Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3
1. Поняття та структура соціально-економічної орієнтації…………4
2. Міра наукового опрацювання проблеми…………………………….6
2.1. Мета, завдання і об’єкти дослідження………………………....7
2.2. Аналіз емпіричної бази дослідження……………………………7
2.3.Наукова новизна отриманих результатів………………………...9
Висновки………………………………………………………………………11
Використана література……………………………………………….12

Вступ
Перехідний період, у якому перебуває зараз українське суспільство, – це нестабільний історичний процес, в ході якого відбувається суспільна трансформація від тоталітарного стану до демократичного. В економічному аспекті сутність цього етапу полягає у зміні економічної моделі країни, поняття якої характеризується співвідношенням форм власності та заснованих на них секторів економіки, ринкових механізмів і державних важелів регулювання економіки, лібералізованості та соціальної орієнтованості економіки.
Сам процес економічної трансформації відбувається в Україні вкрай непослідовно та суперечливо. Затягування реального реформування, задекларованого ще у 1992 р., призвело не лише до погіршення економічного стану країни, а й до негативного сприйняття самої його ідеї. Результати соціологічних обстежень останнього часу, говорять про те, що для все більшої частини населення пострадянських держав цінності демократичних реформ поступово втрачають свою привабливість. Хоч, з іншого боку, тими ж дослідженнями фіксується той факт, що масова свідомість не пов’язує однозначно теперішній курс реформ із розумінням необхідності переходу до ринку взагалі: населення виступає не стільки проти ринку, скільки не сприймає багатьох конкретних форм проведення реформ. Таким чином, можна зафіксувати суперечність між реальним змістом економічних змін, що відбуваються в країні, та декларованою метою реформування; а також між існуючими очікуваннями й орієнтаціями та реальним напрямом макроекономічних змін, їх кінцевими результатами.
З огляду на це, досить актуальним і важливим є не лише дослідження реального соціально-економічного трансформування в країні, а й вивчення сприйняття цього процесу її населенням. Щоб здійснити перехід до ринкової економіки демократичним шляхом, необхідно, передусім, зважати на ймовірні відповіді з боку населення на ті зміни, що відбуваються. Успіх реформ суттєво залежить від їх підтримки знизу. Можливості реформ – це насамперед можливості виникнення та розповсюдження відповідних орієнтацій, їх стійкого закріплення.
Протиріччя перехідного періоду не могли не вплинути на стан свідомості населення країни. У суспільстві сформувалася досить велика група прихильників ринкових відносин і, разом з тим, – значна група тих, хто не сприймає ринковий варіант розвитку суспільства. Між цими крайніми групами знаходиться більшість населення, яка і вирішує у кінцевому підсумку долю реформування в країні. Різниця між пропорціями прихильників ринку та його противників постійно варіюється, залежно від особливостей економічної та політичної ситуації в країні. Тому питання про динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом перехідного періоду також є дуже цікавим та актуальним в умовах трансформації суспільства.
Вивчення проблеми соціально-економічних орієнтацій особи у транзитивному суспільстві має не лише важливе практичне, а й теоретичне значення. Не зважаючи на значну кількість робіт прикладного характеру з даної проблематики, що з’явилися останнім часом, у соціології практично відсутні теоретичні уявлення про систему соціально-економічних орієнтацій особи.
1. Поняття та структура соціально-економічної орієнтації

Соціально-економічними орієнтаціями називається система переваг,що віддаються особою у сфері економіки, її ставлення до основних процесів, що відбуваються у цій сфері, до основних її інституцій, у відповідності до яких вона сприймає ситуацію та обирає певний спосіб дій.
Основна особливість орієнтацій особи полягає у тому, що вони являють собою передусім свідомий вибір. Соціально-економічні орієнтації є економічним аспектом соціальної орієнтації особи в більш конкретному її розумінні (як орієнтації суб’єкту щодо певного соціального об’єкту). Вони, як і соціальна орієнтація, передбачають: 1) отримання інформації про об’єкт орієнтації;
2) вироблення певного ставлення суб’єкту до об’єкту орієнтації;
3) вибір суб’єктом, що орієнтується, певного стилю поведінки, способу соціальної дії в тій чи іншій ситуації.
Соціально-економічні орієнтації щільно пов’язані з економічними інтересами особи. Щоб орієнтувати себе у певній економічній ситуації, людина має насамперед визначити, у чому полягають її інтереси. Власне, орієнтації й починаються із співвідношення інформації з потребами та інтересами суб’єкту. Проявляються економічні інтереси та соціально-економічні орієнтації особи, передусім, в її економічній поведінці, яка є індикатором усталеності цих орієнтацій.
Розглядаючи структуру соціально-економічних орієнтацій, можна зазначити, що до визначення цієї структури можна підходити з трьох точок зору:
1) когнітивного (отримання інформації про об’єкт орієнтації, яким може бути та чи інша економічна модель, певна економічна інститція, економічне явище чи подія тощо);
2) емоційного (вироблення ставлення суб’єкту, що орієнтується до об’єкту орієнтації);
3) поведінкового (вибір стилю поведінки в певній економічній ситуації).
Соціально-економічні орієнтації, як і інші види орієнтацій, починаються з когнітивного визначення ситуації особою, із співвіднесення інформації про об’єкт орієнтації з потребами та інтересами суб’єкту, що орієнтується. Оскільки в ситуації, як правило, існує декілька альтернатив, то виникає проблема вибору, яка розв’язується в процесі оцінки на етапі формування емоційного ставлення суб’єкту до об’єкту орієнтації. Результатом процесу орієнтації виступає вибір, що є чи не основним елементом у структурі орієнтацій особи.
У транзитивних суспільствах предметний зміст соціально-економічних орієнтацій особи дещо змінюється. Найважливішими процесами, що мають місце в економіці таких країн є: приватизація державного майна, лібералізація цін, формування ринку праці. Всі ці процеси, звичайно, мають своє відображення у змісті соціально-економічних орієнтацій особи, тому в їх структуру на перехідному етапі мають входити:
1) ставлення до економічного реформування в країні (орієнтація на певний ідеальний тип економічної моделі);
2) ставлення до окремих сторін реформи (до приватизації державного майна, до введення приватної власності та розвитку приватного підприємництва, до різних форм приватної власності);
3) орієнтації у сфері зайнятості (орієнтація на активну участь у сфері суспільного виробництва або на вихід з неї, на працю за наймом або на самозайнятість, на зайнятість за наймом у приватного власника або ж у державному секторі економіки);
4) найзагальніші орієнтації у сфері споживання (орієнтації на наявність широкого вибору товарів і послуг, навіть за високими цінами, або на існування дефіциту товарів при стабільних цінах).
Основними характеристиками системи орієнтацій особи є їх цілісність і стійкість. Критерієм стійкості економічних орієнтацій є їх реалізація в практичній економічній чи політичній поведінці, а критерієм цілісності – ступінь узгодженості, несуперечливості окремих економічних преференцій. Сполучення соціально-економічних орієнтацій буде несуперечливим у тому випадку, коли наявність однієї з них буде сприяти або принаймні не перешкоджати реалізації іншої. В ідеалі окремі соціально-економічні орієнтації не повинні суперечити одна одній. У термінах теорії раціонального вибору вони мають бути консистентними та транзитивними. Тобто, особа, що має проринкові орієнтації у сфері праці, має також схвалювати розвиток бізнесу, приватизацію державного майна тощо. Але на перехідному етапі, з огляду на амбівалентність як індивідуальної, так і масової свідомості, протиріччя виникають і в самій структурі соціально-економічних орієнтацій.
2.Міра наукового опрацювання проблеми.
Проблема соціально-економічних орієнтацій особи у вітчизняній соціологічній літературі до 90-х років XX ст. практично не розглядалася. До тепер, в силу певних причин, і, насамперед, через соціальне замовлення, досліджувалися, головним чином, або соціальна орієнтація особи, або її соціально-професійні та ціннісні орієнтації як конкретні форми прояву загальної соціальної орієнтації. Проте теоретичні положення, що розроблялись у межах цих підходів, є дуже важливими та корисними і для вивчення соціально-економічних орієнтацій особи. Серед робіт, присвячених даній проблематиці, особливо слід відзначити праці Ю.А. Замошкіна, А.Г. Здравомислова; роботи вітчизняних соціологів Є.І. Головахи, , В.Л. Оссовського, І.М. Попової, А.А. Ручки, В.А. Піддубного, та ін.; а також роботи класиків зарубіжної соціології У. Томаса, М. Кона та К. Скулера.
Важливе значення для розуміння сутності соціально-економічних орієнтацій мають також фундаментальні розробки проблем економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури та економічної поведінки особи.
Вивчення власне соціально-економічних орієнтацій населення посттоталітарних країн особливої актуальності набуло на початку 90-х років нашого століття у зв’язку з кардинальними змінами в усіх сферах суспільного життя і, насамперед, в економічній сфері. У соціологічній літературі з’явилася велика кількість робіт прикладного характеру, тією чи іншою мірою пов’язаних з дослідженням соціально-економічних орієнтацій особи на перехідному етапі.
Однак, проблему соціально-економічних орієнтацій особи не можна вважати достатньо розробленою. Як предмет спеціального теоретичного дослідження соціально-економічні орієнтації населення майже не розглядалися. Принаймні якихось більш-менш грунтовних теоретичних узагальнень у соціологічній літературі поки що не існує. Категорія соціально-економічних орієнтацій у теоретичному аспекті є практично не розробленою. Не розведено поняття установок, соціальних і ціннісних орієнтацій. Не визначено структуру соціально-економічних орієнтацій. Відсутнє уявлення про ці орієнтації як певну систему взаємопов’язаних преференцій особи у сфері економіки. Не достатньо розроблено і питання про послідовність соціально-економічних і політичних преференцій особи. Відсутність фундаментальних теоретичних розробок даної категорії пов’язана значною мірою з відсутністю відповідного соціального замовлення у попередні роки. Та тим важливішим є її вивчення на сучасному етапі.
2.1.Мета, завдання і об*єкти дослідження

Метою дослідження є розробка й обгрунтування сутності, структури та типології соціально-економічних орієнтацій особи на етапі переходу до нового соціально-економічного устрою; аналіз їх динаміки протягом перехідного періоду; виявлення факторів, що впливають на ці орієнтації, та вивчення зв'язку останніх з політичним вибором особи.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:
1. Проаналізувати сутність і дати методологічне обгрунтування категорії “соціально-економічні орієнтації”.
2. Визначити й описати структуру соціально-економічних орієнтацій населення України на етапі переходу країни до нового суспільно-економічного устрою, дослідити взаємозв’язок між окремими елементами цієї структури.
3. Проаналізувати ставлення громадян України до певних реалій економічного та політичного життя країни.
4. Проаналізувати динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом 1992 – 1998 рр., у зв’язку зі змінами економічної та політичної ситуації в країні.
5. Проаналізувати низку факторів, з якими пов’язані певні соціально-економічні орієнтації особи.
6. Побудувати типологію соціально-економічних орієнтацій населення України на перехідному етапі.
7. Дослідити взаємозв’язок соціально-економічних і політичних орієнтацій населення країни й оцінити міру узгодженості соціально-економічного та партійно-політичного вибору особи.
Об’єкт і предмет дослідження. Предметом дослідження є соціально-економічні орієнтації населення України на етапі переходу від одного типу суспільно-економічного устрою до іншого.
Об’єктом дослідження є доросле населення України, тобто особи віком від 18 років, що мають право брати участь у голосуванні. Вибір об’єкту зумовлений одним із завдань дослідження – виявити вплив соціально-економічних орієнтацій населення на соціально-політичний вибір.
2.2.Аналіз емпіричної бази дослідження.

" Розглядається динаміка соціально-економічних преференцій населення України на перехідному етапі, аналізуються фактори, з якими вони пов’язані, будується типологія економічних орієнтацій населення та виявляється міра узгодженості його окремих економічних, а також економічних і політичних преференцій.
Аналізуючи динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом 1992–1998 рр. можна зробити висновок про те, що останні є досить неоднорідними: загалом переважає орієнтація на перехід до ринку, близько третини населення країни стоїть на антиринкових позиціях і значна частина все ще не має визначених економічних преференцій. Тобто економічні орієнтації на масовому рівні є неузгодженими: населення схвалює розвиток бізнесу, приватизацію землі та дрібних підприємств, але не підтримує лібералізацію цін і велику приватизацію. В цілому зміст економічних орієнтацій населення дійсно багато в чому визначається загальними тенденціями соціально-економічних змін у країні. Відсутність реальних економічних реформ призводить до зменшення чисельності прихильників ринку. Найбільш проринковими були соціально-економічні орієнтації населення України на початковому етапі реформування. Істотно змінилися вони в антиринковому напрямі в 1993 р. і, після деякого зростання проринкових настроїв у 1994 р., – в 1995 р., коли економічний стан країни був чи не найгіршим, реформування відбувалося вкрай нерівномірно і, в основному, за рахунок населення, а ступінь адміністративного контролю за економікою був найвищим. Та найсильніше зросли антиринкові настрої протягом 1997–1998 рр. Тобто, простежується стійка тенденція збільшення чисельності противників реформ.
Аналізуючи систему соціально-економічних преференцій особи, підкреслюємо, що останні досить щільно пов'язані між собою: як правило, проринковим орієнтаціям на одному рівні відповідають проринкові орієнтації. На емпіричному рівні було доведено, що напрям економічного вибору населення України досить щільно пов’язаний і з низкою суб’єктивних факторів, серед яких: самооцінка особою власного положення в суспільстві та власного рівня добробуту, економічні інтереси, орієнтованість на патерналізм чи самостійність, загальна адаптованість особи до нових умов життєдіяльності. Проринкові економічні орієнтації мають особи з вищою суб’єктивною оцінкою власного статусу та рівня матеріального забезпечення, зі сформованими економічними інтересами (принаймні з інтересами щодо володіння власністю), орієнтовані на самостійність, а також більш адаптовані до нових умов життєдіяльності (що проявляється у вищому рівні загального соціального самопочуття). Особи з визначеними інтересами щодо володіння власністю та з вищим "суб’єктивним статусом" також мали більш узгоджені економічні орієнтації, ніж решта опитаних.
Емпіричні дані свідчать про те, що економічні орієнтації особи впливають на її політичний вибір: проринковішим економічним орієнтаціям відповідають орієнтації на праві та центристські, прокапіталістичні політичні сили, а антиринковим – орієнтації на ліві, просоціалістичні сили. При цьому, що більш узгодженим є економічний вибір особи, тим більш визначеними є політичні орієнтації. Проте в цілому стійкі економічні преференції, несуперечливо пов'язані з партійно-політичним вибором, на сьогодні має не досить значна частина населення країни: приблизно п’ята частина (за даними 1997 р.), та близько третини (за даними 1998 р.). Більш стійкими виявилися економічні орієнтації опитаних чоловіків, представників старшої вікової групи, осіб з вищим рівнем освіти, визначеним статусом (не маргіналів) та з визначеними економічними інтересами.
2.3.Наукова новизна отриманих результатів.
Новизна результатів дослідження полягає у тому, що знайдено теоретичне обгрунтування поняття "соціально-економічні орієнтації", розроблено структуру соціально-економічних орієнтацій особи та їх типологію на перехідному етапі.
Проведена дослідницька робота дала можливість сформулювати положення, що містять наукову новизну :
- на підставі аналізу й узагальнення теоретичних та емпіричних результатів вивчення соціально-економічних орієнтацій особи запропоновано розглядати останні як систему преференцій особи у сфері економіки, що відображають її свідоме вибіркове ставлення до процесів, інституцій, явищ тощо у даній сфері (с. 13–33);
- доведено, що соціально-економічні преференції об'єднані в одну більш загальну орієнтацію особи у сфері економіки та побудовано кількісний показник, що характеризує цю орієнтацію – індекс загальної економічної орієнтованості (с. 119–126);
- проаналізовано структуру соціально-економічних орієнтацій особи на перехідному етапі, в яку у змістовному плані входять: найзагальніші орієнтації у сфері споживання; орієнтації у сфері праці; орієнтації стосовно форм власності; та орієнтації щодо економічного реформування в країні (орієнтації на певну економічну модель) (с.66–68; 125–126);
- доведено, що економічний, а також політичний вибір більшої частини населення України є неузгодженим (с. 118–128; 169–174);
- доведено, що узгодженість економічних орієнтацій, а також економічних і політичних преференцій особи пов’язана з такими факторами, як: статусні, соціально-демографічні ознаки та, насамперед – економічні інтереси особи (с. 141–164; 175–180);
- побудовано емпіричну типологію соціально-економічних орієнтацій населення України на перехідному етапі (виявлено, що основними типами цих орієнтацій є: антиринковий; амбівалентний (суперечливий); проринковий, не орієнтований на володіння власністю; та проринковий, орієнтований на володіння власністю) (с. 186–189).
Практична значущість результатів полягає у тому, що по-перше, певною мірою узагальнено накопичений матеріал емпіричного та теоретичного характеру з проблеми вивчення масової економічної свідомості в перехідних суспільствах; та, по-друге, розроблені в роботі методологічні принципи аналізу соціально-економічних орієнтацій особи можуть бути застосовані в майбутньому при проведенні конкретно-соціологічних досліджень з даної проблематики.
ВИСНОВКИ
Отже,економічні орієнтації особи являють собою систему її взаємопов’язаних преференцій, що характеризують її загальну орієнтованість в економічній сфері. Виявлено, що змістовно в стуктуру економічних орієнтацій входять: орієнтації у сфері споживання, сфері праці, орієнтації щодо форм власності та економічного реформування. Підтверджено, що зміст економічних орієнтацій населення щільно пов’язаний із соціально-демографічними, статусними ознаками, а також із суб'єктивним сприйняттям власного статусу, рівня доходу, з економічними інтересами, рівнем соціального самопочуття та орієнтованістю на самостійність чи патерналізм. Доведено, що більша частина населення України має нестійкі економічні орієнтації,що особи з визначенішими економічними інтересами й соціальним статусом мають узгодженіші економічні, а також економічні та політичні преференції. Основними типами економічних орієнтацій населення України є: амбівалентний; антиринковий; проринковий, не орієнтований на володіння власністю та проринковий, орієнтований на володіння власністю. Підкреслюється, що проведення подібних досліджень має важливе практичне значення, з огляду на необхідність завершення економічного реформування демократичним шляхом, і теоретичне значення, у зв’язку з необхідністю подальшої розробки категорії "соціально-економічні орієнтації", визначення специфіки її змісту в умовах докорінної трансформації суспільства.
Використана література:
Каревіна О. Економічні інтереси та соціально-економічні й політичні орієнтації населення України на етапі переходу до нового соціально–економічного устрою // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №4. – С. 176 – 186.
Каревіна О. Соціально-економічні орієнтації індивіда на перехідному етапі: поняття, структура, типологія // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт аспірантів №1. – К. 1998. – С. 126 – 138.
Каревіна О. Економічні інтереси і типи соціально-економічних орієнтацій населення України на етапі переходу до нового соціально-економічного устрою // Політичний портрет України. Бюллетень фонду "Демократичні ініціативи". – 1998. – № 19. – С. 39 – 48.
Каревіна О. Динаміка соціально-економічних орієнтацій населення України // Політичний календар. – 1997. – Вип. 4. – С. 34–36.