МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» Кафедра управління персоналом та економіки праці Рефератз дисципліни «Управління трудовим потенціалом» На тему: Управління соціальною організацією праці
Зміст Вступ Поняття соціальних організацій Функції соціального управління організації та методи рішення Думка сучасних науковців про управління соціальною організацією Висновки Використана література Вступ Термін “організація” — пізньолатинського походження. Семантично означає дію, завдяки якій певному предмету, явищу чи ситуації надається більш стрункий вигляд, внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодіючих частин або елементів. Термін вживається також для позначення сукупності процесів або дій, що ведуть до утворення чи вдосконалення взаємних зв’язків між частинами цілого. У соціальних науках використовується для характеристики об’єднання людей, які спільно реалізують певну мету, програму або завдання і діють на основі єдиних правил і процедур поведінки. Це поняття вживається також щодо біологічних, соціальних і технічних об’єктів, як правило, поруч з близькими йому поняттями “структура” або “система”. Під організацією розуміють найбільш динамічний аспект структур і систем, який визначає їх функціонування, поведінку і взаємодію. При цьому розрізняють два аспекти організації: впорядкованість і спрямованість. Впорядкованість розуміється як стан, зворотний ентропії (тенденції до хаосу). Спрямованість — це відповідність структури або системи умовам її зовнішнього оточення, існування, досягнення цілей. Поняття соціальної організації у широкому значенні означає засоби впорядкування і регуляції дій і стосунків індивідів та груп. Різноманітні механізми соціальної організації охоплюють усі рівні та сфери їх взаємовідносин, забезпечуючи їх управління. Засобами соціалізації, засвоєння норм і цінностей, характерних для даної культури, створюються необхідні передумови для позитивної (продуктивної, соціотворчої) співучасті окремих людей і людських спільнот у відтворенні як існуючих, так і виробництві нових суспільних відносин. А завдяки соціальному контролю (системи покарань та заохочень) суспільство прагне домогтися того, щоб ці дії не виходили за межі допустимо можливого. Поняття соціальних організацій Розвиток соціальних організацій є об’єктивною необхідністю історичного процесу, який постійно зростає в обсязі, структурній і функційній диференціації, складності соціальних систем, розбіжності інтересів, загостренні боротьби, конфліктів і опозицій, глобалізації техносфери, одержавлення всіх сторін суспільного буття. Стихійність історичного поступу з цього боку являла б собою значну реальну і потенційну загрозу. Отже, особливість соціальних організацій полягає в тому, що вони є такими спільностями людей, де має місце чітке визначення мети, засобів її досягнення, свідоме і добровільне входження і вихід індивідів з даної структури. Соціальна організація характеризується формальним розподілом функцій, встановленням і владною підтримкою ієрархії статусів, ролей і престижу, фіксованим, у більшості випадків, членством: права і обов’язки тут визначаються заздалегідь, як і розподіл керівних і виконавських функцій. Соціальна організація являє собою складну і досить взаємопов’язану систему соціальних позицій і ролей, що мають виконуватися її членами. Внаслідок того, що соціальна організація базується на чітко визначеній меті, для досягнення якої вона і створюється, то її можна позначити як інструментальну (ціледоцільну, цілеспрямовану, цілереалізуючу) людську спільність. Тому критерієм зовнішньої оцінки та внутрішньої самооцінки її діяльності є ефективність. Звичайно, подібно до інших соціальних груп, соціальна організація створюється та існує задля задоволення певних індивідуальних та колективних потреб, але в суворо визначених межах, засобах і умовах. Інші соціальні спільності можуть також сприймати риси ієрархічної будови, проте соціальна організація завжди ієрархічна, з пірамідальним розташуванням її складових елементів. Слід розрізняти два способи побудови організацій. У першому випадку вона створюється як обширна соціальна структура задля задоволення власних потреб (скажімо, партія як інструмент політичної боротьби). Суб’єктом її може бути клас, страта, нація або певна територіальна спільноти. У кінцевому результаті творцем усієї мережі соціальних організацій є суспільство, соціальна система. Тому можна вести мову про соціоорганізаційну діяльність суспільства, його особливих сфер чи інституцій. В інших випадках організації створюються спонтанно, добровільно, як відповідь на ту чи іншу ситуацію, в якій опинилася певна множина індивідів. Це — прояв соціальної самоорганізації та самоврядування. Звідси випливає їх інша відмінність: мета організації може визначатися як ззовні, так і з середини, шляхом активної комунікації і наступної конвенційної згоди. Наявність соціальної організації найкраще ілюструє досить поширену у суспільних науках думку про додавання сил у процесі кооперації. І завдяки цьому, досягнення нового ефекту людської діяльності (так званий кумулятивний ефект). Така організована активність приводить до задоволення таких потреб, які в іншому випадку (наприклад, розірваність соціальних зв’язків) не можуть бути реалізованими. Це є свідченням того, що ціле — більше суми його складових частин, а інтеграція дає такі нові якості, яких немає у розкладених порізно елементах. У науці їх називають системними якостями, тобто такими властивостями, які є лише в системі та існують завдяки їй. Ефект соціальної організації — найважливіше надбання людства, його принципово нового способу існування. Основні перетворення, які надає соціальна організація, полягають у наступному. Окремі “одиниці”, які увійшли сюди, набувають принципово нових вимірів, втрачають свою окремість, усуспільнюються. Щоправда, вони тут набувають більшої однобічності, бо починають функціонувати у відповідності з цільовим спрямуванням самої організації. Отже, обмежуються у своїх подальших проявах, набувають односпрямованості. Організація потребує, щоб весь особистісний потенціал людини концентрувався в одній пересічній точці. Більш конкретно вона виглядає як певна позиція в організації, статус або посада. Функції соціального управління організації та методи рішеня Соціальне управління організації є одним із основних видів управління, що полягає в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем; формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об’єкта, розробці і застосуванні методів вирішення проблем, що виникають; досягнення запланованих параметрів у розвитку соціальних відносин і процесів суспільства. В управлінні суспільним розвитком можна виділити такі напрямки: * управління соціально-економічними процесами, що означає соціальний контроль за виконанням соціально-економічних програм; спрямування і мотивацію економічної діяльності людей, регулювання економічної поведінки людини, її ролі в системі економічних відносин; * управління соціально-політичними процесами, яке полягає у відтворенні змісту політики і способах її впровадження в життя; * управління процесами сфери духовного життя, що виявляється у формі освіти й виховання, визначенні засобів та методів активного залучення людей до суспільного життя. Соціальне управління в організації здійснюється за допомогою регулювання відносин між окремими спільнотами людей у відповідності з головними завданнями розвитку суспільства. Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів їх вирішення є цільовою функцією соціального управління. Вона полягає в усуненні суперечностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів різних соціальних груп. Наукове управління життєдіяльністю суспільства за своєю соціальною сутністю є процесом приведення суб’єктивної діяльності людей у відповідність із потребами суспільного розвитку. Але таке узгодження, досягнення єдності відбувається, а лише за допомогою системи управління. Система соціального управління складається із таких частин: методів управління — планування, організація, контроль, облік, аналіз, стимулювання, виховання; засобів цілеспрямованого впливу на соціальні процеси — управлінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції; організаційної структури — внутрішньої побудови системи, яка відображує особливості розподілу та кооперації праці, техніч-ні засоби збирання, збереження та передавання інформації, моти-вацію тощо. Ядром системи управління є люди — керівники, спеціалісти, допоміжний персонал і робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, організація, особистість). Найбільш загальна її соціальна мета — використання організаційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об’єкта управління для вирішення соціальних завдань. Нинішня життєдіяльність будь-якої соціальної організації, системи потребує вдосконалення системи управління, позбавлення її бюрократизму та формалізму. Розробка та запровадження відповідної системи управління починається зі збирання інформації. Ця функція відкриває управлінський цикл, і її сутність проявляється в обгрунтуванні мети управління, визначенні завдань та засобів їх реалізації. Сучасне управління виробництвом гостро відчуває, зокрема, дефіцит соціальної інформації. Якщо техніко-економічній інформації приділяється відповідна увага і керівники знають технічні можливості підприємства, показники його економічної сфери, то в соціально-психологічному кліматі, механізмі трудової поведінки працівників, чинниках, які її визначають, вони орієнтуються погано. Ефективне управління виробництвом потребує знання керівником настрою, потреб кожного працівника, його мотивів до праці. За переходу від планової до ринкової економіки, від тоталітарного до демократичного суспільства без такої інформації управління просто неможливе. Потрібна принципова переорієнтація управлінської діяльності в напрямі задоволення соціально-гуманітарних потреб громадян відповідно до міжнародних стандартів. Це зумовлює необхідність зміни ціннісно-нормативної орієнтації усіх ланок управлінської сфери і структур суспільства. Економічні критерії слід розглядати як ресурсні можливості чи обмеження в процесі реалізації соціально орієнтованих проектів, а не брати їх за найголовнішу мету, як це було за часів «планової економіки», коли головними була не якість і кількість спожитих населенням товарів та продуктів, а валові обсяги продукції. Саме на підставі такої інформації можливе успішне виконання інших функцій: прогнозування, що має ймовірнісний характер, планування, яке полягає у визначенні конкретних засобів для досягнення поставленої мети, організації, спрямованої на формування керуючої і керованої систем (об’єкта та суб’єкта управління), регулювання, що має мету збереження, підтримання й удосконалення системи управління, вплив на свідомість і поведінку людей за допомогою економічних важелів (заробітної плати, прибутку, ціни), правових та адміністративних заходів. Завершується управлінський цикл такими функціями, як облік — отримання, обробка, аналіз і систематизація інформації та контроль відповідності процесу функціонування об’єкта управління управлінським рішенням, що приймалися. Функції втілюються в управлінському рішенні — засобі управлінського впливу, організованої взаємодії суб’єкта та об’єкта управління. Управлінські рішення класифікуютьсяза: * структурою об’єкта управління (державні, обласні, районні тощо); * структурою суб’єкта управління (суспільні та колективні, єдиноначальні та колегіальні); * характером здійснення управлінського впливу (адміністративний, економічний, соціально-психологічний). Зміст процесу опрацювання й реалізації управлінських рішень зумовлюється їхньою соціальною специфікою. Підготовка і прийняття рішень, організація і контроль виконання це елементи єдиної цілісної системи управління, бо тільки сукупність цих дій забезпечує ефективність соціального управління. В основі підготовки управлінського рішення лежить пошук проблеми, яку потрібно розв’язати, та способів її розв’язання. Соціологічними методами розробки рішення є «мозгова атака», ділова гра, дискусія тощо, а методами організації виконання — регламент (економічний, адміністративний), самомотивація. Регламент — це сукупність правил, що визначають діяльність державного органу, установи, організації. Тренд (від англ. trend — тенденція, відхил) — домінуючий напрямок в розвитку будь-якого явища, процесу, досить стійкі переваги певних суджень в громадській думці. Процес соціального управління є безперервним. Після реалізації розроблених заходів розпочинається збирання нової інформації про соціальні параметри того самого об’єкта управління, але вже такого, що за своїм станом якісно відрізняється від попереднього. Значне місце в системі управління соціальним розвитком трудової організації належить соціально-психологічним методам, які призначені для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Специфіка цих методів полягає в орієнтації на використання неформальних відносин, щонайповніше врахування в процесі управління потреб та інтересів окремих груп і осіб. Соціально-психологічні методи включають такі процедури: — підбір членів організації з урахуванням їхніх соціально-психологічних характеристик, їхньої сумісності, що створює передумови для успішного формування і розвитку колективів; — формування і розвиток соціальних норм трудової поведінки на основі підтримання традицій, звичаїв, звичок, що сприяє зміцненню колективу, підвищенню свідомості його членів, розвитку в них почуття відповідальності; — уведення системи соціального регулювання через використання договорів, зобов’язань; — соціальне стимулювання, тобто створення умов для соціально-психологічної заінтересованості в досягненні певних цілей, результатів у загальноосвітньому, морально-естетичному, культурному розвитку членів організації, підвищенні кваліфікації, ініціативному, творчому ставленні до праці, що позитивно впливає на ефективність діяльності організації; — сприяння задоволенню тих потреб, які можуть бути задоволені в межах даної організації, шляхом упорядкування сфери дозвілля, позавиробничого часу, побуту, спортивної та різної позавиробничої діяльності. Соціальне самопочуття працівника багато в чому визначається тим, наскільки активно він бере участь в управлінні. Демократизація виробничих відносин, самоуправління — обов’язкова умова ефективного функціонування виробничої організації. Важливою функцією самоуправління є розвиток структури, формування складу колективу. Це виборність деяких керівників, набір працівників у штат, їхнє звільнення, пересування по службі. Тут важлива роль належить громадським організаціям. Функція забезпечення режиму й ритму роботи трудової організації передбачає участь працівників у вирішенні питань організації праці, технологічної дисципліни тощо. Самоуправління, безумовно, має виконувати функцію планування, яка характеризує участь членів організації в плануванні її життєдіяльності на всіх стадіях розвитку. Контрольна функція самоуправління може різною мірою реалізовуватися через всі інші перелічені функції. Наприклад, участь колективу у вирішенні виробничих питань, активність у висуванні пропозицій для вирішення інших життєво важливих питань діяльності організації.
Думка сучасних науковців про управління соціальною організацією Перед країнами, що будують нову політичну систему, постає задача вироблення ТСУ, що відповідає сучасним реаліям. ТСУ повинна служити інструментом у руках керівників різного рівня й організацій, дозволяючи їм не тільки прогнозувати зміни соціальних процесів, але і підказувати способи оптимального впливу на них. Яка нова парадигма соціального управління може прийти на зміну менеджменту? Дослідження, що проведені за останні роки українськими та російськими вченими дозволили виробити досить універсальну концепцію соціального управління. Суть цієї концепції складається у наступному. 1. Соціальне управління є властивістю будь-якої соціальної організації, тому для розуміння сутності соціального управління варто виходити зі змісту поняття "соціальна організація".2. Під соціальною організацією розуміється досить стійка соціальна цілісність, подібна розумному живому організму, що володіє здатністю виявляти і вирішувати свої проблеми, завдяки чому вона забезпечує своє існування. При цьому проблеми організації розглядаються як відхилення від прийнятих норм існування (формальних чи неформальних). Прикладами є організації як природного (родини, громади, що історично склалися міста, поселення, суспільство), так і штучного походження (фірми, концерни, корпорації, транснаціональні компанії, фінансово-промислові групи). Подібна точка зору зустрічається у Г. Спенсера, Л. Гоулднера, Т. Парсонса, Р. Мертона, Л. Тойнби, С. Янга .3. Виявлення і рішення проблем є головними функціями організації, у той час як цілеполагання і ціледосягнення відіграють допоміжну роль. Мета є засобом рішення проблем, а не проблеми зважуються для досягнення цілей.4. Рішення проблем організації полягає в реалізації мір, спрямованих на усунення відхилень від прийнятих в організації культурних цінностей. При цьому засоби рішення проблем залежать від їхньої специфіки. Для часто повторюваних (ординарних) проблем в організації вже існують відповідні їм інститути, організаційні структури чи інші зразки організаційної культури (ОК), тому для рішення подібних проблем досить використовувати існуючі ОК, не створюючи нових. Неординарні проблеми представляють особливу загрозу для організації. Для їхнього рішення вона мобілізує усі наявні в її розпорядженні знання, методи і засоби. Можна виділити такі найчастіше використовувані способи практичного рішення таких проблем: введення нових нормативно-правових актів замість старих; структурні перетворення (організація створює нові структури замість застарілих); введення новацій (винаходів, відкриттів, технологій); формування і введення нових культурних цінностей; регулювання межорганизаційних відносин. Зазначені функції здійснюються у будь-якій організації (інакше вона б не існувала), включаючи суспільство, розглянуте, подібно Г. Спенсеру, як живий організм. Однак не всі ці функції виявляються явно, тобто деякі з них є латентними (Р. Мертону). Разом з тим вони істотно впливають на результати діяльності і розвиток організацій. Тому принципово важливим є інституціоналізація функцій і розробка методів їхнього удосконалювання. Висновки Отже, соціальні організації є групами цілеспрямованої дії. Мета і засоби її досягнення є їх системотворчими ознаками. Відповідно до цих відбувається виробництво норм, внутрішня стратифікація, визначення лідерства, розбудова ієрархії статусів, ролей і престижу, груповий контроль, критерії ефективності, боротьба, опозиція і конфлікт. Деформація діяльності соціальної організації може відбуватися насамперед з причин збочення цілей або трансформації засобів. Інші елементи деградуючої соціальної організації в основному відтворюють деформацію цілей, засобів або їх разом. Тому соціологічна діагностика соціальної організації спрямована у першу чергу на аналіз цих структурних елементів. Аналіз соціальної організації залежить також від обраних ідейно-методологічних засад. Самоочевидність мети соціальної організації існує лише в деяких випадках. Тобто проблема полягає лише у відшуканні найбільш адекватних засобів її досягнення. У більшості ж інших випадків саме по собі визначення мети є досить складною справою, що потребує значних зусиль, а іноді і коштів. Задля цього в більшості соціальних організацій існують особливі формальні або неформальні структури, в коло обов’язків чи добровільно взятих на себе зобов’язань яких входить вироблення мети та перетворення її в подальшому у певну стратегію і тактику діяльності. В управлінні організацією такою як соціальною потрібно виконувати ряд певних функцій та розробити певні методи для вдосконалення саме цієї системи. Сучасні вчені вважають що, потрібне створення соціальної концепції яка буде включати такі під пункти як: Соціальне управління є властивістю будь-якої соціальної організації, тому для розуміння сутності соціального управління варто виходити зі змісту поняття "соціальна організація". Виявлення і рішення проблем є головними функціями організації, у той час як цілеполагання і ціледосягнення відіграють допоміжну роль. Мета є засобом рішення проблем, а не проблеми зважуються для досягнення цілей. Рішення проблем організації полягає в реалізації мір, спрямованих на усунення відхилень від прийнятих в організації культурних цінностей. При цьому засоби рішення проблем залежать від їхньої специфіки. Та інші. Також дуже важливим є засвоєння соціально – психологічних методів таких як: — підбір членів організації з урахуванням їхніх соціально-психологічних характеристик, їхньої сумісності, що створює передумови для успішного формування і розвитку колективів; — формування і розвиток соціальних норм трудової поведінки на основі підтримання традицій, звичаїв, звичок, що сприяє зміцненню колективу, підвищенню свідомості його членів, розвитку в них почуття відповідальності; — уведення системи соціального регулювання через використання договорів, зобов’язань; Використана література 1. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток: Навчальний посібник. — Київ, 2004. — 484 с. 2. Касьяненко М.М., Гринюк М.В., Цимбал П.В. Організація роботи та управління органами державної податкової служби України: Навч. посібник. — Ірпінь: Академія ДПС України, 2004. — 229 с. 3. Кpедісов А. І. и др. Менеджмент для кеpівників/ Кpедісов А. І., Панченко Є. Г., Кpедісов В. А. — К.: Знання, 1999. — 552с. 4. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч.посібник. — Житомир: ЖІТІ, 2005. — 304с. 5. Социальный менеджмент: Учебник / Под.ред. Д. Валового. — М.: ЗАО "Бизнес школа", Академия труда и социальных отношений, 2004. — 392 с. 6. Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П.Управління трудовим потенціалом: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 403 с. 7. http://www.socosvita.kiev.ua/faculty/socialmanagament/spec/scientistsabout/ 8. Роботи Спенсера, Парсонса, Янга в короткому масштабі.
