МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ОФОРМЛЕННЯ ЇХНІХ РЕЗУЛЬТАТІВ
Наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою навчального процесу вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації.
Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. ст. 16. «Наукова і науково-технічна діяльність у системі вищої освіти».
1. Загальні положення
Практичний управлінський досвід, надбаний в Україні за час проведення економічних реформ, виявляє гострий дефіцит, передусім на нижчих і середніх управлінських щаблях, яскравих особистостей, спроможних застосовувати творчі методи роботи та прогресивні дослідницькі підходи як до управління в цілому, так і до окремих функціональних сфер і напрямів менеджменту, а також вдосконалювати та розвивати його. З огляду на це, одним із найважливіших завдань навчального процесу постає виховання та розвиток у майбутніх менеджерів творчих здібностей та креативних підходів до виконуваної роботи, прагнення до пошуку нових форм, засобів і методів організації управління, впровадження дійсно наукового підходу до управління організацією.
На теперішній час поняття «менеджер дослідницького типу» («креативний менеджер») стає все більш уживаним. Креативний менеджер — це менеджер, ключовими рисами та ознаками якого є:
проблемне бачення навколишнього світу, тобто спроможність розпізнавати та діагностувати проблеми вже тоді, коли їх не в змозі навіть й помітити всі інші;
системне сприйняття дійсності, тобто цілісне розуміння закономірностей функціонування та розвитку керованого об’єкта;
здатність до сприйняття та спроможність до ефективного використання поглядів, відмінних від власного;
інноваційність і безінерційність мислення, тобто здатність до виходу за межі канонічного;
швидка психологічна адаптація при переході від розв’язання традиційних завдань до вирішення принципово нових проблем;
лідирування та вміння делегувати не тільки завдання та повноваження, а й свій авторитет лідера.
Формування креативних рис майбутнього менеджера у вищому навчальному закладі забезпечується насамперед методикою викладання дисциплін економічного та управлінського циклів. Велику роль у цьому відіграє науково-дослідна робота студентів, здійснювана ними протягом усього періоду навчання. Вона передбачає виконання завдань дослідницького характеру з різних предметів, і зокрема з дисципліни «Операційний менеджмент».
Основними функціями науково-дослідної роботи студента є:
пізнавальна, сутність якої полягає в набутті професійних знань за обраною спеціалізацією;
навчальна, що створює чітку систему навиків роботи зі спеціальною літературою, прищеплює вміння формувати й обробляти інформаційні масиви, аналізувати та узагальнювати фактологічний матеріал;
виховна, що формує стратегію і тактику діяльності менеджера, виробляє принципи його особистої поведінки в суспільстві;
креативна, призначена розвивати в студента творчі здібності, перспективне мислення, потяг до дослідницької роботи, мотивувати науковий та новаторський підхід до управління.
Мета науково-дослідної роботи студента — оволодіння культурою наукового дослідження, формування компетенцій та навиків визначення й викладення авторських позицій щодо існуючих економічних та управлінських проблем і можливих шляхів їх розв’язання.
У процесі досягнення зазначеної мети вирішуються такі завдання:
вивчення, поглиблення та узагальнення теоретико-методологічних засад обраного напряму дослідження;
критичний аналіз існуючих підходів до розгляду проблем обраного напряму дослідження;
розроблення та обґрунтування власного погляду на проблемне поле;
визначення та опрацювання шляхів розв’язання проблеми;
підготовка виступу, реферату, доповіді, роботи на конкурс студентських наукових робіт і т. ін. з подальшим їх публічним представленням.
Результати, отримані в процесі наукових досліджень за проблематикою операційного менеджменту, в подальшому можуть бути використані студентами при здійсненні науково-дослідних робіт за спорідненими напрямами, написанні курсових робіт з інших дисциплін управлінського циклу, розробленні консультаційних проектів і виконанні випускних дипломних робіт.
Виконання науково-дослідної роботи базується на таких засадах:
добровільність та ініціативність студента у виборі напряму наукового дослідження;
самостійність виконання наукових досліджень;
інтегрованість досліджень проблематики операційного менеджменту з проблематикою інших дисциплін економічного та управлінського циклу;
індивідуальність консультування студента викладачами кафедри;
особиста відповідальність студента за виконання індивідуального плану роботи.
2. Характеристика основних етапів виконання науково-дослідної роботи (НДР)
Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити низку рис, притаманних усім, без винятку, науковим дослідженням. Однією з таких спільних рис є склад основних етапів виконання НДР.
У цілому послідовність виконання науково-дослідної роботи студентами не відрізняється від загальноприйнятої. Розглянемо зміст ключових етапів студентської науково-дослідної роботи:
Вибір напряму дослідження
Напрям дослідження студенти обирають самостійно, спираючись передусім на програму курсу та на орієнтовну тематику, наведену у частині ІІІ цього посібника (див. «Поглиблений рівень опрацювання матеріалу»). Якщо студент має бажання розробляти напрям або тему, не передбачені орієнтовною тематикою, він повинен узгодити свій вибір з науковим керівником. У процесі вибору напряму дослідження студентам слід керуватися такими критеріями:
відповідність спрямованості обраного напряму своїм науковим і практичним інтересам, напрацюванням, здобутим у процесі виконання попередніх науково-дослідних робіт, можливостям збирання первинної інформації;
узгодженість спрямованості дослідження з можливою темою майбутньої випускної дипломної роботи (для цього студентам рекомендується завчасно ознайомитися з тематикою випускних робіт).
Добір і вивчення літератури
На стадії добору літератури студент складає бібліографію, у чому йому своїми рекомендаціями надає допомогу науковий керівник; корисні поради у процесі пошуку літератури можна також отримати від працівників бібліотеки. Значно прискорює цей процес використання алфавітних і систематизованих каталогів літератури, реферативних журналів, бібліографічних довідників, комп’ютерних пошукових систем типу «Мета», «Рамблер», «Яндекс» та інших джерел і засобів пошуку інформації.
Поглиблене вивчення визначеної літератури доцільно починати з розгляду найновіших публікацій, оскільки в них висвітлюються останні досягнення в галузі теорії та практики управління операціями. Решту літератури вивчають у порядку, зворотному до хронологічного. Можна порекомендувати студентам здійснювати свою роботу щодо добору та вивчення літератури таким чином:
для того щоб скласти для себе перше уявлення про проблему, слід опрацювати відповідні підручники та посібники, що вийшли друком за останні роки;
для того щоб визначити шляхи вирішення цієї проблеми, що вважаються актуальними на сьогодні, слід ознайомитися з публікаціями у журналах відповідного спрямування.
Далі доцільними будуть пошук та ознайомлення з ґрунтовними науковими виданнями монографічного характеру і, можливо, опрацювання навчально-методичної літератури (підручників, посібників, довідників тощо), виданої ще за часів Радянського Союзу. Не слід боятися залучати інформацію, що міститься у «застарілих» виданнях, оскільки великою мірою напрацювання радянської школи управління виробництвом, зроблені 10—20, а то й 30—40 років тому, зберігають свою актуальність і на теперішній час. Природно, що в процесі опрацювання цю інформацію слід піддавати критичному аналізу на предмет вилучення дійсно застарілих поглядів, однак використання таких джерел при здійсненні НДР є цілком можливим і навіть бажаним.
Оскільки, як уже зазначалося, одним із критеріїв вибору напряму науково-дослідної роботи є узгодженість орієнтації напряму дослідження з можливою спрямованістю теми майбутньої випускної дипломної роботи, доречним буде опрацювання літератури, що стосується проблем управління виробництвом у конкретній галузі (машинобудівній, поліграфічній, харчовій тощо). При цьому галузеве спрямування визначатиметься специфікою підприємства, на матеріалах якого збиратиметься інформація для самостійного опрацювання прикладних аспектів операційного менеджменту та, можливо, виконуватиметься випускна дипломна робота.
Слід дуже зважено поставитися до роботи з перекладними виданнями, особливо до перекладів праць представників американської та німецької шкіл управління виробництвом (операціями), оскільки термінологія, використовувана в цих джерелах, дещо відрізняється від усталеної вітчизняної. На жаль, певна кількість таких джерел, виданих останнім часом не може похвалитися високою якістю перекладу та наукового редагування. Іноді мають місце використання невідповідних термінів, підмінювання понять, спотворення змісту концепцій. Використання таких джерел у процесі наукових досліджень є можливим, але за умови, що студент вже добре орієнтується в проблематиці розроблюваної теми і може самостійно вичленувати з цих видань релевантну інформацію, піддаючи її певному обробленню та адаптації.
Стосовно опрацювання робіт закордонних авторів, виданих мовою оригіналу, можна зауважити таке: залучення інформації з цих джерел є можливим лише за умови, що студент не тільки добре володіє відповідною іноземною мовою, а й обізнаний у спеціальній термінології і в змозі коректно перекласти й викласти відповідний матеріал досконалою (як з літературного, так і з наукового погляду) українською мовою.
Усе більшого поширення останнім часом набуває практика залучення інформації з комп’ютерних мереж. Такий шлях добору інформації є цілком припустимим, але слід пам’ятати, що вся ця інформація має підлягати критичному осмисленню, бажано — з перевіркою достовірності наведених даних за друкованими джерелами інформації. Адресу електронної сторінки, з якої запозичені відомості, обов’язково слід внести до переліку використаних першоджерел, що вміщується наприкінці тексту науково-дослідної студентської роботи.
Безпосереднє ознайомлення з конкретним літературним джерелом розпочинають з перегляду змісту. Розділи, глави та параграфи, що викликали особливу зацікавленість, слід ретельно опрацювати. Ця робота має бути спрямована на пошук ідей та пропозицій щодо вирішення проблемних питань обраної теми. Особливу увагу при цьому слід зосередити на виявленні дискусійних питань, аналізі протилежних або суперечливих позицій.
Уточнення формулювання теми та обґрунтування її актуальності
На основі вивчення та критичного аналізу спеціальної літератури рекомендується окреслити в описовій та схематичній формі проблемне поле дослідження, тобто сукупність проблем, що потребують розв’язання. Далі бажано скласти більш детальний перелік проблем, проранжирувавши їх за певними критеріями. З огляду на неможливість охопити в рамках одного дослідження всі існуючі проблеми, необхідно обґрунтувати вибір саме тієї проблеми або сукупності проблем, що обрані за предмет поглибленого вивчення. Завершити цю роботу слід визначенням актуальності теми науково-дослідної роботи, формулюванням мети дослідження та його основних завдань, конкретизацією об’єкта та предмета дослідження.
Обґрунтування актуальності обраної теми — важливий етап будь-якого дослідження. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями розкрити головне — сутність проблеми, з чого випливе й актуальність теми. При цьому слід виходити з того, що проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове ще не набуло розвиненої форми. Отже, проблема — це суперечлива ситуація, що потребує свого вирішення.
Від доведення актуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, яку слід конкретизувати виходячи з того, що метою будь-якої наукової праці є виявлення нових або уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей.
Наступним кроком є визначення конкретних завдань, що мають бути вирішені відповідно до сформульованої мети. Зазвичай це робиться у формі перерахування (вивчити..., описати..., встановити..., виявити... і т. ін.). Формулювання цих завдань необхідно здійснити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення складатиме зміст розділів роботи; також це важливо й тому, що назви таких розділів випливають саме з формулювання завдань дослідження.
Надалі формулюються об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію й обрані для вивчення, а предмет дослідження — те, що міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне та часткове; в об’єкті дослідження виділяється та його частка, яка є предметом дослідження. На нього й спрямовується основна увага студента-дослідника, оскільки саме предмет дослідження і визначає тему науково-дослідної роботи.
Формулювання методологічних засад дослідження
На цьому етапі необхідно обрати та обґрунтувати адекватні до сформульованої мети та визначеного предмета методи дослідження, для чого слід здійснити узагальнення існуючих концепцій, поглиблений аналіз та оцінювання основних методичних підходів до опрацювання проблеми, систематизацію процедур і методичних прийомів. Під методом дослідження найчастіше розуміють сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Оскільки у науковому дослідженні можна виділити два рівні — емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів, і теоретичний, на якому здійснюється синтез знань, то і всю сукупність методів пізнання можна поділити на такі групи:
методи емпіричного дослідження (метод спостережень, порівнянь, вимірювань тощо);
методи теоретичного дослідження (аксіоматичний, історичний, метод ідеалізації, формалізації тощо);
методи, використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях (метод абстрагування, моделювання, аналізу та синтезу, індукції та дедукції).
Вибір методів дослідження є дуже важливим етапом наукової праці, оскільки обрані методи являють собою інструментарій отримання фактичного матеріалу і є необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети.
Формулювання робочої гіпотези
Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до закономірностей. У розвитку гіпотези вирізняють три стадії:
нагромаджування фактичного матеріалу і вироблення на його основі припущень;
формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зроблених припущень;
перевірка отриманих результатів на практиці і на цій основі уточнення гіпотези.
На цьому етапі дослідник має розкрити авторське бачення шляхів розв’язання досліджуваної проблеми (що і є робочою гіпотезою) та показати, як ця гіпотеза буде перевірятися і доводитися чи спростовуватися. Студент має детально визначити етапи перевірки робочої гіпотези, необхідну інформаційну базу та джерела
Таблиця 5.1
ОРІЄНТОВНИЙ РЕГЛАМЕНТ ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ
Найменування етапу
Зміст виконуваних робіт
Рекомендовані терміни виконання робіт

Вибір напрямку дослідження
Студент
Ознайомлення з рекомендованою тематикою, визначення напряму досліджень і вибір конкретної теми. Подання на кафедру письмової заяви з проханням затвердити обрану тему та призначити наукового керівника
Завідувач кафедри або викладач, відповідальний за викладання дисципліни
Призначення наукового керівника
Для студентів денної та вечірньої форм навчання — протягом перших двох тижнів семестру, в якому здійснюється вивчення дисципліни
Для студентів заочної форми навчання — протягом лекційного періоду

Складання плану роботи та його затвердження науковим керівником
Студент
Ознайомлення з літературними джерелами, в яких викладено сучасні погляди на обрану для дослідження проблему. Складання першого варіанта плану роботи, подання його науковому керівникові. Обговорення теми, плану, послідовності етапів, структури та змісту роботи з науковим керівником
Науковий керівник
Уточнення, коригування (в разі необхідності) й затвердження теми та плану роботи, деталізація графіка виконання роботи (призначення строків подання окремих розділів роботи, призначення терміну закінчення досліджень і подання остаточно оформлених результатів дослідження)
Для студентів денної та вечірньої форм навчання — протягом третього тижня семестру
Для студентів заочної форми навчання — протягом лекційного періоду (але не пізніше останнього дня сесії)

Виконання дослідження
Студент
Добір інформації шляхом роботи з різноманітними джерелами. Опрацювання та узагальнення зібраної інформації. Формулювання власних висновків по суті обраної для дослідження проблеми. Визначення та обґрунтування шляхів розв’язання проблеми. Обговорення на консультаціях з науковим керівником суперечливих моментів, що виникли при здійсненні аналізу та в процесі формулювання висновків. Коригування, за результатами обговорення, отриманих результатів
Науковий керівник
Надання студентові допомоги консультаційного характеру
Для студентів денної та вечірньої форм навчання — щонайменше протягом періоду з четвертого по восьмий тиждень семестру
Для студентів заочної форми навчання — протягом періоду, відведеного для самостійної роботи студентів між двома черговими сесіями

Викладення результатів дослідження в письмовій формі
Студент
Підготовка попереднього варіанта тексту, в якому у письмовій формі викладено результати, отримані в процесі проведення дослідження, оформлення тексту відповідно до загальноприйнятих вимог, подання остаточно відкоригованого варіанта тексту науковому керівникові
Науковий керівник
Ознайомлення з друкованим варіантом тексту, в якому вкладено результати науково-дослідної роботи студента, прийняття рішення щодо можливості їх оприлюднення, підготовка відзиву на роботу
Для студентів усіх форм навчан-ня — робота має бути подана науковому керівникові не пізніше як за три тижні до початку сесії

Презентація результатів наукового дослідження
Студент
Ознайомлення із зауваженнями наукового керівника, що містяться у відзові на роботу. Підготовка до презентації та публічне представлення результатів науково-дослідної роботи у вигляді виступу на засіданні студентського наукового гуртка, доповіді на конференції, захисту курсової роботи, представлення роботи на конкурсі тощо
Не пізніше, як протягом передостаннього тижня семестру (для того, щоб результати науково-дослідної роботи були вчасно враховані в оцінці поточної успішності студента за семестр)


формування інформаційної бази перевірки робочої гіпотези. Крім того, для студентів магістерського рівня підготовки є обов’язковим (а для усіх інших — бажаним) проведення аналізу еволюції досліджуваної проблеми (з погляду ретроспективи, сьогодення, перспективи) та діалектики підходів до її вирішення.
Дослідження проблеми, оформлення та презентація одержаних наукових результатів
Фактично, процес дослідження давно вже триває — його розпочато вибором напряму досліджень і попереднім опрацюванням літератури та продовжено визначенням методології та формулюванням робочої гіпотези. Тепер настає черга збирання та осмислення різноманітних інформаційних даних, піддавши які відповідному опрацюванню, аналізу, узагальненню, можливо — трансформаціям, студент підтверджує або спростовує робочу гіпотезу, формулює висновки щодо сутності проблеми, розробляє пропозиції відносно можливих шляхів, методів, засобів, інструментарію її розв’язання, здійснює техніко-економічні розрахунки та добирає інші аргументи на користь правильності власного погляду.
Результати наукового дослідження викладаються у письмовій формі, документально оформляються (рекомендації щодо оформлення див. далі), оцінюються та презентуються у вигляді наукових статей, конкурсних робіт, рефератів, доповідей (тез доповідей) на семінарах і конференціях, аналітичних звітів з баз практики; вони також можуть виступати як складові курсових робіт, консультаційних проектів і дипломних робіт.
Задля забезпечення чіткості організації проведення наукових досліджень студентом складається календарний план-графік виконання робіт. Для спрощення процесу розроблення такого графіка рекомендується скористатися наведеним у табл. 5.1 орієнтовним регламентом виконання науково-дослідних робіт.
У запропонованому регламенті рекомендовані терміни початку, закінчення або тривалості кожного з етапів виконання НДР (і особливо — терміни закінчення останнього етапу) визначено виходячи з того, що результати науково-дослідної студентської роботи будуть враховані в сумарній оцінці поточної успішності студента з дисципліни за семестр.
У тому разі, коли наукові дослідження здійснюються студентом, який в поточному семестрі не вивчає дисципліну «Операційний менеджмент», ним та його науковим керівником складається індивідуальний графік роботи, що може суттєво відрізнятися від рекомендованого.
3. Рекомендації щодо оформлення результатів НДР
Загальні вказівки щодо композиції рукопису та змісту його окремих частин
Якщо результати студентського наукового дослідження втілюються в курсовій роботі або в роботі, призначеній до участі у конкурсі наукових студентських робіт, її зміст, побудова та оформлення мають відповідати певним вимогам, а саме: робота мусить мати чітку та логічну побудову; її складовими мають бути вступ, основна частина та висновки. Якщо результати наукового дослідження будуть втілені в рефераті, доповіді або науковій статті, складові роботи — вступ, основна частина та висновки — виділяються у тексті не назвами (заголовками), а виокремлюються логічно.
У вступі стисло характеризується сучасний стан розроблення проблеми та питання, що потребують вирішення, обґрунтовується актуальність теми, чітко визначаються:
мета та завдання дослідження;
об’єкт і предмет дослідження;
методи дослідження;
інформаційна база дослідження.
В основній частині глибоко та всебічно розкривається сутність обраної теми, її найважливіші питання та проблеми. У першому розділі основної частини, як правило, окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за обраною проблемою, характеризується рівень опрацювання проблеми у теоретичному та практичному аспектах, виокремлюються дискусійні моменти. Наступні розділи присвячують вичерпному і повному викладенню результатів власних досліджень; вони можуть мати теоретичний, аналітичний, діагностичний, пропозиційний характер, що, втім, залежить від характеру обраної теми та напряму дослідження. Розділи основної частини мають бути логічно пов’язаними між собою; сформульовані пропозиції мають базуватися на викладених теоретичних положеннях і результатах здійсненого аналізу та діагностики.
У висновках потрібно стисло викласти основні результа-ти проведених досліджень і визначити, якою мірою досягнуто мету та вирішено завдання дослідження, сформульовані у вступі.
Мова і стиль наукової роботи мають бути строгими, без вияву емоцій. Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Бажано використовування конструкції з невизначено-особовими реченнями, наприклад: «Вважається за доцільне запропонувати…», а не «Я пропоную…». Викладаючи матеріал, слід користуватися загальноприйнятою термінологією, приділяючи увагу точності її застосування та чіткості формулювань. Скорочення слів у тексті та ілюстраціях, крім використання загальновизнаних абревіатур, не допускається.
Матеріал має бути викладений у логічній послідовності. Неприпустимим є перехід до розгляду іншого питання, допоки не завершено висвітлення попереднього. Окрема думка, яка передається кількома реченнями, виділяється короткими чіткими фразами.
Результати наукового дослідження, мають бути слушно оформлені стилістично, граматично та технічно. Рукопис комплектується у такій послідовності:
1) титульний аркуш;
2) зміст;
3) вступ;
4) основна частина;
5) висновки;
6) список літератури;
7) додатки (у разі необхідності).
На титульному аркуші зазначаються: назва вищого навчального закладу, тема науково-дослідної роботи, прізвище студента та інші ідентифікаційні відомості. Після титульного аркуша вміщується сторінка змісту, в якому наводяться найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основної частини, а також вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури.
Загальні вимоги до оформлення рукопису
Текст рукопису роздруковується на принтері на аркушах білого паперу стандартного формату А4 і розміщується з одного боку аркуша. Друкують текст, залишаючи береги таких розмірів:
лівий — не менше 20 мм;
правий — не менше 10 мм;
верхній — не менше 20 мм;
нижній — не менше 20 мм.
У разі використання текстового редактора Word слід закладати такі параметри:
тип шрифту — Times New Roman;
розмір шрифту — 14;
міжрядковий інтервал — 1,5.
Текст основної частини поділяють на розділи, а у разі необхідності — й на підрозділи, пункти та підпункти.
Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту, заголовки підрозділів — маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапки наприкінці заголовків не ставляться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою.
Кожну структурну частину починають з нової сторінки.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці.
Розділи нумерують по черзі арабськими цифрами; підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку наприклад: «2.3» (третій підрозділ другого розділу). В кінці номера підрозділу перед його назвою ставиться крапка, .
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку; у кінці номера перед назвою також повинна стояти крапка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що й пункти.
Подання таблиць
Цифровий матеріал, вміщений у текст, як правило, оформляється у вигляді таблиць. У таблицях цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремлені горизонтальними (рядки) та вертикальними (графи) лініями.
Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка, боковика і заголовків граф (головки), рядків і граф (основної частини, тобто прографки).
Назву таблиці розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.
Загальну форму таблиці наведено на рис. 5.1:
Таблиця (номер)
ТЕМАТИЧНИЙ ЗАГОЛОВОК ТАБЛИЦІ(НАЗВА ТАБЛИЦІ)
Головка




Заголовки граф









Підзаголовки граф









Нумерація граф

Боковик









(заголовки







Рядки

рядків)










Графи (колонки)


Рис. 5.1. Загальна форма таблиці
Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому кутку над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).
Якщо в тексті роботи є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» та її номер вказують лише один раз — праворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть «Продовження табл.» із зазначенням номера таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».
Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери.
Таблиці вміщуються у текст роботи одразу після посилання на них. Розміщувати таблиці слід так, щоб їх можна було читати, не повертаючи рукопису; якщо це неможливо — так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника. На всі таблиці роботи в тексті мають бути посилання, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено (наприклад, «... у табл. 1.2»), у повторних посиланнях вживають скорочено слово «дивись» (наприклад: «див. табл. 1.3». Кожна таблиця супроводжується стислим аналізом і висновками. Повторювати кількісні відношення, наведені у таблиці, в тексті не треба
Колонку «№ п/п» у таблицю не включають. У разі необхідності нумерації рядків їхні порядкові номери ставлять перед назвою заголовків рядків.
При побудові таблиці слід дотримуватися збереження певних пропорцій між її частинами: боковик не може бути більше третини її формату, а висота заголовочної частини — більше третини висоти таблиці.
Графи (колонки) таблиці нумерують лише тоді, коли на них є посилання у тексті роботи або коли таблиця продовжується на наступній сторінці.
Якщо всі дані, наведені в таблиці, мають однакову одиницю вимірювання, її вказують у тематичному заголовку, якщо різні — в заголовках колонок або рядків через кому. Позначення одиниць вимірювання при цьому має відповідати загальноприйнятим стандартам.
Числа у таблиці, як правило, повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Дробові числа наводяться у вигляді десяткового дробу. Нульові ознаки заведено позначати знаком тире «—», відсутність даних — трьома крапками «...» або літерами «н. в.» (немає відомостей). Якщо наведені у таблиці дані мають які-небуть особливості (є попередніми, стосуються до частини явища, що вивчається, тощо), то на це необхідно вказати у примітках, які розміщують під таблицею.
Таблицю не слід захаращувати зайвими подробицями, які ускладнюють аналіз інформації. Необхідно також уникати утворення клітинок таблиці, що не мають змісту. Коли ж такі клітинки все-таки з’являються, то в них треба проставляти знак «х», який означає, що вони не заповнюються.
Викладаючи наукові результати на письмі дуже часто використовують спрощені таблиці-висновки. Висновок, як правило, містить боковик, крапки та одну чи дві графи (стовпці). Його наводять без заголовка, якщо він є безпосереднім продовженням матеріалу і граматично пов’язаний із вступною фразою тексту, або із заголовком, якщо він (висновок) має самостійне значення. Наведений нижче приклад демонструє ситуацію, коли таблицю-висновок слід давати без заголовка, оскільки він випливає з тексту, що передує самому висновку:
При побудові матриці конкурентного профілю досліджуваного підприємства за ключовими чинниками успіху застосовувалися коефіцієнти вагомості:
продажна ціна
0,3

обсяг продажу продукції
0,3

реклама і стимулювання попиту на продукцію
0,3

канали збуту продукції
0,1


Подання ілюстрацій
У процесі оформлення роботи часто використовують наочні ілюстративні матеріали у вигляді схем, діаграм, графіків, фотографій, креслень, технічних рисунків, карт тощо. Ілюстрації в роботі слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Розміщувати рисунки слід так, щоб їх можна було читати без повороту рукопису, а якщо це неможливо, так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника.
Кожна ілюстрація у роботі мусить мати порядковий номер, який складається з двох цифр, розділених крапкою (номер розділу та номер рисунка всередині розділу), тематичну назву, а у разі необхідності — ще й пояснення (підрисунковий текст). Для всіх ілюстрацій прийнято єдине позначення «Рис.» (рисунок). Номер рисунка та його назва розміщуються під рисунком. При посиланні на ілюстрацію у тексті роботи зазначають її вид (діаграма, графік, схема) і номер. При повторному посиланні на ілюстрацію використовують скорочене слово «дивись» (наприклад, «див. рис. 2.1»). На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання.
Найчастіше у наукових дослідженнях економічного та управлінського спрямування застосовуються ілюстрації у вигляді схем, діаграм і графіків.
Схема — це зображення, котре передає, зазвичай — за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу, основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу і показує взаємозв’язок їхніх головних елементів.
Діаграма — один із способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають та аналізують масові дані. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні. Найчастіше використовують лінійні діаграми, а з площинних діаграм — стовпчикові (стрічкові) та секторні.
Для побудови лінійних діаграм звичайно застосовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладаються час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.
На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпців) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображуваним величинам. У разі вертикального положення прямокутників діаграма називається стовпчиковою, горизонтального — стрічковою.
Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображуваного об’єкта чи явища. Секторна діаграма — поширена форма порівнювання різних частин одного цілого. Площі секторів і є основою для порівняння.
Результати оброблення числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки та лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.
Осі координат графіка креслять суцільними лініями. Стрілок на кінцях координатних осей не ставлять; умовні позначення і розмірності відкладених величин вказують у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тому разі, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, розшифровування яких наводять під рисунком.
Подання формул, приміток, посилань
Формули, що наводяться в роботі, нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого берега аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу). Нумерувати варто лише ті формули, на які далі у тексті є посилання, інші формули нумерувати не рекомендується.
Найбільші, а також довгі й громіздкі формули, котрі у своєму складі мають знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, подаються окремими рядками (це стосується і всіх нумерованих формул). Невеликі й нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій їх наведено у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Рівняння і формули треба відокремлювати від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності ( = ), плюс ( + ), мінус ( – ), множення ( · ), ділення ( : ).
При написанні роботи може з’явитися потреба у примітках до тексту або до таблиць. Примітки містять довідкову або пояснювальну інформацію. Їх нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо на сторінці примітка лише одна, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку, якщо приміток кілька, то після слова «Примітка» ставлять двокрапку. Такі примітки нумерують арабськими цифрами з крапкою, наприклад:
Примітки:
........
........
На інформацію, запозичену з інших джерел, а також на цитати, наведені у тексті, обов’язково мають бути зроблені посилання. Посилання даються одразу після закінчення цитати у квадратних дужках, де зазначається порядковий номер джерела у списку літератури та відповідна сторінка джерела (наприклад: «[4, c. 35]»). Допускається наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера відповідного джерела.
Загальні правила цитування
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу певного друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точного відтворювання цитованого тексту, оскільки найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій його подано в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора; пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці).
Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.
У разі непрямого цитування (переказування, викладення думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати посилання на відповідне джерело.
Оформлення списку використаних джерел і додатків
Бібліографічний апарат у науковій праці — це ключ до використаних дослідником джерел. Крім того, він певною мірою відбиває наукову етику та культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з досліджуваної проблеми. Бібліографічний апарат складається з бібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічних посилань, які оформляються відповідно до чинних стандартів.
Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Такий список — одна із суттєвих складових наукової роботи, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін.
Список використаних джерел повинен мати суцільну нумерацію. Найпоширенішим способом групування джерел у списку є їх розміщення за абеткою (за першою літерою прізвища автора або першого слова заголовка); джерела можна розміщувати й в один із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, у хронологічному порядку. Набір елементів бібліографічного опису джерел різних видів (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, перекладне видання, статистичний щорічник і т. ін.), спосіб написання кожного елемента, використання розділових знаків тощо наведено у табл. 5.2.
Таблиця 5.2
ЗРАЗКИ ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ОПИСІВ У СПИСКУ ДЖЕРЕЛ
Вид джерела інформації
Приклад оформлення

Підручник
Фатхутдинов Р. А. Производственный менеджмент: Учеб. — 2-е изд. — М.: Бизнес-шк. «Интел-Синтез», 2000. — 464 с.

Навчальний посібник
Кальченко А. Г. Основи логістики: Навч. посібник. — К.: Знання, 1999. — 134 с.

Монографія
Масленников В. В. Предпринимательские сети в бизнесе. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1997. — 168 с.

Стаття
Петрович Й., Катаєв А. Визначення конкурентоспроможності товарів виробничого призначення в системі маркетингу // Економіка України. — 1997. — № 10. — С. 30—37.

Перекладне видання
Хан Д. Планирование и контроль: концепция контролинга: Пер. с нем. / Под ред. и с предисл. А. А. Турчака, Л. Г. Головача, М. Л. Лукашевича. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 800 с.

Словник
Большой экономический словарь: 19 000 терминов / Под ред. А. Н. Азриэляна. — М.: Ин-т новой экономики, 1997. — 859 с.

Багатотомне видання
Бродель Ф. Матеріальна цивілiзацiя, економіка i капіталізм, ХV — ХVIII ст./ Пер. з фр. — К. : Основи. — Т. 1.: Структури повсякденності: можливе i неможливе. — 1995. — 543 с.

Статистичний щорічник
Статистичний щорічник України за 1995 рiк/ М-во статистики України; Вiдп. за вип. В. В. Самченко. — К.: Техніка, 1996. — 576 с.

Web-сайт
http://udec.ntu-kpi.kiev.ua/udec.nsf/Documentukr

Оригінальне зарубіжне видання
Woodward J. Industrial Organization: Theory and Practice. Oxford University Press, 1965.

Стандарт
Система розроблення та поставлення продукції на виробництво: Основні терміни та визначення: ДТСУ 3278—95 : Вид. офiц. — К.: Держстандарт України, 1996. — 62 с.

Препринт
Крип’якевич I. П. Історія українського війська: Репринтне вид. — К.: МП «Пам’ятки України», 1993. — 288 с.

Збірканаукових праць
Проблеми економічного ризику: аналіз та управління: Зб. наук. праць за матеріалами Першої Всеукр. наук.-практ. конф., 26—28 жовтня 1998 р. / Редкол.: О. Д. Шарапов та ін. — К.: КНЕУ, 1998. — 96 с.

Закінчення табл. 5.2
Вид джерела інформації
Приклад оформлення

Тези доповіді
Барабась Д. О. Конкурентні переваги та ключові фактори успіху: спільне та відмінне // Управління підприємством: діагностика, стратегія, ефективність. Матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конф., 23—25 листопада 2000 р. — К.–Дніпропетровськ, 2000. — С. 10, 11.

Автореферат дисертації
Іванов Ю. Б. Організаційно-економічні проблеми забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств в умовах формування ринкових відносин: Автореф. дис... д-ра екон. наук (08.06.01) / Харків. держ. екон. ун-т. — Харків, 1997. — 33 с.

Методичні матеріали
Програма, методичні вказівки та навчальні завдання до проведення практичних занять i самостiйної роботи з дисципліни «Економiко-математичнi методи в галузі фінансів» для магiстрiв програм «Державнi фiнанси» та «Податкова система»/ Укл. Г. В. Присенко. — К.: КНЕУ, 1998. — 79 с.

Конспект лекцій
Конспект лекцій з курсу «Операційний менеджмент», прочитаних канд. екон. наук, доц. Омельяненко Т. В. студентам ІV курсу спец. 6201/1 «Менеджмент промислових підприємств» денної форми навчання, 2002/2003 навч.рік.


У процесі оформлення роботи іноді виникає потреба у збагаченні її тексту додатками. Додатки, як правило, містять проміжні математичні розрахунки, первинні матеріали, громіздкі таблиці та інші матеріали допоміжного характеру. Додатки розміщують після списку літератури у порядку появи посилань на них у тексті. Кожен додаток починають з нової сторінки. Їм дають заголовки, надруковані вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток ___» і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятками літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А», «Додаток Б» і т. д. Єдиний додаток позначається як додаток А.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи та підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: «А.2» (другий розділ додатка А).
Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: «Рис. Д.1.2» (другий рисунок першого розділу додатка Д).
4. Критерії оцінювання результатів НДР
Оцінка наукового здобутку студента, передбачає, що результати виконаної роботи у вигляді рукопису подаються на розгляд викладачеві, який здійснював керівництво НДР, або — лекторові потоку чи викладачеві, відповідальному за дисципліну, або — експертній комісії, до складу якої входять викладачі кафедри менеджменту та / або інших кафедр університету. Метою такого розгляду є оцінювання загального рівня якості виконаної роботи та визначення можливості оприлюднення результатів наукових досліджень шляхом надання рекомендації:
до участі в науковій студентській конференції (університетській, міжвузівській, міжнародній);
до публікації тез доповідей на науковій студентській конференції;
до участі в конкурсі студентських наукових робіт (університетському, міжвузівському, міжнародному);
до публікації статті у збірнику студентських наукових робіт тощо.
У процесі оцінювання результатів НДР можуть застосовуватися різнопланові критерії та формалізовані оціночні шкали. Орієнтовний перелік критеріїв для оцінки як самої науково-дослідної роботи, так і рівня презентації її результатів є таким:
уміння визначати найсуттєвіші проблемні питання, що потребують концептуального вирішення;
відповідність логічної побудови роботи поставленим цілям і завданням;
обсяг масиву опрацьованої інформації;
різноманітність опрацьованих інформаційних джерел;
широта й адекватність використаних першоджерел;
нестандартні елементи аналізу та діагностики;
різноманітність використаних способів зіставлення інформації;
здатність до комбінування та рекомбінування вихідної інформації;
глибина опрацювання вихідного матеріалу;
глибина опрацювання проблеми;
адекватність запропонованих заходів виявленим проблемам;
наявність чітко визначеної позиції автора;
аргументованість, переконливість обґрунтування запропонованих рішень;
уміння стисло, послідовно і чітко викласти сутність і результати дослідження;
розвиненість мови викладення роботи, оригінальність стилю;
наявність посилань на джерела, з яких запозичено будь-яку інформацію, та дотримання етики цитування;
ступінь самостійності у проведенні дослідження;
загальне оформлення дослідження;
якість підготовки наочного матеріалу;
логічність, конкретність і переконливість доповіді;
повнота відповідей на запитання;
здатність аргументовано захищати свої пропозиції, думки, погляди;
вільне володіння економічною та управлінською термінологією;
загальний рівень підготовки студента.
Слід зазначити, що при розгляді конкретних студентських робіт можуть бути застосовані або всі наведені вище критерії, або лише деякі з них, або якісь інші; конкретний перелік оціночних критеріїв і межі коливання значущості кожного з них визначає викладач або експертна комісія виходячи зі специфіки оцінюваної НДР.