Міністерство освіти і науки України
Національний технічний університет України
"Київський політехнічний інститут"
Факультет соціології і права
Реферат
На тему: Принципи раціоналізму та
утилітаризму у праці І.Бентама "Фрагменти про владу"

Зміст
Вступ………………………………………………………....3
Життя І. Бентама…………………………...……………….4
Вчення Ієремії Бентама………………………………….......5
Фрагменти про владу………………………………………..6
Висновок……………………………………………………..15
1. Вступ
Лібералізм як напрям європейської політичної та правової думки бере свій початок у творчості визначного англійського мислителя Джона Локка. Термін "лібералізм" з’являється на початку XIX ст. і походить від латинського "libertas", тобто "свобода". Основою цього напряму, засадничою вартістю лібералізму є свобода, яка, згідно з класичною дефініцією Декларації прав людини і громадянина, розуміється, як "право робити все, що не порушує свободи іншої людини; використання природжених прав кожною людиною не має інших меж, ніж ті, які забезпечують іншим членам суспільства змогу користуватися такими самими правами". У XIX ст. лібералізм стає однією з найвпливовіших політичних та інтелектуальних течій. Концептуальну основу лібералізму складають дві головні тези. Перша полягає у твердженні, що особиста свобода і приватна власність є найвищими соціальними цінностями. Друга - у твердженні, що реалізація цих цінностей не тільки забезпечує розквіт усього творчого потенціалу особи та її благополуччя, але й водночас веде до розвитку як суспільства в цілому, так і держави зокрема. Поряд з цими двома ідеями є низка інших елементів ліберальної ідеології, зокрема ідея прогресу, загального блага, правової держави, конституціоналізму, розподілу влад, представництва, самоврядування. Лібералізм першої половини XIX ст. виступив з розробкою ідей, які, з одного боку, продовжували традиції попередніх прогресивних мислителів у трактуванні політичних та громадянських свобод, представницької демократії та ін. (Монтеск'є, Лок та ін.), а з іншого - провели їхню переоцінку відповідно до змінених суспільно-політичних реалій. Наприклад, ідея влади народу та суспільного договору була замінена доктриною представництва. Сама по собі ідея представництва як гарантія особистої свободи була проголошена ще в XVII ст., а згодом знайшла своє закріплення в американській Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина, як природжені та невідчужувані права особи. Однак розвиток подій в кінці XVIII - на початку XIX ст., зокрема у Франції, показав, що воля більшості, проголошення певних прав ще не є гарантією від їхнього ігнорування та порушення. Тому лібералізм протиставляє державній владі, яка постійно посилювалася, цінність індивіда, його автономію, у тому числі від влади більшості. Поряд з ідеями індивідуальної свободи, недоторканності і благодійної ролі приватної власності, вільної економічної діяльності, незалежності від держави приватного життя індивідів чільне місце в лібералізмі має переконання про те, що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розрахунок на отримання від своїх дій якнайбільшої особистої вигоди. Найповнішою мірою це переконання знайшло обгрунтування у вченні англійського філософа і юриста Ієремії Бентама (1748—1832), яке дістало назву «утилітаризм» (від лат. utilitas — користь, вигода).
2. Життя І. Бентама
Ієремія Бентам народився в Лондоні 15 лютого 1748 року. Його дід та батько були присяжними повіреними. Саме від батька Бентам успадкував дух просвітницького раціоналізму, який контрастував у їхній родині з релігійною забобонністю матері. Життя Бентама припало на бурхливу добу великий соціальних, політичних та економічних змін. Індустріальна революція із зумовленими нею фундаментальними економічними та соціальними зрушеннями, зростання середнього класу, революції у Франції та Америці – усе це відбилося у Бентамових роздумах щодо існуючих політико-правових інституцій. 1760 року Бентам вступив до Квінз Коледжу в Оксфорді, де, зокрема відвідував лекції видатного британського правника, першого професора Англійського права в Оксфорді Вільяма Блекстоуна, чиї славетні "Коментарі до законів Англії" ще до початку ХХ століття складали фундамент правничої освіти в Англії та Сполучених Штатах. У майбутньому саме полеміка з Блекстоуном стане одним із вихідних пунктів філософсько-правового вчення Бентама. По закінченні освіти в Оксфорді 1764 році, Бентам студіював право Лінкольнз Інн в Лодноні.Попри здобуту кваліфікацію працівника-практика, він ніколи не практикував. Натомість він віддав майже все життя написанню праць, присвячених правовій реформі, однак, хоч як це дивно, майже не докладав зусиль, аби написані праці було видруковано.
Бентам провів життя в інтенсивних студіях, часто проводячи від восьми до дванадцяти годин біля столу. Хоча більшість його найвідоміших праць присвячено теоретичним проблемам права, Бентам був активним полемістом й інколи долучався до розробки проектів, що пропонували численні "практичні" ідеї щодо реформування соціальних інституцій. В його найважливішій теоретичній праці - "Вступ до принципів моралі та законодавства", в якій, за його словами, відображено "великий принцип щастя", сформульовано й розроблено моральну теорію, а також здійснено спробу побудови правової теорії на засадах принципів утилітаризму.
У 1781 році, завдяки дружбі з графом Шелбурном, бентам заприязнився з провідними правниками та політиками – представниками партії вігів. І хоча дехто з них захоплювався його ідеями вже тоді, значно ширшого визнання вони здобули з часом. Загалом, з практичним відстоюванням його ідей, Бентамові, який обстоював принципи утилітаризму й якнайменше хотів залишатися кабінетним вченим, не пощастило. Так, у 1788 році він приєднався до свого брата Самюеля в Росії, де почав із незвичною навіть для нього активністю просувати свої ідеї й розробив план нині вкритого ганьбою "Паноптикону" - в'язниці, де всі в'язні постійно перебували під наглядом прихованих охоронців – проект, яким він сподівався зацікавити Катерину ІІ, проте – марно. Після повернення до Англії і впродовж наступних двадцяти наступних років продовжує (та вкрай збиткове для себе) пропагувати ідею "Паноптикону". На щастя, спадок, отриманий 1796року, врятує його від фінансової катастрофи та забезпечить матеріальну стабільність. Наприкінці 1790-х років його теоретичні праці починають справляти помітніший вплив на перебіг правових реформ, хоча цей вплив був значно сильнішим на континенті (1792 року Бентам став почесним громадянином Французької республіки, а його праця "Теорія законодавства" була вперше видрукувана французькою його швейцарським послідовником Ет'єном Дюмоном 1802 році).
Стосовно міри впливу Бентама на британську політику досі точаться дискусії. Хоча він критикував політику як торі так і вігів, як і реформ 1832 (яким сприяв учень Бентама лорд Генрі Брогем), подальші реформи, (такі, як введення таємного голосування, яке обстоював приятель Бентама Джордж Грот) відобразили бентамівський вплив. Цей вплив дається взнаки й досі. Сучасна філософська та економічна англійська лексика багато в чому завдячує бентамовій налаштованості словотворення (чи радше слововпровадження). Серед його послідовників слід згадати Джеймса Міля та його сина - видатного теоретика утилітаризму – Джона Стюарта Міля (чиїми зусиллями було видано ранні твори Бентама) й, нарешті, класика аналітичної юриспруденції Джона Остіна.
По своїй смерті у Лондоні 6 червня 1832 року Бентам лишив десятки тисяч сторінок рукописів, а також великий спадок, який пішов на фінансування новоутвореного Університетського коледжу в Лондоні, створеного для осіб, недопущених до університетської освіти. Серед філософських традицій, які справили відчутний вплив на формування філософського світогляду Бентама, слід передусім відзначити французьке просвітництво (попри вельми суперечливий характер цього впливу – подекуди до повного відторгнення центральних ідей, як от ідеї невід'ємних природних прав особи) та британський емпіризм та політичну філософію.
3. Вчення Ієремії Бентама
В своїх працях Бентам зазначав, що основою та метою суспільного існування людини є особиста користь. Життя людей повинне бути побудоване в такий спосіб, щоб отримати якомога більше користі, задоволень і виключити страждання. Навіть більше — з особистої користі, блага кожного індивіда складаються суспільна користь і загальне благо. Бантам – засновник утилітаризму.
Утилітаризм – (від. лат. utilitas — користь, вигода) – принцип оцінки всіх явищ з точки зору їх корисності.
Назва "утилітаризм" (походить від лат. utylitas - користь) з’явилася у XIX ст. і, починаючи від Бентама, стала загальновживаною. Вона означає етичну доктрину, корені якої можна знайти вже в Лока. Згідно з нею діяльність людини є моральною тоді, коли вона керується правильно зрозумілими інтересами індивіда, які не суперечать інтересам загалу, а, навпаки, служать примноженню загального добра і щастя.
У своїх працях «Фрагменти про владу», та інших І. Бентам виходив з того, що сенс людської діяльності складають отримання задоволення та уникнення страждань, а найвагомішим критерієм оцінки будь-яких явищ є їхня корисність, тобто здатність бути засобом розв'язання якого-небудь завдання. Метою ж розвитку людства є максимізація загальної користі шляхом досягнення гармонії індивідуальних і суспільних інтересів. На відміну від більшості представників лібералізму в центрі уваги І. Бентама перебували не ідея індивідуальної свободи, а інтереси й безпека особи. Він вважав, що свобода межує із свавіллям. Індивід має не сподіватися на буцімто належні йому від природи права і свободи, а дбати про себе, про своє благополуччя. Лише він сам мусить визначати, в чому полягають його інтереси і користь.
Все моральне вчення Бентама підпорядковане тому, що в різні періоди творчості він називає "великим принципом щастя" або "принципом користі". The principle of utility – поняття, що і дає назву цілому напрямкові утилітаризму. Обстоюючи цей принцип, він не просто посилається на практичну користь певних речей або вчинків, а вказує на те, якою мірою ці речі або вчинки можуть сприяти загальному щастю. Отож, морально належним вважається те, що сприяє якнайбільшому щастю якнайбільшої кількості людей, тоді як щастя вимірюється наявністю насолоди або відсутністю страждання. Будь-які вчинки мають оцінюватися у відповідності з принципом користі, тобто, наскільки вони сприяють помноженню щастя. Відповідно, морально негідним є все, що зменшує кількість щастя.
3. Фрагменти про владу
Бентам описує основні попередження проти зловживання владою, куди вмістились 12 принципів. Розглянемо їх нижче.
1.Розділити владу на окремі гілки.
Кожний розподіл влади є тонкістю, яка набувається досвідом. Найприродніший план той, який віддає все в руки одного: прикази з однієї сторони, підкорення з іншої складають такий рід договору, умови якого легко виділити, коли той, хто управляє не має товариша.
Цей засіб тут лише вказується. Бентам говорить, щоб досліджувати на скільки частин потрібно розділити владу і які з видів поділів будуть кращими потрібно писати окремий трактат.
Завжди потрібно признавати вищу владу, яка не підпорядковується закону, а дає його.
2.Розділити гілки влади, кожну між різними учасниками. – Вигоди й незручності цієї політики.
В областях Росії до законоположень Катерини ІІ всі гілки влади – воєнна, фіскальна, судова – належали одним рукам. В цьому сенсі устрій був схожий до східного деспотизм: влада правителя майже не обмежувалась владою. За життя Бентама судова влада вже поділена на кілька гілок між кількома суддями, які виконували свої функції.
Отже, вигоди наступні:
зменшує небезпеку поспішності.
зменшує небезпеку недостачі знання справи.
зменшує небезпеку недостачі чесності.
Поділ влади також і має свої невигоди, тому що призводить до сварок.
Що ж стосується розпаду правління, це може бути злом тільки при двох припущеннях: - коли нове правління гірше попереднього; - коли перехід від одного до іншого супроводжується громадянськими війнами або лихами.
Найбільша небезпека багаточисельності членів чи в суді, чи в адміністративній владі в тому, що різними способами зменшується відповідальність. Багаточисленна адміністрацію розраховує на повагу зі сторони публіки, тому може дозволяти собі несправедливості, які б не дозволив одиночний адміністратор. При з'єднання людей одні можуть звалювати на інших ненависний характер певної волі. Тобто, її приймають всі, і не признає ніхто. А якщо в суспільстві постає проти них думка, то чим більше учасників союзу, тим сильніше вони укріплюються проти інших думок.
Єдинство особи буває можливим у всіх випадках, тобто всюди, не потрібно союзу волі кількох чоловік. Воно буває раціональним тому що особа покладає всю свою відповідальність лише на себе. Він ні з ким не розділяє честі своїх дій, і точно так само несе тяжкість свого програшу. Він бачить себе одним проти всіх, не маючи іншої опопри, крім чистоти свого способу дій, іншого захисту, крім поваги інших.
Але в деяких випадках можна з'єднати вигоди, які є в єдності багатьох, і вигоди в одноосібній владі, з відповідальність одного.
В підпорядкованих радах завжди є головна особа, на якій тримається головна довіра. Йому дають певних людей, які могли б йому давати поради, або бути свідками проти нього, якщо від відступиться від своїх справ. Потрібно тільки те, щоб вони мали однакові права,і навіть мали право вотувати, а також начальник повинен розповідати їм все, що має план зробити, а його помічники письмово написали чи вони за чи проти цих постанов.
3. Віддати владу призначення в інші руки, ніж владу призначення.
Ця ідея була запозичена з одного памфлету, виданого в Америці одним депутатом, якому було доручено переглянути форму правління, для штату Масачузетса.
Гордість зацікавлює людину не осуджувати власного вибору. Незалежно від будь якої прив'язаності начальник менше вислуховуватиме скарги проти кого-небудь з його власних підлеглих. Ця ідея пояснює деяке зловживання владою, що є звичним явищем в монархіях, коли другорядний начальник отримує велику владу, в якій не повинен віддавати звіт нікому, крім тієї людини, яка і надала йому цю владу.
В народних виборах роль кожного індивіда в назначенні суспільного чиновника така незначна, що цього роду ілюзія майже не існує.
В Англії вибір міністрів належить королю; але парламент може на ділі змінити їх, складаючи більшість проти них. Хоча, це тільки непряме застосування цього принципу.
4. Не допускати, щоб обласні правителі залишались на посаді довго в одних і тих же областях.
Цей принцип застосовується до значних областей в віддаленій місцевості, і особливо в тих місцеовстях, які віддалені від головної маси держави.
Володар, в руках якого велика влада, якщо йому дати достатньо часу, може задумати свою незалежність. Чим довше він залишається на місці, тим більше від може утвердиться, складаючи собі партію, або приєднатися до вже існуючої. Звідси пригноблення одних і пристрасть до інших. Навіть якби не було партій, ін був би винуватим в тисячі зловживань владою, на які б не захотіли або не посміли б поскаржитись володарю. Він створює собі певну репутацію, через яку його вважають єдиним, хто може роздавати милість; і ті, хто страждає, бояться постраждати ще більше, якби вони образили начальника, зміни якого не чекають уже багато років.
Це буде справедливо, особливо відносно злочинів, які шкодять більше державі, ніж індивідууму.
Але невигідність в швидких змінах в тому, що вони відривають людину від посади, коли вона набрала знання і досвід в справах. Нові люди здатні робити помилки по незнанню. Цій незручності може допомогти назначенням підлеглого і постійної ради, яка підтримує прийнятий хід роботи. Ви виграєте тим, що зменшуєте владу, що може обернуто проти вас, але ризикуєте рівнем знання. Але ці дві небезпеки не можна зрівнювати, коли те зло, що потрібно передбачити є повстання.
Що б не робити невдоволені індивідууми, цей порядок речей повинен бути постійним. Потрібно привчити всіх вважати ці зміни необхідними. Якби зміни відбувались лише в деяких випадках, то могли б призвести до того зла, яке повинно бути попереджене.
Бентам говорить, що небезпека повстань зі сторони обласних володарів існує лише в слабких та дурно побудованих державах. В Римській імперії, від Цезаря до Августа, правителі і полководці піднімають знамя незалежності. Не можна сказати, що було не взято до уваги той засіб, про який ми зараз говоримо, - зміни правителів були часті; але, чи не тому, що цього засобу не вміли застосовувати, чи за недостачі уважності та твердості, чи по іншим причинам, там ніколи не вміли попередити частого повторення повстань.
Автор також звертає увагу, що якщо якась держава і потребує в цій політиці, так це – Іспанія в своїх Американських володіннях, та Англія в Індійських.
В більш цивілізованих християнських державах немає нічого рідшого, ніж повстання обласного правителя. Приклад князя Гагаріна, який правив при Петрі І, є, здається, єдиним випадком який можна привести за останні два століття (за життя І.Бентама); при тому, що в імперії, яка ще не втратила тоді свого азіатського характеру. Перевороти, які відбувались в Європі мали джерело набагато більш могутніший і сильніших принцип поваги, ніж в думках суспільства, народних почуттях, в любові до свободи.
5. Обновлювати управління корпорації переміщенням.
Аргументи в бік того, щоб не залишати правителя на його посаді на довгий час ще з більшою силою застосовуються для ради чи упраляючої корпорації. Зробіть їх постійними, і тоді вони домовляться між собою відносно загального характеру їх міри, тобто можна вважати, що їх ціль буде служити на благо їхнім інтересам, та інтересам їхніх друзів. Якщо вони не згодні, але потім знайдуть спільну мову, то можна також вважати, що примирення відбудеться за рахунок народу. Але напаки, якщо ви устраните певне їх число, і, якщо є, зловживання, то маєте шанс виправити це через нововведених, які ще не мали часу зіпсуватися через вплив свої товаришів. Одну частину потрібно залишати завжди, для того, щоб не зіпсувати хід запланованої роботи. Ця частина повинна бути меншою чи більшою від частини нововведених? – задається питанням автор. Якщо вона більша, то є небезпека, що стара частина може втримати свою силу; якщо вона менша, потрібно боятися, що гарна система адміністрації не була зруйнована новими нововведеннями. Як би це не було, найпростіше право видалення не буде відповідати цілі, особливо якщо влада заміщення належить самій корпорації. Це право повинно бути завжди застосоване тільки в надзвичайних ситуаціях.
Ті, які будуть віддалені, будуть відлучені від нового зібрання на деякий час чи назавжди? Якщо вони будуть відлучені лише на певний час, то неодмінно станеться те, що вони будуть обрані знову, і що дух піде попереднім порядком. Якщо вони будуть відлучені назавжди, то суспільство буде без талантів і досвідченості своїх найбільш одарованих слуг. Взагалі, цей політичний засіб, здається є лише недостатньою заміною інших засобів, про які буде сказано далі, і особливо публічності всіх справ і всіх рахунків.
Цей порядок круговою зміни був прийнятий в Англії в великих торгових компаніях і кілька років назад, (за життя І.Бентама), був прийнятий в Індійській компанії.
Ця політична ціль не є єдиною, що мається на увазі в цій круговій зміні. В прийнятті її часто велись простою ціллю досягнути більш рівного розподілу привілегій, які належали відомству.
Великий політичний твір Гаррінгтона ("Oceana") крутиться майже лише на круговій зміні між членами управління. Розумна людина, яка не може бачити цілого об'єму науки, бере до уваги одну ідею, застосовує її до всього, і не бачить поза нею нічого. Так, в медицині, чим менше людина бачить об'єм цього мистецтва, тим більше вона вірить в життєвий еліксир, в універсальні ліки, в чарівний секрет. Класифікація корисна для того, щоб звертати послідовну увагу на всі засоби.
6. Дозволити таємні усведомления.
Кожен знає, що в Венеції допускались таємні доноси (таємна поліція). Навколо палацу св. Марка були поставлені в різних місцях ящики, вміст яких регулярно перевірялось державними інквізиторами. Стверджують, що по цим звинуваченням, відомих людей хватали, заключали у в'язницю, висилали, чи навіть передавали смертній карі без будь-яких доказів. Якщо це правда, то немає нічого кориснішого за першу частину цього твердження; але й немає нічого шкідливішого за другу його частину. Произвольній суд інквізиторів справедливо обезславив венеціанське правительство, яке в інших відношеннях було вероятно благоразумно, так як воно дуже довго трималось в стані спокою та процвітання.
Велике нещастя, коли хороше учреждение зв'язується з дурним; не всі очі мають змогу користуватися призмою, яка їх розділяє. Який був би вред отримувати таємні сведенья? Звичайно, по таємному повідомленню не варто чіпати індивідуума, але навіщо залишати себе вигоди, яка може статися? Офіційний чиновник судить про те, чи вартий предмет доносу його уваги. Якщо не вартий, він не дасть йому ніякого руху. В інакшому випадку, він наказує тому, хто доніс явитися особисто. Після дослідження фактів, якщо особа помиляється, його намір одобрюється, залишаючи ім'я в таємниці; якщо особа зробила зле і зрадливе обвинувачення, його ім'я і його брехня повинні бути повідомленні обвинуваченому. Але якщо донос основателен, то починається юридичне розслідування і той, хто доніс інформацію повинен явитися, щоб дати свої показання публічно.
Питається, по якому принципу може бути вигідно даний пункт? Саме по тому принципу, який заставляє збирати голоси в балатуванні. Потрібно, щоб в процесі захисник був повідомлений про свідків, які повинні дати показання проти нього; але де необхідність того, щоб він знав про це до початку процесу? В цьому останньому випадку, свідок, який може опасаться чого-небудь зі сторони обвинувачуваного, не захоче подвергать себе незручності для шансу принести суспільству сумнівну послугу. Таким чином, преступления бувають так часто безнаказанними, тому що люди не хочуть навлекать на себе особисту ворожнечу, не маючи впевненості в принесенні послуги суспвльству.
Бентам пише, що поставив цей засіб під рубрику злоупотреблений проти влади, тому що воно найбільш дійсне проти людей посадових, так як в цьому випадку влада предпологаемого правонарушителя представляє лишню тяжкість на терезах отрицательніх мотивів. В подібних випадках начальник, отримавши повідомлення, яке заставило його бути уважним, міг би пропустити перше правопорушення і відкрити винуватого у другому.
Рішення приймати таємні і навіть безіменні повідомлення не годилось би нікуди, якби воно не було публічно відоме; але як тільки воно б стало відомим, то страх цих повідомлень скоро зробили випадки порушень рідшими і зменшили б їх число. І на кого б випав страх? Звісно, на винуватих, і на тих, хто пропонує зробитися винуватим: тому що при публічному судочинстві невинний не може бути поза небезпекою; і злість клеветника біла бі опровергнута і наказана.
7. Введення жеребкування для прохань, які адресуються правителю.
Коли повідомлення будуть тільки доходити до міністра, вони будуть мати свою користь; але щою забезпечити цю користь, потрібно, щоб вони могли доходити до правителя.
Великий Фрідріх отримував листи прямо від найменшого зі свої підданих, і часто писав відповіді власноруч. Цей факт міг би здаватися неймовірним, якби він не був позитивно доведеним.
З цього прикладу н варто заключать, щоб таке саме було можливо у віх державах.
В Англії кожен має право представити просьбу королю; але участь цих просьб, які в той самий час передають придворному джентельмену, відома по фразі, яка увійшла в приказку: це – папильотки для фрейлинь. Можна собі уявити тому, що ці прохання не особливо часті, але вони не дуже й необхідні в країні, де підданий знаходиться під покровительством законов, які не залежать від правителя. У приватної особи є інші засоби отримати правосуддя, для правителя – інші шляхи сведений.
Существенная важливість підтримування постійно відкритими повідомлення між підданими і монархом є в абсолютних монархіях; це потрібно для того, щоб підданий був впевнений в захисті; це потрібно для того, щоб монарх був впевнений в своїй свободі.
Нехай називають народ черню, чи якось по-іншому, - правитель, який відмовляється вислухати останнього індивідуума цієї черні аж ніяк не збільшує цим своєї влади, а навпаки, позитивно зменшує її. З цієї хвилини він втрачає здатність направляти свої дії сам, і стає орудием в руках тих, хто називає себе його слугами. Він може вважати, що робить все, як сам захоче, що він вирішує сам; насправді, за нього вирішують вони; тому що визначити всі причини які може мати людина, щоб діяти, значить визначити всі його дії. Той, хто бачить або чує тільки те, що угодно його оточуючим, підпорядковується всім возбуждениям, які вони захотять йому дати.
Віддати необмежену довіру міністрам, отже віддати необмежену довіру тим, хто має найбільше інтересів зловживати ним і все більше можливостей робити це.
Що стосується самого міністра,сто чим він чесніший, тим меньше він буде потребувати в цій довірі: і можна стверджувати без парадокса, що чим більше він буде заслуговувати його, тим менше він буде бажати володіти ним.
Монарх, який не міг читати всіх цих прохань, не втрачаючи на це догоцінний час, може вживати різні засоби, щоб знищити свою залежність від тих, кому він їх довіряє, і щоб впевнитись, що від нього не приховують найважливіших. Він може взяти деякі відділи і представити їх собі неочікувано . Подробности такого устрою справи не так важливі і не так важкі, щоб потрібно було особливо їх роз'яснювати. Достатньо подати про нього місль.
8. Свобода друку
Вислухайте всі поради, вони вам послугують тільки на користь, і ви не ризикуєте від цього ніякої шкоди, - закликав Бентам у своїй праці. Ось що говорить простий здоровий глузд. Встановити свободу друку – означає допустити поради всіх людей. Щоправда, в багатьох випадках, суспільна думка вислуховується не перед тим, як вирішується певне питання, а після того, як воно вже вирішено. Але ця ідея завжди може мати свою користь, чи стосовно законодавчих мір, чи стосовно адміністративних мір, які можуть повторюватися. Найкраща порада, поданий приватним чином міністру, може загубитися; але хороша порада, якщо не послужить одному, послужить іншому; якщо не послужить сьогодні, може послужити пізніше; якщо вона запропонована не в повинній формі, - може отримати прикраси від іншої руки, з якими сподобається. Наставления є зерно, яке потрібно пробувати на найрізноманітніших почвах, і ростити з терпінням, тому що часто плоди його з'являються пізно.
Ця міра набагато предпочтительней петицій для доставлений повної свободи монарху. – Яка не була б проникливість монарха, він може обирати міністрів лише з пеної кількості кандидатів. Тому він маж право думати, що є люди більш посвячені, ніж вони; тому чим більше він розширює свої можливості знати і розуміти, тим більше він розширює свою владу і свободу дій.
Але в цих порадах може також бути дерзость и раздражительность: ніхто не хочу звертати уваги на себе критикою. Адже яким чином можна критикувати певну міру, не чіпаючи певною мірою розум або чесніть автора? Ось чому свобода друку доволі рідке явище! Але, незважаючи на це, свобода друку існує в Швеції, в Англії; вона може існувати всюди, навіть дещо у видозміненому вигляді, які попереджують зловживанням влади.
Якби по деяким обставинам, або звичаям, правитель не дозволяв би критикувати роботу адміністрації, то він повинен би дозволити критику законів.
Якщо свобода друку може мати певні незручності стосовно брошур, листків, які розповсюджуються як до неосвіченого, так і до освіченого населення, то це не є підґрунтям для відношення цих праць до серйозних творів, а отже і не мають безпосереднього впливу.
9. Обнародувати ідеї і факти, які служать основою законів та інших актів адміністрації.
Це – необхідний звено для ланцюга благородної і великодушної політики, а також необхідний додаток до свободи друку. Якщо правительство не оповіщає в важливих випадках про мотиви свого вчинку та прийняття законів чи акту, цим самим, воно показує, що мають на увазі лише свою силу і не рахується з думкою підданих.
Але захисники произвольной влади думає інакше. Вони не хочуть, щоб народ щоб знав, тому що люди не посвячені. Представники такої думки кажуть, що народ не здатен судити, адже живе в невежестве, тому що він живе в невежестве, щоб люди були не здатними судити. Що ж трапляється в таких ситуаціях? Виникає всезагальне незадоволення, яке поширюється і росте, часте основане на неправдивих обвинуваченнях, яким вірять, за недостачі обсуждения і критики. Міністр жалуется на несправедливість публіки, нерозуміючи, що не дав їй засобів бути справедливою. Тут є два виходи, як діяти в таких випадках, аби бути систематичним і последовательним: абсолютна прихованість, або повна відкритість дій. Тримати народ в повному незнанні або відкрити всі карти, поступать з ним як з дитиною чи з дорослим – ось два виходи з такої ситуації.
Перший з цих способів був прийнятий жерцями в Єгипті, брамінами в Індії; другий був установлений в Англії, а по закону, легально встановився лише в Північно-Американських Штатах. Більша частина європейських країн все ще колеблются між тим і іншим, не маючи мужества зупинитися лише на якому-небудь із двох, і постійно впадають у протиріччя із самим собою, то бажаючи мати посвячених і діяльнісних підданих, то боячись заохотити дух обговорення та критики. В більшості суспільствах було б небезпечно оприлюднити причини або мотиви, по яким приймаються певні міри. Але потрібно розрізняти випадки, коли потрібно посвячувати народ, аби не дати йому заблуждаться, але в законодавстві, цей принцип применим завжди. Можна прийняти загальне правило, щоб ніколи не робити закон без підґрунтя – чи показувати його позитивно, або мати на увазі його мовчки. Тобто завжди потрібно мати певну основу для закону – хорошу чи дурну, адже кожен вчинок має причиину.
Для царя це – засіб правити навіть після смерті. Якщо основи для його законів хороші, то це дає їм опору, яку вони вже не можуть втратити. Його наступники повинні будуть зберігати їх по почуттю честі. Таким чином, чим більше він буде складати щастя для свого народу, тим більше він забезпечить щастя для своїх нащадків.
10. Устранение произвола.
"Лотар видав закон, - говорить Монтеск'є, щоб обвинувачуваний не міг бути осудженим не будучи вислуханим, що доказує протиположний звичай у певному випадку, чи у варварського народу ".
Але, як стверджує Бентам, Монтеск'є не наважувався сказати все. Чи міг він писати ці слова не подумавши про поліцейську адміністрацію, як вона діяла за його часів? – повеление наказувати без всяких доказів, за факт проти якого немає жодного закону.
З величезною силою це зло володарювало в Франції та Венеції. Ці дві країни самі себе заплямили себе цією безглуздістю. Вони подвергли себе обвинувачуванням, інколи несправедливим, і реакції терору: тому що ці предосторожноності внушая жах і производять саму небезпеку. Скажуть: ведіть себе правильно, і держава не буде вашим ворогом. Допустимо, але як ми можемо цьому повірити?Мене ненавидить міністр, або лакей міністра, або лакей лакея міністра. Якщо цієї ненависті немає сьогдні, вона може бути завтра, або цій ненависті може подвергнется хтось інший, і мене можуть рпийняти за цього іншого: я залежу не від своєї поведінки, а від тієї думки, яку внушает моя поведінка людям сильнішим, ніж я.
11. Напрявляти дії влади правилами та формальностями.
Є й інша гілка політики, відносно підлеглих їм відомств , яка однаково применима і до абсолютних монархій і до змішаних привительств. Якщо монарх знаходить цікавість бути незалежним від своїх законів, він не має цікавості надавати таку ж незалженість своїм агентам.
Закони, які ограничивают подчиненних адміністраторів в користуванні їхньою владою, можуть бути розділені на два класи: перші, ті які обмежують причини, де можна використовувати їх владу, а другі – ті, які визначають формальності, з якими потрібно виконувати цю владу. В законі повинно бути перечислені всі ці причини та формальності: коли це зроблено піддані повинні бути повідомлені, що це і є ті причини, по яким можна легально порушити їх безпеку, їх свободу, їх власність, іх честь. – Таким чином, перший закон, яким повинен починатися великий кодекс, повинен бути загальний закон про свободу, закон, який стесняет владу, повірену виконавцям і обмежує дію цієї влади такими-то певними випадками, то таким-то особливим причинам.
Такий був зміст Великої Хартії, і такою була її діяльність. Закон, воображаемий, який произвел всю неопределенность, тому щолюди посилаючить безперестанно на звичай старих часів, шукали прикладів та авторитетів, в тих самих зловживаннях, які були намерені попередити.
12. Встановити право асоціацій, тобто зібрань громадян для вираження їх почуттів і бажань щодо суспільних мероприятий правительства.
Із всіх прав, які нація повинна зберігати за собою, встановлюючи владу, це право є найголовнішим, як основа всіх інших. Але на цьому зупинятися не варто, адже ароди, у яких воно є, занепокоєні тим, як його зберегти, а ті, у цого його немає, мають мало можливостей отримати його, адже що б могло воладу побудити дати це право народу?
На перший погляд, це право асоціації може здатися не сумісним з правительством, але справа не в цьому. Якщо один чи кілька членів асоціації совершили акт насилия, потрібно наказати це як би він був скоєний будь-якими іншими індивідуумами. Але якщо ви бачите, що ваших сил недостатньо, то це лише доказует, що зібрання зробило успіхи, яких не могло б зробити без бази справедлового підгрунтя , отже це не зовсім зло, або є зло необхідне. Якщо ви маєте досить велику публічну владу, і якщо зібрання стали настільки сильниим, що наганяють на вас страх, серед ваших правильних засобів влади, якщо на вашій стороні немає такої кількості людей, щоб мати можливість отримати вверх над цим, !!!!!!! то чи це не безпомилковий признак того, що спокійне й обдумане судження нації обернулось проти її правительства? І при цьому яке підгрунтя можна занйти, щоб продовжувати такий спосіб управління і не удовлетворять бажанням суспільства? Бентам не може знайти такого підґрунтя. Звичайно, нація складається з людей, і так само може обманюватися стосовно свох свправжніх інтересів, як і її глава, це безсумнівно, але якщо ми бачимо з однієї сторони велику націю, а з іншої правительство – чи не варто предположить, що всезагальне незадоволення исходит із справедливих основ?
Не складаючи причин для повстання, суспільства чи зібрання пердставляють одне зі могутніх засобів до попередження цього зла. Повстання – конвульсивні рухи слабкості, які знаходять силу в хвилину отчаяния. Заговори, які противні почуттям народу можуть вдатися лише по випадковості або насилля. Бентам впевнений, що люди, які мають повну свободу збиратися в общества і роблячи це під покровом закону, ніколи не повстануть, крім тих рідких випадків, коли повстання було необхідним: чи будуть заборонятися чи дозволятися общества, повстання ніколи не будуть раніше.
Общества, які відкрито збирались в Ірландії в 1780 році, не произвели ніякого вреда і навіть послужили до підтримання спокою і безпеки в країні, в той час як ця напівдика країна роздиралась всілякими можливими причинами громадянської війни.
Бентам вважає, що общества могли б бути дозволені і могли б бути одними з головних засобів правління навіть в абсолютних монархіях. Країни такого типу більше підвержені повстанням. Общества попередили б ці безпорядки.
Також, автор чудово розуміє, що не можна дозволити обществ працювати: їм причиняли дуже багато несправедливості і тому можна було б опасаться від їх невежества, або від їхнього раздражения. На островах Америки і в Мексиці не можна дозволити народу мати зброю і складати общества, але в Європі є країни, в яких можна було б возвісится до цієї сильної і благородної політики.
Він також знає ступінь невежества, яка зробила б суспільство небезпечними : це доказує те, що невежество є велике зло, а не те, що суспільство не є велике благо. Притому, що ця міра може служити провоядием проти дурних дій: по мірі того, як сусп збульшується, будучи основано з повною безпекою, його основи подвергаются обсуждению, публіка просвящаеться, правительство має всі засоби распространять всі знанняі розкривати заблуждения. Свобода та освідченість подати один одному руку. Свобода полегшує успіхи просвещения, і успіх просвещения подавляет неправильні увлечения свободи.
Він не розуміє, яким чином встановлення цього права може внушати правительству безпокойство. Немає правительства, яке б не опасалось народу, яке б не вважало потрібним брати в рахунок його бажання, вважатися з мнениями.
Також він додав, що навіть в тих країнах, де це право існує, можуть бути певні обсавини, коли корисно буде не зупинити, а підкорити пенвим правилам. Наприклад, під час війни англія дозволяла збиратися обществам лише для політичної мети, перед цим оголосивши її. І з дозволення влади, яка мала право закривати ці зібрання, і ці обмеження були в той час, коли коли громадяни призивались складати ополчення для захисту держави і коли правительство виказувало найблагороднішу довіру до общественному духу нації.
Коли війна закінчилась, все було як колись. Можна сказати, що обмежуючий закон все ще існує. Справа в тому, що народ, який впевнений в своїх правах, користується ними мирно і спокійно. Якщо він зловживає ними, отже сумнівається в них. Его увлечения суть следствия його побоювань.
Висновок
На його думку, держави створювалися насильством і утверджувалися звичкою. І. Бентам визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Критерієм оцінки цього права є користь, а його метою — найбільше щастя найбільшої кількості людей.
Утилітаризм після Бентама матиме багату історію, якщо, звісно, доречно вживати слово "історія", коли йдеться про ідейну течію, яка й нині посідає належне місце на інтелектуальній арені.
   На думку Бентама, людина — істота егоїстична, що такою вона є за своєю природою, і іншою бути не може. Кожна людина сама собі найближча й найдорожча істота. Виходячи з цього, вирішити проблему "загального блага" можна лише тоді, коли людина в питаннях моралі буде не сліпим рабом пристрастей, а істотою, яка порівнює та зіставляє свої вчинки з діями інших людей. Бентам вважає, що більшість людей на це не здатні, а тому потрібен зовнішній вплив законодавця — людини, яка бачить зв'язок індивідуального та суспільного блага. Законодавець способом заохочень чи покарань повинен штучно створити гармонію загального і приватного блага в тих випадках, коли ця гармонія не може виникнути природно. Тобто законодавець завжди має дивитися на людину як на істоту вузькоегоїстичну. Отже, мислитель визнавав користь головною метою мораліста й законодавця, а завданням держави — забезпечення користі індивіда. 
  Бентам висловив і цікаві ідеї про покарання. Усе це вчення в найзагальніших рисах містило ряд логічних висновків, на основі яких Бентам стверджував, що покарання є зло, необхідне для попередження більшого зла — злочину. Філософ прагнув віднайти правила про розмірність покарань і злочинів.  Він підкреслював, що основою для вирішення всіх можливих конфліктів у суспільстві повинен служити тільки закон, а не суб'єктивні погляди чи настрої суддів, позаяк мета законів — якомога більше щастя для більшості членів суспільства.
Бентам обґрунтовував кожну свою думку у кожному з 12 принципів проти зловживання владою, які насправді на практиці є раціональними. Вони направлені на покращення влади задля суспільної користі і блага народу.
Отже, філософсько-правові погляди Бентама суттєво вплинули на політичну думку і розвиток права в XIX ст. Особливо відчутним цей вплив виявився, крім Англії, в її колоніях, а також у тих країнах (Росія, Португалія, Греція, Іспанія, Латинська Америка), де не відбулися радикальні буржуазні революції, а тому особливої актуальності набула боротьба проти залишків феодального права.