ВСТУП
Сутність мотивації та її теорії
2. Теорія мотивації А. Маслоу
3. Теорія мотивації – підґрунтя для розв’язання проблем розвитку особистості у концепції А.Маслоу
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВИСНОВКИ
СУТНІСТЬ МОТИВАЦІЇ ТА ЇЇ ТЕОРІЇ
Мотивація праці, керівництво і взаємодія з людьми - вирішальний фактор успіхів в управлінні підприємством та результативності роботи, і в цьому розумінні вона становить основу трудового потенціалу працівника, тобто всієї сукупності властивостей, що впливають на виробничу діяльність.
Уся діяльність людини обумовлена реально існуючими потребами. Мотивована діяльність - це вільна, обумовлена внутрішніми спонуканнями діяльність людини, спрямована на досягнення своїх цілей, реалізацію своїх інтересів. У мотивованій діяльності працівник сам визначає міру своїх дій залежно від внутрішніх спонукань та умов зовнішнього середовища.
У структуру мотиву праці входять:
1. потреба, яку хоче задовольнити працівник;
2. благо, здатне задовольнити цю потребу;
3. трудова дія, необхідна для одержання блага;
4. ціна - витрати матеріального і морального характеру, пов'язані зі здійсненням трудової дії.
Сила мотиву праці визначається ступенем актуальності тієї чи іншої потреби для працівника. Особливістю мотивів праці є їхня спрямованість "на себе" і "на інших".
Ринкова економіка через механізм конкуренції гармонізує мотиви "на себе" і "на інших". Планова економіка в умовах командно-адміністративної системи призводить до неузгодженості цих мотивів, тому що в ній працівник віддає суспільству суттєво більше, ніж одержує за свою працю. Реакцією на це є зниження якості праці, погіршення споживчих властивостей виробленої продукції.
Можна виділити кілька груп мотивів праці, які утворюють у сукупності єдину систему. Це мотиви змістовності праці, її суспільної корисності, статусні мотиви, пов'язані із суспільним визнанням плідності трудової діяльності, мотиви одержання матеріальних благ, а також мотиви, орієнтовані на визначену інтенсивність роботи.
З вищенаведеного випливає, що стимулами, що спонукають до трудової активності, можуть бути будь-які блага, котрі задовольняють значимі потреби людини, якщо їхнє одержання припускає трудову діяльність. Іншими словами, благо стає стимулом праці, якщо воно формує мотив праці.
Стимулювання праці припускає створення умов, при яких активна трудова діяльність, що дає певні результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значимих і соціально обумовлених потреб працівника, формування в нього мотивів праці.
Практичні вимоги до роботи обумовлюють конкретну мотивацію, що, на відміну від ціннісної свідомості, котра визначає зміст і перспективні цілі трудової діяльності, визначає в основному вибір шляхів і способів їхньої реалізації.
Теорії мотивації
Проблеми мотивації персоналу і гуманізації праці вже довгий час знаходяться в центрі уваги західних соціологів.
Хоча сьогодні загальновизнано, що основні допущення, закладені в первісних концепціях мотивації, неправильні, зрозуміти їх усе-таки важливо. Оскільки ці прийоми "працювали" і застосовувалися багато сотень років, на відміну від кількох десятиліть існування сучасних теорій, первісні концепції мотивації глибоко викорінилися в нашій культурі.
За тисячі років до того, як слово "мотивація" ввійшло в лексикон керівників, було добре відомо, що можна умисно впливати на людей для успішного виконання завдань організації. Найпершим із застосовуваних прийомів був метод батога і пряника. Приймалося як належне, що люди будуть вдячні за все, що дозволило б їм і їхнім родинам вижити.
Це було звичайним явищем у країнах Заходу наприкінці XIX ст. Протягом майже всього періоду промислової революції економічні і соціальні умови життя в сільських місцевостях Англії були настільки тяжкі, що фермери наводнювали міста і буквально випрошували як милостиню можливість працювати по 14 годин на добу за плату, якої ледь вистачало, аби вижити.
Коли, приблизно в 1910 p., виникла "школа наукового управління" , життя трудящих істотно не поліпшилося, незважаючи на досягнення технології. Однак Тейлор і його сучасники вже усвідомили всю безглуздість заробітків на грані голоду. І вони зробили мотивацію за типом батога і пряника більш ефективною, коли об'єктивно визначили поняття "достатнього денного виробітку" і запропонували оплачувати працю тих, хто виготовляв більше продукції, пропорційно їхньому внеску. Збільшення продуктивності праці, що стало результатом використання цього методу мотивації, у поєднанні з більш ефективним застосуванням спеціалізації і стандартизації, було вражаючим. Успіх мотивації за типом батога і пряника був такий великий, що приємні відчуття від нього і досі зберігаються у керівників.
Поступово, в основному завдяки ефективності, з якою організації застосовували досягнення технологи і спеціалізацію, життя звичайних середніх людей стало зрештою поліпшуватися. І чим більше воно поліпшувалося, тим краще керівники починали розуміти, що простий "пряник" не завжди змушує людину працювати старанніше. Цей факт змусив фахівців у галузі управління шукати нові розв'язання проблеми мотивації в психологічному аспекті.
Психологічні теорії мотивації праці виникли в 1940-х роках і розвиваються в даний час. Систематичне вивчення мотивації з психологічної точки зору не дозволяє визначити точно, що ж спонукає людину до праці. Однак дослідження поведінки людини в праці дає деякі загальні пояснення мотивації працівника на робочому місці.
Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.
Змістовні теорії ґрунтуються на ідентифікації тих внутрішніх спонукань (які називають потребами), що змушують людей діяти так, а не інакше.
Більш сучасні процесуальні теорії мотивації ґрунтуються в першу чергу на тому, як поводяться люди з урахуванням їх сприйняття і пізнання.
При закладенні основ сучасних концепцій мотивації найбільше значення мали роботи: Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Макклелланда.
Теорії мотивації поділяються на дві категорії: змістовні і процесуальні.
Змістовні теорії мотивації основані на ідентифікації тих внутрішніх потреб, які заставляють людину діяти так, а не по-іншому. Це теорія ієрархії потреб А.Маслоу, двофакторна теорія мотивації Ф.Герцберга.
Процесуальні теорії мотивації основані у першу чергу на тому, як ведуть себе люди з урахуванням їх виховання і знання. Це теорія очікувань, теорія справедливості і модель мотивації Портера-Лоулера.
2. Теорія мотивації А. Маслоу
Ієрархія потреб за А. Маслоу – концепція мотивації, автор якої американський вчений Абрахам Гарольд Маслоу (Abraham Maslow) (1908–1970) . Маслоу класифікував потреби індивіда з урахуванням їхньої пріоритетності, наголошуючи, що потреби вищого рівня можуть обумовлювати поведінку тільки тією мірою, якою вже задоволено потреби нижчого рівня.
А. Маслоу висунув гіпотезу, що потреби кожної людини можуть бути об'єднаними в п'ять груп:
1. Фізіологічні потреби – голод, жадоба, сон, інші базові потреби людини.
2. Потреба безпеки – намагання досягти рівня безпеки та захисту від фізичних і емоційних травм.
3. Потреби в любові (афіліації) – повага ровесників, друзів, намагання бути частиною групи, бути коханим. У межах роботи – добрі стосунки з колегами, участь у командній роботі та позитивні взаємозв'язки з керівництвом.
4. Потреби в самоповазі – самоповага, автономія, досягнення успіху, статус, визнання, повага.
5. Потреби в самоактуалізації – потяг до творчого особистого зростання і розвитку, реалізації власних потенційних можливостей.
П'ять груп потреб є універсальними та властиві всім людям. Вони утворюють ієрархічну структуру, яку можна представити у вигляді піраміди.
Поведінка людини зазвичай обумовлюється його найсильнішою на певний момент потребою. Коли відбувається задоволення потреб нижчого рівня, починає домінувати група потреб вищого рівня. Таким чином, потреба, що вже задоволена, перестає визначати поведінку, не діє як чинник мотивації, поведінка обумовлюється потребами наступного рівня.
Необхідно зазначити, що, незважаючи на широке визнання і поширеність, концепція Маслоу не набула експериментального підтвердження. Проте експерименти довели, що ієрархія потреб індивіда динамічна в часі. Часто, навіть за умов незначного задоволення однієї потреби, відбувається актуалізація наступної.
Основним внеском теорії Маслоу є усвідомлення, що поведінка людини в будь-який момент часу визначається сукупністю (набором) потреб, які домінують у певний момент часу. Ці потреби можуть бути сумісними, і їхнє задоволення може відбуватися водночас. В іншому разі, коли потреби несумісні, задовольняється одна потреба, а інша ігнорується. Жодна організація не може сподіватися на підвищення мотивації своїх працівників, на їхнє задоволення працею і відповідно на їхню активність і ефективність, якщо керівництво не звертає уваги, які потреби на цей момент є актуальними і для робочих груп, і для окремих працівників. Програми мотивації працівників мають бути достатньо гнучкими, щоб враховувати індивідуальні відмінності та динаміку змін пріоритетів у сукупності потреб.
3. Теорія мотивації – підґрунтя для розв’язання проблем розвитку особистості у концепції А.Маслоу
Проблеми особистості та психічного здоров’я стали ключовими у творчості видатного сучасного психолога та філософа А.Маслоу. Його заслугою є те, що він сформулював та розробив теорію мотивації, показавши тим самим, яким чином усвідомлювані та неусвідомлювані мотиви впливають на формування та розвиток особистості. Засадничими для теорії А.Маслоу є дані експериментальної психології та психоаналізу. У процесі філософського осмислення природи людини А.Маслоу вивів зовсім інакшу теорію людини, сформулював нову філософію особистості, відмінну від класичного фройдизму. Людину А.Маслоу розглядав зі знаком “плюс”, що суперечило головним положенням З.Фройда, який розглядав людину вихідним чином як істоту люту та агресивну, тобто зі знаком “мінус”. Тим самим А.Маслоу сформулював підстави нового “гуманістичного” бачення світу, за допомогою якого осмислюють багато сфер людського знання: економіку, соціологію, біологію та інші професійні сфери – юриспруденцію, політику, медицину, освіту, релігію тощо.
Теорія мотивації А.Маслоу являє собою спробу інтегрувати в рамках єдиної теоретичної структури положення, які були засадничими для теорій З.Фройда, А.Адлера, К.Юнга, Е.Фромма, К.Хорні та Б.Гольдштейна. Завдання, яке поставив перед собою А.Маслоу, – визначення шляхів подальшого розвитку або самоактуалізації здорової особистості. Проте його так само турбувало питання про те, які депривації, пережиті у минулому, призводять до неврозу. Які психологічні методи можуть зцілити невроз? Якою є профілактика неврозу, що може запобігти його появі?
Ці питання були особливо актуальними для А.Маслоу, оскільки він вважав, що брак психічного здоров’я – це не тільки препогане самопочуття, а й різновид сліпоти, когнітивної патології поряд з моральною та емоційною неповноцінністю. Такий стан ушкоджує людину, завдає збитків її можливостям, знижуючи її можливість діяти та досягати успіху.
У зв’язку з цим А.Маслоу розробляє теорію мотивації. Засадничим для теорії мотивації А.Маслоу є холістичний підхід, який передбачає, що мотивованою є радше особистість як ціле, ніж окрема її частина, тобто особистість являє собою інтегроване організоване ціле.
Загальноприйнятим було положення про те, що всі потяги функціонують за зразком фізіологічних потягів. А.Маслоу спростовує це положення, вказуючи на те, що більшість потягів не можна ізолювати, не можна визначити їхню соматичну локалізацію, а також неможливо визначити, чи є цей процес єдиним в організмі на певну мить. Очевидно, що типове бажання більшою мірою є потребою особистості загалом. Позірність простоти виникає під час розгляду окремих випадків, різновидів діяльності, які здійснюються у рамках цілісного організму. Очевидно, що важливий різновид діяльності динамічно взаємопов’язаний з усім, що має значення для особистості.
Якщо здійснити глибокий аналіз пересічних бажань, які виникають у нас у повсякденному житті, ми виявимо, що вони мають одну важливу особливість – вони являють собою радше засоби досягнення цілей, ніж самі цілі. Зазвичай, коли свідоме бажання піддають аналізу, з’ясовується, що можна зазирнути далі й побачити більш фундаментальні цілі особистості. Відмітна риса такого глибокого аналізу полягає в тому, що він приводить, урешті-решт, до певних цілей та потреб, за якими все інше не існує, тобто до задоволення певних потреб, які й являють собою кінцеву мету. Таким чином, А.Маслоу визначає предмет вивчення мотивації як вивчення первинних цілей або бажань чи потреб людини.
Особливу увагу А.Маслоу приділяє несвідомій мотивації, оскільки первинні цілі людини не одразу можна виявити у свідомості. Психоаналіз показує, що взаємозв’язок між свідомим бажанням та засадничою для нього первинною підсвідомою метою не завжди має бути безпосереднім. Цей взаємозв’язок може бути й негативним. Тому теорія мотивації має бути опосередкована теорією несвідомого, підкреслює А.Маслоу.
Він указує на те, що є достатньо доказів, які свідчать про те, що фундаментальні або первинні бажання всіх людей розрізняються не так виразно, як їхні свідомі повсякденні бажання. У певному розумінні майже будь-який стан організму являє собою й мотиваційний стан. Сучасні концепції продовжують виходити з припущення, що мотиваційний стан є особливим. Свідомісна ж теорія мотивації, навпаки, має передбачати, що мотивація є неперервною, вона не припиняється, вона є складною та нестабільною і є практично універсальною характеристикою будь-якого стану організму. Якщо, наприклад, людина почуває себе відторгненою, то з погляду статичної психології це досить стійкий стан. Якщо ж розглядати цей стан з погляду динамічної психології, то очевидно, що таке почуття справляє вплив на весь організм – як у соматичному, так і в психічному аспекті. Іншими словами, відчуття відторгнутості є мотиваційним станом.
Досліджуючи механізм мотивації, А.Маслоу вказує на те, що засадничими для мотивації є потреби, які виникають постійно і які вимагають свого задоволення. Причому щойно задовольняють одну потребу, як на її місце приходить інша. Відмітною рисою людини є те, що вона неперервно чогось бажає. Тому мотивацію не можна розглядати ізольовано, а тільки у взаємозв’язку із загальним станом кожної окремої ситуації.
Теорія мотивації А.Маслоу має величезну цінність для розгляду структури особистості, аналізу її потенційних, креативних можливостей та характеристик. Фактично А.Маслоу, як і З.Фройд, визнає пріоритет фізіологічних потреб у людини. Проте підхід А.Маслоу принципово відрізняється від класичного фройдизму, оскільки задоволення базових потреб він розглядає як підгрунтя для задоволення вищих людських потреб – в любові, повазі та самоактуалізації.
А.Маслоу формулює теорію задоволення базових потреб, яку потрібно розглядати тільки за умови інтеграції з: 1) теорією фрустрації; 2) теорією навчання; 3) теорією неврозів; 4) теорією психологічного здоров’я; 5) теорією цінностей; 6) теорією дисципліни, волі та відповідальності.
Фундаментальним правилом задоволення потреб є виникнення нових потреб. Така зміна старих позитивних подразників на нові передбачає низку наслідків. Передусім відбуваються зміни у царині інтересів. Це означає, що відбувається зміна цінностей. А.Маслоу вказує на три головних моменти: 1) завищена оцінка позитивних подразників, відповідних найсильнішим з незадоволених потреб; 2) недооцінка позитивних подразників, відповідних менш сильним з незадоволених потреб; 3) недооцінка й навіть девальвація позитивних подразників, відповідних уже задоволеним потребам. Це величезне зрушення у ціннісній орієнтації особистості, яке спричиняє зміни у філософії майбутнього, уявлення про утопію та про стан задоволення неусвідомлених бажань.
Разом зі зміною системи цінностей відбуваються і зміни у когнітивних здатностях. Навчання, сприйняття, увага, запам’ятовування, мислення – все це змінюється у зв’язку з новими інтересами та цінностями організму. Таким чином, будь-яке належне задоволення потреби веде до вдосконалення, посилення та здорового розвитку особистості. Можна говорити також про те, що задоволення потреб тісно пов’язане з розвитком багатьох рис характеру. Якщо визнавати фрустрацію базових потреб як одну з детермінант ворожості, то так само легко визнати протилежність фрустрації як апріорну детермінанту протилежності ворожості.
Наприклад, значення задоволення потреби в любові у дитинстві досліджене також у працях К.Леві-Строса. З цих праць випливає, що безліч характерних рис дорослої людини є позитивними наслідками задоволення любові у дитинстві. Наприклад, мати, яка належним чином любить свою дитину, знижує в ній інтенсивність майбутньої потреби в любові, готує її до того, що вона не буде відчайдушно чіплятися за матір. К.Леві-Строс відзначає, що немає кращого способу шукати любові та пристрасно жадати її, ніж частково позбавити дитину цієї любові. Звідси А.Маслоу виводить головні принципи виховання, необхідні для формування повноцінної, здорової особистості, – це любов, тепло, дружба, повага та добре поводження з дитиною.
Останнім часом у теорії виховання стало очевидним, що життя задля задоволення матеріальних потреб не може бути метою. Проте, з іншого боку, ми стикаємося також і з новою можливістю патології в результаті психологічного добробуту, тобто з негативними наслідками того, що людину до нестями любили і піклувалися про неї, вклонялися їй, захоплювалися нею, виконували всі її нацюхвилинні забаганки. Таким чином, стає очевидним, що у вихованні мають бути присутніми такі форми опанування зовнішнього світу, як досвід, наполегливість, фрустрації, дисципліна та певні обмеження. Багато гуманістів та психологів-екзистенціалістів переконані, що задоволення всіх базових потреб не розв’язує автоматично проблем самоідентифікації, знаходження системи цінностей, життєвого покликання, сенсу життя. Не слід забувати також про те, що людина майже ніколи не буває до кінця задоволена, а також про те, що люди схильні звикати до наявних благ, вважати їх чимось само по собі зрозумілим і переставати цінувати їх.
Аналіз теорії базових потреб вимагає також перегляду теорії інстинктів. Люди, підкреслює А.Маслоу, уявляються значно автономнішими та саморегульованішими, ніж це дозволяє їм психологічна теорія нашого часу. До цього можна додати, що різні розробки показали теоретичну схильність до самоактуалізації організму, яка відрізняється однаковим чином як від прагнення до консервації, підтримання рівноваги, так і від схильності організму реагувати на імпульси із зовнішнього світу. На користь перегляду теорії інстинктів говорить також досвід психоаналітиків та психотерапевтів, оскільки фрустрація одних потреб веде до патології, фрустрація ж потреб іншого роду не має такого результату. Ці потреби вперті й непокірливі. Вони не поступаються ніяким умовлянням, підкупам та альтернативам, їм не потрібно ніщо, крім відповідного та належного задоволення. Теорія інстинкту, сформульована З.Фройдом, визнала той факт, що людина має внутрішню рушійну силу, що приймати рішення про свою поведінку їй допомагає її власна природа; що сама природа людини визначає для неї структуру цілей, прагнень та цінностей; що дуже часто люди воліють саме того, чого потребують, щоб запобігти захворюванню; що загалом організм сам виявляє певну біологічну ефективність та мудрість, яка вимагає свого пояснення.
А.Маслоу вказує на існування порядку, який визначає рівень потреб від вищих до нижчих. Так, вища потреба є пізнішим утворенням з філогенетичного та еволюційного погляду, і чим вищий рівень потреби, тим більш вона характерна саме для людини. Вищі потреби є пізнішими утвореннями і з онтогенетичного погляду, оскільки будь-яка людина від народження відчуває передусім фізіологічні потреби і тільки потім решту інших. Чим потреба вища, тим менш нагальна вона для виживання, тим на більший термін може відкладатися її задоволення. Депривація вищих потреб не призводить до таких згубних наслідків, як депривація нижчих потреб. Проте існування на рівні вищих потреб передбачає вищу біологічну продуктивність, більшу тривалість життя, зниження захворюваності, поліпшення сну, апетиту. Задоволення вищих потреб має значення як для збереження життя, так і для розвитку особистості. Вищі потреби суб’єктивно є менш нагальними, оскільки вони менш відчутні і менш очевидні. Тому задоволення вищих потреб приводить до більш бажаних суб’єктивних наслідків, тобто до повнішого щастя, безтурботності та багатства внутрішнього життя. Задоволення вищих потреб зорієнтоване на здоров’я і перешкоджає виникненню психопатології. Проте вища потреба вимагає більшої кількості обов’язкових передумов: життя на рівні вищих потреб стає складнішим. Для появи вищих потреб потрібні й більш сприятливі зовнішні умови. Як правило, при задоволенні вищих та нижчих потреб великого значення надають задоволенню вищої потреби. Такі люди для задоволення вищої потреби ладні пожертвувати більшим і тому легше переносять депривацію нижчих потреб.
Чим вищий рівень потреб, тим ширше коло ідентифікації любові, тим більше людей увіходять до цього кола і тим вищим є середній рівень ідентифікації любові. Ідентифікацію любові можна визначити як злиття індивідуальних ієрархій потреб, побудованих на грунті їхнього домінування у двох або більше людей. Люблячі люди розглядають потреби один одного як свої власні. Потреба ближнього стає власною потребою. У зв’язку з цим задоволення вищих потреб і прагнення до нього мають сприятливі громадянські наслідки, оскільки чим вища потреба, тим менш егоїстичний характер. І тому задоволення вищих потреб є ближчим до самоактуалізації, ніж задоволення нижчих. Задоволення вищих потреб і прагнення до нього ведуть до більш вираженого, сталого та справжнього індивідуалізму. Ті люди, які живуть на рівні самоактуалізації, одночасно відчувають любов до всього людства і досягають вищого рівня унікальної своєрідності. Це підтверджує висновок Е.Фромма про те, що любов до себе має синергетичний, а не антагоністичний характер стосовно любові до інших. Тому нижчі потреби мають більш локалізований та обмежений характер, ніж вищі. Можна, наприклад, з’їсти обмежену кількість їжі, натомість любов, повага, задоволення когнітивних прагнень практично не передбачають насичення.
Визнання вищих потреб подібними до інстинктів дає змогу зробити низку висновків, які з принципово нових позицій розглядають саму особистість, її розвиток, соціальну адаптацію та соціалізацію. Ці висновки докорінним чином відрізняються від поглядів, які висловив З.Фройд, особливо це стосується питань виховання, дитячих страхів і неврозів, а також питань впливу культури на людину, взаємозв’язку когнітивної діяльності людини та її психічного здоров’я.