8. Встановлення системи монополістичного капіталізму
1. Загальні риси господарського розвитку світу на початку 20 століття
Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин.
Ринкову систему світового господарства на початку 20 століття утворювало понад 160 країн, у тому числі понад 30 індустріально розвинутих.
Загалом світове господарство зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи.
Основні риси світового господарського розвитку на початок 20 століття:
1) трансформація системи вільної конкуренції у системі монополістичного капіталізму (монополія стає основною господарською формою, набувають поширення монополістичні союзи);
2) завершення територіального поділу світу;
3) початок економічного поділу світу як результат перетину на світовому ринку інтересів окремих монополій;
4) стрімка мілітаризація провідних країн світу внаслідок високої продуктивності і стабільності воєнного виробництва, що фінансується з державних бюджетів.
На розвиток світового господарства впливають такі чинники:
1) розвиток науково-технічного прогресу;
Перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;
зростаюча взаємозалежність національних господарств;
загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
поглиблений розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;
високий рівень інтенсифікації міжнародного руху робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;
інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
формування самостійної фінансової системи;
вирішення глобальних проблем.
2. Чинники та особливості господарського розвитку в провідних капіталістичних країнах
На межі 19-20 століть, Великобританія втрачає динаміку господарського розвитку внаслідок дії таких чинників:
1) вивіз капіталу в колонії, що значно зменшують обсяги капіталовкладень в середині країни;
2) низька енергоозброєність праці;
3) політика фритрейдрейства;
4) втрата власної аграрної бази і зростання залежності від імпорту хліба;
5) повільна монополізація промисловості;
6) непомірно високі бюджетні витрати на утримання найбільшої в світі воєнного флоту.
Таким чином, частка Великобританії у світовому виробництві на початку 20 століття істотно зменшилась. Разом з тим, сукупний національний доход мав позитивну динаміку.
На відміну від Великобританії, господарство США на початку 20 століття характеризується надзвичайно високими темпами розвитку.
Основні чинники господарства США:
1) активне впровадження у промисловість найновіших досягнень науки і техніки, запровадження стандартизації масового виробництва і прогресивних форм організації праці;
2) створення великої кількості фермерських господарств;
3) еміграція в країну кваліфікованих кадрів з Європи;
4) прискорене залізничне будівництво;
5) швидке завершення індустріалізації, що сприяло концентрації промислового капіталу та його монополізації переважно у формі трестів;
6) активне злиття промислового і банківського капіталу;
7) розвиток міжнародної торгівлі за рахунок наявності великого океанічного узбережжя;
8) активна протекціоністська політика, в тому числі, участь у економічному поділі світу.
Таким чином, на оплатку 20 століття, центр світового економічного розвитк4у перемістився з Європи у США.
Господарський розвиток Німеччини набув виразної динаміки лише після об´єднання земель в єдину державу в 1871 році.
Ключовими чинниками економічного розвитку Німеччини стали:
1) розвиток освіти і науки;
2) стрімка урбанізація населення;
3) завершення промислового перевороту з акцентом на розвитку галузі важкої промисловості;
4) концентрація виробництва та утворення монополій переважно у формі картелів і синдикатів;
5) велика роль банків в розвитку національної промисловості;
6) активна політика протекціонізму;
7) агресивна експансіоністська політика з метою забезпечення національних монополій сировинними базами і ринками збуту.
В цілому, господарський розвиток був скоординований і значною мірою регульований державою, як втручається не лише в економік4у, а й в культурне, духовне і політичне життя.

3. Господарський розвиток українських земель в складі Російської імперії
Промисловий переворот і господарський розвиток в Російській імперії набуває динаміки лише після скасування кріпосного права і проведення аграрної реформи. Результати реформи були суперечливими, з одного боку, селяни отримали особисту свободу та деякі громадянські права зберігаючи право користування земельним наділом, але селяни не стали власниками землі, принаймні до сплати 20 % від викупної суми (грошової оцінки земельного наділу).
Основні риси господарського розвитку у післяреформений час:
1) бурхливий розвиток ринкових відносин;
2) зростання товарності сільського господарства і виникнення економій;
3) формування ринку робочої сили;
4) інтенсивне залізничне будівництво;
5) створення нового вугільно-металургійного району (Донбас – Криворіжжя);
6) динамічний розвиток харчової промисловості;
7) концентрація промисловості і виникнення монополі, діяльність яких значною мірою контрольована державою;
8) зрощення банківського капіталу з промисловим;
9) створення спеціалізованих товарних бірж і численних торговельних фірм з мережею стаціонарних точок;
10) приплив іноземного капіталу передусім у галузі гірничо-металургійної промисловості.
Прискоренню розвитку сприяла політика уряду, зокрема:
1) фінансова реформа (Вітте);
2) активна протекціоністська політика (захист вітчизняного виробника);
3) аграрна реформа Столипіна (спрямована на руйнування громади, створення відрубних та хутірських господарств);
4) заселення Сибіру.
12. Інституціоналізм як відображення багатофакторності економічного розвитку
1. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму. Його напрямки
Інституціоналізм – напрям економічної думки, об’єктами дослідження якого є певні інститути, зокрема держава, корпорації, спілки, а також правові, психологічні і морально-етичні аспекти.
Основні положення інституціалізму:
1) основою аналізу є не лише економічні проблеми, а й політичні, соціальні;
2) критика абстрактних методів класики, які відірвались від реальності і відмовились від аналізу поведінки людини як особистості.
В рамках раннього інституціоналізму сформувалося 3 напрямки:
1. Теорнстеїн Веблен – засновник соціально-психологічного напрямку. Основні праці: «Теорія бездіяльного класу», «Власність відсутнього».
Основні ідеї Т. Веблена:
сприймав історію як боротьбу двох протилежних класів: бізнесменів і промисловців;
2) ввів в науковий обіг поняття «показне споживання»;
3) став засновником технологічного детермінізму;
4) до рушійних сил розвитку виробництва і суспільства відносив такі інститути як: батьківські почуття, інстинкт майстерності, задоволення від власної праці, потяг до праці і знань.
2. Джон Коммонс – засновник соціально-правового напрямку. Основна праця: «Інституціональна економіка» (1934 р.).
Основні ідеї Коммонса:
1) розробив юридично-мінову концепцію суспільного розвитку на основі відносин обміну, зображуючи їх як юридичні;
2) найбільшу увагу приділяв розвитку 3 інститутів: корпорацій, профспілок і політичних партій;
3) вихідною економічною категорією вважав правові угоди за допомогою яких можна успішно розв’язати будь-які соціально-економічні проблеми.
3. Веслі Мітчел – засновник емпіричного (кон´юктурно-статистичного) напрямку. Основна праця: « Лекції про типи економічної теорії» (1935 р.).
Основні ідеї Мітчела:
1) головним завданням науки вважав збір статистичних даних;
2) політичну економію вважав наукою про інститути, які забезпечують зв’язки і норми поведінки укорінені у звичаях і традиціях;
3) з´ясував взаємозв’язок окремих економічних і неекономічних чинників;
4) досліджував циклічні коливання, вважаючи, що циклічних характер розвитку зумовлений переважно чинниками грошової системи;
5) один з перших поставив питання про можливість і необхідність державного анти циклічного регулювання на основі індикативного і прогностичного планування.
2. Економічні теорії неоінституціалізму
Неоконституціоналізм – сукупність сучасних інституціональних концепцій, переважно техніко-економічного та соціально-правового спрямування, для яких характерне:
1) критичний аналіз ортодоксальних теорій;
2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками;
3) прагнення вивчити трансформацію системи під впливом науково-технічної революції;
4) вимоги посилити суспільний контроль над бізнесом;
5) визнання необхідності державного втручання в економіку.
Рональд Гаррі Коулз. Основна праця: «Проблема соціальних витрат» (1960 р.).
Основні ідеї Коулза:
1) ввів поняття «трансакційні витрати»;
2) виходячи з поняття «трансакційних витрат» пояснив структуру і еволюцію інститутів;
3) сформулював теорему Коулза: якщо права власності чітко вияснені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщенні ресурсів і структура виробництва залишаються незмінними і ефективними;
4) закликав шукати провали ринку, які необхідно долати за допомогою державного втручання.
Дуглас Норт. Основні праці: «Структура і рух економічної історії» (1981 р.), «Інститути, інституційні зміни та функціонування економіки»
Основні ідеї Норта:
1) заснував кліометрію – наука, в якій економічні явища розглядаються через призму історичного, математичного та інших методів;
2) визначає в історії дві економічні революції:
1. оформлення права власності на землю;
2. оформлення авторського права;
3) довів, що структура ринкової економіки і процеси, які відбуваються в ній тісно пов’язані з соціальними і політичними інститутами;
4) вважає, що найважливішим завданням для Східної Європи є формальна передача державної власності у приватні руки.
Джон Гелбрейт. Основні праці: «Суспільство добробуту» (1958 р.), «Нове індустріальне суспільство» (1967 р.).
Основні ідеї Гелбрейта:
1) розробив концепцію врівноважу вальної сили;
2) спробував розробити синтетичну теорію, яка охоплює всі найважливіші закономірності суспільства, в якому основою економічного розвитку є техніка;
3) виділив 2 форми капіталістичної економіки: великі корпорації, дрібне виробництво;
4) спростував ідею досягнення соціально-однорідного суспільства;
5) вважав, що технічний прогрес зумовлює необхідність планування державного рівня.
Джеймс Б´юкенен. Основна праця: «Теорія суспільного вибору» (1972 р.).
Основні іде Б´юкенена:
1) розробив теорію суспільного вибору на основі ідеї виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ та застосування економічних методів до вивчення політичних процесів;
2) порівнював політичні рішення з економічними як вибір альтернативних варіантів;
3) виступає за обмежене державне втручання і перетворення суспільних благ на економічні.
13. Сучасні тенденції світового господарського розвитку та їх теоретичне осмислення
Трансформаційні процеси
Важливою тенденцією, що прямо або опосередковано охопила всі країни світу є трансформаційні процеси, зокрема:
1) технологічна трансформація – пов’язана з великими технологічними проривами у сфері нових матеріалів, джерел енергії, інформаційних технологій, освоєні навколо земного космосу і виробничій техніці.
2) структурна трансформація – пов’язана зі зростанням капіталовкладень у невиробничу сферу;
3) системна трансформація – передбачає перетворення системи соціалістичного господарства на модель змішаної економіки.
До кінця 20 століття, частка галузей нематеріального виробництва в структурі ВВП та зайнятості провідних країн перевищила 50-60 %, зо засвідчує про початок нового постіндустріального етапу розвитку провідних країн.
Зазначені процеси набули теоретичного осмислення і узагальнення в концепціях постіндустріального суспільства, зокрема в концепції Даніела Белла.
Основні ідеї Даніела Белла:
1) встановлення постіндустріального суспільства є еволюційним процесом в результаті якого індустріальний світ не руйнується, а збагачується новими рисами;
2) основними рисами постіндустріального суспільства є високий професійний рівень робітників і високий рівень освіти в цілому;
3) головним фактором економічного розвитку є наука.
Існує 2 методи такої трансформації:
градуалістичне реформування – передбачає поступовий перехід до ринкових відносин. Перевагою є хороша керованість в результаті чого, економіка не несе масштабних втрат. Необхідною умовою успішності є міцна політична влада (Китай).
шокова терапія – передбачає швидкий стрибкоподібний перехід до ринкової економіки (Польща, Литва, всі країни колишнього СРСР).
Переваги шокової терапії:
1) швидка ліквідація товарного дефіциту;
2) швидке відновлення економічного зростання.
Можливими передумовами шокової терапії є:
1) відкритість економіки;
2) вільні ринкові ціни.
Основні складові шокової терапії:
1) лібералізація внутрішньої і зовнішньої торгівлі – вивільнення економіки від державного регулювання;
2) приватизація;3) макроекономічна стабілізація
2. Глобалізація світового господарства
Дедалі виразнішою тенденцією сучасного світового господарського розвитку стає глобалізація.
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.
Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК.
Основні ознаки процесу глобалізації:
1) взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
2) фінансова глобалізація;
3) послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
4) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.
Основні чинники і форми прояву глобалізації:
1) інтеграційні процеси, що набули поширення практично в усіх регіонах світу;
2) поширення ТНК (транс-національні корпорації) за рахунок стрімкого розширення міжнародної торгівлі та інтенсивних переливів капіталів у формі прямих капіталовкладень;
3) поширення впливу міжнародних організацій, які стають головними учасниками у світо господарських процесах.
Найбільш впливові Міжнародні організації: ООН; МВФ (Міжнародний валютний фонд); МОП (Міжнародна організація праці); Світовий фонд; СОТ (Світова організація торгівлі).

Причини формування глобалізаційних процесів:
1) процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
науково-технічний прогрес;
загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є
важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.
Це має низку позитивних і негативних наслідків:
1) разом з ТНК в країну приходять нові знання, нові технології виробництва і нові виробничі відносини;
2) ТНК за підтримки національних урядів руйнують соціальні структури суспільств і перетворюють їх до міжнародних стандартів;
3) відбувається уніфікація економіки, побуту і культурних цінностей в різних регіонах світу;
4) інтернаціоналізація виробництва і капіталу перевтілилась у глобалізацію економіки, яка практично унеможливлює регулювання ринку і системи виробництва в країні на національному рівні.
Зазначені процеси отримали теоретичне відображення в численних концепціях в глобальних економічних системах, зокрема:
1) теорія імперіалізму і неоколоніалізму – пояснює структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери залучення капіталу та посилення політичного і культурного впливу;
2) теорія модернізації – під модернізацією розуміються суттєві зміни у майже всіх сферах життя, що включають індустріалізацію, урбанізацію, підвищення рівня освіти і добробуту, трансформаційні політичні системи в напрямку демократії і ліберальних інностей;
3) теорія залежності – виходить з того, що капіталістична система у світовому масштабі одночасно породжує високий рівень розвитку одних країн і низький рівень розвитку інших;
4) концепція світової системи – ґрунтується на динамічній зміні поділу праці і поділяє світ на центральні, периферійні і полуферійні країни;
5) теорія глобальної взаємозалежності – наголошує на потребі активного втручання держави для забезпечення зовнішньої рівноваги і платіжного балансу внаслідок зростання взаємозалежності країни.
15. Відновлення ринкової системи господарства в Україні
1. Основні чинники економічної кризи 1990-х років в Україні
На початку 1990-х років, коли була проголошена незалежність України, її економічний розвиток мав тенденційний характер.
Неминучою була економічна криза, зумовлена передовсім такими чинниками:
1) суспільно не адекватна і не ефективна економічна модель, яка вичерпала свої можливості;
2) неефективна, деформована структура промисловості (різке переважання промислових об'єктів традиційних для України галузей важкої індустрії);
3) надмірно великий військово-промисловий комплекс, який потребував конверсії;
4) висока енергоємність виробництва;
5) вичерпання значної частини ресурсного потенціалу;
6) неефективне сільське господарство та безгосподарне використання його ресурсів, зокрема найвища у світі розораність сільськогосподарських земель;
7) вкрай несприятливий екологічний стан;
8) зниження промислового потенціалу внаслідок високої зношеності основних фондів підприємств;
9) низька частка (близько 20%) виробництва з повним виробничим циклом.
Наявні умови засвідчували про нагальна потребу у здійсненні швидких, системних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної моделі на іншу більш ефективну і адекватну поточним потребам суспільного розвитку.
2. Економічні перетворення 1990-х років та їх результати
Тривала практика командної держави в Україні сприяла відновленню популярності ліберальної ідеології в усіх сферах людського життя. Серед вітчизняних економістів початку 1990-х з'явилося чимало адептів вільних, ніким не стримуваних ринкових відносин. Багато дослідників стверджували, що ринковий механізм автоматично відрегулює усі економічні відносини, сприятиме наповненню національного ринку та збалансуванню господарства. Початкове під впливом саме таких ідей уряд України, перебуваючи у стані ейфорії від здобутої політичної незалежності та під впливом МВФ, Світового банку, інших міжнародних фінансових організацій, обрав метод "шокової терапії" для ринкової трансформації економіки. Водночас керівництво країни реалізовувало реформи поступово зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.
Перші кроки у безальтернативному напрямку ринкової трансформації економіки в Україні пов'язують із прийняттям Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" (3 серпня 1990) та Концепції переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу та підготовка законодавчого поля. На першому етапі було прийнято цілу низку законів, а саме: "Про власність", "Про бюджетну систему", "Про підприємництво", "Про банки і банківську діяльність" тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки. Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступила на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практичної бази.
Першими практичними кроками на шляху ринкової трансформації національної економіки стали:
1) запровадження в обіг купоно-карбованця;
2) вихід з рублевого простору та перехід до взаєморозрахунків з країнами СНД на основі світових цін;
3) проголошення лібералізації торгівлі та повної свободи ринкових цін (за винятком цін на деякі товари);
4) переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки;
5) вступ до МВФ;
6) початок приватизації;
7) початок структурної перебудови та модернізації промисловості.
Отримані результати були далеко не однозначними. До позитивних можна віднести такі:
1) зменшення урядових видатків (дотацій та списання кредиторської заборгованості) на утримання численних збиткових підприємств в умовах критичної недостатності бюджетних ресурсів;
2) формування прошарку дрібних власників, зацікавлених у ефективності виробничо-фінансової діяльності малих підприємств та спроможних брати безпосередню участь у їх управлінні;
3) початкове нагромадження капіталу та його зосередження у руках крупнихкомерційних структур та приватних осіб.
Серед негативних наслідків реформування економіки України на початковому етапі слід зазначити такі:
зниження інституційного потенціалу держави;
2) низька ефективність новостворених ринкових інститутів;
3) високий рівень бюрократизації при одночасній низькій керованості державнимипідприємствами;
4) найглибший серед країн з перехідною економікою спад виробництва;
5) найвищий рівень інфляції (понад 10000 % у 1993 р.);
6) різке зниження рівня реальних поточних доходів, а відтак і добробуту багатьохверств населення.
У 1995 з приходом до влади нового президента Л. Кучми почалися більш динамічні реформи щодо становлення ринкових відносин та розвитку підприємництва. Згодом було проголошено про коригування курсу реформ на створення державне регульованої, соціальне орієнтованої ринкової економіки, яка давно вже є реальністю у провідних країнах світу. В цілому економічна політика цього етапу була комбінацією монетарних та адміністративних заходів, які хоч і дали певні позитивні результати, проте не змогли забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи.
Серед найважливіших змін, що відбулися в українській економіці в цей період, слід зазначити такі:
1) скасування дотацій на виробництво збиткової продукції;
2) досягнення певної фінансової стабілізації та скорочення бюджетного дефіциту;
3) проведення грошової реформи (1996 р.);
4) відміна системи фіксованого валютного курсу;
5) істотне зростання темпів приватизації (завершення середньої та початок великої приватизації);
6) уповільнення темпів спаду виробництва;
7) створення законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю.
З 2000 року в Україні припинився спад виробництва, і економіка вступила у новий етап, що 8 років супроводжувався зростанням ВВП та національного доходу. Проте для остаточного подолання трансформаційної кризи ще необхідно вирішити цілу низку проблем не лише економічного, а й загальносуспільного, передовсім політичного характеру.
Тема 14
Питання 1
Скориставшись обуренням народних мас в Росії 1917р. до влади прийшли більшовики, які обіцяли кардинальні зміни та швидке розв’язання базових проблем земельної власності та соціальної справедливості. Здійснювані реформи отримали назву «воєнний комунізм» і передбачали:
Націоналізацію землі
Націоналізацію промисловості
Створення раднаргоспів
Запровадження продрозкладки
Запровадження загальної трудової повинності
Руйнування товарно-грошових відносин, повна їх заміна натуральними.
На початок 21 р. політика «воєнного комунізму» була придушена, бо в умовах мирного часу вона мала низьку економічну і суспільну активність.
Питання 2
На весні 21р. «воєнний комунізм» замінили НЕП. Основні складові:
Зміна продрозкладки продподатком
запровадження товарообмінних операцій на основі «твердого еквіваленту»
поступове запровадження товарон-грошових відносин
переведення підприємств на комерційних засадах
перехід до територіального управління
відновлення грошової форми оплати праці та запровадження тарифної системи
податкова реформа.
Основним наслідком НЕПу стало створення нової моделі , а саме змішаної економіки,яка функціонує переважно на ринкових засадах і регулюється державою.
Питання 3
В 2 пол. 20 р.р. політичне керівництво відмовляється від НЕПу та змішаної економіки на користь адміністративно-командної системи, яка мала сконцентрувати економічні ресурси в руках держави та стабілізувати управління соціально-економічного процесу.
Складові політики Сталіна:
націоналізація приватного сектора
колективізація с/г
індустріалізація господарства та промисловості з акцентом на розвиток сировинно-енергетичних галузей.
запровадження системи директивного планування
запровадження соціалістичного змагання і системи нематеріального заохочення у поєднанні із репресіями за порушення трудової дисципліни.
Питання 4
З приходом до влади Хрущова в 50 р.р. було здійснено першу спробу реформування існуючої системи:
реорганізація системи управління за територіальним принципом
реформування с/г
зниження с/г податку
підвищення закупівельних цін на зниження с/г продукцію
запровадження грошової форми оплати праці селян ти пенсій для них
реорганізація МТС
Грошова реформа
будівництво масового житла – хрущовок.
В сер 60р.р. в СРСР здійснено другу спробу реформувати економічну систему(реформи Косигіна):
поширення економічних методів та скорочення кількості обов’язкових директив планових завдань
ліквідація раднаргоспів та повернення до галузевого принципу управління економікою
перехід від валової і товарної продукції до показників «реалізована продукція», «собівартість», «прибуток», як більш об’єктивних показників ефективності роботи підприємства.
В сер. 80р.р. з приходом до влади Горбачова здійснено ще одну спробу реформування радянської влади. Політика отримала назву «перебудова» і передбачала:
поширення гласності в соціально-економічній сфері
поширення контролю за якістю продукції
підвищення трудової дисципліни
прийняття закону про державні підприємства:
відміна обов’язкових планових завдань щодо випуску продукції
надання права самостійного виходу на зовнішній ринок
надання свободи щодо підвищення ЗП і премій в межах фонду оплати праці.
реформування системи ціноутворення
лібералізація приватної підприємницької діяльності.
Питання 5
На початку радянської доби в економічній думці Росії та Укр.. переважала економічна теорія, що формувалася на засадах основних економічних шкіл заходу. ЇЇ представники сподівалися втілити свої наукові ідеї на реформаторських засадах розбудови нового суспільства.
М.І. Туган-Барановський – «Соціальна теорія розподілу», «Соціалізм, як позитивне вчення», «Соціальні основи кооперації»:
Розробив психологічну теорію цінності, яка узгоджує трудову теорію вартості із теорією граничної корисності
здійснив синтез найновіших знань з економічної теорії, економічної історії та історії економічної думки
створив перший україномовний підручник з політекономії
заснував сучасну інвестиційну теорію економічних циклів
заснував коньюктурну теорію грошей
розробив концепцію соціалізму, яка заперечує революційний насильницький перехід до соціалізму
кінцевим ідеалом вважав анархічний комунізм
Є.Є. Слуцький - «до теорії бюджету споживача»:
заснував маржиналістську математичну теорію споживання
Паралельно з Каретто і Еджвортом обґрунтував ординалістську теорія поведінки споживача
увів поняття компенсованої зміни ціни
вперше поставив питання про формування нової науки – праксеології(раціональна поведінка споживача в економічних умовах)
відкрив синусоподібну форму режиму хвиле утворення в економічному житті.
М.Д Кондратьєв - «Великі цикли економічної коньюктури», «довгі хвилі коньюктури»:
розрізняв 3 види економічної рівноваги, порушення яких породжує короткі, середні, та довгі хвилі економічної динаміки
розробив теорію великих циклів економічної коньюктури
спрогнозував велику депресію
заклав підвалини дослідження економіки через виробничі функції
Після 17 року більш впливовим напрямком думки Росії, а згодом і в Україні стало ліво-радикальне крило соціалреформізму, представники якого створювали вчення про соціалізм.
Лідером цієї течії В.І Ульянов-ленін – «Катастрофа, що загрожує та як з нею боротися», «Державна революція»:
на основі теорії імперіалізму обґрунтував власну теорію соціалістичної революції, яка иоже перемогти в окремо взятій країні
під соціалізмом розумів державну монополістичну структуру, яка спрямована на користь усього народу
розробив теорію основ націоналізації землі, банків та промисловості
розробляв питання щодо співвідношення між економікою та політикою:економіка-фундамент, а політика – концентрований її вираз
розробив основи вчення про соціалістичне директивне планування, про облік і контроль, про організацію праці і соціалістичне змагання.