2.3. Паливно-енергетичний комплекс України 1. Значення, структура, та основні риси паливно-енергетичного комплексу України.2. Вугільна промисловість.3. Нафтова промисловість.4. Газова промисловість.5. Торфова промисловість.6. Електроенергетика.7. Проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу. 1. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – одна з найважливіших структурних складових економіки України, ключовий фактор забезпечення життєдіяльності держави.Паливно-енергетичний комплекс складається з підприємств, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого, рідкого і газоподібного палива, виробництві, передачі та використанні електроенергії і тепла.До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові та газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. Вони групуються у галузі (рис.1), які виступають основними елементами галузевої структури ПЕКу.Рис. 1. Основні складові ПЕКуГалузі комплексу тісно пов’язані з усіма галузями господарства.Паливно-енергетичний комплекс має велике районоутворююче значення. Він створює передумови для розвитку паливоємних виробництв і є базою для формування промислових комплексів, у тому числі не тільки електроенергетичних, нафтохімічних, вуглехімічних, газопромислових, але й металургійних, хімічних, лісохімічних тощо.Паливо використовується не тільки в енергетиці, а й є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, нафта необхідна для розвитку хімічної промисловості. З неї одержують, окрім паливних матеріалів, різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси, миючі речовини, синтетичні волокна та тканини, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінною технологічною сировиною у чорній металургії, джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва.Особливістю паливно-енергетичного балансу України (ПЕБ – співвідношення видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів) є висока питома вага вугілля та атомної енергії і незначна гідроенергії та нафти. 2. Вугільна промисловість в Україні є давньою і традиційною галуззю, яка займає домінуюче місце серед паливних галузей. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного вугілля, яке здебільшого залягає на значній глибині у Донецькому, Львівсько-Волинському та Придніпровському (буре) басейнах. 75% вугілля використовується як паливо, 25% – як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної промисловості та деяких інших галузей.Найбільшим у країні районом видобутку кам’яного вугілля залишається Донецький басейн. Він був відкритий у 1721 році Г. Капустіним, а перша шахта закладена у 1795 році. Нині тут діє близько 270 шахт, майже на половині з яких добувають високоякісне коксівне вугілля. Вугленосні площі в Донбасі становлять понад 50 тис. км2 і зосереджують близько 98% запасів кам’яного вугілля України. Родовища вугілля басейну утворюють три компактних осередки: “Старий Донбас” (межа Луганської та Донецької областей), “Західний Донбас” (Дніпропетровська область) та Південний Донбас (південь Донецької і Луганської областей). Донецьке вугілля має високу собівартість, що пов’язано з невеликою потужністю (0,5-2 м) та глибоким заляганням пластів. Так, тут знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (405 м). Майже 90 шахт є нерентабельними і поступово мають бути закриті. Інші шахти вимагають суттєвої реконструкції. Це зумовлює серйозні фінансові і соціальні проблеми. Адже з вугільною промисловістю прямо чи опосередковано пов’язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей. Львівсько-Волинський басейн був відкритий ще у 1912 р. російським геологом М. Тетяєвим, а перше вугілля почали добувати з 1954 р. Басейн розташований на території Волинської та Львівської областей і охоплює площу близько 10 тис. км2. Загальні запаси вугілля тут не перевищують 1% від розвіданих у державі, глибина залягання – 300-650 м, потужність пластів – 0,5-1,0 м, видобувають 14 млн. т вугілля. Тут нижчі (порівняно з Донбасом) і загальні показники якості вугілля, яке характеризується меншою теплотворністю та більш високою зольністю. Запаси вугілля невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції, невелика частка його і зараз вивозиться в Білорусію.Розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України, формуванню нових промислових комплексів, виникненню міських поселень (м. Нововолинськ, м. Червоноград, м. Шахтарськ).Основними районами видобутку бурого вугілля є Придніпровський буровугільний басейн (Кіровоградська, Черкаська, Житомирська області), а також Тернопільска і Закарпатська області. Він охоплює площу понад 100 тис. км2, на якій виявлено близько 200 родовищ та проявів бурого вугілля. Середня потужність буровугільних пластів у басейні становить 4-5 м, сягаючи в окремих родовищах до 25 м. Переважно неглибоке залягання вугленосних нашарувань (від 10 до 150-200 м) дозволяє видобувати буре вугілля відкритим (кар’єрним) способом. Лише 1/3 палива на початок 90-х років тут видобувалась підземними (шахтними) методами. Запаси вугілля, яке можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,0-4,5 млн. т.Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою зольністю, сірчистістю та використовується здебільшого для місцевих потреб. При застосуванні сучасних технологій буре вугілля Придніпровського басейну може використовуватись і як хімічна сировина. Основними центрами його видобутку є міста Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.Розвиток буровугільної промисловості сприяв стабілізації паливного балансу окремих степових і лісостепових районів України, дав змогу поліпшити розміщення виробництва та використання трудових ресурсів.3. Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку та переробки нафти значно більші. Вона представлена нафтодобувною та нафтопереробною галузями, які виникли в Передкарпатті ще у XIX ст. На початку XX ст. цей район був відомим у Європі центром нафтової промисловості. У середині шістдесятих років було розвідано Дніпровсько-Донецьку нафтогазову провінцію. Причорноморсько-Азовська провінція є найбільш молодою і перспективною для видобутку нафти й газу в Україні.Домінуючу роль у видобутку нафти після війни стала відігравати Дніпровсько-Донецька провінція. Найбільші родовища зосереджені в Полтавській (Радченківське, Зачепилівське, Сагайдацьке та ін.), Сумській (Качанівське, Рибальське, Охтирське) та Чернігівській (Прилуцьке, Гнідинцівське та інші) областях. Тут видобувають близько 70% нафти в Україні, знаходиться найглибша свердловина – 4928 м (Чернігівська обл., Тростянецьке родовище).Друге місце займає Прикарпатська провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління – Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Обсяги видобутку тут невеликі через вичерпність запасів, недостатні масштаби пошукових робіт, велику глибину залягання прогнозних запасів нафти.Причорноморсько-Азовська провінція охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного та південну Азовського морів. Цей район перспективний на нафтовидобуток: орієнтовні запаси – до 4-5 млрд. т нафти. Зараз видобувається 200 тис. т нафти з покладів “Штормове” та “Дельфін” за участю британсько-голандської компанії “Shell”.Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість через недосконалі технології видобутку: видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Сьогодні при необхідних 40 млн. т сирої нафти щороку власний видобуток становить 4-5 млн. т. Тому Україна є досить значним імпортером нафти і нафтопродуктів (переважно з Росії).Нафтопереробна промисловість України представлена сьома нафтопереробними заводами, переробна потужність яких складає 80-90 млн. т. сирої нафти щороку. Перші з них – Львівсько-Дрогобицький та Надвірнянський – розміщено в найстарішій Прикарпатській провінції. Науково-технічний прогрес, побудова нафтопроводів та морські перевезення нафти змінили географію нафтопереробної галузі. Були побудовані нові заводи у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні, Бердянську, які зараз є основними центрами цієї галузі в Україні. Недоліком галузі є застарілі технології та обладнання, що призводить до неповної переробки нафти (50% порівняно з 90% у розвинених країнах).Зараз будується нафтотермінал в Одесі потужністю 25 млн. т нафти на рік з можливістю її підвищення до 100 млн. т. Через нього буде перекачуватись нафта Азербайджану та, можливо, Казахстану, Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, Ємена, Сірії, ОАЕ. Розпочато спорудження гілки нафтопроводу Одеса-Броди (Львівська обл.) для експорту нафти в Європу. Розробляється варіант будівництва нафтопроводу Казахстан-Туркменія-дно Каспійського моря-Азербайджан-Грузія (порт Сусла), а далі – морськими нафтоналивними танкерами до Одеського термінала. Можливо, буде будуватись гілка нафтопроводу і по дну Чорного моря: Грузія-Україна-Молдова-Західна Европа. Україна також візьме участь у будівництві нафтопроводу Джейкан-Самсун у Туреччині; нафтотермінал у Самсунзі вже збудовано.4. Газова промисловість є досить молодою і перспективною галуззю. Природний газ – найбільш ефективна паливна та хімічна сировина. Його видобуток було розпочато в Україні в 50-х роках ХХ ст. і на сьогоднішній день видобувається до 20 млрд. м3 газу, що зодовольняє власні потреби в ньому на 20-25%. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою. Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну провінцію з такими відомими центрами газовидобувної промисловості, як Дашава (1924), Більче-Волиця (1949), Рудки, Угорське. Тепер на неї припадає 3,1% усього видобутку газу в Україні. Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, але для цього потрібно відновити занедбані свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації обладнанням для буріння свердловин завглибшки 5-7 тис. м.Дніпровсько-Донецьку нафтогазоносну провінцію виявлено, як згадувалось вище, у другій половині 60-х років. На неї припадає майже 94% видобутку газу країни. Основні родовища природного газу розташовані у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Дуканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях.Найбільше із зазначених родовищ – Шебелинське, яке містить 80% усіх запасів газу в Україні; найпродуктивніше з 1960р. – Гнідинцівське.Не так давно відкрито Причорноморсько-Азовську нафтогазоносну провінцію, в якій експлуатуються 17 газових родовищ. Найбільші з них: Глібівське, Джанкойське, Голицинське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.Україні щорічно потрібно майже 85 млрд. м газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані. У 1998 році 32 млрд. м3 газу Україна отримала від Росії за транзит нашою територією 130 млрд. м3 газу газопроводами “Союз” та “Прогрес”. Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є пошуки перспективних родовищ та запровадження нових технологій.5. Торфова промисловість. Ця галузь у паливному балансі відіграє й тепер незначну роль. Торф зустрічається практично всюди, проте за поширенням та особливостями торфових товщ розрізняють дві основні торфово-болотні області: Поліську та Лісостепо-Карпатську (рис.1) Рис.1. Регіональний розподіл основних запасів торфу, % Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях.У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. Також його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну. Ресурси горючих сланців в Україні не використовуються, і тому сланцева промисловість відсутня.6. Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу, а використання електроенергії – рушійною силою науково-технічного прогресу. Галузь впливає на територіальну організацію продуктивних сил. Достатня кількість електроенергії має комплексоформуюче значення і притягує до себе підприємства та виробництва, в яких частка енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більша, порівняно з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров’я) вона визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування територіально-виробничих комплексів.Розміщення електроенергетики залежить від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.Усі електростанції за енергетичними ресурсами поділяються на 4 види: – теплові електростанції (працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі);– гідравлічні (використовують гідроресурси);– атомні (як паливо використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи);– електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії (вітер, сонце).Провідна роль в електроенергетиці належить теплоелектростанціям – ДРЕС і ТЕС1. Вони виробляють понад 60% усієї електричної енергії. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвічі дешевша вартість капіталовкладень порівняно з ГЕС. Найбільша кількість великих теплових ДРЕС у Донбасі: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов’янська (Донецька обл.) та інші. Найбільшими ДРЕС також є Криворізька-2, Придніпровська (Дніпропетровська обл.), Зміївська (Харківська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.), Запорізька (Запорізька обл.), Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільска (Київська обл.), Добротвірська (Львівська обл.) та інші. Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10-12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС – тільки 30-35%. ТЕЦ обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них: Київські ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, Дарницька, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Краматорська та інші.Атомна енергетика України представлена такими діючими потужними атомними електростанціями, як Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та енергії. Ними виробляється біля 35% усієї електроенергії. Гідроелектростанції України – Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Каховська, Дністровська, Теребле-Ріцька – малоефективні (особливо Дністровського каскаду) через застаріле обладнання та рівнинний характер долини р. Дніпро. ГЕС дають до 4,5% електроенергії України. Усього на малих річках діє 55 гідроелектростанцій. Найбільш ефективні вони на гірських річках.Районне значення можуть мати сонячні (Крим), вітрові (Поділля, степовий Крим), геотермальні (Карпати) електростанції.За останні роки сумарна потужність електростанцій зросла (до 55 млн. кВт годин), а щорічне виробництво електроенергії зменшилось з 300 млрд. кВт годин до 150 (1996 р.). Потужні ЛЕП з’єднують енергомережі України, Росії. Найбільшим споживачем електроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по 10%), будівництво та інші галузі.У даний час електроенергетика, як і весь ПЕК України, знаходиться у глибокій кризі.7. На сучасному етапі економічного розвитку головною проблемою ПЕКу є загострення неплатежів за паливо та енергію. Також погіршуються гірничо-геологічні умови видобутку палива. Не вистачає коштів для відтворення основних виробничих фондів у галузі. І як наслідок, продовжується спад виробництва енергоносіїв (таб.1).Таблиця 1 Обсяги виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу в 1985-1998 рр.Стан і технічний рівень діючих потужностей ПЕКу в даний час стає критичним.Важливим завданням подальшого розвитку паливної та енергетичної промисловості в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування. Екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу. Нині на його частку припадає близько 45% викидів шкідливих речовин в атмосферу, більше 30% стічної води і стільки ж твердих відходів від усіх забруднювачів.На даному етапі важливим є завдання формування паливно-енергетичного ринку, контроль над яким здійснює держава за допомогою цінової та податкової політики, а також створення конкурентного середовища та залучення інвестицій.Регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону. 1. Вступ. Народногосподарське значення нафтовидобувної, нафтопереробної та газової промисловостей. Нафтова та газова промисловість є складовою частиною паливно-енергетичного комплексу України. Нафта та газ є не тільки цінним паливом, але й сировиною для різних галузей промисловості. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їх транспортування, розподілу та використання. Важливу роль в економіці країни відіграє нафтова промисловість. Вона забезпечує більшість галузей народного господарства необхідною сировиною, продуктами нафтопереробки. Сучасний рівень розвитку науки і техніки дозволяє одержувати з нафти різноманітні продукти і вироби: паливо (бензин, дизель), паливний мазут, каучук, синтетичні волокна, технічний спирт, розчинники, медичні препарати тощо. Саме в цьому народногосподарське значення нафтової промисловості. Нафтова промисловість охоплює нафтовидобувну та нафтопереробну галузі, які виникли ще в ХІХ столітті. Нафтовидобувна промисловість об’єднує підприємства з розвідування й видобутку нафти та попутного нафтового газу, зберігання та транспортування нафти. Нафтопереробна промисловість - це галузь обробної промисловості, яка виробляє з сирої нафти нафтопродукти, що використовуються як паливо, мастильні та електроізоляційні матеріали, розчинники, шляхове покриття та нафтохімічна сировина. Газова промисловість - це підприємства з видобутку, транспортування, зберігання та переробки природного газу. Ця галузь має велике народногосподарське значення. Природний газ використовується в промисловості як найбільш ефективне мінеральне паливо і як важлива хімічна сировина. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ. В 1996 році було видобуто 4,1 млн. т. нафти ( включаючи нафтовий конденсат ) і 18,4 млрд. куб. м газу. Потреби господарства України в нафті становлять приблизно 40 млн. т. в рік, а видобуток газу задовольняє потреби країни лише на 20-30%. Хоча видобуток нафти і газу в нашій країні зменшується, проте ми маємо і сприятливі фактори: великі потужності по переробці нафти (близько 70 млн. т.), які відсутні в Росії, і великі газосховища. Оскільки газ зберігати в трубах неможливо, Росія вимушена закачувати його великі обсяги в українські газосховища. Сира нафта не використовується. З неї під час переробки отримують різні види палива та хімічні продукти (рідке паливо, розчинники тощо). Основну частину нафтопродуктів становить паливо для корбюраторних (авіаційні та автомобільні бензини), реактивних (авіаційний газ), дизельних (дизельне пальне) двигунів, котельне паливо (мазут), бітуми. На базі продуктів нафтопереробки виробляють нафтохімічні продукти (синтетичний каучук, продукти органічного синтезу, гумоасбестові вироби тощо). На собівартість нафти дуже впливають способи її видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. В останні роки визначилась тенденція подорожчання нафти, що пов’язано з ускладненням умов видобутку та експлуатації більшості родовищ. Газ - дешевий вид палива. Він є цінною хімічмою сировиною. На відміну від інших видів палива, менше забруднює атмосферу. Промислові скупчення газу бувають трьох типів: поклади (вільний газ у порах гірських пород), газоконденсатні (газ, збагачений парою рідких вуглеводів) і попутний газ (розчинений у нафті). Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля. Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На нафту в структурі видобутку палива, у перерахунку на умовне паливо, припадає 7,2%, на природний газ -26,1%. 2. Природні та економічні передумови розвитку і розміщення нафтової, нафтопереробної та газової промисловостей України. Основні райони видобутку нафти та газу. Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорієнтований на найвигідніші умови експлуатації родовища. Нафтовидобувна промисловість найбільш розвинена в районах крупних родовищ нафти. Підприємства нафтопереробної промисловості орієнтуються на споживача нафтопродуктів, так як передавата сиру нафту набагато легше, а також на сировинну базу. В недалекому минулому нафта перероблялась виключно в районах її видобутку. Розміщення підприємств нафтопереробної промисловості залежить від розмірів споживання нафтопродуктів у різних районах, техніки переробки та транспортування нафти, територіального співвідношення між ресурсами. Добута з надр землі нафта вміщує велику кількість піску, води та солі. Нафту треба очищувати, тому спочатку вона надходить до очищувальних заводів, котрі розміщуються в місцях її видобутку. Потім очищена нафта йде до нафтопереробних заводів, які будуються в районах її споживання. Технічний прогрес призвів до відриву нафтовидобувної промисловості від нафтопереробної. Наближення нафтопереробної промисловості до місць її споживання має свої переваги, які пов’зані з її зберіганням: транспортування нафти є більш економічним ніж перевезення її виробів; для транспортування нафти широко викиристовуються трубопроводи, які окрім сирої нафти здійснюють транспортування світлих продуктів; зберігання сирої нафти дешевше ніж нафтопродуктів; споживач має можливість одночасно використовувати сиру нафту, яка надходить з різних районів; Нафтопереробка в різних районах країни залежить не тільки від якості сирої нафти, але й від того, які види палива в місцевих умовах є найбільш ефективними. Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є також перспективи подальшого видобутку нафти і природного газу в районах, де їх видобувають десятки років. По-перше, за існуючою на Україні неефективною технололгією експлуатаціїї нафтових родовищ, близько 70% нафти залишається в надрах землі. По-друге, як виявилось, Україна недостатньо досліджена в геологічному відношенні, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично на всій території Закарпаття, Передкарпаття, Волині, Чернігівщени, Причорномор’я, Донбасу, Придніпров’я тощо. Українські геологи розвідують нові родовища нафти та газу. В Україні розвідано біля 300 родовищ, які є базою нафтогазової промисловості. Найбільш перспективним за видобутком нафти і газу вважається Дніпровсько-Донецький регіон, де зосереджено до 85% ресурсів країни. Відкриті газові родовища в Карпатському регіоні. Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Надвірнянським, Дрогобицьким та Львівським нафтопереробними заводами. Нафту і природний газ в Україні видобувають у Предкарпатті, на Лівобережжі та в Причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше 1/5 частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті, це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря. В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Кривого Рогу, Дніпрпетровська, Одеси, Харкова, Симферополя, Севастополя, Ялти тощо. Найбільшими родовищами газу є Шебелинське, Західнохрестищенське та Єфремівське (сумарні запаси перевищують 970 млрд. куб. м). Найбільшими нафтовими родовищами є Доменське, Бориславське, Леляківське, Гнідинцівське та Глинсько-Розбишівське. Понад 80% видобутих нафти та газу припадає на Дніпровсько-Донецьку нафтогазоносну область. Кримсько-Причорноморська нафтогазоносна область охоплює Причорноморську западину (з Кримським півостровом) та Озовське та Чорне моря. В ній розвідано більш 60 родовищ нафти та газу. Увагу привертають і райони Дніпровсько-Донецької западини. Саме тут у 1998-1991 роках виявлено 12 промислових родовищ нафти та газу в Сумській, Харківській та Луганській областях. Нафта і газ знаходяться на глибині 3-3,5 км. У підводних надрах Чорного моря є умови для виникнення ділянок з газогідратоутворенням на глибинах 700-750 м, а на глибинах 300-350 м - сумішей вуглеводних газів. В Україні найперспективнішим регіном для промислового видобутку газу (метану) є Донецький вугільний басейн. Ресурси метану в басейні, тільки у вугільних пластах до глибини 1800 метрів, складають 1,2 трлн. куб. м. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших газових родовищ світу і складає біля 206 млрд. куб. м. За основними регіонами Донбасу об’єми метану розподіляються таким чином: Червоноармійський район - 231 млрд. куб. м. Центральний район - 114,3 млрд. куб. м. Торезько-Снежнянський район - 55 млрд. куб м.. Донецько-Макіївський район - 44 млрд. куб. м. Найбільш газонасичена частина вугленосної товщи розташована біля земної поверхні, що дозволяє видобувати метан з порівняно не глибоких свердловин - 500-700 метрів. На Україні існує 6 великих нафтопереробних заводів (НПЗ), які знаходяться на території п’яти нафтовидобувних регіонів. ЗАХІДНИЙ РЕГІОН, до якого входять Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська та Львівська області. Більша частина бензину та світлих нафтопродуктів надходить в регіон з Дрогобицького НПЗ, в меншій частині з Надвірненського. Бензин високооктанового гатунку надходить з Литви, Угорщини, Словаччини та Росії. ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН - це Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Вінницька області. Основна кількість нафтопродуктів визначається наявністю Кременчуцького НПЗ. У меншій кількості надходить бензин з Лисичанська. Постачається також бензин російського та литовського походження. ПІВНІЧНИЙ РЕГІОН представлений Житомирською, Київською, Чернігівською та Сумською областями. Основне постачання нафтопродуктів контролює Кременчуцький, Одеський та Надвірненський НПЗ. За рахунок великої питомої ваги оптових торгівців у Київі, частка вітчизняного бензину в столиці та області невисока. СХІДНИЙ РЕГІОН, до якого входять Харківська, Дніпропетровська, Донецька та Луганська області. Цей промисловий район забезпечує Лисичанський НПЗ (ЛИНОС), невелику частину в постачанні займає Кременчуцький НПЗ, а також є доля бензину з Росії та Литви. ПІВДЕННИЙ РЕГІОН - це Херсонська, Запорізька, Миколаївська, Одеська області та автономна республіка Крим. В рівній мірі по району розходиться одеський та херсонський бензин. Але ж більша частина ринку, особливо в Запорізькій області, належить Кременчуцькому НПЗ. Крім того до Криму здійснюються одноразові постачання з Італії та інших країн дальнього зарубіжжя. Всі шість українських нафтопереробних заводів витримують жорстку конкуренцію з боку імпортних нафтопродуктів, переважно російських та литовських. Серед російських НПЗ в 1997 році найбільший попит мали Московський, Рязанський, Ярославський тощо. Від Прибалтики виступав Мажекяйський завод. ЗАТ УКРТАТНАФТА (Кременчуцький НПЗ). Займає перше місце по переробці нафти в Україні. Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія була заснована в 1995 році. 50% уставного фонду компанії належить Фонду Госмайна України, 28% - Державному комітету республіки Татарстан, інша частина уставного фонду належить татарським підприємствам ТАТНАФТА та ТАТНАФТАХІМПРОМ. Потужність Кременчуцького НПЗ складає 18 млн. т нафти в рік. В 1997 році було перероблено 4671 тис. т, з яких 80% - давальницька сировина. (Див. додаток №1). В першому півріччі 1998 року УКРТАТНАФТА на 16% перевищила обсяг переробки в порівнянні з аналогічним періодом 1997 року. ОАТ ЛИНОС (Лисичанський НПЗ). За перерахунками Держмайна України завод коштує 416 млн. гривень, але статутний фонд складає 9 877 421 гривню. Рентабельність роботи підприємства за минулий рік дорівнює 14,7%. ОДЕСЬКИЙ НАФТОПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД. Балансовий прибуток заводу 12 253,6 тис. гривень, чистий прибуток 583 тис. гривень, рентабельність роботи підприємства в 1997 році складала 42,8%. 77% акцій належить державі, 8,13% - робітникам, 14,87% - було продано на сертифікатних аукціонах. Одеський НПЗ буде реконструюватися в 1998-2005 роках. На це буде виділено 275 млн. доларів США та 322,2 млн. гривень. Реконструкція дозволить збільшити глибину переробки нафти на заводі до 92% та подвоїти потужність, яка розрахована на переробку 4 млн. т нафти в рік. НАФТОПЕРЕРОБНИЙ КОМПЛЕКС ГАЛИЧИНА (Дрогобицький НПЗ). За оцінкою, НПЗ коштує 118,1 млн. гривень. Уставний фонд підприємства утверджено в розмірі 8 706 749,5 гривень. До 20% акцій належить фізичним особам, 26% - фонду Держмайна, а інша частина - юридичним особам. Перевага заводу в наявності трубопроводу та близькому розташуванні біля кордону з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Молдовою. ВАТ ХЕРСОННАФТОПЕРЕРОБКА (Херсонський НПЗ). Рентабельність заводу в 1997 році дорівнювала 11,2%. Об’єм реалізації продукції 54,7 млн. гривень. Планується будівництво гідроочистки дизельного палива, потужність якого буде складати до 2 млн. т. в рік. ВАТ НАФТОХІМІК ПРИКАРПАТТЯ (Надвірненський НПЗ). За попередніми перерахунками цей завод коштує 112,9 млн. гривень. Найбільшу кількість акцій має управління Державної кредитно-інвестиціонної компанії ДЕРЖІНВЕСТ - 30%, ще 26% акцій знаходяться у державній власності. 20% переробленої в 1997 році сировини належало нафті, яка була видобута на карпатських промислах, 39% - належало ахтирській нафті, а інша сировина - давальницька. Цей завод має вигідне географічне положення, великий об’єм споживання нафтопродуктів у прикарпатських областях, застосування нових технологій. Таблиця 1 Постачання нафти на НПЗ України в січні - червні 1998 року, тис.т [ 11, с.9 ] Підприємство Українська нафта
Прямі договора Давальницька з Росії з Казахстану
державна давальницька всього
ЗАТ Укртатнафта 495,1 239,5 734,5 99,8 1683 1119,6 564,3
АТ Линос - - - - 1644 1188,7 1391,9
АТ Херсоннафто-переробка 130,1 15,4 145,5 - 451,3 158,9 1391,9
ВАТ Нафтохімік Прикарпаття 140,4 71,5 211,9 59,8 62,2 47,3 1391,9
ВСЬОГО 884,5 418,9 1303,3 177,4 4990,2 3598,3 1391,9
3. Історичний розвиток нафтової, нафтопереробної та газової промисловостей України. Видобуток нафти на Україні ведеться з ХVІІ століття, а як галузь вона почала розвиватися в Прикарпатті з другої половини ХІХ століття на базі Бориславського родовища. До 1965 року Україна по розвіданим запасам нафти займала одне з перших місць в СРСР. Сучасні запаси нафти оцінюються в 1,2 млрд. т і знаходяться в трьох нафто-газоносних районах: Дніпропетровсько-Донецькому, Прикарпатському та Причорноморському. Найбільш перспективний є Придніпровсько-Донецький нафтогазовий район, промислова експлуатація якого почалася з 1952 року. Основний видобуток нафти припадає на Чернігівську область (Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське), Полтавську область (Радченківське, Сагайдацьке, Новогригорівське), Сумську область (Рибальське, Охтирське, Качанівське). До 60-х років основним районом видобутку нафти на Україні був Прикарпатський нафтогазовий район, якай охоплював територію Чернігівської, Львівської та Івано-Франківської областей. Основні видобутки нафти ведуться на Битківському, Делинському, Надвірнянському, Бориславському родовищах. В Причорноморському нафтогазовому районі, який охоплює Миколаївську, Одеську та Херсонську області, зараз видобуток нафти практично не ведеться, хоча відомо тут більше 20 родовищ нафти та природного газу. Починаючи з 70-х років видобуток нафти та газу невпинно скорочувався. В той час Україна була основним районом видобутку природного газу в колишньому СРСР і багато років український газ використовувався для газифікації міст і сіл Росії. В Україні було прокладено потужні газопроводи до Москви та Санкт-Петербургу. Український газ надходив також до Молдови, Білорусі та республік Прибалтики. Україна ж із власним газом була газофікована чи не найгірше. Україна забезпечує свої потреби в нафті на 15%, а більш ніж 85% покривається за рахунок імпорту нафти з Росії. Газова промисловість України одна з наймолодших галузей паливно-енергетичного комплексу. Вона довгий час розвивалася прискореними темпами. Особливо швидко вона розвивалася в післявоєнний період, коли республіка була найважливішим районом по видобутку газу в СРСР. Розвиток газової промисловості на Україні почався з прмислової експлуатації Дашавського родовища в Львівській області. Природний газ цього родовища поступав не тільки у Львів та Київ, але й у Москву, Мінськ, Вільнюс та Ригу. Нині основний видобуток природного газу в Прикарпатському нафтогазовому районі ведеться на Рудківському, Калушському, Опарському, Битківському родовищах. Але запаси на цих родовищах дуже вичерпані, а Дашавське родовище використовується як газосховище, туди природний газ закачується з газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород. До 1950 року Карпатський нафтогазовий район був основним у видобутку природного газу в Україні та СРСР. В 1960 році почала розвиток газова промисловість у Східних областях України. З 1956 року розпочато експлуатацію Шебелинського родовища в Харківській області, запаси якого оцінювались в 500 млрд. куб. м і воно було одним з найбільших у Європі. Нині основний видобуток газу в Україні припадає на Східні області. Провідними родовищами тут є Шебелинське та Єфремівське в Харківській області, Диканське та Малишевське в Полтавській, Качанівське в Сумській, Перещипенське в Дніпропетровській області. Незначні запаси і видобуток природного газу припадає на Прочорноморський нафтогазовий район, де основний видобуток ведеться в Джанкойському, Глібівському та Октябрському родовищах. Сучасні запаси природного газу на Україні складають приблизно 800 млрд. куб. м, а видобуток знизився з 61 млрд. куб. м у 70-х роках до 20 млрд. куб. м. Біля 1/2 загальних потреб Україна одержує з Росії, а 25% - з Туркменії. 1998 рік характеризується падінням цін на нафту, що привернуло увагу її володарів до українського ринку. Таблиця 2 Постачання нафти в Україну в 1998 році, тис. т. [ 2, с.30 ] Показник Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень
На Україні іде будівництво нафтопроводу, який має з’єднати Чорне море та Балтику, та дозволить зменшити видатки на транспортування нафти на 8-9 доларів США за 1 тону. Вже збудовано біля 20% першої частини наземних споруд Одеського нафтотерміналу і побудовано більш ніж 300 км з 670 км загальної довжини нафтопровода, на що витрачено 120 млн. доларів США за рахунок України. Вже у 2000 році Одеський нафтопровід зможе приймати 9 млн. т нафи на рік. Термінал «Південний» або нафтопровід Одеса-Броди (Львівська обл.) з’єднається з західною гілкою нафтопроводу «Дружба». 4. Сучасний стан та особливості розміщення: а) нафтової, б) нафтопереробної, в) газової промисловості. Нафтовидобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища суходолу і континентального шельфу. Нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ. Для розвитку нафтової, нафтопереробної та газової промисловостей необхідне устаткування, яке виробляють різні галузі машинобудування. На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти, так як розвиток цих промисловостей потребує певної кількості трудових ресурсів. Трубопроводний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних та сипучих речовин. Довжина газопроводів у межах нашої країни сягає близько 35 тис. км, нафтопроводів- 2,5 тис. км, нафтопродуктопроводів - близько 3 тис. км. Найбільший нафтопровід «Дружба» є трансєвропейською магістраллю і в межах України має протяжність 680 км. Прокладено декілька нафтопроводів з Росії до великих НПЗ нашої держави в Кременчузі, Лисичанську і Херсоні. В межах України нафтопроводи тягнуться від родовищ нафти до переробних заводів у Передкарпатті. Мережа газопроводів більш розгалужена. Було збудовано потужні магістральні газопроводи: Дашава-Київ-Москва; Дашава-Мінськ-Вільнюс-Рига; Шебелинка-Белгород-Брянськ-Москва; Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса-Кишинів. В межах України почали діяти газопроводи: Дашава-Дрогобич; Дашава-Стрий; Дашава-Полтава-Київ та ін. Через Україну із Західного Сибіру та інших районів Росії пролягають кілька магістральних газопроводів до країн Центральної та Західної Європи. Найбільший серед них газопровід - Уренгой-Помари-Ужгород. Через Україну проходять магістральні газопроводи «Союз», «Прогрес», «Братство», що постачають газ з Росії та Туркменістану до європейських країн. У міжнародній торгівлі газом 78% припадає на трубопроводний транспорт та 22% - на морське транспортування. На своєму засіданні 4 вересня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення не надавати послуги по транспортуванню газу тим оптовим трейдерам, котрі не укладають угоди з державною компанією «Нафтогаз України» про збереження в підземних сховищах не реалізованих до 15 вересня 1998 року газу, і про передачу в газосховища страхового запасу цього виду палива. У відповідності з Постановою уряду до кінця 1998 року у підземних газосховищах України необхідно зібрати 19 млрд. куб.м газу. Станом на 31 серпня 1998 року там знаходилось 13 281,6 млн. куб. м, з яких більше 12,5 млрд. куб. м закачано в 1998 році (9 816,5 млн. куб. м з надходжень цього року належить російському «Газпрому», 2 733,5 млн. куб. м - газ власного видобутку українських пілприємств, а також паливо, яке було отримано «Укргазпромом» як оплата за транзит російського газу). 4,5 млрд. куб. м природного газу ще мають бути повернені у сховища Міністерством енергетики України, яке отримало еквівалентний обсяг з держрезервів у вигляді урядового товарного кредиту. Україна підтримала програму розвитку транспортного коридору Азія-Кавказ-Європа. Президент України Леонід Кучма 8 вересня 1998 року підписав багатосторонню угоду про розвиток транспортного коридору Азія-Кавказ-Європа. Документи підписали лідери 12 держав, в тому числі Азербайджану, Вірменії, Грузії, Румунії та Турції. Цей шлях, довжина якого буде більше 2 000 км, протягнеться з Японії та Китаю в райони Західної Європи, і пройде по території держав Центральної Азії у напрямку Каспійського моря, Кавказу з розгалуженням в Причорноморському районі з виходом на транспортні магістралі Західної Європи. В умовах переходу до ринкової економіки та дефіциту капіталовкладень на Україні почали розвиватися міні-НПЗ. Такі НПЗ нині функціонують в багатьох державах світу. З 1996 року вони з’явились в Україні, хоча кількість міні-НПЗ країни поки що поступаються кількості великих у відношенні 2/6. Одною з переваг міні-НПЗ перед нафтопереробними гігантами є в тому, що їх можна розгорнути ближче до місця запасу сировини. У Полтавській області працює такий міні-НПЗ. Місцеве підприємство працює на газовому конденсаті та виробляє достатньо якісні нафтопродукти. Технологічний вихід продуктів переробки такий: 60% від загальної кількості - бензини, 30% - дизельне паливо, 5-7% - мазут. Потужність підприємства дозволяє переробляти 18 тис. тон газоконденсату на рік. Розрахункова вартість заводу складає 9 млн. гривень. За підрахунками Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловостей в першому півріччі 1998 року виробництво нафтопродуктів в Україні збільшилось на 13,5% порівняно з цим періодом 1997 року. В загальній кількості вироблено 793,1 тис. тон нафтопродуктів порівняно з 6 246,9 тис. тон в першому півріччі 1997 року. Майже у три рази збільшив обсяги Одеський НПЗ, на 40,6% збільшилось виробництво на Лисичанському заводі ЛИНОС, на 16,1% - на Кременчуцькому АТ «УКРТАТНАФТА». За той же період часу значне зниження відбувається на Херсонському НПЗ ( на 49,2% ) та на Дрогобицькому НПЗ ( на 19,2% ). У січні-червні 1998 року НПЗ випустили: Кременчуцький НПЗ: бензину - 617,7 тис. тон, дизельного палива - 745,8 тис. тон, мазута - 750,5 тис. тон; Лисичанський НПЗ: бензину - 398,2 тис. тон, дизельного палива - 508,9 тис. тон, мазута - 489,2 тис. тон. В 1-му півріччі 1998 року в Україні збільшилось виробництво трьох основних видів нафтопродуктів у порівнянні з 1-м півріччям 1997 року: бензину на 26,7%, дизельного палива на 13,1%, мазута на 5,2%. За цей період на переробку до українських НПЗ надійшло 1 303,3 тис. тон нафти відчизняного виробництва, 3 775,7 тис. тон нафти з Росії та 1 391,9 тис. тон нафти з Казахстану, причому 4 990,2 тис. тон імпортної нафти отримано на давальницьких умовах. Таблиця 3 Обсяги виробництва нафтопродуктів українськими підприємствами в червні та за 6 місяців 1998 року. [ 11, с.12 ] Назва підприємства червень за 6 місяців Темпи росту або зниження, %
Украіна планує до 2005 року збільшити власний добуток газу до 30 млрд. куб. м на рік. та в майбутньому повністю відмовитись від імпорту газу, заявив перший віце-прем’єр Анатолій Голубченко під час зустрічі в Києві з представниками компанії «British Petroleum». Він підкреслив, що заплановані заходи призведуть до збільшення власного добутку газу к 2015 року та вони будуть становити 40 млрд. куб. м. В 1997 році споживання газу на Україні дорівнювало 80 млрд. куб. м, з яких власний добуток 18,1 млрд. куб. м, плата за транзит газа 32 млрд. куб. м. 23 березня 1998 року почала діяти друга частина Юліївського нафтогазоконденсатного родовища (Харківська область). Воно знаходиться в 26 км від Харкова. Його промислова газоносність встановлена в 1987 році. Порівняно невелика глибина залягання копалин (2,5-3 км) з запасами природного газу в 23 млрд. куб. м, газового конденсату в 1 863 тис. т і нафти в 467 тис. т, ставить це родовище в один ряд з найбільш прибутковими об’єктами капіталовкладень України. Початок дії другої частини дозволить додатково видобувати на Юліївському родовищі 1 095 млн. куб. м газу та 73 тис. т газового конденсату в рік. Зараз в Харківській області видобувається 7,2 млрд. куб. м природного газу, що складає 43% всьго добутку України. Останнім часом головне підприємство східноукраїнської газової галузі ШЕБЕЛИНКАГАЗПРОМ почав різко зменшувати об’єми. Найближчим часом планується початок експлуатації Скворецького, Островурхівського газоконденсатних родовищ, розвідання Шкарбунівської, Камишовської, Краснодарської, Південно-Коробчинської та Західно-Співаківської територій. Пропонується буріння на традиційному Шебелинському родрвищі свердловини №800, глибиною 7 тис. м , та свердловини №701, глибиною 5 500 м. Очікуваний приріст запасів газу - 30 млрд. куб. м. Держкомстат України повідомляє, що нафтогазовидобувна промисловість України забезпечена розвіданими запасами нафти та газу в кількості 153 млн. т нафти і 1111 млрд. куб. м газу. Щорічна потреба держави в нафті та газі складає 28 млн. т та 85 млрд. куб. м відповідно. Протягом чотирьох років (1993-1997) видобуток нафти в Україні стабілізувався на позначці 4-4,2 млн. т, а газу - 18,2-18,4 млрд. куб. м. Ці обсяги видобутку забезпечують потреби держави в нафті та газі на 13-22% відповідно. В Україні в 1997 році поставлено 63,1 млрд. куб. м природного газу, 79% від потреби, а в 1998 році - близько 56 млрд. куб. м. Імпорт нафти та нафтопродуктів складає щорічно близько 31 млн. т або 83% від потреби. (Див. додаток №2). Таблиця 4 Обсяги видобутку газу за перше півріччя 1998 року в Україні. [11, с.11] № Показники За червень 1998 року З початку 1998 року
план, млн. куб. м факт, млн. куб. м % вико-нання план, млн. куб. м факт, млн. Куб. м % вико-нання
5. Проблеми і перспективи розвитку та розміщення нафтової, нафтопереробної та газової промисловостей України в умовах переходу до ринкової економіки. Розвиток технічної цивілізації на землі в ХХ столітті характеризується стрімким збільшенням енергоспоживання. За оцінками, 1945-1995 роках населення планети використало 2/3 всьго палива, добутого людством за час його існування. Такі бурхливі темпи розвитку енергетики спричинили появу гострих проблем. На перший план виходить проблема ресурсозабезпеченості енергетичного господарства. З одного боку, сумарні запаси паливних ресурсів досить великі, до того ж щороку стають відомими нові поклади викопного палива. Крім того сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних джерел енергії і це свідчить на користь того, що абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що не існує. З іншого боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ, і перехід до розробки складніших, що спричинює подорожчення енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним. Але особливо загострилися проблеми, пов’язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання викопного палива - нафти, газу завдає збитків природі і здоров’ю людини через викиди, що містять важкі метали та інші шкідливі речовини. Рослини та океан вже не встигають поглинути всю кількість вуглекислоти, яка утворюється внаслідок спалювання органічного палива. Це веде до поступового збільшення її коцентрації в атмосфері, що посилює «парниковий ефект» і викликає потепління клімату. Якщо тенденція зростання споживання енергії та викідів двоокису вуглецю збережеться, то вже до 2025 року на землі потеплішає на 2 С, що призведе до глобальних катострофічних наслідків: зміщення кліматичних зон, знищення багатьох видів рослин, скорочення лісових площ, збільшення пустель, розтавання льодовиків тощо. Все це створить небезпеку голоду, хвороб, масових міграцій населення із зон екологічного лиха. Деякі небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, скорочення азонового шару, який захищає життя на землі від жорстокого ультрафіолетового випромінювання Сонця, деграція лісів, головної «фабрики» кисню. Для того щоб переламати негативні тенденції у сфері енергетики необхідне виконаняя деяких заходів: підвищення ефективності використання енергії; зменшення шкідливих викидів в атмосферу завдяки новим технологіям очищення відпрацьованих газів; зміна структури паливно-енергетичного балансу через розвиток альтернативної енергетики; вживання заходів для сповільнення темпів росту населення. Тенденції розвитку світової економіки у 90-х роках дають можливість розглядати функціювання євроазіатського ринку як цілісну систему, в якій Украіна грає досить вагому роль. Ця роль є багатоплановою, так як наша країна одночасно є крупним покупцем природного газу, та його виробником, та великим транзитором. Ці ролі взаємозв’язані та вплив України на євроазіатському газовому ринку виявляється й неопосередковано, та через її багаті зв’язки, наприклад, з таким виробником газу світового значення, як РАТ «Газпром». Дисбаланс між потребами в природному газі та можливістю їх задоволення за рахунок власних запасів спостерігається і в країнах Південної та Східної Азії. Достатньо відмітити, що видобуток природного газу в таких крупних країнах, як Пакистан (13,4 млрд. куб. м), Китай (17,6 млрд. куб. м) та Індія (18,7 млрд. куб. м) дорівнює за рівнем з добутком газу в Україні. Найближчим часом в результаті економічної кризи споживання природного газу в Україні, мабуть, буде скорочуватись. Цьому сприяє цілий ряд факторів. Так, різке зниження рівня використання виробничих потужностей тягне за собою скорочування обсягів споживання природного газу. В цьому ж напрямку діють і нестача оборотних засобів у підприємств, та відносно високі (для умов українського ринку) ціни на газ. Закономірно виникає питання: «Як зміниться пропорція між власним виробництвом і імпортом природного газу?». Відповідь на це питання знаходиться в прямій залежності від обсягів капіталовкладень, котрі будуть надходити на потреби газового комплексу України. Якщо вони будуть достатніми для здійснення розширеного виробництва в газовому хозяйстві, то, при збереженні досягнутого в нашій країні рівня видобутку природного газу, найближчим часом можливе скорочення його імпорту. Збільшення обсягів виробництва власного природного газу є для України приорітетним економіко-політичним завданням. Але його реалізація при сучасному стані газового господарства потребує крупних інвестицій. За оцінками Держнафтогазпрома, для нормального функціонування газотранспортної мережі країни на її реконструкцію кожен рік необхідно 350 млн. доларів США. Так як близько 35% всіх газопроводів експлуатується більше 20 років. Прийнята Національна програма «Нафта та газ України 1992-2010рр» передбачає доведення до 2010 року глибини переробки нафти до 78%. Вцілому це планувалось за рахунок введення в експлуатацію комплексів з глибокої переробки нафти на Лисичанському та Кременчуцькому НПЗ. Що стосується запасів природного газу, то за їх обсягами Україна перевищує такі європейські країни, як Великобританія, Італія, Румунія, ФРН, Данія та Угорщина, поступаючись лише Норвегії та Нідерландам. При сучасному рівні видобутку власних запасів газу Україні вистачить більш ніж на 60 років розробки. В наказі Президента України від 25 вересня 1998 року «Про заходи по подоланню впливу кризових явищ на енергетичну сферу України» було постановлено: Кабінету Міністрів України: представити законопроекти «Про згоду про розподілення продукції», «Про реструктуризацію податкової заборгованості газовидобувних підприємств»; ввести в місячний строк графік розробки нормативно-правової бази реформування нафто-гафзового сектору економіки України, маючи на увазі створення ринкових умов для його функціонування; забезпечити в місячний строк підписання угод про постачання російського природного газу в Україну та його транзит по території України на 1998-2007 роки; прийняти в тижневий строк додаткові заходи про постійне забезпечення народного господарства та населення природним газом, електричною та тепловою енергією в 1999 році; прийняти заходи про повернення проиродного газу, відпущеного з державного резерву, в разі необхідності здійснення реструктуризації зоборгованості за використаний газ; завершити до кінця року реалізацію заходів про забезпечення виконання пректу будівництва нафтотерміналу «Південний» та нафтопроводу «Одеса-Броди», залучення до нього реалізації вітчизняних та іноземних інвестицій; опрацювати додатково в двомісячний строк питання диверсифікації газопостачання в Україну шляхом упровадження технології постачання та використання імпортованого зниженого газу; проаналізувати в місячний строк стан нафтопереробної промисловості та прийняти заходи про її постійне функціонування та досягнення рівня світових стандартів; Міністерству зовнішніх економічних зв’язків та торговлі України, Міністерству економіки України, Державній податковій адміністрації України, Державному комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловостей України розробити та затвердити в місячний строк механізм контролю за транзитом нафтопродуктів по території України. Контроль за виконанням цього Наказу покласти на Секретаря Ради національної безпеки та оборони України. У відповідності з проектом на геологорозвідувальні роботи в 1999 році заплановано використати 381 885 тис. гривень, основну кількість яких (56,2%) заплановано надати на розвідання родовищ нафти та газу . Очікується, що при виконанні всі запланованих робіт можливий приріст запасів нафти та конденсату у розмірі 1 млн. т , а природного газу - 5 млрд. м куб. Зміст використаної літератури: Указ Президента Украины о решении совета национальной безопасности и обороны Украины от 25 сентября 1998 года «О мерах по преодолению влияния кризисных явлений на энергетическую сферу Украины», газета «Бизнес», №45(304), 9 ноября 1998 год. Бородин К. «Давальцам наступают на пальцы», газета «Бизнес», №37(296), 14 сентября 1998 год. Держкомстат «Економіка України за 9 місяців 1998 року», газета «Урядовий кур’єр», №213-214, 5 листопада 1998 рік. Интерфакс-Украина «Украина планирует в перспективе полностью отказаться от импорта газа», журнал «Газ & Нефть», №6(30), июнь 1998 год. Инфобанк «Краткие итоги работы нефтегазовой отрасли Украины в 1997 году», журнал «Газ & Нефть», №1(25), январь 1998 год. Кулицкий С. «Украина на евроазиатских рінках газа», газета «Украина & Бизнес», №15, 16 апреля 1997 год. Маскалевич И. «Совковый нефтебизнес», газета «Финансовая консультация», №7(41), февраль 1998 год. Масляк П.О. «Географія», Київ, «Знання», 1998 рік. Мішогло Г.О. «Економічна географія України з основами виробництва», Київ, ПП «Компанія «Актуальна освіта», 1997 рік. Палагин А. «Мода на мини», журнал «Газ & Нефть», №9(33), сентябрь 1998 год. Палагин А. «НПЗ в пакетах: ни оптом, ни в розницу», журнал «Газ & Нефть», №7(31), июль 1998 год. Розміщення продуктивних сил України» (під редакцією Качана Є.П.), Київ, «Вища школа», 1998 рік. Сомов А. «Вот тебе, бабушка, и Юльев день», журнал «Газ & Нефть», №3(27), март 1998 год.
