Сучасні економічні реалії переконливо свідчать, що перспективи, темпи та загальний вектор напряму соціально-економічного прогресу національних господарств значною мірою залежать від стану сформованості економічної безпеки держави. Для економічної науки і господарської практики, а також для утвердження України як самостійної незалежної держави у світовому просторі набуває виняткового значення проблема економічної безпеки держави, особлива актуальність якої в умовах трансформаційних змін та глобалізації виявляється в науково-теоретичному, економічному і політичному аспектах. Перехід від централізованої планової системи до ринкової економіки в країнах із транзитивною економікою супроводжувався руйнацією усталених виробничих та господарських зв'язків, механізмів державного управління, трансформацією відносин власності та інституційними перетвореннями. Неви- важеність і непослідовність реформ негативно позначилися на рівні розвитку, якості організації та конкурентоспроможності економіки країни, зумовили значні втрати науково-технічного і виробничого потенціалу та ускладнення зі збутом продукції національних товаровиробників. Ці процеси становлять загро- Передмова зу суверенному розвитку України і спричинені нечіткою національною моделлю розвитку країни. За таких умов дослідження питань економічної безпеки держави пов'язано з широким колом теоретико-методологічних проблем ринкової трансформації економіки та оцінювання можливостей національної інтеграції до світового господарського простору на рівноправних, взаємовигідних умовах. На сьогодні об'єктивною є необхідність перегляду теоретичних підходів до забезпечення економічної безпеки держави в контексті трансформаційних реалій України. Для цього потрібна державна стратегія національної економічної безпеки, яка спиратиметься на довгострокові національні інтереси згідно з державною стратегією загальнонаціональної вигоди, реалізація якої передбачала б вихід з економічної кризи, забезпечення стабільності, підвищення рівня загального добробуту, збереження старих і вихід на нові сегменти світового ринку. Об'єктивні чинники, що актуалізують необхідність вивчення економічної безпеки України, такі: принципова новизна проблеми і неспроможність неокласичної версії економічної теорії, що домінує дотепер, дати наукове обґрунтування парадигми розвитку, метою якої є зміцнення економічної могутності держави; необхідність нових підходів, зокрема відмови від моделі саморозвитку ринкових відносин з поступовим переходом до моделі зміцнення держави, інтегральної взаємодії процесів формування і розвитку ринкових відносин, посилення економічних функцій держави та інтегрування країни у світову економіку; реальні збитки, що завдаються економіці країни браком суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, які дають змогу задіяти механізм управління і координації мікро-, мезо- і макроекономіки, узгодити особисті й групові інтереси з національними економічними інтересами; зростання внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці, у тому числі втрата традиційних ринків, технологічно и економічно невиправдана економічна інфраструктура, РУЙ* нування науково-технічного потенціалу, розвиток тіньової економіки та її криміналізація; необхідність пошуку оптимального співвідношення між відкритістю економіки та захистом національних інтересів, інтересів господарських суб'єктів і громадян для забезпечення економічної безпеки; необхідність розроблення державної стратегії економічної безпеки, констатуючою ознакою якої є інноваційний розвиток та її імплементація в систему державного менеджменту зі встановленням відповідальності органів влади; невизначеність геополітичної та геоекономічної стратегії щодо забезпечення економічної безпеки в контексті глобалі- заційних процесів, пошуку збалансованості національних, міжнародних та економічних інтересів інших країн. Нині проблеми економічної безпеки держави в умовах трансформаційної економіки досить активно розробляються у працях таких вітчизняних вчених-економістів, як О.Барановський, В. Бородюк, Т. Васильців, О. Власюк, В.Волошин, А. Гальчинський, Б. Губський, В. Геєць, М. Єрмошенко, Я. Жаліло, С. Кирєєв, В. Кириленко, С. Ковальчук, Т. Ковальчук, Ю. Макогон, С. Мітряєва, А. Мокій, С. Мочерний, В. Мунтіян, А. Су- хоруков, М. Павловський, Г. Пастернак-Таранущенко та ін. Проте слід зазначити, що дослідження проблеми забезпечення економічної безпеки держави як визначального чинника сталого розвитку на теоретичному рівні ще не одержало достатнього фундаментального, ґрунтовного і комплексного відображення в економічній літературі, що негативно позначається на формуванні інституційного і нормативно-правового середовища, використанні економічних механізмів та інструментів, які застосовуються державою при виконанні регулюючої, захисної та контрольно-примусової функцій. Головна мета навчального посібника полягає у з'ясуванні сутності, об'єктивних передумов та складових економічної безпеки держави, основних напрямів політики забезпечення національної безпеки в сучасних умовах. Об'єкт курсу "Економічна безпека" становлять сукупність соціально-економічних відносин, що виникають у сфері забезпечення економічної безпеки держави, основні напрями дії загроз та шляхи їх подолання. Предметом курсу "Економічна безпека" є державна політика щодо забезпечення економічної безпеки України.У навчальному посібнику розглядаються теоретичні засади економічної безпеки, її сутність та складові, визначаються її роль і місце в економічній системі, розкриваються загрози економічній безпеці держави та її індикатори. Розглядаються сутність та оцінка рівня фінансової безпеки держави, визначаються проблеми бюджетної, податкової і боргової безпеки, розкриваються грошово-кредитна політика й економічна безпека. Висвітлюються інвестиційна складова економічної безпеки, механізм реалізації інвестиційної безпеки, інвестиційна політика у гарантуванні економічної безпеки в Україні. У логічній послідовності розглядається економічна безпека підприємництва, зокрема сутність, передумови та чинники її зміцнення, стратегія та механізми забезпечення. Висвітлюються об'єктивні основи взаємозв'язку економічної безпеки та тіньової економіки, визначаються сутність та шляхи детінізації економіки як пріоритету економічної безпеки. Наводяться основні складові політики забезпечення економічної безпеки держави, її інституційні засади, стратегічні цілі, пріоритети, механізми та завдання, у тому числі в контексті глобалізаційних процесів. Кожна тема містить навчальний тренінг. Навчальний посібник розраховано на студентів та викладачів, аспірантів, науковців, широке коло зацікавлених осіб.Сучасні економічні реалії переконливо свідчать, що перспективи, темпи та загальний вектор напряму соціально-еко номічного прогресу національних господарств значною мірою залежать від стану сформованості економічної безпеки держави. Для економічної науки і господарської практики, а також для утвердження України як самостійної незалежної держави у світовому просторі проблема економічної безпеки держави набуває виняткового значення, актуальність якої в умовах трансформаційних змін та глобалізації набуває особливої гостроти в науково-теоретичному, економічному і політичному аспектах. 1.1. Генезис економічної безпекиПроблема економічної безпеки бере початок з моменту появи людини розумної, зародження суспільства та держави. Історично однією з первинних потреб е потреба у захисті життєздатності всіх складових суспільного виробництва та самої дер- ясави, що зумовлює проведення аналізу економічної безпеки як категорії економічної теорії та практики розвитку економічної політики держави. З огляду на суперечності та інтеграційні тенденції початку XXI ст., особливе місце належить проблемі економічної безпеки держави як основі забезпечення її суверенітету, конкурентоспроможності, обороноздатності, підтримання соціальної злагоди в суспільстві, органічного входження кожної країни в систему світової економіки. Генезис економічної безпеки як соціального феномену бере початок в біологічній природі людини, яка є всезагальною основою будь-якої життєдіяльності. Вихідним пунктом розвитку може слугувати фундаментальний біологічний інстинкт самозбереження. Саме він дає імпульс основним потребам, спрямованим на збереження життя як унікальної форми існування. На етапі утворення соціальної організації саме життя є головним параметром охорони та критерієм оцінки стану безпеки. Науковці розглядають утворення соціальної організації з таких позицій: як спробу актуалізації основного біологічного інстинкту; як порушення рівноваги соціальної системи, що перебуває на стадії переходу в інше середовище; як порушення досить усталеного співвідношення небезпеки і безпеки в бік останньої. Утвердження співвідношення є регулюючою функцією життя людини в глобальній метасистемі. Водночас життєздатність самої соціальної структури забезпечується саме коливаннями співвідношення небезпеки і безпеки. Термін "безпека" почав вживатися з 1190р. і на той час означав спокійний стан духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. Однак у цьому значенні він не прижився в лексиці народів Західної Європи і до XVII ст. вживався досить рідко. Порівняно непоширене вживання терміна "безпека" протягом майже шести століть пояснюється, зокрема, тим, що із середини XII ст. більше поширення отримав інший феномен — поліція. Значення його було надзвичайно широким: він трактувався як державний устрій, державне управління, мета якого — всезагальне благо та безпека.Тема 1 У XVII—XVIII ст. практично в усіх країнах панувала думка, що головна мета держави — всезагальний добробут та безпека, тому термін "безпека" отримав у цей час нове трактування: стан, ситуація спокою, коли немає реальної небезпеки, а також матеріальні, економічні, політичні умови, відповідні органи та організації, що сприяють утворенню такої ситуації. Появу терміна "національна безпека" приписують 26-му президенту США Т. Рузвельту, який на початку XX ст. визначив її як сукупність умов, що надійно забезпечують національний суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток суспільства, життя та здоров'я усіх його громадян. Таке визначення увійшло в світову політику і науку. На території України у складі Російської імперії в державних документах термін "державна безпека" вперше наводиться в "Положенні про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою" від 14 серпня 1881 р. і ототожнюється з "громадською безпекою". Проте вже через деякий час у законодавстві було закріплено поняття "охорони громадської безпеки" як діяльності, спрямованої на боротьбу з державними злочинами. У радянській економічній та юридичній науці і практиці довгий час використовувався специфічний термін "революційний порядок". У 20-ті роки у правовій сфері поступово утвердилася позиція щодо підпорядкування інтересів особи інтересам держави. Логіка була знову-таки "революційна": "пролетарська" держава, захищаючи державні інтереси, тим самим надійно охороняє права та інтереси трудящих, тобто більшості населення. Будь-який замах на державні інтереси переслідувався набагато жорсткіше, ніж протиправні дії проти особи. Функція забезпечення держаної безпеки підпорядкувала духовну сферу, основні права та свободи громадян та багато інших суспільних відносин. Законодавче закріплення в липні 1934 р. поняття "державна безпека" можна вважати однією з ознак побудови адміністративно-командної економіки. Такий підхід до проблем державної безпеки об'єктивно призводив до послаблення безпеки суспільства, що й стало одним із вирішальних факторів розпаду СРСР. Сучасний стан суспільного розвитку має досить суперечливий характер. Поряд із масштабними досягненнями в усіх сферах суспільства виникають різноманітні конфлікти; результати людської діяльності не лише шкодять навколишньому середовищу, а й часто ставлять під загрозу добробут і навіть життя людини. За цих умов кожна держава задля існування, самозбереження та прогресу вирішує питання національної безпеки. У національній безпеці розрізняють три рівні: безпека особи, суспільства і держави. їх місце і роль досить динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз. У критичні для нації періоди може домінувати безпека суспільства або держави. Як правило, авторитарні та тоталітарні режими, постійно створюючи такі критичні умови, висувають на перший план безпеку держави за рахунок безпеки особи. Для демократичної країни безпека держави і суспільства є не самоціллю, а функцією забезпечення свободи та безпеки людини. Так, у ст. 17 Конституції України зазначається, що "захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу", а в ст. З підкреслюється, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Безпека держави досягається за наявності ефективного механізму управління та координації діяльності мікро- і макроекономіки, політичних сил та суспільних груп, а також дійових інститутів її захисту. Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дають змогу реалізувати права і свободи всіх груп населення та протидіяти розколу суспільства. Безпека особи полягає у формуванні комплексу правових та моральних норм, суспільних інститутів та установ, які надавали б їй змогу розвивати і реалізовувати соціально визначені здібності й потреби, не відчуваючи протидії з боку держави та суспільства. Національна безпека — це багатопланове поняття, до складу якого входять оборонна, екологічна, енергетична, продовольча та інші види безпеки. Однак не можна досягти будь- якого рівня військової безпеки або соціальної злагоди без міцної та ефективної економіки. Тема 1 Національна безпека як система корінних, типових властивостей будь-якої країни втілює в собі усі сфери та галузі життєдіяльності та розвитку людини, суспільства, держави і природи. У змістовому плані її складовими є інформаційна, інтелектуальна (безпека культури, освіти, науки), політична, військова, економічна, державна, екологічна та інші види безпеки країни (рис. 1.1).
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА
1 Г
т
5 І У Г 1 ' і Г 1 г
Дер- жавна Економічна Політична Військова Екологічна Інформаційна Інтелектуальна
Рис. 1.1. Структура національної безпеки держави Місце, роль та пріоритет кожного з цих елементів визначаються обставинами, що реально постають у певний період часу всередині й зовні держави. Зі зміною ситуації життєво важливого значення об'єктивно можуть набувати різні складові національної безпеки. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Надаючи належне місце забезпеченню національної безпеки в усіх її аспектах, Верховна Рада України в січні 1997 р. схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. У червні 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про основи національної безпеки України", який набрав чинності з 30 липня 2003 р. У законівизначено, зокрема, основні напрями державної політики з питань національної безпеки у сфері державної безпеки, зовнішньополітичній, військовій, внутрішньополітичній, економічній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній, соціальній та гуманітарній сферах. Отже, економічна безпека розглядається як складова, підсистема національної безпеки (безпека в економічній сфері). Питання економічної безпеки за комплексного підходу до вирішення проблем національної безпеки набувають першочергового значення для забезпечення надійної обороноздатності країни, її національної конкурентоспроможності, захисту інформації, ефективної соціальної політики, захисту від екологічних стихій. З огляду на взаємозв'язок цих напрямів слід підкреслити, що економічна безпека є запорукою їх підтримки та нормального функціонування. Як економічні відносини визначають всі інші типи суспільних відносин, суспільний прогрес у цілому, так і економічна безпека відіграє базисну, вирішальну роль у системі національної безпеки як органічний її елемент. Не випадково економічні аспекти мають важливе значення в Концепції національної безпеки України (слід зауважити, що "економічна безпека держави" і "національна економічна безпека" — категорії однопо- г рядкові). Історично проблема економічної безпеки країни виникає водночас із формуванням державності, становленням х національних інтересів взагалі й економічних інтересів зокре- ма. В історії будь-якої країни можна знайти періоди, коли ця в- проблема або загострювалася, або ставала менш помітною, але [х наявною була завжди. Історія розвитку світової економіки свідчить, що і в най- е- сприятливіші часи свого становлення й існування Сполучені р. Штати Америки з самого початку стали на шлях активного за- [ь- безпечення економічної безпеки держави та громадян. У ни 1791 р. міністр фінансів СІЛА А. Гамільтон поставив питання їси ПР° Державний захист підприємців. Навіть в умовах Грома- >ні Дянської війни Конгрес СІЛА приймав закони щодо митного протекціонізму. Сумнозвісна всесвітня економічна криза 1929—1933 рр. показала, що генезис капіталізму може відбу- ватися в прогресивному напрямі лише за умов підтримки та захисту держави, що й спонукало Ф. Рузвельта почати "новийТема 1 курс" зі зміцнення економічної безпеки держави. Відомо, що перші закони, які визначали цей курс і були базою подальшого розвитку заходів, спрямованих на подолання кризи та відновлення економічного потенціалу країни, стосувалися державного регулювання банківської діяльності, ринку цінних паперів, сільського господарства, реструктуризації промисловості, залізничного транспорту тощо. Більшість із них мала надзвичайний ефект. Основні напрями в економічній системі "нового курсу" Ф. Рузвельта забезпечували державну підтримку грошово-фінансової та банківської системи, стимулювання приватних інвестицій за допомогою податкових пільг, стабілізацію цін шляхом девальвації долара та регулювання інфляції, монополізму та конкурентної боротьби. Саме такі економічні заходи, які зумовлювали безпеку держави, водночас надавали можливість проводити й адекватну соціальну політику. Історія підтвердила політичну мудрість адміністрації Ф. Рузвельта, який щиро вважав, що позитивних змін у державі можна чекати лише за умов, коли кожний громадянин відчуватиме власну економічну безпеку, гарантовану державною політикою. Саме в цей час американці вперше підійшли до проблеми економічної безпеки держави з позиції забезпечення головного внутрішнього чинника економічного розвитку країни — соціальної стабільності суспільства; вперше був запропонований новий підхід — від економічної безпеки індивіда до економічної безпеки держави, суспільства в цілому; вперше був створений федеральний Комітет з економічної безпеки (1934 р.). Сьогодні аналогічні державні структури є в більшості країн світу. Друга світова війна та проблеми, які виникли після неї, загострили міжнародні аспекти економічної безпеки. Розпад світової колоніальної системи, утворення економічних та політичних блоків багато в чому змінили принципи традиційних зовнішньоекономічних відносин.У зв'язку із загостренням проблеми обмеженості ресурсів у глобальному масштабі, яка найбільш гостро виявилася У зв'язку з енергетичними кризами 70-х років, провідні вчені багатьох країн, передусім Норвегії, СІНА, Канади, ФРН, спрямували зусилля на вирішення загальносвітових проблем, пов'язаних із міжнародною економічною безпекою. Спочатку йшлося про економічні аспекти міжнародної, а згодом і націоналі»' йої безпеки. Це потребувало широкомасштабних досліджень, що привело до створення нової науки — "екосестейт" (economic security of state).Ця наука займається визначенням та вивченням загроз економіці держави, їх джерел, потужності та спрямованості, виявляє їхню сутність та розробляє заходи, реалізація яких гарантуватиме економічну безпеку держави. Екосестейт займається також дослідженнями широкого спектра проблем енергетичного, демографічного, екологічного, соціального, політичного та іншого характеру. 1.2. Зміст економічної безпеки Для того, щоб визначити зміст економічної безпеки, доцільно ознайомитися з основними її категоріями, а саме "небезпека", "безпека", "загроза". Небезпека — об'єктивна можливість негативного впливу на певне явище, систему, механізм, соціальний організм, внаслідок чого йому може бути заподіяна шкода, що призведе до занепаду, кризового стану тощо. Безпека — ступінь (рівень) захищеності від негативного впливу внутрішніх та (або) зовнішніх чинників. Загроза — конкретна і безпосередня форма небезпеки або сукупність негативних чинників чи умов. З одного боку, економічну безпеку варто розглядати як складову, підсистему національної безпеки (безпека в економічній сфері). Проте, з іншого боку, економічна безпека держави є і надсистемою, яка містить такі основні складові: фінансова, енергетична, науково-технологічна, продовольча, соціаль- на» трудоресурсна та зовнішньоекономічна безпека країни. Економічна безпека — це стан національної економіки, за якого зберігається економічна стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і задовольняються потреби особи, суспільства, Держави. У сучасних умовах економічна безпека визначає національну безпеку в цілому, оскільки Україна, як і інші пострадянські тапостсоціалістичні країни, проходить етап небаченого руйну-Тема 1 вання раніше створених виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури. Економічна безпека має досить складну внутрішню структуру, яка містить три найважливіші елементи: економічну незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, здатність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі держави у міжнародній торгівлі та коопераційних зв'язках; стійкість і стабільність національної економіки, яка передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів; . здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати й захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний та трудовий потенціал країни. Економічна безпека, як і національна безпека держави в цілому, будується на певних принципах. Основні принципи політики економічної безпеки такі: |ш| пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; 4 — своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні економічної безпеки; І — баланс і взаємореалізація інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави у забезпеченні економічної безпеки; своєчасність та адекватність заходів, пов'язаних із віД' верненням загроз і захистом національних економічних інтересів; 4 надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як І внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного хараК' ] теру; — інтеграція національної економічної безпеки з міжнародною безпекою. Об'єкт економічної безпеки становить не лише держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість, її економічна система, а й суспільство, його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси, а також людина і громадянин, їхні конституційні права і свободи. Суб'єктами забезпечення економічної безпеки в Україні є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, Прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, громадяни та об'єднання громадян України. Отже, економічна безпека країни може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макро- рівня, і безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорів- ня. Варто зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, наприклад підприємств, певний час можуть забезпечуватися окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпекою цих двох рівнів є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі. Прикладом такої суперечності можуть бути наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень й додаткового навантаження на їх фінанси. Протилежний приклад — переведення коштів вітчизняних комерційних структур на зберігання до іноземних банків. Це зміцнює економічний потенціал іноземних країн й одночасно підриває його в Україні, а отже, послаблює економічну безпеку держави. Саме тому забезпечення економічної безпеки України можливе лише за умови узгодження трьох ц рівнів — безпеки індивідуума, підприємства (фірми) і Держави. Це є основним завданням економічної політики держави на сучасному етапі трансформації суспільства України. . ¦ , Тема 1 Світовий досвід вчить, що забезпечення економічної безпеки — гарантія незалежності країни, умова стабільності та ефективної життєдіяльності суспільства. Проте в сучасних умовах досягнення стану економічної безпеки неможливе без чіткого визначення, вивчення та реалізації національних економічних інтересів. 1.3. Характерні особливості економічної безпеки Особливої актуальності питання економічної безпеки набувають насамперед для країн, економіка яких переживає трансформаційну кризу. Трансформація будь-якої соціальної системи здебільшого відбувається в кризових умовах (наприклад, економіка України), які за певних обставин можуть перетворитися на безпосередні загрози існуванню самої системи. У таких випадках питання безпеки (зокрема економічної) стають найактуальнішими. Потреба у дослідженні проблем економічної безпеки держави безпосередньо випливає з характеру практичних завдань, які вирішує країна в умовах транзитивної економіки. У цей час ринкові відносини формуються в умовах підвищення внутрішніх та зовнішніх ризиків, негативної трансформації структури виробництва, швидкого зростання дестабілізуючих чинників, різкого тривалого спаду обсягів і технічного рівня виробництва, втрати ринків, деіндустріалізації економіки та руйнування науково-технічного потенціалу, згортання інвестиційної діяльності, поширення тіньової економіки та її кримінал ізації і т. ін. Все це спонукає до перегляду підходів до за- безпечення економічної безпеки держави і подальшого розроб- ^ лення теорії щодо її сутності та місця в економічній науці. т У науковій літературі є декілька підходів щодо визначення ^ економічної безпеки держави (далі — ЕБД). п На основі змістовного аналізу можна виокремити три ос < новні позицій провідних вітчизняних і зарубіжних фахівці®' ^ які розглядають економічну безпеку держави: О А . . _ " ' І1) як певний стан чи рівень розвитку економіки; і 2) сукупність умов або потенціалів забезпечення цільових параметрів безпеки; і 3) процес, спрямований на запобігання загрозам та реаліза цію економічних інтересів. Відповідно до першої позиції йдеться про захищеність самої економіки від впливу несприятливих, здебільшого економічних факторів. Так, на думку А. Городецького, "економічна безпека означає надійну і забезпечену всіма необхідними засобами держави захищеність національно-державних інтересів у сфері економіки від внутрішніх та зовнішніх збитків". К. Іп- політов вважає, що економічна безпека держави охоплює захищеність всієї системи "економічних відносин, які визначають прогресивний розвиток економічного потенціалу країни і забезпечують підвищення рівня добробуту всіх членів суспільства, його окремих соціальних груп, а також формують основи обороноздатності країни, захищеність від небезпек та загроз, джерелом яких є внутрішні та зовнішні протиріччя". Схожу думку висловлює В. Савін: "економічна безпека — це система захисту життєво важливих інтересів країни". Суть другої позиції найбільш яскраво відображена у намаганні надати діяльності із забезпечення економічної безпеки держави вузькоінструментальну, службову роль: не допустити і переходу параметрів безпеки за граничні значення, захистити державу від соціально-політичного вибуху. У цьому аспекті різні автори підкреслюють, що економічна безпека держави — це стан економічної системи, "який характеризується стійкістю до впливу внутрішніх та зовнішніх дій, що загрожують а суспільству" або "при якому забезпечується усунення чи ней- ґ тралізація загроз її докорінним національно-державним інте- [т ресам та самому існуванню". Інші схиляються до визначення ЕБД як здатності національної економіки "до захисту націо- * нальних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз", або "превентивно нейтралізувати та активно протидія- ти впливу внутрішніх та зовнішніх загроз з метою забезпечення стабільної соціально-економічної ситуації в країні", чи підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державнихіема і інтересів", або "забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному та міжнародному рівні". Фахівці російського міністерства економіки С. Ликшин та А. Свина- ренко поєднують дві останні розбіжності в межах другої позиції і визначають ЕБД як "стан можливості та готовності економіки забезпечити стійкість економічного становища суспільства та держави в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз та впливів". Синтетичне визначення, яке поєднує дві розглянуті позиції, зводиться до того, що економічна безпека держави — це "такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечуються гарантований захист, національних інтересів, соціально орієнтований розвиток країни в цілому, достатній оборонний потенціал навіть за найсприятливіших умов розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів". Отже, економічна безпека держави "це не тільки захищеність національних інтересів, а й готовність, здатність інститутів влади створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримання соціально-політичної стабільності суспільства". Вітчизняні фахівці в галузі економічної безпеки В. Шлемко та І. Бінько також визначають економічну безпеку як "стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, сім'ї, суспільства, держави". Завідувач відділу соціально-економічної стратегії та економічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Я. Жаліло визначає економічну безпеку країни "як складну багатофакторну категорію, що характеризує спроможність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб населення країни, протистояння дестабілізуючому впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання". До такого визначення схиляються і автори Концепції економічної безпеки України. Слушність цієї позиції полягає у комплексному підході до аналізу поняття "економічна безпека держави". Визначення ЕБД тільки як захищеності економіки або її стану відображає сутність цієї категорії переважно зі ста- Точного боку. Йдеться про щось дане, звершене, про те, що вже відбулося і спостерігається в конкретній формі (певний стан економіки, досягнутий рівень захищеності тощо). І навпаки, трактування ЕБД, пов'язане з такими її характеристиками, як здатність, можливість, готовність, яким притаманна перспективна дія, надає її визначенню більш динамічні акценти. Третя поширена позиція подібна до другої, але розглядає ЕБД ширше, ніж тільки як інструмент економічної політики держави. Наприклад, В. Тамбовцев вважає, що економічна безпека держави ~ це "сукупність властивостей стану виробничої підсистеми економічної системи, яка забезпечує можливість досягнення цілей всієї системи". Відомий російський вчений академік Л. Абалкін визначає ЕБД як "сукупність умов та факторів, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного поновлення та самовдосконалення". У цьому визначенні слід звернути увагу на такі параметри ЕБД, як незалежність, стабільність і здатність до розвитку (поновлення та самовдосконалення). Спільною ознакою більшості досліджень західних фахівців є прагнення вже в самому визначенні ЕБД загострити увагу на її кількісному вимірі. Зокрема, Б. Грієр стверджує, що ЕБД "може бути визначена як ступінь, при якому забезпеченість товарами та послугами в певній країні захищена від зовнішніх акцій або подій, які сприймаються як загроза ефективному функціонуванню національної економіки. Це надає можливості виміру економічної безпеки. Якщо рівень валового національного продукту не перебуває у суттєвій залежності від зовнішніх навмисних або випадкових подій, тоді національна економіка в безпеці". Отже, є три найбільш відомі підходи до визначення економічної безпеки, кожен з яких по-своєму трактує цю категорію. Таким чином, економічна безпека держави — складна інтегральна категорія; особливості її стану в транзитивній економіці виявляються у суперечностях, що діють у національній господарській системі у вигляді системної сукупності негативних чинників, вирішення яких потребує використання комп- лексу дій нормативно-правового, інституційного та організа- Ціино-економічного характеру, заходів, спрямованих на збалансоване і стабільне зростання економіки держави, що підвй. щує конкурентоспроможність національної економіки та містить механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам 5 метою реалізації національних економічних інтересів. Висновки Термін "безпека" почав уживатися з 1190 р. і означав спокійний стан духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. У національній безпеці розрізняють три рівні: безпека особи, суспільства і держави. їх місце і роль досить динамічні та визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз. Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дають змогу реалізувати права і свободи всіх груп населення та протидіяти розколу суспільства. Безпека особи полягає у формуванні комплексу правових та моральних норм, суспільних інститутів та установ, які б надавали їй можливість розвивати і реалізовувати соціально визначені здібності і потреби, не відчуваючи протидії з боку держави та суспільства. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. У змістовому плані складовими національної безпеки е інформаційна, інтелектуальна (безпека культури, освіти, науки), політична, військова, економічна, державна, екологів08 та інші елементи безпеки країни. Економічна безпека — стан національної економіки, за якого зберігається економічна стійкість до внутрішніх і зоВ нішніх загроз і задовольняються потреби особи, суспільства, держави.Небезпека — об'єктивна можливість негативного вдли*> на певне явище, систему, механізм, соціальний організм, *** слідок чого може бути заподіяна шкода, що призведе до занепаду» кризового стану тощо. Безпека — ступінь (рівень) захищеності від негативного впливу внутрішніх та (або) зовнішніх чинників. Загроза — конкретна і безпосередня форма небезпеки або сукупність негативних чинників чи умов. Об'єктами економічної безпеки є не лише держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, її економічна система, а й суспільство, його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси, а також людина і громадянин, їхні конституційні права і свободи. Суб'єктами забезпечення економічної безпеки в Україні є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, Прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, громадяни та об'єднання громадян України. Розрізняють три основні позиції провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців, які розглядають економічну безпеку держави як: певний стан чи рівень розвитку економіки; сукупність умов або потенціалів забезпечення цільових параметрів безпеки; процес, спрямований на запобігання загроз та реалізацію економічних інтересів. Економічна безпека держави — це складна інтегральна категорія; особливості її стану в транзитивній економіці виявляються у суперечностях, що діють у національній господарській системі у вигляді системної сукупності негативних чинників, Розв'язання яких вимагає використання комплексу дій нормативно-правового, інституційного та організаційно-економічного характеру, заходів, спрямованих на збалансоване і стабільне зростання економіки держави, що підвищує конкурентоспроможність національної економіки та містить механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам з метою реалізації національних економічних інтересів.4.2. Моделювання залежностей між показниками-індикаторами економічної безпеки України Найважливішим фактором, який значною мірою визначає багато економічних і соціальних характеристик країни, є рівень її економічного розвитку, обумовлений обсягом валового внутрішнього продукту на одну особу. Саме від його обсягу багато в чому залежать рівень, якість і тривалість життя населення, стан його здоров'я, якість харчування, рівень утворення, фінансові можливості держави і суспільства із забезпечення соціального захисту непрацездатних, досягнення необхідного ступеня обороноздатності країни, розвитку науки, мистецтва, культури. Отже, рівень економічного розвитку — один із найважливіших показників стану економічної безпеки. Таким чином, змо- делюємо залежності ВВП на одну особу від інших показників економічної безпеки та проаналізуємо ці залежності. Для цього насамперед побудуємо кореляційну матрицю для визначення щільності зв'язку між цими змінними (табл. 4.1). У табл. 4.1. застосовані такі позначення:GDP — ВВП на одну особу,INFLATION — рівень інфляції,INVEST — рівень інвестицій,MONETISATION — коефіцієнт монетизації, SCIENCE — витрати на науку у відсотках до ВВП, UNEMPLOY — рівень безробіття,DEFICIT — дефіцит бюджету у відсотках До ВВП. Як видно з таблиці 4.1, між показниками є досить тісний зв'язок (коефіцієнт кореляції за модулем коливається від 0.404 До 0.859). Знак "мінус" показує негативний зв'язок між змінними. До аналізу причинно-наслідкового зв'язку між змінними бУло також застосовано критерій причинності за Гренджером. На основі проведеного аналізу побудовано чотири моделі, які відображають залежність ВВП на одну особу від рівня ін- Фляції, інвестицій у попередньому періоді, коефіцієнту моне-<ема4 тизації, витрат на науку у відсотках до ВВП, рівня безробіття в попередньому періоді та дефіциту бюджету у відсотках до ВВП і також у попередньому періоді (табл. 4.2—4.5). Оцінювання ко ефіцієнтів даних моделей проводилося методом найменших квадратів за допомогою програмного середовища ЕУІЕ,\У8 4.0. Як статистичні дані були використані офіційні дані Державного комітету статистики України з 1996 по 2007 р. Таблиця 4.1. Кореляційна матриця показників-індикаторів економічної безпеки України GDP INFLATION INVEST MONETISATION SCIENCE UNEMPLOY DEFICIT
Таблиця 4.2. Результати розрахунку взаємозв'язків між основними показниками економічної безпеки України (модель 1) Залежна змінна: GDP Змінна Коефіцієнт Статистична похибка t-статистика ймовірність
Серед побудованих моделей найбільш вдалою виявилася перша (табл. 4.2). В аналітичному вираженні вона має такий вигляд: GDP = -0.0433*INFLATІОN + 2.729*INVEST(-1) - ' -1.1417*MONETISATION + 1.829*SCIENCE + + 0.565*UNEMPLOY(-1) — 0.5169*DEFICIT(-1) - 23.104, де GDP — ВВП на одну особу; INFLATION — рівень інфляції; INVEST(-l) — інвестицій у попередньому періоді; MONETISATION — коефіцієнт монетизації; SCIENCE — витрати на науку у відсотках до ВВП; UNEMPLOY(-l)— рівень безробіття в попередньому періоді; DEFICIT(-l) — дефіцит бюджету у відсотках до ВВП у попередньому періоді. Як видно з розрахунків, перша модель є адекватною (значення F-статистики дорівнює 12041,71), коефіцієнт детермінації становить 0,999986, всі коефіцієнти є значущими, про свідчать значення f-статистик, немає гетероскедастичность У моделі немає автокореляції (перевірка проводилася за Д° помогою LM статистики Бройша-Годфрі, автокореляціиноіта часткової автокореляційної функції). г і Отже, в розробленій моделі залежною змінною є ВВП, не3в лежними — рівень інфляції, інвестиції за попередній 0Ярівень монетизації, витрати на науку у відсотках до ВВП, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП. Отже, це підтверджує факт, що ВВП на одну особу є головним показником, який відображає стан економічної безпеки України та віддзеркалює вплив інших показників безпеки. Висновки Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність економіки зберігати або, принаймні, швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення. Критерії можуть бути якісними або кількісними. Вони у свою чергу виражаються показниками економічної безпеки. До складу критеріальної оцінки входять оцінки ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку, рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівню найбільш розвинених і передових країн, а також рівню, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму, конкурентоспроможності економіки, цілісності територій і економічного простору, суверенітету, незалежності та здатності протистояти зовнішнім загрозам, соціальної стабільності. В. Мунтіян наводить різні методи оцінювання економічної безпеки країни, багато з яких використовують методи експертних оцінок при підрахунку, що значно ускладнює їх застосування у зв'язку зі складністю одержання таких оцінок. У Концепції економічної безпеки України інтегральний індикатор складається з 14 груп індикаторів, що характеризують той або інший бік економічної безпеки держави. К. Єфремов, Є. Георгадзе наводять методику моніторингу системи соціально-економічних показників на основі урахування їхніх граничних значень та вказують на те, що тільки за наявності граничних значень, що мають оцінку з урахуванням особливостей економіки регіону, можливо оцінити рівень кризової ситуації в тій чи іншій сфері. Модель визначення оцінки економічної безпеки України Баженової враховує не тільки значення показників-індика- торів економічної безпеки держави, а і їхні граничні рівні.Т«м»4 Необхідно комплексно вякоршстосумт« рілаі методи п і др* І куяку іятегриьюго помиміка,що шчм ВОДІПШЯП рімм орогамумм« економіки та оооереджемми мгроі. Ммітроі іятмршншп оокаекякд відіграє ииіму рал».« у іштямкі ми беепеченин економічної бааоекк криімм» оскільки гнем реви ції на зміну його тенденції дає ииогу оооараджатя аегятаяш тенденції ¦ ЦІЙ сфері. У розроблені А моделі млежмош змінною г ННІ1. нрм.ігжшг МН — рівень інфляції, ІИН0ГТЯЦІІ «І попередні*період« ріМИ монетямціі, витрати ва тушу у відсотках до ВВГІ, рішень бет робіттн, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП. НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ21.3. Сутність детінізацїі економіки. 21.1. Економічна небезпека за видами тіньової економіки Тіньова економіка в Україні набула такого розвитку і поширення, що у поєднанні із загальною криміналізацією суспільства почала загрожувати не лише економічній, але й національній безпеці держави. Тому ці проблеми займають одне з провідних місць у діяльності органів держаної влади. Сьогодні є суперечності у трактуванні терміна "тіньова економіка" в нормативних документах, що призводить до непорозумінь у сфері економічного захисту суб'єктів господарювання. Тому спочатку необхідно визначитись у поняттях "економічна загроза" та "економічна небезпека", що супроводжують тіньовий сектор економіки. Економічна загроза — це потенційна (або реальна) можливість завдання шкоди суб'єктам господарювання з боку окремих внутрішніх і зовнішніх чинників. Тобто поява загрози — потенційна можливість економічних втрат суб'єкта господарювання. Тим самим економічна природа загрози має потенційний характер. Тому усвідомлення суб'єктом господарювання вірогідності економічної загрози дає йому монсливість її уникати.На відміну від економічної загрози, економічна небезпека це конкретна і безпосередня, реальна форма вияву загрози, яка має ймовірну математичну інтерпретацію. Тобто реальна економічна небезпека з потенційної загрози перетворюється на реальний чинник, який має граничні показники від нуля до одиниці. Варто зазначити, що за радянських часів не лише в Україні, але й в усіх республіках колишнього СРСР не було визначено поняття "економічна безпека", оскільки вважалось, що в цьому немає потреби. Це пояснювали тим, що радянська економіка є ефективною, а тому й не підпадає під внутрішні і зовнішні загрози. Сьогодні як в Україні, так і в трансформаційних економіках є чітке розуміння необхідності забезпечення економічної безпеки держави. Теоретико-методологічні аспекти проблеми економічної безпеки досліджували західні вчені: П. Гутманн, Є. Фейг, Д. Блейдс, Я. Арвай, Б. Даллаго та ін.; серед вітчизняних варто назвати О.М. Бандурку, З.С. Варналія, B.M. Гей- ця, В.О. Гончарову, В.Е. Духова, В.Г. Задорожного, П.О. Іва- щенка,В.І. Кириленка, Т.Т. Ковальчука, В.І. Мунтіяна,В.М. Поповича, Є.Л. Стрельцова, C.B. Тютюнникову та ін.; серед російських — С.П. Глінкіну, Т.І. Корягіну, Є.А. Олейникова, В.К. Сенчагова. Відповідно до структурування тіньової економіки — неформальна, прихована і підпільна (кримінальна) економіка — варто зазначити, що складові тіньової економіки по-різному впливають на суспільне й економічне життя країни.До неформальної економіки належить економіка домашніх господарств. Домашні господарства — це приватні господарські одиниці країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Самостійно займаючись господарською діяльністю (створючи продукти харчування, займаючись переробкою цієї продукції, її транспортуванням, торгівлею тощо), вони можуть мати у приватній власності засоби виробництва, за допомогою яких задовольняють власні потреби, а залишки продають на ринку. Прибуток поділяється на приватне споживання та приватне заощадження. Така діяльність домогоспо- Д&рств не стає економічною небезпекою для країни, навіть не може бути економічною загрозою, навпаки — в тРансфорща. ційннх умовах вона приносить чималу користь суспільству. суб'єкти господарської діяльності самозайняті; населення самостійно вирішує свої матеріальні потреб» у продуктах харчування, одягу тощо. За офіційними даними, якщо кожна дієздатна людина цра. цює щоденно у домогосподарстві 2—4 години на добу, вона створює 10—15 % ВВП. Держава за таких умов економить ресурси для власної цільової діяльності, збільшуючи витрати коштів на освіту, медицину, бюджетне фінансування науки та інноваційної сфери тощо. Тобто в сучасних умовах для країни невраховані офіційною статистикою доходи домогосподарств не можуть загрожувати економічній безпеці, оскільки з погляду права така діяльність не несе в собі суспільної небезпеки. Водночас домогосподарства, нагромаджуючи власні кошти, починають удосконалювати власні засоби виробництва. Це досягається внаслідок введення новітніх технологій у приватному господарстві, що поліпшує якість виробленої продукції, збільшує масштаби виробництва і призводить до необхідності збільшувати кількість зайнятих у домогосподарствах. Отже, "економіка для себе" починає перетворюватись на економіку для суспільства, з "невидимої" на "видиму", тобто таку, що офіційно враховується статистикою і з якої сплачуються податки. Таким чином, можна визначити межу, за якою частина економіки домогосподарств може перетворитися на тіньову економічну діяльність і буде називатися позаподатковою (легальна, створена в "офісі у власній оселі", але з якої не сплачуються податки). Визначення цієї межі потрібне не стільки для того, щоб дізнатися, є чи немає позаподаткової економіки, скільки — чи є загроза національній безпеці країни. Відповідно до показників високого рівня тіньової економіки (див. тему 18) наприкінці 90-х — на початку 2000-х років українська економіка довела спроможність свого існування за високих рівнів її тінізації. Такий стан пояснюється поєднанням легальної та неформальної частини тіньової економіки. Власне, це1 є процес детінізації економіки. Отже, завданням для країни є не стільки визначення обсягів "тіні" у ВВП, скільки критичної маси тінізації трансформаційних економік, за якої може настати колапс економіки та втрата державності. За оптимальио-го співвідношення між легальною та тіньовою економікою держава зможе впливати на нього. Щодо прихованої економіки, куди входить легальна (не заборонене чинним законодавством виробництво та послуги), але неоподаткована (частково або повністю прихований від офіційного обліку дохід) економічна діяльність, є можливість прискореного накопичення капіталу з метою відтворення бізнесу. Практика засвідчує, що держава в той чи інший правовий спосіб впливає на економічний розвиток шляхом реалізації бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики тощо. Отже, розкриття механізмів взаємодії тіньової економіки з легальною створюють умови для проведення політики детініза- ції. Варто зазначити, що каральні заходи держави в цьому процесі недієздатні хоча б тому, що вилучення коштів з тіньового обороту може призвести до декапіталізації економіки з відповідним зменшенням зайнятості, сукупного попиту і сукупної пропозиції, що у свою чергу зменшить інвестиційні можливості для подальшого економічного зростання. Загалом, тіньова економіка — це об'єктивне явище, оскільки вона починається з появи товарно-грошових відносин і продовжує існувати зі встановленням державою певних законодавчих та нормативних "правил гри" для економічної діяльності. У суб'єктів господарювання завжди виникало бажання ухилятися від виконання цих правил, тому подолати тіньову економіку неможливо. Її можна й потрібно обмежувати за допомогою економічних важелів, що має держава, а також створювати економічно невигідні умови для її існування. Причини наявності прихованої економіки в Україні: недоліки економічної політики держави, зокрема незадовільний стан господарського законодавства, яке вступило в суперечність із цивільним законодавством. Оскільки ці законодавчі норми мають певні неузгодженості, це дає підстави для ухилення від виконання чинного законодавства, тобто для існування прихованої економіки в країні; податкова система в Україні має суто фіскальний характер — максимальне залучення надходжень до бюджету внаслідок встановлення високих податків. Протягом усього періоду Ринкових перетворень в Україні становлення податкової системи збігається у часі з економічною кризою. Ця обставиназагострює проблеми наповнення державного бюджету, оскільки державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються в умовах зменшення обсягів виробництва. Таке зростання витрат державного бюджету пояснюється необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави, а також державною підтримкою виробництва, збереженою від часів СРСР; значна частка пільговиків, яка зменшує кількість платників податку, що збільшує податкове навантаження на них. Важливо те, що ці пільги економічно необґрунтовані, а також не стимулюють суб'єктів економічної діяльності до підвищення ефективності виробництва. Це спонукає окремих суб'єктів економічної діяльності до приховування своїх доходів і збільшення готівкових розрахунків. У першу чергу це стосується виплат заробітної плати готівкою "в конвертах" за допомогою великих нарахувань до фонду оплати праці. Це так звані "чорні" та "сірі" заробітні плати. Вони виплачуються за умови взаємного погодження між робітником та роботодавцем. "Чорні" заробітні плати одержуються від неврахованої готівки з операцій, що здійснюються "в чорну", тобто шляхом певних фіктивних угод. Тому провести їхню повноцінну перевірку неможливо. "Сірі" заробітні плати, що використовуються багатьма підприємствами, сплачуються легально, але не як заробітна плата, а як премії, страхові виплати, відсотки за депозитами, дивіденди або виплати за відрядження. Отже, якщо ці виплати не йдуть через фонд заробітної плати, то вони вигідніші роботодавцеві внаслідок невеликого їх оподаткування. В цьому випадку взагалі неможливо нічого довести. Отже, недоодержання значної кількості податків призводить до невиконання дохідної частини бюджету, що не забезпечить виконання державою своїх фінансових завдань. Вихід з цієї ситуації — прийняття Податкового кодексу, який врегулює відносини у податковій сфері, зокрема, внаслідок віддання переваг єдиному податку; наявність механізмів реалізації тіньових операцій. Д° них можуть належати умови, які створює держава, перерозподіляючи ресурси та продукти між легальним і тіньовим виробництвом, ринками. Від виконання нею своїх обов'язків істотно залежать обсяги прихованої економіки; незавершені приватизаційні процеси і неповноцінні умови для функціонування фондового ринку України, що підтримує приховану діяльність; невисока привабливість легальної економіки та значний ризик інвестиційної діяльності для суб'єктів економічної діяльності, що не сприяє підприємницькій ініціативі. Прихована частина тіньової економіки може нести суспільству економічну загрозу, а не економічну небезпеку. Це пояснюється несформованістю у трансформаційних економіках сталого ринкового інституційного середовища, що створює можливості для ведення бізнесу "в тіні". Але на практиці ефективність функціонування інститутів економічної безпеки в трансформаційних економіках ще вкрай низька. Саме тому пріоритетним напрямом діяльності органів держави має стати впровадження механізмів протидії прихованій економіці. Механізми протидії прихованій економіці мають спрямовуватись на реформування податкової системи з метою створення більш вигідних умов для такої діяльності у легальній економіці, а не на заборони й обмеження; на послідовне реформування системи соціального захисту населення, коли його гарантований рівень набуває прямої залежності від внесків працівників і підприємців на особисті пенсійні рахунки і рахунки медичного страхування найманих робітників. Такий підхід сприяє не заборонним, а стимулюючим заходам щодо практичних дій з детінізації економіки. Як уже зазначалось, різні структурні елементи тіньової економіки по-різному впливають на життєдіяльність суспільства. Найбільш небезпечною є підпільна (кримінальна) економіка. Небезпека розвитку підпільної (кримінальної) економіки полягає: у звуженні офіційного сектору економіки, вимушеному банкрутстві значної частини підприємств; ~~ перерозподілі національного доходу на користь паразитуючого споживання; нарощуванні на неконтрольованій основі позаправових ВіДносин, корумпованості, захопленні політичної влади кримінальними елементами; Тема 21 формуванні фінансової олігархії на тлі загального зубожіння населення, що супроводжується наростанням соціально-політичної напруги в суспільстві; розпаді бюджетної системи і зростанні державного боргу як вимушених заходів з вирішення фінансових проблем; неконтрольованому відпливі капіталів за кордон; втраті довіри населення до державного істеблішменту. До підпільної (кримінальної) складової тіньової економіки можна віднести рейдерство — силове захоплення або поглинання підприємств, яке не лише негативно впливає на підприємницьку діяльність, але й руйнує трудові колективи, псує інвестиційний клімат у країні. Рейдерство набуло системного характеру у 2005—2006 рр. оскільки до схем протиправного привласнення підприємств почали широко залучатися державні та правоохоронні органи, суди, державна виконавча служба. За оцінками експертів інвестиційних компаній щорічний обсяг поглинань і злиттів становить близько 3 млрд дол., дві третини з яких мають недружній рейдерський характер. Слід зазначити, що рейдерство стало загрожувати не лише розвитку економіки, але й безпеці країни в цілому. Вітчизняне рейдерство, на відміну від європейського чи американського, має відчутну кримінальну складову: протиправні дії здійснюються із залученням озброєних формувань, а також окремих співробітників судової і правоохоронної систем. До причин рейдерства належать: політична нестабільність; відсутність єдиного судового реєстру, а також корупція у судовій владі; неприйняття законів про регулювання відносин корпоративних прав; непрозорість приватизаційних процесів. До замовлення та іноді організації рейдерських дій, Ш° призводять до перерозподілу власності, вдаються окремі потужні промислово-фінансові групи в трансформаційних економіках.Отже, рейдерство (економічний бандитизм) як економічне явище, може бути свого роду індикатором, який показує, наскільки протиправно (чи ні) було здійснено приватизаційний процес в країні. До головних негативних наслідків рейдерства належать: негативний вплив на підприємницький клімат; дестабілізація роботи вітчизняних підприємств; руйнація трудових колективів та соціальні конфлікти; формування несприятливого інвестиційного клімату та міжнародного іміджу країни в цілому тощо. В Україні практично всі державні органи застосовують певні спроби боротьби з недружніми захопленнями і поглинаннями підприємств. Заходи протидії рейдерству в Україні. Указом Президента України "Про заходи щодо посилення захисту прав власності" від 12 лютого 2007 р. № 103/2007 Кабінету Міністрів України за участю Верховного Суду й Генеральної прокуратури України, з метою забезпечення прав і законних інтересів акціонерів у ході вирішення корпоративних конфліктів доручено проаналізувати факти рейдерства і за результатами аналізу, а також з урахуванням міжнародного досвіду розв'язання подібних питань внести на розгляд Верховної Ради законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за рейдерство. Указом також доручено розробити і запропонувати зміни до законодавства, що регулює депозитарну діяльність і правовідносини, пов'язані з цінними паперами й керуванням корпоративними правами. Проте 13 березня 2007 р. у парламенті був зареєстрований проект закону "Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України про встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)", відповідно до якого до Кримінального кодексу (КК) України було запропоновано внести значні зміни, які мають стосуватися чотирьох чинних статей КК, а також увести додатково статтю 224 "Захоплення підприємства — рейдерство". У проекті закону дається таке визначення: "замовлення й (або) організація нападу на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, Що спричинило порушення його нормальної роботи, а також напад на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, зроблене організованою групою (рейдерство)". За такого трактування поняття рейдерства практично випадає з Тема 21 поля зору законодавця, правоохоронних і контролюючих органів сама суть рейдерства й більшість його проявів, адже силове захоплення — лише один з формальних способів досягнення рейдером своєї мети. Тобто фактично проект закону в такій редакції пропонує боротись не з причинами явища, а з однією з його форм. У цьому контексті слід зазначити, що проблема рейдерства є комплексною і лише одним введенням кримінальної відповідальності за силовий (найпростіший) варіант рейдерства її не вирішити. Необхідно впроваджувати систематичні зміни у законодавство, у тому числі відносно цінних паперів, господарських (особливо акціонерних) товариств, діяльності правоохоронних і контролюючих органів країни. В іншому випадку проблема рейдерства не лише не буде вирішена, а навпаки — воно буде здійснюватись більш витончено, без силових акцій, але з використанням численних прогалин і невідповідностей у чинному законодавстві. Уряд України офіційно декларує наміри щодо боротьби з рейдерськими захопленнями підприємств. Так, у лютому 2007 р. було створено Міжвідомчу комісію з питань протидії незаконним захопленням підприємств при Кабінеті Міністрів України. Мета діяльності комісії — розгляд найрезонансніших випадків щодо захоплення підприємств, найбільш небезпечних для економічної та суспільної безпеки, надання відповідних доручень правоохоронним органам, звернення до Вищої ради юстиції з пропозиціями дати оцінку суддям, які сприяють рейдерським захопленням тощо. Отже, слід зазначити, що в розвинутих країнах рейдерство — ефективний інструмент впливу на неефективні підприємства, а в трансформаційних — інструмент перерозподілу власності та особистих інтересів. Підтвердженням цього є зростаючі темпи рейдерства внаслідок нестійкості та корумпованості державних органів, прогалин у законодавстві, несформованих інституцій захисту прав власності тощо. Відтак позиція держави стосовно підпільної (кримінальної) економіки має бути однозначною — застосування адміністра- тивно-каральних методів з метою виконання вимог законів, коо що її забороняють, а також економічна та юридична відповідальність суб'єктів цієї діяльності. Реальні заходи щодо ефективного захисту власників від рейдерства такі: держава має виступити на боці захисту прав власника, використовуючи дієві інструменти; створити умови для економічно вигідного, ефективного і прозорого підприємництва у країні, оскільки тіньова економічна діяльність сприяє рейдерству; надати Міжвідомчій комісії з питань протидії незаконним захопленням підприємств при Кабінеті Міністрів України статус Державної комісії (комітету) у справах боротьби із рей- дерством за участю представників Уряду, Ради національної безпеки та оборони України, Секретаріату Президента України, правоохоронних органів, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; надати Державній комісії (комітету) у справах боротьби із рейдерством відповідних повноважень згідно з Конституцією і Законами України, необхідних для оперативного реагування на ситуації, що мають відношення до рейдерських дій та вжиття невідкладних заходів; ініціювати прокурорські перевірки незалежними слідчими Генеральної прокуратури України всіх рішень, винесених на користь рейдерів вітчизняними судами; створити реєстр рейдерських судових рішень та внести на розгляд Вищої ради юстиції персональні справи суддів, які їх винесли; ухвалити Закон України "Про акціонерні товариства" та внести відповідні зміни і доповнення до чинного законодавства.Тема 23 система забезпечення економічної безпеки країни Сутність та функції системи забезпечення економічної безпеки. Основні підсистеми забезпечення економічної безпеки. Належний рівень економічної безпеки досягається завдяки здійсненню єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо домогтися подолання наслідків затяжної кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення. Саме тому одним з найбільш актуальних завдань держави на сьогодні є формування та активна реалізація економічної безпеки України, в першу чергу — завдяки створенню дієвої системи її забезпечення. 23.1. Сутність та функції системи забезпечення економічної безпеки Формування системи забезпечення національної економічні безпеки має здійснюватися шляхом розроблення необхідних правових норм, створення відповідних органів державної * Управління, а також налагодження механізмів контро- **їхньою Діяльністю. Система забезпечення економічної безпеки має відц0віда таким основним вимогам: функціонувати в межах, визначених законом; забезпечувати надійний захист національної економіки- прогнозувати і своєчасно відвертати загрози економій ній безпеці. Вона має охоплювати органи законодавчої, виконавчої і су. дової влади, організації окремих громадян та їхні об'єднання! функціонувати в таких режимах: повсякденному; підвищеної готовності; глобального та локального застосування. Система підтримання економічної безпеки на належному рівні має містити склад основних функцій, організаційну структуру, перелік індикаторів, підсистему моніторингу індикаторів, підсистему аналітично-прогнозного забезпечення, повноваження основних суб'єктів системи економічної безпеки. Склад основних функцій випливає з мети, складу принципів, основних методів забезпечення економічної безпеки та переліку національних економічних інтересів. Основними функціями системи забезпечення економічної безпеки є: створення самої системи та постійне підтримання її у належному стані (створення організаційно-правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури, окремих її складових та розподіл їх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо забезпечення як системи в цілому, так і окремих її складових); ~ забезпечення діяльності системи (розроблення стратеги забезпечення економічної безпеки, планування конкретних заходів щодо підтримки безпеки, організація та безпосередню керівництво системою та її складовими, визначення витрат на проведення заходів та оцінка їх результативності); — здійснення перспективної діяльності системи (прогнозу* вання, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників, причин їх виникнення, а також наслідків їх вияву» організація діяльності із запобігання та усунення впливу гроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси, а також ліквідація наслідків впливу дестабілізуючих чинників); визначення сукупності основних критеріїв безпечного стану економіки і порогових значень індикаторів економічної безпеки; участь у міжнародних системах економічної безпеки (входження в наявні та утворення нових систем економічної безпеки, утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх органів економічної безпеки, розроблення і прийняття відповідної нормативно-правової бази, що регулює міждержавні відносини в галузі безпеки, спільне проведення заходів у межах міжнародних систем фінансової безпеки). Організаційна структура системи. З основних функцій випливає і організаційна структура системи. Вона може містити визначену сукупність суб'єктів: державні органи, громадські організації, конкретних посадових осіб. Очолює її згідно з чинним законодавством Рада національної безпеки та оборони України. Для своєчасного відвернення загроз реалізації національних економічних інтересів України доцільно періодично проводити оцінювання стану її економічної безпеки та ефективності заходів, що застосовуються для її забезпечення. Стан економічної безпеки країни можна визначити за допомогою її критеріальної оцінки. Критеріальна оцінка економічної безпеки враховує оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу, праці та його відповідності рівню найбільш розвинутих країн, а також рівню, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності національної економіки; цілісності території й економічного простору; суверенітету, незалежності та можливостей протистояння зовнішнім загрозам; соціальної стабільності, а також умов запобігання соціальним конфліктам і розв'язання їх. Тема 23 Критерій не може прийматися ЯК пряме керівництво до дії. Потрібен поетапний підхід у його реалізації відповідно до реорганізації суспільних відносин, перебудови ресурсно-виробничого потенціалу, створення нових ринкових інститутів, господарських важелів, структур управління, а також завдяки іншим глобальним заходам, що проводяться на цьому етапі розвитку. Але критерії економічної безпеки диктують вибір певних показників (індикаторів) економічної безпеки об'єкта дослідження, що будуть змальовувати і характеризувати еволюцію відтворення ринку, рівень його кількісних і якісних параметрів у системі світової статистики. Оскільки індикаторів економічної безпеки дуже багато, є сенс визначити основні з них, які характеризують найважливіші процеси, що відбуваються в економіці, стежити за ними та періодично їх друкувати. Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення та структура, тобто граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в економічний безпеці. Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки. Найвища міра безпеки досягається за умови, коли весь комплекс показників знаходиться у межах допустимих порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються ве на збиток іншим. Отже, розроблення системи таких індикаторів є одним з найважливіших інструментів економічної політики. Саме тому тут не повинно бути половинчастих рішень, відмови ВІД ЧІТКОГО кількісного вираження їх порогових значень, яке деколи покривається посиланням на складність їх визначення або яе- обхідність врахування реальних фінансових та інших о6*е' жень. 23.2. Основні підсистеми забезпечення економічної безпеки Система забезпечення економічної безпеки має включати окрім основних функцій, організаційної структури, також низку підсистем, зокрема, підсистему моніторингу індикаторів, підсистему аналітично-прогнозного забезпечення, повноваження основних суб'єктів системи економічної безпеки тощо. Підсистема моніторингу економічної безпеки. Виявляє загрози економічної безпеки і прогнозує їх наслідки на основі моніторингу (систематичного зіставлення реального стану економіки з бажаним) показників економіки України. Така робота здійснюється у багатьох країнах світу, однак для України вона має особливе значення, адже наша перехідна економіка характеризується комплексом серйозних міжгалузевих диспропорцій, гострою нестачею ресурсів, надзвичайною несталістю економічних показників. У зв'язку з цим зростають роль і вимоги до державної статистики, її об'єктивності, компетентності та глибини охоплення об'єктів спостереження, якості інформації тощо. Безпосередній вибір показників (індикаторів) для моніторингу потребує спеціального опрацювання. Для точного визначення стану економіки, виявлення й усунення небезпечних тенденцій необхідна комплексна оцінка порогових значень всіх показників (індикаторів), що, в свою чергу, потребує додаткового поглибленого дослідження взаємозв'язків економічних параметрів з урахуванням змін в економічних відносинах та особливої специфіки України. Підсистема моніторингу має ґрунтуватися на наявній статистичній звітності, систематичних обстеженнях стану економки, а в разі необхідності — і соціологічних обстеженнях. Для організації моніторингу бажано розробити та впровадити комп'ютерну програму, за допомогою якої відстежувати індикатори. Частота вимірювання — щомісячна, деяких показників — Щоквартальна, а для окремих показників, у разі потреби, можеТема 23 вводитися щотижнева й щоденна. Крім цього, необхідно визначити порогові значення основних індикаторів, знання яких дає змогу проводити порівняння порогових і поточних значень індикаторів і робити висновки щодо стану економічної безпеки. Завдяки цьому можна щомісячно та щоквартально робити аналітичні огляди стану економічної безпеки. Відшкодування збитків, пов'язаних із перевищенням порогових значень тих чи інших показників безпеки, зумовлює потребу створення спеціальних компенсаційних фондів ресурсів, які можливо було б використовувати в екстремальних ситуаціях. Йдеться про матеріальні резерви і запаси виробничого і невиробничого призначення, додаткові транспортні можливості для перекидання матеріальних ресурсів у зони критичних ситуацій, резервні потужності в енергетичних галузях, запаси споживчих товарів для надання допомоги населенню, валютні резерви, можливості міжнародної підтримки тощо. Підсистема аналітично-прогнозного забезпечення. Важливе значення у цій підсистемі має надаватися збору й аналітичній обробці інформації щодо стану економіки країни (вітчизняні і зарубіжні матеріали — газетні і журнальні статті, книги, комп'ютерні бази даних, результати разових і періодичних обстежень тощо). Ця підсистема має також містити прогнозну складову. Розроблення прогнозів розвитку ситуації у сфері економічної безпеки може здійснюватися як експертним шляхом, так і за допомогою математичного апарату. Крім розроблення прогнозів розвитку загальної ситуації, є сенс готувати прогнози щодо окремих складових економічної безпеки, впливу дестабілізуючих чинників на зниження рівня безпеки, впливу заходів, які спрямовані на підвищення рівня економічної безпеки. Прогнози можуть розроблятися як на квартал, рік, так і на більший проміжок часу. Для практичної розбудови національної системи економічної безпеки особливе значення матиме чітке визначення у зга* даних документах ролі і місця у цьому процесі міністерств і відомств. Безумовно, одним із чільних координаторів має стати Рада національної безпеки та оборони України відповіді0 до Конституції України та Закону України "Про Раду надіО' нальної безпеки та оборони України". Важливе значення для зосередження зусиль виконавчої влади на вирішенні проблем економічної безпеки має посилення функціонального принципу роботи міністерств, відомств та інших органів державної влади. Тому державна діяльність щодо забезпечення економічної безпеки має відповідати таким основним вимогам: чітке розмежування функцій Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади; чітке визначення завдань державного та місцевого рівнів та відповідне розмежування функцій центральних та регіональних органів виконавчої влади при забезпеченні єдності системи виконавчої влади; адекватне інформаційне забезпечення функцій управління державою тощо. Необхідне також науково-методичне розроблення механізмів і шляхів реалізації пріоритетів конкретних етапів Стратегії та програм забезпечення економічної безпеки. Слід констатувати відсутність чіткої організації наукових досліджень у сфері національної безпеки взагалі й економічної безпеки зокрема, що має бути подолано найближчим часом. Актуальним питанням, яке насамперед потребує вирішення, є також розбудова системи підготовки спеціалістів у сфері національної та економічної безпеки. Важливою ознакою сьогодення є намагання кожної країни захистити свою незалежність і власні інтереси, а також гарантувати безпечний соціально-економічний розвиток. І хоча робота в цьому напрямі проводиться з часу здобуття Україною незалежності, необхідна цілісна система забезпечення економічної безпеки досі відсутня. Особливу увагу слід звернути на правове забезпечення функціонування системи національної економічної безпеки, та наявність відповідної нормативно- правової бази. В Україні, на відміну від Росії, проблематика економічної безпеки розроблялася довго. Спершу вона трактувалась однобічно — як безпека від економічної та організованої злочинності. І тому не дивно, що в 1995 р. саме Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю ініціював розроблення Концепції економічної безпеки України. В середині 90-х років в Україні ще не було жодного нормативно-правового акта, який регламентував би державну політику з питань національної безпеки і, зокрема, економічної безпеки, як одного із головних її компонентів. На початку р. Верховна Рада України постановою схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, а в р. прийняла Закон України "Про Раду національної безпеки та оборони України". Цими документами було покладено початок визначенню основних напрямів цілеспрямованого розвитку забезпечення національної безпеки України й одного з головних її напрямів — економічної безпеки. Наприкінці грудня 1999 р. Міністерством економіки разом з іншими відомствами було розроблено проект Стратегії забезпечення економічної безпеки України. Інший проект Стратегії був підготовлений фахівцями управління економічної безпеки Апарату РНБОУ. У межах Стратегії визначено: термінологію; загрози для економічної безпеки; національні економічні інтереси й орієнтири економічного розвитку; пріоритети і першочергові завдання державної політики щодо забезпечення економічної безпеки; засади організації та функціонування системи забезпечення економічної безпеки. Але переліки показників (індикаторів), що характеризують стан економічної безпеки, в проекти Стратегії свідомо не входять, тому що передбачається їх залучення до Національної програми забезпечення економічної безпеки України. Тобто, певні кроки щодо забезпечення економічної безпеки вже зроблено, але відсутність комплексного підходу, навіть при запровадженні окремих успішних заходів, не приводить до підвищення економічної безпеки в цілому. Саме тому на сучасному етапі необхідним є комплексне і поетапне розроблення нормативно-правової бази забезпечення економічної безпеки країни, яке регулювало б відносини між суб'єктами національної економічної безпеки, визначало їх права, обов'язки та відповідальність. Без створення такого правового поля ефективне функціонування системи забезпечення національної економічної безпеки неможливе. У червні 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про основи національної безпеки України", який набрав чинності з ЗО липня 2003 р. У Законі визначено основні напрями державної політики з питань національної безпеки.На основі цього закону доцільно розробити Закон України "Про економічну безпеку України". Отже, ці два документи мають стати основними в ході розроблення національного законодавства у сфері економічної безпеки. Зазначені закони мають стати своєрідними орієнтирами, за якими звірятимуть свої дії всі, починаючи від вищих посадових осіб держави та вищих органів державної влади й управління до державних службовців, органів місцевої державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Всі раніше прийняті закони, укази, постанови, програми тощо підлягатимуть коригуванню відповідно до цих основних документів. Зважаючи на тривалу економічну кризу, доцільно на базі цих законів розробити і затвердити Державну стратегію національної економічної безпеки, яка конкретизувала б положення першого документа. Зазначена стратегія має ґрунтуватися на багатоваріантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригуватися залежно від розвитку подій за тим або іншим варіантом. Державна стратегія національної економічної безпеки має передбачати: визначення критеріїв і параметрів, які характеризують національні економічні інтереси; характеристику та класифікацію внутрішніх і зовнішніх загроз; визначення і моніторинг чинників, які підривають соціально-економічну систему держави; формування економічної політики та необхідного механізму, що усуває або пом'якшує дію факторів, які підривають соціально-економічну систему держави; управління та координацію діяльності органів державної влади із забезпечення економічної безпеки на національному, регіональному і глобальному рівнях. Доцільно розробити також Державну програму першочергових і довгострокових заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Контроль за виконанням цієї програми та Державної стратегії національної економічної безпеки необхідно покласти на Раду національної безпеки і оборони України. У зв'язку з тим, що Конституція України покладає на Верховну Раду України визначення основ національної безпеки, Тема 23 доцільно створити в її складі постійний Комітет з питань національної і глобальної економічної безпеки. Слід зазначити, що нині постійні комісії Верховної Ради з економічних питань не займаються проблемами економічної безпеки. Доцільно також розробити Концепцію законодавства у сфері економічної безпеки та відповідну Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки, що дасть змогу уникнути хаотичності і безсистемності. Слід здійснити наукову експертизу всіх виданих нормативно-правових актів щодо їх відповідності вимогам економічної безпеки. У разі виявлення будь-якої невідповідності, суперечностей, а також порушень законності, слід підготувати пропозиції щодо скасування цих актів чи внесення до них відповідних змін. Необхідно також здійснювати наукову експертизу всіх нормативно-правових актів, що розробляються. Це дасть можливість забезпечити якість, обґрунтованість, узгодженість, своєчасне прийняття, виявлення позитивних і негативних наслідків дії таких актів, визначення їх місця в системі чинного законодавства. Розроблення та затвердження вказаних програмних документів, реалізація запропонованих заходів мають закласти підвалини формування системи інституцій, яка має забезпечити оперативну оцінку стану економічної безпеки, прийняття рішень відповідно до її вимог та реалізацію цих рішень як по вертикалі влади, так і на рівні суб'єктів господарювання. Отже, найближчим часом ми маємо завершити створення політико-правових та адміністративно-управлінських засад ефективної реалізації політики забезпечення економічної безпеки, що здатна адекватно реагувати на виклики і загрози, що є і виникатимуть у майбутньому. Державна діяльність у межах такої системи має бути спрямована на визначення національних економічних інтересів на основі аналізу світового досвіду та врахування національних особливостей; оцінку з погляду дотримання економічної безпеки реального стану економічної сфери, її якісних характеристик і кількісних значень індикаторів; визначення загроз економічній безпеці країни та організація їх постійного моніторингу; здійснення поточних та перспективних заходів із забезпечення економічної безпеки та оцінку їх ефективності. Така діяльність може здійснюватись ефективно лише за умов розроблення та прийняття повної та науково обгрунтованої нормативно-правової бази забезпечення економічної безпеки України. Отже, на сучасному етапі становлення української державності залучення України до світового поділу праці і процесів міжнародної інтеграції та глобалізації, особливої актуальності набуває політика забезпечення національної економічної безпеки держави. Система національної безпеки має забезпечувати захист усіх складових життєдіяльності й розвитку людини, суб'єктів господарювання, суспільства, держави і природи. Висновки Система забезпечення економічної безпеки має відповідати таким основним вимогам: функціонувати в межах, визначених законом; забезпечувати надійний захист національної економіки; прогнозувати і своєчасно відвертати загрози економічній безпеці. Основними функціями системи забезпечення економічної безпеки є: створення самої системи та постійне підтримання її у належному стані; забезпечення діяльності системи; здійснення перспективної діяльності системи; визначення сукупності основних критеріїв безпечного стану; участь у міжнародних системах економічної безпеки. Критеріальна оцінка економічної безпеки містить оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівню найбільш розвинутих країн, & також рівню, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності національної економіки; цілісності території й економічного простору; суверенітету, незалежності та можливостей протистоян- ®я зовнішнім загрозам;соціальної стабільності, а також умов запобігання і р0з. в'язання соціальних конфліктів. До системи забезпечення економічної безпеки мають входити, окрім основних функцій організаційної структури, також низка підсистем, зокрема, підсистема моніторингу іНди. каторів, підсистема аналітично-прогнозного забезпечення повноваження основних суб'єктів системи економічної безпеки тощо. Державна діяльність щодо забезпечення економічної безпеки має відповідати таким основним вимогам: "г- чітке розмежування функцій Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади; чітке визначення завдань державного та місцевого рівнів та відповідне розмежування функцій центральних та регіональних органів виконавчої влади при забезпеченні єдності системи виконавчої влади; адекватне інформаційне забезпечення функцій управління державою тощо. Зважаючи на тривалу економічну кризу, доцільно розробити і затвердити державну Стратегію національної економічної безпеки. Зазначена стратегія має ґрунтуватися на багатова- ріантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригуватися залежно від розвитку подій за тим чи іншим варіантом. Доцільно також розробити Державну програму першочергових і довгострокових заходів щодо забезпечення економічної безпеки. У зв'язку з тим, що Конституція України покладає на Верховну Раду визначення основ національної безпеки, доцільно створити в її складі постійний Комітет з питань національної і глобальної економічної безпеки. Доцільно розробити також Концепцію законодавства у сфері економічної безпеки та відповідну Програму підготовки нормативи о- правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної без пеки, що дасть змогу уникнути хаотичності і безсистемності. Слід здійснити наукову експертизу всіх раніше видаия* нормативно-правових актів на предмет їх відповідності ви*0 гам економічної безпеки. і о
