Методичні принципи організації економічного аналізу
Брак цілісної теорії перехідної економіки, недосконалість методологічних підходів до реалізації ринкових трансформацій значною мірою спричинилися до глибокої кризи та безладдя, що в них поринула національна економіка. Ставка наших ідеологів-реформаторів на засадні основи західних економічних теорій, які чудово працювали в розвинутому ринковому господарстві, не виправдалася в Україні: стару економічну систему демонтували, а створити нову так і не спромоглися. Це можна пояснити несформованістю нових економічних теорій, зосередженням економічних досліджень переважно на прикладних аспектах реформи, недостатнім урахуванням специфічності трансформаційного процесу в нашій країні, прямими помилками урядовців-реформаторів та багатьма іншими причинами.Загальним наслідком цього стала фрагментарність і неефективність економічної політики, у тому числі її складових - стратегії і тактики, які розроблялися і втілювалися в життя протягом останнього десятиріччя.Процес створення нової економічної системи в Україні, запровадження нових методів і засобів управління суспільним господарством потребують від економічної науки (і від економічного аналізу також) створення оптимального механізму прийняття рішень, пов'язаних із ринковим реформуванням економіки нашої країни для розв'язання цілої низки проблем.Різноманітність сфер матеріального виробництва певною мірою визначає особливості економічного аналізу господарської діяльності, які випливають зі специфіки відповідних галузей. Проте в рамках кожної з них зберігаються основні методичні засади, які забезпечують комплексний підхід до вивчення суб'єктів господарювання.Тип сучасної змішаної економіки, де співіснують як державна, так і приватна власність, ставить перед економічним аналізом велику кількість нових завдань.Переважна більшість суб'єктів господарювання змішаної економіки, незважаючи на різні умови й обставини, які склалися навколо них, функціонує за майже однаковою програмою. Унаслідок цього і ситуації, що в них суб'єкти господарювання можуть потрапити (банкрутство, збитки, конкурентна боротьба), підлягають типізації та систематизації. Це дає змогу розробляти типові схеми проведення економічного аналізу, що уможливлює спрощення його організації як на рівні мікросистем, так і на макроекономічному рівні (у тому числі регіональному).Коли кажуть про організацію економічного аналізу на макроекономічному рівні, мають на увазі передовсім те, що господарська діяльність здійснюється на території певної адміністративно-територіальної одиниці, яка не має статусу суб'єкта господарювання, хоч на території району, області, регіону постають специфічні господарські проблеми, наприклад щодо забезпечення й використання трудових ресурсів, розвитку інфраструктури, спільного створення й використання виробничих потужностей, проведення активної державної політики зайнятості, спрямованої на розробку та реалізацію ефективних національних і регіональних програм сприяння самозайнятості, підприємництву, збільшенню конкурентоспроможності малих фірм, на ліквідацію таких негативних явищ, як приховане безробіття та нерегламентована (тіньова) діяльність. Без організації відповідного економічного аналізу успішна реалізація цих програм є неможливою. Методологічну основу економічного аналізу становить діалектичний метод, який забезпечує об'єктивність, комплексність, всебічність і конкретність розгляду досліджуваного предмета (об'єкта), ураховує вплив як ендогенних, так і екзогенних змінних, що, у свою чергу, уможливлює отримання адекватних висновків за наслідками проведеної роботи.Організуючи аналітичну роботу, необхідно передовсім створити такі умови, які б забезпечили вивчення взаємозв'язків між окремими показниками діяльності суб'єкта господарювання. Досвід аналітичної роботи підказує, що в багатьох випадках резерви виробництва погано використовуються не тому, що бракує можливостей для їх реалізації, а тому, що їх своєчасно просто не було виявлено. Організація аналітичної роботи на підприємствах включає розробку загальних планів та планів (програм) конкретних аналітичних робіт: порядок проведення аналізу; матеріальне, методичне й наукове забезпечення; загальне керівництво, способи виконання аналітичних робіт, контроль за впровадженням у виробництво виявлених резервів.Аналітична робота на підприємстві розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи та план (програму) конкретних аналітичних робіт.Загальний план такої роботи складається на рік. Його структура включає розділи господарської діяльності; об'єкти, що мають вивчатися; періодичність і терміни проведення аналізу; коло виконавців та осіб, відповідальних за певні розділи аналізу; джерела інформації і способи її поповнення. Обсяг аналітичної роботи, терміни її проведення, склад виконавців визначають, виходячи із завдань аналізу. Плани окремих робіт складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи і передбачають визначення об'єктів та етапів аналізу, термінів виконання робіт, визначення конкретизованих завдань та відповідальних технічних виконавців.Програма включає розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчити, послідовність проведення аналізу; методику аналізу окремих факторів; комплект форм, схем, аналітичних таблиць та графіків, які треба обов'язково опрацювати під час аналізу. Якісне складання програми забезпечує цілісність і повноту проведення аналітичного дослідження.Визначаючи зміст аналітичної роботи та терміни її проведення, необхідно врахувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збирання та опрацювання додаткової інформації, а також час, потрібний для виконання окремих робіт за етапами. Виконання завдань економічного аналізу на всіх стадіях виробничо-господарської діяльності підприємства потребує повного охоплення аналітичною роботою всіх служб і дільниць.Тому необхідно розподілити обов'язки й відповідальність між структурними підрозділами та окремими спеціалістами (виконавцями), ураховуючи кількість, територіальну цілісність структурних підрозділів і систем управління, структуру виробництва, структуру й технічну оснащеність управлінського апарату; організацію планування та обліку.Провідними в організації та здійсненні аналізу виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства і його підрозділів є планово-економічний, бухгалтерський і фінансовий відділи. Ці функціональні служби під керівництвом головного економіста (заступника директора з економічних питань) розробляють методи аналізу окремих об'єктів і показників; проводять попередній, оперативний і наступний (завершальний) аналіз діяльності підприємства в цілому і окремих його підрозділів; здійснюють контроль за проведенням аналізу іншими відділами підприємства та економічними службами окремих цехів; готують висновки і розробляють заходи для прийняття управлінських рішень за результатами проведеного аналізу.Розподіл обов'язків між функціональними службами підприємства щодо виконання аналітичних робіт передбачається робочою програмою. Він може мати такий, наприклад, вигляд.Планово-економічний відділ є відповідальним виконавцем і за участю інших економічних і технічних служб здійснює:- розробку плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням;- методичне забезпечення аналізу;- комплексний огляд узагальнюючих показників виробничо-господарської діяльності, метою якого є оцінка кількісних та якісних показників виконання виробничої програми, використання ресурсів, оцінка рівня організаційно-технічного, економічного й соціального розвитку виробництва та економічної ефективності господарської діяльності;- конкретний аналіз виконання виробничої програми, оцінку впливу основних факторів на показники обсягу виробництва, зміну структури і якості продукції;- аналіз використання основних та виробничих потужностей;- аналіз собівартості за техніко-економічними факторами її зниження;- аналіз ефективності економічного стимулювання;-узагальнення результатів аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів;- розробку заходів за результатами аналізу.Фінансовий відділ проводить аналіз показників використання плану реалізації, показників прибутку та рентабельності, взаємовідносин з Державним бюджетом (фінансування з бюджету і розрахунки з бюджетом та з позабюджетними фондами).Відділ бухгалтерського обліку аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан і платоспроможність підприємства.Відділ матеріально-технічного забезпечення контролює своєчасність і якість матеріально-технічного забезпечення виробництва, виконання планів поставок за обсягом, номенклатурою, строками, якістю, стан збереження складських запасів, дотримання норм відпуску матеріалів, транспортно-заготівельних витрат.Відділ праці і заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів щодо його поліпшення, забезпечення підприємства трудовими ресурсами за категоріями та професіями, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу та фонду заробітної плати.Відділ збуту вивчає виконання договірних зобов'язань і планів поставок продукції споживачам за обсягом, якістю, строками, номенклатурою, стан складських запасів і збереження готової продукції.У комплексному аналізі виробничо-господарської діяльності беруть участь також і технічні служби: відділ якості продукції або відділ технічного контролю (ВТК), виробничий відділ, відділи головного технолога, головного механіка, головного енергетика, конструкторський відділ та ін. Ці служби здебільшого здійснюють техніко-економічний аналіз, який уможливлює пов'язання виробничо-технологічних факторів із кількісними та якісними показниками роботи окремих дільниць і підрозділів підприємства. Виробничий відділ - аналізує виконання плану випуску продукції за обсягом та асортиментом, ритмічність роботи, підвищення якості продукції, запровадження нової техніки та технологій, комплексної механізації та автоматизації виробництва, роботу обладнання, витрачання матеріальних ресурсів, тривалість технологічного циклу, комплектність випуску продукції, загальний технічний та організаційний рівень виробництва.Відділ головного механіка - вивчає стан експлуатації машин та обладнання, виконання планів-графіків ремонту й модернізації обладнання, якість і собівартість ремонту, повноту використання обладнання та виробничих потужностей, раціональність потреби в енергоресурсах.Відділ технічного контролю - аналізує якість сировини та готової продукції, брак і втрати, рекламації покупців, розробляє заходи щодо зменшення браку, підвищення якості продукції, дотримання технологічної дисципліни.Комплексний економічний аналіз треба проводити щоквартально, опрацьовуючи заходи для реалізації виявлених резервів. Проте з деяких питань необхідно проводити аналіз за місяць, декаду, навіть окрему зміну (дотримання графіків виконання робіт, стан матеріально-технічного постачання, фінансовий стан, випуск продукції підсобними виробництвами). За підсумками аналізу цих господарських процесів рекомендується приймати відповідні рішення, не чекаючи результатів за квартал.Керівник підприємства контролює проведення аналітичної роботи.Об'єктом такого контролю є цифровий матеріал, висновки та пропозиції, опрацьовані в результаті аналітичної роботи. Отже, організація економічного аналізу передбачає оптимальний вибір і використання великої кількості різних показників ді- яльності будь-якого колективу, чого, у свою чергу, можна досягти тільки глибоким вивченням технології, економіки й організації виробництва, стану обліку і звітності, особливостей взаємозв'язків об'єктів економічного аналізу.Створення таких умов як на мікро-, так і на макрорівні забезпечить повну реалізацію економічним аналізом своєї практичної функції, дасть можливість скоротити розрив у часі між демонтажем адміністративних методів управління економікою та становленням (формуванням) ринкових інструментів регулювання.Охоплюючи всі сторони діяльності підприємства, економічний аналіз має бути постійною складовою економічної роботи в цілому. Вимога безперервності аналітичної роботи відповідає реальній дійсності процесу відтворення.Дальше становлення економічного аналізу повинно враховувати особливості розвитку кожного суб'єкта господарювання і водночас базуватися на вже досягнутому науковому рівЗМІСТ.
Вступ.
Аналіз ефективності використання можливих ресурсів на підприємстві.
Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства.
Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві.
Аналіз рівня та динаміка продуктивності праці на підприємстві.
Факторний аналіз продуктивності праці.
Розробка заходів з підвищення продуктивності.
Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва.
Оцінка стану охорони праці та навколишнього середовища.
Висновки та пропозиції.
Список використаної літератури.
Вступ.
Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.
Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.
На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image001.gif" \* MERGEFORMATINET

мал. 1. Методи вимірювання
та показники рівня продуктивності праці.
Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства.
Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.
Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати.
Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:
виробничо-економічні;
соціально-економічні.
Перші виражають умови, які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого процесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєї діяльності.
Так показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.
Соціально-економічні фактори – це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, які закладені у самих учасниках виробництва.
Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.
Велике аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізуються розподіл основного підприємства на виробничі і невиробничі основні засоби. Всі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на 4 амортизаційні групи.
В Україні офіційна статистична звітність про використання трудових ресурсів складається з таких звітів “Звіт з праці”(щорічний та щомісячний), “Звіт про діяльність підприємства, організації” (річний), “Звіт з використання робочого часу” (щоквартальний, щомісячний), “Звіт про стан заборгованості із заробітної плати” (річний звіт), “Чисельність кадрів”, “Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за робу в несправних умовах”.
Починати аналіз доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за останні 2-3 роки. Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.
Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його “на плаву”, зберегти трудовий колектив.
Цікаву інформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників. Таку характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.
Зростання або зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на підприємстві. Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.
Коефіцієнт з обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників до середньоспискової чисельності.
На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.
Для виявлення реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого міркування. Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у показниках використання факторів виробництва – знарядь праці (основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).
Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація про обсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті “Про фінансові результати”, які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком з початку року.
На обсяг продажу продукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об’єктом аналізу виступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний стан розрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишків реалізованої, але не оплаченої продукції.
Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.
Прибуток – це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.
У зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток на підприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.
У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.
Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.
Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.
ні методології, методики й організації
Продуктивність праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.
Аналіз основних техніко-економічних показників на підприємстві звичайно починають з оцінки того як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству. Згідно з даними таблиці 3.1.1 робу підприємства слід вважати відмінно, оскільки там по обсягу продукції перевиконано на 46,2% (66644:45597100).
Розглядаючи середньо облікову чисельність працівників, ми бачимо, що у звітному періоді відбулося збільшення працівників на підприємстві. Так фактична чисельність усіх працівників проти минулого періоду зросла на 33 особи, а порівняно з минулим роком збільшилась на 53 особи.
Аналізуючи фонд оплати праці видно, що він зріс проти планового на 5,9 тис. грн. Або на 0,1% проти минулого на 955,9 тис. грн.
Аналізуючи собівартість продукції фактичну собівартість (продукції) порівнюють з плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану. Дані таблиці 3.1.1 свідчать, що в порівнянні з планом, фактична собівартість реалізації продукції зросла на 17299 тис. грн., або на 59,6%, а в порівнянні з минулим роком на 17432 тис. грн.
Розглядаючи прибуток видно, що він по факту зріс на 1212 тис. грн., або на 55,09%, а в порівнянні з минулим роком збільшився на 3299 тис. грн.
В звітному році фактична середньорічна вартість основних виробничих фондів перевищила план на 15416 тис. грн., або на 120,4%, а в а в порівнянні з минулим роком перевищила на 15450 тис. грн.
Аналізуючи продуктивність праці видно, що вона зросла порівняно з планом на 31,87 грн., або на 37,7%, а в порівнянні з минулим роком збільшилась на 47,9%.
Проаналізувавши основні техніко-економічні показники, можна сказати, що підприємство є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості, продуктивності праці і інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.
Табл. 1. Техніко-економічні показники.
Аналіз та оцінка забезпеченості
та структури кадрів на підприємстві.
Результати господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці – найбільш ефективного і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.
До трудових ресурсів відносяться та частина населення, яка має необхідні фізичні дані, знання і навички праці.
Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими у минулому періоді. Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень про витрати робочого часу в людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.
За характером участі у виробничому процесі працівники підприємства розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.
До працівників основної діяльності відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал і персонал охорони.
Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ “Звіт з праці”, 1-П “Звіт підприємства з продукції”, 6-ПВ “Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів”, а а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані. Із таблиці 2 видно, що у звітному періоді збільшилась чисельність персоналу в порівнянні з минулим періодом на 54 особи в тому числі збільшилось працівників основної діяльності на 53 осіб, робітників збільшилось на 51 особу, службовців збільшилось на 2 особи. Обсяг продукції відповідно також збільшився в порівнянні з минулим періодом на 87,2%, що в сумі склало 31047 тис. грн.
Поряд з аналізом наявності та руху чисельності працівників важливо структуру персоналу основної діяльності і і визначити рівень її оптимальності. Для цього порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення (табл. 3).
Дані необхідні для аналізу забезпечення підприємства трудовими ресурсами, наведено в таблиці 2.
Табл. 2
Оцінка забезпечення підприємства трудовими ресурсами.


Структура трудових ресурсів підприємства.
Дані таблиці 3 свідчать, що питома вага робітників збільшилася на 0,4% проти минулого періоду або на 51 особу, однак питома вага службовців знизилася на 0,4 проти минулого періоду.
Підвищення питомої ваги робітників проти минулого періоду спричиняє відповідне підвищення праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між фактичною питомою вагою робітників і питомою вагою робітників за минулий період у загальній чисельності на середню продуктивність праці за минулий період (92,5 – 92,1) 45597 : 100 = 182,4 грн.
Збільшення питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило підвищення продуктивності праці у звітному періоді на 96,7 тис. грн. (182,4 530).
Дальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу проводимо виходячи з того, що для високопродуктивності праці підприємство має бути збережене основними і допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Ми вивчаємо співвідношення між основними і допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з’ясувати причину утримування позапланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт (табл. 4).
Табл. 4
Чисельність основних і допоміжних робітників.
З таблиці 4 бачимо, що питома вага робітників зросла проти планової на 0,6% (82,3 – 81,7), а проти минулого періоду на 2,1% (82,3 – 80,2). Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростання продуктивності праці. Вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності на виробіток одного робітника визначається діленням різниці між фактичною і плановою питомою вагою основних робітників на планову питому вагу основних робітників: (82,3 – 81,7) : 81,7 100 = 0,73% .
Завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника на 0,73%.
Відповідним етап аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.
Склад працівників постійно змінюється у зв’язку із скороченням штату, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв’язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку те перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.
Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об’єктивних причин, які не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який вимагає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатню високу кваліфікацію, у зв’язку з рішенням судових органів і інше.
На практиці має місце і зворотне явище – недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства.
Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.
Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в таблиці 5.
Табл. 5
Рух робочої сили на підприємстві.
Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності загального обороту.
Коефіцієнти обороту з приймання (КПп) – це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності працівників основної діяльності:
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image002.gif" \* MERGEFORMATINET
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image003.gif" \* MERGEFORMATINET
Коефіцієнт обороту зі звільнення (КПп) – це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД;
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image004.gif" \* MERGEFORMATINET
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image005.gif" \* MERGEFORMATINET
Коефіцієнт загального обороту (КПоб) – обчислюється як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності:
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image006.gif" \* MERGEFORMATINET
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image007.gif" \* MERGEFORMATINET
Коефіцієнт плинності кадрів (КПпл) – розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності:
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image008.gif" \* MERGEFORMATINET
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image009.gif" \* MERGEFORMATINET
Розрахунок показує, що на підставі коефіцієнт загального обороту знизився у звітному періоді на 25,1% (23,9 : 31,9 100 – 100), коефіцієнт обороту з приймання знизився на 39,5% (13,5 : 22,3 100 – 100), коефіцієнт плинності кадрів знизився на 2,5%.
Зниження коефіцієнта загального обороту та плинності кадрів пов’язаний із зниженням звільнених за власним бажанням на 18,18% проти минулого періоду.
Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.
1.3. Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві.
Трудомісткість продукції – показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.
Трудомісткість є питома і технологічна. Питома трудомісткість – це загальні витрати людино – годин на продукцію.
Технологічна трудомісткість – це витрати нормованого часу основних робітників – відрядників на виробництво продукції.
Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок – за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.
Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього динного виробітку робітників.
Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.
Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.
У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.
Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції таблиця 6.
Таблиця 6
Аналіз трудомісткості продукції.
Наведені в таблиці 6 дані показують, що питома трудомісткість знизилась проти минулого періоду на 40,3% (100 - 59,7) за плану 12,7% (100 - 87,3). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.
За рахунок зниження трудомісткість планувалося підвищити годинну продуктивність праці на INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image010.gif" \* MERGEFORMATINET .
Фактично вона зросла (у тому числі за рахунок зниження трудомісткості) на INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image011.gif" \* MERGEFORMATINET
Оскільки між трудомісткістю і продуктивністю праці існує зворотний зв’язок, можна визначити темп зростання середньогодинного виробітку:
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image012.gif" \* MERGEFORMATINET
і навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:
INCLUDEPICTURE "http://www.refine.org.ua/images/referats/1465/image013.gif" \* MERGEFORMATINET
Трудомісткість знизилась на 31,6%.
1. 4. Фактичний аналіз продуктивності праці.
Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.
Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.
Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино – годин і людино – днів, а інші – як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.
Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.
Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.
Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”.
Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:
середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;
середня тривалість робочого дня .
Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.
Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.
Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.
Табл. 7
Використання робочого часу на підприємстві.
Табл. 8
Дані для аналізу продуктивності праці
Як свідчать дані таблиці 6 загальний фактичний фонд робочого часу на підприємстві збільшився на 1,726 тис. год.
Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану.
Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці (табл.8).
Наведені в таблиці 8 дані свідчать про те, що на підприємстві підвищилась продуктивність праці. Середня продуктивність праці одного робітника підвищилась проти плану на 38,05 грн., що в відсотках складає 43,45. дані таблиці 8 свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Аналіз показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.
Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника 15,7% (59,1 – 43,4) пояснюється зниженням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на –3,9%(92,5 – 96,3).
Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середнього динної і середньоденної продуктивності праці в 12,9% (46,2 – 59,1).
Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, серед продуктивності праці одного працюючого дорівнює добутку таких факторів:
РВп = ПВр · Д · Т · ГВр.
Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньої продуктивності праці одного працюючого проводиться методом абсолютних різниць:
Зміна питомо ваги робітників:
- 3,8 · 45597 : 100 = - 1732,69 грн.
Зміна середнього виробітку одного робітника
123,02 · 92,5 : 100 = +113,79 грн.
Аналогічно аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середнього динного виробітку:
зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:
(-1) · 8 · 41,6 = - 332,8 грн.
зміна тривалості робочого дня:
(-0,1) · 218 · 41,60 = - 906,88 грн.
зміна середнього динного виробітку одного робітника:
19,2 ·218·7,8 = + 32647,68 грн.
За даними аналізу середній виробіток одного працюючого вищий від планового на 38,05 грн. ·(125,74 – 87,69). Він збільшиться за рахунок зростання середнього динного виробітку одного робітника.
На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, - середнього динну продуктивність праці одного робітника.
Аналіз продуктивності праці завершується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продуктивності у звітному періоді. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць:
Зміна кількості робітників:
10 · 219 · 8 · 41,60 = 728,8 тис. грн.
Зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:
-1 · 530 · 8 · 41,60 = - 176,4 тис. грн.
Зміна тривалості робочого дня:
-0,1 · 530 · 218 · 41,60 = 480,646 тис. грн.
Зміна середньогодинного виробітку одного робітника:
19,2 · 218 · 7,9 · 530 = 17525 тис. грн.
Розрахунок свідчить, що на випуск товарної продукції негативно вплинув другий фактор.
Отже, за планування й організації виробництва необхідно обов’язково враховувати можливості із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу.
2.1. Вибір та обґрунтування заходів з підвищенням ефективності виробництва.
Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршили: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.
Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.
У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку – плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково – технічної революції.
Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентно спроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:
1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;
2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;
3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;
4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;
вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на
зростання продуктивності праці.
Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.
Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей.
Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.
Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.
Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.
В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.
Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.
В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:
екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористованого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше;
інтенсивний – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.
У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.
Матеріально – технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
Електроозброєність праці визначається відношення кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.
Електроозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.
Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.
Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:
удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;
удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:
Оцінка стану охорони праці та навколишнього середовища.
Право на здоров’я та безпечні умови праці - невід’ємне право кожної людини у будь-якій країні світу.
Суспільно – політичні та соціально – економічні реформи, що здійснюються в нашій країні, не можуть бути ефективно реалізовані без дозорних змін у сфері праці. Безпечні умови виробництва – стоять поруч з такими суспільними потребами людини, як харчування, житло, одяг, лікування, екологічно чисте середовище.
Соціальне значення хорони праці полягає в сприянні зростанню ефективності виробництва шляхом безперервного удосконалення і поліпшення умов праці, підвищення його безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань.
Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні якості і продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищенні сукупного національного продукту.
Зростання якості продуктивності праці відбувається в результаті підвищення фонду робочого часу за рахунок скорочення внутрішніх змінних простоїв шляхом зниження кількості або ліквідації мікротравм, обумовленими несприятливими умовами праці, а також запобігання передчасному стомленню за рахунок раціоналізації умов праці, введення оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.
Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається за рахунок покращення стану здоров’я і підвищення середньої тривалості життя в результаті покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю.
Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів до покращення умов праці і підвищення безпеки праці, що є економічним виразом соціального стану охорони праці.
Підвищення продуктивності праці може досягтися за рахунок збільшення працездатності в покращених умовах на робочому місці.
Підвищення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягаються в результаті зниження простою під час зміни через погіршення самопочуття, несприятливі умови праці та мікротравми.
Великих збитків підприємству наносять плинність робочих кадрів, тому що деякий час, перед звільненням, робітники працюють з низькою продуктивністю, а робітники, які приходять на їх місце, потребують додаткового виробничого навчання. Все це супроводжується значними додатковими витратами грошових коштів. Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при зміні соціальних показників.
На підприємстві існують небезпечні та шкідливі виробничі фактори – це вапняковий пил в повітрі робочої зони виробничих приміщень.
Шкідливі фактори виробництва визивають професійно обумовлені і професійні захворювання працівників, алергічні реакції.
В останні роки спостерігається підвищення рівня захворювання нервово-сиднового апарата у зв’язку з використанням одноманітних, часто повторюваних рухів і фізичним навантаженням.
Для запобігання шкідливих факторів на навколишнє середовище, територія підприємства повинна бути огороджена і вхід на неї сторінним особам заборонений.
Територія підприємства повинна бути рівною, мати каналізацію, штучне освітлення, належне покриття транспортних шляхів і достатньо широкі проходи і проїзди.
Паливо повинно зберігатися на складі під накриттям або на спеціально відведених майданчиках. Горючі матеріали зберігаються у відповідності до інструкції, згідно з місцевими органами пожежної охорони.
Велике санітарно-гігієнічне значення має озеленення території підприємства, а також створення біля цехів зон відпочинку.
Для збирання і зберігання відходів виробництва потрібно відводити спеціальні майданчики з огорожею та зручними під’їзними шляхами, повинні бути передбачені спеціальні ділянки для розміщення очисних споруд. Сміття необхідно збирати в металеві сміттєзбірники із щільно закритими кришками і щодня вивозити, а майданчик дезінфікувати.
Будівлі (їдальні, медпункт) потребують захисту від шкідливого впливу пилу, шуму, повинні бути захищені смугами зелених насаджень зав ширину не менше 5,0м.
Оточуюче повітря є найважливішим фактором забезпечення нашого життя. Тому для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрації у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх зменшення.
На даному підприємстві є шкідливим фактором – пил. В санітарно-гігієнічній практиці основним методом виміру запиленості прийнятий вагомий метод, тому що при сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, що затрималася в організмі людини. Визначення тільки маси пилу не дає повної картини його шкідливості для людини та технічного прогресу.
Для запобігання поступлення пилу в організм людини, при виготовленні крейди шкільної робітникам необхідно працювати використовуючи проти пилові засоби захисту – це распіратори різних типів. Безпосередньо на робочому місці необхідні вентиляційні системи.
Важливе значення для здоров’я та працездатності людини має правильне раціональне освітлення підприємства. Стан освітлення відіграє важливу роль і для попередження виробничих травм.
Одним із найбільш розповсюдженим негативним фактором, який впливає на людину є шум.
Для зменшення негативного впливу шуму на організм людини застосовують як загально технічні методи зниження шуму, так індивідуальні засоби захисту.