2.Історія економічної думки як наука. Етапи розвитку історії економічної думки
Перші спроби осмислення явищ господарського життя відносяться до часів формування соціуму. Писемні пам’ятки стародавніх часів з 4 тис. до н.е. засвідчують наявність елементів економічного мислення зі спробами аналізу та узагальнення господарських явищ.
Перші спроби критичного розгляду теоретичних здобутків попередників зустрічаються у творах давньогрецьких мислителів. Представники класичної політичної економії, зокрема Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», піддають критичному аналізу погляди меркантилістів. Класичною працею з історії економічної думки стали «Теорії додаткової вартості» К.Маркса.
Першим відомим істориком економічної науки став Мак-Кулох, який у 1826 році опублікував дослідження «Історичний нарис виникнення науки політичної економії». Першим українським істориком економічної думки став М.Балудянський , який критично проаналізував вчення меркантилістів, фізіократів та А.Сміта.
Наприкінці 19 ст. курс історії економічної думки починає викладатися як самостійна наука.
Першим сучасним фундаментальним дослідженням з історії економічної думки вважають працю Й.Шумпетера «Історія економічного аналізу» 1954 року. Найбільш популярними підручниками в сучасних університетах з історії економічної думки є праці авторів Жамса, Блага, Селігмена, Негіші та ін.
Істрія економічної думки вивчає історичний процес виникнення, розвитку і зміни систем економічних поглядів.
У розвитку історії економічної думки виділяють такі етапи:
1) Найдавніші часи – економічні ідеї мислителів Стародавнього світу та Середньовіччя.
2) 15 – 18 ст. – перша економічна школа – меркантилізм.
3) кінець 17 – початок 18 ст. – Класична школа політичної економії та її еволюція.
4) Середина 18 – 19 ст. – охоплює 2 етапи:
- четвертий етап – альтернативні напрями
- соціалістичні концепції та марксизм
7.Господарство та економічна думка середньовіччя
В епоху середньовіччя основу економіки становило натуральне господарство та ремісництво, розвиток торгівлі був незначним. Інтелектуальне життя було підпорядковане релігії.
Що стосується господарства, то для середньовіччя характерний феодальний лад.
Феодалізм пройшов 3 етапи:
1) Рання доба Феодалізмі – характеризується феодальною власністю на землю, яка формувалася через селянську громаду, формування аллодів – земель, що легко відчужуються, а також через практику земельних пожалувань можновладців своїм наближеним; виникнення бенефіцій; виникає феод або лен – земля, яка передавалася у спадок, а її власником був феодал, який ставав сюзереном, тобто тим, що надав землю; селянин мав власне господарство, власні знаряддя праці, проте особисто і поземельно залежав від феодала (виникнення кріпосництва).
2) Розквіт Феодалізму – характеризується виникненням комунальних революцій – збройні виступи мешканців міст для отримання власних привілеїв та вольностей у сеньйорів, виникнення ремісничих цехів.
3) Етап розпаду Феодалізму та встановлення ринкових відносин – характеризується виникненням професійних корпорацій торговців; купці окремих міст об’єднувалися у спеціальні союзи – гільдії, найвідомішим таким утворенням був союз північних міст Ганза ( більше 70 міст Європи); виникає Левантійська торгівля, розповсюдження міняльної справи, виникнення банків.
Що стосується основних творів і документів цього періоду – то це переважно збірки законів і правил, а також релігійні трактати. Основними серед них є:
«Салічна правда» — записи давнього звичаєвого права племені салічних франків. У ньому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і виникнення майнової нерівності. «Салічна правда» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розмежовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Після занепаду Франкської держави «Салічна правда» втратила своє практичне значення.
Інша пам’ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя «Капітулярій про вілли» Карла Великого дає уявлення про організацію й управління вотчиною. Згідно з «Капітулярієм» вся земля вотчини була у власності її володаря, а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.
Найбільшим тогочасним авторитетом, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський. Основними творами Фоми Аквінського є «Сума проти язичників» та «Сума теології». У своїх поглядах він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани «походить від Бога». Природну підставу станової ієрархії бачив у поділі праці. За його словами, «одні повинні обробляти ріллю, інші — зводити будинки, а частина людей, будучи вільною від людських клопотів, має присвятити себе духовній праці заради спасіння решти». Хоч відповідно до християнської доктрини Фома Аквінський уважав працю невід’ємним обов’язком віруючого, суто фізична, тяжка праця, на його думку, була «рабським заняттям». Приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя.
Визначною пам’яткою доби Київської Русі є «Руська правда» — зведення законів давньоруського права ХІ—ХІІ ст. Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін.
11.Форми мануфактурного виробництва на українських землях
Мануфактурне виробництво в Україні пройшло 2 стадії:
нижчу – розвиток початкових форм мануфактур;
вищу – панування великих централізованих мануфактур.
Виникнення мануфактур відбувалося такими шляхами – дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому капіталу. Основним середовищем, в якому виникали мануфактури, були міські та сільські промисли.
Основні форми мануфактур в Україні:
- кріпосні – використання праці кріпаків;
- змішані – використання праці кріпаків і вільно найманих робітників;
- феодальні – розвивалися в сільському господарстві і базувалися на праці рабів;
- посесійні – утворювалися як казенні, а потім передавалися у посесію або у спадок, використовували працю приписних державних селян або куплених селян для даного підприємства.
Мануфактури в Україні розвивалися в млинарстві, винокурінні, медоварінні, металургійному виробництві, найпоширенішою формою якого було рудне, паперовому виробництві, виробництві селітри, солеварна, текстильна промисловість, пороховий промисел.
Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса.
17.Формування теорії економічного лібералізму А.Смітом
Адам Сміт ( 1723-1790) – «Дослідження про природу та причини багатства народу» 1776року. Ця праця складається з 5 книг: 2 перші охоплюють теоретичні проблеми, 3 книга присвячена історії господарства, 4 – історії економічних учень з критикою меркантилізму та фізіократів, 5 присвячена проблемам економічної політики , системам податку і фінансів.
Сміт був прихильником економічного лібералізму, суспільство розглядав як сукупність «економічних людей», що створюють «Міновий союз»: здійснюючи економічну діяльність «економічна людина» переслідує власну вигоду.
Вводить поняття «невидима рука», яке застосовує до господарської діяльності, яка підпорядкована об’єктивним закономірностям природного порядку. Саме «невидима рука» дозволяє реалізувати вигоду кожної «економічної людини». Державі Сміт відводить роль «нічного сторожа» і залишає функції охорони прав власності, забезпечення національної оборони, утримання суспільних установ та ін. Виступав проти політики протекціонізму, доцільність політики фритредерства доводив на основі теорії порівняльних переваг.
Проблема багатства народів Сміта – це проблема економічного зростання. Багатство народів створюється у процесі виробництва, а визначається часткою населення, зайнятого продуктивною працею та рівнем продуктивності праці. Найважливішим чинником підвищення продуктивності праці є її поділ на спеціалізації.
Визначає товарну природу грошей, пропонує замінити металеві гроші паперовими. Товар в обміні має споживну і мінову вартість. Одна з теорій вартості Сміта визначає вартість товару затратами індивідуальної праці товаровиробника. Це характерно для примітивного суспільства. Для капіталізму вартість – це сума первинних доходів: заробітна плата, прибуток, рента. Ці доходи мають трудове походження. Продуктивною вважав працю в матеріальному виробництві, непродуктивною – в сфері послуг.
Капіталом Сміт вважав запаси продукції, за допомогою яких у виробництві створюються нові блага, які приносять прибуток. Головним чинником нагромадження капіталу він вважав ощадливість
22.Виникнення альтернативних напрямів політичної економії та особливості господарського розвитку Німеччини. Німецька національна політекономія (Ліст)
Промисловий переворот в Німеччині почався у 30х роках 19 ст. Значних успіхів досягла гірнича промисловість, особливо у Рейнсько-Вестфальському промисловому районі. Застосовувалися останні технічні новинки європейських країн та США. Економіка і політика характеризується пануванням бюрократії і абсолютної монархії. Абсолютні монархії породжують неминучість регламентації всіх сторін політичного, соціального й економічного життя держави з неодмінним зловживанням владою. Саме бюрократія провадить реформи початку XIX ст. Це відбилось і на земельній реформі та реформі конституційного устрою. В 1834 році створився митний союз між Німеччиною та іншими європейськими країнами, що дозволяє мати переваги в міжнародній торгівлі. Великий вплин на формування світогляду німців робить основна релігія – лютеранство.
У цих складних умовах розвивається економічна думка Німеччини першої половини XIX ст., в якій особливе місце посідає Ф. Ліст, автор «Національної системи політекономії» (1841). Ліст виводить політекономію на національний ґрунт, закладає основи історичного методу економічного аналізу. Класичну політекономію вважав непридатною для Німеччини. «Істинною політекономією» визнавав науку про політику, якої повинна дотримуватись нація, щоб стати освітньою і багатою. Економіку розглядав як похідну від державної політики, а приватні інтереси – як похідні від суспільних. До продуктивних сил суспільства відносив різноманітні суспільні інститути: уряд, пресу, релігію, мораль, мистецтво. Ліст стверджував, що господарство кожної країни повинно розвиватись за власними законами залежно від її історії, традицій і правопорядку. Виступав проти концепції економічного лібералізму, за національний державний протекціонізм як умову економічної могутності нації.
27.Австрійська школа граничної корисності.
Австрійська школа граничної корисності знаменує перший етап маржинальної революції. Представники даної школи розробили власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю.
К.Менгер (1840-1921) – «Основи політичної економії»(1871)
Вихідним пунктом дослідження є людські потреби, виводить ієрархію благ, яка залежить від їх обмеженості і здатності задовольняти людські потреба. Споживчі блага він визначає як блага 1 порядку, фактори виробництва – як блага 2 та ін. порядку. Вперше застосовує атомістичний підхід або оцінку економічних явищ з точки зору окремого індивіда, вводить метод Робінзона. Формулює принцип спадної граничної корисності – зі збільшенням споживання блага їх додаткову одиниці все менше задовольняють потреби.
Ф.Візер (1851-1926)- «Природна цінність»(1889)
Автор терміну «маржиналізм», Теорії альтернативних витрат виробництва (Закон Візера): реальна вартість будь-якого блага вимірюється неотриманою корисністю інших благ.
Е.Бем-Баверк (1851-1914) – «Капітал і процент» (1884), «Основи теорії цінності господарських благ»(1886)
Вперше до Маршала звертає увагу на фактор часу, створює психологічну теорію проценту: поточні блага цінуються вище, ніж майбутні, і тому відмова від поточних благ потребує винагороди.
Теорія або концепція вміненої (перетвореної)цінності Австрійської школи маржиналізму – нематематичне розв’язання проблеми ціноутворення на фактори виробництва: Візер – сума всіх часток доходу вмінених певному поєднанню факторів виробництва повинна дорівнювати цінності самого продукту; Бем-Баверк – в кожному виробничому благу повинна бути приписана відповідна частка споживчих благ, що вироблені цими факторами з врахуванням граничної корисності виробничих благ, яка визначається граничною корисністю споживчих благ