явищ, учень за допомогою уяви повинен ніби проникнути в світ молекул та атомів, у складний світ клітин, побачити ті взаємодії, які відбуваються між фізичними частинками, елементами, жваво уявити собі динамічну картину процесів, що відбуваються.
У ряді досліджень [6; 10; 12] визнається позитивна роль уяви у запам'ятовуванні навчального матеріалу. Автори приходять до єдиної думки, що прочитане і прослухане учнями зберігалося в пам'яті і більш достовірно відтворювалося тоді, коли перед досліджуваними ставилося завдання уявити запам'ятоване. Активне оперування образами є основою глибокого і правильного розуміння тих чи інших засвоєних знань.
Дослідженнями Е. Гопфенгауз [7], А. Ліпкіної [8] встановлено, що неправильне і формальде..^аевоєцня.,.учуям.и...навчального,, матеріалу часто - густо є наслідком невміння уявити те, про що розповідає вчитель, що викладено у підручнику. Апелюючи до живої уяви учнів, учитель має можливість переборювати в багатьох випадках формалізм їх знань. На це вказує у своєму дослідженні Ю. О. Самарін [11].
Цікаві думки про роль уяви в успішному навчанні учнів знаходимо в роботах О. І. Нікіфорової [9] і Л. К. Балацької [1]. В праці О. І. Нікіфорової підкреслюється велика роль уяви під час вивчення літератури. Уява сприяє правильному сприйманню авторського тексту. Твори літератури тим глибше впливають на учня, чим сильніше збуджена його читацька уява, чим активніша його власна фантазія. В дослідженні Л. К. Балацької [1] відзначається, що уява тісно зв'язана з особистістю молодшого школяра, що вона розкриває найпотаємніші її сторони.
Інтерес до дослідження проблеми фантазії на сучасному етапі дуже великий. Досить активно розробляється питання про роль фантазії в процесі художньої творчості. Значно зріс інтерес до дослідження фантазії в галузі наукової творчості, зокрема до з'ясування її ролі в побудові гіпотези [15].
Проте в дискусії, яка розгорнулася на сторінках преси, деякі автори ставлять під сумнів існування уяви як самостійного процесу. Власне, дискусія стосується більше визначення уяви. Але в окремих роботах про творчість [3; 4; 5] явно ігнорується уява. Автори мають рацію щодо визначення процесу уяви: воно справді недосконале. Але дехто з них у полемічному запалі або зовсім
зводить уяву нанівець, або ототожнює з уявленнями пам'яті , замість того, щоб бачити специфіку і взаємозв'язок цих процесів.
Процес уяви, як показують дослідження вітчизняних психологів, розглядається в тісному зв'язку з накопиченням знань, із минулим досвідом людини, у зв'язку з усіма психічними процесами. Говорячи про уяву, ми лише підкреслюємо переважний своєрідний напрям психічної діяльності. Якщо перед людиною стоїть завдання відтворити уявлення речей і подій, які були раніше в її досвіді, ми говоримо про процеси пам'яті. Але, якщо ті самі уявлення відтворюються для того, щоб створити з них нові уявлення, ми говоримо про діяльність уяви. Чим більше матеріалу дає пам'ять, тим більше можливостей для комбінуючої роботи уяви. Якщо пам'ять дає уяві матеріал, то мислення встановлює істотні зв'язки -всередині цього матеріалу. В зв'язку з цим мисленню іноді приписують провідну роль у побудові образів фантазії. Абстрактне мислення постійно звертається до емпірії, і в цьому виявляється діяльність уяви. Коли ми говоримо про відкриття на базі синтезу, то воно завжди здійснюється в процесі співвідношення досвіду і теорії. Аналіз понять і виведення наслідків у самій теорії менш за все потребує уяви, але в цьому разі і не відбувається вирішальні зрушення в науці [2]. В дійсності процес уяви, як і процес мислення, складається з чуттєвої і раціональної сторін, що виступають у тісній взаємодії. Щоб створити будь-яку гіпотезу, вчений повинен мати чуттєву базу досвіду. Отже, процеси уяви і мислення не можуть відбуватися без взаємного переходу чуттєвої і раціональної сторін. У цьому їх схожість. Різниця між мисленням і уявою в певному розумінні полягає в меті цього переходу. Мета уяви - осмислений образ, мета мислення - смисл образного. Мислення продовжує думки, уява- образи.
Повертаючись до розгляду значення уяви, слід підкреслити її роль у створенні ідеалу - людини, здатної збагачувати життя не лише матеріальними, а й духовними цінностями. Від цих останніх залежить навіть більше, ніж від перших - багатство духовної культури людини. Формування творчої особистості майбутнього підготовляється творчою уявою, втіленою в теперішньому.
Актуальність вказаної проблеми зумовлюється вимогами нових програм із початкового навчання, які ставлять перед школою завдання максимально розвивати в учнів спостереження, мислення
7