ЗМІСТ
1. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україн 2
ВИЗНАЧЕННЯ 2
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ 3
ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ 4
Доцільність створення системи дистанційної освіти в Україні 4
Мета створення та основні завдання системи дистанційної освіти в Україні 5
Принципи створення та функціонування СДО в Україні 6
Організаційна структура СДО 7
Етапи створення і розвитку СДО 10
Соціальні групи, на які орієнтується система дистанційної освіти 10
Фінансування СДО 11
Очікувані наслідки створення системи дистанційної освіти в Україні 11
2. Розвиток дистанційної освіти в Україні 12
Висновки………………………………………………………………………………18
Література..…………………………………………………………………………….19
1. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україн
1. Загальні положення і визначення
Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави. В першу чергу це стосується реформування освіти. Національною програмою "Освіта. Україна ХХІ сторіччя" передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації.
Розвиток освітньої системи в Україні повинен призвести до:
появи нових можливостей для оновлення змісту навчання та методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;
розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості її одержання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не може навчатись у вищих навчальних закладах за традиційними формами внаслідок браку фінансових або фізичних можливостей, професійної зайнятості, віддаленості від великих міст, престижних навчальних закладів тощо;
реалізації системи безперервної освіти "через все життя", включаючи середню, довузівську, вищу та післядипломну;
індивідуалізації навчання при масовості освіти.
Для досягнення зазначених результатів необхідно швидкими темпами розвивати дистанційну освіту, запровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації.
ВИЗНАЧЕННЯ
Дистанційна освіта - це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.
Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.
Інформаційні технології дистанційного навчання - це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв'язку.
Незначна за часом та обсягом частина навчального процесу дистанційної освіти може здійснюватись за очною формою (складання іспитів, практичні, лабораторні роботи тощо). Кількісні та змістовні показники цієї частини залежать від напрямку підготовки (спеціальності) та етапу розвитку дистанційної освіти і визначатимуться нормативними документами Міністерства освіти і науки України.
Технології дистанційного навчання можуть використовуватись не тільки в дистанційній освіті, а й в інших формах навчання: очній, заочній, екстернаті; крім того - в окремих дисциплінах або блоках дисциплін, що призначені для підвищення освітнього рівня чи кваліфікації окремих осіб та (або) груп слухачів.
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ
Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці.
Модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.
Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності.
Велика аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв'язку студентів між собою та з викладачами.
Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.
Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір.
Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і соціального статусу.
Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.
Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консультантом, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.
Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.
Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.
ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
на основних засадах яких грунтуються вихідні положення Концепції:
Конституція України;
Закон України "Про освіту";
Закон України "Про Національну програму інформатизації";
Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000р. № 1851-ІІІ "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки;
Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні";
Наказ Міністерства освіти і науки України "Про створення Українського центру дистанційної освіти" від 07.07.2000р. №293.
Доцільність створення системи дистанційної освіти в Україні
Стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогоднішній день не відповідає вимогам до інформаційного суспільства, що прагне інтегруватись у європейську і світову спільноту. По-перше, Україна відстає від розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів. По-друге, має місце суттєве відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв'язку та його низькою якістю. По-третє, в Україні відсутнє нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом.
Незважаючи на зазначені проблеми, кількість студентів та слухачів, що здатні і бажають навчатись за дистанційними технологіями, вже зараз досить велика і зростає дуже швидко.
Важливим кроком у поліпшенні телекомунікаційного зв'язку при використанні його у науковому і освітньому процесах стало створення національної телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти України з доступом до Інтернет (мережі УРАН). Ця мережа була створена в рамках Національної програми інформатизації.
З метою розробки технологій дистанційного навчання та застосування їх в освітньому процесі Міністерством освіти і науки України створено Український центр дистанційної освіти.
Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у навчальний процес зроблені у багатьох навчальних закладах, організаціях та установах України, де накопичені науково-методичний, кадровий та виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує телекомунікаційна інфраструктура. Але переважна більшість навчальних закладів, організацій та установ, які використовують або намагаються використовувати технології дистанційного навчання, потребують об'єднання їх зусиль та зусиль державних інституцій щодо: прискорення цього процесу; координації дій, нормативно-правової захищеності; надання дистанційній освіті статусу рівноцінної з очною, заочною, екстернатом форми навчання; зменшення інтелектуальних, матеріальних та фінансових витрат на впровадження і розвиток дистанційної освіти.
Для забезпечення зазначених потреб, а також системності, комплексності і узгодженості дій у реформуванні освітньої системи у напрямку встановлення дистанційної освіти необхідна державна підтримка - створення, впровадження і розвиток національної системи дистанційної освіти в Україні (СДО), яка стане частиною освітньої системи України та буде інтегруватись в Європейський та світовий освітній простір. При цьому СДО забезпечує функціонування дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з видачею державних документів, а також дистанційного навчання за окремими курсами чи блоками курсів - з видачею свідоцтв (сертифікатів) відповідних навчальних закладів системи дистанційної освіти.
Формування СДО повинно базуватися на системному підході та програмно-цільовому методі, що реалізуються шляхом виконання Програми створення системи дистанційної освіти в Україні.
Мета створення та основні завдання системи дистанційної освіти в Україні
Головною метою створення СДО є забезпечення загальнонаціонального доступу до освітніх ресурсів шляхом використання сучасних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов для реалізації громадянами своїх прав на освіту.
Соціальне значення СДО полягає у можливості позитивного впливу на вирішення таких проблем як:
підвищення рівня освіченості суспільства і якості освіти;
реалізація потреб населення в освітніх послугах;
підвищення соціальної і професійної мобільності населення, його підприємницької і соціальної активності;
збереження та поновлення знань, кадрового і матеріально-технічного потенціалу, що накопичені вітчизняною системою освіти;
формування єдиного освітнього простору в рамках усього світового співтовариства.
Основні завдання СДО:
формування нормативно-правового, організаційного, навчально-методичного, інформаційно-телекомунікаційного, матеріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпечення, впровадження та розвитку як дистанційної освіти, так і дистанційного навчання за окремими курсами або блоками курсів;
організація та розвиток дистанційної освіти за будь-якими напрямками підготовки фахівців: гуманітарної, економічної, юридичної, природничої, інженерної, військової, аграрної тощо;
застосування дистанційних технологій не тільки в дистанційній освіті, а й в усіх формах навчання: очній, заочній, екстернаті;
впровадження технологій дистанційного навчання на всіх рівнях як повної освіти (середньої, професійно-технічної, довузівської, вищої та післядипломної), так і навчання за окремими курсами або блоками курсів;
забезпечення професійної підготовки та психологічної підтримки за допомогою дистанційного навчання соціально-незахищених груп населення: безробітних; осіб з фізичними вадами: осіб, що позбавлені волі; військовослужбовців строкової служби тощо;
забезпечення професійної орієнтації та самовизначення для майбутніх фахівців;
використання технологій дистанційного навчання для перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва; державного та муніципального управління, митної та податкової служб, фінансово-банківської системи; викладачів середніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів тощо;
створення державної електронної бібліотеки дистанційних курсів (нормативних дисциплін);
удосконалення і розвиток телекомунікаційної інфраструктури для реалізації технологій дистанційної освіти, включаючи розвиток мережі УРАН - телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти України з доступом до Інтернет.
інтеграція СДО у світову систему сучасної освіти;
прискорення експорту новітніх дистанційних технологій за кордон з метою зміцнення економічної бази і підвищення авторитету освіти України на міжнародній арені.
Принципи створення та функціонування СДО в Україні
При створенні системи дистанційної освіти необхідно у повному обсязі використати накопичений у вищій школі України науково-методичний потенціал, інформаційні ресурси та технології, досвід у здійсненні дистанційного навчання, існуючу спеціалізовану телекомунікаційну інфраструктуру та мережу вищих навчальних закладів України. При цьому потрібно забезпечити ефективне об'єднання зусиль Українського центру дистанційної освіти, вищих навчальних закладів та інших освітніх установ і організацій.
В Україні повинна бути створена така система дистанційної освіти, яка б реалізовувала наступні принципи:
Безперервність. Забезпечення в дистанційній освіті всіх рівнів, які прийняті в системі безперервної освіти в Україні - початкової, загальної середньої, професійної підготовки, вищої, додаткової, післядипломної освіти.
Демократизація. Надання рівних можливостей всім закладам освіти, що увійдуть до СДО, у рішенні нормативно-правових, навчально-методичних, фінансово-економічних питань функціонування СДО.
Інтеграція. Створення віртуальної електронної бібліотеки навчальних дистанційних курсів, банків даних та баз знань із захистом відповідних авторських прав.
Глобалізація. Відкритість інформаційних ресурсів та організація, навчальних процесів для всіх учасників СДО з використанням телекомунікаційних мереж, включаючи мережу УРАН.
Створення СДО не перешкоджає самостійній діяльності навчальних закладів і сприяє розвитку різноманітних форм дистанційної освіти, що забезпечують державні стандарти освіти. СДО не передбачає руйнування існуючих регіональних центрів, інших об'єднань навчальних закладів та їх структурних підрозділів, які здійснюють дистанційну освіту.
Організаційна структура СДО
Організаційна структура обєднує усі складові СДО і базується на наступних компонентах:
організаційно-управлінському;
нормативно-правовому;
навчально-методичному;
інформаційно-телекомунікаційному;
економічно-фінансовому.
Організаційна структура системи дистанційної освіти України на даному етапі включає:
Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України;
Координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти;
Український центр дистанційної освіти;
регіональні центри ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ;
базові центри ДО за напрямками фахової підготовки;
локальні центри ДО;
науково-методичні комісії за напрямками діяльності СДО.
Рада з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України (Рада при Кабінеті Міністрів)
Складається з представників міністерств , відомств і організацій, що мають можливість і повноваження забезпечити належні умови для розвитку Системи дистанційної освіти в Україні.
Забезпечує:
координацію усіх робіт для розвитку СДО;
створення належних умов і розробку механізму фінансування та матеріально-технічного забезпечення СДО;
контроль за діяльністю усіх структурних складових СДО;
Координаційна Рада Міністерства освіти і науки України (Координаційна Рада)
Складається з представників Міністерства освіти і науки України та його інституцій; УЦДО; регіональних, базових і локальних центрів ДО; навчальних закладів і організацій, що мають відповідні наробки в сфері ДО.
Склад Координаційної Ради визначається Міністерством освіти і науки України.
Забезпечує:
формування і контроль за організаційною структурою СДО, включаючи всі її компоненти;
формування нормативно-правової бази СДО;
участь у розробці механізму фінансування і створення матеріально-технічної бази СДО;
координацію діяльності структурних складових СДО;
координацію міжнародної діяльності СДО;
популяризацію дистанційної освіти в Україні.
Український центр дистанційної освіти.
Створений Міністерством освіти і науки України і є головною організацією СДО.
Забезпечує:
підготовку проектів нормативно-правових документів СДО;
координацію розробок та впровадження технології дистанційного навчання та навчальних планів;
розробку дистанційних курсів з урахуванням міжнародних стандартів ДО;
координацію діяльності центрів ДО щодо взаємодії з регіональними та обласними телекомунікаційними центрами мережі УРАН, що є базовою транспортною системою передачі даних СДО;
розробку і впровадження найбільш ефективних інформаційно-навчальних програмних засобів;
створення розподіленої інформаційної структури СДО, а також системи адміністрування і контролю знань;
розробку програм, проведення навчання та перепідготовки кадрів для СДО;
участь у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів (нормативних дисциплін);
розробку системи інформаційно-аналітичного забезпечення СДО, включаючи маркетингові дослідження та рекламну діяльність.
Регіональні центри СДО (РЦДО).
Створюються на базі тих вищих навчальних закладів, які є регіональними центрами телекомунікаційної мережі науки і освіти - УРАН.
Надають можливість користуватись телекомунікаційним зв'язком мережі УРАН базовим і локальним центрам відповідних регіонів.
Приймають участь:
у вдосконаленні і розвитку телекомунікаційної інфраструктури для реалізації технологій дистанційної освіти;
у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;
у розробці та впровадженні технології дистанційного навчання та навчальних планів;
у розробці та впровадженні найбільш ефективних інформаційно-навчальних програмних засобів;
у створенні розподіленої інформаційної структури СДО;
у підготовці кадрів СДО;
у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Регіональні центри можуть бути одночасно і базовими центрами за напрямками фахової підготовки.
Базові центри СДО за напрямками фахової підготовки (БЦДО)
Створюються на базі вищих навчальних закладів, що мають визначні навчально-методичні та наукові наробки за одним або декількома напрямками фахової підготовки; мають суттєвий внесок у розробку і впровадження технологій дистанційного навчання та відповідно підготовлений кадровий склад.
Мережа БЦДО визначається Координаційною Радою за поданням Міністерства освіти і науки України.
Забезпечують:
розробку дистанційних курсів за визначеним Координаційною Радою напрямком фахової підготовки;
впровадження дистанційної освіти за відповідним напрямком фахової підготовки.
Приймають участь:
у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;
у розробці методик навчання за напрямками підготовки фахівців;
у виробленні рекомендацій щодо впровадження інформаційних технологій і дистанційних курсів у різні форми навчання;
у створенні системи адміністрування і контролю знань;
у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Телекомунікаційний зв'язок БЦДО з УЦДО та іншими центрами може здійснюватись через відповідні регіональні центри СДО.
Локальні центри СДО (ЛЦДО)
Створюються на базі вищих, професійно-технічних або середніх навчальних закладів, що мають доступ до телекомунікаційних мереж, сучасну комп'ютерну базу та підготовлений кадровий склад.
Мережа ЛЦДО визначається Координаційною Радою за поданням УЦДО або регіональних центрів СДО.
Приймають участь:
у розробці дистанційних курсів;
у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Здійснюють:
навчання за дистанційними технологіями відповідно до ліцензованої освітньої діяльності.
Сприяють перепідготовці своїх кадрів для участі у СДО і розповсюдженню дистанційної форми навчання в місцевих закладах освіти.
Телекомунікаційний зв'язок з УЦДО та іншими центрами може забезпечуватись за допомогою відповідних РЦДО.
Науково-методичні комісії (НМК) за напрямками діяльності СДО:
розробляють єдині вимоги щодо навчальних планів, програм і нормативів СДО, виходячи з державних стандартів освіти;
координують розробку теоретичних і науково-психологічних засад ДО.
проводять попередню експертизу усіх складових СДО, включаючи рекомендації щодо акредитації закладів освіти у реалізації ДО і сертифікації окремих дистанційних курсів.
Етапи створення і розвитку СДО
Створення базових основ системи дистанційної освіти може бути здійснено у наступні етапи:
Перший етап (протягом 2001 р.):
створення організаційної структури СДО;
розробка нормативно-правових основ і стандартів ДО;
проведення моніторингу з вивчення умов впровадження ДО та оптимізації цього процесу;
створення матеріально-технічної бази регіональних і локальних центрів ДО;
створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;
розробка засад фінансування СДО;
реалізація пілотних проектів впровадження ДО.
Другий етап (2002-2003 р.) :
повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;
впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб СДО;
розробка і впровадження системи пільг щодо використання компютерних мереж і телекомунікаційної інфраструктури для складових СДО (юридичних і фізичних осіб);
впровадження системи ліцензування, атестації і акредитації закладів ДО;
інтеграція СДО України у світову систему.
Соціальні групи, на які орієнтується система дистанційної освіти
Створення і розвиток СДО орієнтується на наступні соціальні групи:
учні старших класів, бажаючі одержати додаткові знання паралельно з навчанням у школі;
особи, які готуються до вступу у вищі навчальні заклади;
молодь, яка не має можливості одержати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти із-за обмеженості пропускної спроможності цієї системи, необхідності суміщення навчання з роботою, географічної віддаленості від обласних центрів і престижних навчальних закладів;
особи, які мають медичні обмеження для одержання регулярної освіти;
військовослужбовці, які звільняються зі Збройних Сил України і члени їхніх родин;
військовослужбовці строкової служби Збройних Сил України, МВС України та прикордонних військ України;
фахівці конверсійних підприємств, які підлягають звільненню;
безробітні;
керівники державних органів управління різних рівнів;
студенти, які бажають одержати другу паралельну освіту;
особи, які бажають одержати післядипломну освіту;
особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;
українсько- та російськомовні громадяни зарубіжних країн.
Фінансування СДО
Фінансування СДО здійснюється за рахунок бюджетних коштів відповідно до державної Програми створення системи дистанційної освіти в Україні на 2000 - 2002 роки; міжнародних грантів та за рахунок позабюджетних коштів від діяльності окремих структур системи дистанційної освіти.
Очікувані наслідки створення системи дистанційної освіти в Україні
Система дистанційної освіти в Україні забезпечить:
розширення кола споживачів освітніх послуг, у тому числі у важкодоступних, малонаселених регіонах, у районах, віддалених від наукових і культурних центрів України;
підвищення якості навчання слухачів, студентів і школярів незалежно від їхнього місцезнаходження;
створення додаткових робочих місць для громадян України;
створення спеціальних курсів ДО, які спрямовані на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів;
створення програм і курсів психологічної підтримки;
можливість одержання освіти за українськими програмами громадянам зарубіжних країн;
реалізацію системи безперервної освіти "через все життя";
індивідуалізацію навчання при масовості освіти.
2. Розвиток дистанційної освіти в Україні
Дистанційна освіта — явище в Україні досить нове і мало поширене. Якоюсь мірою причина тому — порівняно невисокий розвиток у нашій країні інформаційних технологій. Незважаючи на помітний останнім часом прогрес у цій сфері, користувачами iнтернету є всього 4 мільйони українців, тобто 8,5% населення. Водночас саме Всесвітня павутина і є тією з'єднувальною ниткою між студентом і викладачем. Через неї, як правило, передають завдання, проводять контрольні і навіть складають заліки.
Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи і здійснювався за несприятливих умов. По-перше, рівень інформатизації українського суспільства становить не більш як 2-2,5% від рівня країн Заходу. 85% шкіл оснащені комп’ютерною технікою, яка не відповідає сучасним вимогам, відсутні спеціалізовані робочі місця дистанційного навчання. Освіта практично не охоплена Internet системою. Лише близько 50 навчальних закладів (університети, інститути, коледжі, школи тощо) мають власні Web-сайти, що, безумовно, недостатньо в масштабі держави . Водночас зміст Web-сайтів носить виключно інформаційний характер і не спрямований на навчання (www.kiev.ua).
        По-друге, теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені недостатньо. Окремі надруковані праці українських вчених П.В.Дмитренка, В.М.Кухаренка, В.В.Олійника, Ю.А.Пасічника, С.Сазонова, О.В.Третьяка та ін. належать переважно періоду до 1999-2000 рр. та істотного впливу на загальну ситуацію щодо дистанційної освіти в Україні не мають. Те саме стосується і локальних досягнень у галузі дистанційної освіти окремих вузів і наукових організацій: Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (http://users.kpi.kharkov.ua), Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” (http://www.cad.ntu-kpi.kiev.ua) Міжнародної лабораторії та навчального центру ЮНЕСКО/ІІР Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова (www.dlab.kiev.ua) та ін.
        По-третє, в Україні довгий час, практично до 2000 р., була відсутня державна стратегія розвитку дистанційної освіти, що знайшло відображення в законодавстві України в галузі освіти.
        Загалом, дистанційна освіта в Україні за станом на кінець 2000 року не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір.
        Водночас розвиток дистанційної освіти в Україні відбувається з урахуванням уже існуючих досягнень у цій галузі. У динаміці цього процесу можна умовно виділити два етапи – початковий та поточний.
        Основним змістом початкового етапу (1997 – 2000 рр.) була постановка та розв’язання завдань з інформатизації суспільства та освоєння Україною Internet, ініціативні розробки в галузі дистанційного навчання, здійснення окремих міжнародних проектів, а також усвідомлення науковою спільнотою та органами управління освітою необхідності комплексного підходу до проблеми, насамперед на державному рівні.
        Так, у 1997-1998 рр. в м. Ялті проводяться Перша і Друга Всеукраїнські конференції “Інтернет – технології в інформаційному просторі держави” (www.iconf.com.ua). У 1997 р. в структурі Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” створюється Проблемна лабораторія дистанційного навчання, яка в подальшому внесла значний внесок в теорію і практику дистанційного навчання.
        Навчальний центр ЮНЕСКО/ІІР (IRTC) Інституту кібернетики ім. Глушкова бере активну участь у розробці та здійсненні низки міжнародних проектів, у тому числі “Основи роботи в Інтернет” (www.dlad.kiev.ua). IRTC у рамках “Коперниківського 1445 Проекту” розробив низку нових дистанційних курсів. У 1998 р. у Вінницькому державному технічному університеті за сприянням Міжнародного фонду “Відродження” проводиться Міжнародна науково-методична конференція “Методичні і організаційні аспекти використання мережі Інтернет в установах науки й освіти” (www.vstu.vinnica.ua).
        У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України “Про національну програму інформатизації”, в 9-му розділі якої формулюються задачі з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації . З моменту прийняття цього Закону у системі освіти України відбувається ряд позитивних змін у галузі інформатизації та освоєння Internet.
       Так, спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України від 20.06.1997 р. створюється Асоціація користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим “Центром Європейської інтеграції” у м. Києві (www.ospu.odessa.ua/uran), який в подальшому отримав офіційну назву Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа “УРАН” (27.02.1998 р.). Принципову структуру мережі “УРАН” показано на рисунку 2.
Рис. 1. Принципова структура Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі “УРАН” (Київський реґіон)
        В інформатизацію держави й освоєння Інтернету певний внесок зробили комерційні корпорації, насамперед такі, як “Глобал Юкрейн”, Агентство комп’ютерної інформації “Світ Онлайн” та ін. Зараз десятки комерційних фірм пропонують свої послуги з підключення до Internet.
        У результаті на початковому етапі були створені певні наукові, матеріально-технічні та мережеві передумови розгортання національної системи дистанційної освіти.
        Поточний період характеризується низкою ініціативних пропозицій щодо створення Української системи дистанційної освіти. Так, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” публікує Меморандум створення інформаційної освітньої мережі “Українська дистанційна освіта” (повний текст у додатку 3). З подібною пропозицією виступив Львівський інститут менеджменту (www.lim.lviv.ua), який претендує на лідерство у створенні української системи дистанційної освіти (UDL System) та бере на себе відповідальність за розвиток дистанційної освіти в Україні. За сприяння Світового Банку на базі Української Академії державного управління при Президентові України створюється Центр дистанційної освіти мережі глобального розвитку (Центр навчальної мережі глобального розвитку – НМГР), який також претендує на роль засновника системи дистанційної освіти.
        Наказом Міністра освіти і науки України № 293 від 07.07.2000 р. створюється структурний підрозділ Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” – Український центр дистанційної освіти (УЦДО), головною метою діяльності якого є створення системи дистанційної освіти України відповідно до завдань Національної програми інформатизації. Основними завданнями УЦДО є:
розробка концепції дистанційної освіти в Україні;
розробка проектів нормативно-правової бази функціонування дистанційної освіти;
розробка та апробація засобів навчально-методичного забезпечення дистанційної освіти;
розробка механізму узгодження координованих дій вищих навчальних закладів та установ у межах експериментальної роботи щодо розгортання і створення системи дистанційної освіти в Україні;
розробка проектів щодо стандартів на системи, методи та засоби дистанційної освіти в Україні;
проведення експериментальної роботи з оцінювання організації дистанційної освіти та засобів навчально-методичного забезпечення;
розробка, використання та розповсюдження дистанційних курсів; організація та здійснення навчального процесу за дистанційною формою;
організація дистанційного тестування відповідно до міжнародних вимог та стандартів;
підготовка фахівців у галузі дистанційної освіти: тьюторів, викладачів, адміністраторів, розробників курсів тощо.
       На сьогодні УЦДО розробив концепція розвитку дистанційної освіти України, визначив основні задачі та напрямки її реалізації; запропонована організаційна структура системи. Відповідно до Концепції створення базових підвалин системи дистанційної освіти планується здійснити в два етапи.
Перший етап (протягом 2001 р.):
створення організаційної структури СДО;
розробка правових основ і стандартів ДО;
створення матеріально-технічної бази реґіональних і локальних центрів ДО;
створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;
розробка засад фінансування СДО;
реалізація пілотних проектів впровадження ДО.
Другий етап (2002-2003 р.):
повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;
впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб СДО;
розробка і впровадження системи пільг щодо використання комп’ютерних мереж і телекомунікаційної інфраструктури для складових СДО (юридичних і фізичних осіб);
впровадження системи ліцензування, атестації та акредитації закладів ДО;
інтеграція СДО України у світову систему.
За станом на кінець 2000 р. в Україні кількість користувачів Internet становила близько 300 тис. осіб – постійних і близько 150 тис. – епізодичних.
Темп зростання кількості користувачів Internet у 2000 р. у середньому становив близько 40% (середньосвітовий темп зростання ~ 55%).
Послуги Internet в Україні надають 270 фірм, з яких близько половини знаходяться в м. Києві. За кількістю комп’ютерів, які мають вихід в Інтернет, Україна відстає від економічно розвинутих країни десь у 100 раз.
        В Україні розподіл інтересів користувачів Internet характеризується такими даними: бізнес-інформаційні – 47%; інформаційно-довідкові ресурси – 16,6%; розважальна інформація – 14,8%; інформація про діяльність наукових і навчальних закладів – 4,4%; інформація про діяльність органів державної власності – близько 10%.
        Насиченість шкіл України комп’ютерними класами не перевищує 30% (близько 7,8 тис. шкіл), з яких, як було зазначено вище, до 85% не відповідають сучасним вимогам. Кількість телекомунікаційних вузлів, підключених до мережі Internet, становить: в університетах – 57 (85%); в академіях – 26 (~ 60%); в інститутах – 21 (35%)
Дистанційна освіта — це шлях до збереження престижності вищої освіти в Україні. Якщо ми не підемо шляхом запровадження новітніх технологій, то вже в найближчій перспективі втратимо ринок освіти. Це означатиме також і втрату динаміки в ідеологічному та економічному розвитку.
Висновки
Результати науково-педагогічного дослідження проблеми визначення і теоретичного обґрунтування системи дидактичних принципів для дистанційного навчання довели актуальність і важливість такого дослідження у контексті проблеми дослідження принципів дистанційної системи навчання, а також необхідність продовження досліджень у цьому напрямку.
Актуальним завданням педагогічної науки сьогодення є удосконалення дидактичної теорії відповідно до нових освітніх реалій і технологічних умов протікання педагогічного процесу, що, зокрема для дистанційного навчання, виявляється у необхідності доповнення і деталізації дидактичних принципів відповідно до специфіки цієї форми навчання. Шлях, за якого має місце повна чи часткова відмова від традиційної системи дидактичних принципів, ми визначаємо як педагогічно недоцільний і помилковий.
Виділені науковцями на сьогодні принципи для дистанційної системи навчання можна класифікувати на три групи: загальні принципи (спільні для традиційної і дистанційної освіти); принципи дистанційного навчання, які у традиційній педагогіці не виділялися у принципи, але за дистанційного навчання набули статуту дистанційних принципів через посилення їх значення; специфічні принципи дистанційного навчання, обумовлені інтенсивним використанням інформаційних технологій.
Література
Кремень В.Г. Дистанційна освіта –– перспективний шлях розв’язання сучасних проблем розвитку професійної освіти // Вісник академії дистанційної освіти. – 2003. – № 1. – С. 9.
Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К: Либідь, 1997. – С. 270.
Архангельський С.И. Лекции по научной организации учебного процесса в высшей школе. – М.: Высшая школа., 1976. – С. 169.
Подласый И.П. Педагогика. – М.: Владос, 1999. – С. 242.
Преподавание в сети Интернет: Учеб. пособие / Ответ. ред. В.И. Солдаткин. – М.: Высшая школа, 2003. – С. 163.
Сисоєва С.О. Проблеми дистанційного навчання: педагогічний аспект // Неперервна професійна освіта: Теорія і практика. – Випуск ІІІ-IV. – 2003. – С. 81.
Рыбалко Е.В. Сравнительный анализ дидактических принципов традиционного и дистанционного образования http://users.kpi.kharkov. ua/lre/seminar/ 19.htm
Хуторской А.В. Предпосылки дистанционной педагогики /Преподавание в сети Интернет: Учеб. пособие / Ответ. ред. В.И. Солдаткин. – М.: Высшая школа, 2003. – С. 678.
Преподавание в сети Интернет: Учеб. пособие /Ответ. ред. В.И. Солдаткин. – М.: Высшая школа, 2003. – С. 164.