Відповідно до Програми діяльності Уряду з претензійною назвою “Назустріч людям” Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Програму з не менш претензійною назвою “Власність народу” (пост. N413 від 3 червня 2005 р.).Як зазначено в постанові, Програма спрямована на створення умов для раціонального та ефективного використання державного майна, що належить суб’ єктам господарювання державного сектору економіки, збільшення надходжень до державного бюджету від провадження ними господарської діяльності.Програма містить аналіз проблем державного сектору економіки, які потребують невідкладного розв’ язання, то шляхи удосконалення системи управління об’ єктами державної власності і забезпечення їх ефективного використання.Суб’єктами господарювання державного сектору економіки визначені державні казенні та комерційні підприємства, у тому числі підприємства, що не підлягають приватизації, та підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. До них віднесені також суб’ єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на їх господарську діяльність.Суб’єктами господарювання державного сектору економіки використовується майже третина основних засобів у національній економіці загальною вартістю понад 250 млрд. гривень.Отже, держава все ще володіє достатньо великою власністю, яка потребує адекватної системи управління.Разом з тим однією з проблем, як зазначено в Програмі, є неможливість держави забезпечити належний контроль за діяльністю великої кількості суб’ єктів господарювання, яка їй належить. Тому поставлено завдання їх оптимізації... шляхом скорочення.Можна зрозуміти цю позицію, якщо взяти до уваги, що за всі роки незалежності держава не спромоглася налагодити облік майна, яким вона володіє, створити єдиний реєстр державних підприємств, корпоративних прав держави, окремо визначеного державного нерухомого майна, у тому числі переданого в оренду (лізинг), концесію або заставу державних підприємств, установ та організацій, державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств.Відсутність повного обліку не дає змоги одержувати достовірну інформацію про результати діяльності суб’ єктів господарювання державного сектору, їх подальший розвиток, технічний, виробничий та кадровий потенціал, призводить до безконтрольного господарювання. Тому скорочення державної власності розглядається як шлях до більш ефективного управління.Проблемним залишається правове регулювання питань управління державною власністю. На сьогодні більш як 200 нормативно-правових актів регулюють управління об’ єктами державної власності, тоді як базовий закон до цього часу не прийнятий.Особливо актуальною є оптимізація структури корпоративних прав держави.Що представляють собою ці права?Це – портфель, який був сформований протягом 13 років приватизації за рахунок закріплених за державою пакетів акцій, а також за рахунок непроданих корпоративних прав, що виявилися непривабливими.Власники контрольних пакетів акцій приватизованих підприємств сьогодні не воліють викупати незначні пакети, що залишилися. Конкурси з їх продажу нерідко не відбуваються. Про це свідчать дані Фонду державного майна України.Так, у 2003 році було оголошено 169 конкурсів, а відбулося лише 48. Із загальної кількості конкурсів 89 оголошено повторно. По деяких об’ єктах протягом року конкурси оголошувалися по декілька разів.Протягом 2004 року мав відбутися 121 конкурс, але відбулося 33.Застаріла законодавча база не дозволяє ефективно розпоряджатися цим державним майном. Замість її вдосконалення з року в рік ставиться завдання реалізувати дрібні пакети акцій, збиткові об’ єкти, які не користуються попитом у покупців.Відсутня прозорість відносин держави та суб’ єктів господарювання державного сектору економіки, зокрема за рахунок недостатнього контролю за фінансовою дисципліною цих суб’ єктів.Складення державними підприємствами фінансових планів після 1 січня 2004 року не передбачалося. Лише після внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” державні підприємства, акціонерні, холдингові компанії та інші суб’ єкти господарювання, у статутних фондах яких більше 50 відсотків акцій належить державі, зобов’ язані складати та виконувати річні фінансові плани.В той же час річні фінансові плани не забезпечують стратегію розвитку суб’ єктів господарювання, яка не сьогодні відсутня. Це не може забезпечувати стабільне становище суб’ єктів господарювання на ринку, залучення інвестицій та розв’ язання соціальних проблем.Аналіз фінансово-господарської діяльності суб’ єктів господарювання проводиться на підставі узагальненої органами виконавчої влади інформації, тоді як потрібен моніторинг планових та фактичних показників діяльності у розрізі кожного суб’ єкта.Потребує удосконалення система розподілу функцій з управління об’ єктами державної власності між органами виконавчої влади. На сьогодні ці функції виконують Фонд державного майна України, міністерства та відомства, місцеві органи виконавчої влади. А статус Мінекономіки як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні єдиної державної політики економічного і соціального розвитку поки що є лише теоретичним через відсутність відповідних правових актів.Це, так би мовити, проблеми, які не є такими, що виникли сьогодні. А які шляхи їх вирішення?Програмою наголошено, що розв’ язання цих проблем відбуватиметься запровадженням нових підходів, спрямованих на забезпечення, збереження, розвиток та ефективне використання об’ єктів державної власності.Аналіз запропонованих підходів свідчить, що за своєю сутністю вони спираються на досить звичні засоби вирішення проблеми удосконалення системи управління об’ єктами державної власності. Достатньо їх перелічити:оптимізація обсягів і структури об’ єктів державної власності, яка включає скорочення цих об’ єктів, першочерговий продаж дрібних та непривабливих пакетів акцій тощо;налагодження обліку об’ єктів державної власності,їх інвентаризація та впорядкування за сферою управління;ефективне нормативно-правове регулювання питань управління державною власністю;моніторинг показників фінансово-господарської діяльності суб’ єктів господарювання державного сектору економіки;формування стратегії їх розвитку;підвищення контролю за їх діяльністю та інше.Майже про все це наголошувалося і раніше. Достатньо звернутися до звітів Фонду держмайна про виконання Програми приватизації 2000-2002, зокрема щодо підвищення рівня управління державною власністю.Які ж результати очікуються від виконання Програми “Власність народу”?Виконання Програми дасть змогу:скоротити кількість об’ єктів державної власності та суб’ єктів державного сектору економіки, майно яких не підлягає приватизації;збільшити обсяги реалізації продукції суб’ єктів державного сектору економіки;підвищити прибутковість державних підприємств і збільшити їх активи;забезпечити відрахування суб’ єктами господарювання державного сектору економіки до державного бюджету частини прибутку в обсязі 5882,7 млн. гривень;забезпечити надходження у 2005 році дивідендів на акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств, в обсязі 533,2 млн.гривень.Як можна побачити, просліджується тенденція на скорочення об’ єктів державної власності, в тому числі й за рахунок їх приватизації. Уряд не відмовляється від стереотипу, що і надалі треба продавати майно і лише через те, що держава не спроможна ефективно управляти ним.Практика здійснення приватизаційного процесу показала, що орієнтація на істотне скорочення державного сектора економіки, яка передбачала підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств, не дала очікуваних результатів. Це позначилося на роботі багатьох приватизованих підприємств, скороченні виробництва, рівня зайнятості та активів.Можна зрозуміти незацікавленість держави у наявності підприємств, які є неконкурентоспроможними та непривабливими для бізнесу. Проте багаторазові спроби продати такі об’ єкти (пакети акцій) результатів не дали.Альтернатива вирішення цієї проблеми, на наш погляд, мала бути сформована саме у цій Програмі. Тому що за непривабливими для бізнесу підприємствами слід бачити їх працівників, населення регіонів з монофункціональним виробництвом. Після відмови в черговий раз покупців від таких підприємств вони будуть кинуті напризволяще, а в результаті зростатиме безробіття, погіршиться життєвий рівень громадян...Оптимізація державної власності в Програмі розглядається з одного боку – лише через її скорочення. В той же час вона не дає відповіді на актуальне сьогодні в суспільстві питання щодо повернення у власність народу тих об’ єктів, що були приватизовані з порушенням законодавства, а також у зв’ язку з невиконанням новими власниками своїх зобов’ язань.Державне управління може бути ефективним. Приклад Франції свідчить, що державний сектор, який складає 35%, мало в чому поступається приватному приклаладом успішної організації управління державним сектором економіки є система, яка існує в Швеції, де уряд діє як активний і професійний власник.Потрібно, нарешті, відійти від декларацій щодо необхідності ефективного управління, завершити формування відповідної правової бази, навести елементарний порядок в питаннях контролю та відповідальності за використання та збереження державного майна.