходом від мануфактури, з її ручною ремісничою технікою, до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Він забезпечував впровадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані призвів до формування соціальної структури індустріального суспільства: буржуазія і пролетаріат стали основними суспільними верствами. Відбулися зміни і в середовищі буржуазії: замість купця головну роль почав відігравати фабрикант. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами й одночасно мав особливості у кожній країні.Першою здійснила промисловий переворот Англія в останній третині XVIII - середині XIX ст. Але передумови промислового перевороту визріли вжев середині XVIII ст. Буржуазна революція розчистила шлях для швидкого розвитку індустріального суспільства. Аграрний переворот і політика огороджування створили резерв найманої робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промисловості. Розширився внутрішній товарний ринок, в який втягувалися робітники і фермери. Мануфактурний процес до-сяг високого рівня спеціалізації і диференціації, вдосконалювалися знаряддя праці. Винахід машин став економічною потребою людського суспільства, з'явилися спеціалізовані мануфактури з виробництва знарядь праці. Вільні кошти в руках англійської буржуазії забезпечили практичне застосування винаходів та їх швидке впровадження у виробництво. Промисловий переворот в Англії спирався на економічні ресурси багатьох країн, і в першу чергу англійських колоній.Технічний прогрес передував промисловому перевороту і відбувався в ході його розвитку. Були винайдеш механічний летючий човник Д. Кея для ткацького верстата, механічний ткацький верстат Е. Картрайта. Машинне виробництво впроваджувалося в металургію. Токарно-гвинторізний верстак Г. Моделі став основою металообробного виробництва. Промислова революція почалася в бавовняній промисловості. Швидко застосовувалися парові двигуни. У 40-50-х роках XIX ст. почалося будівництво великих океанських суден, у 1825 році з'явилася перша залізниця. Розвиток транспортних засобів сприяв прискоренню розвитку металургійної, металообробної промисловості, налагодженню зв'язків між різними галузями виробництва та економічними районами країни.Перемога машинного виробництва призвела до формування структури індустріального суспільства. Сформувався промисловий пролетаріат, що становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Англію в країну міст і фабричних поселень. Три чверті населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1850 р. було зайнято 21% населення.Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж в Англії - в 1805 - 1810 рр., а завершився наприкінці 60-х років XIX ст.Вирішальний етап промислового перевороту почався після революції 1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну,хімічну, гірничу, машинобудівну. Загальний обсяг промислової продукції зріс майже вдвоє, внутрішньої торгівлі - в 2 рази, зовнішньої - в 3 рази. Довжина залізниць досягла 17,6 тис. км. Виробництво чавуну зросло втроє, виплавка сталі - у 8 разів. У промисловості й на транспорті кількість парових двигунів з 7,7 тис. сягнула 27,8 тис.Важливою особливістю економіки Франції був швидкий розвиток фінансового капіталу в порівнянні з промисловістю і торгівлею. В 1800 р. створено Французький банк, у 1818 р. -ощадну касу. Паризька біржа перетворилася у грошовий ринок європейського масштабу. Фінансовий капітал володів майже всіма залізницями країни. Позичковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд. фр.Промисловий переворот у Німеччині відбувся із великим запізненням. Початковий етап охоплював період з 30-х до 50-х років XIX ст. і найбільш активно позначився на легкій промисловості. Значних успіхів досягла гірнича і хімічна галузі промисловості.Другий етап промислового перевороту відбувався в 1850-1871 роках XIX ст., в цей період швидко розвивалася важка промисловість: вже у 60-х роках XIX ст. у країні налічувалося більш як мільйон промислових робітників. Поступово Німеччина ліквідувала промислову відсталість, за основними показниками - видобуток вугілля, виплавка чавуну, довжина залізниць - вона випередила Францію.Промисловий переворот завершився лише в 1871 р. після об'єднання Німеччини, яка стала великою і агресивною державою в центрі Європи. Однак сільське господарство переважало над промисловістю. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві становила 13%, в той час як Англії -32%.Промисловий переворот у США розпочався з бавовняної промисловості, минаючи стадію ремесла і мануфактури. В інших галузях промисловості США в першу чверть XIX ст. ще переважала мануфактура. Особливістю промислового перевороту в цей період було використання водяного колеса замість парової машини. Швидше, ніж в Європі, розвивалася стандартизація виробництва деталей, налагодився випуск сільськогосподарських машин, будувалися залізниці, пароплави.40-50-ті роки — наступний етап промислового перевороту в США. За цей час з'явилися нові галузі в машинобудуванні. Довжина залізниць кожні п'ять років подвоювалася. Обсяг фабричної продукції з 1827 по 1860 роки збільшився у 8 разів,сума коштів, вкладена в промисловість, зросла з 50 млн. до 1 млрд. дол. У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарського виробництва. Частка США у світовому виробництві досягла 15%.Особливістю промислового перевороту в США було використання європейських капіталів, технічних і наукових досягнень, робочої сили.Однак промисловий переворот було здійснено лише на Півночі. Південь залишався відсталим аграрним районом з його рабовласницьким плантаційним господарством. За період з 1810 до 1850 роки вартість промислової продукції на Півночі зросла у 8 разів, а на Півдні — в 3. У порівнянні з Півднем на Півночі було вчетверо більше промислових підприємств, які випускали 75% промислової продукції країни. Після громадянської війни (1861-1865), що одночасно була буржуазною революцією, промисловий переворот завершився в усій країні.Для європейських аграрних відносин XIX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х роках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6% власників володіли 42,3% землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60% земельної площі.Сільське господарство Англії розвивалося на фермерській основі. Орендуючи у лендлордів землю, фермери вели господарство, використовуючи найману робочу силу. Англійські фермери вели інтенсивне господарство, поліпшуючи агротехніку й агрокультуру. Впроваджували сівозмінну систему, травосіяння, широко застосовувалися парові плуги, машини, мінеральні добрива, виконувалися дренажні роботи. Аграрна криза 1875-1896 рр. прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Скоротилися посівні площі під зерновими культурами, зменшилася земельна рента, основним напрямом стало інтенсивне тваринництво.У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. В 1815 р. 1,5 млн. селян (37,9% усіх власників) володіли 19,5% землі, середній розмір господарства коливався від 3 до 12 га землі; 1,95 млн. селян (51,3% власників) належало 4,2% земельного фонду країни, більше половини з них користувалися ділянками по 0,5 га. Протягом XIX ст. відбувався повільний процес концентрації земельних володінь і водночас зростання числа парцелярних господарств; формувалося фермерство. Для зміцнення матеріальногостановища селяни орендували землю, була поширена як "чиста " (капіталістична) оренда, так і здольщина, коли земля бралася під заставу. Наприкінці XIX ст. селяни сплачували лихварям 2 млрд. франків, значна частина їх перетворилася в номінальних власників землі.Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки. Випуск сільськогосподарської продукції протягом XIX ст. збільшився в 2,5 рази і за вартістю перевищував промислову. Із зернових культур найбільшого поширення набула пшениця, з технічних - цукрові буряки. Аграрна криза кінця XIX ст. прискорили капіталізацію сільського господарства.В порівнянні з іншими європейськими країнами сільське господарство Франції розвивалося повільно. Механізація, агротехніка запроваджувалися тільки у великих господарствах. Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян Іпотечному банку, державні прямі й непрямі податки. Торговельна неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.Для розвитку аграрного сектора Німеччини характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у Прусії дав селянам волю і право розпоряджатися землею, залишивши за поміщиками - юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811, 1816, 1821 років селяни могли викупити землю. Цей порядок поширювався лише на заможних селян.У Німеччині склалися два типи розвитку аграрних відносин: для східних районів був характерний юнкерський шлях аграрної еволюції; в північних та південно-західних районах і Баварії не було засилля юнкерського землеволодіння, розвивалися ое/ янські і фермерські господарства. На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 80-90-х років. Значну роль у цьому відіграла урядова політика аграрного протекціонізму. Визначалася спеціалізація юнкерських господарств: цукрові буряки, картопля, тваринництво. В помістях будували цукрові заводи.У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Стримуючими чинниками були безземелля і малоземелля, заборгованість, низька купівельна спроможність значної частини селян, висока земельна рента.Перша половина XIX ст. у США — це період утвердження фермерського господарства як основної форми землеволодіння. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства полегшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство - самовільне захоплення земель, що було санкціоноване в 1841 р. До 1860 р. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір дорівнював приблизно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, котре спеціалізувалося на вирощуванні бавовни. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15-20%, на Півдні - до 40% землевласників.Ліквідація рабства в ході Громадянської війни і Акт про гомстеди (земельні ділянки) активізували аграрний сектор економіки. Гомстед - акт, що давав кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору право на 160 акрів землі, що ставала власністю після п'яти років проживання, обробітку та забудови.Інтенсифікація аграрного сектора США забезпечила його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи виробництва сільськогосподарської продукції: валові збори пшениці й кукурудзи зросли відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни - вдвоє. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства.Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце належало молочному і м'ясному тваринництву, котре працювало на місцевий ринок та експорт.На Півдні індустріалізація сільського господарства відбувалася повільніше шляхом ліквідації здольщини (кроперства) і системи боргового рабства - пеопансу.Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовому ринку. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлене тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були обтяжені значними рентними платежами.Таким чином, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства. Це сприяло піднесенню продуктивності й інтенсивності праці, розвитку механізації.Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії. Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру. На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі. Отже, спостерігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво