Розділ 2. Сучасне становище та проблеми розвитку вітчизняних спеціальних (вільних) економічних зон.
В умовах відсутності коштів, необхідних для проведення структурної перебудови економіки та її інтеграції у світовий економічний простір, важливого значення набуває питання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.
З метою залучення іноземних інвестицій, активізації підприємницької діяльності за участю зарубіжних інвесторів, нарощування експорту товарів і послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції створено спеціальні (вільні) економічні зони та запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку Донецької, Київської, Луганської, Львівської, Закарпатської, Волинської, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Чернігівської областей, Автономної Республіки Крим, у м. Шостка Сумської області та Харкові.
Вивчення та аналіз процесу створення і функціонування спеціальних економічних зон дає можливість інтегрувати його інформаційні аспекти, виробити системний погляд на цілі, завдання, механізми і шляхи реформування інформаційного забезпечення; вивчити можливості поступового переходу до централізованої структури управління процесами інформатизації, розбудови спеціальних телекомунікаційних систем, спеціальних інформаційних систем і ресурсів, забезпечення технічної, програмної, організаційної їх сумісності; визначити правовий режим розповсюдження інформації, гарантування інформаційної безпеки та формування національної інформаційної інфраструктури. У зв’язку з цим виникає потреба окреслити пріоритети, поставити весь процес на чітку і грунтовну правову основу. Реформування інформаційного забезпечення повинно супроводжуватися цілеспрямованим застосуванням нових інформаційних технологій.
Підвищення ефективності діяльності СЕЗ залежить від якісно нового рівня інформаційного забезпечення органів виконавчої влади, органів управління СЕЗ та інвесторів. У зв’язку з цим основним завданням інформатизації мають бути: створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних; визначення потреб у нових інформаційних технологіях; розробка типових проектів та стандартів інформатизації; керівництво впровадженням нових інформаційних технологій; організація міжнародного співробітництва у галузі обміну інформації; удосконалення статистичної звітності стосовно функціонування спеціальних (вільних) економічних зон; запровадження нових інформаційних стандартів і розробка нових способів збирання інформації; розробка нормативно-правових актів з питань інформатизації системи та створення єдиної системи формування, використання і захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційного простору.
Таким чином, інформатизація має передбачати побудову на єдиній методологічній і програмній основі інформаційно-аналітичної системи як на національному, так і на регіональних рівнях, основним завданням якої повинен стати моніторинг результативності та ефективності діяльності, створення та підтримка банку даних, доступ до міжнародних інформаційних мереж. Створення такої системи потребує сучасного технічного, технологічного, програмного та фінансового забезпечення, а також нових комунікаційних ліній.
2.1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в Україні.
Україна має виключно вигідне географічне положення, пов`язане з її близькістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі, центрально - та західноєвропейського), до значних постачальників сировини (зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних комунікацій та суттєві власні природні багатства: Україна краще забезпечена найважливішими сировинними ресурсами, ніж такі великі європейські держави, як, наприклад, Німеччина, Франція, Італія. В країні відносна політична стабільність, принаймні немає ані війн, ані збройних конфліктів. Україна має солідний трудовий, науковий та науково-технічний потенціал. Тобто присутні багато факторів, сприятливих для іноземних інвесторів та для розвитку міжнародного співробітництва.
В Україні вже створена певна правова база. Як вже відзначалось, Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Це були тільки перші кроки , зроблені до світового рівня.
Першою з таких стала зона “Сиваш” - впроваджуваний за ініціативою Кабінету Міністрів України в Автономній Республіці Крим локальний економічний експеримент на території Красноперекопського району та м. Армянська.
Слід відзначити, що СЕЕЗ “Сиваш” відноситься до підприємницької ВЕЗ і спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної торговельно-економічної діяльності підприємцям та надання пільг для створення нових виробництв.
Рішення про утворення північно-кримської спеціальної експериментальної економічної зони “Сиваш” Верховна Рада України прийняла у березні 1996 р. СЕЕЗ ”Сиваш” має спеціалізацію на виробництві експортноспроможної продукції хімічної промисловості у містах Армянську та Червоноперекопську, також на вирощуванні рису на зрошуваних землях радгоспів Червоноперекопського району.
Так у місті Армянську - своєрідному “місті-супутнику” двох найбільших хімічних підприємств - Кримського ВО “Титан” та Сивашського аніліно-фарбового заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету. Найбільш потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий та Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЕЗ і формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки створенню цієї СЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і створити 400 нових. Для Криму це важливо. За два роки зареєстровано 11 суб`єктів СЕЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри працювати в СЕЕЗ “Сиваш” - 22. За структурою зайнятості лідирують підприємства хімічної промисловості, сільського господарства, будівництва та транспорту.
Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру, оскільки:
· розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні ресурси Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового розвитку, в тому числі експортноспроможніх виробництв;
· у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він забезпечує транзитні зв’язки між крупними територіально-господарчими комплексами та містами колишнього СРСР в рамках кооперації їх підприємств, що сприяє розвитку промисловості і немісцевого значення;
· виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе також Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою територією у виробничій, організаційно-господарській і торговельно-розподільчій сферах.
Лише у минулому році у сфері впровадження ВЕЗ в Україні відбулись певні зрушення. 18 червня 1998 р. указом Президента була створена СЕЗ “Славутич”, а у грудні – СЕЗ “Закарпаття”. 6 жовтня Верховна Рада прийняла Закон “Про створення СЕЗ туристично-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”, а у грудні - “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, що передбачає створення СЕЗ “Донецьк” та “Азов”. У січні цього року Верховна Рада прийняла Закон “Про створення СЕЗ “Яворів”.
Зони у Донецькій області створені на 60 років. СЕЗ “Донецьк” розташована на півдні Донецької області, площа – 466 га, СЕЗ “Азов” – на півдні м. Маріуполя, площа – 314,8 га.
До територій пріоритетного розвитку віднесені міста Вугледар, Горловка, Дзержинськ, Димитрів, Добропілля, Донецьк, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Червоноармійськ, Макіївка, Маріуполь, Новоградівка, Селідове, Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волновахський і Маріїнський райони. На територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності терміном на 30 років. СЕЗ “Донецьк” та “Азов” не входять до цих територій.
На території СЕЗ, як і на територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний пільговий митний та податковий режим діяльності. Постановою КМУ від 27.07.98р. затверджено перелік пріоритетних видів діяльності на території СЕЗ. До таких відносяться:
· сільське господарство;
· видобуток вугілля, нафти і газу;
· видобуток кольорових металів, піску, глини;
· розробка кам’яних кар’єрів;
· харчова, текстильна, шкіряна, деревообробна і паперова промисловість;
· коксохімія;
· виробництво гумових і пластмасових виробів;
· металургія і металообробка;
· виробництво машин, електричного, електронного, транспортного устаткування;
· виробництво електроенергії, газа і води;
· будівництво.
Затверджено також Положення про порядок розгляду і схвалення інвестиційного проекту, видачі дозволу на здійснення діяльності в СЕЗ.
Спеціальна економічна зона “Яворів” створена на період до 01.01.2020 року в адміністративно-територіальних межах Яворівського району Львівської області (за винятком території військового полігону та військових частин). СЕЗ “Яворів” поєднує в собі комплексну виробничу, митну зону та технологічний парк. Спеціальна зона “Закарпаття” також поєднує комплексний виробничий та митний напрям. Її створено строком на 20 років.
Слід відмітити, що зони пріоритетного розвитку створені у районах з вкрай важкою соціально-економічною ситуацією і є по суті інструментом виживання цього регіону, коли за рахунок надання пільг уряд сподівається залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних заходів. Окрім Закарпаття та низки районів Донецької області також ситуація склалась на сьогодні в окремих районах Луганщини, Волинської та Кіровоградської областей.
Вже відмічалось, що Україна має вагомі передумови створення ВЕЗ. Якщо взяти хоча б той же Крим, то не на півночі, де створена СЕЕЗ “Сиваш”, а саме на його півдні, тобто на Чорноморському узбережжі Криму, існують ідеальні умови для створення ВЕЗ рекреаційного, а інколи і комплексного характеру. Вже з початку 1993 р., тобто п’ять років проводиться робота по створенню ВЕЗ “Севастополь”. Ще 25 лютого 1993 р. своїм розпорядженням президент України доручив Кабінету Міністрів до 1 квітня того ж року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про статус спеціальної економічної зони міста Севастополя”.
На початку 1994 р. експертами фірми “Мейтленд” (Англія та Люксембург) було проведено додаткову оцінку можливості створення ВЕЗ “Севастополь” на основі вивчення ТЕО її проекту, розробленого робочою групою міськради та місцевої адміністрації, і безпосереднього огляду об’єктів, що включено в проект. Було дано позитивне укладення про доцільність реалізації проекту. А у відповідному протоколі рекомендувалося проведення поглибленої міжнародної експертизи для створення міжнародного консорціуму з підключенням експертів інших “країн ЄС та авторитетних міжнародних органів рівня ООН, ЄБРР та інших”.
У березні 1995 р. Президія Верховної Ради України дала позитивну відповідь на питання про створення ВЕЗ “Севастополь” і прийняла постанову про внесення відповідних пропозицій на розгляд Президента. Влітку того ж року вийшло розпорядження вже нового Президента України, у якому разом з підготовкою проекту Комплексної програми стабілізації соціально-економічного стану міста Севастополя розглядались питання проведення економічного експерименту по створенню зони вільного підприємництва на його території. Але внаслідок різних обставин, перш за все політичного та воєнно-політичного характеру, це питання і досі не вирішено.
Подальший пошук компромісного варіанту призвів навіть до відмови від назви “міста руських моряків” і заміні його на назву мису, на території якого передбачалось створення локальної ВЕЗ “Манганарі”, ТЕО якої теж розглядалося кілька років. Для міжнародної оцінки доцільності створення локальної ВЕЗ у Севастополі були підключені експерти ЄБРР – голландська консалтингова фірма “GEM”, котрі також дали позитивне укладення.
Влітку 1996 р. було підготовлено тритомний проект локальної ВЕЗ, у якому було представлено усю необхідну документацію, включаючи ТЕО. В проект у якості суб’єктів зони входив комплекс підприємств, розташованих в морському рибному порту та на прилеглих до нього територіях бухти Камишова загальною площею 350 га землі та водної акваторії моря. Проект описував, по суті, ВЕЗ виробничо-експортного характер. У перспективі, з вирішенням багатьох питань загальнополітичного і воєнного характеру, перш за все у відносинах України з Російської Федерацією, вона може розширитися до зони комплексного характеру, перетворивши місто Севастополь в український Гонконг. Не дивлячись на те, що на протязі багатьох років роботою по створенню різноманітних проектів ВЕЗ “Севастополь” керував перший заступник міської адміністрації, який в останні роки життя став її головою, їх матеріальне втілення так і не відбулося на протязі шістьох років. І на сьогодні питання залишається відкритим: продовжується пошук альтернативного шляху виживання майже півмільйонного міста.
Велику перспективу для розвитку ВЕЗ, насамперед рекреаційного характеру, мають інші курортні міста Криму - Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта та ін. Створення тут ВЕЗ передбачено проектом, що має назву “Кримський” і який зараз розглядається у Кабінеті Міністрів України. Є перспективні території для створення ВЕЗ і в інших районах Чорноморського узбережжя - таких великих містах, як Одеса та Миколаїв, а на Азовському узбережжі - у Маріуполі та Бердянську.
ВЕЗ можуть стати реальними епіцентрами технологічного прориву України на якісно новий, сучасний рівень виробництва конкурентоспроможної продукції, сприяти її участі у міжнародному поділі праці як виробника високотехнологічної продукції, так як Україна має широкі можливості створення ВЕЗ науково-технологічного характеру.
Відмінна риса цього типу ВЕЗ полягає у тому, що метою їх створення є мобілізація усіх доступних матеріальних та трудових ресурсів для прискорення передачі нових високих технологій у промисловість, забезпечення нових робочих місць, диверсифікація економіки у регіоні і у країні в цілому. У сучасній літературі їх називають технологічними парками, технополісами, науковими парками, технологічними центрами, діловими центрами. Обов’язковою умовою створення науково-технологічних ВЕЗ є наявність у регіоні значного науково-технічного потенціалу. Таким потенціалом (на жаль сьогодні повністю не задіяним) володіють не лише регіони індустріального сходу України (насамперед, Харків, Київ, Дніпропетровськ), але й Львівська область та Автономна республіка Крим.
Вже на сьогодні існує кілька ініціатив прикордонних з РФ регіонів щодо створення на їх території ВЕЗ, перш за все, торговельно-економічних з послабленим митним та податковим режимом. Так, ВЕЗ “Азов”, яка створена відповідно до ухваленого Верховною Радою і підписаного Президентом України Законом “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” включає до себе три точкові локальні зони у місті Маріуполі ( частина території судноремотного заводу, риболовецький порт та аеродром), де здійснюватимуться операції з обробки транзитних вантажів та виробництво продукції на експорт, може стати основою для створення комплексної спеціальної зони у перспективному трикутнику Донецьк-Маріуполь-Ростов-на-Дону.
Вигідне, з точки зору транспортних перевезень, геополітичне розташування України зараз не використовується в повній мірі. Тому, у подальшому, рішення про створення зовнішньоторговельних зон доцільно розглядати у взаємозв’язку з питаннями щодо створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів, як основних об’єднуючих елементів у складі цих коридорів.
Транспортний коридор Балтика-Чорне море та Євро-Азійський транспортний коридор, як єдине ціле, залучать в Україну потужні транзитні потоки, включаючи зв’язки Південної Азії та Африки з Європою, зв’язки Близького Сходу з Європою, зв’язки Середньої Азії з Європою та створять одну з найбільш перспективних для України транспортних артерій міжконтинентального значення.
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані декілька вільних зон. Зокрема, це стосується проектів створення міждержавної ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалик” та ВЕЗ “Антарктика” в Іллічевську. (наприклад, як ВЕЗ “Інтерпорт-Ковель” у Волинській області, ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі).
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані кілька вільних зон. Частково, це стосується проектів створення міждержавної СЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалік” та ВЕЗ “Антарктика” у Ільчивську.
Так, спеціальну економічну зону “Інтерпорт-Ковель” називають новим центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього “порту” на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде проводитися комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на інші, включаючи й перехід з вузьких європейських залізничних шляхів на широкі вітчизняні. Окрім того, буде організовано зберігання вантажів та виконання багато інших послуг. Достатньо сказати, що подібний “Інтерпорт” не має аналогів у країнах СНД.
Наприкінці 1998 р. вийшов указ Президенту України про створення ВЕЗ у Ренійському торговому порту, котра повинна стати першим етапом формування міжнародної спеціальної економічної зони “Рені-Галац-Джурджулешти”. Регіон Ренійського морського торговельного порту представляє особливий інтерес для України за своїм геополітичним розміщенням, як південний прикордонний транспортний вузол країни, що відрізняється перспективністю транспортних зв’язків. Ренійський морський торговельний порт знаходиться на перетині чотирьох транспортних коридорів: № 7 і № 9 за Крітськими угодами ЄС, а також глобальних коридорів - Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) та Євро-Азіатського транспортно-комунікаційного коридору. Вже сьогодні він має прямий зв’язок з 14 європейськими країнами, список яких може швидко поширитись за межі Європи завдяки прямому виходу до Чорного моря, а також до інших водних акваторій.
Саме цими особливостями обумовлюється активний інтерес до регіону у трикутнику Рені (Україна) – Галац (Румунія) – Джурджулешти (Республіка Молдова) з боку трьох сусідніх держав. При цьому кожна з них володіє своєрідними "ключами" до регіону. Україна контролює порт, Румунія - канал Дунай - Чорне Море, Молдова - залізничні під'їзди. Враховуючи особливий міжнародний транспортно-комунікаційний статус цього регіону уряди Румунії і Молдови вже давно розпочали самостійно впроваджувати активні заходи. Про це зокрема свідчить і намагання Молдови побудувати свій нафтовий термінал, з тим, щоб не бути пов'язаною безпосередньо з Ренійським портом. Але подібні намагання водночас засвідчили і неможливість одноособово ефективно вирішити весь комплекс проблем. Головна ідея співробітництва трьох країн, зокрема через створення міжнародної спеціальної економічної зони “Рені – Галац - Джурджулешти” полягає у тому, що активізувати вантажопотоки через український морський порт, румунський морський канал та молдавську залізницю, хоча це не виключає збільшення ступеню використання інших видів транспорту.
При цьому Україна має цінувати те, що вона володіє найбільш важливою складовою - інфраструктурою обслуговування транспортних потоків. При належному використанні завдяки саме цьому вона може утвердити свій вплив на діяльність регіону і транспортних коридорів взагалі. Адже відомо, що функціонуючі транспортні потоки у силу їх інерційності досить важко переорієнтувати на нові напрямки. Намагання ж усунутися від активної економічної політики у регіоні призведуть до того, що монопольне місце України займе одна з сусідніх держав, або ж транснаціональні корпорації. Як писав відомий американський вчений - системолог Рассел Акофф: “Плануйте. Інакше спланують вас.”
В регіоні Ренійського торгового порту зосереджені інтереси багатьох держав, в першу чергу України, Росії, Румунії та Молдови. З огляду на велике стратегічне значення даного регіону, доцільним та першочерговим для реалізації державної програми створення та функціонування міжнародних транспортних коридорів є розробка та реалізація саме проекту міжнародної спеціальної економічної зони "Рені (Україна) - Галац (Румунія) - Джурджулешти (Республіка Молдова)”. Але у зв’язку з екологічною катастрофою на Дунаї, викликаною війною у Югославії, її реалізація стала досить проблематичною.
У складі транспортних коридорів ЄС №№ 3, 5, 7, 9 можуть бути розташовані декілька вільних зон. Зокрема, це проекти створення ВЕЗ “Мостиська”, ВЕЗ “Жовква”(Наприклад, як ВЕЗ “Яворів” у Львівській області, ВЕЗ “Закарпаття” та інші).
За попередньою оцінкою потенційні можливості по залученню додаткових міжнародних транспортних потоків достатньо великі. Обсяг цих перевезень вже в найближчий час може бути збільшено на 25-30%, а в перспективі, з наданням достатніх та якісних послуг і приведенням транспортної інфраструктури у відповідність з міжнародними вимогами, перевезення можуть бути збільшені в декілька разів.
Відповідно зростуть і валютні надходження в державний та місцеві бюджети, суми яких за попередніми розрахунками може досягти декількох мільярдів американських доларів.
Викладене вище – це так би мовити міфологічний погляд на ситуацію. Які ж реалії?
Світовий досвід у цій сфері свідчить, що поряд зі значними успіхами ВЕЗ є і невдалі спроби. Так, неефективними виявились ВЕЗ, створені, наприклад, у Польщі та Індії. Основними причинами цього є певні прорахунки, що були допущені ще на стадії проектування. До найбільш розповсюджених недоліків та прорахунків можна віднести:
· невдалий вибір місця розташування зони;
· недостатня увага до базової інфраструктури ( тобто відсутність необхідного рівня шляхів сполучення: автомобільних доріг, повітряного сполучення; недостатній рівень розвитку телекомунікацій та електропостачання);
· недостатні інституціональні зв’язки між адміністрацією зони та тими державними установами, які причетні до створення пільгових режимів ( такими, як, наприклад, міністерство фінансів, митний комітет, міністерство економіки тощо).
В Україні до таких причин приєднується ще дуже суттєва – глибока економічна криза. Саме враховуючи кризовий стан української економіки, радник представництва Світового Банку в Україні, Джон Хансен висловив думку, що створення ВЕЗ в Україні може призвести до небажаних негативних наслідків, так як поглибить дефіцит бюджету. На його думку, вільні економічні зони не здатні відіграти вагому роль в такій гострій економічній ситуації, яка існує в Україні сьогодні.
Вже відмічалось, що процес створення ВЕЗ в Україні до 1999 року практично не відбувався. Навіть єдина СЕЕЗ “Сиваш”, яка успішно функціонувала останні чотири роки і суб’єкти підприємницькій діяльності якої почали давати прибуток, а у містах Червоноперекопську та Армянську суттєво знижено рівень безробіття і, відповідно, промисловість подолала кризовий стан, - ця зона була практично позбавлена податкових пільг. Той пільговий режим, що встановлений чинним Законом України “Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування суб’єктів СЕЕЗ “Сиваш” є абсолютно непривабливим для зовнішніх інвесторів так як не передбачає звільнення інвестицій від оподаткування на період будівництва і окупності підприємства та пільгове оподаткування у подальшому (зокрема, 50% ПДВ). Як і у цілому по Україні, це відвернуло від неї іноземних інвесторів, залучення яких на територію ПЕЕЗ “Сиваш” вже досить успішно відбувалось. Як наслідок, замість прогнозованих у ТЕО 170 нових підприємств-суб’єктів зони “Сиваш”, створено лише 6 і тільки один суб’єкт реалізує інвестиційний проект. Всього у зоні “Сиваш” затверджено до реалізації Кабінетом Міністрів України 24 інвестиційні проекти, під які залучено 5 млн.дол. іноземних та 3,4 млн. грн. внутрішніх інвестицій. Навіть при тих мінімальних пільгах, які є в СЕЕЗ “Сиваш” тут у минулому році вдалось досягти дуже суттєвого зростання промислового виробництва – на 44%. В містах Армянськ та Красноперекопськ внаслідок сталих надходжень до бюджету пенсіонери вчасно отримують пенсію, практично немає заборгованості по зарплатах.
Прийняті закони про вільні економічні зони у Донецькій області, на думку, наприклад, Німецької консультативної групи ( а Німеччина є третім за обсягами інвестором української економіки), є непривабливими для інвесторів. Передбачений ними механізм занадто обтяжений регулятивними мірами: для розвитку ВЕЗ необхідно скорочення органів контролю, надання більшої свободи інвесторам. Є неприйнятною неоднаковість підходу до підприємств різного розміру, галузей промисловості чи корпоративних фірм. Німецькі експерти вважають, що запропонований механізм призведе до створення численних нових органів влади, але обмежених стимулів до інвестування. Безумовно, зниження податкового тиску і усунення перешкод на шляху зовнішньої торгівлі є привабливим. Проте, для того, щоб ці заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з дерегуляції. Інакше є загроза того, що розвитку компаній, інвестицій і технологій – головної мети ВЕЗ – досягти не вдасться, а отже результат не буде достатнім, щоб виправдати затрати на установи та державні органи, спеціально створені для ВЕЗ.А організація СЕЗ потребує суттєвих коштів. Так, наприклад, лише аби підготувати першу частину південно-західної околиці Донецька необхідно близько 30 млн. грн. В цілому ж йдеться про створення по суті нового індустріального району коштів на що поки немає.
У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується виключно відповідним законодавством. У нас усе інакше. Органи влади намагаються через податкову політику збільшити відрахування до державного або місцевого бюджету, тоді як необхідно виходити не з інтересів казни, а з забезпечення економічного стимулювання виробника.
Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у створенні ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обгрунтованими.
Доцільно також підкреслити, що передбачений законом мінімальний розмір інвестицій, який надає право на пільги у оподаткуванні прибутку у 1 млн. доларів не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у короткий строк суттєво покращати ситуацію на ринку праці в Донецькій області, сприяти зниженню соціальної напруги, яка існує в шахтарських містечках внаслідок закриття шахт.
Крім того, створення ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва.
В Україні у державній власності лишилось близько 20% підприємств. В загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства групи А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності їх приватизовано понад 81%, а комунальної - понад 93%. Серед приватизованих середніх та великих підприємств загальнодержавні складали 51%, а комунальні - лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до них приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами лишаються Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та Закарпатська області.
Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації, більше половини розташовані у шести великих промислових областях - Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській та м. Києві. З них 78% - підприємства та установи вугільної промисловості, транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і культури. Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.
2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.
Створення спеціальних (вільних) економічних зон як ефективних інструментів прискорення розвитку пріоритетних галузі виробничої сфери неможливе без розбудови загальнодоступного інформаційного середовища. Її основними напрямками повинні стати формування науково-інформаційних ресурсів з питань діяльності спеціальних економічних зон та забезпечення ефективного їх використання; розробка нових і вдосконалення існуючих науково-інформаційних технологій, у тому числі автоматизованих систем; науково-інформаційне забезпечення інноваційних процесів.
Важливе значення має створення зручної і функціональної інформаційної бази відповідно до умов функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Інформацією для таких баз даних стануть показники фінансово-господарської діяльності та зовнішньоекономічних операцій суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку і спеціальних (вільних) економічних зон (за відповідними матеріалами бухгалтерської, статистичної та податкової звітності). Вони будуть узагальнені стосовно спеціальних (вільних) економічних зон, а на територіях пріоритетного розвитку – міст, районів та областей.
Особливої уваги потребує доступ до інформації: про рівень впровадження нових технологій; основні проблеми, які впливають на реалізацію програм розвитку СЕЗ та окремих інвестиційних проектів; ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень, достатність робочого капіталу; вартість укладених, але ще не виконаних договорів (контрактів) та очікувані прибутки від виконання цих договорів; прогнози та плани щодо розширення виробництва, реконструкції, поліпшення фінансового стану; іншої інформації, яка може становити інтерес для оцінки інвестором результатів діяльності вільних економічних зон.
Крім того, у процесі створення інформаційних баз даних необхідно перейти до загальноприйнятих у міжнародній практиці методів збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації.
Інформаційні бази дадуть змогу визначити перспективи та можливості інвестиційних проектів, зорієнтуватися щодо доцільності їх інвестування, поглибити обгрунтування шляхом систематичних обговорень та усунення розбіжностей у позиціях. Отже, можна буде приймати реалістичні, виважені рішення, а також укладати звіти на основі різних аналітичних матеріалів. Це також сприятиме повнішому і глибшому вивченню практики інвестування, оволодінню досвідом, науковими зв’язками та оптимальній перебудові системи управління, визначенню державних пріоритетів, розробці і здійсненню урядової стратегії.
Важливого значення в процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон набуває доступ до правових норм як особливого сектора інформації. Правове регулювання такої складної сфери потребує численних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Тим часом правові норми містяться у нормативних актах різних галузей законодавства, вони розрізнені і малодоступні для користування.
Так, протягом останніх кількох років було прийнято цілий ряд Законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України з питань створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності. У Таблиці 1 (вкінці розділу) зроблено спробу систематизувати їх з точки зору необхідності раціонального використання наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу регіонів.
Наведені нормативно-правові акти є механізмом забезпечення процесів створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Однак сама система правових норм потребує подальшого законодавчого регулювання. Удосконалення правового регулювання сприятиме усуненню суперечностей у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають потребам економічного розвитку. Воно має бути спрямоване на усунення прогалин у правовому забезпеченні, створення методично і термінологічно уніфікованих норм, які закріплюватимуть відносини, що уже склались у спеціальних (вільних) економічних зонах.
2.2.1. Порядок створення та ліквідації.
Відповідно до закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення.
Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації5.
У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.
У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шести десятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради України.
Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються в порядку, передбаченому Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” для створення спеціальної (вільної) економічної зони.
Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:
а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона ( у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);
б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони;
в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території;
г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони;
д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.
Інші документи вимагатися не можуть.
Техніко-економічне обгрунтування доцільності створення спеціальної (вільної) економічної зони має включати обгрунтування:
· мети, функціонального призначення та галузевої спрямованості її діяльності;
· етапів розвитку із зазначенням часу їх здійснення;
· ступеню розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємства та можливості їх розвитку в майбутньому;
· вихідного рівня розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;
· рівня забезпеченості кваліфікованими кадрами;
· обсягів, джерел та форм фінансування на кожному етапі її створення і розвитку;
· режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України. Спеціальна (вільна) економічна зона може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено, за поданням Президента України або Кабінету Міністрів України. Питання про доцільність продовження строку функціонування спеціальної (вільної) економічної зони, або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів, створюваній Верховною Радою України.
Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у трьохмісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом господарського розвитку і управління та суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони Кабінетом Міністрів України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони.
Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.
Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку, і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних органах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.
2.2.2. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами.
Структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони.
Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території спеціальної (вільної) економічної зони з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення.
Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є:
а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;
б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.
Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону.
Судові, арбітражні та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненні своїх функцій чинним законодавством України за винятками, передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону.
Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними в здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.
Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління України.
Органи господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створення спеціальної (вільної) економічної зони, або договором між ними.
Місцеві Ради народних депутатів та місцева державна адміністрація, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевої державної адміністрації, належить:
· внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної) економічної зони в порядку, встановленому чинним законодавством;
· вирішення разом з органами державної виконавчої ради, суб'єктами економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної) економічної зони питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території зазначеної зони.
До сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій також належить укладення з органом господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природних ресурсів.
Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони.
Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.
Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:
· визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони;
· експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;
· розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони;
· організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;
· упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;
· видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних в спеціальній (вільній) економічній зоні.
Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни, який працює за строковим контрактом.
2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище.
Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев'яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші серед них - "Донецьк" у Донецькій області, "Славутич" у Київській, "Курортополіс Трускавець", "Яворів" у Львівській, "Миколаїв" у Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості - "Азов", "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Рені", "Порто-Франко" Одеського морського торговельного порту, "Порт Крим", а також Південнокримська експериментальна зона "Сиваш".
За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим, нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку затверджено 166, а у СЕЗ - 94[8].
Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але актуальним залишається питання їх економічної ефективності та доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід "кількісних змін у якісні", що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних "надрах". У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.
Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного депутата України Валерія Коновалюка, є "моделлю для цілої країни"[9]. Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ, перевищує 5% від загального об'єму світової торгівлі. Однак, на думку опонентів українських СЕЗ відповідна "модель" спрацьовує зовсім не так, як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.
Це, перш за все, пов'язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі вільних економічних зон, у поєднанні
з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: "Ми створили по багатьох куточках України певні "острівці" з особливим режимом оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не може держава мати кілька різних режимів оподаткування ."[10]. І це є доволі складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.
Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій території України загалом, а не просто на окремих економічних "острівцях". Так, за словами Віктора Пинзеника, "вільною зоною має стати вся Україна"[11]. У цьому визначенні міститься й особлива специфіка ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію, народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що "з точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну спрямованість всієї економічної політики України"[12]. Однак, якщо дивитися на цю ситуацію об'єктивно, сьогодні в економічному просторі України це виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного українця дорівнювала 66 доларам США.
Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ. Наприклад, на місцевому, регіональному рівні "зони", так чи інакше, уявляються прямим шляхом до розв'язання проблем безробіття, поліпшення соціально-економічної ситуації у окремо взятих "економічно депресивних" місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ "Яворів" (створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу - собівартість тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а рівень безробіття знизився на 10%[13].
Однак, попри деякі досягнення, не можна скидати з рахунків того, що результати функціонування СЕЗ є дуже різними в окремих регіонах. Вони якісно відрізняються, зокрема, й за рівнем надходження інвестицій - чинником, якій має бути справжнім лакмусовим папірцем щодо ефективності існування СЕЗ. Зокрема, Донецька область залучила 237,7 млн. дол. інвестицій - 78% від суми, отриманої всіма регіонами України, де діють СЕЗ і ТПР. Натомість, доволі скромні інвестиційні досягнення виявилися у Луганський області (спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області запроваджено згідно з законодавчим актом 18 грудня 1998 р.) - всього 3,8 млн. дол., або 1,2% від загальної суми інвестицій по Україні і 8,7% від вартості затверджених проектів у цій області. Інша статистика у Луганській області також не справляє позитивного враження і характеризує економічну депресивність "зони" у цьому регіоні. Зокрема на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області створено всього 64 робочих місця із 1453 запланованих, тобто 4,4%. Однак, не слід забувати, що область у цілому є економічно депресивною, і невідомо, що тут було б без створення СЕЗ. Існує ще один момент у діяльності цього економічного утворення на Луганщині. За інформацією голови обласного комітету з питань розвитку території пріоритетного розвитку та інвестиційної діяльності Юрія Кононова, урядом В. Пустовойтенко було прийнято постанову, згідно з якою Луганській "зоні" дозволялося 128 пріоритетів. Проте нинішній Кабмін зменшив кількість таких пріоритетів до 28, а потім і взагалі до трьох[14].
У сусідньому Донецьку завдяки СЕЗ вдалося досягти створення найбільшої кількості нових робочих місць - 3643, а по області всього - 6844 робочих місця, тобто 23% від усіх робочих місць, створених або збережених у всіх спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку в Україні.
Ці цифри підкреслюють специфіку та різний рівень ефективності СЕЗ (ВЕЗ, ТПР) в країні у різних регіонах, і доводять, що спеціальні "зонні" утворення потребують персоніфікованого економічного аналізу їх ролі у поліпшенні економічного стану у державі загалом та у регіоні, в якому вони створені. Інакше СЕЗ ризикують стати виключно "чорними дірами" загальнодержавного українського бюджету. Так, за інформацією Державної податкової адміністрації, загальні надходження податків і зборів з територій, де введено спеціальний режим інвестування, не зменшилися. До бюджетів усіх рівнів за період існування спец режимів надійшло 2970,7 млн. грн. Проте за цей же період
суб'єкти господарювання отримали пільги на суму понад 266 млн. грн.[15] Отже, це зайвий раз підтверджує, що без аналізу кожної окремої "зони" доволі складно виявити їх справжню роль та ефективність, опираючись лише на відповідні статистичні узагальнення. У цьому контексті Олександр Рябченко, коментуючи потенційні можливості окремих СЕЗ на мікроекономічному рівні, цілком слушно зазначає: "Місцеві влади домагаються "свободи", яка може стати шляхом реалізації потенціалу регіону. З одного боку, це правильно, оскільки загалом ресурсні можливості регіонів використовуються надто неефективно. Але є і проблеми, коли спеціальні умови господарювання створюються на території, абсолютно невідповідній для цього"[16].
Отже, враховуючи умови МВФ щодо ліквідації СЕЗ, особливо важливо сьогодні разом з "брудною водою не виплеснути дитину", як зазначає народний депутат України Станіслав Гуренко[17]. Не слід забувати й того, що одним з негативних нюансів, які можуть виникнути через ліквідацію СЕЗ, є чергове розчарування інвесторів, що у нинішній складній інвестиційній реальності України є неприпустимим. Бо в окремих законах, які було ухвалено щодо СЕЗ, існування "зон" розраховано на тридцять років.
Отже, історія розвитку СЕЗ в Україні є досить бідною на переконливі позитивні приклади, тенденції їх розвитку залишаються загалом невтішними, а перспективи - невизначеними. Слід зазначити, що українським урядом сьогодні введено тимчасовий мораторій на внесення пропозицій щодо створення нових СЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, про що було заявлено на дні уряду у стінах Верховної Ради України 12 вересня 2000 р., який символічно майже співпав з початком роботи місії МВФ в Україні. Урядом також передбачено здійснення щомісячного комплексного моніторингу ефективності "зон". Ще одним кроком Кабінету міністрів є розгляд питання щодо припинення діяльності неефективно працюючих ВЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестування. Однак, слід зауважити, що сьогодні доволі важко сказати про критерії, за якими це має визначатися.