1. Походження та розвиток банків
Слово "банк", що означ різні поняття зі сфери грошов обігу увійшли практично до більшості європейськ мов одночасно в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі (12-14 ст.). Виникнення банків та банк. с-ми (БС) історично пов’язано з потребою ринку у посередницькій д-сті з розміну та обміну цінностей, що виконували ф-цію грошей при обмінних та торгівельлних операціях. Потреба в розвитку банків. послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або с-ма торгівельних послуг, а з іншого, міняйли, банкіри, та фін-кредитна с-ма. У 16-17 ст купецькі гільдії деяких міст, а саме Венеції, Амстердаму, Гамбрга, Мілану, створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Дані банки вели розрахунки між клієнтами у спец. грош од., виражених у певних вагових к-стях благородних металів, а свої вільні грош кошти надавали у кредит державі, містам, і привілейованим компаніям. БС в Англії виникла в 16 ст . На Укр формування БС пов’язують з появою мережі установ Держ банку Рос імперії у 2 пол 19 ст. Так , у 1860 р були відкриті контори даного банку у Києві, Одесі. Харькові, а також відділення у Полтаві. Після проголошення незалежності в Укр було створено дворівневу БС. Сьогодні банки перетвоилися на "фін супермаркети", які пропонують широкий спктр послуг для юр та фіз осіб від обміну валют до кредитуванн гігантів промисловості.
2. Поняття , призначення та класифікація банків.
Сучасний банк - це універсальне фін п-во, що здійснює професйне управління грошовими ресурсами сусп-ва і виконує відповідні специфічні ф-ції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією держ органів, які забезпечують регулювання і контроль банк д-сті. Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділяти різні за структурою, к-стю, та змістом ф-ції банків. Зокрема Пітер Коуз виділяє такі банків ф-ції: ощадна; інвестиційна; платежів та розрахунків; кредитна; управління грош потоками; андеррайтера; брокерська; страхова; трастова.
У найбільш узагальненому вигляді з точки вирішення осн цілей та завдань, які покладені на банки можна виділити такі функції: Oплатіжно-розрахункова – посередництво банків при платежах та розрахунках; Oощадно-капіталотворча – полягає у залученні тимчасово вільних ресурсів с-ва., зокрема мобілізації грош доходів і заощаджень та претворенні їх у реально діючий капітал; Oкредитно-інвестиційна – надання вивільнених грош коштів для потреб господарюючих суб’єктів на конкретних умовах.
Банки класифікуються за такими критеріями: - за формою власності : унітарні(1 власник); колективні; - залежно від організац форми: банки з колективною формою властності представлені на баніквськ ринку акціонерними товариствами відкритого та закритого типу, кооперативними банками (місцеві(> 50); центральні) В Укр до вересня 2006 р банки також створювалися у формі ТОВ з обмеженою відповідальністю. – за походження капіталу: з вітчизняним капіталом; за участю іноземного капіталу; зі 100% іноземним капіталом; - залежно від розмірів активів: малі (<400 млн грн); середні(від 400 млн до 1,3 млрд грн); великі (від 1,3 млрд до 2,5 млрд грн); найбільші (>2,5 млрд грн); – залежно від діапазону операцій: універсальні; з клієнтською спеціалізацією; з галузевою спеціалізацією;з функціональною спеціалізацією (виконується переважно вузьке коло спеціалізов операцій, а саме інвестиційні, ощадні, інноваційні, іпотечні, облікові, депозитні, земельні, поштово-пенсійні, промислові, лізингові, агропромислові, біржові, торговельні і експортно- імпортні). Банкам в У забороняється займатися д-стю у сфері матер в-ва і торгівлі матер цінностями (за винятком ювілейних) , а також д-стю з усіх видів страхування крім функцій страхов посередника. Можуть надавати своїм клієнтам широкий спектр послуг, брати участь у найрізноманітніших фін операціях та професійно виконувати покладені на них ф-ції.
3. Особливості функціонування, становлення та розвиток банків. с-ми.
БС різних країн світу істотно відрізняється за своєю структурою, в той же час мають ряд подібних ознак, хар-них для банків, що функціонують у ринковій економіці. Насамперед– це дворівнева побудова, на 1-му рівні міститься 1 або кілька банків, який виконує ф-цію центральногшо емісійного банку. Він несе відповідальність за забезпечення сталості нац валюти і всієї БС країни. В Укр він преставлений НБУ з центральним апаратом в м. Києві і територ обласн відділеннями. На 2-му рівні БС розміщені всі інші банки, які обслуговують економ суб’єктів, здійснюючи розрахункові, депозитні, кредитні операції. Однією з заг ознак БС є контроль та регшулювання д-сті банків 2-го рівня з боку центр банку.
БС – це сукупність усіх банків установ, що фнкціонують у країні і перебувають у тісному взаємозв’язку між собою, д-сть яких забезпечуєфункціонування грош ринку та економіки загалом.
Осн етапи станослення БС в Україні: І – 1988-1990 рр – створення прототипу с-ми укр комерц банків у складі БС СРСР. ІІ – 1991-1992 р (І піврівччя)- перереєстрація укр КБ і початок формування БС У як незалежної держави. ІІІ – ІІ півріччя 1992-1993р – розвиток БС У в умовах становлення політ і економ суверенітету. ІV – 1994 -1996 р – розвиток БС на першому етапі реалізації курсу економ реформ монеетарними методами. В цей період НБУ встановив та ввів у парктику єдині правила д-сті укр банків. Крім того, призупинив інфляцію та невиправдано високе зростання цін та падіння в-ва, здійснивши у вересні 1996 р грошову реформу. V- 1997 -1998 рр – розвиток БС в умовах поглиблення фін-економ кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління ек-кою і заходами щодо її структурного реформування . VІ – 1999- 2010 … - розвиток БС в умовах реструктиризації ек-ки; падіння доходності банк. операцій, укрупнення та консолідації в капітал банків.
4. Створення та реєстрація банку.
Банки незалежно від місця їх розташування та територіального х-ру д-сті зобов’язані проходити реєстрацію у реєстрі юр та фіз осіб, а також у НБУ. З моменту реєстрації банків він вважається створеним і набуває статусу юр особи. Учасниками банку можуть бути юр та фіз особи, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабміну У або уповноважених ним органів. Не можуть бути учаниками банку юр особи, в яких банк має істотну участь, тобто володіє 10% і більше статутного капіталу, а також об’єднання громадян, релігійні та благодійні ор-ції. Статутний капітал банку повинен = 10 млн євро. Формування та збільш статут капіталу банку можуть злдійснювати тільки шляхом грош внесків. Голова правління банку та головн бухгалтер повинні мати досвід попередньої керівної роботи у банках. На керівні посади банків не можуть бути призначені такі особи: які не виконали зобов’язання щодо оплати боргу, стосовно будь-якого банку або ін юр особи; незаконні дії якої у минулому спричинили банкрутсво банку або ін юр особи; які перебувають у родинних зв’язках із членами ради банку; Які притягувались до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою НБУ. Рішення про реєстрацію банку доводиться до відома спостережної ради банку і територіального управління НБУ за місцем розташування банку у вигляді міста, за підписом заступника голови управління НБУ , до якого додається статут зареєстрованого банку, титульний аркуш якого завірено печаткою НБУ і підписом заступника голови правління НБУ. Філія – це банк установа , яка не юр особою, діє на підставі окремого положення, має свій кореспондентський рахунок, код ІМФО, або працює з головним банком на єдиному кореспонд рахунку та здійснює банк операції, передбачені положенням про філію за умови наявності та в межах дозволу, наданого банком юр особою. Представництво- установа банку, яка не є юр. особою, діє на підставі окремого положення і виступає від імені голов банку, не має права здійсн банк операції.
5. Організаційна структура банку.
Організаційна структура банку визначається 1) структурою органів управління банку; 2) структурою функціонування підрозділів і служб банку. Осн органами управління банку є збори акціонерів банку, які збираються 1 раз на рік і здійснюють заг керівництво. Збори акціонерів обирають голову та раду банку, а також визначають голову правління банком. Рада і голова
обираються на 5 років. Засідання ради банку збираються 1 раз на квартал. Голова та рада банку здійсн заг керівництво д-стю банку в період між зборами акціонерів. Правліня банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною д-стю банку. Воно збирається не більше 2 разів на місяць. Голова правління банку керує всією д-стю банку, представляє банк в інших ор-ціях, підписує договори, несе відповідальність за його роботу. Ревізійна комісія банку є його контролюючим органом, формується з предстаників акціонерів і затверджується рішенням зборів акціонерів. Крім управлінь до організац структури відносять такі служби: відділ кадрів, бухгалтерія, адміністративно- господар відділ, юр відділ, ревізійний відділ, відділ впровадження і експлуатації ЕОМ. Функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банк операції та обслуговують клієнтів є такі департаменти управління: управління прогнозування д-сті; управління маркетигу і зв’язків з клієнтурою; кредитне управління; валютне управління ; управління депозитних опенацій; управління розрахунково-касового обслуговування; управління посередницькою д-стю; управління філіями банку; управління аналізу і статистики; тарифний комітет; комітет у управління активами і пасивами.
6. Ліцензування банків і банківської діяльності.
Банк. ліцензія – це док-т, на підставі якого мають право здійснювати в комплексі банк операцій. На відміну від звичайних госп товариств, більшість з яких можуть розпочинати госп фін д-сть відразу після держ реєстрації, банки, навіть зареєстровані в держ реєстрі банків, не мають права на здійснення банк операцій без отримання відповідної ліцензії. Банк ліцензія видається НБУ на підставі клопотання банку у разі дотримання ним наступних таких обов’язкових умов: на час звернення банком з клопотанням про видачу банк. ліцезії зареєстрованитй капітал банку повинен бути повністю сплачений ( сформований); банк має бути забезпечений належним банків обладнанням, комп технікою, програмним забезпеченням та комунікац засобами, потрібними для здійснення банків операцій і ведекння бухг обліку; наявність у банку приміщення, тяке відповідає вимогам, передбаченним НПА; наявність як мінімум 3 осіб, призначених членами правління банку, які мають необхідну освіту та досівд, необхідний для управління банку. НБУ може відмовити у наданні ліцензії, якщл зазначеін вище умови не виконані банком протягом 1 року з дати держ реєстрації банку. В даному випадку держ реєстрація банку скасовується, а банк ліквідується. Рішення про надання банків ліцензії чи її відмову НБУ приймає протягом 1 місяця з дня отримання повного пакету документів. Банків ліценія не передаватися 3 особам.
7. Реоганізація та ліквідація банків.
Одним з найважливіших заходів впливу на етапі вдосконалення та реформування БС є реорганізація та реструктуризація банків. за своїм змістом форми реорганізації можуть бути : Oоб’єдувальні; Oрозподільчі; Oреорганізація шляхом перетворення.
До об’єдувальних форм належать : - злиття – це припинення д-сті 2 або кількох банків як юр осіб і передачу всіх майнових прав і зобов’язань цих банків у новоствореному банку; - приєднання – передбачає припинення д- сті 1 банку як юр особим та передачу усіх його майнових зобов’язань і прав ін банку на правах філії чи без відкриття філії. До розподільчих форм відносять :- поділ- передбачає припинення д-сті 1 банку, як юр особи, і передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобовязань клієнтом новоствореним банком.; - виділення – передбачає створення банку за розподільчим актом , в якомуу відповідних частинах переходять майнові права і зобовязання банку, котрий реорганізується до новостворених.
Реорганізація банку шляхом перетворення передбачає зміни юр статусу товариства , у вигляді якого було створено банк.
9. Організаційно-правові основи функціонування НБУ.
НБУ є держ власністю У і вситупає виразником інтересів та завдань держави у сфері регулювання ек-ки. Його правовий статус, ф-ції, повноваження і принцитпи орг-ції, які визначаютья Конституцією У і ЗУ "Про НБУ" та ін законодавчими актами. НБУ має статутний капітал, що формується за рахунок держ коштів, розмір статут капіт – 10 млн грн. НБУ. НБУ є юр особою, має відокремлене майно, що є роб’єктом держ властності і перебуває у його повному госп веденні. Банк виступає як екон суб’єкт, що здійсн свої витрати за рахунок власних доходів у межах власного кошторису. А в окремих випадках за рахунок держ бюджету У. Головним призначенням НБУ – управління грош оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку ек-ки. НБУ як особливий орган БС створює "гроші підвищеної фіктивності" , а саме: 1) готівку в обігу; 2) резерв банків, які слугують грош базою для зростання пропозиції грошей. НБУ володіє монопольним правом на емісію готівки. НБУ має особливий правовий статус, оскільки він поєднує в собі окремі риси держ органу управління банк справи. Він здійснює банк операції, що приносять дохід, але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центр банк використовує дані опенрації як інструмент управління грош ринком, керуючись лише держ інтересами та чинним законодавством. Для реалізації ф-цій НБУ наділений такими поноваженнями: 1) він є самост юр особою, 2) його майно відокремлено від майна держави; 3) НБУ може розпоряджатися ними як власник; 4) він не є комерц ор-цією.
10. Функції та операції НБУ.
Функції НБУ: OНБУ виконує ф-цію емісійного центру- суть полягає в тому, що він володіє монопольним правом на емісію грошей , а також випуск нац грош знаків.Oфункція валютного органу – НБУ визначає валют політику, а саме : - складає з Кабміном платіжний баланчс країни; - контролює дотримання затвердженого ВР ліміту зовнішнього держ боргу У. – визначає ліміти заборгованості в іноземн валюті уповноважених банків нерезидента; - нагромаджує, зберігає, використовує резерви валютних цінностей для здійснення держ валют політики;- видає нормативні акти щодо ведення валют операцій; - видає ліцензії на здійснення валют операцій та приймає рішення про їх скасування ; - визначає способи встановлення і використання курсів інозем валют, виражених у валюті У, курсів валют цінностей, виражених в інозем валюті; Oф-ція НБУ, яка визначає структуру валют ринку і організовує торгівлю валютн цінностями на ньому.- НБУ проводить дисконтну та девізну валют політику, застосовує у необхідних випадках валютні обмеження.Oф-ція банківського нагляду і контролю– за виконання банками законодавства з банків справи. Головна мета ф-ції – безпека та фін стабільністьбанк с-ми, захист інтересів вкладників і кредиторів.Oф-ція банку банків – НБУ з метою підтримки стабільності БС та розширення її кредит можливостей надає банкам кредити, які використовує для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов’язаних зі структурною перебудовою У.Oф-ція банку держави – тобто організовує і здійснює через органи держ казначейства та уповноважені банки обслуговування держ бюджету У.O ф-ція організатора міжбанк. рахунків - 3 січня 1994 р НБУ організував і створив автоматизовану с-му міжбанк розрахунків з використанням прогресивних технологій. На сьогодні всі банки установи працюють у с-мі електронних міжбанк платежів. Oф-ція грошово-кредит регулювання ек-ки – виконується у відповідності до економ інтересів та цілей держави.Oцентр банк держави.
Крім ф-цій НБУ здійсн такі операції: ¦надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою, не нижче ставки рефінансування нац банку та в порядку , визначеному ним; ¦ надає кредити фонду гарантування вкладів фіз осіб, під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 р; ¦здійсн дисконтні операції з векселями і чеками ; ¦ купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством Укр; ¦ відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків –кореспондентів; ¦ купує та продає на вторинному ринку валютні цінності; ¦ зберігає банк метали, а також купує та продає банків метали, дорогоцінні метали та камені, та ін коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутр та зовн ринках без квотування та ліцензування; ¦ веде особові рахунки працівників НБ, веде рахунки міжнарод орг-цій та здійснює інші операції.
Осн грош інструментами грош-кредитн політики НБ є : Oвизначення та регшулювання грош резервів для КБ – резервні кошти зберіг на рахунках банків, в НБУ і не можуть бути використані ними на фінансування власних операцій. Обов’язкові резерви встановл у вигляді певного % від заг суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанк кредитів, які не підлягають резервуванню. Oоблікова політика;Oуправління золотовалютними резервами;Oоперації з ціннми паперами на відкритому ринку;Oрефінансування КБ;Oрегулюваня імпорту та експорту капіталу.
11. Структура та форми управління НБУ.
Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, яка склад з 14 членів, а головним завданням є розробка та контроль здійснення основн засад грошово-кредит політики.
Рада НБУ не має права втручатися в оперативну д-сть управління НБУ. Ф-ціями Ради є :аналіз впливу грош-кредит політики на стан соц-економ розвитку країни;затвердження кошторису доходів та витрат НБУ ; визначення аудиторської компанії для проведення зовн аудиторської перевірки НБУ; розгляд аудитор висновку та затвердження бухг балансу НБУ; розподіл прибутку за звітний бюджетний рік; оцінка д-сті правління НБУ та ін.
Основним керівним органом НБУ є Правління НБУ. Очолює Правління голова НБ, який призначається на посаду ВРУ за поданням президента У строком на 5 років. Голова НБУ несе одноосібну відповідальність за д-сть банку перед ВРУ та президентом У. Кількісний та персональний склад правління затверджується радою НБУ за поданням голови банку. До складу Правління за посадою входять: І заступник та ІІ заступник голови НБУ, яких він призначає та звільняє за погодженням з Радою НБУ.
НБУ підзвітний президенту У та ВРУ в межах їх конституційних повноваженгь. НБУ не є підзвітним Кабміну У, але він підтримує економ політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грош один Укр.
НБУ забороняється надання прямих кредитів як і нац так і в іноземн валюті на фінансування витрат у держ бюджеті України.
12. Банківські ресурси їх види та класифікація
Ресурси банку – це сукуп. Грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банку і викор ними для здійснення активних та інших операцій. Таким чином банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.
У нормативних актах залежно від структури, способів формування та оцінки виділяють такі поняття банківського капіталу: Капітал банку – це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань. Капітал підписний – величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів банку на внесення коштів за підпискою на акції. Капітал статутний – це сплачений та зареєстрований підписний капітал. Капітал регулятивний – (власні кошти) складається з основного та додаткового капіталу зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ.
Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за екон змістом та їх поділ на власні, залучені та запозичені ресурси банку.
Залучені кошти – це кошти, акумульовані банком на рахунках клієнтів як депозити придбані на грошовому ринку, міжбанківські кредити та кредити ЦБ. Запозичені кошти - ресурси, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов’язань, а також кореспондентські рахунки банку, міжбанківські кредити кошти інвесторів вкладені в боргові зобов’язання банку.
Залучені ресурси банку існують у 2-х осн юрид-правових формах: O у формі депозитів; O у формі короткострокових боргових ЦП.
Запозичені ресурси банків хар-ться 2-ма осн юрид-правовими формами реалізації: Oкредити отримані від інших банків; OЦП субординованого боргу.
Субординований борг – це борг, який виникає у комерц. банку в разі залучених коштів інвестора з метою вкл. їх до кап банку: фіз. особи -50 000, юрид особи - 100 000.
Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно вд якості активів, викор прибутку, політики банку, щодо забезпечення приросту капітальної бази та ін. чинників.
13. Капітал банку
Провідні роль в діяльності банку відіграє формування власного капіталу.
Власний капітал викор для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. Вважається прийнятим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4-х % аг. активів банку.
Власний капітал банку виконує такі ф-ції: Oзахисну – страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації чи банкрутства; O оперативну – надання можливості банку за рахунок власного капіталу профінансувати придбання осн фондів, оренди приміщень та початок фін-вої діяльності; O регулююча – встановлення екон. нормативів регулювання банків та їх діяльності; O забезпечення оперативної діяльності - за рахунок власного капіталу фінансується придбання, будівництво та оренда банківських офісів впровадження сис-м банківського захисту, банківських технологій і сис-м зв’язку
Класифікація капіталу банку за озн:
За формою існування: O капітал в грошовій формі, O капітал в матеріально-речовій формі; O капітал уформі фінансових активів.
За організац-правовою формою діяльності: Oакціонерний капітал; O пайовий капітал.
Власний капітал поділяється також на : O капітал-брутто; O капітал-нетто.
Власний капітал-брутто – це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто – це капітал-брутто – вкладень банку в госп. діяльність під-в та орг-цій акцій акціонерних товариств, витрат майбутнх періодів, відвернених коштів.
Розмір власного капіталу визн. кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників осн з яких є: Oмінімальний рівень вимог НБУ до статуьного капіталу (10 млн євро). Oспецифіка клієнтури банку; Oхарактеру активних операцій.
Мінімальний розмір статутного капіталу створеного за рахунок іноземного капіталу має бути меншим за суму еквівалентну 8 млн. євро на день підписання установчого договору за умови, що частка іноземного капіталу становить до 50%, якщо більше то 15 млн. євро.
Джерела формування та напрями використання капіталу банку.
Порядок формування статутного капіталу залежить від організац-правової форми створення банку.
Статутний капітал банку створеного у формі акціонерного товариства формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій: звичайних, привілейованих.
Власники звичайних акцій беруть участь у правлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки, ризики. Якщо банк не одержує прибутку власники звичайних акцій не одержують дивідендів, їм нічого не гарантується при ліквідації банків. Привілейовані акції дають право на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежать від одержаного банком прибутку. Власники даних акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають такі переваги у порівнянні із власниками звичайних акцій: O їм повертаються вартість привілейованих акцій, але після того як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. O власники даних акцій не беруть участь у правлінні банком.
Збільшення розміру статутного капіталу комерц банками досягається через проведення додаткової емісії акції, насамперед привілевійовані.
Усі випуски цінних паперів банками підлягають держ реєстрації у МінФіні Укр..
Власний капітал банку при обчисленні екон нормативів поділяють на капітал першого та другого рівнів (онс та додатковий капітал)
Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку в надбавок до курсу акцій додаткових внесків у капітал. Загальний фонд покриття ризиків, що створ під невизначений ризик при проведенні банківських операцій за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.
Додатковий капітал складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість ін. банків, резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями, результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривні, результат переоцінки ОЗ, прибуток поточного року, субординований борг.
Джерела формування власного капіталу: Oемісія власних акцій; O відрахування від прибутку; Oджерела власного капіталу внтр. походження.
Відповідно дані 3 джерела формуються за рахунок випуску привілевійованих акцій резервного фонду, який банки зобов’язані формувати на покриття непередбачуванимх збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями . розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку банку до досягнення ним розміру регулятивного капіталу банку.
15 . Залучені ресурси банку їх суть та класифікація
Можливості банків щодо залучення коштів регулювання НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
Важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції банку. Під якими розуміють пасивні операції банків їх залученням грошових коштів юрид та фіз. осіб у нац.. та іноземній валюті, у формі вкладів, тобто депозитів шляхом їх заражування на відповідні рахунки на певних умовах.
Депозит або вклад – це грош кошти в нац. та іноземній валюті, передані їх власником або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Згідно з положенням «Про порядок здійснення банками Укр.» власник депозитних операцій з юрид та фіз. особами виділяють різні види депозитів.
Залежно від строку та порядку повернення коштів: Oдепозити на вимогу; O строкові депозити; накопичувальні депозити; O умовні депозити. За характером сплати %: Oавансом; O щомісяця; O щоквартально; O після закінчення року; O після закінчення строку дії договору.
Ну процес формування заощаджень юрид та фіз. осіб мають вплив такі чинники: Oчинники, які охоплюють держ політику спрямовану на забезпечення політичної стабільності та стійкий розвиток нац. екон-ки; O чинники пов’язані з динамікою осн. екон. показників: рівня інфляції, безробіття, процентних ставок та ін., а також з розвитком регіонів та їх інфраструктури. O чинники пов’язані з розвитком банківської сис-ми та сис0ми фінансово-кредитних інфраструктур. O чинники , які торкаються довіри до банків та ін.. фін-кредитних інститутів, ступеня проінформованості населення про їхню діяльність. O визначені демографічною ситуацією.
16. Види депозитів банку
Осн видами депозитних операцій є: O вклади на вимогу (депозити до запитання) – це грош кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядження власника рахунку. O вклади строкові (депозити строкові) – це грош кошти або банківські метали розміщені вкладниками банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період.
Вклади до запитання мають такі хар-ки: Oкошти можуть вилучатися з поточного рахунку клієнта в будь-який момент часу через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. O дані вклади не стабільні, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. O власникам виплачується низький депозитний % або не сплачується зовсім. O банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Деякі банки не стягують комісій з без% рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.
До депозитів до запитання також відносять і кредитні залишки на контокорентних під якими розуміють рахунок, на якому обліковуються власні кошти клієнта (кредитове сальдо) і кредити банку ( дебетове сальдо) , залишок по активу.
Контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в осбі ознаки розрахункового та позичкового.
Формою залучення банком вкладів до запитання вкладів з овердрафтом. Поточний рахунок – це рахунок, на якому зберігаються в банку кошти осіб які не мають юри д статусу. Розрахунковий рахунок – це рахунок, на якому зберігаються кошти юрид осіб. Поточний рахунок з овердрафтом відрізняється від контокорентного рахунку, тим що при овердрафті позичання має нерегулярний характер – допускається від випадку до випадку. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.
Особливостями строкового вкладу є: O стабільність і зручність в банківському плануванні. O за ними сплачується високий депозитний% до того ж диференційований. O деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу.
Одним із різновидів є умовний вклад (умовний депозит) – це вклад, який клієнт робить на певних умовах відповідно, які не можуть суперечити законодавству Укр.
Якщо строки зберігання ум. Депозитів визначено договором та такі вклади обліковуються як строкові.
Якщо строки зберігання ум. вкладів договором не визначено, то вони обліковуються як депозити до запитання.
Сума, строки та умови приймання депозитів визн між банком та вкладниками на договірній основі.
% ставки за депозитними операціями встановлюються банками самостійно. НБУ встановлює індикативні розміри % ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово –кредитному ринку. Сплати % здійснюються у чітко визначені строки.
17. Сертифікати банку та їх різновиди.
Сертифікати – це письмове свідчення банку емітента про внесок коштів, що засвідчує право вкладника або право наступника на одержання після встановленого терміну суми внеску і % по ньому. Сертифікати бувають депозитні і ощадні. Ощадні видаються для фізичних осіб, депозитні – для юридичних осіб.
Ощадні сертифікати – це письмове свідчення банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника або його право наступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та %, які вастановлені сертифікатом у банку, який його видав. Депозитні сертифікати можуть випускатися зо ініціативою банку одноразово або партіями, іменними або на пред’явника, на вимогу або на строк , %-ні, купонні, або без купонні.
Безкупоний сертифікат – це сертифікат, який на має окремих відривних купонів, % сплачуються разом з поверненням суми депозиту.
Купонний сертифікат – сертифікат, який має окремі купони на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати, %-ї плати. У разі настання цього строку банк відкриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно визначеним процентом.
Процентний сертифікат – це сертифікат у нац. та в іноземній валюті. І не може бути номінованими у банківських металах.
Сертифікатами на пред’явника номінованими як у нац та іноземній валюті оформлюються лише депозити, вклади на строк більше ніж 30 днів.
Розміщення та погашення сертифікатів здійснюється лише банком-еемітентом.
Банки можуть залучати вільні кошти юрид. Та фіз. осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель засвідчує безперечне право його власника, отримати і безумовне зобов’язання векселедавця сплатити після настання домовленого терміну певну суму особі, яка дала гроші в кредит банку.
Вексель має депозитну природу і цим схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використовувати його власником як платіжний засіб за товари і послуги.
Позичковий капітал банку та його складові
До запозичених капіталів банку належать: O кошти отримані першим від емісій та продажу облігацій; O кредити отримані від ін. банків у т. ч. НБУ.
19. Основи класифікації банківських операцій та послуг.
Усі банки незалежно від форм власності вилучений капіталом та спеціалізації виконують такі базові операції: O операції з залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції). O операції пов’язані із розрахунково-касовим обслуговування клієнтів, тобто розрахункові та касові операцій. O операції з кредитного обслуговування клієнтів або кредитні операції.
Банківські операції визн як сукупність різних видів і напрямів діяльності банку у сфері фінансово-кредитних відносин з метою одержання прибутку залучення грош коштів і їх розміщення. Здійснення кредитування і розрахунків, емісійна діяльність, купівля-продаж ЦП та валютних цінностей тощо.
Основу банківського продукту формують різного роду послуги. Банківські послуги – це дії банку, які спрямовують на зростання його прибутковості або це надані банківським клієнтам різноманітні види банківської діяльності, які супроводжують і оптимізують банківські операції.
Банківські послуги відрізняються від операцій банку за змістом вони не зб. Банківські вимоги, банківські зобов’язання їх ризики не передбачають формування нових резервів. Плата за послугу встановлюється у формі комісійної винагороди.
Види банківських послуг розрізняється набором пов’язаних між собою за певним критерієм процедур, що здійснює банківська установа, які можна об’єднати в одну групу з єдиною назвою «ліцензовані», не ліцензовані, чисті, комісійні та ін..
Найбільш поширеним є підхід за яким класифікують банківські операції за такими ознаками: Залежно до специфіки банківської діяльності: Oтрадиційні –виконують з типи операцій депозитні , кредитні і касово- розрахункові., Oнетрадиційні – банківські операції з надання користування сейфами, консалтингові операції, трастові операції. Залежно від порядку формування і розміщення фін. Ресурсів банку: Oактивні, O пасивні. Залежно від руху матеріальних продуктів: Oпов’язані з рухом матер. продуктів, O чисті операції.
В той же час чисті банківські операції можуть об’єднуватися за функціональними озн у такі групи: O кредитні – це операції з надання банком позичальником в тимчасове користування вільних грошових ресурсів на умовах платності, забезпеченості, поворотності, строковості та цільового характеру.
O розрахунково-касові операції – це операції з надання таких послуг як зберігання коштів клієнта на відповідних рахунках отримання платежів на користь клієнта та здійснення грошових переказів за дорученнями власників коштів, прийняття готівкових коштів для зарахування, на рахунок клієнта та видача готівки з цих рахунків через операційну касу банку. O засновницькі операції – це операції, які банки беруть безпосередню участь у створенні нових господарських суб’єктів. O інвестиційні операції- це операції складання фін. ресурсів у різноманітні цінні папери, як державні так і недержавні ін.. державні зобов’язання шляхом придбання даних фондових цінностей на фондових біржах і організованому позабіржовому ринку. O депозитні, O міжбанківські, O емісійні, Oкомісійні, Oпосередницькі.
В Укр. Згідно з банківським законодавством банки мають право здійснювати банківські операції на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ.
20. Пасивні банківські операції та їх характеристика.
Пасивні операції – це операції, які пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників дохідності та запорукою ліквідності та платоспроможності.
За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування: O власних, Oзалучених (депозитних), O позичених ресурсів банку.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють такі операції: O з формування статутного капіталу, O з формування резервного капіталу, O страхового капіталу банку, Oін капітал банку спеціального призначення, який і викор відповідно до рішення прийнятого вищого управлінською ланкою банку. O з формування і розподілу банківського прибутку.
Операції з формування залученого капіталу називають пасивними депозитними операціями, які відображають процес залучення і обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юрид. та фізичних банків, в яких зберігаються на різноманітних рахунках. Також банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів та залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру.
Позичені ресурси банку мобілізовані через здійснення пасивних кредитних операцій – це операції банку пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку.
Пасивні інвестиційні операції – це операції банку пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямами через проведення активних операцій.
21. Активні банківські операції та їх характеристика.
Активні операції – це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності і підтримання необхідного рівня ліквідності. Це кредитні засновницькі, інвестиційні, міжбанківські операції.
До активних операцій з придбання необоротних активів, приміщень, обладнання технічних засобів тощо та формування касових залишків і залишків коштів на коррахунках банків.
Активні операції банків – це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, інвестиції, ОЗі товарно-матеріальні цінності.
До таких операцій належать: O фондові операції з купівлі-продажу ЦП, O касові операції з приймання і видачі готівки, O операції з купівлі-продажу банківських металів на внтр і міжбанківському валютних ринках, O розрахункові операції пов’язані з платежами клієнтів та ін..
Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на коррахунку НБУ та у касі.
22. Характеристика банківських послуг.
Універсалізація банківської діяльності в зростанні конкуренції між банками та необхідність отримання додаткових доходів пов’язана з впровадженням та розвитком банківських послуг
Особливості банківських послуг полягає: O для надання послуг банкам як правило не потрібні додаткові ресурси. O від надання послуг банки найб частину доходів одержують у вигляді комісії. O при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юрид та фактичних дій, які безпосередньо не пов’язані з матеріальними наслідками.
Виділяють такі банківські послуги: Oпосередницькі – це послуги у наданні який бере участь третя сторона, а саме банк, що виступає посередником між замовником і виконавцем. O консультаційні – банки надають з питань бух обліку, звітності, оподаткування, аналізу, фін-госп. діяльності, зовн –екон діяльності та ін. видів екон-правого забезпечення під-цької діяльності фіз. та юрид осіб, як правило, цей вид послуг перебуває у тісному контакті з ін. операціями, а саме кредитними, лізинговими та ін.. Плата за консультацію враховується у складі плати за осн вид операцій, що супроводжується консультацією. O трастові – послуги засновані на довірчих правовідносинах коли одна особа засновник передає своє майно у розпорядження іншій особі, довіреному власнику для управління в інтересах 3-ї особи бенефеціара або вигодо набувача. Виділяють 2 напрями надання трастових послуг: на користь фізичних осіб – опікунство; трастові послуги юрид особам – агентські послуги. O інформаційні –вони пов’язані з одержанням, придбанням, накопиченням відповідно до чинного законодавства документованої інформації з метою зберігання, покинення при потребі та використанні даної інформації.
Інформація може бути відкрита і в обмеженим доступом.
23. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації.
Грошовий оборот – це суку грош розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення. Грош оборот охоплює макро і мікро рівні екон-ки.
Суб’єктами його є: юрид та фіз. особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВВП, а саме фірми, домашні господарства, держава державні структури, фінансові посередники.
Взаємовідносини між суб’єктами грош обороту здійснюється через ринок продуктів, ринок ресурсів, фінансовий ринок, світовий.
Осн частину грош оброту становить платіжний оборот, у якому гроші функціонують як засіб платежу викор. для погашення боргових зобов’язань. Він здійснюється як в безготівкових формах.
Безготівковий грошовий оборот – це рух грош коштів без викор готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками банках чи зарахув. Взаємних вимог.
За принципами орг.-ції сис-ми безготівкових розрахунків в Укр визн в інструкції № 22 « Про безготівкові розрахунки в Укр в нац. валюті», яка затверджена постановою НБУ від 21. 01. 2004р.
Переваги безготівкового обороту над готівковим: O прискорюється обіг грош коштів госп суб’єктів. O значно скорочуються витрати обігу, O зб можливості держави, щодо врегулювання грошової сфери.
В цілому безготівковий платіжний оборот готівки становлять єдиний грош оборот країни, в якому функціонують єдині гроші, одного найменування і які виражають одні і тіж екон відносини, що виникають в процесі сусп. Відтворення. Між безготівковими і готівковими оборотом не має границь.
24. Безготівкові розрахунки їх суть, значення, класифікація і принципи орг.-ції
Класифікація безготівкових розрахунків: За складом учасників: O міжгосподарські, O міжбанківські. За об’єктами розрахунків: O розрахунки за товарними операціями, O розрахунки за нетоварними операціями. Залежно від місця проведення: O міждержавні, O внтр державні: внтр міські, міжміські.
Принципи БР : Oгрошові кошти всіх госп суб’єктів підлягають обов’язковому зберіганню на поточних та ін. рахунка в установах банків., O безготівкові розрахунки між під-вами , фіз. особами здійснюється через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків пдатників на поточні рахунки одержувачів коштів. O розрахунок з постачальниками за товарно-матер цінності і послуги проводяться, як правило після надання даних послуг, а також застосовується попередня оплата послуг. O банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженням їх власників крім випадків, у яких безспірне списання коштів перебачене законом Укр, а також за орішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріуса.. O доручення під-в на перерахування коштів приймається банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку. O зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання грош сум із рахунків платника. O банк на договірній осн здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження, щодо перерахування коштів із рахунків. O під-ва самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при ускладненні між собою договорів. O взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядається сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. O орг.-ція безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам головна з яких є забезпечувати своє чесне отримування кожним під-вом грош коштів за поставлену ним продукцію чи надані послуги чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують такі основні способи платежу. O перерахування грош коштів з поточного рахунку платника. O надання послуг позики шляхом прямого перерах грошей банком із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника. O розрахунок шляхом заліку постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку, за місцем знаходження платника із наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей ра рахунок одержувача в установі банку даємо відкритий поточний рахунок.
25. Платіжні інструменти
В суч умовах застосовуються такі осн форми платіжних інструментів, а відповідно і форми розрахунків
Платіжне доручення – це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує на перерах вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача. Це найпоширеніша форма розрахунку в Укр, яка здійснюється за такими операціями: за фактично відвантажену продукцію, для перерах під-вами сум, які належать фіз. особи ЗП, пенсія , на інші їх рахунки відкриті в установах банків. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10 календарних днів, день заповнення доручення не враховується. Термін між датою надходження доручення в банк та датою зарахування коштів на рахунок одержувача не повинен перевищувати трьох днів.
Платіжна вимога – це письмове доручення одержувача грошей своєму банку, стягнути кошти з платника-боржника, такі платежі здійснюються тільки за рішенням суду, а зараз через держ. виконавчу службу.
Суми недостатки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи нараховані ДПА Укр стягуються у безспірному порядку інкасованими дорученнями. Під якими розуміють розрахунковий документ, який складають фін органами банку ін. під-ва та орг.-ції у тих випадках коли їм надано право безспірного стягування коштів – це списання коштів з рахунку платника на підставі документів.
Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, в якому передбачається два види дій: вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари і доручення покупця-платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику. Банк приймає доручення від платника і протягом 20 календарних днів віддати йому виписки.
Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку банку виплатити кошти пред’явнику чека. Чеки для безготівкових розрахунків назив. Розрахунковими. Чеками можна розрах між юрид особами та між юрид та фіз. особою, між фіз. особами розрахунок заборонений. Чек має бути пред’явлений протягом 10 днів.
Акредитив – це зобов’язання банку оплатити платіжну вимогу, яке він дає на прохання свого клієнта його постачальнику за умови дотримання останнім передбачених акредитивом умов поставки і платежу. Акредитив виписується платником не більше ніж на 15 днів, не враховуючи терміну пересилання документів між банками. Банк може продовжити термін на 10 днів за проханням платника.
Вексель – це безумовне грош зобов’язання, за яким одна особа зобов’язується сплатити іншій визн суму коштів у визначений строк Розрізняють простий, переказний вексель в залежності від виду векселі приймаються банками до оплати без супровідних комерційних документів і з супровідними комерційними документами.
26. Суть та значення с-ми міжбанківськ розрахінків.
Міжбанків. розрахунки – с-ма орг-ції та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виник між банківськими установами. В Укр. реалізуються заг принципи орг-ції міжбанків. розрахунків, які склалися у сівтовій практиці і які основані на таких моделях: 1) за рахунками міжфілійними оборотами – Міжфілійні розрахунки виконуються, якщо операції за платіжними картками обслуговують філії цього самого банку. У такому випадку, головна установа банку проводить міжфілійні розрахунки за кліринговою схемою самостійно. 2) клірингові палати – Кліринг – це с-ма безготівкових розрахунків, що базуються на заліку взаємних вимог та зобов’язань фіз та юрид осіб. С-ма клірингових заліків може використовуватись як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків. Ор-ція міжбанківськ заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юрид особами, чи вони входять до с-ми того самого банку.в першому випадку банки обмінюються чеками, векселями та ін борговими зобов’язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком . В 2-му випадку – це внутрішньобанків кліринг, за якого всередині с-ми банку, його головній установі створюються клірингов відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку. У Зх країнах кліринг викон через банки або спеціально створені розрахункові центри , тобто клірингові палати, які переважно є добровільними асоціаціями фін установ. Важливою функцією клірингові палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника, з допомогою взаємної компенсації заг грош суми платіжних доручень, чеків, платіжних вимог, поданих йому інш учасниками. Звіт про операцією з нетто-позиціями передається до центр банку, де здійсн розрахунок на кореспондент рахунках учасників. Перевагою є їх концентрація міжбанків платежів цього виду, що дозволяє спростити, здешевити і прискорити розрахунки , зберегти готівку, а завдяки цьому підвищити рівень прибутковості і ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках. Дана с-ма залаків взаємних вимог і зобов’язань дістала назву чисих розрахунків (нетто-платежів). 3) через кореспондентські рахунки – які відкривають КБ один у одного . Переваги цього виду розрахунків є: обмеженість кола учасників розрахунків; те, що банк бачить стан свого коррахунку після виконання кожної операції. Недоліки: велика трудомісткість і великі витрати на здійснення даних розрахунків, що обумовлює погіршення стану ліквідності банку. 4) через кореспондентські рахункит, відкриті банками у НБ - це повні розрахунки, що виконуються індивідуально на валовій основі і їх х-ють як брутто-платежі. В основі вищенаведених моделей лежать кореспондентські відносини і кореспондентські рахунки.
27. Порядок проведення міжбанків розрахунків.
Кореспондентські відносини –договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг , пов’язаних з розрахунками між клієнтами та власними відносинами. Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам або коли відомо, що ін банк зробить це швидше, краще, дешевше. Орг-ція кореспондентських відносин між банками предбачає відкриття рахунків один в одного. Кореспондентський рахунок- це рахунок одного банку, відкритий в іншому. Останній банк за дорученням і за рахунок прешого здійснює різні види платежів банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку , небанківським структурам. У кореспондентських договорах обговорюються види послуг, які один банк надає другому, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та ін розрахункових операцій, розмір комісійних винагород, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за порушення. Рахунок одного банку в іншому має дві назви: залежно від того чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послугу зарахунку; чи з погляду банку, що користується даною послугою. Для банку, що користується послугою, рахунок має назву ностро, а банк наз. банком-ностро або банком-респондентом. Для банку, що надає послугу, рах має назву лоро, а банк наз банком-лоро або банком-кореспондентом. В Укр використов коррахунки таких видів: Oвідкриті на взаємній основі; O відкриті в односторонньому порядку; O відкриті банками ІІ равня в регіональних управліннях НБУ; Oтехнічні- відкриті банками-учасниками с-ми електронних платежів у регіональних розрахункових палатах; Oклірингові.
28. Структура побудови с-ми електронних платежів.
Для забезпечення міжбанків розрахунків створюються спеціальні платіжні с-ми. Укр створила досить оперативну, ефективну, надійну с-му міжбанків розрахунків, а саме с-му електронних платежів (СЕП). У структурі побудови СЕП чітко виділяється 3 таких рівні: ¦верхній – тут функціонує операційне управління НБУ, центр розрахункова палата, разом з програмно-технічн комплексом АРМ-1, с-мою захисту інф-ції та електр пошти; ¦середній -територіальне управління НБУ, територіальні розрахункові палати разом з програмно-технічн комплексом АРМ-2, с-мою захисту інф-ції та електр пошти ; ¦нижній. – комерційні банки, їх філії, учасники СЕП разом із власною електронною с-мою автоматизації, програмно-техн комплексом АРМ-3, с-мою захисту інф-ції та електр пошти. Крім СЕП міжбанків розрахунки можуть здійсн через такі с-ми: внутрішньо-банківську платіжну с-му; комбінацію с-м внутрішньо-банківської платіжної с-ми та СЕП; міжнародні с-ми електронних розрахунків (напр SWIFT); двосторонні прямі кореспонд відносини. Головне призначення даних с-м - якнайшвидше транспортувати розрахункові документи між банками та здійснювати переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного коррахунки, мати недорогу, швидкісну і надійну с-му зв’язку для передавання інформації. За наявності в банку філій виникає проблема виходу кожної з них у СЕП. Дане входження може бути безпосереднім , кожна філія має прямий вихід у СЕП, де і відкривається самостійний техн коррахунок,і розрахункова д-сть її здійсн незалежно від гол офісу банку. Опосередковане – у даному випадку вихід у СЕП має тільки гол банк, а всі його філії здійсн розрахунки через коррахунки гол банку, завдяки створеній власній внутрішньобанк платіж с-мі. Створення внутрішньобанк платіж с-ми потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічн засобами та підтримки технолог процесу. Відповідно дані с-ми доцільно створювати лише у великих банках , які мають багато філій і х-ся добрим фін станом.
29. Механізм здійснення операцій з банків. платіжними картками та їх види.
Національна с-ма масових електронних платежів – це с-ма безготівкових рохрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійсн за допомогою банків платіжних карток. Платіжна картка – це док-т на носії електр інфор-ції у вигляді пластиков карток, що випускаються фін-кредит установами. Порядок використання банків платіжн карток в Укр регламентується Положенням "Про порядок здійснення бухг операцій з банк платіж картками нац с-ми" постанова НБУ № 353 від 10.12.1996р. у світовій практиці існує багато видів пластикових карток, які різняться: Oза х-ром емітента: банки; небанків структури; Oза х-ром власника: приватна особа, корпорація; Oза функціональним призначенням: дебетн; кредитна катрка; Oза технологією використання: картки з магнітною смугою; картки з мікросхемою (смарт-картки); Oза ступенем пільг для користувачів: стандартні, золоті, платенові. Клієнти отримують такі вигоди від застосування пластиков карток: ¦ позбавляються ризику, пов’язаного з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою; ¦ одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нарах %.
30. Види кас і специфіка їх діяльності
Каса- приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей касових документів.
Касове обслуговування клієнтів-здійснюється через спеціальний підрозділ, операційну касу в складі якої можуть створюваится кілька окремих кас (прибуткова, видаткова, каса перерахунку). Операційна каса-це структурний підрозділ банку який проводить операції з касового обслуговування клієнтів.Прибуткова каса-здійснює касові операції з прийманням готівки від клієнтів.Видаткова каса-здійснює операції з видачі готівки.Вечірня каса-здійснює приймання виручки від клієнтів, які находять після закінчення операційного дня банку.Вечірні каси не здійснюють видаткові операції.Каса перерахунків-це каса якій перераховується вміст інкасаторських сум.В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватись об’єднані прибутково видаткові каси.Каса оборотна-структурний підрозділ розрахункового центру чи іншої установи НБУ, що виконує операції з касового обслуговування установ інших комерційних банків.
31. Суть та значення касових операцій.
Важливим напрямом діяльності банків єкасові операції, які полягають у прийманні готівки від клієнтів зарахування її на рахунки,збереженні прийнятих коштів та видачі готівки на кимогу клієнтів. Приймаючи готівку від клієнтів фізичних чи юридичних осіб банки збільшують свої резерви за рахунок чого розширюють активні операції та забезпення зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнта банки стягують комісійну плату яка поповнює їхні доходи в той же час клієнти банку через касові операції надають своїм грошовим депозитну форму, що сприяє кращому їм збереженю використання та одержання додаткових доходів за рахунок депозитних %.
Банківські касові операції базуються на організаційних заходах пов’язаних з регулювання готівкового обігу, а саме:
-складання прогнозних розрахункових касових оборотів;
-організація контролю за виконання прогнозних показників знаходжень і видач готівки;
-розроблення в календарях видач готівки по днях місяця і окремих клієнтах;
-становлення для кожного клієнта ліміту залишку готівки в касі;
-визначення строків та порядку інкасації виручки для організацій торгівлі, сфери послуг тощо.
Банківська система регулюючі касові операції залучає готівку внутрішньо банківський оборот.Завдяки цьому вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, налічує структуру грошової маси підвищує врегульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування ціннових доходів.
32. Ліміти каси та порядок його встановлення
Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного під-ва, установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту каси визначається банком на підставі зщаяви-розрахунку. Поданої в порядку здавання виручки в банк. Під-ва, які мають постійну готівкову виручку із щоденним здаванням її в банк ліміти каси встановлюються на рівні, що забезпечують йому нормальну роботу на початку наступного дня. Усім іншим під-вам ліміт каси може встановлюватись на різні середньоденні витрачання виручки за 3 попередні місяці.Селянські, фермерські господарства самостійно визначають ліміт каси повідомляють його обслуговуючому банку.Якщо під-во має кілька рахунків в різних банках то ліміт каси втановлюється за місцем знаходження основного рахунку. Ліміт каси не встановлюється індивідуально під-вам.
33. Інкасація готівки
Здача готівкової виручки в установи банку та перевезення цінностей здійснюється через спеціальну службу інкасацію. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, які їх касири поміщають готівкову виручку і довідку про суму вкладенних грошей. Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків де перевіряють їх цілість, правильність пломбування, правильність супроводжуючих документів і відповідність фактичної кількості сумок указаній в цих документах. Якщо зауважень немає з вище перелічених питань сумки з готівкою передають в каси перерахунку де вони розкривають і перераховують лист кожної сумки.Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі.Зараховується на рахунок клієнта і передається до сховища чи видаткової каси. Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот та момент та їх оброблення.
Метою експертизи є визначення справжності банкнот. Їх платіжності та ступені зносу неплатіжні банкноти під-ва не повині приймати при здійснені платежів а банки приймають їх для обліку на таких платіжних умовах:
-якщо не виникає сумніву їхньої справжності;
-якщо видимий номінал банкнот;
-якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обліку.
34. Банківські кредити та їх класифікація
Одним із різновидів кредитіве банківський кредит, під яким розуміють кредит, коли однією із сторін угод е банк, а з іншої – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності і цільового використання.Згідно з ЗУ «Про банки і банківську діяльність» Банком можуть надаватися такі види кредитів:1. кредити в національній та іноземній валюті фізичних та юридичних осіб.2. Між банк. Кредити – кредит які отримує сам банк для формуваня своїх ресурсів. Сукупність ресурсів наданих на певну дату х-соть кредити БК класифікують за такими ознаками: --- за строком користування: - короткострокові до 1 року - середньо_ до 3 років - довго більше 3 р З учатю короткострокових кредиту формується восновнму оборотній капітал п-вя.
Джерелом повернення даного кредиту є кошти, які вивільняються з обороту внаслідок реалізації об’єкта, проекта, що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження. За участю довгострокових кредиту здійснюється відтворення основного капіталу і опосередковується інвест. діяльністю позичальника. Джерело повернення – прибуток від заходів тобто якій ефект. --- за критеріями забезпечення: - забезпечені (ломбардні) - незабезпечені (бланкові) Забезпечені – це кредити видані, під заставу рухомого і нерухомого майна. Незабезпечені – невелика частка у кредитному портфелі банку і надаються інсайдерам банку, при чому розмір даного кредиту обмежується певною частиною акцій, що не належать інсайдерам. --- за ступенем ризику: - стандартні - з підвищеним ризиком (незабезпечені) --- за способом повернення - поступово - одноразовими платежами після закінчення строку - відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних умовах - на вимогу кредитора - з регресією платежів. --- з характером визначення % банківських позик: - з фіксованою % ставкою - з плаваючою % ставкою
35. Кредитування юридичних осіб
Кредити юридичним особам поділяються на:- Кредити поточно д-сті – це кредити надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів, у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат.- Кредити інвест. д-сті – це кредити надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійснені ін вест. Кредити надаються тільки на комерц. засадах з додержанням таких умов:- Оцінка банкам кредитоспроможності позичальника, його фін. сабільності ліквідності та рентабельності.- Кредитуються тільки ті види д-ті позичальника, які передбачені цого статутом.- Позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фін-ні об’єкта що кредитується певною сумою власного капіталу. Банки не можуть надавати кредитів на покриття збитків госп. діяльн. позичальника на формування та зб. клієнта.
На формування та зб. Статутного капіталу клієнта.
На внесення клієнтом платежів у бюджет та позабюджетні фонди.
П - во в контрактах яких непередбачено страхування можливих втрат від не поставок ТМЦ.
П – ва, які мають прострочену заборгованість за раніше отрим. Позичками не сплаченими %. Кредити подаються в межах наявних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку. Про подання велик. кредитів, розмір яких 10% власного капіталу, банк зобов’яз. Повідомити НБУ.
Кредити надаються на підставі кредит. угоди, договору.
Виділяють такі стадії кредитн. процесу:
розгляд заявки на отримання кредиту;
аналіз фін. стану позичальника;
розробка умов кредиту та укладання кредит. договорів%
визначення порядку забезпечення повернення кредиту;
процедура подолання кредиту;
процедура погашення кредиту;
контроль за кредитн. опцією.
36. Форми забезпечення повернення банківських позик
В Укр. згідно чинного законодавства можуть бути використані такі форми забезпечення кредитів. Застава, гарантія,іпотека,страхування, стягнення пені та штрафу.
Найпоширеніші є застава.Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх оброблення. Метою експертизи є визначення справжності банкнот, їх платіжності та ступеня зносу.
Неплатіжні банкноти п – ва не повинні приймати при здійсненні платежів. А банки приймають їх на таких умовах: якщо не виникают сумніви у їх справжності; якщо видимий номінал банкноти; якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну.
Договір застави не має самостійного х – ру тобто його не можна укладати поза кредитним договором. Заставою може бути тільки дійсна вимогою предметом застави може бути майно, яке має високу ліквідність, здатність до тривалого зберігання, стабільну ціну, низькі витрати щодо зберігання і реалізації, легкий доступ для контролю. Вартість застави має бути вищою за розмір позички.
Гарантії – це угода, яка укладається між банком і гарантом, шляхом видачі останнім гарантійного листка і прийняття цього листа, до виконання банку. Строки гарантії встановлюються як правило на 10 – 15 діб більше від строку поголошення позички.
Цесія-передача б.кредитору права спрямувати виручку за відпов. Вимогами і рах. Безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.
Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку угоду про перевідступення можна не складати, обумовити умов. дані з кредитної угоди.
Іпотека – це різновид застави нерухомого майна з метою одержання позначки або кредит під заставу нерухомості. Іпотека надає право банку переважно із задоволення його вимог в межах вартості його зареєстрованої застави.
Страхування – здійсн. у вигляді страхового ….., клієнт надає банку страхове….. або ін. док-т, які підтверджують факт страхування ним кредитної оп-ції.
Крім того, банк може самостійно застрахувати позичку, що подається шляхом укладання зі страховою компанією угоди добровільного страхування кредитн. ринку. В даному випадку, сума страхов. внесків додається до плати за користування позичкою.
Пенею є визн законом або угодою сума, яку боржник повинен стягти кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань зокрема у випадку прострочення виконання.
37. Споживчий банківський кредит та його особливості
Споживчий кредит – це кредит, який налається як нас так і в іноз. валютах
фіз. Особами, резидентами У. на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертаються в розстрочку, якою інша передбачена умовами кредитного договору.
38. Суть значення та класифікація банківських інвестицій
Інвестиції- це довгострокові вкладення в будь яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або будь яку поточну діяльність яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.
На сьогодні розрізняють такі класифікації за такими ознаками:1)за формою власності: державні, приватні, іноземні, спільні 2)за суб’єктами інвестування: юридичних осіб, фізичних осіб3)за об’єктами вкладення коштів: реальні, фінансові, споживчі 4)за характером участі в інвестуванні: - прямі під якими розуміють безпосередньо участь інвестора при виборі об’єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснює в основному підготовлені інвестори які мають достатньо точну інформацію про об’єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. При цьому якщо прямі інвестиції мають форму вкладу у цінні папери то ними зазвичай забезпеч. Контрольний пакет акцій або ін. форма контрольної участі; - непрямі інвестиції(портфельні) здійснює у формі створення портфелів цінних паперів які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об’єктом інвестицій. Метою даних інвестицій є отримання прибутків від зростання курсової вартості по портфелях від створення ними стабільних грошових потоків від диверсифікації5)виходячи із спрямованості інвестицій: - нетто інвестицій які повязні із заснуван. проекту п- ства їх ще наз. початковими – реінвестиції які здійсн. За рахунок прибутку одержаного від первинного вкладення капіталу(повторні інвестиції) –брутто інв. Які склад з нетто інвестицій і реінвестицій.6)залежно від характеру здійснення: пасивні і активні7) за регіальною ознакою: внутрішні і зовнішні 8)за терміном: коротко,середньо і довгострокові.
39. Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація.
Інвестиційний портфель банку - це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків. Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:- агресивний або ризиковий – націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів, які входять до портфелю цінних паперів – поміркований або ринковий дохід складається за рахунок приросту курсової вартості, відсотки з дохідними, державними цінними облігаціями, а також з дивідендних виплат –консервативний формується з державних облігацій.
Управління портфелями полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.
Банки можуть формувати такі типи портфелів: портфель зростання зорієнтований на цінні папери та інші інвестиції об’єкти ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфелю даного типу є зростання капіталу за рахунок зростання курсової вартості .А залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу і ризику виділяють такі види портфелю зростання 6а)агресивний максимальний капітал і великий ризик б)консервативний невисокі стійкі тампи зростання курсової вартості в)середнього зростання.
Змішаний формується щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості так і від низьких % виплат.Цей портфель являє збалансований портфель з урахуванням зростання і доду інвестованого капіталу.
Спеціалізований портфель портфель в якому цінні папери або інші об’єкти інвестицій обєднанні не за зап-м цільовим критеріям, а за більш частковими критеріями.
Інвестиційні портфелі банку класифікують за такими різними ознаками: 1)за метою інвестування2)за ступенем досягнення інвестиційних цілей3)за видом інструментів інвестування4) за рівнем ризику5)за стратегією формування6)за рівнем управління.
При формуванні інвестиційного портфелю інвестор повинен чітко сформулювати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфелю.
Тип портфеля – це його інвестиційна характеристика яка базується на співвідношенні доходу і ризику. Основною метою інвестиційної діяльності банків є забезпечення збереження коштів дохідності і ліквідності. Відповідно більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності пов'язаний як правило з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані.
40. Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку
На здійснення валютних операцій банками надаються ліцензії таких видів : одноразові, внутрішні-це це ліцензія яка дає право банками здійснювати операції в іноземній валюті на внутрішньо валютному ринку; внутрішньо-розширені – дає право банкам здійснювати операції на внутрішньо валютному ринку,а також встановлює коресподенськіц відносини з іноземними банками проте в обмеженій кількості( не більше 6)генеральні – як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках дозволяє проводити операції.
Операції валют.цінностями поділ. на такі види:поточні та операції пов’язані з рухом капіталу.
Поточні :1)перекази в Україні із іноземною валютою без відстрочки платежів за операціями,а також без розрахунків,які пов’язані з кредитуванням експортно імпортних операцій на термін не більше 180 днів;2)одержання фінансових кредитів на термін не більше 180 днів;3)переказів в Україні,із України, дивідендів та інших доходів за вкладами,інвестиціями кредитами та ін.;4)перекази неторговельного характеру включаючи ЗП,пенсію тощо.
До операцій пов’язаних з рухом капіталу відносять:1)прямі інвестиції2)портфельні інвестиції3)надання і одержання фінансових кредитів на термін більше 180 днів5)перекази,проплата права власності на будівлі споруди та інше майно,а також прав на нерухомість 6) інші операції
Основою ВО євалютний курс –це своєрідна форма ціни яка сплачується у національних грошових одиницях за одиниці іноземної валюти і визначає співвідношення між національними грошовими одиницями та іноземною валютою,виходячи з їх купівельної спроможності. Визначення валютних курсів називають котируванням валюти.
Розрізняють такі валютні курси:фіксовані і плаваючі
Котирування буває таких видів:прме – це позначення к-сті національної валюти за одиницю іноземної;зворотнє(непряме)- позначення к-сті іноземної валюти за одиницю національної.
Співвідношення між 2 валютами виражене через 3,як правило називається крос-курс.При здійсненні банківських операцій використовується валютний арбітраж- це операції купівлі валюти з одночасними її продажем.Розрізняють такі арбітражи:-часовий- який здійснюється з метою одержання прибутку від різниці у курсах валюти у часі; -просторовий – який ґрунтується на різницях валютних курсів на різних фінансових ринках.
41. Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті
Нерезидентами і резидентами дозволено проводити такі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від НБУ,а саме: - купівлю паливно мастильних матеріалів,продуктів харчування,надання послуг на території міжнародних портів,аеропортів,вокзалів,оплату страхових платежів і готельних послуг.Купівля квитків і путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси,оплату дорожніх зборів оплату послуг туристичних і страхових організацій дія яких поширюється на іноземну територію відповідно до посередницьких угод.Оформлення валютних операцій з фізичними резидентами і нерезидентами здійснюється через валютні каси уповноважених банків працівником операційного відділу і касиром даної каси.
Уповноважені банки мають право:-продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичними особами резидентами і неризедентами;-емутувати купюри іноземної валюти;
-перевіряти іноземну валюту щодо дефектів,дозвіл на вивезення валюти за кордон;
-здійснювання конверсійних операцій-це обмін готівкової валюти однієї іноземно держави на будь яку іншу із застосуванням крос-курсу.
Продавати і оплачувати дорожні чеки на суму встановлену НБУ.Дорожній чек це грошове зобов’язання видавати зазначену в чеку суму коштів власникові чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продужу,або платіжний документ,що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру. При цьому чек не потребує на відміну від пластикової картки авторизації через процесові центри,а оплачується при ідентичності підписів власного чека.Продавати і оплачувати платіжні картки –приймати в касу готівку,готівкову іноземну валюту і платіжні документі в іноземній валюті.
При купівлі банком іноземної валюти працівник операційного відділу оформлює прибутковий валютний ордер на національну валюту. При продажі в іноземній валюті оформлюють видатковий валютний ордер на національну валюту і ПКО на суму збору до ПФ У.Переказа в іноземній валюті за межі України та їх виплата в Україні здійснюється лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.Переказані операції в іноземній валюті здійснюються на основі таких документів що і в національній валюті.
42. Характеристика основних форм міжнародних розрахунків
Система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин називається міжнародними розрахунками.Вони поділяються на 2 групи:докумертарні та недокументарні.
Докумертарні- розрахунки виплата потрібної суми за якими здійснюється за поданими комерційними документами,які супроводжують фінансові документи.Фінансові документи-це прості та переказні документи чеки платіжні розписи комерційні документи розрахунки-фактури документи на право власності.Основними формами докумерторних розрахунків є інкасо та акредитив.
Інкасо- це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму, яку зазначено платіжним документом.Інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів.
Інкасо оформ. такі етапи:
-укладання контракту та визначення умов розрахунків;-відвантаження товару;-одержання транспортних документів від транспортних організацій;-передача комплекту комерц.,а при неопхідності фінансових документів у банк при інкасованому дорученні;-банк-експортер надсилає документи у банк країни-імпортера;-передача документів платникові для перевірки і платежу;-оплата документів;-переведення платежу;-зарахування коштів на рахунок експортера.
Акредитив-це грошове зобов’язання банку за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера здійснити оплату на користь експортера адо забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів що супроводжують акредитив.
Докумертарний акредитив – це акредитив,платежі за якими проводяться при умові подання в банк комерц. і фін. документів.
До недокумертарних розрахунків відносять :- банківський переказ – розрахункова банківська операція,яка здійснюється за допомогою надісленого платіжного доручення,одного банку іншому,-векселі,-чеки,-авансові платежі,-платіж за відкритим рахунком – суть його в тому ,що експортер веде рахунок заборгов. імпортера і навпаки.
43. Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями
44. Операції банків із цінними паперами, суть та порядок здійснення
Світова практика виділяє два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності і діяльності на ринку ЦП. За 1-шим підходом банкам забороняється займатися усякими видами професійної діяльності на ринку ЦП, а саме брокерською, дилерською.
При цьому повинні бути також суттєво обмежені види непрофесійної діяльності як інвестора а саме:1) вкладання в недержавні ЦП, крім дочірніх банків і фінансових компаній; 2) становить собою дозвіл банкопоєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку ЦП.
За цим підходом обмеження ризикованості банківських інвестиційних операцій здійснюється некардинальними заходами прямого розподілу функцій шляхом введення спеціальних обмежень, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю.
КБ України можуть здійснювати всі види д-сті та всі види операцій на ринку ЦП, які дозволені чинним законодавством країни, а саме: управління інвестиціями і фондами, розрахункове обслуговування учасників ринку ЦП.
Найбільш важливим і складним видом операцій банків з ЦП є управління інвестицій у фінансові активи.
45. Сутність і види інвестицій у цінні папери.
До традиційних фінансових активів належать: акції; облігації;
Облігація – це основний вид боргових зобов’язань згідно з яким позичальник або емітент повинен сплатити певну суму кредиторам по завершенні визначеного терміну і суми щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка.
На відміну від акцій за облігацією гарантується сплата відсотків у встановлений строк. Але його розмір нижчий від дивідендів.
У світовій практиці сплата % за облігацію здійснюється з суми прибутку з оприбуткування.
Найбільш надійна облігація для інвестора для державного погашення, короткострокова, іменна.
На ринку капіталу % за облігаціями встановлюють під впливом таких тенденцій: зі збільшенням % покупці прагнуть до збереження своїх коштів, зниження поточних витрат і вкладення їх в облігації. Попит на облігації підвищується. В той же час фірми-емітенти зі зростанням % будуть знижувати суму інвестицій чи скоротить обсяг пропозиції на кредитування шляхом продажу облігацій.
Облігації мають номінальну та реальну ціну.
Номінальна ціна – зазначається на облігації та є основою при подальших перерахунках і нарахувань %.
Ринкова (курсова) ціна – визначається умовами випуску самих облігацій і ситуацію, що склалася на ринку на момент реалізації облігацій.
При здійсненні встановленого терміну емітент погашає облігації за викупними цінами, які можуть збігатися або ні з номінальною ціною, що залежить від вибору 0.
В залежності від забезпечення о поділяються на 2 класи: 1)забезпеченні заставою 0 (забезпечення фізичними активами, системою фондових ЦП); 2) незабезпечені заставою 0 – це 0, які забезпечують репутацією емітента. Під конкретний вид доходів емітента, під конкретний емісійний дохід, гарантовані 3-ма особами.
За характером обігу 0 поділяються на:
звичайні;
конвертовані;
переказні;
облігації з опціону, які надають можливість власнику в разі збільшення % ставок здати свої 0 емітенту через визначений термін і отримати їх вартість за номіналом.
Акція – це цінний папір, що свідчить про внесення частки до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні і отриманні частки майна при ліквідації.
Сутність поняття акції характерні такі ознаки:
акція – ЦП має необмежений термін обігу, засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства, надає певні майнові і немайнові права.
Акції можуть бути: звичайні; привілейовані;
Основний показник акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового %.
Ціна акції може бути:
номінальна, яка вказується на самій акції і несе інформаційний характер про частину пайового капіталу;
емісійна за якою акції продаються на первинному ринку;
курсова (ринкова) за якою акції котируються на вторинному ринку;
балансова, яка визначається на основі фінансової звітності;
ліквідаційна;
модифікована курсова ціна акції – це співвідношення чистого річного прибутку підприємства в розрахунку на 1 і ставки банку за 12 місяців за вкладами.
За характером функціон. на ринку ЦП акції:
іменні;
на пред’явника.
Власник акції отримує дохід у вигляді дивідендів, та за рахунок курсових різниць отримання акцій та котирування.
46. Основи управління інвестиціями банків у цінні папери.
При зясуванні доцільності банк здійснює фінансові інвестиції і проводить аналіз, який враховує дві характеристики:
оголошено поточну ринкову ціну, яка реально існує і об’єктивна в тому розумінні, що вона оголошена і актив за нею рівно досяжний будь-якому учаснику ринку;
внутрішня вартість є більш невизначеною(суб’єктивною), оскільки інвестор має свої погляди на внутрішню вартість активу.
При зясуванні даних величин можливі такі ситуації:
Цр Вв
Цр Вв
Цр Вв
    На сьогодні найпоширенішою вважається 2 напрями аналізу фінансових активів:
макроекономічний аналіз;
галузевий аналіз;
аналіз стану і перспектив розвитку конкретного підприємства-емітента;
прогнозування ціни, фінансові інструменти є кінцевою метою фундаментального аналізу.
Оскільки визначивши ціну для майбутнього періодів аналітики фірми обчислюють теперішню вартість фінансових інструментів, користуючись схемою дисконтування і порівнюють її з ринковою ціною.
Технократичний – сукупність методів і прийомів, прогнозувань тенденцій зміни цін на ліквідних ринках ЦП на підставі виключно технічних характеристик ринку, а саме динаміки цін і обсягів операцій з купівлі-продажу ЦП.
Основними завданнями даного аналізу є:
1) розкриття закономірностей у реальному русі цін;
2)виявлення моментів зміни тенденцій у русі цін на ринку.
47. Формування портфеля цінних паперів банку.
Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конкретної мети вкладника.
Портфель ЦП – це сукупність придбаних і отриманих банком ЦП правом на володіння, користування та розпорядження яким належить банку та які згруповані за їх типами і призначенням.
Виділяють такі класифікації вкладень КБ в папери:
портфель ЦП на продаж;
портфель ЦП на інвестиції;
портфель пайової участі;
портфель вкладень у дочірні компанії.
Віднесення ЦП до певного портфеля залежить від таких чинників:
намір інвестора під час придбання ;
х-ки ЦП, такі як ліквідність, дохідність,необхідність активного ринку;
фактичний період зберігання у портфелі банку.
Метою управління портфелем ЦП є оцінка та визначення і підвищення його ефективності на підставі удосконалення структури ЦП, покращення якості інвестицій.
Дослідження ЦП передбачає такі стадії управління:
загальний аналіз;
аналіз оцінки вартості джерел придбання ЦП напрямком вкладень;
оцінка ризиків доходів і дохідності ЦП;
оцінка вартості ЦП.
Інформаційне забезпечення фінансово економічної діяльності банку
Оцінка банківської діяльності передбачає проведення комплексного аналізу, який дає можливість, оцінити всі аспекти роботи банку. Основою інформаційного забезпечення фінансово – економічного аналізу банку є фінансова звітність. Фінансова звітність складається на основі «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків» в Україні, яка затверджена постановою НБУ 28 серпня 2001 року №368, «Інструкції про складання і оприлюднення фінансової звітності банку України» від 18.01.2008 р. №32/14732.
До складу банківської звітності належить:
балансовий звіт
звіт про фінансові результати
ряд додатків до даних звітів, в яких наведено інформацію про структуру активів, зобов’язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля та інші показники, які важливі для характеристики фінансового стану банку.
До статистичної звітності належить:
звітність про кредитні і депозитні операції в нац та ін валютах
% ставки
операції з ЦП
ін банківські операції
Важливою вимогою до фінансової і статистичної звітності є достовірність і реальність інформації, порівнюваність інформації, що дозволяє зробити висновки про зміни у фінансовому стані банку, прогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.
Баланс банку – це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів і власного капіталу у грошовій формі на певну дату.
Актив і пасив балансу поділ за статтями, які характеризують окремий вид господарських засобів, або джерела їх формування.
Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори до низу в міру зниження ліквідності в активних рахунках і і збільшення строків зобов’язань в пасивних.
Найбільш змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у складі:
балансу
звіту про фінансові результати
звіту про рух грошових коштів
звіту про власний капітал
примітки
Активи балансу включають статті:
валюта, монета і банківські метали
дорожні та ін чеки
кошти на кореспондентських рахунках НБУ та ін банків
депозитні кредити в банках
ЦП, портфелі банку на продаж та інвестиції
Кредити і фінансовий лізинг, які надані клієнтам
Інвестиції в асоційовані і дочірні компанії
Зобов’язання в балансі:
кореспондентські рахунки НБУ та ін банків
депозити і кредити отримані від ін банків
кредити отримані від НБУ
строкові депозити клієнтів і кошти до запитання
власні ЦП
ін зобов’язання
Власний капітал банку в балансі відобр за статтями:
статутний капітал
нерозподілений прибуток
резерв поточного і минулого років
ін фонди і резерви банків
49. Аналіз пасивів банку
Дослідження діяльності банку починається з пасивів балансу. Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження їх вартості та підвищення фінансової стабільності.
Аналіз пасивів проводиться в такому розрізі:
аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів
визначення розміру власного капіталу, його структури і достатності
аналіз статутного капіталу
дослідження і оцінка обґрунтованості розподілу прибутку
аналіз структури зобов’язань з позицій витратності і стабільності ресурсної бази
розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів
розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку
Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов’язаннями.
Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.
Поряд з аналізом структури капіталу визначається його ефективність за показниками:
- прибутковість капіталу Пр=ЦП/Влас. кап
- розмір кредитних вкладень на 1 грн к-лу Р.вкл = КВк/Влас. кап
В процесі аналізу докладно вивчає достатність капіталу – здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів і власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають в результаті використання банком активних операцій. Для аналізу достатності капіталу використовують коефіцієнти:
К1 – що визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів
К1 = кап/пасиви (0,15-0,2)
К2 – співвідношення чистого капіталу і загальних активів
К2 = ЧК/А (К2>0,04)
К3 – коефіцієнт достатності капіталу, що показує максимальну суму збитків, за яких капітал, залишився, буде достатнім для забезпечення надійності коштів вкладників та ін кредиторів.
Передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати його зобов’язання К3=ЧК/зобов’язання
К4 – коефіцієнт маневрування – дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Являє собою відношення капіталу нетто о капіталу брутто.
К5 – коефіцієнт достатності капіталу – характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банку повинна вдвічі перевищувати внески засновників
К5 = Кстат/Кбрутто (0,15 – 0,5)
К6 – коефіцієнт захищеності капіталу
К6=ОЗ/Власн кап.
Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки за кілька останніх років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу у валюті балансу і зобов’язання банку. В процесі аналізу також вивчається структура акціонерного капіталу.
Значення статутного капіталу в діяльності банку визначається за допомогою показників:
питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу у валюті балансу
Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується показником мультиплікатор капіталу:
М=К/Кстат
Чим вищим є значення мультиплікатора, тим істотнішим є потенційний ризик втрат.
Аналіз зобов’язань проводиться в послідовності:
Визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в заг пасивах, динаміка змін.
аналізується частка окремих складників ресурсної бази і структура зобов’язань у динаміці
аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання і міжбанківських кредитів
визначається ступінь використання залучених і запозичених коштів
контролюється дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів в НБУ
визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позицій витратності і стабільності, намічаються напрямки її оптимізації.
Зростання сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і знижує його залежність від міжбанківських позик.
50. Аналіз активів банку
Одним з основних напрямків аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій, яка сприяє підвищенню ефективності управляння активами банку.
Загальна сума активів – це сума всіх категорій активів за мінусом всіх контрактивних рахунків, типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними ЦП.
Аналіз активів банку здійснюється в послідовності:
визначається динаміка зміни загальних активів за допомогою стандартних показників: абсолютний приріст, темп зростання і приросту активів в т.ч. окремих статей
аналізується структура активів банку за різними ознаками – вертикальний аналіз
з’ясовується структура доходів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку
аналізується структура активів за ліквідністю і ризикованістю
Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити за рахунок яких операцій зросла або знизилася прибутковість або збитковість, виявити зміни збереження пріоритетів в банківській діяльності.
Групування активів банку здійснюється за ознаками:
за видами операцій
за строками розміщення: поточні, строкові, квазістрокові – не мають визначеного строку поверненості
за ступенем ліквідності:
*малоліквідні
*ліквідн
*неліквідні
- за ступенем ризику:
*з 0 ризиком
*з ризиком 10%
*до 20%
*до 50%
*50% - 100%
- за впливом на рівні доходності банку
Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.
Якісний аналіз – передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників
Кількісний – дозволяє оцінити стан ліквідності і платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку. Критерії дохідності: ризикованість, ліквідність, оборотність.
Кдох=Адох/А
Криз=Ариз/А
Клікв=Алікв/А
Аналіз доходів і витрат банку
Доходи банку – зростання економічної вигоди у продовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань що призводить до збільшення власного капіталу за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів.
Витрати банку – зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов’язань які призводять до зниження власного капіталу за винятком зменшенням капіталу внаслідок його вилучення чи виплати власникам.
У результаті операційної діяльності банку виникають такі доходи і витрати:
1. процентні доходи і витрати – операційні доходи і витрати отримані або сплачені банку за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку, суми яких обчислюються пропорційно до часу і суми активів чи зобов’язання із застосування ефективної ставки відсотка.
2. комісійні доходи і витрати під якими розуміють операційні доходи і витрати за наданими послугами сума яких обчислюється пропорційно сумі оптову чи зобов’язання або є фіксованою.
Комісії за наданими послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов’язаного з ним фінансового інструменту поділяються на комісії що є невід’ємною частиною доходу або витрат фінансового інструменту. Комісії одержані в час надання послуг за розрахунково – касове обслуговування, комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Комісії одержані або сплачені після виконання певних дій і визначаються як дохід або витрати після завершення певної операції. Комісії за розміщення ЦП.
3. Прибутки або збитки від торгівельних операцій – це результат від операцій з купівлі – продажу різних фінансових інструментів в т ч за операції з ЦП з іноземною валютою та банківськими металами.
4. Непередбачені доходи і витрати
5. Відрахування резерву
6. Доходи від повернення раніше списаних активів – кошти що надійшли для погашення заборгованості яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.
7. Інші операційні доходи і витрати (доходи від операційного лізингу, доходи від наданих консультаційних послуг фінансового характеру).
8. загально - адміністративні витрати
9. податок на прибуток
Відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог міжнародних стандартів і національного стандарту доходів, відстрочка зобов’язань та податкових активів.
До окремої групи відносять непередбачувані доходи та витрати які є результатом надзвичайних подій, мають випадковий, разовий характер.
До них відносять:
доходи або витрати пов’язані зі зміною податкового законодавства.
збитки від стихійного лиха.
Не визначаються доходами такі надходження від ін..осіб:
сума завдатку під заставу або погашення кредиту якщо це непередбачено відповідним договором.
сума авансу в рахунок попередньої оплати послуг
сума надходжень за договором комісії, агентськими та аналогічним договором на користь ромітента принципала.
надходження ввід первинного розміщення ЦП.
сума ПДВ.
ін. податкових і обов’язкових платежів що підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів.
аналіз ефективності діяльності банку
Прибутки банку – сумарний позитивний результат його господарсько – фінансова та комерційна діяльність.
Прибутковість банку залежить від оптимальної структури його балансу та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу.
Найважливішими показниками прибутковості банку є прибутки активів банку і акціонерного капіталу.
Прибутковість активів банку розраховується за такими показниками:
ROA1=ЧП(чистий прибуток)/А(загальні середні активи)
ROA2=ЧП/А(активи робочі)
Перший показник може використовуватись як коефіцієнт для оцінки діяльності керівників банку.
Зіставлення 1 і 2 показника прибутковості активів банку дозволяє виявити невикористані резерви, підвищити прибутковість активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективності використання дає уявлення про можливість зростання рентабельності завдяки скороченню активів які не припиняють доходи.
Вважається якщо показник прибутковості активів більше 1, то банк рентабельний.
Прибутковість акціонерного капіталу розраховують:
ROE1=ЧП/Какц(середнє акціонерного капіталу)
ROE2= ЧП/Кст(статутний)
Оптимальне значення ROE1 повинно бути неменше 15% співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності, що дозволяє прогнозувати на скільки зміниться рівень прибутковості банку.
Прибутковість акціонерного капіталу банку характеризується доцільністю та ефективністю вкладеня акціонерами своїх коштів та ефективності віддачі статутного капіталу а також спроможність банку розпоряджатись всіма його коштами.
52. аналіз ефективності діяльності банку
До показників ефективної діяльності банків відносять такі показники:
СПРЕД чистий – різниця між процентами отриманими і сплаченими ставками. За його допомогою визначається мінімальна різниця між ставками за активні і пасивні операціями, яка дає банку змогу мінімізувати витрати, оптимальне значення чистого не менше 1,25.
Чиста процентна марка слугує для покриття витрат банку і ризику у тому числі інфляційному створеня прибутку покриття договірних угод за формулою: різниця доходу від процентів і витратами на проценти до загальних активів і помножено на 100%. Оптимальне значення 4,5%.
Дохідність від ін. операційної діяльності: відношення ін. операційного доходу до середніх, загальних активів і помножено на 100%.
Даний показник висвітлює ступінь залежності банку від непроцентних доходів та рівень диверсифікації його діяльності.
Оборотність активів – відношення доходів банку за певний період до середніх активів. Відображає оберти активів, чим швидше вони обертаються тим більше прибутку отримує банк, зростання даного коефіцієнта відповідно позитивно впливає на підвищення ефективності роботи банку, підвищенню його ліквідності та сприяє вивільненню ресурсів з обороту.
показник тривалості одного обороту активів у днях, що є відношенням середніх залишків активів до доходу банку за певний період помножений на кількість днів у даному періоді. Позитивним є зменшення даного показника що свідчить про прискорення оборотності активів.
Крім того для оцінки ефективності діяльності працівників банку аналізують такі показники:
Чистий дохід на 1 працівника, відношення прибутку після оподаткування до загальної чисельності працівників.
Чистий дохід до витрат на отримання персоналу, відношення прибутку після оподаткування до витрат до отримання працівників.
54. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми
Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, в межах банківської системи та виражається у впливі ЦБ на банки 2-го рівня за такими осн напрямами:
--створення законодавчих та ін умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси, тобто організаційно-правовий напрямок
--встановлення економічних нормативів на нагляд за їх отриманням з метою забезпеченості ліквідності банківської діяльності, напрямок опосередкованого економічного впливу
Банківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких ЦБ або ін наглядовий орган забезпечує стабільне безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Банківський нагляд – своєчасне регулювання на порушення та негавних тенденцій у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення організаційного стану, підтримання стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так банківської системи загалом.
У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, зясування наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.
За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяється на:
вступний;
попередній;
поточний.
Регулювання банківської діяльності зводиться до розробки та визнання повноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської справи. Банківське регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасно виконання ними зобов’язань передплатниками. До основних зобов’язань банківського регулювання та нагляду відносять:
забезпечення стабільності та надійності банківської системи
захист інтересів вкладників
створення конкурентного середовища у банківському секторі економіки
забезпечення ефективної діяльності банків
підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері.
Регулювання діяльності банків НБУ здійснюється у 2 основних формах:
адміністративне, яке включає такі заходи: реєстрацію банків, ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банку; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків.
Індикативне включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов’язкових економічних нормативів і охоплює такі засоби: 1)засоби впливу пов’язані з визначенням характерних параметрів: встановлення обов’язкових економічних нормативів, визначення норми обов’язкових резервів для банків, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій. 2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики рефінансування банків, кореспондентські відносини управління золотовалютними резервами, операції з ЦП на відкритому ринку, імпорт та експорт капіталу.
Ісі нормативи залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють поділяється на 5 груп: нормативи капіталу, нормативи ліквідності, нормативи кредитного ризику, нормативи інвестування, нормативи ризику зон відкритої валютної позиції банку
55.Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків, різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності та забезпечення захисту вкладів орг стійкості і стабільності діяльності банків.
Регулятивний капітал є основою для розрахунку економічних нормативів. Регулятивний капітал складається з основного капіталу або капіталу 1-го порядку і додаткового капіталу або капіталу 2-го порядку.
РК = ОК + ДК – Відрахування
Основний капітал вважається більш не змінним, який не підлягає передаванню, перерозподілу і який повинен повністю покривати поточні збитки. На відмінну від основного капіталу додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.
Основний капітал складається з таких елементів:
Фактично сплачений, зареєстрований стійкий капітал, тобто за підсумками року, розмір стійкого капіталу коригується на індекс ревальвації чи девальвації гривні за
Розкриті резерви, які створенні або збільшенні за рахунок нерозподіленого прибутку, а саме: дивіденди, які направленні на збільшення стійкого капіталу, емісійні різниці, резервні фонди, загальні резерви, які створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;
Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів. Відповідно основний капітал зменшується на суму нематеріальних активів, капітальних вкладень у нематеріальні активи, збитків минулих років, збитків поточного року, недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, операцій з цінними паперами, дебіторською заборгованістю тощо.
Додатковий капітал складається з таких елементів:
Резерви під стандартну заборгованість інших банків;
Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
Нерозподілений прибуток минулих років;
Прибуток звітного року, що очікує затвердження;
Результат переоцінки
Прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих, нарахованих доходів;
Субординований борг, під яким розуміють звичайні боргові капітальні інструменти, які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше 5-ти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації, повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.
При розрахунку загальної суми регулятивного капіталу на додатковий такі обмеження:
Загальний розмір додаткового капіталу не може бути більшим ніж 100% основного капіталу;
Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик. Кредитів, депозитів юридичних осіб, може здійснюватися, як шляхом укладання прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.
Не допускається заміна облігацій на прямі договори або навпаки. Протягом усього періоду дії угоди, про залучення коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку.
Отже, капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків, різноманітних висновків та захист інтересів вкладників, виступає регулятивним капіталом.
56. Суть, значення, становлення цілісної системи рейтингів.
Слово «рейтинг» походить від старофранцузького слова «rate» і від латинських слів «rata», «ratus», що, відповідно, означають розбір, частка, розраховувати, вираховувати, калькулювати тощо.
У банківській системі рейтинг - це встановлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за стандартизованою системою показників, що дозволяє розглядати усі банки з єдиної точки зору.
Шляхом рейтингових оцінок досягається транспарентність (відкритість) фінансового ринку для його учасників.
В Україні проблеми становлення цілісної системи рейтингів та їх публікування пов'язані з:
- відсутністю належного фінансового законодавства про банківську діяльність та функціонування інфраструктури ринку інформаційних послуг;
відсутністю законодавчого визначення замовників на рейтингову інформацію та відповідальності за несвоєчасне подання достовірних звітних даних для встановлення рейтингів;
- недостатніми напрацюваннями власних методик рейтингів, обмеженою та слабкою їх апробацією, невисокою довірою до них з боку користувачів аналітичної інформації, відсутністю належних умов для застосування відпрацьованих рейтингових методик високорозвинених країн;
- проблемністю створення рейтинговими агентствами власної достовірної інформаційної бази про банки;
відсутністю підтримки з боку НБУ та інших державних структур і їх сприяння становленню інфраструктури ринку інформаційних послуг.
57. Види рейтингів банків.
У міжнародній практиці існують різні типи узагальненої оцінки діяльності банків.
За призначенням рейтинги можна розділити на такі, що:
1) призначені інформувати будь-яких учасників фінансового ринку (уніфіковані);
2) орієнтовані тільки на його професійних учасників (диференційовані). До першої групи можна віднести інтегральні рейтинги А. Альтмана, В. Кромонова.Є. Ширінської, А. Гуревича. До другой групи- рейтинги «CAMELS» НБУ, О.Шматова тощо.
За методом вирахування рейтинг банків поділяється на:
1) номерний:
2) бальний:
3) індексний.
Номерна система рейтингу розрахована на слабо деталізовану методику з невеликим охопленням факторів, що впливають на фінансовий стан банку, та мають невелику шкалу критеріальних значень, її зміст полягає у присвоєнні кожному з показників, що узагальнюють фінансовий стан банку, певного місця у рейтингу банків. Як правило, номерний рейтинг будують за об'ємними показниками банківської діяльності.
Для побудови рейтингу в рамках більш складних методик використовують бальну систему. Вона дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоєні йому за кожним з оціночних показників.
Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити належність останнього до тої чи іншої групи банків.
Індексний метод побудови рейтингу зустрічається відносно рідко.
При його використанні вираховують індекс кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися відносно базових даних чи середніх значень, розрахованих за ряд періодів (років). Після складання індексів за окремими показниками переходять до розрахунку комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індекси за їх часткою в сукупності. Рейтинг орієнтується не на статистичні значення, а на показники, що ранговані з врахуванням ризику.
З точки зору характеристики фінансової діяльності рейтинги банків можна розбити на два види:
1) оцінка кількісних (об'ємних) показників:
2) оцінка якісних показників.
Метою оцінки кількісних параметрів банку є визначення масштабів розвитку діяльності окремих банків та банківської системи загалом. Цей критерій оцінки зумовлений потребою суспільства знати рівень, розвитку банківської системи країни як віддзеркалення розвитку її економіки.
Масштаби розвитку банківської діяльності, основу яких становлять депозитні та кредитні операції, відображають обсяги виробництва, обігу та споживання, розвиненість внутрішнього ринку, рівень економічного потенціалу країни загалом.
Необхідність, оцінки об'ємних показників діяльності банку зумовлена також потребою клієнтів знати, в який банк їм доцільніше звернутися за послугами. Відомо, що сильний клієнт зацікавлений у великому за масштабами банку, середній клієнт в середньому банку і дрібний клієнт в невеликому банку. В результаті класифікація банків за об'ємними показниками передбачає їх оцінку саме за критерієм значущості клієнтів.
До числа об'ємних показників можна віднести: обсяги сумарних активів, виданих кредитів, залучених депозитів, власного консолідованого баланcy. За цими показниками, як правило розставляють банки за рангом, тобто за номерами місць. Це робитъ рейтинг доступним для аналітичного використання широкими колами зацікавлених осіб.
58.Рейтингова оцінка загального стану та стабільності банківської системи "CAMELS".
Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS, полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Метою оцінки діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України і вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану.
Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.
Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку.
3дійснення такого аналізу можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними.
Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:
1 ) достатність капіталу (С );
2) якість активів (А );
3) менеджмент (М);
4) надходження (Е);
5) ліквідність (L);
6) чутливість до ринкового ризику (S ).
Рейтинг банку, визначений за системою "САMELS" , є власністю Haцioнaльного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підтягає опублікуванню в засобах масової інформації.
За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою оцінкою, а оцінка "5" - найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.
Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.
Банки,що отримали комплексну рейтингову оцінку "1" або "2",є надійними за всіма показниками, здатними протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.
Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "3", мають суттєві недоліки і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.
Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку "4" або "5", мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії cлужби банківського нагляду.
Порядок погодження та затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за результатами інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента), яку проводять працівники центрального апарату Національного банку, включає такі послідовні дії:
а) управління інспектування банків Департаменту інспектування та моніторингу банків передає звіт про комплексне інспектування (довідку) до Управління моніторингу банків, яке на основі звіту про інспекційну перевірку (довідки) готує письмовий висновок щодо інформації, викладеної у звіті про інспекційну перевірку (довідці), у тому чисті щодо погодження/непогодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи);
б) обговорення висновків інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента) та рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за участю керівників управлінь інспектування та моніторингу банків, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за відповідним банком;
в) погодження рейтингу (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Департаменту інспектування та моніторингу банків (його заступником);
г ) здійснення доповіді і погодження висновків і результатів інспекційної перевірки (у тому числі рейтинг банку) та перевірки окремого компонента рейтингової системи за участю директорів відповідних департаментів банківського нагляду, Департаменту інспектування та моніторингу банків та керівників його управлінь, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за цим банком. Підсумком доповіді має бути виставлення оцінки інспекційній групі загалом та погодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Генерального департаменту банківського нагляду (його заступником);
д) надання звіту про інспекційну перевірку та рейтингу банку із доповідною запискою, в якій викладаються висновки обговорення та надаються пропозиції щодо доцільності/недоцільності застосування до банку заходів впливу (у разі наявності підстав) заступнику Голови Національного банку України.
Якщо працівники центрального апарату Національного банку України здійснили інспекційну перевірку банку (перевірки окремого компонента рейтингової системи), нагляд за діяльність якого здійснює територіальне управління Національного банку, то протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) відповідному територіальному управлінню Національного банку України надсилають звіт про інспекційну перевірку (довідка) та рейтинг (рейтингова оцінка) банку для подальшого нагляду та роботи з банком з метою встановлення контролю за виправленням порушень, виявлених під час комплексної інспекційної перевірки
59. Роль маркетингу в функціонуванні банків і механізм реалізації стратегії банківського маркетингу.
60.Процес розробки стратегії банківського маркетингу.
61. Фінансовий менеджмент у банку, його функції та елементи.
Фінансовий менеджмент у банку – система менеджменту, яка передбачає цілеспрямований вплив на банківські операції, шляхом використання таких інструментів, як: аналіз, планування, регулювання, контроль.
Під цілеспрямованим впливом розуміється вплив у рамках визначених заздалегідь передбачених параметрах ліквідності, ризику та прибутковості. Відповідно роль фінансового менеджменту полягає в науковому обґрунтуванні процесу управління фінансовими потоками банку.
Структурними елементами фінансового менеджменту є фінансові служби, завданням яких являється організація скоординованого процесу їх управління, за допомогою планових завдань клієнтів, меж, пропорцій, параметрів для окремих видів операцій, виконання яких для всіх підрозділів є обов’язковим. Очолює дані служби фінансовий директор.
Основними ланками фінансового менеджменту є:
Об’єкти фінансового менеджменту;
Суб’єкти фінансового менеджменту;
Функції фінансового менеджменту;
Основні благи цих функцій;
Інформаційна база фінансового менеджменту.
Об’єктами фінансового менеджменту в банку є:
Операції банку, а саме:
Формування капіталу банку;
Активні та пасивні операції;
Комісійно-посередницькі операції.
Ліквідність та фінансові результати, а саме:
Відсотковий;
Ліквідний.
Фінансовий результат:
Доходи;
Видатки;
Прибуток.
Оподаткування.
Суб’єктом фінансового менеджменту є: комплекс підрозділів, які за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечують ефективне управління фінансування в банку. До них належать: статистичні служби, служби планування, казначейство, служби контролю. Очолює ці служби фінансовий менеджмент.
Фінансовий менеджмент є однією з підсистем менеджменту банку і об’єднує в собі такі функції:
Фінансове планування;
Фінансовий аналіз;
Регулювання;
Фінансовий контроль, який розглядається стосовно управління фінансами.