17.4. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
Економічна суть і загальна [ методологія
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає,, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробниц-
| тва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання. ^Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінце-Щвих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.
У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів»! послуг.
Не варто забуватй\також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.
f Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.
г У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.
Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:
В„„ + В_+В..
В—уп ~жп * — мп„ = —- > mm
(17.20)
де Вс — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; В — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; В — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); В —¦ затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; Еск-— сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.
Процес формування результатів та ефективності виробництва, (продуктивності системи) показано на рис. 17.3.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосу-¦—,.____* вання для аналітичних оцінок та управлінських швень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими Ішаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 17.3).
І Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку Ццим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.
В* Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві?чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна еко-
Таблиця 17.3
ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ЗА ОКРЕМИМИ ОЗНАКАМИ
Види
ефективності
виробництва
предмета is пралі І
Результат»
феп}ч
Рис. 17.3. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)
Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продукги*-ності системи) знаходить відображення в загальній методолога; і визначення, формалізована форма якої має вигляд:
: -
Г"
фати)-
§
Результативність виробництва як найважливіший компонент .дщ визначення його ефективності не варто тлумачити однозначне. Необхідно розрізняти:
кінцевий результат процесу виробництва;
кінцевий народногосподарський результат роботи підприо»^ ства або іншої інтеграційної структури як первинної автономмїі ланки економіки.
Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробша-' тва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартіснії формах;
другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, ш також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев-г ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість).
Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на однора^ зові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно (ці пи-0 тання детально розглянуто в розділах 8 і 16).
»йШифікадійгі|уйіаМІ!
Одержаний результат (наслідки)
Місце одержання ефекту
Метод розрахунку
Ступінь збільшення ефекту
Структура організації виробництва
Тип економічного зростання виробництва
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності
Характер витрат
Об'єкт оцінки
Масштаб міжнародного співробітництва

Економічна
Соціальна
Локальна (комерційна)
Народногосподарська
¦ Абсолютна Порівняльна
¦ Первинна
> Мультиплікаційна
¦ Синергічна
Робочого місця
Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва)
П ідприємства в цілому
і Екстенсивного розвитку ¦ Інтенсивного розвитку
і Науки, техніки і технології
Організаційно-управлінських інновацій
Інвестиційних проектів і програм
Поточних витрат
Одноразових (капітальних) витрат
і Повна (інтегральна) ¦ Часткова (окрема) іЧинникова (багаточинникова)
Зовнішньоекономічної діяльності фірми
Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій

номія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці, тощо.
Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рішії зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуїь бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).
Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).
Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потре- І бує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на і іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витра- ; тами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про J народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).
'Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль- \ ності підприємства (організації) за певний проміжок часу.
'Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.
Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарю-вання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запла- 1 нованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.
Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.
Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації.
о Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсь- ко-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційно-I го, економічного чи соціального характеру поширюється на інші
І галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить три-
| валий час користувалися на підприємствах кольорової металургії). о Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в
_ певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої
Е якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак —
і нових видів одягу тощо).
о Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економі-ко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).
о У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів
тощо.
о У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.
Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.
Синергічна ефективність (від гр. synergos — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.
Вимірювання І Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого
L
ефективності !->¦!-—-—~Т—-— ~ --. . ...:....
діяльності грівня ефективності діяльності підприємства ____—_ J (організації) методологіЧНО ПОВ 'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.
v Критерій — це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характери- 45
зувати суть ефективності як економічної категорії і бути єди: всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяль
Суть проблеми підвищення ефективності виробництва ності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (вшг. трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимальна ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). І чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективні робництва (діяльності) стає зростання продуктивності сус„_ (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст щ рію відображаються в конкретних показниках ефективності в і ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарюві
Формуючи систему показників ефективності діяльв__ суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних are» ципів, а саме:
забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та сисі конкретних показників ефективності діяльності;
відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;
можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності і організації);
виконання провідними показниками стимулюючої функції МІ процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).
Система показників ефективності виробництва (діяльності), щі її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 17.4).
Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічно: ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціал}, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.
Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише
за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства
_ (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи спо-
54 живані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це су-
;і:
наїсть живої та уречевленої праці, а споживані -пати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у риктиці господарювання варто виокремлювати також ефективність посовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву альної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі ггься про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення «активності із застосуванням відповідних типів показників.
Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів ч зприємства (організації) можна розрахувати, користуючись фор-
'" «сулою
V4n
Е'р = чп+(фосЧ+фо6квп' (17-21>
де Ез — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; V —обсягчи-стої продукції підприємства; Чп— чисельність працівників підприємства; Ф — середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Фоб— вартість оборотних фондів підприємства; кт — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального вироб-
Таблиця 17.4
СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ПЕРВИННИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
вир
Темпи зростання Загальна фондо
продуктивності віддача (за обсягомняпоірсирп^ п£аці продукції)
Виробництво чис- Частка приросту . Фондовідцача „тої продукції на продукції за раху- тш6{ частши осодиницю витрат ре- нок зростання про- новнихфондівсурсів дуктивності праці х
Відносне вивіль
нення працівників
ііраш (персоналу)
Оборотність оборотних коштів
Рентабельність j оборотних коштів
Відносне вивіль Інення оборотних [коштів
- Питомі капітальні вкладення (на оди-
- Рівень задоволен ня потреб ринку
—¦ ¦ —-———
Рентабельність основних фондів
rr ,. Фондомісткість
.. КоефіЩЄНТ ВИКО- одиниці продукції
ристання корисно- Ґ J
- Прибуток на одиницю загальних витрат
Рентабельність виробництва ристанш'~корисно- ВДШИЦ1"^'"'" вкладиш»^»*,.
Витрати на оди- rQ ф0НДу робочого Матеріаломісткість ницю приросту по ницю товарної про- часу одиниці продукції тужності або про
дукці'О
дукції
Частка приросту продукції за раху- «Трудомісткість нок інтенсифікації одиниці продукції виробництва
Народногосподарський ефект вико- Зарплатомісткість „f^!?11 ристання одиниці одиниці продукції р продукції
Коефіцієнт вико- Рентабельність .ристання найваж- інвестицій |ливіших видів си и й мате ... . ріалів
Строк окупності вкладених нвести-цій
тлаїії)
455

ництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.
Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).
Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).
З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.
До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за
Таблиця 17.5
ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТКИ ПРИРОСТУ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ ЗА РАХУНОК ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
!'! . ¦.'" ті
Період


базисний
1 розрахунковий

1. Обсяг виробництва продукції, тис.грн.
20000
24000

2. Приріст обсягу виготовленої продукції, % ( 24000 -20000 А і 20000 J
X
20

3. Розрахунковий коефіцієнт повних затрат праці, частка одиниці
0,18
0,18

4. Чисельність працівників підприємства, осіб
1800
2000

5. Основні фонди за відновною вартістю, тис.грн.
15000
16500

6. Оборотні фонди, тис.грн.
3000
3450

7. Сума основних та оборотних фондів, тисгрн.
18000
19950

8. Ресурси уречевленої праці в перерахунку на середньорічну чисельність працівників, осіб (18000-0,18; 19950-0,18)
3240
3591

9. Сукупні застосовувані ресурси, осіб (1800+3240; 2000+3591)
5040
5591

10. Приріст застосовуваних ресурсів у
( 5591 -5040 ^розрахунковому періоді, % -100
X
10,9

11. Частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, % П00 (і —10,9 / 20)]
X
45,5

рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.
Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою
' АР,Л 1 —
Ч,. =100
(17.22)
Мит ^ ДУву
де Ч. — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; ЛР3 — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; AVB — приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.
Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено в табл. 17.5.
Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.
Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 17.4, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:
оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;
порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.
Оцінка І
соціальної
Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності
і ефективності і . . .„ _
L_JL~_____J підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання 457
будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливе* обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійне оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.
Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково об- і ґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.
По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох Ірівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно Іміри задоволення конкретних соціальних потреб працівників і2) муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верствнаселення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).
По-друге, важливе практичне значення має визначення рівнязадоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). До соціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство (організація), зокрема належать: збільшення розміру оплатипраці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємства (організації); наданнябезповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будиночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, базвідпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних(безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкілля; направлення працівників у середні й вищі навчальні заклади звиплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників іспеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств (цехів) тощо.
По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки.
17.5. ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА)
( Класифікація 1 Рівень економічної та соціальної ефективності І характеристика І виробництва (діяльності) залежить від багатьох —і чинників. Тому для практичного розв'язання зав-
дань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). .'Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 17.4.
Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:
прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);
підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);
160
3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.
Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління
0 Державна економічна та соціальна політика
0 Інституціональні механізми
0 Інфраструктура
О Структурні зміни
Місце реалізації
чинників у
й
системі управління
діяльністю
и
о
X
ч 5
X
0 «Тверді» чинники: » технологія » устаткування
матеріали та енергія
вироби
Р
О
о
X о S
Ц
Є
W CQ
2 s х х х
їґ X
2 <
о О
X
*
З" <
Є Я
%
ч 2
0 «М'які» чинники:
о
о
а
працівники
організація та системи
методи роботи
стиль управління
І4
Щ
в
0 Науково-технічний прогрес
0 Структура виробництва
0 Організаційні системи управління
и
о
Основні напрями
розвитку та
вдосконалення
діяльності
0 Форми та методи організації діяльності
и
0 Конкурентоспроможність продукції (послуг)
0 Планування та мотивація діяльності
З Зовнішньоекономічна діяльність
0 Зростання продуктивності праці
Джерела підвищення ефективності
О Зниження:
фондомісткості продукції
матеріаломісткості продукції
зарплатомісткості продукції
О Раціональне використання природних ресурсів
Рис. 17.4. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання.
діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.
Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.
Напрямки дії та ) Можливі напрямки реалізації внутрішніх і окрем^Тчин'никівї зовнішніх чинників підвищення ефективності _—-—-—__і діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасніформи автоматизації та інформаційних технологій, справляютьнайістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакціївони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічномурівні та продуктивності технологічного устаткування, методах іформах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації
кадрів тощо.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальнихстроків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.;
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукді(послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд(дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльностісуб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити згвиріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо.Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібнийчас і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинникомзростання ефективності діяльності є працівники — керівники,менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників,підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату втрудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керуванняхарактеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. Прицьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуаціїна ринку.
Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники
} зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації).
Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; є) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.
10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.
11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, Праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури (див. розділ 12).
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (ос-
р-Г^^ТзТІГ6ни™ та --„ос
пщприсмств та організацій) °>~™ ?B0Pe™« мали і 2 Мфобни™, і „ев^робниТих га™? Г ЮТ0сті населення^