Дитячою творчістю цікавились історики, мистецтвознавці, етнографи. Так, італійський історик мистецтва К. Річчі в книзі "'Діти художники" виклав думку про те, що "між малюнками дітей і малюнками дорослих дикунів є разюча подібність" [34, 6]. А професор Лейпцизького університету К. Лампрехт писав: "Душевний розвиток дитини багато де в чому протікає паралельно епохам доісторичного розвитку народів. Тому педагогіка може дати цілком цінний матеріал і вказівки для загальної історії людства і порівняльної історії культури різних рас" [22, 5].
Усі подальші дослідження дитячої творчості в якійсь мірі розвивали, розширювали ідеї К. Річчі і К. Лампрехта. В них оголошувалося, що через дитячу зображувальну творчість, установлюючи паралелі з малюнками "дикунів", можна вивчати доісторичне минуле. Дитячі малюнкиі. і?озгдядадись„ як щось --стале;-; яке не-"можна чіпати і розвивати. Звідси і теорія про мимовільний "спонтанний" розвиток дитячої творчості. Щоб не зіпсувати природжений талант дітей, їх слід вчити, втручатися в їх творчість.
З іншої точки зору до питання розвитку уяви дітей підійшли представники експериментальної педагогіки і психології В. Лай і Е. Мейман. У своїй "Експериментальній дидакції" про розвиток фантазії А. Лай писав, що "багатство уявлень набувається тільки уважним спостереженням над життям природи і людей" [23, 188-189]. Він вказував, що розвиток уяви дітей "у великій мірі залежить від навчання", що "для розвитку свідомої фантазії необхідне фізичне, театральне, словесне і креслярське зображення опрацьованого навчального матеріалу". Е. Мейман говорить, що "точне" бачення служить основою всякого точного малювання. Хто не бачив форм, фарб, речей, той не знає їх і ніколи не взнає. Крім того, багатство образів нашої фантазії залежить від багатства вражень" [38, 223]. Таким чином, на відміну від шкіл К. Лампрехта і Г. Кершенштейнера, Е. Мейман виступає за навчання дітей, за збагачення наочного уявлення.
Цілком з інших методологічних позицій підходили до розв'язання і пояснення природи уяви, як і до психологічної діяльності взагалі, вітчизняні вчені-психологи і педагоги. Висунуті ними положення що цього питання ставлять їх набагато вище зарубіжних психологів. Якщо в зарубіжних країнах на розвиток теорії психічного розвитку дитини переважний вплив мали різні ідеалістичні концепції, то в російській дореволюційній психології
14
із самого початку виявився сильний матеріалістичний напрям. У 60-ті роки XIX ст. І. М. Сєченов заклав основи матеріалістичного розуміння онтогенезу людської психіки, розглядаючи психічні процеси, в тому числі й уяву, як рефлекторні за своїм походженням, детерміновані в своєму розвитку умовами життя і виховання.
Прогресивне значення мали психологічні праці К. Д. Ушинського, який у своїй книзі "Людина як предмет виховання" показує значення виховання в психічному розвитку дитини. Висновки, зроблені К. Д. Ушинським стосовно дитячої уяви, відрізняються глибокою науковістю і принциповістю. К. Д. Ушинський, розвиваючи в своїх працях деякі матеріалістичні ідеї революціонерів-демократів, висунув думку про природу уяви, яка не втратила свого наукового значення до теперішнього часу. Пояснюючи з матеріаліст-и-чнвге- погляду природу- всіх --психічних, процесів, К. Д. Ушинський основою цих процесів визнавав оточуючий людину світ. Людина в своїй уяві не може уявити собі того, чого не було в її пригадуваннях. Створюючи образи уяви, людина оперує тільки тими уявленнями, які має в своєму досвіді, які збереглися в пам'яті від минулих сприймань.
Якщо зарубіжні психологи через своєю методологічну обмеженість не могли побачити своєрідність уяви і цей процес повністю відносили до процесу пам'яті, то К. Д. Ушинський правильно пояснював принципову різницю між пам'яттю та уявою. Виступаючи проти гербартовської психології, К. Д. Ушинський писав: "Гербартовська психологія з'єднує згадування, мислення і уяву в один акт відтворення. Дехто із гербартіанців... рахує уже за необхідне визнати, що згадування і уява суть дві гілки одного і того ж процесу асоціацій і відтворення. Але в такому випадку треба показати, де розділяються і чим різняться між собою ці дві гілки і де віддаляється від них третя - мислення, або, в крайньому випадку, показати, звідки виникає у нас те ясне відчуття різниці цих трьох процесів, яке говорить нам, що згадувати, уявляти і мислити не одне і те ж" [35, 403]. К. Д. Ушинський показав суттєвий зв'язок між психічними процесами, пояснює їх взаємну обумовленість і вимагає в той же час їх чіткого розмежування. Він підкреслював, що уява - це не лише процес, який зводиться до адекватного відтворення минулих сприймань, а головним чином процес, за допомогою якого відбувається перетворення минулих сприймань у нові комбінації. Поряд із цим Ушинський показав ту