Зміст Вихідні дані до курсової роботи…………………………………………………...5 Вступ………………………………………………………………………………....6 Розділ І. Теоретичні основи підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства. 1.1. Економічна суть ефективності використання виробничих ресурсів............. 8 1.2.Система показників та вимірювання ефективності виробництва……..........10 1.3.Показники рівня ефективності використання основних фондів……………12 1.4.Шляхи кращого використання основних фондів…………………………….13 1.5.Ефективізація трудових ресурсів……………………………………………...16 Розділ ІІ. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства. 2.1.Показники стану і руху основних фондів…………………………………….20 2.2.Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами….21 2.3. Показники ефективності використання основних…………………………..22 2.4. Показники ефективності використання оборотних засобів………………...23 2.5. Показники використання трудових ресурсів………………………………...24 Розділ ІІІ. Заходи по підвищенню ефективності використання трудових та виробничих ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності 3.1. Заходи по поліпшенню використання основних виробничих фондів……...25 3.2. Заходи по прискоренню оборотності оборотних коштів…………………....27 3.3. Заходи по підвищенню продуктивності праці……………………………….29 3.4. Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства………………………………33 Висновки…………………………………………………………………………....36 Список використаної літератури…………………………………………………..41 Варіант – 42 Вихідні дані до курсової роботи № Показники Одиниці 15
п\п
виміру
1 Обсяг виробленої продукції в оптових цінах підприємства ( без ПДВ) млн.грн. 15
2 Вартість реалізованої товарної продукції млн.грн. 9,15
3 Первісна вартість ОВФ млн.грн. 8,25
З них активна частина % 70
4 Залишкова вартість ОВФ млн.грн. 6
5 Наявність ОВФ на поч. року млн.грн. 6,75
6 Поступило у звітному році - всього млн.грн. 0,63
7 Вибуло у звітному році – всього млн.грн. 0,6
8 Чисельність працівників Чол.. 465
З них робітників чол. 405
9 Кількість одиниць встановленого обладнання штук 10,5
10 Норматив планових простоїв (% від режимного фонду) % 18
11 Випуск виробів на квартал по плану Штук 2100
12 Собівартість продукції млн.грн. 7,5
в т.ч. матеріальні витрати млн.грн. 5,25
13 Середньорічні залишки оборотних коштів млн.грн. 1,65
у т. ч. нормовані оборотні кошти млн.грн. 1,275
14 Середня величина дебіторської заборгован. тис.грн. 9
15 Обсяг продажу в кредит тис.грн. 52,5
16 Збільшення обсягу продукції у план.році % 18
17 Корисний фонд робочого часу
по плану днів 321
фактично днів 213
18 Фактичний виробіток на одну станко-годину грн. 30
Вступ Перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки-одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Підвищення ефективності суспільного виробництва означає ефективніше використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно співставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов’язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення ефективності використання яких в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства. Тільки в цих умовах наше народне господарство може підвищити рівень життя людей. Підприємство – це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів. Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці. Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. і ому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним. Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, але й передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період часу); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнту вибуття до нормативного). Крім того, поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві. Так, у собівартості продукції витрати по утриманню і експлуатації ОВФ становлять близько 25 %. Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ – амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства. Підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на ці цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу. Мета даної курсової роботи – ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві. За допомогою розрахунків обґрунтувати доцільність впровадження цих заходів, а також розрахувати величину ефекту від здійснення необхідних господарських операцій. Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків. Перший розділ знайомить з такими поняттями як економічна ефективність, основні фонди. Дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль ОВФ у діяльності підприємства, а також проводить коротке ознайомлення з основними показниками ефективності використання ОВФ на підприємстві. У другому розділі обраховуються показники, пов’язані з використанням ОВФ на підприємстві. Третій розділ складається з трьох підрозділів. У ньому проводимо заходи по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві, а також проведена загальна порівняльна характеристика стану підприємства до і після впровадження запропонованих заходів. Розділ І. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів. 1.1. Економічна суть і характеристика видів ефективності. Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили),засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання. Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об’єднання підприємства). Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо. Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо. 1.2. Система показників та вимірювання ефективності виробництва. Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників. Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва. При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести: - забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв; - відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів; - важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві; - виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств. Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів 1.3. Показники рівня ефективності використання основних фондів. Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що: коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до числа встановленого устаткування; напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі); коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування. Серед показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки не враховує внутрізмінні втрати робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при коефіцієнті використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6). 1.4 Шляхи кращого використання основних фондів. Покращення використання основних фондів промисловості має велике народногосподарське значення. Вона забезпечує ріст виробітки продукції без додаткових капітальних вкладень, збільшення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів. Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції (підготовку робочого місця, догляду за ним, установку та зняття інструменту тощо); підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання. Більш повне використання основних виробничих фондів досягається за рахунок вводу в дію невстановленого обладнання, реалізації надлишкового обладнання, більш повного використання виробничих площ. В ряді випадків виробничі потужності на підприємствах і в народному господарстві недостатньо пов’язані кількісно і якісно; одних потужностей надлишок, других -недолік, наприклад, до потужних тракторів не випускаються відповідні плуги, возики тощо. Більш повному використанні основних фондів сприяє також збільшення в їх складі ваги активних фондів – засобів праці, що безпосередньо створюють продукцію. Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш ефективних технічних рішень, модернізацію обладнання, реконструкцію підприємств на базі нової техніки та технології, розвиток раціоналізаторського руху. Реконструкція підприємств в наш час – основне направлення розвитку виробництва. В ряді держав на протязі більше двох десятиріч не будують нові підприємства; виробництво розвивається за рахунок того, що достатньо часто змінюється “начинка” підприємств – техніка та технологія. Реконструкція в порівнянні з новим будівництвом забезпечує економію капітальних вкладень (частина засобів праці м отже використовуватись на протязі строку, що залишився до виводу їх з експлуатації). Звичайно на реконструкцію уходить менше часу, ніж на нове будівництво, так що вона забезпечує певний виграш в часі. Аналогічний ефект приносить модернізація техніки та обладнання. При визначенні економії ефективності модернізації треба врахувати, що витрати на модернізацію повинні окупитися до моменту списання модернізованих станків, машин тощо. Ця обставина іноді находить своє вираження у вимозі, щоб модернізація окупилась в строк не більше 1-2 роки. Значний економічний ефект може принести скорочення строків служби засобів праці, більш швидка зміна їх новою технікою та технологією. Це дозволяє швидше впровадити у виробництво досягнення НТП, скоротити витрати на ремонт, час, що витрачається на очікування ремонту та ремонт, підвищити за рахунок цього фондовіддачу та продуктивність праці. Нова техніка забезпечує більш високу якість продукції, ритмічність виробництва, скорочення об’єму капітальних ремонтів. Робітники, що раніше зайняті ними, тепер зможуть робити на сучасних підприємствах, в кращих умовах, з значно більш високою продуктивністю. Однак прискорення зміни засобів праці потребує значне збільшення об’єму виробництва в першому підрозділі, перш за все в машинобудуванні, витрат енергії, збільшує екологічне навантаження. Воно потребує збільшення витрат на перевивчення робітників. Зменшує потребу в основних виробничих фондах використовування вторинної сировини. Кращому їх використанні сприяє організація чіткого обліку, контролю, аналіз використання, нормування та інші міри організаційно-економічного характеру. 1.5. Ефективізація трудових ресурсів Трудові ресурси — це всі працюючи на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей. Термін "трудові ресурси" зазвичай використовується для характеристики робітників підприємства як один з елементів ресурсного потенціалу підприємства. Використовуючи термін "кадри", найчастіше мають на увазі працюючих спеціалістів і кваліфікованих працівників, які постійно працюють на даному підприємстві. Найбільш універсальним і узагальнюючим є термін "персонал". До персоналу ми відносимо всіх робітників, які виконують виробничі або клерувальні операції, та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці. В теорії управління існують різні підходи до класифікації персоналу залежно від професії та посади робітника, рівня управління, категорії робітників. Базовою є класифікація по категоріях робітників, запропонована в 80-х роках. Ця класифікація передбачає виділення двох основних частин персоналу за участю в процесі виробництва: робочі та службовці (мал. 3). Робочі, або виробничий персонал, здійснюють трудову діяльність у матеріальному виробництві з переважною долею фізичної праці. Вони забезпечують випуск продукції, її обмін, збут і сервісне обслуговування. Виробничий персонал можна розділити на дві складаючи частини:- основний персонал — робочі, переважно зайняті випуском продукції;- допоміжний персонал — робочі, переважно зайняті в заготівельних і обслуговуючих цехах підприємства. Результатом праці виробничого персоналу є продукція у речовій формі (будівлі, автомобілі, телевізори, меблі, продукти харчування, одяг та ін).Службовці, або керівний персонал, здійснюють свою трудову діяльність у процесі керування виробництвом із переважною долею розумової праці. Вони зайняті переробкою інформації з використанням технічних засобів керування. Основним результатом їх трудової діяльності є вивчення проблем керування, створення нової інформації, зміна її складу та форми, підготовка управлінських рішень, а після вибору керівником найбільш ефективного варіанта — реалізація та контроль виконання рішень. Керівний персонал поділяється на дві основні групи: керівники та спеціалісти. Принципова відміна керівників від спеціалістів полягає в юридичному праві прийняття рішень та наявності в підпорядкуванні інших робітників. Залежно від масштабу керування розрізняють лінійних керівників, відповідальних за прийняття рішень за всіма функціях керування, та функціональних керівників, реалізуючих окремі функції керування. Крім того, розрізняють керівників вищого рівня керування підприємством (директор та його заступники), середнього рівня (начальники цехів і підрозділів) та нижчого рівня (начальники ділянок, майстри). Спеціалістів підприємства можна розподілити на три основні групи залежно від результатів їх праці:- функціональні спеціалісти керування, результатом діяльності яких є управлінська інформація (референти, економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи та ін.); - спеціалісти — інженери, результатом діяльності яких є конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі техніки та технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, будівельники, проектувальники та ін.); - службовці — технічні спеціалісти (машиністи, оператори, кур'єри, ліфтери, комірники, .офіціанти та ін.), які виконують допоміжні роботи в керівницькому процесі. Процес постійної цілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можна назвати ефективізацією праці. Поняття "ефективізація" продиктовано необхідністю вживання динамічного еквівалента поняттю "ефективність" у тій же ж мірі, як співвідносяться поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", "активність" і "активізація". Стратегія ефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексного використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швидшого подолання кризового стану економіки. Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів з виявлення та використання резервів підвищення ефективності праці на основі усунення невиробничих витрат. Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактичному рівні має своїм результатом прирощення ефективності праці. Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категорії потребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність. Якщо ефективність характеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їх якісна сторона характеризується поняттям "якість праці". Якість праці, як характеристика ефективності, розглядається з точки зору двох критеріїв: результативності витрат і економічності витрат.Під результативністю витрат розуміється ступень досягнення заданої цілі: в даному випадку — забезпечення конкурентоспроможності продукції високої якості, виконуваних робіт, послуг за всією сукупністю споживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінці продуктивності праці).Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністю використання речових ресурсів. Інтенсивність праці — це ступень її напруженості в процесі виробництва, яка вимірюється витратами фізичної та нервової енергії людини в одиницю часу. Інтенсивність праці залежить від застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються, і відношенням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів. 2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства Розрахунок показників ефективності використання основних фондів, оборотних засобів та трудових ресурсів доцільно проводити у табличній формі. 2.1 Показники стану і руху основних фондів Таблиця 2.1 Назва показника Методика розрахунку Значення показника
1. Показники руху
Коефіцієнт надходження (Кн) Вартість основних фондів, що надійшли Вартість основних фондів на кінець звітного періоду
Коефіцієнт оновлення (Кон) Вартість нових ОФ . Вартість ОФ на кінець звітного періоду
Коефіцієнт вибуття основних фондів (КВИб) Вартість всіх вибувши ОФ . Вартість ОФ на початок звітного періоду
Коефіцієнт ліквідації (Кл) Вартість ліквідованих ОФ . Вартість ОФ на початок звітного періоду
2. Показники стану
Коефіцієнт зносу (Кзн) Сума зносу . Первісна вартість наявних ОФ
Коефіцієнт придатності (К„Р) Залишкова вартість ОФ . Первісна вартість ОФ або Кпр=1-Кзн
Кпр=1-0,27=0,73=73%
Розраховані показники дали змогу виявити, що на заміну вибувших ОВФ протягом року поступило 9,3% від усіх наявних фондів на кінець року, з них доля нових складає 9,3%. Протягом року вибуло 8,9% ОВФ, про що свідчить показник вибуття основних фондів. Розрахований показник зносу показав, що ступінь зносу основних фондів становить 27%. Також за обчисленим коефіцієнтом придатності видно, що на вартість продукції необхідно перенести 73% вартості ОВФ. За наведеними даними визначаємо темпи приросту вартості основних фондів: де ОФнад - вартість ОФ, що надійшли на підприємство, млн.грн., ОФвиб - вартість ОФ, що вибули, млн.грн., ОФп.р. - вартість ОФ на початок року, млн.грн.
Відношення вартості ОФ, що вибули внаслідок зносу, до вартості нових ОФ характеризує інтенсивність заміни засобів праці: де ОФвиб – це вартість ОФ, що вибули, млн.грн., ОФнад – це вартість ОФ, що надійшли на підприємство, млн.грн.,
Основні фонди замінюються з інтенсивність 95%. 2.2. Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами Таблиця 2.2 Назва показника Методика розрахунку Значення показника
1. Показники забезпеченості підприємства ОФ
Фондозабезпеченість (Ф3) Первісна вартість ОФ . Обсяг продукції (робіт)
Механозабезпеченість (М3) Вартість активної частини ОФ Обсяг продукції (робіт)
2. Показники озброєності робітників ОФ
Фондоозброєність (Фоз) Первісна вартість ОФ . Чисельність робітників
Механоозброєність (Моз) Вартість активної частини ОФ Чисельність робітників
Розрахунок показників показав, що для виготовлення одиниці продукції потреба підприємства в ОВФ становить 0,55 грн., а потреба у засобах механізації - 0,39 грн. Обчислена фондоозброєність свідчить про те, що на одного робітника припадає 20,4 тис.грн. вартості основних фондів та 9.5 тис.грн. вартості машин і механізмів. 2.3. Показники ефективності використання основних Таблиця 2.3. Назва показника Методика розрахунку Значення показника
1. Вартісні показники
Фондовіддача (Фм) — по валовій продукції — по чистій продукції Обсяг продукції . Первісна вартість ОФ Вартість чистої продукції . Первісна вартість ОФ
Коефіцієнт віддачі спожитих ОФ Обсяг продукції . Річні амортизаційні відрахування
Рентабельність ОФ Прибуток балансовий . Середньорічна вартість ОФ
2. Натуральні показники
Коефіцієнт використання робочого часу (Кк ч ) Факт, фонд роботи обладнання Календарний фонд роботи обладнання
Коефіцієнт використання режимного фонду (Кр.ф.) Фактичний фонд роботи обладнання Режимний фонд роботи обладнання
Коефіцієнт використання планового фонду (К„ф) Фактичний фонд роботи обладнання Плановий фонд роботи обладнання
Коефіцієнт змінності (Кзм) Загальна трудомісткість виготовленої продукції . Плановий фонд роботи обладнання
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Кекс) Час фактичної роботи обладнання Максимально можливий час роботи обладнання
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кінт) Фактична продуктивність обладнання Паспортна продуктивність обладнання
Коефіцієнт інтегрального навантаження (Кінтг)
0,72*1,7=1,2
Отож, фондовіддача відображає те, що на 1 грн. ОВФ припадає 1,8 грн. валової та 0,94 грн. чистої продукції. Розраховані показники використання основних фондів в часі свідчать про наступне: робочий час протягом року був використаний на 30%; плановий фонд часу роботи використовується на 90%. Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ становить 1,7, тобто потужності обладнання перевантажено. Величина коефіцієнту екстенсивного використання обладнання на низький ступінь використання робочого часу протягом зміни. За цих умов інтегральний коефіцієнт дорівнює 1,2, це означає, що на підприємстві виробниче обладнання досить завантажено і в основному за рахунок інтенсивного використання. 2.4. Показники ефективності використання оборотних засобів Таблиця 2.4. Назва показника Методика розрахунку Значення показника
1. Показники забезпеченості підприємства ОФ
Коефіцієнт оборотності (Коб) Обсяг реалізованої продукції Середньорічний залишок оборотних засобів
Тривалість одного обороту (Тоб) Період . Коефіцієнт оборотності
Коефіцієнт завантаженості оборотних засобів (К3) Середньорічний залишок оборотних засобів Обсяг реалізованої продукції
Коефіцієнт обороту дебіторської заборгованості (То) Обсяг продажів у кредит ґ Середня вартість дебіторської заборгованості
Тривалість інкасації дебіторської заборгованості (Тодз) 360*Середня вартість дебіторської заборгованості . Обсяг продажів у кредит
Коефіцієнт використання оборотних засобів (Кв) Обсяг реалізованої продукції Матеріальні витрати
Коефіцієнт ефективності використання оборотних засобів Прибуток від реалізації
Середньорічний залишок оборотних засобів
Вивільнення (Залучення) оборотних засобів
Тпл, ТФ- тривалість одного обороту по плану і фактично
На основі розрахованих показників можна сказати, що за рік оборотні засоби здійснюють 5,65 обертів, при цьому час одного обороту, який необхідний для повернення оборотних засобів в результаті реалізації продукції, становить 63 дні. Також на 1 грн. виготовленої продукції підприємство потребує 0,18 грн. оборотних засобів. Величину прибутку, що припадає на 1 грн. оборотних засобів, відображає коефіцієнт ефективності оборотних засобів. Слід відмітити, що за рахунок зменшення тривалості одного обороту вдалося вивільнити 381 тис.грн. 2.5. Показники використання трудових ресурсів Таблиця 2.5. № п/п Показник Одиниця виміру Значення показника
1. Обсяг випуску продукції млн.грн. млн.грн. 15
2. Чисельність працівників чол. 465
3. Чисельність робітників чол. 405
4. Питома вага робітників у загальній чисельності працівників
%
87
5. Середньорічна продуктивність праці одного робітника
тис.грн.
37
6. Середньорічна продуктивність праці одного працівника
тис.грн.
32.3
7. Загальне число відроблених людино-днів ТИС.ЛЮД-ДНІВ 86265
8. Середнє число днів, відроблених одним робітником
Днів
213
9. Середня тривалість робочого дня год. 8
110. Загальне число відроблених робітниками людино-годин ТИС.ЛЮД-ДНІВ 690120
11. Середньогодинна продуктивність праці одного робітника
грн.
21,74
3. Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності 3.1 Заходи по поліпшенню використання основних виробничих фондів 1. Визначаємо загальний приріст обсягу виробництва продукції за рахунок поліпшення використання основних фондів Опл=(ОФпл-ОФБ)-ФвБ =(6.77*1,12-6.77)*1,8=1,46 млн.грн. Отже, за рахунок поліпшення використання основних фондів обсяг виробництва продукції зросте на 1,46 млн.грн. і на плановий рік складе: млн.грн. 2. Визначаємо фондовіддачу на плановий період: грн./грн. 3. Економію по собівартості продукції за рахунок амортизації в результаті поліпшення використання основних виробничих фондів можна визначити за залежністю: , де ЕА - сума економії від зниження собівартості на плануємий період за рахунок підвищення фондовіддачі; ЗА - амортизаційні відрахування у собівартості одиниці продукції або в затратах на 1 грн. товарної продукції в базисному році;
РА - відношення загальної суми амортизаційних відрахувань в плануємо му році до загальної суми нарахованої амортизації в базисному році;
РФ - фондовіддача планує мого року в % до фондовіддачі за базисний рік;
Ст - собівартість товарної продукції в базисному році.
Розрахований показник становить -163,9 тис.грн. Це означає, що ми маємо збільшення собівартості продукції на 163,9 тис.грн. на планує мий період за рахунок збільшення амортизації, оскільки вартість фондів зросла на більшу величину ніж їх фондовіддача на плануємий період у порівнянні з базовим. 4. Економія капітальних вкладень, виходячи із обсягу додаткової продукції у плановому році і фондовіддачі у базисному році складає 811,11 тис.грн.: тис.грн. За рахунок збільшення собівартості продукції балансовий прибуток на плановий рік зменшиться на 163,9 тис.грн., тобто становитиме 1486,1 тис.грн. Прибуток на базовий рік розраховуємо як різницю між обсягом реалізованої продукції та собівартістю, він становить 1650 тис.грн. 5. Обчислимо рівень рентабельності у базовому році як відношення прибутку від реалізації до середньорічної вартості ОФ:
Обчислимо рівень рентабельності у плановому році:
Тобто, за рахунок зменшення балансового прибутку та збільшення середньорічної вартості ОВФ рентабельність підприємства зменшиться на 0,43%. 3.2 Заходи по прискоренню оборотності оборотних коштів 1. Загальна величина необхідного поточного запасу визначається за залежністю: , де Мд - середня добова потреба в матеріалі, визначається як добуток норми витрат матеріалу на середньоденний обсяг виробленої продукції: (кг); Кзд - коефіцієнт затримки матеріалів у запасі. 2. Визначимо величину вивільнення оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості одного обороту за залежністю: тис.грн. Отже, за рахунок скорочення тривалості одного обороту можна вивільнити оборотних коштів на суму 381,2 тис.грн. 2. Визначаємо обсяг додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення коефіцієнта оборотності на плануємий рік.
тис. грн. тис. грн. Величина вивільнення оборотних коштів іде на збільшення обсягу додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення коефіцієнта оборотності на плануємий рік. 4. Розраховуємо економічний ефект за рахунок зниження матеріаломісткості продукції. Зниження матеріаломісткості продукції за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, і енергії дозволяє, з одного боку, отримати додатковий прибуток, а з другого - при тих же матеріальних ресурсах збільшити випуск продукції. Економія собівартості продукції і додатковий прибуток за рахунок зменшення матеріальних витрат (матеріалів, палива і енергії) на одиницю продукції можуть бути розраховані за формулою: , де Ем - економія по собівартсоіт за рахунок скорочення норм втрат сировини, матеріалів, палива, енергії; Рм - затрати сировини, матеріалів, палива, енергії (матеріальні витрат) в базисному періоді на одиницю продукції або на 1 грн. товарної продукції, виходячи з діючих норм витрат; Нв - норма матеріальних витрат, що встановлена на плануємий рік в % до норми базисного року; От - обсяг випуску товарної продукції на плануємий період в натуральному виразі, або в оптових цінах підприємства грн./ грн. В базисному періоді матеріальні витрат дорівнювали 35 коп. на 1 грн. випущеної продукції. На плануємий рік підприємство планує знизити матеріальні витрати на 3,5%. При обсязі виробництва на плануємий рік в оптових цінах підприємства 17700 тис.грн., економія по собівартості складає: тис.грн. 5. Розглянемо як впливає матеріаломісткість на рентабельність продукції. При випуску продукції в базисному періоді 15000тис.грн. витрати на її виробництво і реалізації складають 7500 тис.грн., в т.ч. витрати сировини 5250 тис.грн. Таким чином, рентабельність продукції дорівнює:
На плануємий період матеріаломісткість, за рахунок зменшення на 3,5% норми витрат, знизилась з 345 до 34 коп. Якщо припустити, що решта виробничих витрат на 1 грн. випущеної продукції залишилися на рівні базисного періоду, тоді при обсязі виробництва в 15000 тис.грн. загальна сума витрат на виробництво і реалізацію продукції становить 8167тис.грн., в тому числі витрати сировини 5076,75 тис.грн. При цьому рентабельність продукції становить:
Таким чином, на плануємий рік за рахунок зниження матеріаломісткості з 35 до 34 коп. рентабельність продукції зросла у порівнянні з базисним періодом на 7,3%. 3.3. Заходи по підвищенню продуктивності праці 1. Підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення технології виконання робіт. Удосконалення технології виконання робіт дозволяє скоротити „приховані" втрати робочого часу, які виникають внаслідок недотримання термінів запуску у виробництво заготовок, напівфабрикатів, окремих компонентів продукції., несвоєчасної подачі на робочі місця комплектуючих виробів та матеріалів, зменшення планових розмірів партій, неправильної послідовності робіт, переробки раніше виконаних робіт, зайвих транспортних робіт та ін. Розмір „прихованих" втрат робочого часу визначають на основі аналізу фотокартки робочого дня. Ріст продуктивності праці відбувається за рахунок економії трудових затрат в результаті скорочення „прихованих" втрат робочого часу. Економія трудових затрат визначається за формулою: , де - економія трудових затрат, % Тзв і Тпл - „приховані" втрати робочого часу у звітному та плановому році,
Таким чином, за рахунок зменшення „прихованих" втрат робочого часу у, плановому році в порівнянні з базовим можна одержати економію затрат праці у розмірі 5,38%. 2. Підвищення продуктивності праці за рахунок досягнення нормативного рівня внутрізмінних простоїв обладнання у зв'язку з його технічним та організаційним обслуговуванням, а також у зв'язку з відпочинком та самообслуговуванням робітника визначається таким чином:
де - приріст обсягу продукції у зв'язку із зменшенням внутрізмінних простоїв обладнання до нормативного рівня, %; Твзф та Твзн - відповідно нормативні та фактичні внутрізмінні простої обладнання, %.
Можлива відносна економія чисельності робітників за рахунок досягнення нормативного рівня внутрізмінних простоїв обладнання розраховується за формулою : чол. Тобто, за рахунок досягнення нормативного рівня внутрізмінних простоїв обладнання на підприємстві на плануємий рік можлива відносна економія чисельності робітників у кількості 20 чол. 3. Підвищення Продуктивності праці за рахунок впровадження прогресивних систем оплати праці робітників. Впровадження прогресивної відрядно-преміальної системи оплати праці робітників підвищує продуктивність праці на 6-8%. Ріст продуктивності праці за рахунок збільшення охоплення робітників відрядно-преміальною системою оплати праці визнається за формулою:
де Опл та Об - охоплення робітників-відрядників відрядно-преміальною системою оплати праці у плановому та базових роках, % Р - показник росту продуктивності праці при впровадженні відрядно-преміальної системи оплати праці, % Ур.від - питома вага робітників-відрядників у загальній чисельності робітників, % (%) Тобто, за рахунок збільшення охоплення робітників відрядно-преміальною системи оплати праці відбудеться зростання продуктивності праці на 52,5%. 4. Вплив підвищення продуктивності праці (в темпах, що випереджають зростання заробітної плати) на зниження. собівартості продукції можна визначити за такою формулою:
де Е - економія від зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці; З1 - затрати по статті „Заробітна плата з відрахуванням на соціальні заходи" на одиницю продукції (товарної) в базисному періоді Р3 - середньорічна (середньомісячна) заробітна плата одного в % до середньорічної (середньомісячної) заробітної плати в базисному періоді Рв - ріст продуктивності праці в аналізуємому періоді у порівнянні з базисним періодом Отп - випуск товарної продукції в аналізуємому періоді. Прийнявши в розрахунку, що середня заробітна плата у порівнянні з базовим періодом зростає на 5%. Питома вага затрат на заробітну плату у складі вартості товарної продукції становить 25%. В аналізуємому періоді за рахунок зменшення «прихованих» витрат робочого часу і скорочення внутрізмінних простоїв обладнання продуктивність праці у порівнянні з базовим періодом зросла на 5,38%, а середньорічна заробітна плата - на 5%. Економік від собівартості за рахунок росту продуктивності праці дорівнює:
В результаті зниження собівартості прибуток зростає з 750 до 765,27 тис.грн., а рентабельність продукції зросте з 8,19% (750/9150) до 8,36% (765,27/9150) . Зміна обсягів робіт за рахунок збільшення основних виробничих фондів визначається за залежністю:
Тобто, на плануємий період за рахунок збільшення основних виробничих фондів обсяг виконуваних робіт можна збільшити на 1461,24 тис.грн. Зміна обсягів робіт за рахунок поліпшення їх використання визначається за залежністю:
де ОВФпл Та ОВФБ - вартість основних виробничих фондів відповідно на шіануємий та базисний рік Фпл та Фб - фондовіддача відповідно на плануємий рік у базисному році 606,14 Тобто, на плануємий рік за рахунок поліпшення використання основних виробничих фондів обсяг виконуваних робіт можна збільшити на 606,14 тис.грн. Зміна обсягів робіт за рахунок динаміки продуктивності праці визначається за залежністю:
де Впл та ВБ - продуктивність праці одного робітника відповідно на плануємий рік і у базисному році Чпл - чисельність робітників на плануємий рік тис. грн. Отже, на плануємий період за рахунок збільшення продуктивності праці обсяг виконуваних робіт можна збільшити на 1,2 млн.грн. Зміна обсягів робіт за рахунок зміни загальної чисельності робітників визначається залежністю:
де ЧБ - чиельність робітників у базисному році. тис.грн. Отже, на плануємий період за рахунок зменшення чисельності робітників обсяг виконуваних зменшиться на 0,74 млн.грн. 3.4. Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на рентабельність виробництва показано в таблиці 3.1. Таблиця 3.1. Вплив факторів на зміну рівня рентабельності виробництва № п/п
8. Прибуток на 1 грн. реалізованої продукції, коп. 18 53,7
9. Рентабельність виробництва, % 20,5 95,5
Як показують розрахунки, рентабельність виробництва на плануємий рік складає 95,5% проти 20,52% у базисному році, тобто рівень рентабельності зріс на 75,0 пунктів. Вплив факторів, які здійснили вплив на зміну рівня рентабельності визначається виходячи з таких розрахунків: 1. Збільшення долі прибутку на 1 грн. реалізованої продукції призвело до збільшення рівня рентабельності виробництва на 40,6 пунктів (61,1-20,5), де 2. Зменшення фондомісткості продукції, тобто збільшення фондовіддачі виробничих фондів, призвело до підвищення рентабельності виробництва на 34,4 пункти (95,5-61,1), де 95,5= 3. Зниження коефіцієнту закріплення нормованих оборотних засобів, тобто прискорення їх оборотності, призвело до збільшення рентабельності виробництва на 0 пунктів (95,5-95,5). Таким чином, загальне збільшення рентабельності виробництва по факторам складає (%): 40,6++34,4=75 пункти, що відповідає загальній зміні рентабельності виробництва у порівнянні з даними за базисний рік на 75 пунктів (95,5-20,5). Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства відображено в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2. Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства п/п
Показники Од. вим. Базовий рік Приріст Плановий рік
абсол. %
1. Проектна потужність підприємства (обсяг виробленої продукції в оптових цінах підприємства) млн. грн. 15 2,7 18 17.7
2. Обсяг реалізації продукції млн. грн. 9.15 6,6 72 15.75
3. балансова вартість основних виробничих фондів млн. грн. 6.76 0,82 12 7.58
4. Фондовіддача грн./грн 1.8 0,08 4,4 1.88
5. Чисельність працівників чол. 465 -20 -4,3 445
6. Продуктивність праці одного робітника тис. грн. 37 5,7 15 42,7
7. Собівартість продукції млн. грн. 7.5 -0,2 -2,7 7,3
8. Витрати на 1 грн. реалізованої продукції грн. 0.82 -0,36 -44 0.46
9. Прибуток балансовий млн. грн. 1.65 6,8 412 8,45
10. Рівень рентабельності % 0.22 93,8 426 115,8
Висновки Отже, обсяг продукції і фінансові результати від її реалізації значною мірою залежать від ефективності використання трудових ресурсів. В процесі аналізу трудових ресурсів здійснюється оцінка чисельного складу персоналу, ефективності використання робочого часу і продуктивності праці. На забезпеченість робочою силою справляє вплив плинність кадрів. Структурний склад персоналу вивчається визначенням співвідношення окремих груп і категорій персоналу в загальній чисельності працюючих. Основними показниками використання робочого часу є середня тривалість робочого дня, середня тривалість робочого року, загальна кількість відпрацьованих персоналом людино-днів і людино-годин. В процесі аналізу визначаються втрати робочого часу, які негативно впливають на продуктивність праці і кінцеві результати виробництва. Найбільш повну характеристик ефективності використання трудових ресурсів дають показники продуктивності праці - середнього виробітку і трудомісткості. Для факторного аналізу показників продуктивності праці будуються відповідні факторні моделі. На приріст річного виробітку одного працюючого впливають зміна структури персоналу, ступінь використання робочого часу і приріст годинного виробітку робітника. Обсяг виробництва продукції змінюється під впливом зміни чисельності персоналу та продуктивності праці одного працюючого. Від забезпеченості підприємства основними засобами та ефективності їх використання значною мірою залежать кінцеві результати виробництва. В процесі аналізу основних засобів здійснюється оцінка їх складу, структури, досліджується динаміка засобів праці, інтенсивність їх руху протягом досліджуваного періоду, вивчається забезпеченість персоналу основним засобами, їх технічний стан, рівень використання у виробництві. Показники, що характеризують відповідні операції, вивчаються у динаміці. Узагальнююча оцінка використання усіх основних засобів здійснюється за показниками фондовіддачі та фондомісткості. Досягнення позитивного приросту обсягу продукції за рахунок підвищення ефективності використання основних засобів свідчить про інтенсивний шлях розвитку підприємства. Ефективність використання усіх засобів раці залежить від рівня використання їх активної та пасивної частини. Одним з головних факторів, що впливає на величину прибутку, є рівень матеріальних запасів. Виручка від реалізації та прибуток з'являться лише тоді, коли предмети праці, використані в процесі виробництва, перенесуть свою вартість на вартість виготовленого продукту та знайдуть кінцевого споживача. Тому стабільна забезпеченість матеріальними ресурсами та ефективне їх використання є необхідною умовою функціонування та розвитку будь-якого підприємства. Здійснюючи аналіз матеріальних ресурсів, визначають резерви підвищення ефективності їх використання на підприємстві. Основними завданнями аналізу є вивчення забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами та оцінка ступеня їх використання у виробництві. Загальними показниками використання матеріальних ресурсів є матеріаловіддача та матеріаломісткість. За їх допомогою аналізується ефективність використання усіх матеріальних ресурсів. Окремі показники матеріаломісткості дають змогу вивчити рівень використання окремих матеріалів. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання виробничих ресурсів підприємств. Основні виробничі фонди відіграють основну роль в розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт і цим самим визначають рівень продуктивності праці. Розраховані показники другого розділу дали змогу виявити, що на заміну вибувших ОВФ протягом року поступило 9,3% від усіх наявних фондів на кінець року, з них доля нових складає 9,3%. Протягом року вибуло 8,9% ОВФ, про що свідчить показник вибуття основних фондів. Розрахований показник зносу показав, що ступінь зносу основних фондів становить 27%. Також за обчисленим коефіцієнтом придатності видно, що на вартість продукції необхідно перенести 73% вартості ОВФ. Розрахунок показників показав, що для виготовлення одиниці продукції потреба підприємства в ОВФ становить 0,55 грн., а потреба у засобах механізації - 0,39 грн. Обчислена фондоозброєність свідчить про те, що на одного робітника припадає 20,4 тис.грн. вартості основних фондів та 9.5 тис.грн. вартості машин і механізмів. Отож, фондовіддача відображає те, що на 1 грн. ОВФ припадає 1,8 грн. валової та 0,94 грн. чистої продукції. Розраховані показники використання основних фондів в часі свідчать про наступне: робочий час протягом року був використаний на 30%; плановий фонд часу роботи використовується на 90%. Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ становить 1,7, тобто потужності обладнання перевантажено. Величина коефіцієнту екстенсивного використання обладнання на низький ступінь використання робочого часу протягом зміни. За цих умов інтегральний коефіцієнт дорівнює 1,2, це означає, що на підприємстві виробниче обладнання досить завантажено і в основному за рахунок інтенсивного використання. На основі розрахованих показників можна сказати, що за рік оборотні засоби здійснюють 5,65 обертів, при цьому час одного обороту, який необхідний для повернення оборотних засобів в результаті реалізації продукції, становить 63 дні. Також на 1 грн. виготовленої продукції підприємство потребує 0,18 грн. оборотних засобів. Величину прибутку, що припадає на 1 грн. оборотних засобів, відображає коефіцієнт ефективності оборотних засобів. Слід відмітити, що за рахунок зменшення тривалості одного обороту вдалося вивільнити 381 тис.грн. У розділі третьому ми визначили що на плануємий рік за рахунок зниження матеріаломісткості з 35 до 34 коп. рентабельність продукції зросла у порівнянні з базисним періодом на 7,3%. За рахунок зменшення балансового прибутку та збільшення середньорічної вартості ОВФ рентабельність підприємства зменшиться на 0,43%. На плануємий період за рахунок зменшення чисельності робітників обсяг виконуваних зменшиться на 0,74 млн.грн. Як показують розрахунки, рентабельність виробництва на плануємий рік складає 95,5% проти 20,52% у базисному році, тобто рівень рентабельності зріс на 75,0 пунктів. Отже, ефективність використання виробничих ресурсів має велике значення для підприємства, а тому запровадження даних заходів є вкрай необхідним. При розгляді основних і оборотних фондів постає питання про ефективність їх застосування і застосування. Раціональне та економічне витрачання окремих елементів оборотних і основних фондів підприємства має неабияке економічне значення. Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів. При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва. Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу. В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами. Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності). Отже слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку. В умовах ринкової економіки діюча система господарювання система господарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо. Список використаної літератури 1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів: В-во «Сполом». – С. 212 2. Гордійчук А.С., Стахів О.А. Економіка підприємства. Рівне: РДТУ, 2000 Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – Навч. посіб..- 3тє вид., перероб. і доп.К: ”Знання-Прес”, 2002.- 190 с. 3. Добров В.Н., Крышенинников В.И., “Финансирование и кредитирование в промышленности”, М, 1991 4. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. акад.. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка.- К.: КНЕУ, 2001.- 540 с. 5.Економіка виробничого підприємства: Навч.посібник/ За ред.. Й.М.Петровича. - К., 2001. - 405 с. 6. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,- Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995 7. Економіка підприємства: Підручник/ За ред..С.Ф.Покропивного. - К., 2001. – 528 с. 8. Экономика и статистика фирм” Под. ред. Ильенковой С.Д., М., 1996. 9. “Экономика предпринимательства” Под. ред.проф. В.Я. Горфинкеля,М.,1996. 10. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.11. Закон РСФСР про підприємства і підприємницьку діяльність (Економіка і життя, 1991, N 4, с.6,) 12. Каретнікова В.С. Планування діяльності підприємства: навч.посібник. – Х., 1999. – 265 с.– 336 с. 13. Коробов М.Я. Фінансовоекономічний аналіз діяльності підприємств. Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 378 с. 14. Лопатников Л.И. Популярный Экономико-математический словарь,М,1990 15. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з навчальної дисципліни “Економіка підприємства” : 067-198 16. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства.: КНЕУ, 1999. – 132 с. 17. Основні результати фінансової діяльності підприємств України за 9 місяців 2002 року / Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №3. - с.67-76 18. “Основні положення про склад витрат, включених у собівартість продукції (робіт, послуг) на підприємствах” (Економіка і життя, 1991, N 2, с.15) 19. “Основы предпринимательской деятельности” Под. рук. Д.Э.Н. професора Осипова Ю.М., М, 1992. 20. Орлов О.О. Планування діяльності підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. 21. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: підручник. К.: КНЕУ, 2001 22. Попович П.Я. Економічний аналіз та аудит на підприємстві.- Вид. 3-є, перероблене і доповнене. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 209 с. 23. Растяпін А.В., Губенко С.П. Максимізація прибутку підприємства/ Фінанси України. - 2002. - №2. - с.19-29 24. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственнной деятельности предприятия. – Минск: ООО «Новое знание», 1999. – 688 с. 25. Статистичний щорічник України за 2002 рік. Держкомстат України. - К.: Техніка. 2003 26. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник . – К.: МАУП, 1998. – 156 с. 27. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с. 28. Фінансова діяльність підприємства: Підручник/ Бандурка О.М. та ін.. - К., 2002. - 384 с. 29. Цал-Цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 388 с. 30. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч.посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 300 с.
