Етика поведінки та культура спілкування державного службовця
План
Поняття «етика» і «мораль». Мораль як соціальний феномен.
Поняття «спілкування». Значення спілкування у суспільному житті.
Культура спілкування. Поняття «податкова культура» та «податкова дисципліна».
Поняття «службовий етикет». Основні принципи службового етикету.
Етика державних службовців. Світова практика.
Правила поведінки державних службовців та Кодекс поведінки державних службовців.
Професійна етика працівників Державної податкової служби України. Кодекс честі працівника Державної податкової служби України.
Поняття «етика» і «мораль». Мораль як соціальний феномен.
Однією з умов успіху в професійній і суспільній діяльності є високий рівень комунікативної культури особи. Досягти цього рівня не можливо без знань закономірностей поведінки людини (її психологічних особливостей0 та її моральних основ.
Термін «етика» походить від давньогрецького ethos, яке означало місце перебування, спільне житло. Згодом це слово набуло значень: звичай, вдача, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Термін «етика» як науки вводить Аристотель, який терміном «етичний» позначає чесноти, що стосується людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот діаноетичних, тобто пов’язаних з мисленням, розумом людини.
Термін «моральний» (від латинського mos) – той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв, ввів у вжиток римський оратор, письменник, політичний діяч Марк Тулій Цицерон (10643 рр. до н.е.). В 4 ст.н.е. виникає термін «moralis» - мораль.
Поняття «етика» і «мораль» дуже близькі, майже синонімічні. Розбіжність полягає у тому, що етика – це наука про мораль. Тобто, мораль – це реальне явище, яке досліджується цією наукою.
Мораль як певна форма свідомості є сукупністю усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки. Моральність – втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними.
Етика – це лише теоретична наука, це «практична філософія» (так її називали у давнину), оскільки вона покликана вирішувати ті практичні моральні проблеми, які постають перед людиною у її житті: як треба чинити, що обрати – добро чи зло, що вважати чесним тощо.
Що ж власне являє собою мораль? Історія філософії й етики знає чимало спроб відповісти на це питання. Звернемось до визначення професора О.І.Титаренка: мораль – це такий імперативно-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.
Етичну теорію можна розглядати як осмислення людської діяльності в моральному аспекті, а моральну свідомість як таку, що найкраще виявляється у спілкуванні між людьми. Так, уявлення, цінності, настанови, що становлять зміст моральної свідомості, відображаються в діяльності людини, в її вчинках. Про справжню вартість поглядів та ідей особистості свідчать її дії, реальні вчинки, а не слова. Моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини – три основні елементи структури моралі.
Дія є моральною тоді, коли вона ґрунтується на свободі вибору з позицій протистояння добра і зла. Тобто всі дії людини оцінюються як добрі чи злі.
Жоден людський вчинок, жоден акт комунікації між людьми не міг би мати моральної оцінки, якби людина була не здатною усвідомлювати внутрішні проблеми, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, про справедливість і несправедливість, з голосом власного сумління. Поза свідомістю моралі не існує – всі свої дії, вчинки людина усвідомлює. Виняток складають рефлекторні дії. Відповідно до основних елементів структури моралі виділяються основні етичні категорії (етичні проблеми):
Моральна свідомість – її основні норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації; основні категорії – добро і зло, обов’язок, відповідальність, справедливість; сенс життя і ставлення до смерті; щастя; моральна самосвідомість людини – честь і гідність, совість і сором.
Моральна діяльність – свобода дії, свобода вибору, свобода волі; вчинок як елементарна форма моральної діяльності; співвідношення мети і засобів діяльності, мотиву і результату моральної дії.
Моральні відносини – моральна сутність спілкування між людьми; відкритість і замкненість, моно логічність і діалогічність у процесі спілкування; повага, співчуття, любов як основа моральних відносин між людьми; етикет і культура спілкування.
Мораль є сукупністю, системою норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.
Принципи і норми моралі не вічні – вони зумовлюються суспільством, тому постійно змінюються відповідно до розвитку суспільства і, в першу чергу, відповідно до змін у виробничих відносинах. Мораль теж, в свою чергу, здійснює зворотній вплив на розвиток суспільних відносин.
У сучасних умовах розвитку нашої держави роль духовності, усвідомлення моральних цінностей надзвичайно актуальні. Наше суспільство потребує перш за все моральної регуляції в усіх сферах суспільних відносин. Моральні цінності повинні визначати культурний розвиток людини, біти складовою її психології, служити критерієм оцінки та регулятором поведінки особистості.
Роль моральної відповідальності особистості у всіх структурах держави надзвичайно зростає. Будь-яке відхилення від норм моралі негативно впливає не лише на духовність особистості – воно шкодить морально-духовному прогресу суспільства.
Проблема моральної свідомості та моральної відповідальності – це проблема між словом і ділом, між знанням норм моралі та їх виконанням. Найкраще моральна свідомість проявляється в активній діяльності особистості.
Розглядаючи моральний аспект спілкування, слід виділити професії, які мають особливе моральне навантаження. Це означає, що представники цих професій несуть особливу моральну відповідальність перед людьми і суспільством. До них відносяться: лікарі, юристи, працівники міліції, вчителі – саме від них залежить фізичне існування людей, їх духовний розвиток. Люди, з якими вони перебувають у постійному контакті, - учні, студенти, хворі, звинувачувані, підсудні, свідки – сприймають їх не лише як фахівців, а й з точки зору їх людських якостей, привабливих чи відштовхуючих. Так, кожен, хто має справу з представниками правоохоронних структур, очікує не лише кваліфікованого виконання обов’язку, але у поваги, що покладає на правоохоронців особливу моральну відповідальність.
Основна суспільна функція моралі – регуляція людської поведінки та міжособистісних відносин.
Уже в первісному суспільстві існували норми поведінки, звичайно ж , особливі, первісні. Прикладом їх є табу – система заборон. Поступово елементи і ознаки норм утворили феномен моралі (систему): піклування про старих,, дітей, культура людських стосунків, культура спілкування. Де ж фіксуються моральні норми на ранніх стадіях розвитку суспільства, до утворення державного права? Перші системи норм – це система табу; пізніше – «звичаєве право», обряди та традиції; з виникненням держави – закон. До норм поведінки відносяться також релігійні вимоги, заповіді, правила.
Поняття «спілкування». Значення спілкування в суспільному житті.
Людина не може жити і працювати, задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. Історично і в процесі індивідуального розвитку спілкування є необхідною умовою існування людини, одним із найважливіших чинників її соціального розвитку. Спілкування є суттєвим аспектом будь-якого різновиду людської діяльності. Воно відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві один з одним, є умовою розвитку особистості.
Поняття «спілкування» складне і багатогранне. Складне, оскільки вживається в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями; як різновид людської діяльності; як форма інформаційного зв’язку. А багатогранність виявляється в тому, що ми виділяємо «духовне», «матеріальне», «масове», «ділове», «інтимне» та інші його різновиди. Отже, незалежно від того, яка форма людської діяльності розглядається (праця, гра, навчання, кохання, торгівля, виховання), всі вони виявляються через спілкування з іншими людьми.
Можна зробити висновок, що спілкування – це той бік людської діяльності, що вказує на зв'язок та взаємодію людей у процесі матеріального і духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, який здійснюється через контакти, в які особистості та групи людей вступають у процесі соціальної життєдіяльності.
Саме через спілкування люди та групи вступають у матеріальні, політичні, релігійні та інші відносини. Спілкування – це загалом громадянське суспільство, тобто сукупність усіх соціальних відносин, бо кожне соціальне відношення завжди має свій матеріально-психологічний бік і виявляється в безпосередньому чи опосередкованому контакті між людьми.
Спілкування включає три основні сторони:
обмін інформацією (комунікативна);
взаємодія (інтерактивна);
сприйняття людьми, що спілкується, один одного (перцептивна).
Ділове спілкування – це, перш за все, комунікація (обмін інформацією); це процес установлення, розвитку контактів, в які вступають на роботі. Змістом ділового спілкування є «справа» - робота, професія. Психологи розглядають спілкування як «інтерес», «розуміння», «позицію» та інше. Особливістю ділового спілкування є поєднання психологічних та етичних аспектів.
Інтерактивна сторона спілкування полягає в організації взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями та ідеями, але й діями. Дія – головний зміст спілкування. Описуючи його, ми часто використовуємо терміни дій.
Перцептивна сторона ділового спілкування означає процес сприйняття одним партнером по спілкуванню іншого і встановлення на цьому ґрунті взаєморозуміння. Спілкуючись з людиною, ми ніби «читаємо» його, і це «читання» дозволяє нам зрозуміти його поведінку. Дуже часто важливо саме по собі не тільки розуміння тієї або іншої поведінки, але й основ, витоків, рушійних сил і механізмів, які визначаються системою цінностей людини, її моральністю.
Етичний аспект включає: визначення цінності особи в діловому спілкуванні; визначення моральних цінностей загалом; визначення норм, звичаїв, традицій та інших способів регуляції поведінки. Ці форми визначають моральну структуру відносин між суб’єктами спілкування і забезпечують їх реалізацію.
Визнання цінності особи в діловому спілкуванні, її моральних і культурних цінностей реалізується через партнерських стиль взаємодії. Загалом, якості особистості найповніше виявляються в процесі трудових відносин, зокрема у здатності людини вести діалог з колегами, партнерами і досягти мети взаємодії і взаєморозуміння.
Серед засобів спілкування виділяються такі види (групи): вербальні (словесні) та невербальні (міміка, жести, пози), комбіновані, усні і писемні; способи – бесіда, діалог, дискусія тощо; рівні – індивідуальне (міжособистісне), групове,масове; форми – безпосереднє і опосередковане; види – маніпулятивне, ігрове, ділове, духовне тощо.
Мета етики – гуманізувати процес спілкування між людьми.
Культура спілкування. Поняття «податкова культура» та «податкова дисципліна».
Про культуру спілкування можна говорити в такому значення як і про культуру праці, культуру побуту, культуру дозвілля. Під культурою спілкування розуміють, перш за все, процес спілкування, його форми і структуру, ціннісно-смислову основу (організацію), реалізацію в стосунках між людьми.
Культура спілкування проявляється тоді, коли моральні принципи втілюються у реальність, впливають на почуття, думки, поведінку людей, їх здоров’я.
Культура спілкування має зовнішній і внутрішній аспект або зміст. Зовнішній аспект – етикет як сукупність правил поведінки, манери привітання, тобто все, що пов’язано з зовнішніми проявами поведінки. Внутрішній аспект – це моральний зміст спілкування, який визначається світоглядом особи, його моральними нормами і принципами, системою його цінностей. Співвідношення зовнішнього і внутрішнього аспектів складне, воно може змінюватися під впливом різних причин: суспільних, вікових, економічних.
Під поняттям «податкова культура» слід розуміти своєчасну сплату податків і обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів у терміни, встановлені законодавчими і нормативними документами. Найважливішим елементом податкової культури є податкова дисципліна. Податкова дисципліна – це систематичне навчання, розвиток і контроль моральних і фінансових здатностей платника податків розраховуватися з бюджетами з урахуванням синхронності взаємодії податкових інспекцій з прийому і оформлення податків і податкових зобов’язань. Таким чином, до поняття «податкова культура» належить як діяльність платників податків, так і діяльність податкових інспекторів. При чому цю діяльність слід розглядати у взаємозв’язку: з одного боку, культура діяльності податкової інспекції здійснює принциповий вплив на платника податків, створюючи податкові моменти тиску; з іншого боку, платники податків чинять певний тиск на податкові інспекції. Якщо цей тиск виходить за межі загальної культури, то між платником податків і податковим інспектором виникає конфлікт. Безумовно, конфліктна ситуація і податковій інспекції спричинює гальмування сплати податків платниками податків.
Підвищення податкової культури і зміцнення податкової дисципліни пов’язане не лише з контингентом платників податків і законодавчою базою. Воно значною мірою залежить від того, хто працює податковим інспектором і як працює, а також від того, якою мірою до процесу збору податків задіяний весь персонал податкової влади. Податкова влада усвідомлюється як діяльність із дотримання податкового законодавства податковими інспекціями спільно з податковою міліцією. Саме тут, в людському факторі, полягають головні резерви процесу збору податків.
У багатьох випадках у податковій службі досягає успіху не найбільш працелюбний працівник, а той, хто вміє встановити ділові й принципові стосунки і з платниками податків, і з колегами в межах службової етики.
Функції податкового інспектора стають все більш різноманітними. Окрім усього іншого,він має вміти кваліфіковано налагоджувати гарні стосунки з платниками податків, допомагати їм порадою, бути консультантом і одночасно стежити за вчасною сплатою податків. В основі професіоналізму податкового інспектора все більш будуть з’являтися знання, здібності, впевненість.
У кожного податкового інспектора має бути величезна впевненість у собі, у важливості своєї роботи, він має бути відданим своєму закладу, державній податковій політиці. Ця впевненість повинна базуватися на особистих здібностях інспектора. Він має володіти такими рисами, які легко переконують інших у правильності постановки питання, і володіє вмінням налагодити психологічний контакт з платником податків.
Поняття «службовий етикет». Основні принципи службового етикету.
Етикет - це зібрання застиглих правил. Він тісно зв’язаний з життям суспільства. Це складова частина культури суспільства. Етикет службових взаємин, підсумовуючи і розвиваючи духовну культуру людства, є логічним вираженням кращих норм і правил поведінки. Він набуває сенсу обов’язковості повсякденного поважного відношення до людей, безвідносно до чи їхньої посади, чи до суспільного положення. Чемне поводження з жінкою, шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила ведення розмови, поводження за столом, виконання вимог, пропонованих до одягу - усі ці правила пристойності увібрали в себе загальні представлення про достоїнство людини, про норми взаємин між людьми в службовій сфері. Етикет службових взаємин - це сукупність найбільш доцільних правил поведінки людей у трудових колективах, обумовлених найважливішими принципами загальнолюдської моралі і моральності. На початку XX ст. була широко відома “Пам’ятка правил поведінки співробітників установи”, у якій, зокрема , говорилося: “Ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб робота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою”. Виконуючи свої службові обов’язки, усі ми стаємо об’єктом уваги інших: як ми входимо, як здороваємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо і як слухаємо, як питаємо і як відповідаємо, усе це викликає обговорення й осуд, указує на придатність чи непридатність на роботі. Для успіху якої б то не було діяльності на роботі необхідно бути ввічливим у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у службовому приміщенні говорити мало і не голосно. По телефону розмовляти напівголосно і коротко, стежити за культурою мови, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути акуратним в усьому. Час - матеріальна цінність і економія свого і чужого робочого часу є ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Необхідно бути уважним до чужої думки, навіть якщо вона виявитьться невірною, а спростовуючи її, бути терплячим, тактичним і ніколи не дратуватися. Безтактність ранить того, кому вона адресована і принижує того, від кого виходить. Етикет службових взаємин стосується усіх - і підлеглих і керівників. Його правила і вимоги обов’язкові, тому що сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і гарного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору і цінує його в інших. Ученими доведено, що гарний настрій позитивно впливає на здоров’я людини і підвищує продуктивність його праці. Керівнику завжди необхідно пам’ятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба уміти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося помилковим; уміти заохочувати, уміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися по дріб’язках. Треба бути доброзичливим у відносіннях з товаришами по службі і підлеглими; вести розмову в делікатній формі. Співробітник будь-якої установи повиннен мати загальну культуру, інтелект, порядність. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенціал. Основною моральною умовою службових взаємин між керівниками і підлеглими є збереження достоїнства інших, так само як і свого власного, тому що справді інтелігентна людина не опускається до неправди, лицемірства, зазнайства й інших пороків, що принижують і ображають оточуючих його людей, а отже, і самого себе. Ввічливість - головне правило етикету службових взаємин. Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи, підприємства свої негоди і неприємності. У службовому етикеті не менш важливу роль грають і такі моральні якості працівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, поважність, коректність, тактичність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль і милосердя. Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму працівника. Саме в етикеті людина постійно, у найрізноманітніших ситуаціях засвоює на практиці “золоте правило моральності” – ставитися до інших так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас інші. Етикетні правила – це мова культурного спілкування, його зовнішня формула. Службовий етикет має внутрішній і зовнішній аспекти. До внутрішнього належить структура етикету податківця, до зовнішнього – правила службової поведінки. Особливістю професійної діяльності є спрямованість інтересів податківця на виконання головної мети і сенсу життя – служіння державі. Саме це є джерелом натхнення для власного морального удосконалення. Працівник Державної податкової служби має володіти такими моральними якостями: чесність, порядність, ввічливість, тактовність, вихованість, ерудованість, компетентність, рішучість, уважність тощо. Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів, який допомагає досягти успіху у службовій діяльності. Існує шість основних принципів, які дозволять це зробити, а саме: пунктуальність, конфіденційність, доброзичливість, увага до оточуючих, зовнішній вигляд, грамотність. Але навіть найдосконаліше знання етикетних правил не гарантує правильності поведінки людини, якщо вона не здатна до емоційної підтримки співрозмовника. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила та норми не в змозі охопити їх повністю. Визначити певну міру у висловлюваннях і діях, а також у прояві щирого інтересу до іншої людини дозволяє розвинений такт. Особливий такт і увагу слід приділяти тим, хто проявляє нервозність, страх або ніяковіє. Як правило, така реакція спостерігається у надмірно збуджених, вразливих людей. Ніколи не слід відповідати різкістю на різкість, грубістю на грубість. Спокійна, тверда і доброзичлива манера спілкування – кращий засіб усунення негативної реакції і створення нормальної атмосфери для бесіди. Якщо на зауваження платник податків реагує збуджено, необхідно дати йому час заспокоїтись, а потім переконати, що у своїх діях працівник податковоїінспекції керується інтересами держави, необхідністю наповнення бюджету. Роз’яснюючи платнику податків правильність його дій, слід посилатися на певні закони, постанови та інші нормативно – правові акти. Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і пояснюючи, як себе поводити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Адже професія податківця вимагає не тільки високої професійної майстерності, але й культури поведінки. Службовий етикет - це загальноприйняті (або декларативно встановлені) правила соціальної поведінки у професійному спілкуванні в конкретній організації. Це система норм та атрибутів ділового етикету, притаманна конкретній організації: вимоги до естетизації внутрішнього середовища організації, стиль спілкування; стандарти спілкування, ведення справ з суб’єктами зовнішнього оточення організації; частка заходів щодо формування іміджу організації. Службовий етикет має, з одного боку, забезпечувати нормативну регуляцію процесу спілкування нерівних за соціальним статусом партнерів шляхом вирівнювання їх позицій, але не в соціальному, а тільки в комунікативному плані. З іншого - зберігати і підтримувати певну “нерівність” партнерів, що мають різний службовий статус, для забезпечення належної субординації і дисципліни. Керівники провідних організацій звертають особливу увагу на питання ділового спілкування. Відомий американський підприємець Дж.Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування для ділової діяльності, казав: «Вміння спілкуватися з людьми - такий же товар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за це вміння більше, ніж за будь-яких інший товар у цьому світі». Однією з функцій службового етикету є зближення людей з різними соціальними статусами, поліпшення їх взаєморозуміння та взаємоповаги. Етикет сьогодні - це, насамперед, засіб спілкування, засіб регуляції взаємовідносин людей, які спілкуються. Можна навести таку аналогію: без знання норм та правил службового етикету організації людина схожа на людину, яка опинилася за кермом і виїхала на вулицю, не знаючи правил дорожнього руху. Організаційна поведінка в сучасних умовах народжує нові ситуації спілкування, вносить нові етикетні вимоги. Запам’ятати їх всі неможливо. Життя набагато складніше, аніж правила, і в ньому трапляються такі ситуації, які досить важко передбачити навіть у найповнішому зведенні правил етикету. Можливо, на сьогодні важливішим є не вивчити правила, а зрозуміти «дух», сутність та зміст етикету, тобто засвоїти основні принципи. Можна виокремити декілька таких принципів службового етикету, які є надзвичайно важливими для посадових осіб та працівників сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів. Перший - це принцип гуманізму, людяності, який втілюється безпосередньо в моральних вимогах до культури взаємовідносин: ввічливість; тактовність; скромність; точність. Ввічливість - форма взаємовідносин між людьми, сутність яких - доброзичливість, бажання добра іншій людині. Ввічливість має такі вияви, як уважне ставлення, готовність надати послуги іншій людині. Добре ставлення до людей - це головна основа моральності службового етикету сучасної організації. Тактовність. У латинській мові слово «такт» означало дотик, почуття. Це те чуття міри, яке підказує людині в певній конкретній ситуації передбачливо не зауважувати помилок і вад іншої людини, не робити їй зауважень у присутності інших осіб, не ставити запитань, які ставлять співрозмовника в невигідне становище. Скромність - уміння співвіднести самооцінку з думками людей, які нас оточують, не переоцінювати себе, не підкреслювати своєї значущості та не афішувати своїх переваг, вміти при цьому стримувати себе. Справжня скромність не має нічого спільного зі скутістю, закомплексованістю. Усе це вияви комплексу сором’язливості, що виникають у разі недостатнього володіння навичками вільного культурного спілкування. Особа не знає, як розпочати розмову з іншими, про що говорити, боїться щось або зробити не так, як треба. Точність - вміння цінувати своє слово, виконувати те, що було обіцяно, своєчасно приходити, не запізнюватися. Існують різні сторони або відтінки ввічливості: · коректність; · шанобливість; · люб’язність; · делікатність. Коректність - підкреслено офіційна, переважно службова й дещо сухувата, холодна ввічливість, особливе вміння стримувати себе в будь-яких обставинах, конфліктах. Шанобливість - ввічливість, яка підкреслює повагу до людини виявляється у ставленні до літніх людей, зокрема до жінок похилого віку Люб’язність - прагнення бути приємним і корисним (виявляється в дріб’язкових послугах, уважності). Делікатність - ввічливість у поєднанні з особливою м’якістю й глибоким розумінням внутрішнього стану та настрою інших людей. Другий принцип службового етикету - доцільність дій. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спілкуванні має бути поміркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якійсь нестандартній для нас ситуації, то варто керуватись принципом доцільності і зручності. Треба пам’ятати, що зручно повинно бути не тільки нам, а й людям, з якими ми спілкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, і тому виникають ситуації, що не регулюються встановленими правилами і нормами. Сучасний службовий етикет не догматичний, він передбачає можливість вибору. Третій принцип службового етикету - це краса, або естетична привабливість поведінки. Правила етикету визначаються вимогами естетики, їх логіка не проста: «непристойно, тому що некрасиво». Сучасний загальний етикет та службовий етикет державної установи зорієнтовані на єдність форми та змісту вчинків їх посадових осіб та працівників. Тому доброзичливе ставлення до людей має бути естетично оформлене, бо будь-який вишуканий і шляхетний за намірами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздо або й втратити свій благородний моральний зміст. Найбільше це виявляється в манерах, жестах, міміці. Основним принципом поведінки з точки зору службового етикету можна вважати глибоку повагу до інтересів та почуттів інших співпрацівників, усіх громадян, які переступають не лише поріг державної установи місцевого самоврядування, а й контактують у неформальній ситуації.
Етика державних службовців. Світова практика.
Державна служба є ключовим елементом системи державного управління, від ефективного функціонування якого залежить додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток країни. Як зазначено в Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу (Указ Президента України від 05.03.2004 р. № 278/2004), з огляду на стратегічне завдання України щодо здійснення системних перетворень реальних (внутрішніх) передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до загальноприйнятих засад для країн - членів ЄС набуває особливо актуального значення. Одне із проблемних питань діючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативне врегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лише визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців, а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике соціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби зарубіжних країн. Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону. Етична система державної служби США. Розвиток етичної системи державної служби США охоплює понад два сторіччя. Етичні принципи, норми, механізми функціонування державного управління США було запозичено з американської моделі управління бізнесом. Відмінною ознакою американської моделі розвитку теорії державного управління є увага до розвитку індивідуальних здібностей працівників та економічна мотивація. У 30-х роках XX ст. на зміну поняттю “економічна людина” було запроваджено “школу людських відносин”, основними поняттями якої стали “задоволення працею” і “моральний вплив”, а провідну роль став відігравати індивід, а не організація. Основна ідея школи полягала в тому, що зміна системи управління неможлива без зміни поведінки індивідів. Американці надають дуже великого значення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес США прийняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральних служб, а у 1989р. - закон про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президент США посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом “Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату”. Основний мотив етичних вимог до державних службовців - це належне виконання службового обов’язку, чесність і відповідальність. Основним етичним інститутом в адміністрації США є Комітет з урядової етики. Він виконує декілька основних функцій: забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державних службовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищення суспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям (за даними Комітету таку освіту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%, державних службовців). Комітет має також право видавати “коригуючі розпорядження стосовно окремих установ і службовців”. Крім Комітету з етики на особливу увагу заслуговує блок адміністративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада із захисту системи заслуг. Вона опікується постійними федеральними службовцями з приводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною серед службовців. На думку дослідників, Рада є запорукою ефективності роботи державних службовців і загалом “управлінської машини”. Як уже зазначалося, система заслуг - це система принципів добору і просування службовців по службі на основі їх професійних і ділових якостей. Рішення Ради, завданням якої є захист службовців від свавілля керівників, практично ніхто не піддає сумніву. Саме існування Ради, вважають дослідники, змушує представників вищої бюрократії дотримуватися належної службової поведінки. Державний службовець США не відчуває себе гвинтиком бездушного механізму управління, а свідомо бере участь у вирішенні суспільних проблем. Самодіяльність у боротьбі за професійну честь державного службовця реалізується також засобами Американської асоціації державних службовців, Національної організації Честі, які провадять щорічні наукові конференції “Державна служба - як честь та честь державної служби” та ін. Отже, сучасна етична система державної служби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного, відповідального уряду. Вона має цілісний характер, є децентралізованою, у ній логічно поєднано політико-правові й суто морально-етичні засоби, які сприяють створенню умов для функціонування етичної професійної державної служби та її вдосконалення. Стандарти професійної етики державних службовців країн Європи. Професійна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики. Професійна етика - це прагматичний засіб. Її мета полягає в тому, щоб відмовитися від етики слухняності й віддати перевагу професійній етиці переконання й відповідальності перед громадянами. Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов’язків або перебудови організації з використанням адміністративно-правових засобів, як створення державним службовцям належних умов праці. Комітет Міністрів Ради Європи схвалив і рекомендував для прийняття країнами - членами Ради Європи зразок Кодексу поведінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодо професіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконувати лише професійно підготовлені особи. Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності, норми і правила реалізації цих принципів. Запропонований Комітетом зразок Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню навчання тощо. Великобританія. Центральна ідея етичного врядування в Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає, що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританії. Дослідники Британської державної служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців. Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна, чесність, моральність, турбота про “суспільний гаманець”, професійна честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення. Громадянська служба і сьогодні розглядається у Великобританії як “почесний обов’язок шляхетних людей”, як знак довіри до них з боку “корони” і суспільства. Поведінка “слуг корони” регламентується етичним Кодексом державного службовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідність полягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльності службовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультацій міністрам, з іншого - визнає взаємні обов’язки службовців і міністрів. Тому він складається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог до решти службовців. Принципи відкритості та відповідальності “нової” державної служби Великобританії з 1991 р. стали утверджуватися через десятирічну державну програму “Громадянська хартія”. Метою програми є досягнення найвищих можливих .стандартів діяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії. Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числі у сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду надання державних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ за задоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введено загальнонаціональну премію “Знак хартії”. Загалом діяльність “Громадянської хартії” сприяла кращому розумінню населенням своїх прав під час отримання державних послуг, а також створила передумови для зміни психології та культури самих державних службовців. Етика доповнюється законом як засобом зовнішнього примусу. Етика державного службовця - це не стан, якого повинні досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей державного управління і способів їх досягнення на державній службі. У 1994 р. за наказом прем’єр-міністра Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та комерційної діяльності. Франція. У Франції, як і в більшості країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до особистих цілей. Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві Франції про державну службу серед обов’язків державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті роки склалася об’єктивна потреба реформування державної служби у зв’язку зі зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки, а й їх реалізації. У 1991 р. було створено низку органів, зобов’язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції). Важливим напрямом адміністративної реформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов’язує утвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням “нової управлінської культури. Такий підхід до вирішення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями: - не можна змінити організацію без зацікавленості вищого керівництва; - менеджмент людських ресурсів повинен перестати бути виключною; - сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати одним із функціональних обов’язків кожного керівника. Російський досвід. З різних причин реформа державної служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією. Тому основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру. У нормативно-правових актах і в спеціальній літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного управління. Підходи до реалізації етичних вимог та розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й суспільного компонентів. Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону. Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби. Суспільні цінності відіграють особливу роль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну систему координат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. У професійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися “Батьківщина”, “нація”. Потрібна практична реалізація в суспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей - Людини і Батьківщини. Батьківщина - це не абстракція, не самоціль, а живий організм, який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересів кожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною, потрібною і належно оціненою.
Правила поведінки державних службовців та Кодекс поведінки державних службовців.
При характеристиці Правил поведінки державного службовця можна виділити певні межі їхнього застосування. Загальні правила поведінки встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу». Загальні правила поведінки державного службовця обов'язкові для осіб, які займають посади, віднесені в установленому законом порядку до відповідних категорій посад державних службовців. Перелік цих посад та органів, у яких вони працюють, визначений статтею 25 Закону України «Про державну службу», а також постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України про віднесення посад, не передбачених у зазначеній статті, до відповідних категорій посад державних службовців. Для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, Служби безпеки, Служби внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватися правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. В апараті зазначених органів працюють як особи, котрі займа-ють посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців і таким чином повною мірою підпадають під дію Закону України «Про державну службу», так і особи, правовий статус яких регулюється спеціальними законами, зокрема Законами України «Про прокуратуру», «Про статус суддів», Митним кодексом та іншими. Останні не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, але мають спеціальні звання, їхній правовий статус регулюється Законом України «Про державну службу» в частині, що не суперечить відповідному спеціальному закону. Отже, Загальні правила поведінки застосовуються також до державних службовців, правовий статус яких регулюється спеціальними законами України, якщо для них не затверджені окремі правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах. Механізм регулюючого і виховного впливу етичного кодексу полягає в тому, що він, як і мораль взагалі, є формою внутрішнього контролю, але, будучи оприлюдненим, набуває статусу форми легального, зовнішнього, громадського контролю діяльності державних службовців з боку суспільства та побудови уявного іміджу державного службовця» Найважливішою умовою побудови етичного кодексу як системи норм, що сприяє розбудові в державній службі системи відносин на засадах моралі й стимулює етичну поведінку державного службовця, є вирішення проблеми оптимального співвідношення необхідності й свободи його особистості як посадової особи й гро-мадянина, а отже утвердження в системі державного управління особистісної взаємодії. Кодекс поведінки державного службовця в Україні можна представити у вигляді наступних блоків. Перший блок характеризує суспільне призначення державної служби. Суспільне призначення державної служби полягає у забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень. Вони надаються державним службовцям виключно для виконання ними завдань і функцій держави в суспільно корисних інтересах. Тому використання службового становища з іншою метою, наприклад, в особистих інтересах, з порушенням чинного законодавства, перевищенням службових повноважень розглядається як дисциплінарний чи адміністративний проступок, а у випадках, коли такими діями завдано суттєвої шкоди державним інтересам або законним правам та інтересам громадян, як злочин. Другий блок визначає основні вимоги до поведінки державного службовця і включає такі твердження: 1. Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод люди-ни і громадянина, визначених Конституцією і законами України. Державний службовець займає особливе місце в суспільстві. Перебуваючи на відповідних посадах у державних органах, він може суттєво впливати на розвиток соціальних та економічних процесів, від нього значною мірою залежить якість державних послуг, які мають отримувати громадяни. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією і законами України, реалізація зумовленим цими правами і свободами правомірних інтересів громадян є одним з головних обов'язків державного службовця, оскільки конституційні права і свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. 2. Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби загалом, дорожити своїм ім'ям та статусом. Державні службовці здійснюють свою професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, перебува-ють на службі у держави і тому мають дбати про авторитет державних органів, у яких вони працюють. Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» державний службовець не повинен допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. 3. Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їхніх службових обов'язків і в позаробочий час щоб не підривати віру громадськості в неупереджене вико-нання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків. Стаття 36 Конституції України гарантує всім громадянам України, в тому числі і державним службовцям, свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, со-ціальних, культурних та інших інтересів Конституція України. Ніхто не може бути при-мушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Разом з тим державна служба має проводити державну політику, виконувати свої функції незалежно від виборчих кампаній та політичної боротьби в суспільстві. Саме тому, відповідно до статті 37 Конституції України, не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій у державних органах. Державні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами своїх посадових обов'язків і у позаробочий час. При виконанні службових обов'язків вони ма-ють бути політично неупередженими, дотримуватись принципу рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їх політичних переконань. 4. Державний службовець, як й інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати конфіденційність інформації з цих питань, якщо інше не встановлено законами України. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто (в тому числі державний службовець) не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (в тому числі державного службовця) без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Державний службовець як працівник державного органу має суворо дотримуватися цього конституційного положення по відношенню до кожного громадянина. Третій блок характеризує загальні обов'язки державного службовця і включає такі твердження: 1. Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості. 2. Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, що не суперечать закону, є на відповідній території також обов'язковими для виконання державними службовцями будь-якого органу державної влади. Відповідно до статті Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а отже і державні службовці, зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також чинними міжнародними угодами, які в установленому порядку ратифіковані і, таким чином, є частиною національного законодавства України. Кожен державний службовець відповідно до статті 17 Закону України «Про державну службу» приймає Присягу, урочисто обіцяючи, зокрема, «суворо дотримуватися Конституції та законів України». Повноваження, функції, права та обов'язки державних службовців підпорядковані служінню людині, суспільству і державі. З цією метою діяльність державних органів та державних службовців має бути якомога повніше врегульована і регламентована, щоб запобігти можливості з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі. Державні службовці на відповідній території повинні дотримуватися також рішень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень, які не суперечать законам України, оскільки, відповідно до Конституції України, вони є обов'язковими для виконання на відповідній території. 3. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, виявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи. Така норма передбачена статтею 10 Закону України «Про державну службу». Приймаючи Присягу (стаття 17 Закону), державний службовець урочисто присягає «сумлінно виконувати свої обов'язки». Конкретні службові обов'язки державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик у посадових положеннях та інструкціях, які затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. 4. Державний службовець має виконувати свої посадові обов'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян. Під час виконання своїх посадових обов'язків державним службовцям слід уникати дій, які можуть викликати у громадян уявлення щодо їх необ'єктивності чи упередженості. Навіть якщо державний службовець діє в межах закону, він має дотримуватися норм поведін-ки, які б виключали підозру в нечесності, наданні окремим фізичним чи юридичним особам пільг та переваг, не передбачених законодав-ством. Захист життя людини є конституційним принципом (частина Друга статті 27 Конституції України). Тому державні службовці не мають права приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей. У разі отримання інформації щодо антидержавних проявів, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян, державний службовець повинен вжити заходів сам або повідомити про це правоохоронні органи. 5. Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби. Зазначена норма передбачена статтею 5 Закону України «Про державну службу». Це випливає із закріпленого статтею 28 Конституції України права кожної людини на повагу її гідності та визначених Законом обов'язків державного службовця, основним серед яких є додержання Конституції України. Оскільки державний службовець має виконувати свої обов'язки відповідно до конституційних принципів, він повинен насамперед турбуватися про захист прав і свобод людини й громадянина, з повагою ставитись до них при виконанні своїх службових обов'язків. 6. Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб. Не повинен проявляти свавілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманості у висловлюваннях або іншим чином поводитися у спосіб, що дис-кредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця.
Репутація державного службовця - це загальновизнані в суспільстві уявлення та оцінка поведінки державного службовця як представника держави та носія державно-влздних повноважень. Текст Присяги, яку відповідно до Закону приймає кожний громадя-нин при зарахуванні на державну службу, передбачає зобов'язання «з гідністю нести високе звання державного службовця». При виконанні службових обов'язків державний службовець повинен пам'ятати, що від його поведінки залежить уявлення людей про державну службу та її авторитет. Тому він не повинен допускати свавілля або байдужості до правомірних вимог громадян, їх об'єднань, юридичних осіб, проявляти бюрократизм, відом-чість, місництво. 7. Державний службовець має виявляти толерантність і по-вагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців. Така поведінка державного службовця обумовлена конституційними положеннями про те, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання: свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (стаття 35 Конституції України). Не може бути обмежень для громадян за ознаками релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними догово-рами України (стаття 26 Конституції України). 8. При виконанні своїх повноважень державний службовець має дотримуватися умов раціонального, ефективного, економного використання доручених йому матеріальних та фінансових ресурсів, які йому доручені. При виконанні своїх повноважень державний службовець несе відповідальність за те, щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувались ефективно та економно. Вони не повинні використовуватися з приватною метою, якщо на це не був наданий законний дозвіл. З державними службовцями, діяльність яких пов'язана з матеріальними цінностями, укладаються договори про повну чи часткову матеріальну відповідальність (стаття 135 Кодексу законів про працю України). 9. Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням посади, яку він займає, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівні за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти. Обов'язок державного службовця підвищувати свою кваліфікацію закладений у статті 10 Закону України «Про державну службу». Постійне підвищення свого професійного рівня є однією з умов для просування по службі відповідно до статей 27 та 29 Закону. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. Всебічний розгляд професійного рівня є однією з умов атестації державних службовців. Відповідно до Порядку проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 950, атестаційна комісія у разі недостатнього рівня освіти службовця може прийняти рішення: відповідає займаній посаді за умови здо-буття відповідної освіти, проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо. Вітчизняний підхід до морально-правового регулювання поведінки державних службовців є, на нашу думку, необхідним і цілком обґрунтованим, проте недостатнім. Правове регулювання об'єктивно неспроможне нейтралізувати наявний у практиці державного управління суб'єктивізм, особливо при прийнятті рішень. Не вирішує воно також і проблеми домінування особистих контактів і відносин над відносинами суто діловими. Тим більше, що за суттю і метою професійна діяльність державного службовця є творчою, а сам процес праці носить колективний характер і потребує відкритості та високої міри узгодженості дій і солідарної поведінки. За таких обставин єдиним мірилом чесності при виконанні службових обов'язків та справедливості при прийнятті рішень є совість. Тому виникає потреба включення в дію внутрішніх, особистісних, а отже - визначальних чинників поведінки державного службовця. Усвідомлення важливості зв'язку етики і державної служби в зарубіжних країнах призвело до того, що в багатьох з них прийнято спеціальні нормативні акти з питань етики державних службовців. Зокрема, у СІЛА стандарти етичної поведінки урядових службовців були встановлені у Виконавчому наказі президента Джонсона № 11 222 від 8 травня 1965 р. Положення наказу Джонсона були враховані при підготовці Закону «Про реформу державної служби» (1978 р.), куди окремим розділом увійшов Кодекс етики урядової служби. У Канаді питання етики держав-них службовців підпадають під дію «Свободи принципів, які регулюють поведінку державних службовців», в Угорщині - «Загальних етичних норм поведінки державних службовців», у Великобританії значна частина етичних питань державних службовців регулюється Адміністративним кодексом. Які ж якості повинен мати державний службовець? У зарубіжних країнах серед особистісних якостей найчастіше згадуються: людяність, доброзичливість; природність, невимушеність; безпо-середність, довіра до інших; симпатія; дружні почуття, привітність; інтерес, щира увага; емпатія (намагання зрозуміти іншого, вміння відчувати його ситуацію); приємна зовнішність; рішучість (впевненість); ввічливість (увага, люб'язність); тактовність (чуйність, бережне ставлення); ґречність (пристойність); адаптованість (гнучкість); дисциплінованість; толерантність. Аналіз етичних кодексів свідчить, що вони можуть бути деталізованими, з докладним викладенням норм і правил, заборон і дозво-лів, із складними механізмами примусу. А можуть бути стислими, без розгорнутих норм, категоричних заборон і детальних стандартів. У результаті найчастіше розробляється проміжний варіант. Поведінські кодекси мають такі реалістичні цілі: 1) стимулювання високих стандартів поведінки; 2) посилення довіри до державних службовців з боку громадян; 3) допомога у прийнятті управлінських рішень. Третій меті надається перевага, що зумовлює вибір різних моделей кодексів. В одній моделі наголос робиться на правових механізмах покарання у випадках зловживання владою і на засобах захисту. В іншій головне - характеристика стандартів і процедур, які допомагають управлінцям приймати рішення відповід зд до реальної ситуації. Можлива комбінована поведінська модел Кодекси орієнтуються на досягнення лише практично мінімуму цілей. Було б нереалістично очікувати від етичних кодексів того, що вони зупинять корупцію і взагалі допоможуть запобігти конфлікту особистого і державного інтересу. Методична реалізація кодексів дасть змогу запобігти лише деяким порушенням і виявити осіб, які їх скоїли, вирішити лише деякі проблеми. Щоб кодекс був реалістичним він повинен містити п'ять елементів: * мету; * перелік позитивних цінностей, на які потрібно орієнтуватися; * понятійні стандарти того що «можна» і чого «не можна»; * реальні санкції; * систему процедурних гарантій. Проте навіть найкращий кодекс - це лише відправний пункт постійної роботи з поліпшення етичного клімату у відомствах і установах.
Професійна етика працівників Державної податкової служби України. Кодекс честі працівника Державної податкової служби України.
Професійна етика працівника державних податкових органів – це сукупність законів, нормативів, що регулюють відносини з іншими працівниками державних структур та громадянами, визначають рівень моральної відповідальності податківця та виконання ним професійних обов’язків. На сьогодні Державна податкова служба Україна, як одна з ланок державної влади, реформується. Мета реформування – зробити податкову систему простішою та зрозумілішою, яка б давала можливість виробництву розвиватися, заощаджувати кошти для розвитку та забезпечувати необхідні надходження до бюджету, створення атмосфери довіри та поваги між пожатковою службою та платником податків. Створення партнерських відносин між податковими органами і платниками податків неможливо без дотримання суб’єктами господарювання норм етики та дотримання цих норм самими податківцями. Такі якості, як професіоналізм, рівень освіти, відповідальність не можуть вирішити усіх проблем. Лише дотримання норм ділової етики і ділового етикету можуть забезпечити витриманість, такт, ввічливість, розуміння, повагу і будуть притамання абсолютно всім діям представників податкової служби у наданні послуг платникам податків. Етичні норми задекларовані у Законі України «Про державну податкову службу», у Кодексі честі працівника державної податкової служби та в інших законодавчо-нормативних актах регламентують службу і позаслужбову поведінку податківця, що відповідає вимогам сучасності. Безперечним є той факт,що ці якості треба виховувати. Тому керівництво органів державної податкової служби України створюють такі умови, за яких кожен працівник податкової служби має можливість підвищувати свою кваліфікацію, опановуючи етичні і психологічні норми ділового спілкування. В основу професійної етики працівника ДПС мають покладатися професійні знання, уміння і навички, моральні норми і принципи, а також основні аспекти професійної, соціальної (у тому числі моральної, педагогічної, політичної, дипломатичної, внутрішньої, емоційної) культури та службовий етикет. Професійна етика податківця ґрунтується на таких основних принципах: вірність народу і закону, законність, самодисципліна, об’єктивність, справедливість, ввічливість, терпимість, повага, правдивість, активна життєва позиція. Основні завдання етики працівника державної податкової служби: - підвищувати довіру і впевненість суспільства в його етичних діях; - зменшити кількість неетичних вчинків шляхом їх осудження та покарання за них; - виховувати чуйність і підвищувати підготовленість працівників державної податкової служби до ухвалення більш етичних варіантів рішень; - підвищувати моральних розвиток державних службовців; - поважати себе як особистість; - усвідомлювати, що професійна репутація понад усе; - цінувати співробітництво; - пам’ятати, що ніщо так не компрометує, як розгубленість; - бути терпимим до недоліків відвідувача. Діяльність податківців має державний характер, оскільки вони – посадові особи, представники влади, здійснюють владні повноваження. Вони наділяються цими повноваженнями для захисту інтересів суспільства, держави та її громадян. Закон визначає державний характер рішень, які вони приймають, тому що від них залежить процес наповнення державного бюджету. Органи ДПС наділуні двома основними повноваженнями: збирати державні податкові доходи та здійснювати контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства. Етика працівника податкових органів сприяє правильному формуванню свідомості, поглядів працівників податкових органів, орієнтуючи їх на обов’язкове дотримання моральних номр, забезпечення справедливості, захисту прав і свобод, честі і гідності людей, охороні власної честі і репутації. Сьогодні функції податківця стали різноманітнішими. Це вже не просто фіскальний працівник, а, перш за все, - аналітик, економіст, консультант, який повинен кваліфіковано будувати стосунки з платниками податків, допомагати їм порадою і водночас стежити за своєчасною та повною сплатою податків. Більш того, платника податків має зустрічати не лише професіонал, який розуміється на податковому законодавстві, а й розсудлива і тактовна людина з високими морально-етичними якостями. Працівник ДПС повинен пам’ятати, що вплив на платника податків здійснюється не тільки за допомогою податкового законодавства, методу адміністративного примусу, але і за рахунок особистих якостей, що забезпечують йому довіру і повагу платника податків. На зміну застарілим, діючим бюрократичним технологіям, заснованим на пристосуванні чиновникам монопольного права у вирішенні виробничих проблем, мають бути прийняті нові управлінські рішення, засновані на праві громадянина безперешкодно розпоряджатися своїми ресурсами та можливостями у рамках чинного законодавства. На сьогодні будь-яке звернення до податкової служби починається зі слів «я прошу»,що само по собі припускає відповідь «дозволяю» або «відмовляю». З точки зору етичного підходу до цієї ситуації форму відповіді треба викласти у менш категоричній формі: «я бажаю». Справа тут не лише у ввічливості, а в тому, що виявляючи повагу до платника податків, як до особистості, податківець виводить людину зі стану прохача, який сам по собі принижує особистість. Покращення рівня обслуговування платників податків підвищує соціальний імідж податкової служби, її авторитет у суспільстві. Для податківця недопустимі такі індивідуальні риси як егоїзм, амбітність, емоційна збудженість, що можуть спровокувати конфлікт інтересів та неординарні ситуації. Тому податківець повинен мати ще й якості психолога, щоб гідно виконувати свій обов’язок. Державні податкові службовці повинні забезпечити довіру громадян до податкової служби, інакше вони не матимуть підтримки своєї діяльності у суспільстві. При цьому слід пам’ятати, що незалежно від займаної посади, віку та світогляду кожен податківець повинен відповідати високому званню – Представник Держави. І це – не ідеалізація особистості, це прийнята в усьому світі повсякденна норма. Система моральних цінностей податківця. Проблема формування взаємної довіри, партнерських відносин між податківцями і громадянами є ключовою в морально-правовому регулюванні поведінки працівників податкової служби.безперечно, довіру громадськості до податкової служби слід підтримувати неупереджуванними, прозорими, доброзичливими діями її працівників. В основі адміністративних перетворень державної податкової служби України є впровадження професійної етики податківців. Характер і масштаби діяльності податкової служби обумовлюють необхідність дотримання податківцями професійних моральних якостей. Основні професійні цінності податківців, які, по суті, визначають моральний сенс їх служіння, - це забезпечення інтересів і потреб громадянина і держави. При цьому слід визнати, що недооцінка значення морально-професійних чеснот працівників державної податкової служби та нерозуміння важливості морально-етичних якостей, що має місце у системі податкової служби, призводять до деформації системи державного управління в цілому. Адже, якщо людина, професіонал не має стійких моральних позицій, зорієнтованих на державні інтереси, результати її діяльності будуть негативними для суспільства. Тобто вона працюватиме цілком професійно, але в особистих чи групових інтересах. Такий професіоналізм може стати руйнівним для держави. Податківець, як державний службовець, повинен служити народові й державі, саме державні інтереси ставити понад усе. Це його першочерговий обов’язок, право і справа честі. Вимоги до професійної етики державних службовців України визначено в Конституції України, Законі України «Про державну службу», Загальних правилах поведінки державного службовця, низці указів Президента України. Так, законом України «Про державну службу» визначено принципові положення етичної поведінки державних службовців та сформульовано ціннісно-функціональне розуміння статусу державного службовця. Загальні правила поведінки державного службовця законодавчо закріпил норми його професійної поведінки. Слід зазначити, що на рівні нормативно-правових документів практично неможливо скласти вичерпний перелік правил поведінки державних службовців. Адже багато дій працівників державнох податкової служби не можуть регулюватися правовими нормами моралі, що й обумовлює необхідність розробки сучасних морально-етичних норм поведінки державного службовця. Ще одним кроком у формуванні професійної етики податківців є сзвалений Колегією ДПА України 23 квітня 2004 року Кодекс честі працівника органів Державної податкової служби України (далі Кодекс честі), в основі якого – ствердження високих моральних якостей працівника заради служіння Батьківщини. Кодекс честі працівника Державної податкової служби України. Кодекс честі визначає морально-етичні принципи працівника Державної податкової служби України. Дотримання принципів Кодексу честі у службовій та позаслужбовій діяльностіє обов’язком податківця та основою довіри громадськості до податкової служби. Податківець – це представник держави. Він має бути гідним звання державного службовця. Його професійний рівень, вчинки, інтелект та зовнішній вигляд формують уявлення громадян про державну податкову службу України. Патріотизм – любов до України, захист її суверенності та економічних інтересів, самовіддана праця на благо українського народу; неухильне дотримання Конституції України, чинного законодавства; шанування державних символів – Державного прапора України, Дерважного Герба України і Державного Гімна України; недопущення дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам держави чи негативно вплинути на репутацію державної служби. Духовність – наслідування духовних і моральних цінностей – мудрості, мужності, шляхетності, порядності, сформованих багатовіковою історією українського народу; постійне вдосконалення свого інтелектуального та культурного рівнів. Чесність – правдивість, сімлінне виконання своїх обов’язків з визнанням верховенства закону. З професією податківця не сумісні корумпованість та хабарництво. Культура спілкування – вільне володіння державною українською мовою; пріоритет прав людини; відкритість, толерантність, повага та довіра до громадян і колег; неупереджене ставлення до платників податків. Корпоративність – збереження честі та примноження кращих традицій свого колективу; вміння працювати з людьми, прислухатися до їхньої думки, бути принциповим і вимогливим до себе, ініціативним і відданим справі; при цьому заздрість і зневага, приниження гідності колег по роботі – неприпустимі. Кодекс честі має на меті передусім посилення самоконтролю податківців за дотриманнім моральних норм у професійній діяльності і поведінці. Зметою залучення до підготовки цього документа найширшого кола працівників проект Кодексу честі було надано для обговорення колективам органів державної податкової служби усіх рівнів, які висловили зауваження та пропозиції. Крім цього, Стратегічним планом розвитку державної податкової служби України, Концепцією управління персоналом Державної податкової служби України на 2002-2010рр. передбачено розробку Кодексу професійної етики та поведінки працівників Державної податкової служби України, для обговорення якого також передбачається залучити колективи всіх органів державної податкової служби та науковців. Розробку окремими державними структурами Кодексу професійної етики та поведінки передбачено Загальними правилами поведінки державного службовця, в яких зазначено, що для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатично, митної, податкової служб відповідними органами можуть затревджуватись правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах. Елементи інституційної етики опановуються працівниками безпосередньо в процесі праці, досвід практичного застосування професійнох етики набувається у трудовому колективі. Кодекс професійної етики та поведінки податківців матиме важливе значенн для етичного регулювання внутрішніх і зовнішніх професійних відносин працівників податкової служби. Обов’язкове дотримання морально-етичних принципів у професійній та позаслужбовій діяльності є основою самореалізації кожного податківця, подальшого розвитку податкової служби, гуманізації суспільства, гармонізації відносин з платниками податків, з громадкістю. Кожен, хто досягає успіху, - гідний поваги і пошани; хто відчуває труднощі у роботі, - має право на підтримку та допомогу колег. За дотримання принципів Кодексу честі податківець відповідає перед власною совістю, українським народом та Батьківщиною.
Список використаних джерел: 1.Конституція України. - К., 1996. 2. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. // Голос України. - 1994. 3. Загальні правила поведінки державних службовців // Державна служба в Україні // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - К., 2002. 4.http://www.obolonrda.gov.ua/ 5. Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. - К.: На-ціональна академія державного управління при Президентові України. – 2003. 6. Рудакевич М. І. Етика державної служби. Зарубіжний досвід.- К., 2002. 7. Все про етикет. Про норми поведінки. – Ростов-на-Дону, 2002. 8. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994 9. Пост, Э Этикет. - М.: «Наука», 1996 10. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. – К., 2000. 11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998 12. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997 13. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфали, 1994 14. http://www.vindpa.vc.ukrtel.net 15. Дмитренко М.Й. Ділове спілкування в системі гуманітарного знання // Наукові записки Харківського військового університету: Соціальна філософія, психологія. – Харків: ХВУ, 2003. 16. Дмитренко М.Й. Моральна відповідальність у бізнес-комунікаціях // Вісник Черкаського університету. Серія „Філософія”. – Черкаси, 2005. 17. Дмитренко М.Й. Імідж у стратегемі ділового спілкування // Матеріалі VI міжнародної конференції „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. – Харків: ХАІ, 2005. 18. Фромм Э. Психоанализ и этика. — М., 1998 19. Психология и этика делового общения / Под ред. В. Н. Лавриненко.—М., 1997. 20. Дмитренко М.Й Особистість як суб'єкт ділового спілкування. // Вісник Черкаського університету. Серія „Філософія”. – Черкаси, 2005. 21. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.