Тема 7. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА
1. Структура і показники виробничої програми підприємства.
2. Методика планування виробничої програми.
3. Планування виробничої потужності підприємства.
4. Розрахунок завантаження виробничого обладнання.
5. Планування незавершеного виробництва.
6. Економічна оцінка виробничої програми.
1. Методика планування виробничої програми
Виробнича програма – це план підприємства, що визначає необхідний обсяг виробництва, номенклатуру та асортимент продукції у плановому періоді відповідно до вимог плану продажу.
Виробнича програма обумовлює завдання щодо:
впровадженню в дію нових виробничих потужностей;
визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах;
визначення потреби в чисельному складі персоналу;
визначення потреби в обслуговуючих засобах виробництва, зокрема, транспорті.
Підприємства промисловості формують виробничу програму на основі замовлень споживчого попиту, виявленого в процесі вивчення ринку.
Методика планування виробничої програми промислового підприємства включає декілька етапів (див. рис. 7.1).
Рис. 7.1. Етапи розробки виробничої програми промислового підприємства
2. Структура і показники виробничої програми підприємства
Виробнича програма складається з двох розділів:
1) плану виробництва продукції в натуральних показниках,
2) плану виробництва у вартісному виразі.
План виробництва продукції в натуральному виразі містить показники випуску продукції визначеної номенклатури, асортименту, якості в фізичних одиницях виміру (тонах, м2, м3, шт.). При плануванні випуску однакових за призначенням але різних за споживчими властивостями і технічними характеристиками видів продукції, можуть використовуватись умовно-натуральні одиниці виміру. Наприклад, парові котли вимірюють у штуках, тисячах тон пару в годину і квадратних метрах.
За допомогою планування виробництва в натуральних показниках погоджують випуск конкретних видів продукції з потребами ринку, виробничими потужностями підприємства, наявними ресурсами.
План виробництва продукції у вартісному виразі розробляють для визначення загального обсягу і структури багатопрофільного виробництва, затрат і прибутку підприємства від реалізації продукції і включає такі показники:
реалізована продукція (валовий дохід);
товарна продукція;
валова продукція.
Основним вартісним показником цього розділу є реалізована продукція. Реалізованою вважають продукцію, яка оплачена покупцем або збутовою організацією.
Плановий обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:
, (7.1)
де,
– обсяг товарної продукції і-го виду в гуртових цінах підприємства;
– сальдо залишків готової продукції і-го виду на складі підприємства на початок і кінець планового періоду;
– сальдо залишків готової продукції і-го виду, відвантаженої, але не оплаченої споживачем на початок і кінець планового періоду;
п – кількість видів товарної продукції.
Реалізована продукція характеризує валовий доход підприємства () в плановому періоді, який визначається як добуток ціни на кількість одиниць проданого товару:
(7.2)
де,
– ціна одиниці і-го виду продукції (гуртова, договірна), грн.;
– плановий обсяг продажу і-го виду продукції в натуральних
показниках.
Товарна продукція включає вартість запланованих до випуску готових одиниць товару прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих і відправлених на склад готової продукції підприємства.
Плановий обсяг товарної продукції () розраховується за формулою:
, (7.4)
де,
– план випуску і-го виду продукції в натуральних показниках;
– гуртова ціна одиниці і-го виду продукції;
п – кількість видів товарної продукції;
– обсяг послуг та робіт промислового характеру, грн.;
т – кількість видів робіт промислового характеру;
Валова продукція включає вартість всієї виготовленої продукції і виконаних робіт чи послуг, в тому числі незавершеного будівництва. Вона оцінюється в порівняних цінах.
Обсяг валової продукції розраховується за формулою:
, (7.5)
де,
– залишки незавершеного виробництва у вартісному виразі на кінець і початок періоду;
– залишки інструментів і оснастки власного виробництва на кінець і початок періоду;
п – кількість видів товарної продукції;
Чиста продукція характеризує новостворену на підприємстві вартість, в яку не входять витрати підприємства на закупівлю сировини і матеріалів, а також амортизаційні відрахування, що включені в собівартість продукції. У чисту продукцію включають витрати на оплату праці і прибуток підприємства.
Плановий обсяг чистої продукції визначається за формулою:
, або (7.6)
де,
– матеріальні витрати, що включені в собівартість продукції, грн.;
– амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів,
грн.;
– заробітна плата, грн.;
– прибуток від реалізації продукції, грн.
Показник чистої продукції служить для аналізу структури виробничої програми, планування фонду оплати праці.
3. Планування виробничої потужності підприємства
Планування випуску продукції є основним розділом річного плану промислового підприємства, оскільки інші забезпечують його виконання. Такий план розробляють у натуральних і вартісних показниках.
План випуску продукції будь-якого підприємства розробляється на основі: можливого випуску продукції в залежності від наявних виробничих потужностей; попиту на вироблену продукцію.
Виробнича потужність підприємства – це потенційно максимально можливий випуск продукції необхідної якості в номенклатурі, передбаченій на плановий період при повному використанні обладнання та виробничих площ, заданому режимі роботи, прийнятій технології та організації праці.
Виробнича потужність підприємства визначається потужністю основних виробничих підрозділів, яку можна поділити на:
перспективну;
проектну;
діючу.
Перспективна виробнича потужність відображає очікувані зміни в номенклатурі продукції, технології та організації виробництва, закладені в плановому періоді.
Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу. Вона розраховується на основі постійної умовної номенклатури та постійного режиму роботи.
За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужностей (1-2 роки) номенклатура продукції може значно змінитися, як може змінитися і технічна характеристика обладнання. У зв’язку з цим вводять поняття діюча потужність.
Діюча потужність підприємства (цеху, лінії) відображає потенційну здатність виготовити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбачену планом номенклатури. Вона носить динамічний характер і змінюється у відповідності з організаційно-технічним розвитком виробництва.
Діючу потужність характеризується такими показниками:
1) потужністю на початок планового періоду (вхідна);
2) потужністю на кінець планового періоду (вихідна);
3) середньорічною потужністю.
При визначенні вхідної виробничої потужності враховують:
проведення заходів щодо зниження “вузьких місць” протягом планового періоду;
збільшення кількості обладнання або заміна його на більш потужне;
перерозподіл робіт між окремими виробничими підрозділами;
можливе збільшення змінності роботи обладнання або виробничих підрозділів.
Вихідна потужність підприємства визначається з врахуванням:
запланованих при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації “вузьких місць” виробництва;
введення в дію нових потужностей, в т.ч. за рахунок реконструкції, модернізації та проведення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
Середньорічна потужність () визначається як середньозважена величина, додаванням до вхідної потужності середньорічного приросту і відніманням середньорічного вибуття потужностей, тобто за формулою:
, (7.7)
де,
МП – вхідна виробнича потужність;
?Мі – приріст (“+”) або вибуття (“–”) виробничих потужностей в і-му місяці;
і – номер місяця.
При цьому вихідна потужність на кінець планового періоду () визначається як:
, (7.8)
На виробничу потужність впливає цілий ряд факторів, основними з яких є:
продукція (конструктивно-технологічні характеристики, масовість, серійність);
предмети праці (властивості, якість, питомі витрати матеріалів, сировини);
засоби праці (види, якість, кількість, виробничі площі тощо);
професійно-кваліфікаційний склад працюючих (кількість працюючих).
Всі перераховані фактори у взаємозв’язку визначають фонд робочого часу, трудомісткість продукції, завантаженість обладнання випуском продукції певного виду і якості.
Залежність виробничих потужностей від перерахованих факторів має вигляд:
, (7.9)
де,
n – число видів продукції;
– фонд робочого часу виробничої одиниці (технологічної лінії, агрегату), год.;
– затрати часу на виготовлення одиниці продукції і-го виду, год.;
– обсяг продукції і-го виду, виготовленої за одиницю часу, од.;
– питома вага продукції і-го типу в загальному випуску продукції підприємства, одиниць.
На виробничу потужність в основному впливає фонд часу роботи виробничого обладнання, який залежить від режиму роботи підприємства. У зміст поняття режим роботи підприємства включають число робочих змін, тривалість робочого дня, тривалість робочої зміни.
У залежності від величини витрат часу, що враховують при розрахунку виробничої потужності підприємства, розрізняють:
календарний фонд часу;
номінальний фонд часу;
дійсний (робочий) фонд часу.
Календарний фонд часу – дорівнює добутку календарних днів у плановому періоді та кількості годин у робочих змінах. Наприклад, для періоду в 1 рік при трьохзмінній роботі з тривалістю зміни 8 годин календарний фонд складає:
365х3х8=8760 год.
Номінальний фонд часу – визначається режимом роботи підприємства і дорівнює добутку числа робочих днів у плановому періоді та кількості годин у робочих змінах. Наприклад, при 6-денній роботі і 8-годинному режимі роботи номінальний фонд часу складає:
(365–53)х8=312х8=2496 год.,
де 53 – кількість неділь у плановому періоді.
При 5-денній роботі і 8-годинному режимі номінальний фонд рівний
(365–53–52)х8=260х8=2080 год.,
де 52 – кількість суботніх днів у плановому періоді.
Дійсний (робочий) фонд часу – дорівнює номінальному за вирахуванням витрат часу на планово-попереджувальні роботи (ремонти).
Розрахунок фонду робочого часу одного працівника наведений у табл. 7.1.
Таблиця 7.1
Розрахунок робочого фонду часу підприємства і одного працівника
№ п/п
Показник
Фонд часу



підприємства
працівника

1
2
3
4

1.
2.
3.
4.
5.
Число календарних днів
Кількість неділь
Кількість субот
Святкові дні
Невиходи на роботу:
відпустка
хвороби
дозволу адміністрації
прогули
365
53
52
8
365
53
52
8
24
10
5
2


Корисний (робочий) фонд часу
252
211


4. Розрахунок завантаження виробничого обладнання
Після розрахунку цехових планів виробництва визначають ступінь відповідності виробничій програмі кожного робочого місця та його виробничої потужності. Вирішення цієї задачі складається з розрахунку дійсного фонду часу роботи обладнання та часу, необхідного для виконання запланованої для цеху виробничої програми. У результаті порівняння цих величин визначають:
коефіцієнт завантаження обладнання;
пропускну спроможність обладнання;
резерв або дефіцит обладнання.
Для дискретних виробництв коефіцієнт завантаження обладнання () дорівнює:
, (7.10)
де, F – станкоємність виробничої програми, год.;
Тобл – дійсний фонд часу роботи обладнання, год.
Для галузей з безперервним процесом виробництва коефіцієнт завантаженості машин, обладнання () визначається як відношення річного обсягу випуску продукції до суми добутків добової продуктивності роботи одиниці обладнання на річний фонд часу роботи одиниці обладнання:
(7.11)
де,
– виробнича програма по і-му агрегату в натуральних показниках або річний обсяг випуску продукції;
– середньорічна потужність;
– коефіцієнт використання фонду робочого часу, розраховується як відношення корисного фонду робочого часу підприємства до номінального;
5. Планування незавершеного виробництва
Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва на випадок аварій або інших непередбачених обставин.
Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральних та вартісних показниках із врахуванням типу виробництва та методів його організації.
Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду при масовому типі виробництва визначається за формулою:
, (7.12)
де,
Q НВ – нормативна величина незавершеного виробництва, грн.;
m1 – кількість робочих місць, шт.;
m2 – кількість одночасно оброблюваних деталей, шт.;
m3 – кількість деталей, які знаходяться між технологічними операціями, шт.;
рі – величина транспортної партії, шт.;
Sі – собівартість одного і-го виробу, грн./шт.;
n – загальна кількість виробів.
Нормативна величина незавершеного виробництва при серійному типі виробництва залежить від середньодобового випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробів до виробництва та собівартості.
Для її визначення використовують наступну залежність:
, (7.13)
де, – плановий випуск і-го виробу в натуральному виразі;
Т – кількість робочих днів в плановому періоді, год.;
kі – коефіцієнт зростання витрат у виробництві за і-м виробом;
sі – собівартість і-го виробу, грн.шт.;
tці – тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу, год.
6. Економічна оцінка виробничої програми.
Економічна оцінка виробничої програми здійснює у два етапи:
(1) Перевіряється, чи знаходиться планований обсяг випуску продукції в межах точки беззбитковості (коли витрати та дохід від реалізації продукції підприємства рівні).
(2) Оцінюється ефективність виробничої програми за допомогою наступних показників:
фондовіддачі – відношення вартості готової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;
фондоємності (зворотній до фондовіддачі) – відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості готової продукції;
рентабельності продукції – відношення валового або чистого прибутку до собівартості реалізованої або готової продукції;
рентабельності продажу – відношення прибутку від реалізації продукції на суму отриманої виручки;
рентабельності (прибутковості) капіталу –відношення прибутку до середньорічної вартості основного й оборотного виробничого капіталу.