ВСТУП
Процес праці як цілеспрямована діяльність людей є необхідною умовою існування і розвитку людського суспільства, а люди, які виробляють матеріальні блага, становлять головну продуктивну силу суспільства.
Статистика праці — суспільна наука, яка вивчає склад і структуру трудових ресурсів, ступінь їх використання в процесі суспільного виробництва, ступінь використання робочої сили і робочого часу в процесі виробництва в нових економічних умовах. Велика увага приділяється вивченню робочого місця. Розглядаються методологічні питання визначення поняття «робоче місце», пропонується статистична оцінка ефективності функціонування робочих місць у часі, наведена система статистичних показників аналізу робочого місця у вартісному виразі та методика їх розрахунку. У посібнику особлива увага приділяється вивченню продуктивності праці як в натуральному, так і у вартісному виразі, розглядаються статистичні методи дослідження чинників, які впливають на рівень продуктивності праці. Аналізуються питання заробітної плати та витрат на робочу силу. Подаються концептуальні положення щодо визначення реальної заробітної плати. У посібнику розглядаються основні положення формування агрегованої системи показників статистики праці, основні статистичні показники, що використовуються для забезпечення інформаційного моніторингу процесів ринку праці України.
Системи показників статистики праці розглядаються згідно з міжнародними нормами та стандартами Міжнародної організації праці та ООН. Такий підхід дасть змогу, з одного боку, повніше охарактеризувати ситуацію, що склалася в економіці України (з погляду основних даних про статистику праці) у перехідний період, а з іншого — провести її порівняльний аналіз із ситуацією в інших державах. Знайомство з рекомендованим навчальним посібником надасть можливість майбутнім фахівцям самостійно вивчити «Статистику праці», допоможе їм оцінити окремі ситуації у сфері праці, вирішувати комплексні економічні проблеми як на макрорівні, так і на рівні підприємства.
З метою найкращого засвоєння матеріалів зі статистики праці посібник містить теоретичні питання, тести і практичні завдання в усіх розділах. Крім того, даються роз’яснення щодо складання статистичної звітності та статистичних показників зі статистики праці. У посібнику наведено список рекомендованої літератури і додатки.
Автор висловлює подяку тим, хто допомагав у створенні цього посібника, рецензентам.
Особлива подяка співробітникам відділу статистики праці НДІ Держкомстату України за надані матеріали.
РОЗДІЛ 1
ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
1.1. Предмет статистики праці.
1.2. Методи статистики праці.
1.3. Завдання статистики праці.
1.4. Основні джерела статистики праці.
1.5. Основні форми державної статистичної звітності з праці.
1.1. ПРЕДМЕТ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
Статистика праці — суспільна наука, котра вивчає кількісну сторону масових явищ та процесів, які відбуваються під час праці, з метою виявлення якісних особливостей, взаємозв’язків та закономірностей.
Статистика праці вивчає чисельність, склад, розподіл і відтворення трудових ресурсів, ступінь їх використання у процесі суспільного виробництва, виявляє резерви робочої сили, що не використовується в суспільному виробництві; визначає ступінь залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво і вивчає чисельність та склад зайнятих в економіці, ступінь використання робочої сили та робочого часу в процесі виробництва.
Продуктивність праці також є предметом постійного вивчення статистики праці. Статистика праці вивчає рівень та динаміку продуктивності праці, чинники, що спричиняють зміни продуктивності праці, вплив зростання продуктивності праці на зміну обсягу виробленої продукції, на показники собівартості продукції.
Велику увагу приділяє статистика праці вивченню оплати праці. При цьому розглядаються фонди оплати праці, рівень і динаміка цих показників, шляхи їх якнайправильнішого використання.
Водночас з вивченням динаміки середньої заробітної плати досліджується динаміка продуктивності праці.
Усі перелічені показники розглядаються у зв’язку з показниками фінансової діяльності підприємств та галузей економіки.
Статистика праці вивчає рівень життя населення, який є найважливішою умовою розширеного відтворення трудових ресурсів.
Проблеми статистики праці досліджуються в міжнародному масштабі, у масштабі всієї економіки, областей, економічних районів і т. д., а також в окремих галузях економіки, окремих підприємствах, установах, організаціях, ланках виробництва.
Оскільки предмет статистики праці як суспільної науки — явища й процеси, що відбуваються у сфері праці, яка є не галуззю економіки, а головною умовою існування людського суспільства, то статистика праці не належить до галузевих статистик. Це самостійна наука, що має свій предмет та метод, свою систему показників, що дає змогу вести дослідження як у будь-якій галузі економіки, так і в цілому в економіці.
Водночас вона органічно входить до складу будь-якої галузевої статистики (статистика праці в промисловості, статистика праці в сільському господарстві, статистика праці в будівництві та ін.) як один з найважливіших розділів.
Комплексний розгляд питань галузевих статистик, включаючи питання статистики праці даної галузі, дає можливість найбільш широко, всебічно охарактеризувати роботу кожної конкретної галузі економіки.
Об’єктом дослідження статистики праці є трудові ресурси,а одиницею спостереження — головним чином, підприємства та установи сфери матеріального виробництва й невиробничої сфери будь-якої форми власності.
1.2. МЕТОДИ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
Статистика праці – наука суспільна, а тому вона базується на діалектичному й історичному матеріалізмі, основним її методом є діалектичний метод пізнання дійсності.
Однією з головних умов діалектичного методу є об’єктивність розгляду суспільних явищ. В основі розвитку суспільства лежать суспільні, незалежні від волі та свідомості людини, закони. У своїй діяльності людина повинна вивчати внутрішні закономірності розвитку явищ, пізнавати ці закони й свідомо використовувати в інтересах трудящих.
У умовах формування ринкових відносин необхідна повна, достовірна, всебічна характеристика кожного явища, що вивчається. Непомічання цього важливого принципу діалектичного методу пізнання дійсності веде до волюнтаризму.
Діалектичний метод потребує розгляду явищ, що вивчаються, у їх розвитку й взаємозв’язку, виявлення в них нових сторін та тенденцій. Діалектичний метод є найважливішим правилом наукового вивчення взагалі та діалектики як такої.
Щоб дійсно знати предмет, явища, необхідно вивчати всі його сторони, усі зв’язки з урахуванням їх рухомості та змінності. Вивчаючи те чи інше явище у сфері праці, потрібно розглядати його розвиток, зміни, зв’язок з іншими економічними явищами. Одна з найважливіших вимог до статистики праці полягає в необхідності вивчати працю залежно від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу суспільного розвитку.
Діалектичний матеріалізм вчить, що наростання кількісних змін у процесі розвитку суспільних відносин веде до корінних якісних змін. Статистика праці фіксує особливості переходу кількісних змін у якісні у сфері праці, вимірює ці зміни, визначає їх чинники. Усі зміни розглядаються як вияв боротьби протилежностей, боротьби між старим та новим.
Успішна реалізація поставлених завдань значною мірою визначається ступенем використання трудових ресурсів країни. Статистика праці, використовуючи свої специфічні методи вивчення, знаходить шляхи найефективнішого використання трудових ресурсів і в такий спосіб робить свій внесок у вирішення завдань прискорення соціально-економічного розвитку країни.
Базуючись на діалектичному методі пізнання, статистика розробляє власні специфічні методи дослідження. До них належать: метод відносних та середніх величин, індексний метод, балансовий метод. Широко використовуються в статистиці праці математичні методи аналізу: кореляційний, дисперсійний тощо.
Основною формою статистичного спостереження є звітність підприємств та установ виробничої і невиробничої галузей, яку вони складають на підставі даних первинного обліку та регулярно надають органам державної статистики.
Крім того, значну частину статистичних даних у сфері праці збирають шляхом проведення спеціальних одноразових статистичних обстежень (вибіркових або повних), які здійснюються періодично. Наприклад, проводяться одноразові обстеження чисельності робітників та службовців за загальним стажем роботи, облік чисельності спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих в економіці, облік професійного складу робітників за галузями економіки та ін.
Нарешті, статистика праці використовує дані галузевих статистик (статистика промисловості, сільського господарства, будівництва, демографічна, бюджетна тощо).
1.3. ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
На різних етапах розвитку ринкової економіки перед статистикою праці постають особливі конкретні питання. Як уже зазначалось, у сучасних умовах важливу роль відіграють завдання характеристики ефективності використання трудових ресурсів, виявлення резервів її підвищення. До основних завдань статистики праці нележать:
Вивчення наявності, складу, розподілу, ефективності використання трудових ресурсів.
Дослідження робочого й неробочого часу; процесу скорочення ручної та важкої, а також некваліфікованої праці; удосконалення показників, що характеризують використання робочого часу.
Вивчення рівня, динаміки, чинників і резервів підвищення продуктивності праці з метою прискорення його темпів у різних секторах економіки та в економіці в цілому; аналіз виконання норм виробітку.
Вивчення оплати праці, а саме: складу фонду заробітної плати, шляхів раціонального використання фонду і диференціації заробітної плати; аналіз динаміки середньої заробітної плати, її співвідношення з темпом зростання продуктивності праці.
Дослідження життєвого рівня населення; удосконалення системи показників, що характеризують рівень життя населення; удосконалення статистики домашніх господарств як важливого джерела інформації про рівень життя окремих соціальних груп та всього населення. Вивчення показників рівня життя має вестися в тісному зв’язку з показниками виробництва й продуктивності праці.
Розроблення й удосконалення методів визначення показників, що характеризують умови та охорону праці, діяльність професійних спілок.
Вивчення пропорцій у сфері відтворення й використання трудових ресурсів — побудова та аналіз звітного балансу праці.
Удосконалення методології розрахунку та аналіз системи показників статистики праці з метою найповнішого відображення ефективності використання трудових ресурсів, збільшення продуктивності праці і добробуту населення. Це, у свою чергу, потребує удосконалення звітності й розроблення нових показників.
Перехід до нових форм господарювання, прийняття Законів України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», а також ратифікації Україною в 1991 р. Конвенції МОП № 160 (1985 р.) «Про статистику праці» зумовили необхідність створення загальнометодологічних та організаційних засад національної статистики праці з метою адекватного відображення нових явищ та процесів, які відбуваються в суспільстві, на ринку праці, відповідно до міжнародних стандартів та запровадження їх моніторингу.
Процес реформування передбачає вдосконалення інформаційної бази системи показників; методів збирання, технології обробки, аналізу та методології розповсюдження даних.
Пріоритетними напрямами роботи в галузі статистики праці визначено:
створення та вдосконалення методів вимірювання та аналізу економічної активності населення;
приведення у відповідність до міжнародних стандартів структури витрат на оплату праці;
розроблення методики вивчення реальної заробітної плати;
розроблення методики обліку витрат на робочу силу та визначення її фактичної вартості за галузями економіки;
створення української класифікації професій тощо.
1.4. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
У країнах з ринковою економікою дані отримують з різних джерел, які різняться залежно від типу та ступеня деталізації, охоплення, періодичності, концепцій та визначень, покладених в основу очікуваної інформації, а також одиниць виміру, вартості отримання і якості інформації, своєчасності результатів. Узагалі, статистичні дані з праці отримують з трьох основних груп джерел.
1. Перепис населення та обстеження домашніх господарств:
перепис населення та житла;
вибіркові обстеження робочої сили;
вибіркові обстеження доходів і витрат домашніх господарств;
вибіркові обстеження зайнятості в неформальному секторі.
2. Перепис і обстеження підприємств/одиниць виробничої діяльності:
перепис підприємств/одиниць виробничої діяльності;
вибіркові обстеження зайнятості і заробітної плати;
вибіркові обстеження заробітної плати за професіями та кількістю вакантних місць;
вибіркові обстеження зайнятості в неформальному секторі.
3. Адміністративні джерела:
записи (реєстри) служби зайнятості;
реєстри страхування на випадок безробіття;
документація служб соціального забезпечення;
відомості про заробітну плату в державному секторі та особисті листки обліку кадрів;
відомості податкової інспекції;
записи інспекції праці;
облікові списки членства в організаціях робітників і підприємців.
З огляду на те, що система збирання даних у країнах з адміністративно-командною економікою переважно базувалася на безперервній обов’язковій звітності, що охоплювала всі одиниці господарської діяльності державного сектору економіки, наступним завданням статистики праці стало впровадження зовсім нових джерел збирання даних, спроможних охопити як державний, так і приватний сектори економіки.
За визначенням, джерела групи 1 і 2 потребують відповідно проведення регулярних вибіркових обстежень домашніх господарств і підприємств/одиниць виробничої діяльності. На практиці це означає перехід від системи суцільної статистичної звітності до нової системи отримання даних, що базується на сучасних засобах ведення статистичних робіт, включаючи методи випадкового формування вибірки для збирання первинної інформації.
У національній статистичній практиці, як і в країнах колишнього СРСР, основним джерелом відомостей про склад робочої сили та її характеристики була інформація підприємств, установ та організацій. Офіційно безробіття до 1991 р. не існувало.
У наш час в Україні система збору інформації реформується шляхом упровадження нових сучасних методів статистичного вимірювання на вибірковій основі замість суцільних спостережень. Статистика праці сьогодні є інтегрованою системою показників, які ґрунтуються на таких джерелах інформації:
державна статистична звітність (місячна, річна) підприємств, установ та організацій;
вибіркові анкети обстеження промислових підприємств;
державна статистична звітність (місячна, квартальна) служб зайнятості населення;
вибіркові обстеження домашніх господарств.
Важливим кроком до підвищення інформаційного рівня статистичної інформації є впровадження сучасних технологій її обробки. Це дасть змогу ефективніше використовувати первинну звітність, застосовуючи на її основі додаткові групування, розрахунки, оцінки, що сприятиме поглибленню аналізу та розширенню програми публікацій. Реалізація вищеназваних напрямів дає змогу покращити забезпеченість статистичною інформацією як основних її користувачів, так і громадськості з питань економічної активності населення, зайнятості, безробіття, професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, її вартості, тривалості робочого часу тощо.
1.5 ОСНОВНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ СТАТИСТИЧНОЇ ЗВІТНОСТІ З ПРАЦІ
У 2001 р. в Україні існувало 25 форм державної звітності з праці, які містять 13,6 тис. показників. Збір та розробка 11 (44 %) форм централізування в органах державної статистики (2,1 тис. (15,4 %) показників. Більша частина нецентралізованих форм статистичної звітності (90 % показників) збираються державними службами зайнятості і стосуються питань зареєстрованого безробіття та працевлаштування громадян.
Інформація зі статистики праці широко використовується на всіх рівнях для аналізу соціально-економічного стану, публікується в тематичних, відомчих та міжнародних стандартах, виданнях, а також надається користувачам на їх запити.
У даний час система показників з питань статистики праці є оптимальною з точки зору задоволення потреб користувачів. Розширення її відбувається за окремими дорученнями уряду.
З іншого боку, перехід до міжнародних стандартів у галузі статистики праці потребує запровадження нових обстежень. З метою ефективного витрачання коштів та оптимізації звітного навантаження на підприємства зазначені обстеження плануються на вибірковій основі. Так, у статистичну практику введено вибіркове обстеження вартості робочої сили, а також планується обстеження структури заробітної плати.
Плануються зміни форм статистичної звітності, зокрема№9-ДС «Розподіл чисельності працівників державної служби, які займають посади керівників і спеціалістів». Планується відмінити форми №1-ПВ термінова (місячна) «Звіт з праці» та№1-ПВ (заборгованість) «Звіт про стан заборгованості» в існуючому вигляді, натомість запроваджуються нові форми державної статистичної звітності «Звіт з праці» №1-ПВ термінова (місячна) та №1-ПВ (квартальна). Фактично ці дві форми містять таку саму кількість показників, що й форми, які передбачається відмінити. Принциповим є те, що замість двох форм місячної звітності запроваджується одна, це значно спрощує систему збору й обробки інформації та зменшує витрати праці підприємств. Така система поточного спостереження дасть змогу посилити контроль за потоками та якістю інформації, особливо на територіальному рівні, а також підвищити рівень її використання, і забезпечити економію коштів та скоротити трудовитрати на збір і обробку даних.
Щодо нецентралізованої статистичної звітності, що збирається і розробляється органами Державної служби зайнятості, внесення змін до форм звітності можливо після прийняття нової редакції Закону України «Про зайнятість населення».
Кількість форм державної статистичної звітності з праці та пропозиції щодо її зменшення наведені в додатках 1, 2.
РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ АГРЕГОВАНОЇ СИСТЕМИПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
2.1. Роль міжнародної організації праці.
2.2. Проблеми інтеграції національної економіки у світову.
2.3. Рекомендовані системи показників статистики праці.
2.4. Вимоги, які ставляться до показників статистики праці.
2.1. РОЛЬ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
Починаючи з 1989 р. Бюро статистики МОП (ILO Bureau of Statistics) бере активну участь у допомозі країнам Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР під час перегляду та реформування їх систем статистики праці з метою задоволення потреб, що виникають у процесі переходу до ринкової економіки.
Спільний семінар ООН/МОП: «Економічна статистика в переписах населення та житла, в обстеженнях домашніх господарств» (Москва, листопад 1990 р. ), заклав фундамент майбутніх змін у країнах перехідного періоду як з точки зору статистичного мислення взагалі, так і підходів до методології збирання та аналізу статистичних даних.
Цей семінар, а також Міжнародна конференція МОП: «Перебудова статистики праці в країнах перехідного періоду: перші результати та нові завдання» (Мінськ, 31 серпня—2 вересня 1994 р.) стали двома значними міжнародними подіями, що підштовхнули розвиток нових національних систем статистики праці в країнах перехідного періоду. Конференцію було організовано Міжнародною організацією праці спільно з Міністерством праці та соціального захисту і Міністерством статистики та аналізу Республіки Білорусь у рамках всесвітніх ювілейних заходів до 75-ї річниці створення МОП та 50-ї річниці від дня прийняття «Філадельфійської декларації».
У поточний період програма МОП з технічної допомоги та співробітництва в галузі статистики праці поширюється на такі 27 країн:
Центральна та Східна Європа: Албанія, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Угорщина, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Чеська Республіка.
Колишній СРСР: Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна, Естонія.
Інші регіони: Монголія.
Програма запроваджується за такими напрямами статистики праці: а) статистика робочої сили (зайнятість, безробіття та неповна зайнятість, зайнятість у неформальному секторі); б) статистика заробітної плати та вартості витрат на робочу силу; в) класифікації занять і статусу в зайнятості.
Головне завдання допомоги МОП полягає у сприянні країнам перехідного періоду в справах запровадження міжнародно визнаних концепцій та визначень, перегляду національних систем статистики праці та впровадження методів збирання даних, що базуються на вибіркових обстеженнях домашніх господарств і підприємств/одиниць виробничої діяльності, а також створення нових національних класифікацій, побудованих на базі міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88) і Міжнародної класифікації статусу в зайнятості (МКСЗ-93).
Основні форми технічної допомоги такі:
Направлення спеціалістів для організації співробітництва та/або надання консультативної допомоги з конкретних питань.
Національні, регіональні та міжнародні семінари для статистиків і економістів праці.
Організація індивідуального короткотермінового навчання в статистичних органах країн Заходу.
Підготовка методологічних та технічних посібників з міжнародних визначень і методів збирання статистичних даних.
Навчання спеціалістів на спеціальних курсах МОП, організованих за різними напрямами статистики праці.
Однією з пріоритетних форм сприяння перебудові статистики є переклад відповідної методологічної документації МОП на мови країн перехідного періоду.
З 1989 р. і дотепер Бюро статистики МОП влаштувало 12 регіональних семінарів і робочих зустрічей, взяло участь в організації та проведенні 20 семінарів спільно з іншими міжнародними організаціями, провело близько 80 консультативних місій та прийняло спеціалістів з 20 країн перехідного періоду, які відвідали Бюро з метою ознайомлення з його роботою або короткотермінового навчання. Аби вдосконалити загальну координацію допомоги й упровадження концепцій та визначень у країнах Центральної і Східної Європи та колишнього СРСР, МОП тісно співпрацювала з Євростатом і Керівним комітетом з координації технічної допомоги в галузі статистики країнам колишнього СРСР, брала участь у роботі міжнародних зустрічей, семінарів та нарад, де йшлося про проблеми статистики праці.
Слід зазначити, що навчання статистиків уважається МОП одним з головних напрямів технічної допомоги. З огляду на це, в період з вересня 1992 р. до листопада 1994 р. Бюро статистики МОП влаштувало й провело три тижневих навчальних семінари, присвячених проблемі «Статистика праці в інформаційних системах для соціальної політики в країнах з ринковою економікою», що відбулися в м. Вільнюс, Литва (для спеціалістів з Естонії, Латвії та Литви), у м. Одеса, Україна (для спеціалістів з Білорусі, Молдови, Російської Федерації та України), а також в м. Алмати, Казахстан (для спеціалістів з Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Монголії, Таджикистану та Узбекистану). У вересні 1994 р. МОП влаштувала в м. Анкара спільно з Державним інститутом статистики Туреччини, 4-тижневий курс навчання зі статистики праці для статистиків з Албанії, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. У вересні/жовтні 1996 р. спеціалісти Бюро статистики МОП підготували та прочитали курс лекцій зі статистики робочої сили в рамках десятиденного курсу навчання статистиків праці, організованого в м. Братислава, Словаччина, спільно з ЄЕК ООН, за фінансової підтримки Регіонального відділення ПРООН для країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР (для фахівців з 12 країн Центральної та Східної Європи, а також Латвії, Литви й Естонії). У вересні 1998 р. подібний курс навчання було організовано в м. Києві для фахівців з 12 країн-членів СНД, під час якого також пройшли навчання спеціалісти з Латвії, Литви та Естонії.
Загалом Бюро статистики МОП змогло охопити влаштованими ним програмами навчання всі 27 країн перехідного періоду, за якими пройшли навчання близько 300 спеціалістів.
Крім зазначеної вище програми навчання, Бюро надавало консультативну допомогу за такими напрямами статистики праці:
Обстеження робочої сили.
Класифікація осіб, що перебуваютьу тривалій неоплачуваній відпустці.
Статистика заробітної плати та вартості витрат на робочу силу.
Побудова нових національних класифікацій занять.
Обстеження робочої сили. Експерти МОП здійснили консультативні місії до таких країн: Росії (двічі в 1992 р. з метою підготовки до пілотного обстеження робочої сили та в 1993 р. з метою проведення великомасштабного ОРС); України: слід зазначити, що в рамках Меморандуму про співробітництво, підписаного між Бюро статистики МОП, Держкомстатом і Міністерством праці та соціальної політики України в листопаді 1991 р., від часу підписання Меморандуму до 1998 р. включно, фахівці МОП 15 разів відвідали відповідні статистичні служби цієї країни та надали практичну допомогу за такими напрямами: підготовка, проведення й удосконалення ОРС; підготовка і проведення обстеження зайнятості в неформальному секторі; підготовка та проведення обстеження з питань трудової участі дітей та підлітків; Болгарії (грудень 1991 р., липень і жовтень 1992 р., квітень 1993 р. і лютий 1994 р.); Словенії (жовтень 1993 р.); Азербайджану (листопад 1993 р. і 1994 р.); Білорусі (листопад 1993 р., вересень 1994 р. і червень 1995 р. з метою підготовки та тестування пілотного ОРС); Естонії (лютий, жовтень 1995 р., а також травень 1998 р.); Казахстану (березень і червень 1994 р. з метою вивчення можливості проведення пілотного ОРС); Латвії (лютий і жовтень 1995 р. з метою підготовки до пілотного та великомасштабного ОРС); Македонії (1996—1998 рр.), Молдови (лютий 1993 р. з метою підготовки до пілотного ОРС); Хорватії (червень 1995 р.). Крім цього, для спеціалістів з Росії та України було організовано курс практичного навчання з планування, підготовки та проведення ОРС у національних статистичних службах Норвегії (1991 р.) та Німеччини (1991 р. і 1992 р.), для спеціалістів з Грузії з цих же питань — у Бюро статистики праці США (1997 р. і 1998 р.), а також навчання для спеціалістів з України з питань проведення обстеження зайнятості в неформальному секторі —у Національному інституті географії та статистики Бразилії (1997 р.)
Класифікація осіб, що перебувають у тривалій неоплачуваній відпустці. У 1993 р. МОП уклала договір з експертом з Чеської Республіки на проведення дослідження з метою з’ясування статусу та національної практики країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР щодо підходу до тлумачення окремих показників зайнятості та безробіття, зокрема, до врахування осіб, що перебувають у таких відпустках:
а) відпустка для догляду за дитиною (для матері або батька);
б) навчальна відпустка;
в) неоплачувана відпустка з ініціативи працівника;
г) неоплачувана відпустка з ініціативи адміністрації.
З урахуванням висновків експерта МОП, а також наступної роботи, проведеної фахівцями Бюро статистики МОП, було скликано спільну нараду під назвою «Статистичний облік осіб, що перебувають у тривалих відпустках різного виду, з огляду на міжнародні визначення зайнятості та безробіття» (Прага, 15—17 листопада 1995 р.). Нарада ухвалила ряд відповідних рекомендацій, що дали змогу проводити класифікацію осіб, які перебувають у тривалих відпустках, за статусом у зайнятості: «зайняті», «не повністю зайняті», «безробітні», «економічно неактивні». Рекомендації наради стисло викладені у відповідному розділі даної глави; повний текст рекомендацій опубліковано в «ILO Bulletin of Labour Statistics» (1996. — N 1). Рекомендації було остаточно затверджено на 16-й Міжнародній конференції статистиків праці (м. Женева, 6—15 жовтня 1998 р.) та опубліковано в «ILO Bulletin of Labour Statistics» (1999. — N 1).
Статистика заробітної плати та вартості витрат на робочу силу. У рамках цієї програми технічної допомоги Бюро статистики МОП провело, зокрема, семінар, під час якого йшлося про широке коло питань щодо створення нових систем статистики заробітної плати та вартості витрат на робочу силу, а також методи збирання даних, покладені в їх основу (Прага, листопад 1991 р.). Другий семінар на цю тему було влаштовано урядом Німеччини за участю МОП у Берліні (лютий 1993 р.). Бюро статистики МОП також брало участь у розробці обстежень вартості витрат на робочу силу в Словенії (вересень 1993 р.); Україні (травень 1993 р.); Казахстані (червень 1994 р.); та опосередковано в Росії, у співпраці з Інститутом статистики та економічних досліджень Франції (червень 1994 р.). Бюро статистики також надало допомогу під час організації обстеження гнучкості праці в Росії (вересень 1991 р.) та Україні (січень, березень 1994 р.). Для спеціалістів з України в жовтні 1993 р. було влаштовано тижневий курс практичного навчання з організації вибіркових обстежень підприємств/одиниць виробничої діяльності в Центральному бюро статистики Нідерландів і стислий курс статистики заробітної плати в Бюро статистики МОП (травень 1995 р.).
Класифікація занять. Участь МОП у сприянні розробленню та побудові нових класифікацій занять у країнах перехідного періоду полягала в організації таких заходів: семінар з адаптації Всесоюзного класифікатора професій до МСКЗ-88 (Москва, жовтень-листопад 1989 р.), влаштований спільно з Державним комітетом з питань праці СРСР; семінар, присвячений ролі національних класифікаторів професій країн Центральної та Східної Європи в перебудові економіки (грудень 1990 р. м. Женева). Це був перший широкий міжнародний форум, де закладено основні принципи розроблення міжнародних класифікацій занять у країнах перехідного періоду. На робочій зустрічі, організованій спільно Міждержавним комітетом статистики СНД та МОП (м. Москва, листопад 1995 р.), її учасники ухвалили резолюцію щодо структури та змісту МСКЗ-88 (версія СНД), а також механізму подальшої роботи щодо створення сумісних з нею національних класифікацій занять в окремих країнах—членах СНД. Крім цього, консультації щодо побудови нових класифікацій занять також проводилися для колишньої Чехословаччини (квітень 1991 р.), Угорщини (вересень 1992 р.), Болгарії (листопад 1992 р.), України (травень 1993 р.), Російської Федерації (травень 1993 р.), Словенії (листопад 1993 р. і листопад 1994 р.), Киргизстану (листопад 1993 р. і квітень 1994 р.) та Хорватії (листопад 1994 р.).
Укладено також угоди в рамках співробітництва з рядом інших країн перехідного періоду, включаючи Узбекистан (липень 1993 р.), Туркменістан (березень 1994 р.), Хорватію (березень 1994 р.), Македонію (червень 1994 р.), Вірменію (листопад 1994 р.), Таджикистан (грудень 1994 р.) і Грузію (березень 1996 р.). Спеціальна програмна подорож з метою підготовки програми співробітництва була здійснена в серпні 1996 р. до Боснії та Герцеговини.
Ці зусилля дали змогу МОП охопити своєю програмою технічної допомоги всі 26 країн перехідного періоду з Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР, а також Монголію. Це, у поєднанні з рішучим настроєм національних органів статистики, дає можливість багатьом країнам перехідного періоду здобути перші конкретні результати перебудови систем статистики праці. Наприклад, як уже зазначалося, частина з них розпочала використовувати новий статистичний інструментарій та нові методи отримання даних, що застосовуються в країнах з ринковою економікою. Інші країни ухвалили Державні програми перебудови національних систем статистики праці, які відповідають вимогам перехідного періоду, а також здійснюють перегляд практики отримання статистичних даних з огляду на міжнародні рекомендації.
Слід підкреслити, що технічна допомога МОП сягнула стадії, коли основні проекти технічної допомоги в галузі статистики мають своєю остаточною метою вироблення конкретних статистичних даних. Утім, успіх та втілення цих проектів залежать від наявності значних донорських ресурсів і спроможності спеціалістів національних органів статистики країн перехідного періоду сприйняти весь масив інформації протягом відносно короткого терміну, відведеного для втілення подібних проектів.
2.2. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВУ
Соціально-економічні зміни в житті нашої держави торкнулися всіх без винятку сторін суспільного життя. Відхід від адміністративно-командної системи господарювання й управління потребує докорінної перебудови та реконструкції економіки, створення власної моделі економічного розвитку, яка відображає особливості нашої держави, бо, як уже неодноразово підкреслювалось, не варто бездумно копіювати західну модель економіки. Те, що Захід пройшов за кілька століть, нам необхідно зробити максимум за одне-півтора десятиліття. І якщо брати до уваги сучасні особливості економіки України, її принципово інші структури виробництва, механізми енергозабезпечення, а це істотні відмінності, специфіку геополітичного становища, то очевидною є необхідність власної концепції реформування української економіки.
Однією зі складових економічних перетворень є інтеграція національної економіки у світову і, зокрема, європейську. На цьому шляху перед економікою України постає багато проблем. Найістотнішою є невідповідність форм обліку і звітності, методик розрахунку більшості показників, які характеризують ступінь економічного розвитку держави, прийнятим у більшості країн світової співдружності.
Ця проблема загострилась останнім часом, коли Україна стала налагоджувати економічні й політичні зв’язки з зарубіжними країнами. Однією з перших вимог потенційних іноземних партнерів було надання інформації про економічне становище в нашій країні. Водночас у зв’язку з несумісністю методик розрахунку показників та форм звітності ці вимоги в багатьох випадках виявилися незадоволеними, унаслідок чого було втрачено безліч можливостей для співробітництва. Ураховуючи таку ситуацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 326 від 4 травня 1993 р. «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».
На виконання цієї постанови відповідні установи розпочали розроблення нових форм обліку і звітності, які б відповідали прийнятим у міжнародній практиці, а також методик розрахунку показників, що характеризують економічну ситуацію в країні та сумірні з міжнародними аналогами.
Уже перші кроки в цьому напрямі виявили, що більшість економічних показників, які прийняті в міжнародній практиці, у нашій країні просто не розраховувались, а для багатьох навіть не збиралась необхідна інформація. Так, у міжнародних щорічних статистичних збірниках у розділі СРСР, а надалі Україна, Росія і Білорусь із семи показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці, розраховували і публікували лише один, тоді як більшість країн розраховувало і публікувало п’ять-шість показників.
Розглянемо деякі проблеми формування системи показників статистики праці і зайнятості згідно з міжнародними нормами та стандартами. Це один з найменш розвинених розділів вітчизняної статистики з точки зору сумісності з аналогічними показниками, які прийняті в інших країнах, оскільки більшість показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці в Конвенції про статистику праці № 160 від 1985 р. (далі — Конвенція), нашою статистикою не розраховувались.
Формуючи систему агрегованих показників статистики праці і зайнятості в Україні, за індикативну базу бажано прийняти показники і нормативи, які наведені в Конвенції і Рекомендаціях зі статистики праці № 170 від 1985 р. (далі — Рекомендації), бо держави, які надають інформацію в щорічні статистичні бюлетені Міжнародної організації праці й ООН, в основному дотримуються цієї класифікації.
Такий підхід дасть змогу, з одного боку, повніше охарактеризувати ситуацію, що склалася в економіці України, з погляду основних даних про статистику праці в перехідному періоді, а з іншого — провести порівняльний аналіз нашої країни з іншими державами.
Знайомлячись з публікаціями зі статистики праці і зайнятості в періодичних виданнях Міжнародної організації праці і ООН, не можна сказати, що всі без винятку країни, які публікують свої статистичні дані, суворо дотримуються положень Конвенції і Рекомендацій. Рекомендований характер цих показників закріплений у ст. 2 Конвенції розробляючи або переглядаючи поняття, визначення та методологію, що використовуються при зборі, обробці і публікації статистичних даних, передбачених Конвенцією, держави-учасники враховують норми і керівні принципи, які встановлені під егідою Міжнародної організації праці, а також у ст. 19 Рекомендацій: «…держави-учасники повинні враховувати міжнародні рекомендації зі статистики праці, які встановлені під егідою Міжнародної організації праці і відповідні рекомендації інших міжнародних організацій ... повинні проводити перегляд понять, визначень і класифікацій, що використовуються при підготовці статистики праці, відповідно до чинної Рекомендації, і, у разі необхідності, переглядати або поновлювати їх у міру перегляду відповідних міжнародних норм або керівних принципів» [35].
2.3. РЕКОМЕНДОВАНІ СИСТЕМИПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
Системи показників статистики праці і зайнятості не однакові в різних країнах за кількісним складом, але за якісним вони все ж таки в більшій чи меншій мірі орієнтуються на рекомендації Міжнародної організації праці. Наприклад, у щорічний бюлетень зі статистики праці за індексами споживчих цін надають інформацію 149 країн світу; кількості та складу економічно активного населення — 72 країни; зайнятості, безробіття, доходів домашніх господарств і відпрацьованого часу — 68 країн. Ці країни, крім надання офіційної інформації для публікації згідно зі ст. 19 (2) Рекомендацій, повинні подавати до публікації «огляди понять, визначень та класифікацій, що використовуються при підготовці статистики праці». Такі огляди публікуються у виданні Міжнародного бюро праці.
У наш час існує 7 випусків цього видання, які охоплюють всю систему показників статистики праці, що рекомендує Конвенція. Це, зокрема, такі випуски:
Індекси споживчих цін.
Зайнятість, оплата праці і відпрацьований час (обстеження підприємств).
Економічно активне населення, зайнятість, безробіття, оплата праці і відпрацьований час (обстеження домашніх господарств).
Зайнятість, безробіття, оплата праці й відпрацьований час (за офіційними даними).
Загальна кількість, економічно активне населення, зайнятість і безробіття (перепис населення).
Огляд доходів та видатків домашніх господарств.
Страйки та локаути.
Більшість показників статистики праці і зайнятості, що публікуються в цих виданнях для нашої економіки і статистики є новими — облік та аналіз зайнятості, безробіття, доходів видатків домашніх господарств, страйків і т. д.
Слід зауважити, що рекомендована система показників статистики праці і зайнятості являють собою агреговану систему, яка містить ряд показників, що характеризують рівень розвитку окремих країн і забезпечують можливість їх порівняння.
2.4. ВИМОГИ, ЯКІ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ
Головна вимога, що висовується до кожного з показників — підготовка його таким чином, щоб він характеризував країну в цілому. Класифікація інформації за кожним з показників у Рекомендаціях Міжнародної організації праці є індикативною і має визначатися статистичними органами кожної країни, виходячи з реальних можливостей і необхідності.
Поточна статистика економічно активного населення, зайнятості безробіття (де таке є) і, по можливості, видимої неповної зайнятості збирається не рідше одного разу на рік з обов’язковою класифікацією за статтю, якщо можливо, за віковими групами і галузями економічної діяльності.
Статистика структури і розподілу економічно активного населення готується з умовою її використання як базових даних. З метою задоволення довгострокових потреб у докладному аналізі цих показників статистичні дані про структуру і розподіл економічно активного населення слід збирати не рідше одного разу на 10 років та класифікувати за статтю, віковими, професійними групами чи рівнем класифікації, галузями економічної діяльності, географічними районами та статусом зайнятості (наприклад, підприємець, працівник, робітник не за наймом, робітник за наймом та ін.).
Поточна статистика середніх заробітків і середньої тривалості робочого часу (фактично відпрацьованого чи сплаченого) збирається один раз на рік і готується за всіма основними категоріями працюючих за наймом і класифікується за галузями економічної діяльності і за статтю, у відповідних випадках за розмірами підприємств і географічними районами, і, якщо можливо, за віковими, професійними групами чи рівнями класифікації.
Там, де це доцільно, готуються статистичні дані про погодинні ставки заробітної плати і тривалість робочого часу. Збирається вона один раз на рік і класифікується за галузями економічної діяльності, за статтю, віковими групами, професіями, а також за розмірами підприємств та географічними районами.
4. Статистичні дані про структуру та розподіл заробітної плати рекомендується збирати один раз на п’ять років і готувати з охопленням працюючих за наймом в основних галузях економічної діяльності згідно зі статтею Рекомендацій. Ці дані мають містити таку інформацію:
а) дані про заробіток і тривалість робочого часу (фактично відпрацьоване чи сплачене), що класифікуються за статтю, віковими групами, професіями (професійними групами чи рівнем кваліфікації), галузями економічної діяльності, розмірами підприємств і географічними районами;
б) про склад заробітків (основна зарплата, надбавка за надурочну роботу, плата за невідпрацьовані години, нагороди, премії), а також про тривалість робочого часу (фактично відпрацьованого чи сплаченого);
в) про розподіл працюючих за наймом залежно від розміру заробітків і тривалості робочого часу (фактично відпрацьованого чи сплаченого), що класифікується за основними характеристиками працюючих за наймом, таким як стать та вікова група.
5. Статистичні дані про вартість робочої сили збираються один раз на п’ять років і мають складатися з даних про розміри і склад вартості робочої сили за галузями економічної діяльності. У міру можливостей ці дані пов’язуються з даними про зайнятість та тривалість робочого часу.
6. Мета розрахунку індексів цін на споживчі товари — контроль динаміки цін на товари стосовно структури споживання основних груп населення чи населення загалом. За цими групами чи населенням у цілому слід розраховувати загальний індекс цін, що охоплює всі групи споживчих видатків. Розраховувати і публікувати цей індекс рекомендується щомісяця, але не менше одного разу на квартал. У споживчих видатках виділяють такі групи: продовольство, напої і тютюнові вироби, одяг і взуття, житло, паливо та освітлення.
7. Статистика видатків на ведення домашніх господарств, а по можливості, і доходів від ведення домашніх господарств готується за всіма категоріями і розмірами домашніх господарств. Такі дані збираються один раз на 10 років і згідно з Рекомендаціями мають забезпечувати:
а) докладні звіти про видатки;
б) по можливості, докладні звіти про доходи в розбивці за розмірами і джерелами доходів;
в) докладні звіти про їх склад в розбивці за статтю, віковими групами та іншими важливими характеристиками учасників домашніх господарств чи сімей;
г) звіти про видатки та, по змозі, про доходи в розбивці за розмірами та видами, класами видатків і класами доходів.
8. Статистика виробничого травматизму і, за можливістю, професійних захворювань збирається не рідше одного разу на рік і класифікується за всіма галузями економічної діяльності. Якщо є відповідні можливості, класифікація додатково проводиться за статтю, віковими групами, професіями, чи професійними групами чи рівнем кваліфікації та основними характеристиками підприємств.
9. Статистичні дані про трудові конфлікти збираються один раз на рік і готуються в розрізі галузей економічної діяльності.
Як бачимо, вимоги до системи показників досить високі. Для їх повного чи часткового виконання необхідно розвивати, а також в окремих випадках реформувати відповідну національну статистичну інфраструктуру. До складу, згідно з в Рекомендаціями мають входити такі основні елементи:
а) останні дані установ та підприємств з метою обстеження і перепису; такий реєстр має бути детальним, щоб можна було проводити вибірку установ та підприємств;
б) координовану систему проведення обстежень чи перепису установ та підприємств;
в) механізм проведення на національному рівні постійних та координованих серій обстеження домашніх господарств чи окремих осіб;
г) доступ для статистичних цілей, при необхідних гарантіях збереження конфіденційності, до даних адміністративного обліку (документація служб зайнятості, органів соціального забезпечення, служб інспекції праці тощо).
РОЗДІЛ 3
СТАТИСТИКА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
3.1. Поняття та склад трудових ресурсів.
3.2. Завдання статистики трудових ресурсів.
3.3. Основні показники статистики трудових ресурсів.
3.4. Методика розрахунку коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття.
3.1. ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
Трудові ресурси — це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в економіці. До трудових ресурсів належать:
1) населення в працездатному віці: чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 років, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп, та непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чоловіки 50—59 років, жінки 16—54 років);
2) населення, старше й молодше від працездатного віку, яке зайняте в економіці.
До населення в працездатному віці належать чоловіки у віці 16—59 років і жінки у віці 16—54 роки.
Вирішальну роль у трудових ресурсах відіграє працездатне населення в працездатному віці. Працездатне населення — це сукупність людей переважно робочого віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. У будь-якому суспільстві працездатне населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Співвідношення між цими групами залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов.
Економічно активне населення — це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток.
До економічно неактивного населення відносять тих, хто протягом певного тривалого періоду не належить до зайнятих та безробітних. Це, зокрема, такі категорії населення:
учні та студенти;
домогосподарки;
отримувачі доходів (пенсіонери та ін.);
інші (отримувачі державної або приватної допомоги, діти, які не відвідують школи, тощо).
Зайнятість — це діяльність громадян, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб. Вона пов’язана з затратами праці на виготовлення продукції, на виконання робіт чи надання послуг і забезпечує відповідні доходи за працю. Розрізняють поняття «зайнятість» і «використання трудових ресурсів».
«Зайнятість» розуміють як категорію, яка виражає одну зі сторін виробничих відносин, пов’язану з залученням робітника до конкретної кооперації праці на відповідному робочому місці. Зайнятість показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями.
Під «використанням трудових ресурсів» розуміють:
а) рівень зайнятості працездатного населення в суспільно корисній праці;
б) його розподіл між галузями і сферами національної економіки і по території країни;
в) ефективність використання робочої сили на виробництві.
Розрізняють так звані потенційні і фактичні трудові ресурси.
Потенційними трудовими ресурсами, які не використовуються, називаються трудові резерви даного часу, які необхідно залучити в суспільне виробництво. До них відносять населення, зайняте у своєму домашньому господарстві, доглядом за дітьми та інше населення, яке не бере участі в суспільному виробництві.
До потенційних трудових ресурсів, які не використовуються, належать також учні працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва у вищих та середніх навчальних закладах,в училищах, особи, які перебувають на військовій службі. Ці контингенти являють собою потенційні трудові ресурси, але не даного часу, а деякої невіддаленої перспективи.
Трудові ресурси, які фактично використовуються, — це зайняте населення, тобто населення, яке має заняття, що приносить доход.
«Зайняті» — це всі особи, старші визначеного віку (у віці 16 років і старше), які протягом певного кратного періоду — або одного тижня, або одного дня — належали до таких категорій:
а) наймані робітники;
б) наймані на особистому підприємстві («самозайнятість»);
в) тимчасово відсутні на роботі через хвороби, травми, відпустки та з інших причин.
До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, віднесені особи працездатного віку, старші за працездатний вік та підлітки, які протягом року були зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом або не за наймом, на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня) незалежно від характеру роботи (постійна, тимчасова, сезонна, випадкова, разова). До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, належать зайняті на державних, колективних, приватних, індивідуальних, сімейних підприємствах, включаючи безкоштовно працюючих членів сімей; зайняті в установах, організаціях, незалежно від форми власності; у міжнародних організаціях; зайняті в окремих громадян; підприємці; ті, хто самостійно забезпечує себе роботою (зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, в селянському (фермерському) господарстві; служителі релігійних культів та ін. Тобто населення, зайняте в усіх сферах економічної діяльності, складається з населення, зайнятого в галузях економіки, та населення, зайнятого в інших сферах економічної діяльності.
У кількості зайнятого населення не враховуються: учні працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва (денна форма навчання); військові строкової служби та жінки, які перебувають у відпустці з вагітності, пологів та догляду за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законодавством, а також іноземні громадяни.
До населення, зайнятого в галузях економіки, віднесені робітники та службовці державних, колективних (включаючи колективні сільськогосподарські підприємства), громадських та приватних підприємств, установ і організацій; міжнародних організацій; зайняті в особистому підсобному сільському господарстві; у селянських (фермерських) господарствах та ін.
До населення, зайнятого в інших сферах економічної діяльності, належать працюючі на приватних, індивідуальних або сімейних підприємствах, підприємці, зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю, служителі релігійних культів тощо.
До населення, зайнятого на підприємствах, установах, організаціях державної форми власності, зараховуються особи, що працюють на підприємствах, установах, організаціях, заснованих на засадах загальнодержавної та комунальної (власності адміністративно-територіальних одиниць) форм власності.
До населення, зайнятого на підприємствах, організаціях колективної форми власності, належать особи, які працюють на підприємствах, організаціях, заснованих на принципі спільного володіння майном, можливості одержувати дивіденди з індивідуальною часткою, залежно від результатів роботи підприємства, організації (орендні, кооперативні підприємства, господарські товариства та господарські об’єднання всіх типів тощо).
До населення, зайнятого у сфері виробництва приватної форми власності, зараховуються особи, які працюють на індивідуальних, сімейних, приватних підприємствах; особи, що самостійно забезпечують себе роботою (зайняті індивідуальною трудовою діяльністю); підприємці; зайняті в селянському (фермерському) господарстві; зайняті в особистому підсобному сільському господарстві; служителі релігійного культу та ін.
Безробіття — економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення.
До безробітних належать особи, старші визначеного віку (16 років і старші), які протягом звітного періоду:
а) не мали роботи (доходного заняття);
б) шукали роботу (звертались до служби зайнятості, до адміністрації підприємства; використовували особисті зв’язки і т. д.) або вживали заходи для організації особистої справи;
в) були готові до виконання роботи.
На рис. 3.1 наведена класифікація населення залежно від рівня економічної активності.

Рис. 3.1. Класифікація населення залежно від рівня економічної активності
3.2. ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
До завдань статистики трудових ресурсів належать:
точне визначення обсягу функціонуючих (які використовуються) в економіці в даний час трудових ресурсів, тобто встановлення чисельності зайнятих в економіці працівників;
визначення потенційних поточних (даного часу) та перспективних резервів праці;
вивчення складу трудових ресурсів та зайнятого населення за різноманітними ознаками (за статтю, віком, рівнем освіти, заняттям, кваліфікацією та ін.);
отримання та аналіз показників, які характеризують розміщення трудових ресурсів на території країни, розподіл їх за галузями економіки;
складання та аналіз балансів трудових ресурсів;
вивчення руху трудових ресурсів (міжтериторіальних, міжгалузевих, професійних і под.);
вивчення ефективності використання трудових ресурсів.
Характер цих завдань пов’язаний з особливостями сучасного етапу соціально-економічного розвитку, соціально-політичної та економічної ситуації, яка склалася в країні.
Основними рисами цього етапу є:
розвиток госпрозрахункових відносин в економіці;
перехід до нового для нас типу відносин — до ринкових відносин, ринкової економіки;
криза в економіці, що поглиблюється, загострення міжнаціональних відносин, розвал адміністративно-командної системи управління в умовах відсутності нової системи правління і т. д.
відмова від ряду стереотипів в економіці («дефіцит робочої сили»).
Усе це накладає відбиток на характер завдань, які стоять перед наукою.
Основні проблеми у сфері статистики трудових відносин:
статистичне вивчення міжгалузевого переміщення трудових ресурсів. Це питання пов’язане зі скороченням зайнятих у ряді галузей (невиробнича сфера), ліквідацією збиткових підприємств тощо;
вивчення міжтериторіальних міграційних течій. Необхідність вирішення цієї проблеми випливає з попередньої, а якщо сюди додати також раніше не властиві нам явища (суспільно-політичного, національного характеру), як-от: поява біженців, повернення кримських татар, еміграційні течії, то необхідність вирішення цих проблем та їх вивчення стає дедалі очевиднішою;
проблеми зайнятості. Якщо раніше ми говорили про «загальну зайнятість», «раціональну зайнятість», то на зміну їм прийшло явище безробіття. Звідси і завдання його статистичного вивчення;
збалансування робочих місць з готівковими ресурсами;
вивчення проблем перепідготовки, перекваліфікації робочої сили;
проблема прогнозування наслідків переходу до ринкових відносин. Як перехід до ринку відіб’ється на стані, структурі, використанні, зайнятості трудових ресурсів;
можливе виникнення нового напряму в статистиці;
кон’юнктурна статистика, у тому числі статистика кон’юнктури робочої сили;
проблема сумірності показників нашої статистики трудових ресурсів з аналогічними показниками статистики розвинутих країн і показниками, які рекомендують МОП, ООН. У першу чергу мова йде про поняття економічно активного населення, яке застосовується і в нас, але за методикою побудови відрізняється від інших західних країн;
проблеми оцінки трудового потенціалу, яка б давала комплексну характеристику запасу робочої сили з урахуванням ряду чинників: кількості населення, його професійної кваліфікації, освіти, статі, віку, трудової активності, потенційної продуктивності праці тощо.
Чисельність трудових ресурсів визначається як моментний показник на визначену дату або як середній показник за період.
Чисельність трудових ресурсів визначається на підставі даних про кількість населення в працездатному віці, кількість непрацездатного населення в працездатному віці та фактичного працюючого населення за межами працездатного віку. Важливим завданням статистики праці є не тільки визначення чисельності трудових ресурсів, але й обчислення показників статистики трудових ресурсів, які характеризують стан між категоріями населення на ринку праці, які використовуються при визначенні цієї чисельності.
Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.
До системи балансів трудових ресурсів належать:
зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);
баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях та джерел їх забезпечення;
балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;
балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання;
балансові розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці;
баланс робочого часу.
Система балансів і балансових розрахунків розробляється для окремих регіонів і країн в цілому. При цьому необхідно враховувати кон’юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.
Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв’язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів) (додатки 3—4).
У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.
Розглянемо основні показники статистики трудових ресурсів (та їх методологічне визначення), які використовуються для забезпечення моніторингу на повному і зареєстрованому ринках праці.
3.3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИСТАТИСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
Метою статистичного спостереження повного ринку праці є визначення загальних обсягів зайнятості населення, сфер прикладання його праці та впливу ринкових перетворень на сферу соціально-трудових відносин, а також розмірів безробіття, його причин та тривалості.
Джерелом отримання інформації про процеси, що відбуваються на повному ринку праці, є щоквартальні вибіркові обстеження населення у віці 15—70 років з питань економічної активності, що впроваджені в практику постійної роботи органів державної статистики з березня 1999 р.
В основу методологічної бази системи проведення спостережень та формування показників покладені міжнародні стандарти, що ухвалені Міжнародною організацією праці та Євросоюзом, зокрема, Резолюція 13-ї Міжнародної конференції статистиків праці щодо статистики економічно активного населення, зайнятості, безробіття та неповної зайнятості.
Щоквартальні обстеження населення з питань економічної активності проводяться шляхом опитування протягом останнього місяця звітного кварталу громадян України у віці 15—70 років, за місцем їх проживання, тобто в домогосподарствах, які потрапили до вибіркової сукупності (щоквартально в середньому 32 тис. домогосподарств). З урахуванням відмов від інтерв’ю щоквартальна кількість опитаних респондентів становить приблизно 48 тис., або 0,13 % постійного населення зазначеного віку.
Основні показники статистики трудових ресурсів на повному ринку праці:
1. Визначення та економічне тлумачення основних показників, що отримуються на базі матеріалів щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності та характеризують структуру і склад пропозиції робочої сили на повному ринку праці (табл. 3.1).
Метою статистичного спостереження процесів на зареєстрованому ринку праці є забезпечення інформаційного моніторингу державного регулювання процесів, що відбуваються у сфері соціально-трудованих відносин.
Зареєстрований ринок праці охоплює саме ту частину населення повного ринку праці, яка звернулася за допомогою в працевлаштуванні до державної служби зайнятості. Зареєстрований ринок праці є найбільш придатним для державного регулювання процесів на ринку праці та забезпечення соціального захисту безробіття внаслідок існування інструментів такого впливу (установ державної служби зайнятості) та оперативної інформації щодо його стану.
До джерел отримання інформації про зареєстрований ринок праці належать дані:
підприємств, установ та організацій усіх форм власності щодо попиту на робочу силу та її пропозицію (кількість вільних місць та вакантних посад, кількість працівників, які планується вивільнити внаслідок скорочення чисельності або штату з причин скорочення та реорганізації виробництва);
державної служби зайнятості щодо кількості незайнятих громадян, які звернулися за допомогою в працевлаштуванні, та їх характеристики: створення нових робочих місць; організація громадських робіт; професійне навчання незайнятого населення; виплати допомоги у зв’язку з безробіттям.
Таблиця 3.1
СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ НА ПОВНОМУ РИНКУ ПРАЦІ
Назва показника
Методологічне визначення

Економічно активне населення (робоча сила відповідно до міжнародної термінології)
Складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які вели економічну діяльність або шукали роботу і були готові до її виконання, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП)

Рівень економічної активності населення
Відносний показник, що характеризує частину населення, яке пропонує свою працю на ринку для виробництва товарів та надання послуг. Визначається як відношення (у відсотках) кількості економічно активного населення у віці 15—70 років до всього населення цього віку або населення відповідної вікової групи: за статтю, освітою, місцем проживання

Зайняті економічною діяльністю (надалі зайняті)
Особи у віці від 15 до 70 років які:
працювали протягом обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві;
працювали протягом 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-якому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою часткової або повної реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали протягом обстежуваного тижня з незалежних від них обставин та були готові повернутися до роботи.
До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують тільки домашні обов’язки

Рівень зайнятості
Відносний показник, який характеризує ступінь залучення вікової групи населення, що підлягає обстеженню.
Визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (у відсотках) до всього населення зазначеного віку або населення відповідної вікової групи, за статтю, видами діяльності, освітою, місцем проживання

Закінчення табл. 3.1
Назва показника
Методологічне визначення

Безробіття за методологією МОП
Особи у віці 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які однозначно відповідають трьом умовам:
«не мали роботи (прибуткового заняття)»;
«активно шукали роботу або намагалися організувати власну справу протягом останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню»;
були «готові приступити до роботи протягом двох найближчих тижнів», тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.
До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення

Рівень безробіття за методологією МОП
Відносний показник, що характеризує ступі-нь нереалізованої пропозиції сили на ринку праці.
Розраховується як відношення (у відсотках) кількості безробітних у віці 15—70 років до економічно активного населення (робочої сили) цього віку або відповідної вікової групи, за статтю, рівнем освіти, професійною групою, географічними ознаками


Інформація розробляється органами державної служби зайнятості щомісячно за основними характеристиками безробітних та детальніше щоквартально.
Формування методологічної бази і системи показників про стан зареєстрованого ринку здійснюється на підставі національної нормативно-законодавчої бази з урахуванням міжнародного досвіду та необхідності забезпечення оперативного моніторингу реалізації Державної програми зайнятості й інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють сферу соціально-трудових відносин.
Визначення та економічне тлумачення основних показників статистики трудових ресурсів зареєстрованого ринку праці (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ НА ЗАРЕЄСТРОВАНОМУ РИНКУ ПРАЦІ
Назва показника
Методологічне визначення

Кількість незайнятого населення, зареєстрованого в державній службі зайнятості
Кількість громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за допомогою в пошуках роботи та перебувають на її обліку

Кількість зареєстрованих безробітних
Відповідно до положення ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи

Рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку, у відсотках
Відносний показник, що відображає частку осіб, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості та мають статус безробітного, у загальній кількості працездатного населення працездатного віку, що відповідно до положень Закону «Про зайнятість населення» потенційно може набути такого статусу. Розраховується як відношення кількості зареєстрованих безробітних, що перебували на обліку в державній службі зайнятості на дату або в середньому за період до працездатного населення працездатного віку

Рівень зареєстрованого безробіття економічно активного населення працездатного віку, у відсотках
Відносний показник, що характеризує частку зареєстрованих у державній службі зайнятості безробітних у складі економічно активного населення. Використовується для порівняння показника безробіття за повним та зареєстрованим ринком праці, тобто співвідношення загального обсягу пропонованої робочої сили на ринку праці та зареєстрованої її частини в державній службі зайнятості. Розраховується як відношення кількості зареєстрованих безробітних, що перебували на обліку в державній службі зайнятості на дату або в середньому за період до економічно активного населення працездатного віку, визначеного за матеріалами щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності

Попит на робочу силу на ринку праці
Кількість вільних робочих місць та вакантних посад, що повідомили підприємства, установи, організації в державну службу зайнятості

Закінчення табл. 3.1
Назва показника
Методологічне визначення

Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) незайнятого населення
Показник характеризує, скільки незайнятих громадян, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, припадає на одне вільне робоче місце (вакантну посаду), що заявлені підприємствами, установами, організаціями.
Розраховується як відношення кількості незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, до кількості вільних робочих місць (вакантних посад) на відповідну дату

Середньомісячний рівень виплаченої допомоги в розрахунку на одного безробітного
Показник характеризує середній розмір соціальної допомоги, що виплачується зареєстрованим безробітним.
Розраховується шляхом ділення загальної суми допомоги у зв’язку з безробіттям, виплаченої (за місяць, квартал, рік) державними службами зайнятості, на середньооблікову кількість зареєстрованих безробітних, які її отримували, у відповідному періоді


Слід звернути увагу, що виходячи з різниці щодо мети проведення економічного аналізу, методологічних підходів визначення показників стану зареєстрованого та повного ринку праці (що пояснюється різницею в меті відображення явищ), джерел отримання інформації, такі показники, як: трудові ресурси та економічно активне населення; зареєстроване безробіття та безробіття за методологією МОП; кількість працюючих та зайнятих економічною діяльністю відображають і характеризують різні, не рівнозначні явища.
3.4. МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ КОЕФІЦІЄНТІВ ІНТЕНСИВНОСТІ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ
Наведені вище методологічні визначення щодо розрахунку коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття використовуються:
для виміру поширеності соціального процесу, що вивчається, у середовищі, у якому він породжується;
для усунення впливу абсолютної величини населення на процес, що здійснюється.
Визначення коефіцієнтів інтенсивності дає можливість привести різні в часі та просторі величини до однієї основи та отримати показники на зразок «кількість безробітних на 1000 чол. економічно активного населення», «кількість зайнятих в економіці на 1000 чол. економічно активного населення» тощо. Розраховують коефіцієнти інтенсивності діленням абсолютної величини новоутворених соціальних сукупностей (зайнятих або безробітних) на економічно активне населення.
Загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості населення будуються за такою схемою:

де Kзайн — загальний коефіцієнт зайнятості населення;
З — кількість зайнятих в економіці;
Б — кількість безробітних;
З + Б — кількість економічно активного населення.
Аналогічно розраховується загальний коефіцієнт інтенсивності безробіття:

де Kбезр — загальний коефіцієнт безробіття;
З, Б, З + Б — відповідно, як і в загальному коефіцієнті зайнятості.
Основне призначення загальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття населення полягає в якісній характеристиці соціальних процесів населення. На основі коефіцієнтів визначають рівень стану економіки в цілому, її окремих секторів галузей економіки тощо. Наприклад, високі коефіцієнти зайнятості населення та низькі коефіцієнти безробіття свідчать про стабільний економічний стан у країні, а низькі коефіцієнти зайнятості населення та високі коефіцієнти безробіття свідчать про кризові явища в економіці.
Інтенсивність соціального процесу стосовно того чи іншого контингенту населення (чоловіків або жінок, міського чи сільського населення, робітників чи службовців та ін.), у якому той процес може відбуватися, вимірюють за допомогою спеціальних коефіцієнтів.
Загальна схема побудови спеціальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття така:

де — спеціальний коефіцієнт зайнятості населення;
— чисельність спеціального контингенту осіб, зайнятих в економіці.
Загальна схема побудови спеціальних коефіцієнтів безробіття така:

де — спеціальний коефіцієнт безробіття;
— кількість безробітних спеціального контингенту осіб.
Так, спеціальний коефіцієнт зайнятості жіночого та чоловічого населення розраховуються за такими формулами:

де і — відповідно коефіцієнти зайнятості жіночого і чоловічого населення;
і — відповідно кількість зайнятих жінок та чоловіків.
Спеціальні коефіцієнти безробіття жіночого і чоловічого населення розраховуються відповідно:

де і — відповідно коефіцієнти безробіття жіночого та чоловічого населення;
і — кількість безробітних жінок та чоловіків.
Через спеціальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття можна розрахувати загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття:




Загальний коефіцієнт зайнятості слід розраховувати через спеціальний коефіцієнт зайнятості:

де — частка спеціальної групи населення в загальній кількості зайнятих.
Наприклад, загальний коефіцієнт зайнятості дорівнює:
спеціальному коефіцієнту робітників поділеному на частку робітників у загальній кількості зайнятих:

де — спеціальний коефіцієнт зайнятості робітників;
— частка робітників у загальній кількості всіх зайнятих.
Загальний коефіцієнт безробітних має дорівнювати спеціальному коефіцієнту безробітних службовців поділеному на частку службовців у загальній кількості безробітних:

де — спеціальний коефіцієнт безробітних службовців;
— питома вага службовців у загальній кількості безробітних.
Інтенсивність соціальних процесів (зайнятості та безробіття) в окремих групах, на які можна розподілити спеціальний контингент населення, оцінюється за допомогою часткових коефіцієнтів інтенсивності.
Будуються часткові показники інтенсивності зайнятості та безробіття за такою схемою:


де і — часткові коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття;
— відповідно кількість зайнятих і безробітних в окремій групі.
Типовим прикладом виділення часткових коефіцієнтів є групування спеціального контингенту зайнятого населення або спеціального контингенту безробітних та групи за віком: де х — вік.
Частковий коефіцієнт інтенсивності зайнятих до 25 років матиме такий вигляд:

де — коефіцієнт зайнятості осіб віком до 25 років;
— кількість зайнятих віком до 25 років;
— кількість безробітних до 25 років.
Спеціальний коефіцієнт зайнятості або безробіття можна розрахувати таким чином:


де і — відповідно зайняті та безробітні спеціального контингенту осіб в окремій групі. Схема побудови коефіцієнта інтенсивності чоловіків віком до 25 років така:

Коефіцієнт інтенсивності зайнятості всього населення в цій віковій групі має такий вигляд:

де і — зайняті чоловіки і жінки віком до 25 років;
— відповідно зайняте населення і безробітні віком до 25 років або ж у такому вигляді:
,
де та — відповідно коефіцієнти зайнятості чоловічого і жіночого населення віком до 25 років.
Спеціальний коефіцієнт інтенсивності, зайнятості та безробіття може бути розрахований як середньоарифметична зважена з часткових коефіцієнтів за формулами:
і
де і — відповідно спеціальні коефіцієнти зайнятості безробіття;
і — часткові коефіцієнти зайнятості та безробіття;
і — кількість зайнятих і безробітних в окремій групі.
Спеціальний коефіцієнт зайнятості і безробіття можна подати і таким чином:

де — часткові коефіцієнти зайнятості і безробіття;
— питома вага часткової групи в загальній чисельності часткового контингенту зайнятих або безробітних.
Наприклад, коефіцієнт безробіття чоловічого населення дорівнює сумі часткових коефіцієнтів інтенсивності даного контингенту безробітних, помноженій на питому вагу часткової групи в загальній кількості безробітних чоловіків.

де — часткові або повікові коефіцієнти безробіття чоловічого населення;
— частка чоловіків даної вікової групи в загальній кількості безробітних чоловіків.
Оскільки спеціальні коефіцієнти — це середні з часткових коефіцієнтів, то рівень спеціального коефіцієнта залежить від величини коливання ознак часткових коефіцієнтів і від структурного фактора частки окремих груп у спеціальному контингенті населення. На частковий же коефіцієнт питома вага своєї групи в спеціальному контингенті не впливає.
У міру переходу від загальних коефіцієнтів до спеціальних і далі, до часткових залежність коефіцієнтів інтенсивності від структурних факторів уповільнюється. Але водночас відповідно звужується сфера використання коефіцієнтів. Так, вікові коефіцієнти належать до порівняно вузького кола зайнятого населення або безробітних, однак вони вільні від впливу на їх рівень вікової структури економічно активного населення. А саме ця обставина надає їм особливої важливості у зв’язку зі значним впливом віку людини на інтенсивність усіх форм руху населення. Функція віку значною мірою впливає на зростання зайнятості, безробіття.
Незважаючи на те, що повікові показники здебільшого вільні від впливу повікової структури, вони залежать від інших структурних факторів як демографічних, так і соціально-економічних, що діють усередині вікової групи. Вікові коефіцієнти зайнятості та безробіття залежать від частки зайнятих в економіці або безробітних в кожній віковій групі. Так, віковий показник зайнятості в міру збільшення частки зайнятих в економіці зростає, а віковий показник безробіття знижується і т. д.
Запропонована система показників інтенсивності зайнятості та безробіття населення може використовуватися для узагальнення та порівняльного (динамічного, регіонального) дослідження процесів зайнятості й безробіття населення.
Соціальні явища руху населення діаметрально протилежні (зайнятість, незайнятість тощо). Для оцінки результативності соціальних процесів використовують коефіцієнти порівняння протилежних величин, які показують, у скільки разів сукупність або інтенсивність одного з протилежних явищ більше іншого, наприклад, скільки зайнятих припадає на одного безробітного і т. д.
Рівень зайнятості населення дорівнює:

Рівень безробіття населення визначається як:

У такому разі формула порівняння протилежних величин буде такою:

де W — коефіцієнт протилежних величин.
Коефіцієнт порівняння протилежних величин соціального руху населення істотно доповнює коефіцієнти інтенсивності зайнятого та безробітного населення.
Цей показник дає можливість оцінити і порівняти ефективність зайнятості населення в різних аспектах: регіональному, галузевому і т. д. Чим вище значення цього показника, тим краще становище щодо ефективності використання трудових ресурсів матиме відповідний регіон, галузь економіки тощо.