Лекція 1еп
Тема 1. Економіка природокористування: основні поняття, методологія, принципи
План
1. Суть природокористування та основні передумови виникнення науки.
2. Предмет, мета, завдання та методи дисципліни.
3. Еколого-економічна сутність природокористування.
Література: [6, 11, 14]
1. Природокористування – це залучення людства до процесу суспільного використання ресурсів первинної природи (землі, лісів, води, корисних копалин і т. д.).
Як правило, будь-яке свідоме перетворення людиною природи має своєю метою, в першу чергу, поліпшення умов життя людини. Однак кожна з „перемог” людини над природою має, за словами Ф. Енгельса, „у другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, що дуже часто знищують значення перших”.
За оцінками вчених людська цивілізація існує 2-3 млн. років, проте, до останнього часу природі вдавалося справлятися з, не завжди продуманими, діями людини. Ситуація різко загострилася у ХХ століття з таких причин:
неконтрольованого збільшення населення земної кулі і відповідно зростанням потреб людства в природних ресурсах, які забезпечують його існування (їжа, одяг, будівлі, енергетика, тепло та ін.);
зрослими потребами промисловості в продуктах переробки корисних копалин (метали, пластмаси і т. д.) та енергоносіях;
неконтрольованим забрудненням довкілля шкідливими викидами в атмосферу, скидами у водойми, розміщенням відходів промислового виробництва. Як наслідок глобальне потепління, озонові дири, підвищена радіація, кислотні дощі, забруднення водойм, ґрунтів, повітря та ін.
Існування негативних наслідків господарської діяльності людини змусило вчених приділити значну увагу їх вивченню, прогнозуванню наслідків антропогенного впливу на природу та врахування висновків в управлінських рішеннях. Антропогенний вплив на природу це будь-які процеси зміни природи, обумовлені діяльністю людини. Потрібно відмітити, що будь яке втручання сучасної людини в природу несе більшою чи меншою мірою як творення, так і руйнування.
До ХХ століття вивченням природного середовища і його впливу на живі організми займалася екологія. Екологія вивчає взаємовідносини живих організмів і середовища проживання, стан природного середовища: – води, повітря, ґрунту та місце людини і людського суспільства в природі.
Початок нинішнього етапу дослідження впливу людини на довкілля пов’язують з проведенням у 1992 році у Ріо-де-Жанейро конференції з охорони природного середовища, на якій було представлено 178 держав і 1600 неурядових організацій.
Десятиліттям раніше у вісімдесяті роки ХХ століття на стику двох наук екології і економіки виникла нова наука – економіка природокористування.
Виникнення економіки природокористування (ЕП) як науки зумовлене погіршенням природних умов, зростанням масштабів забруднення навколишнього природного середовища (НПС), нераціональним використанням природних ресурсів (ПР), іншими словами неконтрольованим впливом людського суспільства на довкілля.
У ті роки Україна, яка входила до складу Радянського Союзу за масштабами екологічної кризи займала одне з перших місць у світі. У 1986 році в Україні відбулася одна з найбільших світових катастроф – аварія на Чорнобильській АЕС. В дев’яності роки пригірські райони Закарпатської та Івано-Франківської областей зазнавали значних збитків від повеней, які були викликані неконтрольованою вирубкою лісів.
В наступні роки в Україні екологічна ситуація дещо покращилася, але відбулося це не через впровадження природоохоронних заході (ПОЗ), а в зв’язку із спадом у 2,5 рази обсягів промислового виробництва.
Запровадженням в Україні ринкових умов господарювання, коли до природних ресурсів мають доступ приватні структури вимагає посилення з боку держави контролю за їх раціональним використанням та дотриманням всіма суб’єктами господарювання допустимих норм забруднення довкілля.
2. ЕП – входить до групи організаційно-економічних наук – основне завдання яких дослідження механізму дії економічних механізмів в конкретній галузі людської діяльності.
ЕП – це наука, яка вивчає питання економічної оцінки ПР, шкоди від забруднення НПС, процеси, явища суспільного життя, що викликані нестачею ПР, величезним зростання виробництва й забрудненням всіх сфер Землі.
Предметом ЕП як науки є дослідження еколого-економічних відносин, що виникають в процесі відтворення ПР.
Об’єктом ЕП виступають еколого-економічні системи різного масштабу і рівня.
Комплексний характер екологічних проблем обумовлює взаємозв’язок ЕП з економічними (планування, статистика, економіка праці, регіональна економіка, кібернетика) і природничими (географія, екологія, ґрунтознавство) науками.
ЕП безпосередньо зв’язана з технічними науками, тому що екологізація виробництва потребує впровадження новітніх досягнень науки і техніки.
Метою ЕП, як науки є формування теоретичних узагальнень та методичних концепцій забезпечення раціонального природокористування.
Головним завданням ЕП є дослідження природоохоронного механізму функціонування господарського комплексу країни в умовах корінної перебудови економіки та її інтенсифікації.
Розробка такого механізму повинна враховувати три стадії відтворення ПР: відновлення, експлуатація, переробка.
В першу чергу потрібно досліджувати екологічний вплив НТП як основного важеля інтенсифікації суспільного виробництва, вплив інвестицій і структурної політики на стан НПС, систему управління і методи природоохоронного господарювання, міжнародне співробітництво в галузі відтворення ПР.
ЕП використовує такі методи дослідження:
загальний метод (матеріалістичної діалектики);
історичний метод пізнання;
системний метод – досліджуються складові системи, а потім систему в цілому;
нормативний метод;
економіко-математичний метод;
статистичний метод;
аналітичний метод;
метод експертних оцінок.
3. Еколого-економічна сутність природокористування полягає в направленні зусиль суспільства на охорону, відновлення, примноження і раціональне використання ресурсів природи для задоволення потреб людини.
Сучасна система природокористування включає дві взаємопов’язані підсистеми:
- матеріальне виробництво;
- екологічну сферу,
які взаємопов’язані і впливають одна на одну.
Екологічна сфера це не природне середовище, яке нас оточує а природоохоронна праця, пов’язана з відтворенням НПС.
Тому, на сучасному етапі взаємодії суспільства та природи, природокористування повинно базуватися на новому принципі (соціоекологічному), коли критерієм ефективності господарської діяльності повинно бути одержання максимально можливої економічної вигоди (так було і до 1980 року) при обов’язковому збереженні динамічної рівноваги екосистеми, що досягається не перевищенням антропогенними навантаженнями гранично допустимих меж (вимоги дотримання екологічної безпеки).
Реалізація цього принципу на практиці означає перехід від пасивних галузевих природозахисних дій, спрямованих на боротьбу з негативними наслідками непродуманої діяльності, до наступальних випереджувальних дій – створення такої системи раціонального природокористування, яка б охоплювала і раціональне використання ПР, і охорону природи, і оптимізацію життєвого середовища людей, а значить виключала б саму можливість виникнення конфліктних ситуацій між природою і суспільством.
Іншими словами – раціональне природокористування це збалансована взаємодія суспільства та природи, яка забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування.
Охорона навколишнього середовища є невід’ємною складовою частиною раціонального природокористування, без якої природокористування не може вважатися раціональним.
На сучасному етапі природа не завжди здатна до самовідтворення тому людина повинна забезпечувати раціональне використання та відтворення ПР.
Відтворення ПР людиною включає відновлення, або охорону екологічних систем, експлуатацію ПР і переробку сировини. Дві останні стадії об’єднуються поняттям використання ПР. В процесі відтворення ПР між людьми складаються еколого-економічні відносини.
Еколого-економічна система – це інтеграція економіки і природи, які представляють собою взаємопов’язане і взаємообумовлене функціонування суспільного виробництва і природничих процесів.
Еколого-економічні відносини – це відносини, які виникають між людьми в процесі природокористування для відновлення і охорони екологічних систем, добування природної сировини, її переробки та екологізації виробництва. Іншими словами еколого-економічні відносини це такі відносини між людьми в процесі природокористування, які, з одного боку, не порушують екологічну рівновагу, з іншого, враховують економічний підхід (економічний ефект) до використання ПР.
Під екологічною рівновагою розуміють баланс природних чи змінених людиною компонентів і природних процесів, що створюють середовище та за-безпечують тривале (умовно нескінчене) існування даної екологічної системи.
Економічний підхід до оцінки антропогенних процесів (впливу людини на природне середовище) ґрунтується на зміні корисності (суспільної вартості) факторів природного середовища під дією суспільного виробництва (використання ПР людиною).
Тому, позитивними (суспільно ефективними) змінами НПС можуть вважатися такі, що збільшують інтегральну економічну оцінку компонентів даної екосистеми. Відповідно до негативних – відносяться ті зміни, що знижують економічну корисність факторів природного середовища, а отже і їх інтегральну економічну оцінку.
Отже, якщо в процесі природокористування відбуваються позитивні зміни в НПС – таке природокористування називають раціональним, якщо негативні – нераціональним.
Питання гарантованого рівня знань.
1. Суть природокористування.
2. Виникнення ЕП, як науки.
3. Предмет і об’єкт науки ”Економіка природокористування”.
4. Мета та завдання ЕП.
5. Методи дослідження ЕП.
6. Еколого-економічна сутність природокористування.
7. Основні принципи природокористування на сучасному етапі.
8. Обґрунтування поняття “Раціональне природокористування”.
9. Еколого-економічна система та еколого-економічні відносини.
10. Екологічна рівновага.
11. Економічний підхід до оцінки антропогенного впливу на НПС.