Фіскальна політика, як відзначалось раніше, може бути дискреційною та недискреційною. Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:
прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;
споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 7.4).
Рисунок 7.4 – Механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки
У фазі циклічного підйому доход зростає, Y2>Y0 і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.
У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: Y1<Y0. Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду. Отже, контрциклічні зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають мультиплікативний вплив податків та державних видатків на економіку.
Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині ЧВП. Майже всі податки дадуть ріст податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, індивідуальний подоходний податок має прогресивні ставки і зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на доходи фірм, ПДВ і акцизів. І, аналогічно, збільшується величина податків на зарплату з тим, як в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або “негативні податки”) мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам – всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.
Рисунок 7.4 служить ілюстрацією того, як податкова система підвищує вмонтовану стабільність. Урядові витрати (G) у цьому зв’язку вважаються заданими і незалежними від величини ЧВП; витрати затверджуються Верховною Радою на постійному фіксованому рівні. Але парламент не визначає розмір податкових надходжень, скоріше, він визначає величину податкових ставок. Податкові надходження потім коливаються в тому ж напрямку, що і рівень ЧВП, якого досягає економіка. Прямий зв'язок податкових надходжень і ЧВП зафіксований у висхідній лінії Т.
Економічне значення цих прямих взаємозв'язків між податковими надходженнями і величиною ЧВП здобуває особливу важливість, коли ми згадуємо про дві обставини. По-перше, податки являють собою вилучення чи втрату потенційної купівельної спроможності в економіці. По-друге, з погляду стабільності бажано збільшити обсяг таких витоків (вилучень) у періоди, коли економіка рухається до інфляції, і, навпаки, величина вилучень купівельної спроможності повинна бути мінімізована в період уповільнення росту. Іншими словами, податкова система, що зображена на рис. 7.4, створює деякий елемент стабільності в економіці, автоматично викликаючи зміни в податкових надходженнях і, отже, у державному бюджеті, що протидіють і інфляції, і безробіттю. Даючи більш загальне визначення,. вбудований стабілізатор – це будь-який захід, який має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скоротити його позитивне сальдо в період спаду і збільшити його позитивне сальдо (чи зменшити його дефіцит) у період інфляції без необхідності прийняття яких-небудь спеціальних кроків з боку політиків. І, як видно на рис. 7.4, це саме те, що робить наша податкова система. З ростом ЧВП у період процвітання податкові надходження автоматично зростають, і оскільки вони являють собою вилучення, стримують економічний підйом. Іншими словами, по мірі того, як економіка просувається до більш високого рівня ЧВП, податкові надходження зростають автоматично і формують тенденцію до ліквідації дефіциту бюджету і створенню бюджетного надлишку. Навпаки, коли ЧВП скорочується в період спаду, податкові надходження автоматично скорочуються, і це скорочення пом'якшує економічний спад. Тобто з падаючим ЧВП податкові надходження також падають і підштовхують державний бюджет від бюджетного надлишку до дефіциту. Використовуючи позначення рис. 7.4, низький рівень національного продукту (Y1) автоматично викликає появу стимулюючого бюджетного дефіциту: високий і, можливо, зв'язаний з інфляцією рівень національного продукту (Y0) автоматично викликає появу стримувального бюджетного надлишку.
Виходячи з рис. 7.4, розмір автоматично виникаючих бюджетних дефіцитів і надлишків і, отже, вбудована стабільність залежать від сприйнятливості змін у податках до змін величини ЧВП. Якщо податкові надходження енергійно змінюються у слід за змінами величини ЧВП, нахил лінії Т на рисунку буде крутим і вертикальніша відстань між T i G – тобто дефіцити чи надлишки – буде більшою. І навпаки, якщо податкові надходження будуть змінюватися дуже незначно при змінах ЧВП, нахил буде пологим і елементи вбудованої стабільності будуть незначними. Зміни в державній політиці чи законодавстві, що змінюють ступінь прогресивності чистої податкової системи (податки за винятком трансфертів і субсидій), впливають, отже, на ступінь вбудованої стабільності.
Не викликає сумніву, що вбудована стабільність, забезпечувана нашою податковою системою, пом'якшувала економічні коливання. Однак вбудовані стабілізатори не здатні скорегувати небажані зміни рівноважного ЧВП. Усе, що роблять стабілізатори, це обмеження розмаху чи глибини економічних коливань. Тому кейнсіанські економісти погоджуються, що для корекції інфляції чи спаду вимагаються дискреційні фіскальні заходи з боку парламенту, тобто зміни податкових ставок, податкової структури і величини витрат. За оцінками експертів, у США сьогодні вбудовані стабілізатори можуть зменшити коливання національного доходу приблизно на третину1.
2
У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов’язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.
Сукупний попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред’являється попит.
На рис. 16.1. спадаюча крива сукупного попиту показує: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального національного виробництва буде куплений. Безумовно, за даних умов, як і на індивідуальний попит, діють і нецінові фактори сукупного попиту: зміни в споживчих смаках; зміни в інвестиційних витратах; зміни в державних видатках тощо.
Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропонування для їх продажу. Більш низькі ціни змушують скорочувати виробництво товарів. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною. Крива сукупного пропонування показує реальний обсяг національного виробництва, який буде вироблено за різних рівнів цін. Вона складається з трьох відрізків: а) горизонтального, або кейнсіанського, коли національний продукт змінюється, а рівень цін залишається постійним; б) вертикального, або класичного, коли національний продукт залишається постійним на рівні повної зайнятості, а рівень цін підвищується; в) проміжний відрізок, коли змінюються і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін.
На обсяг сукупного пропонування впливають і нецінові фа- ктори: зміни цін на ресурси; зміни в продуктивності праці, зміни податків та державне регулювання.
Більш детально з проблемами сукупного пропонування і сукупного попиту можна ознайомитися за відомим підручником: Макконнелл Р. К., Брю С. Л. Экономикс: Причины, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. — М.: Республика, 1992. — Т. 1. — Гл. 11.
Для того щоб весь річний суспільний продукт був реалізований, необхідна повна рівновага між суспільним попитом AD і суспільною пропозицією AS, тобто AD = AS.
На рис. 16.3 показано один з варіантів такої рівноваги. Перетинання кривих сукупного попиту АD і сукупного пропонування АS показує рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг національного виробництва. На цьому рисунку криві сукупного попиту і сукупного пропонування перетинаються на проміжному відрізку, коли ціна зросла з P1 до Р2. Зміна рівня цін виключає перевиробництво товарів або їх недовиробництво на проміжному відрізку. Ця рівновага може досягатися також на кейнсіанському і класичному відрізках, тобто на будь-якому відрізку кривої сукупного пропонування.
Досліджуючи проблеми рівноваги у масштабі суспільного виробництва звертаємо увагу на те, що кейнсіанська теорія робить ставку на сукупні видатки та їх компоненти. Основоположне рівняння кейнсіанців:
С + І + D + X = ЧНП.
де І — чисті інвестиції.
Суть цієї теорії полягає в тому, що сукупний обсяг видатків покупців рівний загальній вартості проданих товарів і послуг. У стані рівноваги С + І + D + X (сукупні видатки) дорівнюють ЧНП (обсягу виробництва чистого національного продукту).
Монетаристи, навпаки, роблять ставку на гроші. Основоположним рівнянням монетаристів є рівняння обміну:
MV = PQ,
де М — пропонування грошей; V — швидкість обігу грошової одиниці в кругообігу доходів; Р — рівень цін, або точніше, середня ціна, за якою продається кожна одиниця національного про- дукту; Q — фізичний обсяг виробничих товарів і послуг.
Ліва частина даного рівняння (MV) являє собою загальну кількість видатків покупців на придбання обсягу вироблених благ, тоді як права частина (PQ) — загальний виторг (валовий дохід) продавців цього обсягу.
Кругообіг ВВП, ресурсів і доходів (спрощена модель). Ми не будемо вдаватися до аналізу переваг кожного з цих рівнянь, які розкривають рівень рівноваги між сукупним пропонуванням і сукупним попитом; будемо вважати, що на рис. 16.3 і кейнсіанське, і монетаристське рівняння забезпечуються: покупці повністю купують те, що їм національне виробництво пропонує; отже, все, що вироблене за рік — реалізується. Роль держави в кругообігу ВВН, ресурсів і доходів не розглядається.
На рис. 16.4. показано кругообіг елементів ВВП (товари, послуги, кінцеві засоби виробництва), доходів (заробітної плати, ренти, процента, прибутку) і таких виробничих послуг, як праця, земля, капітал, підприємницькі здібності. Тобто ця таблиця ілюструє кругообіг і ВВП, і таких ресурсів (праця, земля, підприємницькі здібності), які не є елементами ВВП, але є елементами продуктивних сил і національного багатства. Проте ми зосередимо свою увагу на тому, що виробничі ресурси представлені у ВВП, з одного боку, доходами домогосподарств, а з іншого — видатками підприємств. У такому разі ми можемо розглядати рівновагу на прикладі сукупного пропонування ВВП і сукупного попиту на ВВП.
Якщо ми звернемо увагу на позицію а, то тут сукупний попит домогосподарств має дорівнювати сукупному пропонуванню споживчих товарів, тобто обсягу їх національного виробництва. Позиція б, за нашою моделлю, має забезпечити рівність між сукупним пропонуванням виробничих ресурсів (послуг), які представлені працею, земельними ділянками, капіталом, підприєм- ницьким хистом та сукупним попитом підприємств на ці ресурси.
У такому разі весь національний продукт і всі його компоненти повністю реалізуються, при цьому повністю задовольняється сукупний попит підприємств і домогосподарств.
Для більш глибокого розуміння сутності кругообігу ВВП, ресурсів, доходів рекомендуємо звернутися до теми 12, в якій досліджуються проблеми кругообігу капіталу і продукції підприємств
Суміщення кривих сукупного попиту і сукупного пропонування в одній системі координат дає повну модель загальної рівноваги на товарному ринку у відкритій економічній системі АDAS . Ця модель надає інформацію про роль сукупного попиту і сукупного пропонування у встановленні рівноваж-ного рівня цін, а також про зворотний вплив цін на динаміку суспільного ви-робництва у короткостроковому періоді та у довгостроковій перспективі.
Точка рівноваги на перетині кривих сукупного попиту і сукупного пропо-нування не означає досягнення економічною системою оптимальних і навіть бажаних обсягів національного виробництва. Вона лише фіксує реальний стан економіки у певній фазі економічного циклу. В умовах рівноваги мо-жуть виявитись ВВП-розриви, а також крупномасштабне безробіття. Проте модель має важливе значення для аналізу коротко- та довгострокових ефек-тів від активної фіскальної, монетарної або валютної політики уряду.
Виникає питання про основний механізм, котрий утримує систему у рів-новажному стані. З курсу мікроекономіки ми знаємо, що роль такого механі-зму на ринку окремого товару відіграє ціна, коливання якої відновлює за ін-ших рівних умов рівновагу в початковій точці. У макроекономіці роль ціни змінюється в залежності від того, в якій фазі економічного циклу настає рі-вновага.

Активну роль зміна рівня цін відіграє
лише на проміжному (основному кейнсі-
анському) відрізку кривої сукупного про-
понування. Рис. 19.12 ілюструє стан рів-
новаги у фазі пожвавлення (точка E ).
Коли на масове оновлення основного ка-
піталу за нерівномірного зростання окре-
мих галузей фірми реагують підвищен-
ням цін до P1 , обсяг попиту може скоро-
титися до Y1 (точка A1 ), у той час як реа-
льні обсяги пропонування зростають до
Y2 (точка A2 ). Загострення конкуренції
між виробниками, за класичним варіан-
том, може змусити фірми знизити ціни.
Економіка повертається до початкової у відновленні рівноваги