Мазепа до гетьманства
Походження І. Мазепи та його рід
Рід Мазепи стрічаємо ще у 1544 році, коли українському Гетьман шляхтичеві Миколі Мазепі-Колединському король Сигізмунд І дав був село Мазепинці на р. Кам’янці, в теперішній Київській губернії, за те, що він одбуватиме кінно-військову службу при Брацлавському старості (тоді, звичайно, давалися землі за службу у війську). Року 1578-го за сином Миколи — Михайлом стверджені ці землі. Михайло Мазепа мав двох синів: Федора, котрий був отаманом у козацькому війську і ходив походами на Поляків з Косинським, Лободою і Наливайком; з ними він попався до рук Поляків, з ними його й скарано на смерть у Варшаві,—і другого, Миколу; син цього Миколи, Степан, мав, як тоді водилося, ще й друге ім’я—Адам. Так само Хмельницький мав два ім'я: Богдан і Зіновій; князь Константин Острожський мав ще друге ім’я—Василь. Цей Адам—Степан Мазепа був чоловік освічений, але дуже палкий; він за часів Виговського належав до партії, котра хотіла, щоб їх рідний край був самостійною державою, жінка його, Марина, з роду Мокіевських, пішла після, у черниці і зробилася ігуменею Фроло-Вознесенського манастяря" у Києві. Як звичайно, ім’я їй у червицях перемінили, і вона підписувались так: „Марія Магдалина Мазепина, Ігуменья монастиря Дівочо-Вознесенського Київо-Печерського Глуховського". Вона була добре освічена людина, мала чималий вплив на сина свого Івана, як він був Гетьманом, і вмерла у 1707 році. У Степана і Марії був один син Іван і одна дочка, що вийшла за Войнаровського; вона покинула Войнаровського через те, що він силував її перейти на католицтво, і пішла у монастир.
Якого саме року родився Іван, напевне не знаємо; по одних джерелах, це було у 1629 році, по других—далеко пізніш: у 1644, але, здається, ближче буде до правди перше.
Кар’єра Івана Мазепи
До 1649-го року Іван Мазепа вчився у Київській Братській школі; після того батько вирядив його до двору короля Яна Казімира, де він був покойовим.
З 1654 по 1657 рік Король вислав його, разом ще з двома молодими шляхтичами, за границю, щоб ще далі учився. У 1659 році Король посилає вже його послом до Гетьмана Виговського. а на другий рік—до Юрка Хмельниченка. Це показує, що Мазепа вже тоді визначався розумом, бо інакше Король не доручав би був йому таку важну справу.
У 1662 році він мав якусь сварку з шляхтичем Паском. Король помирив їх, але, здається, з того часу життя у Варшаві стало йому нелюбе і важке. На другий рік Король послав Мазепу до Гетьмана Тетері, щоб доручити йому гетьманські клейноди. У 1663 році, коли король Ян Казімир пішов був походом на Україну, Мазепа був при ньому. Але коли польське військо стояло під Білою Церквою, він одержав звістку, що батько його дуже заслаб. Мазепа подякував Королеві за ласку, покинув польський табір і поїхав до батька у Мазепинці. Батько його скоро помер, а Мазепа, поховавши його, зостався жити у своїй батьківщині.
У 1674 році, пробувши 5 літ коло Дорошенка, Мазепа побачив і впевнився, що з замірів Гетьмана нічого не вийде. Він заздалегідь, як і ще дехто з інших прихильників Дорошенка надумав одстати од його, але не знав ще, куди пристати, коли несподіваний случай допоміг йому в тому. Мазепа, надумавши покинути Дорошенка, став проситись в його, щоб він пустив його навідатись у Корсунь до жінки. Гетьман догадався, що він хоче покинути його, і не пустив його. але послав замість того у Крим клопотати про те, щоб Татари скоріше висилали йому підмогу. В дорозі Кошовий Сірко із Запорожцями перехопив Мазепу і, на прохання Гетьмана Самойловича, одпровадив його до нього. Таким чином Мазепа, хоч і мимохіть, опинився коло Самойловича. Мазепа умів подобатись людям—старим і молодим, чоловікам і жінкам,—то незабаром він став близький до Гетьмана чоловік. Самойлович посилає його із Ніжинським полковником, Павлом Михайленком, у Москву і доручає сказати там усе, що він знав про Дорошенка, про його відносини до Хана, про Сірка та про справи на Україні. У Москві Мазепа, як і скрізь, всіх причарував і повернувся до Самойловича, котрий з того часу став доручати йому всякі важні державні справи. У 1685 році Мазепа був вже Генеральним осавулом; Гетьман посилав його тоді у Київ на вибори митрополита Гедеона, князя Четвертинського. У 1686 році Самойлович посилає його із сином своїм, полковником Чернігівським Григорієм, знов у Москву—одговорити царівну Софію од походу у Крим. Але поход той таки був і привів до того, що московське військо повернулося додому, зострівши у степу пожежу та голод.
У липні 1687 р. від загону козачих старшин у Москву (там правили фактично царівна Софія і князь В. Голицин) надійшов донос на І. Самойловича. Букет обвинувачень не страждав стислістю і стриманістю: гетьману ставилося в провину намір вручити булаву своєму сину, зривши Кримських походів, авторитарний стиль керування, незаконне збагачення, Опис майна Самойловича і двох його синів: Григорія (страчений у Севске по доносі чернігівського війта) і Якова: у 1690 р. уключала близько 510 кг срібного посуду, більш 100 бочок меду, десятки унікальними, прикрашеними коштовностями сідел, карети, коляски, масу продовольства і т. д.
Самойлович утеряв своє гетьманство. Звичайно, що тут не обійшлося без Мазепиних хитрощів.
Пригода з Іваном Мазепою
Тут трапилась з ним така оказія. Показний і гарний на вроду парубок, вирощений при королівському дворі, добре освічений, Мазепа визначався ще й у Варшаві поміж молоддю і вражав не одне жіноче серце. То й не диво, що молода сусіда його, пані Фальбовська, котра жила із своїм старим чоловіком на хуторі своєму за кілька верстов од Мазепинець, покохала його. Вони часто бачились. Як тільки старий виїздив куди з дому—чи на полювання, чи до міста на ярмарок, або що,—вона зараз давала звістку своєму коханцеві, і той поспішав до неї. Але хатня челядь якось виказала старому панові, що до його жінки їздить молодий сусіда і що вони часто листуються одне з одним. Нічого не кажучи жінці, пан Фальбовський зібрався у дорогу і, прощаючись з жінкою, сказав тільки, що поїде десь далеко і не скоро повернеться додому. Тільки він з двору, а пані вже й .послала листа до свого коханця. Цього тільки й дожидався старий. Перейнявши посланця, він узяв той лист, прочитав у ньому, що жінка його сповіщає Мазепу про те, що чоловік од’їжджає з дому, і кличе до себе.Старий пан оддав той лист посланцеві і наказав йому скоріше їхати до Мазепи, оддати лист і переказати, що пані прохала не баритись з одповіддю. Сам пан зостався у ліску дожидати посланця. Цей незабаром повернувся із листом од Мазепи, де молодий сусіда писав пані, що зараз приїде.
І справді, черев якийсь час на шляху показався Мазепа на баскому коні, безпешне їдучи із своїми джурами до своєї коханки. На зустріч йому виїхав і пан Фальбовський із своїми челядниками. Хоч Мазепа був дуже здивований, побачивши його, але не виявив він того, повітався з паном Фальбовським і, коли той спитав, куди це він простує, одказав, що їде по своєму ділі до міста. Тоді Фальбовський показав йому листа і спитав: „А це що?" З його наказу челядь кинулась на Мазепу, стягли його з коня, роздягли його до голого тіла, коня розсідлали і прив’язали Мазепу, головою до хвоста. Тоді почали бахкати коневі над вухом з рушниці, бити його нагаями, і зчинили такий галас, що переляканий кінь, як несамовитий, вирвався з рук і стрілою помчав у степ з прив’язаним до нього голим Мазепою. Чи довго носив він його по степу,—не знати, але вкінці натрапив на вузьку стежку, що між тернами та шипшиною вела до - дому, і примчав бідолашного до своїх воріт. Подряпаного колючками, закрівавленого Мазепу зняли двірські козаки з коня.
Одначе ця оказія не навчила Мазепу, і у 1669 році він знов став вчащати до якоїсь пані Олени Заворовської. Скоро після того ми бачимо його при Гетьманові Петрові Дорошенкові, де він попереду був ротмистром гетьманської надвірньої компанії, а далі Генеральним писарем. В той час Іван Степанович Мазепа одружився з удовою польського полковника Фридрикевича, донькою козацького полковника Половця, родичкою Прилуцького полковника Горленка; весілля справляв він у Корсуні. Од неї, окрім пасинка, були у Мазепи свої діти, але, здається, вони повмирали.

Державна діяльність гетьмана України І.Мазепи
Мазепа і Петро І
25 липня (4 серпня) 1687 р., новим гетьманом лівобережної України за підтримкою фаворита царівни Голицина стає І. С. Мазепа. 24 грудня 1689 р. він у пояснювальній записці Петрові I затверджував, що князь одержав у виді подарунків і грошей від нього особисто і з конфіскованого добра Самойловича куш у 17390 карбованців. Власне кажучи, звичай брати "подарунки" на той час став неписаним законом, і визнання нового гетьмана було необхідно царю лише для дискредитації скинутого фаворита.
Зачарувавши Петра розумом, дипломатичною галантністю, підтримуючи його курс на боротьбу зі Швецією (на початку 1700 р. адмірал Ф. Головін говорив, що гетьман “нудить нас на шведів”), Мазепа придбав абсолютну довіру пануючи. Незважаючи на 20 доносів на гетьмана (три з них належали перу генерального судді В. Кочубея — батька Мотрі), авторитет Мазепи ріс неухильно. Дійсно, у ході 11 походів російсько-українських військ проти турків і татар був узятий Азов, зруйновані фортеці в низов'ях Дніпра, а 3 липня 1700 р. Туреччина була змушена підписати світ з Росією.
8 лютого 1700 р. Петро I вручив у Москві орден святого апостола Андрія Первозванного під № 2 — "за багато хто його у військових працях знатні і ретельно радетельные вірні служби, що він... ратними людьми проти Його, Великого Государя ворогів, Салтана Турецького і Хана Кримського через 13 років військових багато хоробрих перемог позбавив". Крім цього, гетьман мав звання генерала російської армії, а 1 вересня 1700 р. по клопотанню пануючи одержав від Йосипа І звання "князя Священної Римської імперії"
У 1707 — 1708 роках гетьманські війська зробили допомогу князю В. В. Довгорукому в придушенні повстання донських козаків К. Булавина. Використовуючи труднощі Польщі в боротьбі з повстанням С. Палимо (Паливода) на Правобережжі, 40-тисячне військо Мазепи до 1705 р. завоювало цей регіон, а ватажок повстанців — фастовський полковник С. Палій відповідно до прохання Мазепи був відправлений у Москву, а потім — у тобольске заслання.
Аж до 1707 р. Мазепа відсилав усі листи до нього від супротивників пануючи в Москву, і навіть 22 листопада, передаючи лист шведського ставленика в Польщі Станіслава Лещинского, запевняв, що завжди буде вірний Москві. Так що не випадково автор "Робінзона Крузо" Д. Дефо в 1728 р. писав, що в Мазепі була воістину королівська влада.
Не можна, звичайно, представляти взаємини двох цих досить владних і честолюбних особистостей безхмарними, як, природно, не були такими і російсько-українські відносини По-перше, історична пам'ять жителів центральної Росії міцно утримувала спогаду про ключову роль українського козацтва в поглибленні кризи в період Смути початку 17 століття Скажемо, у поході поляків на Москву восени 1604 м у складі їхньої армії нараховувалося близько 11 тисяч українців, тобто 90% усього складу. По-друге, у свідомості української еліти Київ і Україна протягом всього 17 століття розглядалися як «другий Єрусалим», а в Москві тріумфувала концепція «Третього Рима», а виходить, і претензія на київську спадщину. По-третє, реформаторські зусилля Петра I супроводжувалися значними лихами і матеріальними труднощами для всіх народів імперії. Нагадаємо оцінку його діяльності, дану И. М. Карамзіним "Ми стали громадянами світу, але перестали бути в деяких випадках громадянами Росії. Провиною Петро". Інший історик-монархіст В. О. Ключевський виражався різкіше: "Щоб захистити Батьківщину від ворогів, Петро спустошив його більше усякого ворога». Так, з 37 років реального царювання Петра I Росія не воювала всього 13 місяців, у результаті населення країни зменшилося на 20%, скоротилася кількість селянських дворів, здатних до сплати податків, тисячі людей бігли на окраїни чи країни за рубіж.
Якщо на освіту в 1704 р. виділялося з бюджету 3786 руб., то на армію і флот 1,5 млн. , і навіть на дрібні витрати фельдмаршалу Лефорту — 9412 руб.
Мазепа та його діяння на Україні
Мазепа був багато чим зобов'язаний Петрові I: так, на його прохання російські війська придушили повстання козаків і селян у гетьманщині, спрямоване з осені 1687 р. проти гетьмана і старшини. Адже Мазепа підтвердив універсал 1672 р. про право старшин судити приписаних до них селян, роздавав своїм прихильникам містечка і хутори (сам маючи 20 тис. маєтків). У 1691 р. цар підтримав суворі заходи, прийняті гетьманом проти опозиції переяславським полковником замість Л. Полуботка став єврей И. Мирович, а гадяцький полковник М, Самойлович (брат колишнього гетьмана) відправився в сибірське посилання. Зі схвалення Петра I І. Мазепа всіляко обмежував автономію Запорізької Січі, при неслухняності організовував її економічну блокаду, неодноразово заявляючи про намір зруйнувати це “прокляте гніздо”. Не дивно, що запорожці іменували його вітчимом України, тіло якого знаходиться тут, а душа — у Москві.
Ще з початку свого гетьманування Мазепа, щоб утвердитись своїй посаді, послухав наказу Московського уряду і заходився будувати фортеці по північно-західних запорожських землях, наче б то для того щоб оборонити Україну від Татар. Проте тут про інше йшло: Московський уряд, так само як колись і польський, хотів цим заступити шлях українському людові на Запоріжжя. Почали будувати такі фортеці на річці Самарі, по Орелі, тощо.
Дуже не прихильним оком дивилися запорожці на те будування, бо добре розуміли, за для чого воно робиться. Проте фортеця на Самарі, на запорожський землі, була збудована і названа Ново-Богородицькою. Сюди призначений був воєвода, дяк (писарь) Московський і 4000 чоловіка московського війська.
Мазепа, як розумний чоловік, бачив, що йому треба чим-небудь, до якого часу, одвернути увагу од внутрішніх розпорядків, що він почав у себе заводити. Про Царя і Московський уряд він не турбувався, але йому хотілося прихилити до себе усю старшину. Він хотів завести на Україні окремий шляхетний стан, як у Польщі та Москві, щоб можна було опертися на його; для того роздавав він у вічність землі старшині, завів осібний гурт аристократів і прозвав їх „Бунчуковими товаришами", а уряд зробило цю посаду наслідственою. Мазепа хотів, щоб ця верства люду Українського була освіченіша, а для того заводив усякі школи, поставив Київську Академію нарівні з закордонними університетами, з Чернигівської Колегії зробив Ліцей (вищу школу), заводив друкарні (печатні), листувався із чужоземними вченими. Він покладав надію на молоде покоління, бо добре бачив що тогочасної зіпсованої старшини вже не переробиш. Не надіючись на козацтво, він, як і декотрі гетьмани перед ним, як і більшість старшини, держав найняте військо, так званих „компанійців" і „сердюків", із усякої наволочі; з них набиралося і прибічне гетьманське військо, немов би теперішня гвардія. Військо це держав він на те, щоб було на кого покластися тоді, коли б раптом піднялося де народне повстання, чи так заколот який, бо просте козацтво само було одного духу з бродом, і покладатись на нього було небезпечно; крім того, всяк час він міг обернутися за допомогою до Московського Уряду, котрий охоче давав своє військо, як тільки прочує, що десь заворушився народ. Усе це було не до вподоби народові.
У Батуріну И. Мазепа побудував чудовий палац, де знаходилися колекції зброї, картин, відмінна бібліотека, він мав велике число придворних — стаєнних, покоївок, церемоніймейстерів, покоєвих і т п.