23. Розкрийте структуру світогляду.
Світогляд є певним ставленням людини до світу, способом орієнтації у житті, усвідомленням людиною свого місця та призначення у природному і соціальному світі. У структурі світогляду можна виділити: 1) основні компоненти світогляду (пізнавальний-сукупність уявлень та знань про світ у цілому, про місце у ньому людини;, ціннісний-свідчить про те, що світогляд є не лише знанням, але й ставленням людини до світу, до ін. і до самої себе;, мотиваційно-діяльний-спрямований на реалізацію власної позиції у житті), 2) основні рівні світогляду (життєво-практичний-буденний, масовий світогляд, який формується під впливом безпосереднього способу життя(«життєва філософія», теоретичний-упорядковане, раціональне, систематизоване знання, тобто знання філософське), 3) форми та історичні типи світогляду(міфологічний, релігійний, філософський-всі ці форми об’єднує єдиний зміст-коло вічних проблем).
24. Який зв'язок існує між філософією, релігією та міфологією?
76. Філософія життя: основні поняття та їх зміст.
Філософія життя відверто відмовляється від раціоналістичної традиції, проголошує себе принципово іншим типом філософствування, пропонує нове бачення світу і людини. Ф. ж. формується у др. Половині 19 ст. Основні представники: А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, О. Шпенглер. Центральне поняття-життя. Світ-«життєва реальність», тобто щось таке, що неможливо осягнути «холодним» розумом, застиглими раціоналістичними схемами і принципами. Життя несе у собі творчий імпульс, це вічний потік, хаотичний процес. Тому людина-жива істота, а не просто «втілений інтелект». Життя неможливо пізнати в поняттях розуму. Тому філософія повинна відмежовуватись від науки, перетворитися з філос. пізнання на філ. «переживання повноти життя». Ставить питання Як жити? Започатковує філософію життя А. Шопенгауер, але по-справжньому відомим вчення стає завдяки Ніцше.
84. Особливості підходу до проблеми людини у філософії 20 ст.
Сучасна некласична філософія 20 ст. стає філософією людини і філософією мови. На перший план виходять проблеми людської суб’єктивності , духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми мови і спілкування. Людина-це той центр, навколо якого міркують філософи.
69. Проблема людини у екзистенціалізмі.
Завдання філософії, згідно з екзистенціалізмом, полягає не в тому, щоб займатися проблемами науки, а лише питаннями суто людського буття. Людина всупереч волі закинута в цей світ, вона живе в чужому їй середовищі, її життя з усіх боків оточене таємними знаками, символами. Життя-глибоко ірраціональне, в ньому в будь-якій формі переважає страх(він є найголовнішим поняттям екзистенціалізму). Світ тим страшніший, що він безглуздий і незбагненний. Людину на кожному кроці підстерігають неприємні несподіванки. Екзистенціалізм виходить з того, що людина живе передусім емоціями; на все навколишнє вона реагує не лише теоретично чи інтелектуально, а насамперед емоційно. Для чого живе людина, в чому сенс її життя, яке місце людини в світі, який вибір нею свого життєвого шляху? На ці питання екзистенціалісти відповідають, але не науково, оскільки вважають, що це не є сферою науки. Щоб усвідомити себе, людина мусить опинитися в граничній ситуації. Проблема свободи трактується, як вибір людиною самої себе. Завдання людини полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб змінити своє ставлення до нього.
60. Світова та укр. Філософія:характер взаємозв’язку.
Світова та укр. Філософія на перший план виносять проблеми людини, її внутрішнього, духовного світу, проблеми людської суб’єктивності, її духовного досвіду, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми. Вияв філософських пошуків та ідей відбувається в формах, які торкаються не лише розуму, але й серця людини, її духовного світу. В укр. Філософії 19-поч 20 ст, як і у сучасній філософії, розвивається і відіграє значну роль екзистенціально-антропологічний напрям і його проблематика. Своє завдання філософія вбачає у визначенні певних духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Романтичний напрям укр. Філософії переплітається з ірраціоналістичним напрямом світової ф. В центрі опиняється людина, яка керується не розумом, а більш почуттям(інстинкт, воля, віра, підсвідоме).
74. Індивідуальне несвідоме, колективне несвідоме, архетип:зміст і співвідношення понять.
Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.
Юнг писав: "Зміст колективного несвідомого лише в мінімальному ступені формується особистістю і в своїй суті взагалі не є індивідуальним набуттям. Це несвідоме – як повітря, яким дихає все і яке не належить нікому, є чисто особистісними, прижиттєвими набуттями, то колективне несвідоме – свого роду "пам'ять поколінь", то психологічний спадок, з яким дитина з'являється на світ.
Зміст колективного несвідомого складається з архетипів, які є формами, організуючими і аналізуючими психологічний досвід індивіда. Юнг часто називав архетипи "первинними образами", оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не тільки індивідуальну фантазію, але і колективну. Вони лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи його самосвідомість.
Основними архетипами індивідуального несвідомого Юнг вважав Его, Персону, Тінь, Аніму (або Анімус) і Самозвеличення
Его є центральним елементом особистого пізнання, як би збираючи розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особистості. Персона – та частина нашої особистості, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Тінь є центром особистого несвідомого. Змістом Тіні є ті прагнення, які заперечуються людиною як несумісні з її Персоною, з нормами суспільства. Аніма (у чоловіка) або Анімус (у жінки) – це ті частини душі, які відображають уявлення про протилежну стать. На їх розвиток великий вплив здійснюють батьки (мати – у хлопчика і батько – у дівчинки). Самозвеличення, з точки зору Юнга, є центральним архетипом всієї особистості, а не тільки її свідомої або несвідомої частини; це "архетип по ряду і цілісності особистості". Її головне значення у тому, що вона не протиставляє різні частини душі (свідому і несвідому) одна одній, але сполучає їх так, щоб вони доповнювали одна одну.