Дитяча література України: неоціненний вклад Костянтини Малицької; Біблія – джерело духовного і морального становлення особистості дитини

Неоціненний вклад у дитячу літературу Костянтини Малицької
Галицька Костянтина Іванівна часто підписувала свої твори псевдонімами і криптонімами: Віра Лебедєва, Чайка Дністрова, Віра Кропивницька, Віра Луганська, Стефан Горський та інші.
Народилася письменниця 30 травня 1872 року в с. Кропивник (нині Калузького району Івано – Франківської області). Закінчила у 1891 році Львівську вчительську семінарію, після чого працювала в народних школах Галичини та Буковини.
Під час І світової війни (1915 рік) депортована російською військовою адміністрацією в Сибір. З 1919 року жила в Красноярську, де заснувала українську школу і стала навчати дітей рідної мови. У 1923 р. повернулася до Львова. Вчителювала, з 1944 року працювала бібліографом у Львівській науковій бібліотеці Академії наук України.
Перші твори Костянтини Малицької опубліковано 1896 р. в журналі для дітей “Дзвіночок”. Вона – авторка збірок оповідань для дітей “Малі герої”(1899), п’єс “Під нову зорю” (1906, про революційні події в Росії 1905 р.) і “Вінок на могилу Тараса Шевченка” (1914), нарисів на педагогічні теми (“Мати”, 1902; “З трагедії дитячих душ”, 1907).
Письменниця писала вірші, для яких характерні патріотичні й ліричні мотиви, подекуди – дидактизм. Низку поезій присвятила М.Шашкевичу, Т.Шевченку, І. Франку, В.Стефанику. Авторка багатьох стрілецьких пісень (“У Січі, і Січі гуртуймось, брати”). Переклала “Казку про золоту рибку” О.Пушкіна, вірш “Три пальми” М.Лермонтова.
Цікавим є той факт, що свої вірші Костянтина Малицька адресувала насамперед шкільній молоді. Однак, серед різних громадських організацій українців Галичини й Буковини діяло гімнастично – протипожежне товариство “Січ”, засноване 1900р. Кирилом Трильовським. Це товариство, гарячим прихильником якого була Костянтина Малицька, провадило велику культурно – просвітницьку працю серед народу. Активісти січового руху вдалися до дуже цікавого способу поширення своїх ідей. Січові поети – піснярі компонували тексти власних пісень на відомі й популярні серед народу мелодії. Часто ці тексти були не просто відмінними від прототипу, а підкреслено конфронтуючими з ними. Так поети новим словом прагнули формувати нову українську людину. Для січовиків створив кілька пісень й Іван Франко, зокрема пісню “Гей, Січ іде!”.
Талановитою пісняркою виявила себе й Костянтина Малицька, яка більшість своїх пісень створила на основі інших, тоді популярних. Саме так постала й знаменита нині пісня “Чом, чом, чом, земле моя...”, написана на мотив тогочасної народної пісні “Чом, чом, чом, дівчино, знов...” Вірш “Чом, чом, чом, о земле ти моя...”, покладений на музику Денисом Січинським, став відомою піснею, яку багато хто вважає народною. Розпочинається пісня запитанням:
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?
Із тексту пісні бачимо. Що ліричного героя “чарує краса”, “манить спів” пташок, “вода річок”... Все навкруги прекрасне, неповторне, все живе, мінливе і чаруюче. Із відповіді випливає: любов дитини до рідної землі зумовлена тим, що колись, “з ранніх літ” вона побачила перший цвіт. Однак ідейний наголос звучить у таких рядках:
Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що ті поля й ліси – твій рідний край!
Перу Костянтини Малицької належить також популярна пісня “Не миритись, милі браття”, яку члени “Січі” співали, використовуючи різноманітні вправи:
Не миритись, милі браття,
А боротись нині нам,
Бо шаліє кат завзятий,
Смерть голосить русинам.
Зміст пісні вже сам по собі досить сміливий, тому стає цілком зрозумілим, коли знати, що вона написана, як контраргумент до пісні на слова Івана Гушалевича “Мир вам, браття!”, яка починалася такою строфою:
Мир вам, браття, всім приносим!
Мир – то наших отців знак,
Мира з неба всі десь просим –
Чи багатий, чи бідняк.
Саме ця пісня протягом кількох десятиліть була для галицьких українців своєрідним національним гімном. У ц3ьому контексті мета січової поетеси стає зрозумілішою.
Серед інших січових пісень, створених Костянтиною Малицькою, чи не найкращою є пісня – заклик “В Січ” ставай!”, що більше відома за її першими словами:
В кого стане сили і охоти,
В кого чесним жаром серце б’є,
До борьби за волю, до роботи
В “Січ” новітню з нами хай стає!
Костянтина Малицька – мужня і сильна духом жінка. Вона має свої усталені погляди щодо мети людського існування:
Сильні тілом, завзятущі духом,
Викуємо плем’я молоде,
Що не впаде під катів обухом
І на зраді не піде.
Пророчими виявилися слова К.Малицької:
Розіб’є кайдани, відворожить тьму,
Верне Україні свободу!
Власне в цих словах поетеса зуміла сформулювати своє життєве кредо вихователя, вчителя, письменника, громадського ат культурного діяча. Ім’я Костянтини Малицької довший час залишалося під забороною. І лише із прийняттям Україною незалежності її твори стали доступними для масового читача. Слово поетеси дихає животворним духом нації, має цілющу силу випромінювати, пробуджувати, зміцнювати в людині людину, її духовні начала.
Біблія – джерело духовного і морального становлення особистості дитини
Біблія – це книга книг, високохудожня літературна, філософська та релігійна книга. Біблія – це книга, яку читають люди різного віку і різних професій. І кожен відкриває для себе мудрість та невичерпність пізнання. Святе Письмо має величезний вплив на становлення особистості дитини. Лише за допомог Біблії можна прищепити дитині любов до Бога, до ближнього свого, навчити справжнім цінностям життя.
Біблія складається із 66 окремих книг. Починається вона з книги Буття, а завершується Апокаліпсисом. Всі ці книги прийнято ділити на Старий Завіт(39 книг) і Новий Завіт (27 книг). У Старому Завіті йде розповідь про події до народження Ісуса Христа, а Новий Завіт власне і розпочинається із народження і діяння Месії.
Директор і головний бібліотекар Британського музею Ф.Г. Кеньон з цього приводу пише: “Не залишається жодних сумнівів у тому, що писання дійшло до нас не спотвореним. Як достовірність, так і композиційну цілісність книг Нового Завіту можна вважати остаточно доведеною”, - і далі: “Християнин може взяти в руки Біблію, не сумніваючись у тому, що перед ним записане Слово Боже, яке протягом століть без істотних змін переходило від покоління до покоління”. Важливо, що у Біблії піднято сотні тем, актуальних для людства у всі часи.
Біблія – книга великої мудрості, важливого філософського змісту. ЇЇ основне завдання – настановити людей на правильну дорогу, допомогти їм усвідомити цінність кожної людської душі. Це дуже велика і важлива справа. Український мудрець, філософ, дослідник Біблії Григорій Сковорода писав: “Коли велика справа – панувати над тілами, тог ще більша – керувати душами”.
Через свій низький рівень людство далеко не завжди могло розібратися в істинності сказаного в Біблії. Але прогрес рухається, ці дослідники несподівано переконуються, що ця книга має ще не одну таємницю. Чим більші здобутки науки, тим більше вчених визнають Біблію за книгу глибоких знань, у якій багато чого передбачено. Це визнання співзвучне словам Григорія Сковороди: “невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?”. Іншими словами, науковці ХХ-ХХІ століть володіють набагато більшою кількістю знань, ніж науковці всіх попередніх століть. Біблія, до того ж, розрахована на кожну епоху так, що люди черпають з неї стільки, скільки можуть збагнути й осягнути, а до того ж, як твердив той же наш філософ Григорій Сковорода, “не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові”, - а ми й досі не можемо сказати, що розум нашої цивілізації сягнув дуже великих висот.
У той же час у цілому світі Біблія користувалася і користується великою популярністю. До кінця 80-х років Святе Письмо вже було перекладене більше, ніж 1660 мовами та діалектами. Біблію визнають й інші релігії. Факт авторитету Біблії залишається незаперечним. У тоталітарні часи Біблія була забороненою. Можливо, саме тому Радянську державу називають імперією зла, монстром. Молодь виховувалася на прикладі бездуховності, аморальності. Можливо, саме тому сьогодні так важко відновити духовні культурні надбання, найважливіше місце серед яких займає Біблійне вчення.
На прикладі Біблії виховувалось не одне покоління дітей. Розповіді із книги книг несуть насамперед важливе виховне значення, навчають мудрості, любові, людяності, добра. Уже із книги Буття дитина черпає знання про те, що не все відбувається саме по собі, а все створене Богом, який все бачить і все знає. Не сховатися від пильного Божого ока Адамові та Єві, котрі вчинили первородний гріх, за який понесли покарання. Але ми бачимо, що Творець любить людей, адже не смертю їх покарав, а навіть вигнавши з Едему, кинув їх не на лід, пісок, безплідне каміння, а дав родючу землю, всіх птахів, звірів та рослин, що жили і росли в раю, за винятком дерева знань і дерева вічного життя, споживати плоди яких Єва та Адам не мали права, бо ще не були настільки досконалими, щоб вільно користуватися усіма знаннями і жити вічно. Бог пообіцяв вигнанцям рятунок і прихід Спасителя, який у майбутньому порятує весь їхній рід.
Важливе виховне навантаження має притча “Каїн та Авель”. Випробовуючи людину на людяність, Бог відмовляється від жертви Каїна. Помітивши його гнів, Творець дає добру пораду, однак озлоблений Каїн за ревнощами й заздрощами не здатний нічого чути. Каїн страждає від усвідомлення того, що Авель миліший Богові, і вирішує вбити брата. Але хіба він міг цим вчинком прихилити Боже серце? Мабуть, ні. Однак навіть після скоєного злочину Каїном Бог не покидає цього грішника, старається знайти в ньому хоч якісь добрі риси, сліди страждання, мук совісті, каяття. Ось чому він питає Каїна: “Де Авель, твій брат?” Зухвала відповідь вражає: “Чи я сторож брата свого?” Бог не покарав смертю Каїна, а подарував йому довге життя. Бачимо, що Всевишній намагається врятувати будь – яку душу, дати їй можливість виправдатися, покаятися.
Перше випробування людини на гуманність, людяність виявилося невдалим. Каїн також не витримав випробувань. Друге випробування, подане у Біблії, набагато складніше. У притчі “Бог випробовує Авраама” перед Авраамом постає набагато тяжча проблема: Бог вимагає принести в жертву єдиного. Давно сподіваного сина. Однак, як бачимо, Господь не хотів смерті Ісаака, а хотів лише перевірити, чи справді Авраам найбільше любить Бога. І Авраам виправдав сподівання Всевишнього. Натомість Творець не допустив смерті єдиного сина його Ісаака.
Цікавий матеріал для виховання дитини дає і Новий Завіт. Вже саме життя Ісуса Христа на землі, Його діяння є повчальними. Чимало цікавого матеріалу черпаємо із притч Нового Завіту, зокрема “Притчі про сіяча”, “Притчі про багату вечерю”, “Притчі про загублену вівцю й загублену драхму”, “Притчі про блудного сина”, “Притчі про митника й фарисея”. Однак одним із головних розділів Біблії є “Страждання й смерть Ісуса Христа”. Бачимо, що Бог із великої любові до людей віддав свого єдинородного сина на муки, щоб спокутувати гріхи людства.
У духовному розвитку особистості школяра Біблія відіграє важливе виховне та освітнє значення. Зміст духовних цінностей викладено у Книзі Життя, в Біблії, що є словом самого Бога для людини. Це християнські чесноти: покора, щедрість, цнотливість, доброзичливість, поміркованість, лагідність, працьовитість.
Головні якості духовної людини в Біблії названі плодами Святого Духа: любов, радість, спокій, терплячість, доброта, милосердя, віра, стриманість. Єдиним мірилом моральності й духовності людини є закон Божий, що знайшов своє втілення в десяти заповідях. Перші чотири з них указують нам на наші обов’язки щодо Бога. Решта шість заповідей вчать нас любові до свого ближнього:
Шануй батька свого і матір свою.
Не вбивай.
Не чини перелюбу.
Не кради.
Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.
Не зажадай нічого того, що є в ближнього твого.
До духовних цінностей, які має засвоїти дитина і про які йдеться в Біблії, можна віднести “Справи милосердя для душі ближнього” (навернути грішника, навернути нерозумного, подати добру пораду тому, хто сумнівається, втішити того, хто сумує, терпляче зносити кривду, прощати кривду винуватцям нашим, молитися за своїх рідних, знайомих та “Справи милосердя для тіла ближнього” (нагодувати голодного, напоїти спраглого, вдягнути того, хто має потребу в одязі, прийняти в дім подорожнього, відвідати хворого).
Формувати духовні цінності, спираючись на Слово Боже, бажано починати з першого року життя дитини, використовуючи вроджений, за С. Русовою, “інстинкт релігії”, духовно – релігійну сутність дитини, що з віком зникає, якщо її вчасно не підтримати й не розвинути.
Однак в сучасних умовах, коли освіта має світський характер, зміст Біблії досить важко донести до дітей. Уроки християнської етики, на жаль не є обов’язковими серед переліку шкільних предметів. Та й самі батьки за щоденними клопотами більше уваги приділяють матеріальним цінностям, ніж духовним, забуваючи, що саме сімейний осередок духовності є найважливішим. Дитяча Біблія повинна стати настольною книгою батьків. Доступні біблійні тексти та сюжети, яскраві ілюстрації не можуть не зацікавити дитину, не викликати в неї нескінченних запитань, відповіді на які можна знайти в Книзі Життя. Практика родинного виховання показує, що малят досить рано починає цікавити походження Землі, зоряного неба, Сонця, Місяця, всього того живого і неживого, що є на нашій планеті. Задовольнити дитячу допитливість зможе тільки Біблія.
Кожна матір зобов’язана навчити дитину звертатися до Бога у молитві з наймолодшого віку. Дитина повинна знати, що молитва – це наша розмова з Богом, нашим небесним Отцем. У молитвах ми прославляємо Бога як нашого Творця, дякуємо за все, що він нам дає, просимо тогою чого потребуємо. Прикладом такої молитви є “Отче наш”.
Також дітям треба пояснювати, що молитися треба часто, бо ми повинні постійно спілкуватися з Богом чи то з проханням, чи з подякою.
Роль Біблії у духовному і моральному становленні особистості дитини є надзвичайно важливою ланкою виховання, формування світоглядних орієнтирів, життєвих цінностей.
Використана література:
Антолоігя українського оповідання. – К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1960. – т.1-4.
Біблія у духовному розвитку особистості //Дошкільне виховання. – 1998. –№8. –с.6-7.
Гавдьо О. Біблія, її роль у духовному житті людини // Укр. мова та літ. – 2005. - №17. –с.8-16.
Задорожний В. З когорти завзятущих духом (Костянтина Галицька) // Дивослово. – 2005. - №10. –с.64-65.
Задорожний В. “Чом, чом, чом, земле моя...”: від сучасних варіантів до першоджерел // Дивослово. –2005. -№12. –с.63-66.
Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. – К.: Вища школа, 1988. –165с.
Осьмак С. Світоч любові й милосердя: (За змістом Нового Заповіту) // Зар. літ. в навч. закл. – 2003. - №9. – с.21-24.