Організація закупок. Основні функції менеджерів із закупок.
Заявки на закупівлі (розгляд заявок відповідно до потреб, бюджетом і джерелами).
Збір замовлень і оцінка пропозицій (квота заявок).
Аналіз постачальників (оцінка постачальників).
Переговорний процес (підготовка стратегій і проведення переговорів за цінами на вироби, постачанням і т.п.).
Виконання контрактів, виконання й адміністрування (підготовка і виконання контрактів).
Прогнозування і вироблення стратегії (розробка прогнозів і стратегій закупівель).
Матеріальні потоки (контроль і встановлення маршруту вхідних матеріалів).
Заходу для поліпшення постачання (перебування нових джерел постачання, зміна політики закупівель, участь у плануванні потреб у матеріалах у рамках МRР- системи).
Внутрішні і зовнішні взаємозв’язки (розвиток зв’язків з постачальниками й іншими фірмами й агентствами).
Адміністративні аспекти роботи відділу закупівель (розробка цілей, бюджетів).
Кадрові питання (прийом на роботу, контроль, оцінка). Аналіз показав, що тільки біля половини респондентів притягнуті безпосередньо до управління матеріальними запасами (таким як підготовка і збереження матеріалів, контроль за матеріальними запасами).
Фірма постачальник. Виробничі фірми є покупцями, тобто вони закуповують комплектуючі, деталі і матеріали, а потім випускають продукцію і роблять послуги. Але хто, у свою чергу, купує комплектуючі, деталі і матеріали, зроблені цими фірмами? Виробничі фірми рідко прямо займаються продажем своєї продукції кінцевому споживачу. Деякі покупці самі є виробничими фірмами, купуючи товари і послуги і включаючи їх у свою власну продукцію. Інші покупці – це оптові і роздрібні торговці, дистриб’'юторські фірми, що закуповують продукцію, а потім розподіляють її далі по ланцюжку безпосередньо до кінцевих споживачів.
Чи можна чітко розмежувати, чи є фірма покупцем, що купує товари в постачальників, чи постачальником інших покупців? Покупці говорять про графіки поставок, розмірах партій, витратах, часі виконання замовлення і постачаннях за принципом “точно в термін”. Ми часто приймаємо як належне, що знайдені нами постачальники відповідають нашим вимогам. Однак, якщо фірма сама діє як постачальник, то положення кардинально міняється. Графіки, прислані нашими споживачами, можуть не збігатися з нашими; постачання “точно в термін”, яких ми жадаємо від наших постачальників, можуть бути несумісні, наприклад, із продукцією, виготовленої за замовленням.
Необхідно зрозуміти споживача, зуміти оцінити його витрати і навіть вирішити, чи варто зберігати цього споживача. Компанії вважають витрати на маркетинг, продаж і розробку товару інвестиціями активів у матеріальні запаси дебіторську заборгованість, що вони можуть відносити на рахунок кожного споживача. Потім можна почати різні дії: від зміцнення і розвитку взаємин з високоприбутковими споживачами до розриву відносин з іншими клієнтами. Швидко зростаючі компанії використовують своїх постачальників у боротьбі за зменшення витрат, цілком реалізуючи перевагу знижок на прибуток чи вимагаючи поставок “точно в термін”, графіків оплати і т.д. У результаті таких дій компанія краще розуміє споживача, його потреби і те, які відхилення у відносинах можливі.
Партнерські відносини: покупець-постачальник. Стратегічне партнерство між фірмою-покупцем і фірмою-постачальником має на разі постійні взаємини, що включають договірні зобов’язання на тривалий період часу, обмін інформацією, а також поділ відповідальності по ризиках.
Закупівлі “точно в термін”. Закупівлі “точно в термін” (JІТ-закупки) є головним елементом систем “точно в термін”. Реалізація закупівель “точно в термін” ґрунтується на договорах з постачальниками на постачання малих партій матеріалів безпосередньо на виробництво в точно зазначений час. Це можуть бути щоденні постачання, постачання двічі в день, а іноді погодинні постачання закуповуваних компонентів. Такий підхід контрастує зі звичайним підходом, коли закуповується велика кількість матеріалів, що поставляються наперед, задовго до використання їх у виробництві.
Особливостями JІТ-закупок є наступні.
Зменшені розміри партій.
Часті і надійні постачання за графіком.
Малий час виконання замовлення і висока надійність.
Високий рівень якості закуповуваних матеріалів.
Кінцева мета JIТ-закупок – підбор єдиного надійного джерела для кожної комплектуючої і об'єднання декількох комплектуючих, що поставляються різними постачальниками. Результатом буде зменшення кількості постачальників. Компанії, що вже мають в проваджені системи JIТ-закупок з невеликою кількістю постачальників, придбали наступні переваги:
Стабільна якість. Залучаючи постачальників на ранніх етапах розробки виробу, можна забезпечити високу якість виробів.
Економія на ресурсах. При використанні обмеженого числа постачальників необхідні менші інвестиції і ресурси, наприклад час, транспортування і техніка.
Зниження витрат. Загальний обсяг закуповуваних матеріалів вище, що в кінцевому рахунку веде до зниження питомих витрат.
Особлива увага. Постачальники виявляють особливу увагу покупцям, тому що покупець представляє великий рахунок.
Економія на інструментах. Постачальники часто постачають інструментами своїх покупців. Сконцентрувавшись тільки на одному постачальнику, можна заощадити на витратах на інструмент.
6. Установлення довгострокових взаємин. Установлення довгострокових взаємин з постачальниками збільшує довіру і зменшує ризик збоїв у постачаннях деталей на підприємство покупця.
Стратегія єдиного джерела полягає в закупівлі всіх деталей даного виду в одного постачальника. Близько розташовані постачальники, забезпечують регулярність доставки. Надійність і стабільність поставок визначаються сталими між фірмою і її постачальниками взаєминами. Постачальників варто розглядати як “зовнішніх партнерів”, що вносять визначений вклад у добробут фірми-покупця, але не як зовнішніх суперників.
10.3. Глобальні джерела поставок
Закупки на міжнародному ринку. Існує ряд термінів, що використовуються приблизно рівноцінно: глобальні закупівлі, глобальні джерела поставок, закордонні джерела поставок, міжнародні джерела поставок, багатонаціональні джерела поставок і різні комбінації перерахованих вище термінів.
Спочатку міжнародні закупівлі були спробою зменшити виробничі витрати в ході конкуренції. Використання світових джерел поставок у даний час переслідує стратегічні цілі, тобто означає орієнтацію на наявність виробів, технологій і час доставки, а також на наявність робочої сили і забезпечення якості.
Що, з погляду закупівель, спонукує фірми виходити на закордонні ринки? При вивченні 149 фірм знайшли дві головні причини використання фірмами міжнародних закупівель – більш низькі ціни і доступ до товару. Світові джерела поставок типові для більш ніж половини фірм із сумою річних продажів понад 10 мільйонів доларів. Поряд з високим рівнем закордонних закупівель (від 69 до 81%) матеріалів, деталей і устаткування, використання закордонних послуг складає усього лише 16%. Велика частина статей витрат на закордонні закупівлі відрізняється від статей витрат на закупівлі усередині країни, через додаткові витрати, пов’язані зі специфікою іноземних постачальників і валютних курсів. При правильному використанні міжнародні джерела поставок стають могутньою зброєю в конкурентній боротьбі. Вони змушують стабілізувати виробництво, спрощувати конструкції, скорочувати кількість комплектуючих і вузлів, а також підвищувати якість. Крім того, міжнародні постачання сприяють зміцненню співробітництва між виробничим персоналом і службовцями маркетингових і закупівельних служб.
Міжнародна дистрибуція. Як фірма починає планувати міжнародні постачання?
Дистрибьютор має в продажі різноманітний асортимент товарів виробника й ексклюзивних прав на їхній продаж на визначеній території. У слаборозвинених країнах ці права широко варіюються.
Представник виробника не має в продажі асортименту товарів, але це продавець, що одержує комісійні. Звичайно представники виробника мають ексклюзивні права на визначеній території, чи на визначену категорію потенційних клієнтів.
Головна задача брокера - звести разом потенційних покупців і постачальників, хоча брокери можуть пропонувати й інші додаткові послуги. Торгові компанії надають різноманітні послуги, навіть фінансові і маркетингові. При необхідності вони можуть робити покупцю чи постачальнику технічну допомогу.
Головні джерела (постачання) це виробники. Якщо фірма має досвід у міжнародних закупівлях, їй краще працювати прямо з головним джерелом, а не через посередника. Це не тільки дешевше, але і зменшує ризик збою в постачаннях. З головних джерел поставок (великі транснаціональні компанії, виробники середнього розміру, невеликі спеціалізовані фірми і фірми, що не мають виходу на ринок) найкраще вибирати невеликі спеціалізовані фірми.
10.4. Потоки електронної інформації в постачанні
Постачальницький ланцюг зв’язує разом всі етапи – від постачання сировини і виробництва товарів до передачі їх споживачу. Деякі діючі системи (наприклад, МКР система планування матеріальних потреб) “виштовхують” вироби споживачу, інші “витягають” їх, (виробництво “точно в термін”). Однак у всіх випадках частота і швидкість проходження Інформації з ланцюга впливає на рівень матеріальних запасів, ефективність, витрати і т.д. Галузь, покликана вирішити ці проблеми, є електронний інформаційний потік.
Bстановлено, що 53% виробників середнього масштабу обмінюються інформацією зі своїми споживачами електронним способом, в основному щоб обробити замовлення на вироби, виставити рахунок і умови транспортування. У 55% випадків споживачі починають з електронного обміну, хоча 23% вважають, що постачання відбувається по взаємній згоді. Тільки 19% підприємств запропонували електронний обмін даними (ЕОД) своїм споживачам. Більшість (70%) вважає, що “не паперові” електронні комунікації вигідні обом сторонам.
Існує багато сфер застосування електронного обміну даними. Для позначення непаперової комунікації між роздрібними торговцями і постачальниками були введені терміни “швидке реагування на попит” і “ефективне реагування на запити споживача”. Завдяки використанню відкритих комп’ютерних систем, що працюють із програмним продуктом комунікації значно покращилися.
Швидке реагування на попит. Кількість програм, що забезпечують реалізацію методу швидкого реагування, сильно зросло. 68% роздрібних торговців уже використовують чи планують використовувати.
Швидке реагування засноване на скануванні штриха – коду й електронний обмін даними. Метою цього методу є створення системи поповнення запасів “точно в термін” між постачальниками і роздрібними торговцями.
Фактично всі середні і великі склади використовують для сканування штрих – код за назвою Універсальний код виробу. 90% респондентів відзначили, що вони використовують сканування за принципом пункт продажу на касовому апараті, що одночасно здійснює інший принцип.
Ефективне реагування на запити споживача (ЕРЗС) – це варіація швидкого реагування і електронного обміну даними, прийнята в індустрії супермаркетів як бізнес-стратегію, коли дистриб’ютори, постачальники і продавці тісно взаємозалежні для того щоб доставити товари до споживачів. Вони можуть використовувати штрих-код і електронний обмін даними. При цьому можлива економія за рахунок зменшення витрат у постачальницькому ланцюзі і скорочення товарних запасів.
Без ЕРЗС виробники “виштовхують” товари на ринок, чи постійно кілька разів у році пропонуючи посередникам велику кількість товару за низькими цінами. Це називається форвардною закупівлею. Посередник потім працює із супермаркетом, пропонуючи преміальні купони, щоб стимулювати споживачів купити товар під час проведення рекламної кампанії виробника. Непроданий товар складують для передачі їх у супермаркет при наступній рекламній кампанії виробника.
ЕРЗС наголошує акцент на споживачах, а не на виробниках. Купуючи товари, клієнти “витягають” їх через магазини і систему постачання. Це дозволяє мати в системі невеликі товарні запаси.
Дослідження встановлено, що дистриб'ютори закуповують 80% товарів під час розпродажів, що улаштовуються виробниками. Вони можуть купувати чотири рази в рік і забивати товаром усі свої склади. Поки промисловість не звільниться від цієї прихильності до великих закупівель, усі методи поточного поповнення запасів не будуть мати ніякого значення. Більшість експертів пророкують, що торгівля після 2000 року буде дотримувати філософії ЕРЗС. До цього готуються всі компанії.
11. СУКУПНЕ ПЛАНУВАННЯ
11.1. Види планування
На рис. 11.1 показаний взаємозв’язок сукупного планування з іншими видами планування. Планування здійснюють на довго-, середньо- і короткостроковий періоди. Довгострокове планування здійснюють на рік і довше. Середньострокове планування охоплює період від 6 до 18 місяців. Короткострокове планування охоплює період від одного дня (і менше) до шести місяців, з розбивкою на тижні.
Процес планування складається у визначенні технологій і процедур, необхідних для виробництва чи сервісу. Стратегічне планування потужності полягає у визначенні довгострокових потреб у виробничих потужностях. Процес сукупного планування виробництва мало відрізняється від аналогічного процесу для сервісу. Головна відмінність полягає в тому, що у виробництві для вирівнювання випуску продукції управляють запасами. Але нижче рівня сукупного планування планування виробництва і сервісу істотно розрізняються.
ОПВ встановлює обсяг і дату постачання всього асортименту виробів, необхідних для виконання кожного замовлення.
Потім переходять до вирівнювання завантаження виробничої потужності (попередньому плануванню потужності), щоб
Планування процесу
Стратегічне планування виробничої потужності
Совокупне планування
Основний план виробництва
Планування матеріальних потреб
Складання графіка замовлень
Тижневий графік роботи працівників та обслуговування клієнтів
Денний розклад роботи працівників та обслуговування клієнтів
Довгостроковий період
Середньо-строковий період
Коротко-строковий період
Виробництво
Сервіс







Рис. 14.1 Види планування
переконатися, що в наявності досить виробничих і складських потужностей, устаткування і робочої сили і що основні постачальники мають у своєму розпорядженні необхідні потужності для постачань комплектуючих, якщо в цьому виникне необхідність. В основі наступного етапу планування планування матеріальних потреб (ПМП) лежить основний план виробництва. З ОПВ витягають дані про потребу в продукції по періодах планування, по структурному дереву продукції визначають її компоненти, розраховують потреби в матеріалах по періодах і встановлюють терміни розміщення замовлень на виготовлення чи закупівлю по кожній деталі і вузлу для випуску продукції відповідно до виробничого графіка. Більшість ПМП-систем визначає також необхідні виробничі потужності, що називається плануванням потреб у виробничій потужності (ППВП). Результатом планування є складання денного чи тижневого графіка замовлень на виготовлення продукції по конкретному устаткуванню, виробничим лініям і робочим центрам.
У сервісі при незмінному штатному розкладі акцент роблять на складанні тижневого чи навіть погодинного щоденного розкладу роботи співробітників і обслуговування клієнтів. Розклад роботи співробітників є функцією кількості часу, необхідного для надання клієнту послуги, кваліфікації співробітника, якості обслуговування, часу доби і т.д. Багато послуг виявляються поза робочим часом, тому виникають правові обмеження, що впливають на графік роботи. Такі обмеження звичайно відсутні на виробництві. Робота екіпажа літака добре демонструє такі обмеження – складання розкладу роботи екіпажа набагато складніше, ніж складання робочих графіків на виробництві. При складанні графіка обслуговування клієнтів необхідно передбачати нормативний і резервний час на надання послуги клієнту, а також установлювати черговість обслуговування клієнтів.
11.2. Ієрархічне планування виробництва (ІПВ)
Як видно з рис. 11.2, більш високий рівень управління програє при прийнятті рішень у більш узагальнених даних, тоді як нижчій ланці управління необхідні найбільш докладні дані. Інакше кажучи, з філософії ІПВ випливає, що вищий ешелон управління не слід залучати до визначення розміру партії продукції, що виготовляється в конкретному робочому центрі. Точно так само менеджера складальної лінії не слід залучати до планування створення нових виробництв.
Впровадження ієрархічного планування замінило процес прийняття рішень між ешелонами управління, і вища ланка тепер тільки розподіляла серед заводів річне виробництво. В обов'язки адміністрації кожного заводу входило прийняття рішень про нагромадження запасів, найманні робочої сили й іншому, з урахуванням сезонних факторів. Заводські і цехові менеджери повинні були складати деталізованих графіків випуску окремих найменувань виробів. Керівник цеху, знаючи тривалість виготовлення кожної групи виробів, міг планувати необхідне
Рис. 11.2. Ієрархічне планування
завантаження виробничих потужностей.
Перевагою ієрархічного планування є те, що кожен рівень управління оперує меншою базою даних і має більш просту структуру.
11.3. Сукупне планування виробництва
Сукупне планування виробництва передбачає встановлення темпу виробництва групи чи іншої широкої категорії товарів на середньостроковий період (від 6 до 18 місяців). Відповідно до рис. 11.1 сукупний план надає вихідні дані для складання основного плану виробництва. Головна мета сукупного плану складається у встановленні оптимального сполучення темпу виробництва, чисельності робочої сили й обсягу наявних матеріальних запасів. Під темпом виробництва розуміють кількість одиниць продукції, що виготовляються в одиницю часу (у годину, у день). Чисельність робочої сили – це кількість робітників, необхідна для випуску визначеного обсягу продукції. Наявні матеріальні запаси являють собою залишок невикористаної в попередньому періоді продукції.
Форма сукупного плану в різних компаніях різна. У деяких фірмах він являє собою формалізований звіт, що містить плановані завдання і передумови, на яких вони базуються. В інших, в основному в невеликих фірмах, власник може виконати прості розрахунки необхідної чисельності робітників, що будуть відображені в штатному розкладі, що замінить йому сукупний план.
Способи складання планів також різні для різних фірм. Загальний підхід полягає в тім, що план складають, виходячи з корпоративного щорічного плану, як показано на рис. 11.1. типовий корпоративний план містить розділ, присвячений виробництву, що конкретизує для кожної виробничої лінії такий обсяг випуску продукції на 12-місячний період, що зможе задовольнити прогнозовані продажі. Плановик бере цю інформацію і намагається визначити, як щонайкраще вирішити цю задачу з наявними ресурсами. Деякі організації поєднують потреби у випуску широкої номенклатури продукції в еквівалентні одиниці і використовують їх як основу сукупного планування. Наприклад, підрозділ компанії може попросити випустити визначену кількість машин усіх типів на особливому устаткуванні. У цьому випадку плановик виробництва візьме середнє по всіх моделях число робочих годин, необхідних для виробництва одного умовного автомобіля, як основу розрахунку всього сукупного плану. Тоді подробиці плану, що стосуються типів моделей, що випускаються, будуть відбиті в короткострокових виробничих планах.
Інший підхід полягає в тому, щоб розробити сукупний план, моделюючи різні варіанти основного плану виробництва і розраховуючи відповідні потреби у виробничих потужностях. Це дозволяє визначити, чи вистачить наявних трудових ресурсів і устаткування в кожнім робочому центрі. Якщо ресурси неадекватні необхідній потужності, то для кожної виробничої лінії визначають потреби в понаднормових роботах, субпідрядах, додатковій робочій силі і т.д.; усе це вводиться в попередній варіант плану. Цей план потім модифікують, використовуючи інтуїтивний метод (проб і помилок) чи математичні методи, і одержують остаточний варіант плану, у якому мінімізовані (на це завжди сподіваються) усі витрати.
Середовище планування виробництва. На рис. 11.3 показані зовнішні і внутрішні фактори, що утворять середовище виробничого планування. Зовнішні фактори знаходяться поза безпосереднім впливом плановика, хоча часто попитом на продукцію управляють за схемою, використовуючи два основних важелі управління попитом ціноутворення і рекламу , доповнююча продукція . Якщо у фірмі маркетинг і виробництво тісно пов'язані, для підвищення попиту в періоди низького попиту можна активізувати рекламу і знижувати ціни. Навпроти, у періоди високого попиту можна зменшити рекламну діяльність і підняти ціни до рівня, що забезпечує максимальне одержання прибутку від реалізації виробів чи послуг.
Поведінка конкурентів
Доступна кількість сировини
Ринковий попит
Зовнішні виробничі потужності (наприклад,у субпідряд-ників)
Планування виробництва
Економічні умови
Фактори, зовнішні по відношенню до фірми
Наявна виробнича потужність
Наявна робоча сила
Рівень матеріальних запасів
Необхідна виробнича діяльність
Внутрішні фактори





Рис. 11.3 Фактори виробничого планування
Продукція, що доповнює, допомагає перебороти фірмам циклічні коливання попиту. Наприклад, на газонокосарки високий попит навесні і влітку, а низький – восени й узимку. І навпаки, підвищеним попитом восени й узимку і зниженим попитом навесні і влітку користуються, снігоходи і снігоочисники. Змінюючи по сезонах види продукції, що доповнює, можна згладити коливання попиту. Що стосується сервісу, то тут коливання попиту часто виражаються в годинах, а не місяцях. Ресторани з високим попитом у періоди ленчу й обіду, часто знижують ціни на сніданки, щоб підвищити попит у ранкові години. Але навіть при такому впливі на попит існують межі, до яких можливе управління попитом. У кінцевому рахунку, при складанні виробничого плану плановик на виробництві повинний враховувати продажі і замовлення, заплановані маркетингом, залишивши собі для маніпулювання в якості перемінних внутрішні фактори.
Що стосується управління внутрішніми факторами, то зараз використовують новий підхід, що одержав назву адекватної реакції. При цьому підході визначення початку виробництва конкретного виробу засновано на точному аналізі попереднього попиту і виробництва в сполученні з експертною оцінкою майбутнього попиту, Ключовим елементом цього підходу є чіткий поділ виробів на ті, для яких попит досить передбачуваний, і ті, для яких попит практично непередбачений.
Внутрішні фактори розрізняються по своїй керованості. Існуюча виробнича потужність заводу й устаткування в серійному виробництві практично майже незмінні угоди з профспілками обмежують можливість зміни чисельності робочої сили. Крім того, виробничу потужність не завжди можна збільшити, якщо вищі керівники встановлюють ліміти на суму коштів, виділюваних на створення матеріальних запасів. Разом з тим, завжди існує деяка гнучкість в управлінні цими факторами і плановики виробництва можуть скористатися наступною однією з комбінацій чи стратегій виробничого планування.
Стратегії виробничого планування. По суті, є три стратегії виробничого планування, у яких використовуються три змінні величини: робоча сила, робочий час, обсяг матеріальних запасів і резервів.
Стратегія відстеження попиту. Передбачає узгодження темпу виробництва з обсягом замовлень шляхом наймання чи звільнення робочої сили в залежності від зміни обсягу замовлень. Успіх цій стратегії залежить від наявності групи добре навчених претендентів, яких можна в будь-який час використовувати при збільшенні замовлення. Недолік цієї стратегії робітники можуть знижувати темп роботи з побоювання, що їх звільнять, як тільки будуть виконані замовлення, що підвищили попит.
Стратегія гнучкого використання робочого часу. При цій стратегії змінною величиною, що компенсує коливання попиту, є робочий час при незмінній чисельності працюючих. Темп виробництва варіюється за допомогою гнучкого робочого графіка, що передбачає як простої при малому попиті, так і понаднормові роботи - при підвищеному. Ця стратегія дозволяє уникнути емоційних витрат і напруженості через наймання і звільнення, характерних для стратегії відстеження.
Стратегія постійного рівня виробництва. Ґрунтується на збереженні постійної чисельності робочої сили при незмінному рівні виробництва. Недостачі і надлишки продукції згладжуються зміною рівня матеріальних запасів, резервуванням замовлень і втратою обсягів продажів. Персоналу вигідне стійке завантаження робочого часу, незважаючи на те, що вона досягається ціною зниження рівня обслуговування клієнтів і збільшення витрат на матеріальні запаси. При виборі цієї стратегії потрібно також враховувати, що запаси, що зберігаються, можуть застаріти. Якщо для згладжування коливань попиту використовують одну з вище наведених перемінних, то відповідну стратегію називають чистою, якщо використовують більше, то – змішаною. Найчастіше на практиці використовують змішану стратегію.
Субпідряд. На додаток до цих стратегій менеджери часто йдуть на передачу частини виробничих завдань субпідрядникам на договірній основі. Ця стратегія аналогічна стратегії відстеження, але найом і звільнення робітників переводиться в русло висновку субпідрядних контрактів. Визначений рівень субпідряду бажаний, щоб вирівняти коливання попиту. Однак, якщо зв’язок з постачальником не особливо сильна, виробник частково втрачає контроль над термінами виконання замовлень і якістю. З цієї причини екстенсивне застосування субпідряду можна розглядати як стратегію підвищеного ризику.
При сукупному плануванні витрати поділяють на чотири категорії.
Основні виробничі витрати. Вони являють собою постійні і перемінні витрати, необхідні для виготовлення визначеного виду продукції в даному періоді часу. Ці витрати включають прямі і непрямі трудові витрати як на виконання робіт в основний робочий час, так і в понаднормовий.
Витрати, обумовлені коливаннями темпу виробництва. У більшій частині виграти цієї категорії зв'язані з найманням, навчанням і звільненням персоналу. Наймання тимчасових робітників через агентства по наданню тимчасової робочої сили дозволяє скоротити ці витрати.
3. Витрати збереження матеріальних запасів. Основним джерелом цих витрат є капітал, вкладений у матеріальні загаси. До інших джерел цих витрат відносяться витрати на збереження і страхування матеріальних запасів, оподатковування запасів, утрати від псування й старіння матеріалів.
4. Втрати від невиконання замовлень. Звичайно такі втрати важко піддаються виміру. Сюди можуть входити витрати на проведені роботи з невиконаного замовлення, втрати через утрату репутації, недоїмки у виторзі від продажів у результаті невиконання замовлення.
Бюджет. Звичайно для забезпечення фінансування операційним менеджерам необхідно представити річні, а іноді квартальні бюджетні запити. Діяльність, зв’язана із сукупним плануванням, є ключем до успіху всього процесу фінансування. Ціль сукупного планування – мінімізація загальних витрат на виробництво протягом усього планованого періоду шляхом визначення оптимального сполучення трудових і матеріальних ресурсів. Іншими словами, сукупне планування служить обґрунтуванням запитуваного обсягу фінансування. Точне середньострокове планування збільшує імовірність одержання запитуваного обсягу фінансування й успішного функціонування в межах наданого бюджету.
11.4. Методи сукупного планування
Для розробки сукупних планів компанії часто використовують простий метод проб і помилок (інтуїтивний метод) і графічні методи. Метод проб і помилок передбачає калькуляцію витрат виробництва декількох варіантів плану виробництва і вибір найкращого варіанта. Щоб полегшити процес прийняття планових рішень, розробляють складні електронні таблиці.
12. СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИМИ ЗАПАСАМИ ПРИ НЕЗАЛЕЖНОМУ ПОПИТІ
12.1. Суть, та мета створення товарно-матеріальних запасів
Товарно-матеріальний запас – це запас якого-небудь ресурсу чи предметів, використовуваних в організації. Система управління товарно-матеріальними запасами – це сукупність правил і способів регулювання, за допомогою яких можна контролювати рівні запасів і визначати, які рівні варто підтримувати, який запас варто поповнювати і яким повинний бути обсяг замовлення.
Прийнято вважати, що у виробничий запас включаються предмети, що стають частиною продукції фірми, що випускається, (чи вносять той чи інший внесок у цю продукцію). Виробничі запаси, як правило, підрозділяють на сировину, готову (кінцеву) продукцію, що комплектують, допоміжні матеріали і незавершене виробництво. У сервісних системах товарно-матеріальний запас звичайно складають товари, призначені для продажу, а також допоміжні матеріали, необхідні для процесу надання послуг.
Основне призначення аналізу товарно-матеріальних запасів у сфері виробництва і складських послуг – показати, коли необхідно замовляти ті чи інші компоненти і якою має бути величина замовлення. Багато фірм схильні вступати в довгострокові відносини з постачальниками, що повинні в цьому випадку забезпечувати їхні потреби, наприклад, протягом цілого року. У цьому випадку питання “коли” і “якою має бути величина замовлення” перетворюються в питання “коли” і “скільки поставляти”.
Ціль створення товарно-матеріальних запасів. Усі фірми (у тому числі і ті, котрі працюють по моделі JIТ) зберігають визначений запас товарно-матеріальних цінностей. При цьому вони керуються наступними міркуваннями.
1. Забезпечення незалежності своєї виробничої діяльності. Запас матеріалів на робочому місці забезпечує визначену гнучкість у виробництві.
2. Незалежність робочих місць бажана і на складальних лініях. Час, що потрібно на виконання ідентичних операцій, міняється від одного виробу до іншого. Тому на робочому місці бажано мати запас з декількох деталей, щоб при перевищенні планової норми часу на виконання операції з конкретною деталлю можна було з запасу деталей компенсувати таку затримку обробки. Це забезпечує високу сталість продуктивності.
3. Необхідність обліку коливань попиту на продукцію. Якщо попит на продукцію відомий точно, її можна робити в точній відповідності з цим попитом (хоча це і не завжди економічно виправдано). Однак попит неможливо визначити абсолютно точно, і тому, щоб згладити коливання попиту, необхідно підтримувати визначений резервний, чи буферний, запас готової продукції.
4. Забезпечення гнучкості виробництва. Наявність товарно-матеріальних запасів дозволяє послабити тиск обсягу випуску продукції на виробничу систему. Запас дозволяє збільшити час підготовки до випуску продукції, що у свою чергу дає можливість спланувати більш рівномірний і дешевий виробничий процес за рахунок випуску більш великих партій продукції. Наприклад, при високих витратах на розміщення замовлення вигідніше випуск великих обсягів готової продукції.
5. Забезпечення захисту від коливань періоду постачання сировини. Коли в постачальника замовляють той чи інший матеріал, можуть виникати різні затримки викликані рядом причин. Серед цих причин можна відзначити звичайні коливання тривалості доставки; дефіцит матеріалу на заводі постачальника, що викликає затримки у виконанні замовлення; несподіваний страйк на заводі постачальника в одній з компаній, що займаються доставкою продукції; утрату замовлення і доставку дефектного матеріалу чи не того матеріалу, що був потрібний замовнику.
6. Використання переваг економічного розміру замовлення на закупівлю. Розміщення замовлення зв’язане з визначеними витратами: трудозатрати, телефонні переговори, набір відповідних текстів на друкарській машинці чи комп’ютері, пересилання поштою і т.п. Таким чином, чим більше обсяг кожного окремого замовлення, тим менша кількість замовлень, які необхідно підготувати. Крім того, витрати на доставку також свідчать на користь більш великих замовлень: чим більше обсяг постачання, тим менше витрати на одиницю продукції, що поставляється.
Витрати, пов’язані із створенням запасів. Приймаючи рішення на вибір розміру товарно-матеріального запасу, необхідно приймати до уваги наступні витрати.
1. Витрати збереження. Ця широка категорія витрат включає витрати на складське устаткування і приміщення, обробку, страховку, а також витрати, пов’язані з дрібними крадіжками, псуванням, старінням, знецінюванням, податками, і витрати невикористаних можливостей капіталу. Очевидно, витрати збереження запасів, як правило, підштовхують до творення найменших запасів і частому їхньому поповненню.
2. Витрати по освоєнню нової продукції. Виготовлення кожного нового продукту зв’язано з одержанням необхідних матеріалів, організацією визначених комплексів устаткування, заповненням необхідної документації, виділенням відповідного часу і матеріалів, вилученням попереднього запасу матеріалів.
3. Витрати, пов’язані з пуско-наладжувальні роботами при зміні продукції. Якби з переходом від одного продукту до іншого не виникали ніякі витрати і втрати часу, продукція вироблялася б дрібними партіями. Це дозволило б знизити рівні запасів, що привело б до економії витрат. Тому компанії намагаються знизити пуско-налагоджувальні витрати, щоб мати можливість випускати більш дрібні партії продукції. (Це – ціль виробничої системи JIТ.)
4. Витрати, позв’язані з розміщенням замовлень. Ці витрати відносяться до управлінських і канцелярських витрат, зв’язаним з підготовкою замовлення на покупку чи виробництво. Витрати на розміщення замовлень включають облік наявної кількості виробів чи матеріалів, обчислення необхідного обсягу замовлення і документальне розміщення замовлень. У суму витрат на розміщення замовлень включаються також витрати, зв’язані з відстеженням виконання замовлень.
5. Втрати, пов’язані з недостачею запасу (дефіцитом). Коли запас якого-небудь виробу чи матеріалу вичерпується, замовлення на цей виріб чи матеріал або очікує, поки його запас буде поповнений, або має бути відмінений. Існує визначений компроміс між витратами на підтримку рівня запасу і втратами, що є наслідком вичерпання запасу. У цьому випадку іноді не вдається домогтися розумного балансу, оскільки часто неможливо оцінити упущений прибуток, наслідки втрати клієнтів і величину штрафів за несвоєчасне виконання умов контракту. Найчастіше оцінка величини цих витрат є не більш ніж припущенням, хоча часто можна вказати їхній діапазон.
Установлення правильної величини замовлення і розміру партії продукції, необхідної для повного використання виробничих потужностей фірми, зв’язано з визначенням мінімальних загальних витрат, що випливають зі спільного впливу чотирьох видів витрат: витрати збереження, витрати на пуско-наладочні роботи, витрати на розміщення замовлень і втрати, зв'язані з дефіцитом. Зрозуміло, на витрати по підтримці рівня запасів впливає і складання графіка постачань.
12.2. Залежний і незалежний попит
При організації управління товарно-матеріальними запасами дуже важливо розуміти різницю між залежною і незалежною потребою.
Різниця між залежною і незалежною потребою, чи попитом полягає в наступному. Незалежна потреба, це потреба у різних виробах, що не залежать один від іншого. Наприклад, робоча станція може випускати безліч деталей, не зв’язаних між собою, але які задовільняють вимогам деякої “зовнішньої потреби”. Залежна потреба, потреба в якімсь одному виробі виступає безпосереднім наслідком потреби в іншому виробі – виробі більш високого рівня, частиною якого він є.
Необхідна кількість виробів із залежною потребою можна обчислити ґрунтуючись на кількості цих виробів у кожнім виробі більш високого рівня. Якщо, наприклад, автомобільна компанія планує випускати 500 автомобілів у день, тоді зовсім очевидно, що для цього їй знадобляться 2000 колeс і шин (плюс запасні). Необхідна кількість коліс і шин залежить від обсягу продукції, що випускається, тобто воно визначається не незалежно. У той же час потреба в автомобілях незалежна – вона визначається безліччю факторів, зовнішніх стосовно даної автомобільної компанії (автомобіль не є частиною іншої продукції і потреба в автомобілях не зв’язана з потребою в інших продуктах).
Щоб визначити кількість незалежних виробів, які необхідно виготовити, фірми звичайно прибігають до послуг своїх відділів збуту і досліджень ринку. Ці відділи використовують ряд методів, зокрема опитування споживачів, методи прогнозування, визначення економічних і соціологічних тенденцій. Оскільки незалежна потреба величина невизначена, у запас приходиться включати додаткові вироби.
12.3. Система управління запасами
Система управління запасами реалізує організаційну структуру і поточну політику, що забезпечують підтримку запасу виробів і ефективне управління ними. За допомогою цієї системи здійснюється розробка графіків розміщення замовлень, розміщення замовлень і одержання матеріалів і контроль виконання замовлень. Ця система дозволяє відслідковувати проходження замовлень і одержувати відповіді на наступні питання: чи одержав постачальник замовлення, чи відвантажив він замовлені матеріали, чи дотримуються терміни, чи передбачені процедури повторної видачі замовлень і повернення непотрібних чи дефектних матеріалів?
Класифікація систем управління запасами. Існують дві основні моделі систем управління товарно-матеріальними запасами – модель з фіксованим обсягом (модель економічного розміру замовлення, чи Q-модель) і модель з фіксованим періодом (називана періодичною моделлю, моделлю періодичного контролю, чи Р-моделью).
Основне розходження між ними полягає в наступному. У моделі з фіксованим обсягом виробляється чергове замовлення на постачання, коли запас матеріалу знижується до визначеного рівня. Ця подія може відбутися в будь-який момент, у залежності від швидкості споживання матеріалу. Що ж стосується моделі з фіксованим періодом, то в ній здійснюється розміщення чергового замовлення через заздалегідь визначений (контрольний) період часу.
Використання моделі з фіксованим обсягом (при якій чергове замовлення розміщається, коли залишок запасу знижується до заздалегідь визначеного рівня,) припускає постійний контроль залишку запасу. Таким чином, модель з фіксованим обсягом являє
Ні
Видача замовлення на необхідну кількість виробів
Система з фіксованим обсягом
Система з фіксованим періодом
Стан спокою
Очікування виникнення потреби
Виникнення потреби
Матеріали використані чи не виконане замовлення
Визначення стану запасу
Рівень запасу = Залишок матеріалів + Отримані матеріали – Витрачені матеріали
Рівень запасу ? Точки наступного замовлення ?
Видати замовлення рівно на Q одиниць
Так
Стан спокою
Очікування виникнення потреби
Виникнення потреби
Матеріали використані чи не виконане замовлення
Чи настав контрольний час?
Визначення стану запасу
Рівень запасу = Залишок матеріалів + Отримані матеріали – Витрачені матеріали
Розрахунок обсягу замовлення, який поповнює запас до необхідного рівня
Так
Ні










Рис. 12.1. Порівняння систем управління запасами з фіксованим обсягом замовлення та фіксованим періодом поставки
собою безупинно діючу систему, що вимагає, щоб щораз, коли проводиться вилучення матеріалів з запасу чи додавання їх у запас, обновлялися відповідні записи і виконувалася перевірка. У моделі з фіксованим періодом обчислення залишку запасу проводиться лише після закінчення контрольного періоду часу. Нижче перераховані деякі додаткові розходження, що впливають на вибір тієї чи іншої системи .
Модель з фіксованим періодом у середньому має більший запас, оскільки запасу матеріалів повинно вистачати до моменту наступного постачання через фіксований інтервал постачань Т. У моделі з фіксованим обсягом ніякого фіксування інтервалу постачань не передбачається, тобто чергові постачання здійснюються по потребі і додаткового запасу на якийсь період часу створювати не потрібно.
Модель з фіксованим обсягом використовується для управління запасами дорогих матеріалів, оскільки вона забезпечує менший середній розмір запасу.
Модель з фіксованим обсягом більше підходить для відповідальних (важливих) матеріалів, називаних критичними, оскільки в ній передбачається більш твердий контроль за запасами, а отже, і більш швидка реакція на погрозу вичерпання запасу.
Модель з фіксованим обсягом має велику трудомісткість обслуговування, оскільки кожне додавання чи вилучення матеріалу повинне реєструватися в системі.
На рис. 12.1 показана дія кожної з розглянутих систем.
Робота системи з фіксованим обсягом замовлення грунтується на безупинному порівнянні запасу і точки чергового замовлення. З процедурної точки зору, щораз, коли матеріал вилучається з запасу, це вилучення реєструється в системі, а кількість матеріалу, що залишився, негайно порівнюється з точкою чергового замовлення. Якщо кількість виробів, що залишилися в запасі, упало до цієї точки, розмішається замовлення на вироби. Якщо ні, система продовжує залишатися в стані спокою до наступного вилучення.
У системі з фіксованим періодом постачань рішення про розміщення замовлення приймається після підрахунку запасу через контрольний період часу.
6. ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту – 4год.
1. Виробництво як процес перетворення ресурсів організації у вихідну продукцію.
2. Сутність і місце операційного менеджменту в системі менеджменту організації.
3. Історичний розвиток операційного менеджменту: промислова революція, розвиток теорії менеджменту, розвиток науки менеджменту і систем.
4.Особливості операційного менеджменту: цілі, завдання, принципи, функції та методи операційного менеджменту.
5. Операційний менеджер та процес управління.
Тема 2. Операційна стратегія – 4 год.
1. Сутність та етапи розробки операційної стратегії.
2. Формування стратегії виробництва товару.
3. Розробка стратегії процесу.
4. Особливості стратегій сервісних процесів.
5. Застосування „Дерева рішень” у проектуванні товару або процесу.
Тема 3. Операційна система організації – 4 год.
1. Сутність системного підходу до операційного менеджменту.
2. Операційна система як об’єкт управління.
3. Класифікаційні підходи до операційних систем: виштовхуючі та витягуючі операційні системи; одиничні (проектні) системи; дрібносерійні системи; системи масового виробництва; системи з безперервним процесом.
Тема 4. Операційна діяльність: ресурси, процеси та результати – 6 год.
1. Поняття операційної діяльності підприємства.
2. Склад основних ресурсів як вихідних факторів операційної діяльності.
3. Операційні процеси організації: принципи організації та складність операційних процесів; типи операційних процесів, їх ознаки.
4. Організація операційного процесу у просторі й часі.
5. Поняття, структура та тривалість операційного циклу підприємства.
6. Особливості управління за фазами операційного циклу підприємства.
Тема 5. Управління процесом проектування операційної системи – 4 год.
1. Проектування операційної системи: сутність, цілі та етапи. Склад критеріїв та факторів проектування операційної системи.
2. Соціотехнічний підхід до розробки операцій.
3. Відмінності у проектуванні продукту та послуг.
4. Необхідність рішень з просторової організації діяльності.
5.Проектування виробничого і обслуговуючого потоків: методи, засоби, інструментарій.
6.Проектування робіт і нормування праці
Тема 6. Управління поточним функціонуванням операційної системи – 4 год.
1. Функції, завдання та основні вимоги до оперативного управління. Зміст та фази оперативного управління.
2. Управлінські рішення в сфері управління запасами та пов’язаними з ними витратами. Особливості управління запасами залежного та незалежного попиту. Методи диспетчеризації запасів. Система управління „точно у термін”.
3. Робоче середовище та умови праці, режим роботи. Класифікація робочих місць. Принципи організації праці. Розподіл та кооперація праці. Робочі завдання. Основи нормування праці. Методи нормування праці. Хронометраж (система нормативів часу). Методи нормування часу.
Тема 7. Управління проектами – 4 год.
1. Сутність проектного підходу до управління організацією. Життєвий цикл проекту. Менеджмент проекту.
2. Планування проектів. Створення робочих графіків за допомогою діаграм Г.Гантта. Розклад проектів. Контролінг проектів.
3.Техніка управління проектами методом оцінки та розгляду програми (РЕRТ) та методом критичного шляху (СРМ).
Тема 8. Менеджмент якості та управління продуктивністю операційної діяльності – 6 год.
1. Загальний менеджмент якості (TQM): показники якості та методи їх оцінки; нормативи якості товарів та послуг.
2. Інструменти контролю якості.
3. Продуктивність операційної діяльності як основна мета операційного менеджменту. Показники результативності функціонування операційних систем.
4. Моделювання процесу управління продуктивністю операційної системи. Шляхи підвищення продуктивності праці в організації.
5. Особливості операційного менеджменту в різних галузях економіки.
7. ТРЕНІНГОВА ТЕСТОВА ПРОГРАМА ДЛЯ ЗМІСТОВНИХ І ПІДСУМКОВОГО МОДУЛІВ
1. В чому полягає різниця між операційним менеджментом (ОМ) слідженням операцій, науковою організацією управління, інженерними рішеннями?
а) ОМ – є частиною менеджменту;
б) ОМ – є інженерною дисципліною;
в) ОМ – є сферою застосування кількісних методів;
г) ОМ – є механізмом створення нормативних документів.
2. Групи рішень пов’язаних з операційною функцією
а) стратегічні рішення;
б) тактичні рішення;
в) рішення, пов’язані з плануванням операцій та їхнім управлінням;
г) комплекс стратегічних, тактичних рішень і планування операцій.
3. Поняття виробничої системи – це
а) заводи, що виробляють готову продукцію;
б) система, що використовує ресурси підприємства для перетворення сировини у готову продукцію;
в) персонал, заводи і матеріали;
г) процеси виробництва.
4. Характер виробничих перетворень – це
а) комплекс перетворень, які охоплюють всі сфери життєдіяльності людини;
б) фізичні та фізіологічні перетворення сфери життєдіяльності людини;
в) обмін та зміна місця розташування товарів;
г) інформаційні перетворення та складське збереження товарів.
5. Різниця між процесами виробництва та послуг полягає в наступному:
а) термінології та структурі підприємства;
б) послуга не може зберігатися;
в) при наданні послуги обов’язково має бути присутній споживач;
г) споживач сам виконує певні операції при отримані послуги.
6. Критерії оцінки послуг, що додають вартість
а) собівартість послуги;
б) гнучкість надання послуги;
в) якість, гнучкість, швидкість і ціна надання послуги;
г) можливість отримання послуги в любий час і в любому місці.
7. Основні (базові) послуги
а) надаються внутрішнім і зовнішнім клієнтам;
б) споживач отримує продукцію виготовлену з дотриманням технології, за вимогами споживача по конкурентноздатній ціні при своєчасній доставці;
в) якісна продукція виготовлена вчасно і швидко доставлена до споживача;
г) послуги, що надаються зовнішнім клієнтам підприємства.
8. Категорії послуг
а) оперативне технічне обслуговування для виключення можливості простою;
б) усунення неполадок, демонстрація технології, швидка заміна несировинних комплектуючих, забезпечення споживача буклетом з технічною характеристиками та правилами користування;
в) інформаційна підтримка, що забезпечує споживача технічними характеристиками продукції;
г) усунення різноманітних проблем, що виникають в результаті експлуатації продукції.
9. Що являє собою операційна стратегія?
а) це загальна політика підприємства направлена на максимальне зниження витрат виробництва;
б) це елемент корпоративної стратегії;
в) це загальна політика і плани використання ресурсів підприємства націлених на підтримку його довгострокової конкурентної стратегії;
г) це довгостроковий процес, який забезпечує здатність реагувати на любі зміни в майбутньому.
10. Операційні пріоритети
а) мінімізація витрат виробництва;
б) якість і надійність продукції;
в) надійність постачань та здатність реагувати на зміну попиту;
г) гнучкість і швидкість освоєння нових товарів, здатність реагувати на зміну попиту, якість продукції, терміни виконання замовлень, витрати на виробництво.
11. Витрати виробництва
а) витрати, що забезпечують високу якість продукції;
б) витрати, що забезпечують конкурентноздатність товару та рентабельність виробництва;
в) витрати з високою рентабельністю;
г) найменші витрати, що забезпечують прибуток.
12. Якість і надійність продукції
а) рівень якості корисного окремого виду продукції змінюється залежно від того, для якого сегменту ринку вона призначається;
б) рівень якості і надійності збільшується в залежності від ціни;
в) підвищення конкурентноздатності залежить від якості і надійності продукції;
г) досягнення конкурентної переваги є забезпечення швидкого виконання замовлення.
13. Надійність постачань
а) скорочення товарно-матеріальних запасів;
б) поставляти товари чи послуги в точно обіцяний термін;
в) щодня поставляти необхідну кількість продукції;
г) вибір надійного постачальника.
14. Здатність реагувати на зміну попиту
а) попит постійно росте;
б) попит падає;
в) звертання виробництва;
г) попит є елементом операційної стратегії.
15. Гнучкість і швидкість освоєння нової продукції
а) час освоєння нового виду продукції;
б) перетворення існуючих процесів для переходу на випуск нової продукції;
в) здатність компанії пропонувати споживачам широкий вибір товарів;
г) швидке освоєння нової продукції.
16. Технічна підтримка
а) швидке постачання комплектуючих;
б) надання технічної допомоги у розробці продукції;
в) конструкторські роботи;
г) виробництво продукції.
17. Прискорення випуску нового товару
а) випуск товарів починається відразу після завершення конструкторських робіт;
б) випуск товарів починається паралельно з конструкторськими розробками;
в) комплексний проект випуску товарів;
г) скорочення підготовки до виробництва.
18. Післяпродажна підтримка постачальником
а) швидкість реакції на після продажні потреби клієнтів;
б) модифікація старих комплектуючих;
в) рівень ефективності виробу;
г) постачання запасних частин.
19. Операційна стратегія виробництва
а) пов’язана зі споживачем по вертикалі і з елементами структури підприємства по горизонталі;
б) найбільш віддалена перспектива підприємства;
в) споживач;
г) тотожне корпоративній стратегії.
20. Шляхи розвитку виробничої стратегії
а) визначення пріоритетів підприємства;
б) визначення можливостей підприємства;
в) проведення маркетингових досліджень і виявлення можливостей пріоритетів підприємства;
г) визначення вимог до продукції.
21. Концепція „завод в заводі”
а) кожен підрозділ підприємства може працювати, як самостійний завод;
б) підприємство працює на інші заводи;
в) підприємство отримує складові з інших заводів;
г) одним заводом контролюється якість продукції іншого заводу.
22. Концепція „кваліфікатори замовлень”
а) основні пріоритети для споживача;
б) якість продукції;
в) якість продукції і обслуговування;
г) швидкість реагування на запит споживача.
23. Концепція „переможці замовлень”
а) критерії і заходи, призначені для завоювання споживача;
б) конкурентноздатність продукції;
в) оптимальна пропозиція підприємства;
г) широкий асортимент продукції.
24. Стадії досягнення конкурентоздатності сервісного підприємства
а) вивід нових послуг на ринок;
б) відповідна кваліфікація і компетенція обслуговуючого персоналу;
в) надання послуг світового класу;
г) висока кваліфікація і компетенція персоналу при наданні послуг світового класу та інновація послуг.
25. Що таке проект?
а) послідовність взаємозалежність операцій спрямованих на досягнення значного результату за тривалий час;
б) креслення і схеми впроваджені в натуру;
в) конструкторські розробки впроваджені в життя;
г) інноваційні розробки впроваджені у виробництво.
26. Поняття переліку робіт
а) послідовність виконання робіт проекту;
б) основні задачі з перерахуванням всіх операцій та дати початку і закінчення їх;
в) етапи виконання проектних робіт;
г) сіткове планування.
27. Робоче завдання – це...
а) коротке сформульоване завдання на виконання робіт для однієї проектної групи;
б) завдання для виконання проектних робіт всього об’єкту;
в) завдання для виконання проектних робіт певного етапу;
г) завдання для виконання вишукувальних робіт.
28. Пакет робіт
а) перелік робіт, які необхідно виконати в проекті;
б) стадії конструкторської розробки;
в) виготовлення і приймання дослідної партії;
г) набір операцій, об’єднаних у єдину групу, які виконуються одним організаційним підрозділом.
29. Структура робіт проекту
а) визначається ієрархія проектних завдань, під завдань і пакетів робіт;
б) повноваження пов’язані з виконанням кожного елемента проекту;
в) повноваження пов’язані з виконанням всіх елементів проекту;
г) щоб розміри елементів структури дозволяли ефективно ними управляти.
30. Організаційні структури проектної організації
а) відособлений проект та матричний проект;
б) відособлений, матричний, організаційний та функціональний проект;
в) відособлений, функціональний та матричний проект;
г) функціональні проекти.
31. Відособлений проект
а) над конкретним проектом постійно працює самостійна група фахівців;
б) над проектом працюють різні групи фахівців;
в) над кожним завданням проекту працює самостійна група фахівців;
г) члени групи проекту звітують перед одним керівником.
32. Матричний проект
а) в проекті задіяні ляди з різних функціональних зон;
б) над проектом працюють поетапно;
в) над проектом працюють люди з однієї функціональної зони;
г) менеджер проекту вирішує, яку роботу виконуватиме той чи інший фахівець.
33. Функціональний проект
а) проект виконує одна група фахівців;
б) проект виконується в існуючих функціональних підрозділах;
в) кожну частину проекту виконує окремий підрозділ;
г) проект виконується як єдине ціле.
34. Фази проектування продукції – це
а) комплекс виконуваних робіт від розробки концепції продукції до виводу на її на ринок;
б) функціонально-вартісний аналіз;
в) виробництво експериментальної партії продукції і вивід її на ринок;
г) планування і виготовлення продукції.
35. Розробка концепції продукції
а) аналіз інформації про можливі ринки збуту;
б) аналіз інформації про технічні можливості і вимоги до нового товару;
в) це планування і розробка нової продукції;
г) комплексний аналіз вимог до нового товару, технічних можливостей і ринку збуту в умовах конкуренції.
36. Планування продукції
а) комплексний аналіз інформації про новий товар;
б) концептуальний задум, місткість ринку, рівень досконалості, фінансові наслідки та інвестиційні вимоги;
в) детальна інженерна розробка продукції;
г) функціонально-вартісний аналіз продукції.
37. Детальна інженерна розробка продукції
а) виготовлення дослідних зразків і їх тестування;
б) конструкторський аналіз продукції;
в) виробництво продукції в комерційних масштабах;
г) конструювання, проектування і виготовлення дослідних зразків і обладнання.
38. Фаза експериментального виробництва продукції
а) пробні продажі продукції на невеликих ринках;
б) підтвердження правильності концепції нової продукції;
в) тестування нової продукції і обговорення її якостей з потенційним споживачем;
г) виготовлення і випробування окремих комплектуючих, зборка їх в систему і тестування в заводських умовах.
39. Поняття спільного проектування продукції
а) міжфункціональні інтеграції і одночасно проектування різних видів продукції і призначення для їх виробництва технологічних процесів;
б) це спільне використання різних технологічних процесів;
в) це одночасне виготовлення різних видів продукції;
г) це проектування продукції очима споживача.
40. Проектування продукції очима споживача
а) це вивчення думок споживачів: визначення характеристик, якими має володіти дана продукція;
б) це поліпшення якості продукції;
в) це оптимізація затрат на виготовлення продукції;
г) це мінімізація затрат на виготовлення продукції.
41. Функціонально-вартісний аналіз продукції
а) це видалення нестандартних деталей з конструкції;
б) це забезпечення тих якостей, які є необхідними для даної продукції;
в) це спрощення продукції і аналогічного процесу при забезпеченні функціональних вимог визначених споживачем;
г) це об’єднання можливих деталей в одну при забезпеченні функціональних вимог до виробу.
42. Сутність конструкторського аналізу продукції
а) полягає в налагодженні технічного обслуговування виробу;
б) полягає у спрощенні виробу в результаті скорочення кількості вхідних у неї деталей;
в) послідовний аналіз всіх вузлів виробу;
г) вибір оптимального матеріалу для виготовлення окремих деталей виробу.
43. Типи виробничих потоків
а) серійне виробництво, позаказне виробництво, безупинний потік і складальна лінія;
б) складальна лінія, конвеєр, позаказне виробництво, безупинна лінія;
в) виробничий потік, складальна лінія, конвеєр, безупинний потік;
г) позаказне виробництво, конвеєр, складальна лінія і серійне виробництво.
44. Поняття глобального продукту – це здатність фірми-виробника
а) виготовляти продукцію у великих обсягах;
б) виготовляти продукцію для всієї країни;
в) отримати сертифікат якості ISO-9000;
г) розробляти і виготовляти продукцію для регіонів, розташованих за межами країни.
45. Глобальні підприємства – це
а) материнська компанія з іноземною фірмою-партнером та іноземними постачальниками;
б) спільні підприємства;
в) організації;
г) іноземна фірма-партнер розташована в нашій державі.
46. Суть послуг
а) забезпечення клієнта всім необхідним;
б) послідовність контактів клієнтів із сервісною організацією різного виду;
в) забезпечення клієнтів товарами в повному обсязі;
г) можливість отримати товари і послуги в повному обсязі.
47. Напрямки діяльності в сфері послуг
а) якість обслуговування, швидкість обслуговування;
б) обслуговування дорослого населення та дітей;
в) сервісний бізнес і внутрішнє обслуговування;
г) внутрішнє і зовнішнє обслуговування.
48. Основа операційної класифікації послуг
а) тип надання послуг;
б) ступінь контакту зі споживачем;
в) робочий процес, використовуваний для надання послуг;
г) час процесу обслуговування.
49. Поняття ступеню контакту зі споживачем послуг
а) час процесу обслуговування;
б) ступінь взаємодії клієнта з сервісною системою;
в) співвідношення часу, що клієнт знаходиться в сервісній системі до загального часу надання послуг;
г) співвідношення часу надання послуги до часу підготовки надання послуг.
50. Пріоритети сервісної стратегії
а) різноманітність та ціна послуги;
б) унікальність навичок та швидкість надання послуги;
в) ввічливе ставлення до клієнтів, швидкість і зручність та ціна послуги;
г) якість матеріалів, різноманітність, ціна та ввічливе ставлення до клієнтів, унікальні навички та швидкість надання послуг;
51. Фактори що відрізняють процес проектування і розробки послуг від розробки продукції
а) в сфері обслуговування процес є продуктом;
б) в сфері обслуговування важко розробки захистити патентом, пакет послуг містить основний результат розробки;
в) основні елементи пакета послуг найчастіше визначається рівнем підготовки службовців та гнучкістю;
г) пакет послуг є продуктом, який важко захистити патентом і визначається рівнем підготовки службовців та гнучкістю послуг.
52. Поняття сервіс-системної матриці відображає
а) ступінь сервісних контактів та їх структуру;
б) ступінь контакту клієнт-канал;
в) присутність клієнта і негайну реакцію на його потреби;
г) чим тісніший контакт з клієнтом, тим вищий збут.
53. Оперативне призначення сервіс-системної матриці
а) фокусування операцій і технічне оснащення процесу обслуговування;
б) ступінь контакту клієнта з сервісною системою;
в) технічне оснащення процесу обслуговування та фокусування операцій, ступінь контакту з клієнтом;
г) здійснення системної інтеграції операційної і маркетингової стратегії.
54. Стратегічне призначення сервіс-системної матриці
а) виявлення альтернативних варіантів та диверсифікація послуг;
б) виявлення конкурентних переваг шляхом порівняння послуг;
в) компроміс між збутом і продуктивністю обслуговування;
г) диверсифікація послуг та виявлення альтернативних варіантів та переваг, визначення еволюційних змін в міру подальшого розвитку фірми.
55. Сервісний план
а) розмежування між ступенем контакту з клієнтом та операціями за якими клієнт спостерігати не може;
б) описує основні характеристики операцій;
в) вказівки щодо забезпечення відповідності процесу обслуговування відповідним планом;
г) процедури, які блокують від неминучих помилок.
56. Методи надання послуг
а) метод потокової лінії, самообслуговування та індивідуальний підхід;
б) метод самообслуговування, надання послуг на дому та індивідуальний підхід;
в) метод потокової лінії та індивідуальний підхід;
г) метод використання інформації для надання різноманітних послуг.
57. Характеристики правильно спроектованої сервісної системи
а) кожен елемент сервісної системи відповідає цілям фірми, завдання здійсненні і технології надійні і корисні;
б) сервісна система - дружня для споживача та життєздатна;
в) тісна взаємодія головного офісу з іншими підрозділами, піклування про якість обслуговування;
г) система має бути економічно вигідною, дбати про якість, надійність, корисність обслуговування, та здійсненність завдань, життєздатністю, дружньою для користувача і її елементи мають узгоджуватись з цілями фірми.
58. Сервісні гарантії
а) здійсненність послуги, чіткість і зрозумілість, істотність для клієнта, беззастережність;
б) беззастережність послуги, чіткість і зрозумілість, надійність;
в) надійність, своєчасність, швидкість;
г) беззастережність, надійність, своєчасність, швидкість.
59. Поняття сервісного бізнесу –це
а) надання всіх можливих послуг споживачу;
б) надання послуг споживачу при його участі в системі;
в) надання послуг клієнтам при взаємодії з ними і найчастіше з їхньою особистою участю;
г) надання і споживання послуги в середовищі клієнта.
60. Виробничі послуги
а) ремонт устаткування;
б) зв’язок, транспорт;
в) послуги, пов’язані з домашнім господарством;
г) обслуговування та ремонт устаткування, лізинг, інжиніринг.
61. Розподільніпослуги
а) торгівля, транспорт, зв’язок;
б) ремонт устаткування, транспорт, зв’язок;
в) радіо, транспорт, зв’язок;
г) телебачення, радіо, зв’язок.
62. Професійні послуги
а) культура, банки, рекламні фірми;
б) страхові, фінансові, консультаційні фірми;
в) банки, страхові, фінансові консультаційні рекламні фірми;
г) радіо, ТБ, рекламні фірми.
63. Споживчі послуги
а) послуги, пов’язані з домашнім господарством і з досугом;
б) послуги, пов’язані з досугом, туризмом;
в) культура та досуг;
г) лізинг та досуг.
64. Суспільні послуги
а) культура, досуг, туризм;
б) ТБ, культура, досуг;
в) культура, утворення радіо, ТБ;
г) утворення, досуг.
65. Поняття системи Шинго
а) це розмежування помилок і дефектів, послідовна перевірка, самоперевірка і контроль джерел;
б) досягнення нуль дефектів;
в) значне скорочення часу на налагодження обладнання;
г) послідовна перевірка джерела.
66. Поняття системи „poka-yoke”
а) система контролю надійності виробництва;
б) встановлення електронно-сигнальної апаратури;
в) контрольні списки і інструментарій, що перешкоджає з початку процесу помилок, що згодом призводить до браку;
г) забезпечення правильної кількості деталей при зборці.
67. Поняття системи ISO-9000
а) це стандарти і правила сертифікації в міжнародній торгівлі;
б) це міжнародний комплект стандартів;
в) це міжнародні правила торгівлі;
г)це правила проектування в СП.
68. Зони використання системи ISO-9001...9003 визначають
а) конкретні вимоги до процесів;
б) вимоги до технологій;
в) вказівки до застосування стандартів;
г) гарантування якості для заключних приймальних випробувань.
69. Види планування потужності підприємства
а) довгострокове та короткострокове планування;
б) довгострокове, середньострокове та короткострокове планування;
в) стратегічне планування та планування реалізації стратегії;
г) це найбільша потужність з використанням всіх наявних ресурсів.
70. Поняття виробничої потужності підприємства
а) це кількість продукції за одиницю часу;
б) це максимальна кількість продукції за одиницю часу;
в) це максимальний асортимент продукції;
г) кількість продукції, яку здатне виготовити підприємство з урахуванням наявних ресурсів.
71. Ієрархія фахівців операційного менеджменту і виробнича потужність
а) кожен фахівець в ієрархії операційного менеджменту на своєму рівні приймає рішення щодо визначення цілей виробничої потужності;
б) рішення щодо виробничої потужності приймає віце-президент;
в) рішення щодо виробничої потужності приймає директор;
г) планування виробничої потужності виконується колективно.
72. Поняття коефіцієнту використання виробничих потужностей
а) це найкращий оперативний рівень;
б) це максимальна потужність використання всіх наявних ресурсів;
в) відображає наскільки фірма близька до найкращого оперативного рівня;
г) це використовувана виробнича потужність.
73. Поняття найкращого оперативного рівня потужності
а) використовувана потужність;
б) запланована потужність;
в) оптимальна потужність;
г) мінімальні затрати на виробництво товарів.
74. Ефект масштабу виробництва
а) при розширенні підприємства збільшуються обсяги виробництва в середині;
б) при розширенні підприємства є можливість замінити станки на автомати;
в) при розширенні виробництва збільшуються обсяги і доходи;
г) при розширенні виробництва збільшуються оьсяги і зменшується ціна на продукцію.
75. Поняття ефекту економії обумовленої ростом продуктивності і масштабу виробництва
а) це відбувається за рахунок накопиченого досвіду та випуску великих обсягів продукції;
б) це відбувається за рахунок впровадження новітніх технологій;
в) це відбувається за рахунок впровадження напівавтоматів та автоматів;
г) це відбувається за рахунок високої кваліфікації працівників.
76. Фокусування потужностей підприємства
а) підприємство націлене на випуск великикх обсягів продукції;
б) підприємтсво націлене на випуск великого асортименту продукції;
в) підприємство націлене на виконання обмеженої кількості виробничих задач;
г) підпиємство реагує на запити ринку.
77. Гнучкість виробничих потужностей
а) досягнення максимальних випусків продукції;
б) досягнення великого асортименту продукції;
в) зменшення часу на випуск продукції;
г) досягнення нульового часу переходу на випуск нової продукції.
78. Питання які вирішуються при плануванні завантаження потужностей
а) використання потужностей інших підприємств, маркетингові дослідження, здатність реагувати на запити ринку;
б) збереження збалансованості системи, частота оновлення потужнестей, зовнішні джерела збільшення потужностей;
в) мінімізація затрат на випуск продукції, інноваційні процеси, ефект економії виробництва;
г) ріст продуктивності праці, ефект економії виробництва, розширення асортименту.
79. Зона найкращої оперативності сервісного підприємства
а) 100% максимальної пропускної здатності;
б) 90% від максимальної пропускної здатності;
в) 80% від максимальної пропускної здатності;
г) 70% від максимальної пропускної здатності;
80. Фази росту пропускної здатності сервісного підприємства
а) підприємницька, організаційна, росту і зрілості;
б) підготовча, організаційна, зрілості;
в) підготовча, росту, зрілості;
г) заснування, росту, припинення діяльності.
81. Стратегії вирішення проблем коливання попиту
а) переведення, при необхідності ресурсів з виконання одного завдання на інше, участь клієнта в наданні послуг;
б) різностроння підготовка персоналу;
в) великий спектр послуг;
г) зниження ціни на послугу та участь клієнта в наданні послуг.
82. Близькість до споживача, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) дозволяє швидко поставляти товари, гарантує, що інтереси споживача будуть враховані;
б) дозволяє знизити затрати на постачання товарів;
в) дозволяє швидко реагувати на запити споживача і знизити транспортні витрати;
г) дозволяє враховувати характер населення.
83. Діловий клімат, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) можливість отримати інвестиції, субсидії;
б) наявність відповідного законодавства;
в) присутність інших компаній, належного законодавства, підтримкою місцевими органами управління;
г) присутінсть іноземних компаній та належного законодавства.
84. Якість професійної підготовки робочої сили, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) наявність закладів для надання професійної підготовки;
б) наявність місцевих працівників з відповідним рівнем освітньої і професійної підготовки, а також можливість і здатність до навчання;
в) здатність компанії до надання можливості навчання своїх працівників;
г) здатність компанії до передання професійного досвіду.
85. Наявність постачальників, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) здатність постачальників забезпечити компанію сировиною;
б) близьке розміщення постачальників до сировинної бази;
в) близьке розміщення постачальників до компанії;
г) наявність високопрофесійної та конкурентноздатної мережі постачальників і їх близькість до підприємств.
86. Зони вільної торгівлі, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) зони іноземної торгівлі, які дають можливість використовувати імпортні комплектуючі;
б) можливість отримати відстрочку при виплаті митних зборів;
в) зони імпортної торгівлі - закриті регіони в яких можна використовувати імпортні комплектуючі, отримувати відстрочку по виплаті митних зборів до моменту доставки виготовленої продукції в країну-споживач;
г) зони імпортної торгівлі, в яких не платяться податки.
87 Місцезнаходження інших об’єктів компанії, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) місцезнаходження інших підприємств цієї ж компанії впливає на розміщення її ж нового об'єкта виробництва;
б) місцезнаходження конкурентів;
в) місцезнаходження партнерів;
г) місцезнаходження постачальників.
88. Політичний ризик, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) переворот в державі;
б) стан війни в сусідній державі;
в) швидкомінливі геополітичні обставини;
г) проведення реформ в державі.
89. Державні бар’єри, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) законодавчі, неюридичні і культурні бар'єри;
б) не зацікавленість органів місцевого самоврядування;
в) корупційні бар’єри;
г) незаконна діяльність.
90. Торгові союзи, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) угода про торговий союз враховує розміщення та перерозміщення членів союзу з метою конкуренції;
б) угода про торговий союз дозволяє самостійно вирішувати місце розміщення підприємства;
в) угода про торговий союз укладається з метою зменшення витрат на виробництво товарів;
г) угода про торговий союз укладається з метою вирішення короткотермінових завдань.
91. Екологічні вимоги, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) вимоги населення;
б) вплив на населення;
в) вплив на навколишнє середовище;
г) вплив на вартість товарів.
92. Країна-споживач, як критерій розміщення виробничих об’єктів
а) країна споживач – власне підприємство;
б) країна споживач – іноземне підприємство;
в) країна споживач – іноземна країна;
г) країна споживач – мінімальні ціни на товар.
93. Поняття фактор-рейтингових систем при виборі місця розташування виробничих об’єктів
а) забезпечують механізм, що об’єднує різні фактори в легкодоступну бальну систему оцінок;
б) це оптимальне розташування виробничих об’єктів;
в) це розташування виробничих об’єктів з мінімальними затратами;
г) це розташування виробничих об’єктів, які забезпечують близкість до споживача.
94. Метод “Центрy ваги” в розташуванні підприємств
а) враховує всі транспортні витрати;
б) враховує витрати при неповному завантаженні транспорту;
в) враховує розміщення нових окремих об’єктів, існуючих об’єктів, відстань між ними й обсяги товарів, що транспортуються;
г) враховує розміщення тільки нових об’єктів та обсяги товарів, що транспортуються.
95. Поняття аналітичної моделі Дельфі при виборі місця розташування підприємств
а) це мінімізація часу транспортування;
б) це поєднання реальних і невловимих, емоційних факторів;
в) це мінімізація витрат на транспортування;
г) це анкетування спеціалістів.
96. Головний критерій розміщення об’єктів сервісу
а) це максимізація прибутку;
б) це мінімізація затрат;
в) це оптимізація затрат;
г) це врахування екологічних факторів.
97. Поняття технологічного принципу розміщення обладнання на підприємстві
а) однакове устаткування чи однорідні технологічні операції групуються разом;
б) це коли мінімізуються транспортні витрати;
в) це коли враховується спосіб транспортування між станками;
г) це коли всі операції виконуються в одному цеху.
98. Поняття методу CRAFT
а) це метод оптимального розміщення устаткування;
б) це метод комп’ютерної розробки схеми розміщення устаткування;
в) це визначення величини транспортних витрат;
г) це поліпшення розміщення обладнання.
99. Метод системного планування CLP
а) визначає послідовність в плануванні приміщень;
б) розробка матриці взаємних зв’язків, що відображає ступінь переваги кожного виробничого об’єкта стосовно інших по окремості;
в) матриця взаємного розміщення об’єктів підприємства;
г) альтернативні схеми розміщення виробничих ділянок.
100. Розміщення устаткування за ходом матеріального потоку
а) це багаторазовий повторюваний процес;
б) це лінія, яка працює з визначеною нормою часу;
в) це лінія, яка працює з однаковим темпом виробництва;
г) це спосіб розміщення устаткування, при якому устаткування чи виробничі процеси вибудовуються по ходу послідовності технологічних операцій.
101. Поняття балансування потокової лінії
а) це встановлення протяжності всіх операцій таким чином, щоб їх можна було виконати за такт потокової лінії;
б) це встановлення такту потокової лінії;
в) це дотримання технологічного процесу;
г) це порядок виконання елементів операцій під час зборки виробів.
102. Поняття технологічної класифікації
а) встановлення кодів для визначення технологічних осередків;
б) встановлення кодів для визначення типів вузлів механізмів;
в) встановлення кодів, що використовуються для визначення типів устаткування, що входять в технологічні осередки;
г) це виробництво чипів для комп’ютерів задіяних на складальних роботах.
103. Поняття виробничих осередків
а) це групування компонентів виробу в сімейства, що мають загальні етапи обробки;
б) це визначення структури домінуючих потоків сімейств компонентів на основі яких розміщують технологічні процеси;
в) це фізичне угрупування устаткування і технологічних процесів в осередки;
г) це угрупування устаткування і технологічних процесів в осередки, визначення потоків сімейств компонентів для технологічних процесів, що мають загальні етапи обробки.
104. Принцип нерухомого об’єкту
а) це коли об’єкт протягом усього технологічного процесу залишається на одному місці
б) це коли виготовлення основних вузлів і їх зборка відбувається на одному заводі;
в) цей принцип використовується тільки для будівництва споруд;
г) це комбінація різних видів розміщення устаткування й організації процесу.
105. Принцип групової технології
а) це групування технологічних процесів;
б) це групування різного устаткування в робочі центри чи технологічні осередки для обробки виробів, що мають одинакові чи подібні способи і вимоги до обробки;
в) це осередки з обмеженою кількістю виробів з відповідними кодами технологічної класифікації;
г) це сукупність принципів групової технології та технологічному принципі.
106. Поняття сервісного ландшафту
а) це фізичне середовище, де надаються послуги, що впливають на споживачів і обслуговуючий персонал;
б) це оточуюче середовище, де знаходиться об’єкт обслуговування;
в) це просторове розміщення товару на обслуговуючій фірмі;
г) це зовнішні атрибути товарів.
107. Поняття навколишнього середовища в сервісній фірмі
а) це дизайн приміщень, де обслуговуються споживачі;
б) це просторове розміщення товарів;
в) це фактори, що можуть впливати на роботу і моральний стан працюючих, а також сприйняття сервісу клієнтами;
г) це функціональне розміщення товарів.
108. Просторове і функціональне розміщення товару
а) це планування шляху руху клієнтів і групування товарів;
б) це способи розміщення товарів;
в) це планування додаткових коридорів;
г) це схема розміщення товарів.
109. Планування ландшафту і угрупування товарів
а) це навколишнє середовище;
б) це зовнішні атрибути;
в) це просторове і функціональне розміщення товару;
г) це навколишнє середовище, зовнішні атрибути, просторове і функціональне розміщення товарів.
110. Планування офісу
а) тенденція відкритих робочих місць для сприятливих умов спілкування і командної роботи;
б) врахування санітарних норм;
в) врахування вимог працюючих;
г) врахування вимог споживачів.
111. Поняття ланцюга поставок
а) системний підхід до управління потоками інформації, матеріалів і сервісних послуг від постачальників сировини до кінцевого споживача;
б) це гарантовані поставки сировини і сервісних послуг до заводів;
в) це взаємозв’язок організацій спільно випускаючих на ринок товари;
г) це постачання “точно в строк”.
112. Суть управління ланцюгом поставок
а) оптимізувати затрати на постачання сировини;
б) знизити ризик у ланцюзі поставок, забезпечити відповідний рівень матеріальних запасів, ритм циклу на процеси і на рівень обслуговування споживача;
в) забезпечити ритм потоку;
г) забезпечити аутсорсинг.
113. Поняття сукупного планування поставок
а) різні заводи формують спільний план поставок;
б) сукупний план поставок встановлює обмеження і визначає рівні матеріальних запасів;
в) сукупний план передбачає взаємозалежність між поставками сировини та випуском товарів;
г) сукупне планування це встановлення взаємозв’язків між заводом та постачальником.
114. Поняття вантажної вартості
а) це вартість вантажу;
б) це можливість транспортування найкоротшим шляхом;
в) це економія на виборі способу транспортування на одиницю ваги товару;
г) це економія за рахунок зменшення часу на перевезення.
115. Поняття закупівель “точно в термін” (JIT-закупки)
а) це постачання двічі на день;
б) це постачання, які ґрунтуються на договорах постачання малих партій матеріалів безпосередньо на виробництво в точно зазначений час;
в) це постачання, які ґрунтуються на договорах з урахуванням вимог виробництва;
г) це постачання великих партій матеріалів, що поставляються задовго до використання їх у виробництві.
116. Переваги закупок “точно в термін”
а) встановлення довгострокових взаємин з постачальниками та економія на інструментах;
б) стабільна якість, довіра, економія на ресурсах та інструментах, зниження питомих витрат виробництва;
в) загальна економія на ресурсах та зниження питомих витрат виробництва;
г) загальна довіра, благонадійність та висока якість продукції.
117. Поняття дистриб’юторства
а) має в продажі різноманітні товари виробника;
б) має в продажі товари одного виробника;
в) має ексклюзивні права на продаж різноманітних товарів на визначеній території;
г)має право на продаж продукції на любій території держави.
118. Представник виробника
а) торгує товарами виробника;
б) торгує власними товарами;
в) торгує однотипними товарами на визначеній території;
г) має ексклюзивні права на визначеній території, на визначену територію потенційних клієнтів і отримує комісійні.
119. Головна функція брокера
а) продаж товарів за комісійні;
б) продаж угоди;
в) звести потенційних покупців та продавців;
г) продаж товару на біржі.
120. Поняття аутсорсингу
а) розміщення виробництва комплектуючих, послуг та іншого в сторонніх організаціях;
б) розміщення виробництва комплектуючих, послуг та іншого в своїх організаціях;
в) організація поставок “точно в термін”;
г) планування й організація виробництва.
121. Поняття електронного обміну даними (ЕОД)
а) це не паперові електронні комунікації про товари і послуги;
б) це комунікації про товари і послуги;
в) це використання штрих-кодів;
г) це дані про товари і послуги.
122. Швидке реагування на попит
а) це аналіз роботи касового апарату;
б) це застосування штрих-коду й електронного обміну даними між постачальниками й роздрібними торговцями;
в) це застосування принципу “точно в термін”;
г) це взаємозалежність продавця та споживача.
123. Ефективне реагування на запит споживача (ЕРЗС)
а) це забезпечення споживача запасами;
б) акцент ставиться на споживача, а не на виробника при постачанні;
в) забезпечення споживача “точно в термін”;
г) виробник “виштовхує” товар на ринок.
124. Поняття форвардних закупівель
а) це невеликі закупівлі у визначені терміни;
б) закупівля великих партій товарів за низькими цінами;
в) це торгівля в супермаркетах;
г) роздрібна торгівля.
125. Поняття основного плану виробництва (ОПВ)
а) встановлює обсяг і дату постачання всього асортименту виробів необхідних для виконання кожного замовлення;
б) стратегічний план, який передбачає місце розташування виробництва та наявність робочої сили;
в) план максимального випуску продукції;
г) це потужність підприємства.
126. Попереднє планування потужності (ППП)
а) складання схем розміщення обладнання;
б) складання технологічних карт;
в) встановлення норм часу на виконання операції;
г) виявлення наявних потужностей, устаткування, робочої сили та постачальників.
127. Планування матеріальних потреб (ПМП)
а) планування асортименту продукції;
б) планування обладнання;
в) планування потреб в матеріалах та встановлення термінів розміщення замовлень;
г) це виробничий графік підприємства.
128. Планування потреб у виробничих потужностях (ППВП)
а) це наявність існуючих потужностей на підприємстві;
б) це складання графіка замовлень на виготовлення продукції;
в) це розклад роботи працівників;
г) це визначення мінімальних затрат на виготовлення замовлення.
129. Поняття ієрархічного планування виробництва
а) це розподіл обов’язків менеджера зверху вниз.
б) це залежність стратегічного планування від планування реалізації стратегії;
в) це планування посадових інструкцій;
г) це залежність випуску продукції від ринку.
130. Мета сукупного планування
а) планування галузі виробництва;
б) планування темпу виробництва групи товарів на середньостроковий період;
в) планування широкого асортименту товарів на довгостроковий період;
г) встановлення темпу виробництва.
131. Фактори середовища планування виробництва
а) політичні, економічні, соціальні;
б) економічні та соціальні;
в) внутрішні та зовнішні;
г) наявність робочої сили та близькість до ринку.
132. Стратегія виробничого планування
а) враховує наявність робочої сили та часу, обсягів матеріальних запасів та резервів;
б) враховує наявність ринків збуту та сировини;
в) враховує наявність робочої сили та потужності підприємства;
г) враховує наявність попиту.
133. Стратегія відстеження попиту при сукупному плануванні передбачає
а) вивчення попиту на продукцію;
б) наявність стабільного споживача;
в) узгодження темпу виробництва з обсягом замовлень;
г) можливість переходу з випуску одного виду продукції на інший.
134. Стратегія гнучкого використання робочого часу при сукупному плануванні – це
а) можливість наймання та звільнення працюючих в залежності від попиту;
б) зміна робочого часу при незмінній чисельності працюючих;
в) зміна потужності підприємства;
г) можливість переходу на виробництво інших видів продукції.
135. Стратегія постійного рівня виробництва при сукупному плануванні – це
а) збереження постійної чисельності робочої сили і рівня виробництва;
б) збереження постійного рівня виробництва за рахунок інших величин;
в) можливість працювати на склад;
г) можливість зменшення собівартості за рахунок ефекту росту продуктивності праці.
136. Поняття субпідряду при сукупному плануванні – це
а) передача повноважень субпідрядним організаціям;
б) передача частини виробничих завдань іншим організаціям на договірній основ;
в) укладання договорів з постачальникам;
г) укладання договорів з споживачами на великі партії товарів.
137. Основні виробничі витрати при сукупному плануванні
а) постійні та змінні витрати, необхідні для виготовлення визначеного виду продукції в даному періоді часу;
б) прямі витрати на виготовлення проектного обсягу продукції;
в) прямі витрати на виготовлення проектного обсягу продукції за визначений час;
г) темп виробництва продукції в залежності від попиту.
138. Витрати на збереження матеріальних запасів при сукупному плануванні
а) витрати на збереження матеріальних запасів;
б) витрати на придбання матеріальних запасів;
в) витрати на страхування матеріальних запасів;
г) капітал вкладений у матеріальні запаси.
139. Поняття товарно-матеріального запасу
а) запас матеріалів підготовлених для продажу
б) запас ресурсів використовуваних в організації;
в) контроль рівнів запасів сировини;
г) обладнання призначене для створення продукції.
140.Система управління товарно-матеріальними запасами
а) рівні запасів, які необхідно підтримувати на підприємстві;
б) запаси, які необхідно поповнювати в часі;
в) правила і способи регулювання рівнів запасів;
г) запаси, які необхідно поповнювати для виконання замовлень.