Міністерство оборони України
Національний університет водного
господарства і природокористування
Кафедра військової підготовки
Назва розділу програми „ Затверджую”
військової підготовки
„Вогнева підготовка” Завідувач кафедри військової під-ки
Категорія, що навчається: полковник запасу М. Чопик
Студенти ВНЗ „ „ _____________ 2005 р.
Спеціальність:
ВОС – 021000, 021200
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з вогневої підготовки
Тема №12: „Основи стрільби”
Час: 2 год.
Розробив:
полковник запасу Собчук О.С
Обговорена на засіданні
кафедри військової підготовки
Протокол №
Від „____” __________2005 р.
м. Рівне 2005 р.
Навчально-виховні цілі:
Вивчити з студентами основи стрільби, основні поняття з внутрішньої та зовнішньої балістики.
Засвоїти поняття елементів траєкторії, прямого пострілу, уражувального, прикритого та мертвого простору.
Час: 2 години.
Місце: клас.
Матеріальне забезпечення:
Література:
Настанова зі стрілецької зброї. 1973 р. стор. 5-41.
Керівництво по 5,45 мм АК-74, додаток 2,3,4.
Довідник сержанта мотострілецьких (танкових) військ. 1987 р, стор.124- - 131.
Наочні посібники:
Схеми: № 1. Періоди пострілу.
№ 2. Роздуття ствола.
№ 3. Елементи траєкторії.
№ 4. Прямий постріл.
№ 5. Види траєкторій.
Схема проведення заняття:
І. Вступна частина – 5 хв.
ІІ. Основна частина:
1. Внутрішня балістика – 40 хв.
2. Зовнішня балістика – 40 хв.
ІІІ. Заключна частина – 5 хв.
Загальні організаційно-методичні вказівки:
Заняття проводяться у складі взводу в класі, в якому студенти вивчають основні теоретичні положення з основ та правил стрільби. При вивченні основ стрільби необхідно звернути увагу на практичне значення питань, які вивчаються. Встановити зв’язок основ стрільби з практикою ведення вогню і експлуатацією зброї, показати значення і необхідність знання основ стрільби для успішного оволодіння прийомами та правилами стрільби.
При викладанні першого питання викладач розповідає і показує на плакаті періоди пострілу, дає під запис особливості цього явища, його характеристику. Особливу увагу звертає на нормальну роботу зброї під час її використання в прямому значенні і міроприємства, які необхідно проводити для подовження терміну її використання. Після вивчення руху кулі в каналі ствола, викладач розповідає про початкову та максимальну швидкість кулі, які фактори впливають на її зміну, та як впливає зміна початкової та максимальної швидкості на пробивну та убивчу дію кулі.
При викладанні другого питання викладач на дошці малює основні елементи траєкторії польоту кулі, пояснюючи ці положення. Студенти замальовують траєкторію польоту кулі та записують основні положення. Висвітленням цього питання, викладач показує, що зовнішня балістика дає відправні дані для створення правил стрільби для даної зброї. Після цього переходить до питання про прямий постріл, прикритий, мертвий та уражуваний простір.
Методика проведення заняття:
І. Вступна частина.
- прийняти рапорт чергового взводу про готовність до заняття;
- перевірити наявність студентів та їх зовнішній вигляд;
- об’явити тему, навчальні цілі та розкрити актуальність теми.
ІІ. Основна частина.
При викладанні першого питання викладач розповідає і показує на плакаті періоди пострілу, дає під запис особливості цього явища, його характеристику. Особливу увагу звертає на нормальну роботу зброї під час її використання в прямому значенні і міроприємства, які необхідно проводити для подовження терміну її використання. Після вивчення руху кулі в каналі ствола, викладач розповідає про початкову та максимальну швидкість кулі, які фактори впливають на її зміну, та як впливає зміна початкової та максимальної швидкості на пробивну та убивчу дію кулі.
При викладанні другого питання викладач на дошці малює основні елементи траєкторії польоту кулі, пояснюючи ці положення. Студенти замальовують траєкторію польоту кулі та записують основні положення. Висвітленням цього питання, викладач показує, що зовнішня балістика дає відправні дані для створення правил стрільби для даної зброї. Після цього переходить до питання про прямий постріл, прикритий, мертвий та уражуваний простір.
ІІІ. Заключна частина.
- нагадати тему, мету заняття та ступінь їх досягнення;
- відповісти на питання студентів.
Основи стрільби.
Основи стрільби нерозривно зв’язані з правилами стрільби, і разом з ними, складають розділ вогневої підготовки. Міцні знання основ стрільби, як і правил, є основою для підготовки солдата, який вміє самостійно вирішувати різні вогневі задачі в сучасному бою. Необхідно знати, що для командира мв знання змісту основ стрільби, разом із знанням методики вивчення, складає основу для ефективного керівництва навчання особового складу як основам і правилам стрільби, так і вогневої підготовки в цілому.
Внутрішня і зовнішня балістика.
Балістика ( у перекладі з грецької мови - метати, кидати) – це наука про рух куль, снарядів, мін, гранат і т.д. До речі, принципи та закономірності руху названих і інших тіл однакові та відрізняються лише рядом особливостей, через це в наступному, для короткості можна говорити, наприклад, лише про кулі або гранати). Якщо ж говорити більш точно, в наш час балістика являє собою систему взаємопов’язаних наук заснованих на комплексі фізико-математичних наук і тих, що носять переважно прикладний характер.
Історія балістики тісно пов’язана з історією розвитку вогнепальної зброї і в першу чергу артилерії. Назвати науку про рух снаряда балістикою в 1644 р. запропонував французький фізик М.Мерсен і італійський математик і фізик Є.Торрічеллі. Виникнення балістики, як науки відноситься до 16 ст., хоча окремі знання, переважно емпіричного характеру накопичувались і раніше, практично з моменту появи вогнепальної зброї. Першими працями з балістики є книги італійського математика Ніколо Тартальї – „Нова наука” (1537р.) і „Питання та відкриття, що відносяться до артилерійської стрільби” (1546р.). Кількома десятиліттями пізніше фундаментальні принципи балістики (хоча в той час вона так ще не називалась) були встановлені Г.Галілеєм (1564-1642).
Потім, в різний час, над проблемами цієї науки працював цілий ряд видатних закордонних, російських, а потім і радянських учених, які внесли суттєвий внесок у розвиток балістики. Серед них можна назвати таких: М.В.Ломоносов, Л.Єйлер, Д.Бернуллі, І.Ньютон, Х.Гюйгенс, П.Вариньон, Б.Робінс, М.В. Остроградський, Н.В. Маіевський, Ч.Хеттон, Н.А. Забудський, А.Ф. Ссаччі, Н.Ф. Дроздов, У.П. Гравве, Ж.Сюго, П.Шарбон’є, Д.Біанка, Н.М. Філатов, В.А. Пашкевич, В.М. Трофімов, А.Н. Крилов, Д.А. Вентуель, В.В. Мечніков, Г.В. Оптоков, Б.Н. Окунев, Н.Е. Жуковський, С.А. Чаплигин, Е.А. Беркалов, М.Є. Серебряков, В.Є. Слухотський, Я.М. Шапіро, С.А. Хрістіанович і багато інших.
Як уже говорилося, балістика, включає в себе ряд наук, із яких найбільше значення мають :
внутрішня балістика, що вивчає рук куль у каналі ствола під дією порохів та їх газів і закономірності процесів, що відбуваються при цьому;
зовнішня балістика, яка вивчає рух куль після їх вильоту з каналу ствола та фактори, що впливають на цей рух.
Кожна з цих наук має ряд відносно самостійних розділів. Так, розділами внутрішньої балістики є такі :
Піростатика (вивчає закони горіння пороху та газоутворення).
Піродинаміка (вивчає процеси та явища в каналі ствола при пострілі).
Балістичне проектування зброї (визначає конструктивні дані каналу ствола та умови заряджання).
Розділами зовнішньої балістики є такі :
Теорія поправок (розробляє методи оцінок факторів, визначаючих політ кулі та характер її траєкторії).
2. Методика складання таблиць стрільби і способів оптимального проектування зброї.
У тактичній діяльності найбільш широко використовується висновки зовнішньої балістики, наприклад:
- при вирішенні вогневих задач (вибір вихідних установок для стрільби);
- при організації системи вогню (вибір виду зброї при стрільбі);
- при діях на полі бою (побудова бойового порядку, здійснення маневру підрозділами і т.д.).
Розрізняють внутрішню і зовнішню балістику.
І. Внутрішня балістика
Внутрішня балістика – це військо-технічна дисципліна , яка вивчає закони руху снаряда (кулі) в каналі ствола зброї і явища, які супроводжують цей рух.
Вивчення внутрішньої балістики потрібно починати з вивчення підривних речовин, які забезпечують постріл із вогнепальної зброї.
Підривні речовини – це речовини, які можуть під впливом невеликих зовнішніх подразнювачів робити хімічні реакції, які супроводжуються дуже швидким виділенням тепла і сильно нагрітих газів, які можуть виконувати роботу порушення або кидання. Підривні речовини є джерелом енергії для стрільби із вогнепальної зброї і для ураження цілей.
Підривні речовини мають здібність до розривного перетворення. Основною характеристикою перетворення є швидкість протікання цього процесу, в залежності від якої можуть бути два види перетворення: горіння і підрив. В залежності від умов, одна і та ж підривна речовина може або горіти, або підриватися (детонувати). Горіння характеризується швидкістю, яка вимірюється долями метрів і метрами за секунду і залежить в основному від тиску. При підриві швидкість вимірюється тисячами метрів за секунду, що в декілька разів більше швидкості звуку в масі даної речовини.
В залежності від сфери використання підривних речовин вони діляться на чотири групи: 1. Ініцііруючі (збуджуючі, первинні); 2. бризантні (ділячі, повторні); 3. метальні (порохи); 4.піротехнічний склад.
Ініціюючі підривні речовини мають високу чутливість до різних зовнішніх дій (наколу, удару, вогню і т.п.). Вони використовуються для збудження детонації бризантних підривних речовин, менш чутливих, але більш потужних, а також для запалення бойових (в стрілецькій зброї – порохових) зарядів. Вони використовуються для спорядження пістолетних і гвинтівочних капсулів, капсулів-запалювачів до капсульних втулок і підривників.
Бризантні підривні речовини служать для спорядження снарядів різного призначення і для виготовлення детонаторів.
Метальні підривні речовини – порохи: є димний (чорний) порох і бездимний. Вони призначені для придання початкової швидкості снарядові (кулі) при пострілі.
Піротехнічний склад (освітлювальний, сигнальний, запалювальний і димовий) використовуються для спорядження спеціальних боєприпасів.
При згоранні бойового (порохового) заряду в вогнепальній зброї тільки 25 – 40% виділеної теплової енергії затрачується на основну роботу – придання снаряду (кулі) поступального руху, більше 50 % енергії губиться з викинутими пороховими газами, а залишки йдуть на допоміжні роботи і нагрів ствола.
Постріл із зброї – це процес викидання снаряда (кулі) із каналу ствола під дією порохових газів. Постріл –це процес дуже швидкого перетворення хімічної енергії пороху спочатку в теплову, а потім в кінетичну енергію порохових газів, які приводять в рух снаряд (кулю), а також зброю. Постріл із зброї характеризується наступними особливостями:
- постріл відбувається за дуже малий проміжок часу (0.001- 0.06 сек.);
- висока температура порохових газів (2500-3500*С);
- величина тиску газів (2000 – 3000 кг/см2);
- горіння порохового заряду в об’ємі, який швидко змінюється.
Для пострілу необхідно дослати патрон в патронник, надійно закрити канал ствола затвором і натиснути на спусковий гачок. При пострілі відбуваються наступні явища.
Від удару бойка по капсулю патрона виникає полум’я від якого загорається пороховий заряд. При горінні порохового заряду виникає велика кількість сильно нагрітих газів, які створюють в каналі ствола високий тиск на дно кулі і стінки гільзи, а також стінки ствола. В результаті тиску газів на дно кулі, вона зрушує з місця і врізується в нарізи, обертаючись по ним, вона рухається по каналу ствола з постійно зростаючою швидкістю і викидається зовні по направленню вісі каналу ствола. Тиск на дно гільзи визиває рух зброї назад. Одночасно при пострілі відбувається коливальний рух (вібрація) ствола і відбувається нагрівання. Сильно нагріті гази, які вириваються із каналу ствола за кулею, вмить розширяються і при зустрічі з повітрям виникає полум’я та ударна хвиля, яка є джерелом звуку при пострілі
При пострілі із автоматичної зброї, дія якої основана на принципі використання енергії порохових газів, які відводяться через отвір в стінці каналу ствола частина порохових газів, окрім того, після проходження кулею газовідвідного отвору вривається в газову камору, ударяє в поршень і відкидає його з затворною рамою назад.
Поки затворна рама не пройде визначену відстань, яка забезпечує виліт кулі із каналу ствола, затвор продовжує запирати канал ствола. Після вильоту кулі із каналу ствола проходить його відпирання; затворна рама і затвор, рухаючись назад, стискують зворотно-бойову пружину; затвор при цьому виймає із патронника гільзу і викидає її. При русі вперед під дією стиснутої пружини затвор досилає черговий патрон в патронник і знову запирає канал стволу.
При пострілі із автоматичної зброї, дії якої основані на використанні енергії віддачі (пістолет Макарова), тиск газів через дно гільзи передається на затвор і викликає рух затвора з гільзою назад. Цей рух починається в момент, коли тиск порохових газів на дно гільзи переважить інерцію затвора і зусилля зворотно-бойової пружини. Пуля на цей час вилітає із каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискує зворотно-бойову пружину, потім під дією енергії стиснутої пружини затвор рухається вперед і досилає черговий патрон в патронник.
При пострілі розрізняють такі послідовні періоди: попередній; перший, або основний; другий; третій, або період післядії газів.
Попередній – горіння порохового заряду у постійному об’ємі. Він триває від моменту запалення порохового заряду до початку руху кулі. Тиск газів при цьому досягає величини, достатньої для того, щоб куля зрушилась з місця і своєю оболонкою врізалась у нарізи каналу ствола на повну глибину. Цей тиск називається тиском форсування; він може досягати величини 250 – 500 кгс/см2.
Перший, або основний період – горіння порохового заряду у швидко змінюваному об’ємі. Він триває від моменту коли досягнуто тиску форсування і куля почала свій рух і до кінця горіння порохового заряду. На початку цього періоду, коли швидкість кулі по каналу ствола ще не велика, кількість газів зростає швидше, ніж об’єм простору, який є за кулею, тиск газів швидко підвищується і досягає найбільшої величини (до 3000 кгс\см2). Цей тиск називається максимальним тиском. Потім, внаслідок різкого збільшення швидкості руху кулі, об’єм простору за кулею збільшується швидше, ніж приплив нових газів і тиск починає падати.
Другий період – розширення постійної кількості сильно зжатих і нагрітих газів. Він триває від кінця горіння порохового заряду і до моменту вильоту кулі з каналу ствола. Збільшення швидкості руху кулі відбувається за рахунок тиску і розширення газів. До моменту вильоту кулі з каналу ствола тиск газів дорівнює 300-900кгс/см2 – дуловий тиск.
У зразків стрілецької зброї (які мають короткий ствол - ПМ) другий період відсутній, тому що повного згоряння порохового заряду на момент вильоту кулі з каналу ствола фактично не відбудеться.
Третій період, або період післядії газів – дія порохових газів на кулю після вильоту її з каналу ствола, Він триває від моменту вильоту кулі з каналу ствола і до моменту припинення дії газів на кулю. Гази, які витікають із каналу ствола зі швидкістю 1200-2000 м/с продовжують діяти на дно кулі і придають їй додаткову швидкість. Вона збільшується до тих пір, поки тиск порохових газів не зрівняється з опором повітря, найбільшу швидкість польоту куля має в кінці цього періоду, на відстані 10-15 см від дулового зрізу каналу ствола.
З розглянутого явища пострілу можна зробити висновок: що під час пострілу виникає дуже великий тиск порохових газів на стінки каналу ствола, які повинні витримати цей тиск і не піддатися роздуттю або обриву. В зв’язку з тим, що тиск на стінки ствола може у відомих проміжках змінюватись, а іноді під впливом зовнішніх умов може значно збільшуватись, ствол повинен мати визначений запас міцності.
Під запасом міцності розуміють відношення гранично допустимого тиску порохових газів у даному перетині ствола до розрахункового, або знайденого досвідом у цьому ж перетині. Встановлюється запас міцності, який дорівнює 1.3-1.5 рази у даному перетині. Тому, у казенній частині ствола, де тиск більший, стінки ствола значно товстіші. Однак, товщина стінок ствола визначається не тільки величиною тиску порохових газів, тут має значення і опір ствола вигину при випадкових ударах, тому стінки ствола потовщуються і в дуловій частині.
Якщо тиск порохових газів знаходиться у межах величини, на яку розрахована міцність ствола, то він піддається тільки пружним деформаціям, тобто при впливі тиску ствол розширюється, а при припиненні тиску він приймає свої попередні розміри.
Якщо тиск порохових газів перевищує величину, на яку розрахована міцність ствола, то ствол може отримати деформацію. Тобто розширення ствола по колу може залишитись і після припинення тиску. Таке явище називається роздуттям ствола.
У більшості випадків роздуття ствола може бути при попаданні у ствол сторонніх предметів (пакля, ганчірка, пісок). Куля, натикаючись на сторонній предмет, уповільнює свій рух. Гази, які рухаються за кулею, при уповільненні руху кулі відштовхуються від її дна і отримують зворотній рух. При сутичці газів, утворюється різке підвищення тиску, яке перевищує величину, на яку розрахована міцність ствола, виникає роздуття ствола, а іноді і його розрив.
У процесі стрільби ствол піддається зносу, усі причини, які визивають знос ствола можливо розкласти на три основні групи: причини механічного характеру; причини термічного характеру і причини хімічного характеру.
Причини механічного характеру. Розширення каналу ствола, яке періодично відбувається, змінює механічні властивості металу; на поверхні каналу ствола утворюється мережа з не глибоких тріщин, які із збільшенням кількості пострілів охоплюють все більшу поверхню. При врізанні кулі у нарізи, внаслідок великого тертя, виникає знос вхідного отвору. Рух кулі по каналу ствола визиває відколювання металу у тріщинах. Порохові гази, які витікають з каналу ствола, впливають на дулову частину ствола, так само, як і куля, яка врізається, на вхідний отвір.
Причини термічного характеру. Висока температура порохових газів в силу дуже короткого часу дії визиває лише часткове оплавлення поверхні каналу ствола. Частки оплавленого металу виносяться з каналу ствола пороховими газами. Крім того, внаслідок швидкої зміни температур, також відбувається розширення та звуження ствола, що призводить до заглиблення утворених тріщин.
Причини хімічного характеру. Великий вплив на знос ствола робить нагар, який утворюється при пострілі. Кількість нагару у стволі залежить від кількості пострілів і якісного стану ствола. Нагар складається з розчинних (12-15%) і нерозчинних (75-80%) речовин. Розчинні речовини являють собою солі, які утворюються під час вибуху капсуля (хлористий калій). Нерозчинними речовинами є: зола, яка утворюється при згорянні порохового заряду; томпак, який зривається з оболонки кулі; мідь, латунь оплавлені з гільзи; свинець виплавлений з дна кулі; залізо, оплавлене зі ствола і зірване з кулі. Розчинні солі, вбираючи вологу з повітря, утворюють розчин, який визиває іржу. Крім того, мідь, латунь, томпак в присутності солей утворюють з залізом гальванічний елемент, в наслідок якого окислення підсилюється і у стволі утворюються раковини. Наявність тріщин також підсилює процес окислення.
Внаслідок цього утворюється погане центрування кулі у каналі ствола і понижується початкова швидкість кулі. Це призводить до значного розсіювання і зменшення дальності стрільби. Якщо при стрільбі із такого ствола ми маємо втрату 10 % швидкості кулі, то такий ствол рахується не придатним до подальшої стрільби. На практиці ознакою такого зносу є розсіювання куль.
Початкова швидкість кулі – це швидкість, з якою куля залишає канал ствола, тобто швидкість руху кулі у дулового зрізу каналу ствола. Початкова швидкість кулі вимірюється в метрах за секунду і вона є однією з найважливіших характеристик бойових властивостей зброї. При збільшенні початкової швидкості кулі збільшується дальність польоту кулі, дальність прямого пострілу, убивча і пробивна дія кулі, а також зменшується вплив зовнішніх умов на її політ.
Величина початкової швидкості кулі залежить від наступних чинників: довжини ствола, ваги кулі, ваги, температури і вологості порохового заряду, форми і розміру зерен пороху і щільності заряджання.
Чим довший ствол, тим більше часу на кулю діють порохові гази і тим більша початкова швидкість.
При постійній довжині ствола і постійній вазі порохового заряду початкова швидкість тим більша, чим менша вага кулі. Наприклад: легка куля зразка 1908 року важить 9,6 г і отримує початкову швидкість 865 м/с при масі заряду 3,25 г; бронебійно-запалювальна куля масою 10,6 г отримує початкову швидкість 810 м/с при тому ж заряді.
Зміна маси порохового заряду приводить до зміни кількості порохових газів, а звідси і до зміни величини максимального тиску в каналі ствола і початкової швидкості кулі.
Довжина ствола і маса порохового заряду збільшуються при конструюванні зброї до найбільш раціональних розмірів.
З підвищенням температури порохового заряду збільшується швидкість горіння пороху, а тому збільшується максимальний тиск і початкова швидкість. При пониженні температури заряду початкова швидкість зменшується. Збільшення (зменшення) початкової швидкості викликає збільшення (зменшення) дальності польоту кулі. В зв’язку з цим необхідно враховувати поправки дальності на температуру повітря і заряду (температура заряду дорівнює приблизно температурі повітря).
Зі збільшенням вологості порохового заряду зменшується швидкість його горіння і початкова швидкість кулі.
Форма і розмір пороху має значний вплив на швидкість горіння порохового заряду, а звідси, і на початкову швидкість кулі. Вони підбираються при конструюванні зброї.
В процесі стрільби ствол зношується , що приводить до падіння його балістичних ознак: зменшується початкова швидкість внаслідок зниження тиску і погіршується кучність бою. Максимальна кількість пострілів, які можна зробити із ствола зброї до зниження ним балістичних якостей, називається живучістю ствола. Стрільба при цьому повинна вестись всіма типами пострілів в тій пропорції, як це визначено складом боєкомплекту.
Знос стволу, який характеризується збільшенням діаметру каналу ствола, не однаковий по всій довжині ствола. Максимальний знос в упорному скаті камори, найбільший – на початку циліндричної частини і значний – в перетині, де тиск газів найбільший. По основній довжині ствола він рівномірний і трохи збільшується у дулового зрізу.
Під зносом розуміється порушення і винос металу з поверхні каналу ствола від теплової, хімічної і механічної дії снаряда (кулі) і порохових газів.
Живучість залежить в основному від калібру зброї, початкової швидкості і максимального тиску порохових газів.
Живучість хромованих стволів стрілецької зброї нормального калібру досягає 20-30 тис., великого калібру – 5 – 7 тис. пострілів. Живучість стволів танкових гармат залежить від початкової швидкості снаряда. Так при початковій швидкості 500-800 м/с живучість дорівнює 20 – 25 тис. пострілів; при початковій швидкості 1100 – 1500 м/с живучість – 700 – 200 пострілів.
Живучість ствола залежить не тільки від конструктивних рішень, від вдалого вибору металу і його обробки, але і від догляду за стволом: своєчасного і ретельного чищення і змащення каналу ствола, усунення причин які визивають роздуття ствола. При стрільбі зі стрілецької зброї необхідно витримувати режим вогню.
Режимом вогню називається найбільша кількість пострілів, яку можливо провести за визначений проміжок часу без шкоди для матеріальної частини зброї, безпеки і погіршення результатів стрільби. Кожен вид зброї має свій режим вогню. З метою дотримання режиму вогню необхідно проводити зміну ствола або охолоджувати його через певну кількість пострілів.
Не дотримання режиму вогню приводить до перенагріву ствола і, як наслідок, до різкого його зносу, а також до різкого зниження результатів стрільби.
ІІ. Зовнішня балістика
Зовнішня балістика – це наука, яка вивчає рух кулі у повітрі після припинення дії на неї порохових газів. Вона вивчає рух кулі у повітрі від моменту її вильоту із каналу ствола і до зустрічі з ціллю (перешкодою).
Вилетівши з каналу ствола під дією порохових газів, куля (граната) рухається по інерції. Граната, яка має реактивний двигун, рухається по інерції після витікання газів із реактивного двигуна.
Крива лінія, яку описує центр тяжіння кулі (гранти) в польоті, називається траєкторією.
Під час польоту кулі в повітрі на неї впливають дві основні сили: сила тяжіння і сила опору повітря. Сила тяжіння змушує кулю (гранату) поступово знижуватись, а сила опору повітря безперервно затримує рух кулі (гранати) і намагається повернути її. В результаті дії цих сил швидкість польоту кулі (гранати) поступово зменшується, а її траєкторія по формі є нерівномірно вигнутою кривою лінією. Сила опору повітря викликає зменшення швидкості і дальності польоту кулі. Так наприклад, куля зразку 1930 р. при куті кидання 15* і початковій швидкості 800 м/сек. в безповітряному просторі пролетіла би дальність 32620 м; дальність польоту цієї кулі при тих самих умовах, але при наявності опору повітря дорівнює 3900м.
Сила опору повітря намагається не тільки зменшити швидкість польоту кулі, але і перекинути її. Для того, щоб куля не перекинулась, їй надають з допомогою нарізів в каналі ствола швидкого обертового руху. Так наприклад, при пострілі із автомата Калашникова швидкість обертання кулі в момент вильоту із каналу ствола дорівнює близько 3000 обертів за секунду.
Для вивчення траєкторії кулі (гранати) прийняті наступні визначення.
Центр дулового зрізу ствола називається точкою вильоту. Точка вильоту являється початком траєкторії.
Горизонтальна площина, яка проходить через точку вильоту , називається горизонтом зброї. На кресленнях, які зображують зброю і траєкторію збоку, горизонт зброї має вигляд горизонтальної лінії. Траєкторія двічі перетинає горизонт зброї: в точці вильоту і в точці падіння.
Пряма лінія, яка є продовженням вісі каналу ствола наведеної зброї, називається лінією підвищення.
Вертикальна площина, яка проходить через лінію підвищення, називається площиною стрільби.
Кут між лінією підвищення та горизонтом зброї називається кутом підвищення. Якщо цей кут має мінусове значення, то він називається кутом зниження.
Лінія метання - пряма лінія, яка є продовженням вісі каналу ствола зброї в момент вильоту кулі.
Кут метання – кут між лінією метання та горизонтом зброї.
Кут вильоту – кут між лінією підвищення та лінією метання.
Точка падіння – точка перетинання траєкторії з горизонтом зброї.
Кут падіння - кут між дотичною до траєкторії та горизонтом зброї в точці падіння.
Повна горизонтальна дальність – відстань від точки вильоту до точки падіння.
Вершина траєкторії – найвища точка траєкторії над горизонтом зброї.
Висота траєкторії – найкоротша відстань (перпендикуляр) від вершини траєкторії до горизонту зброї.
Точка прицілювання (наводки) – точка на цілі або поза нею, в яку наводиться зброя.
Лінія прицілювання – пряма лінія, яка проходить від ока стрілка через середину прорізі прицілу і вершину мушки в точку прицілювання.
Кут прицілювання – кут між лінією прицілювання і лінією підвищення. Його величина регулюється прицілом.
Кут місця цілі – кут між лінією прицілювання і горизонтом зброї. Цей кут рахується позитивним (+), коли ціль розміщена вище, і негативним (-), коли ціль розміщена нижче горизонту зброї.
Прицільна дальність – відстань від точки вильоту до точки перетину траєкторії з лінією прицілювання.
Перевищення траєкторії над лінією прицілювання – найкоротша відстань від любої точки траєкторії до лінії прицілювання.
Точка зустрічі – точка перетину траєкторії з поверхнею цілі (землі, перешкоди).
Кут зустрічі – кут між дотичною до траєкторії і дотичною до поверхні цілі (землі, перешкоди) в точці зустрічі. За кут зустрічі береться менший із суміжних кутів, який вимірюється від 0* до 90*.

Траєкторія кулі в повітрі має наступні особливості: гілка, яка знижується коротша і крутіша від гілки, яка піднімається; кут падіння більший кута кидання; конечна швидкість менша початкової; найменша
швидкість польоту кулі при стрільбі під великим кутом кидання – на гілці траєкторії, яка знижується, а при стрільбі при невеликих кутах кидання – в
точці падіння; час руху кулі по гілці траєкторії, яка піднімається менший, ніж по гілці, яка знижується.
Форма траєкторії залежить від величини кута підвищення. Зі збільшенням кута підвищення висота траєкторії і горизонтальна дальність польоту кулі збільшується, але це відбувається до певних меж. За цією межею висота траєкторії продовжує збільшуватись, а горизонтальна дальність починає зменшуватись.
Кут підвищення, при якому горизонтальна дальність польоту кулі стає найбільшою, називається кутом найбільшої дальності. Величина кута найбільшої дальності для куль різних видів зброї складає біля 35*.
Траєкторії, які утворюються при кутах підвищення, менших кутів найбільшої дальності, називаються настильними. Траєкторії, які утворюються при кутах підвищення, більших кутів найбільшої дальності, називаються навісними.
При стрільбі з однієї і тієї ж зброї можна отримати дві траєкторії з однаковими горизонтальними відстанями: настільну і навісну. Траєкторії, які мають однакову горизонтальну відстань при різних кутах підвищення, називаються спряженими.
При стрільбі зі стрілецької зброї та протитанкових засобів використовуються тільки настильні траєкторії. Чим настильніша траєкторія, тим на більшій відстані ціль може бути уражена з однією установкою прицілу (тим менше впливу на результати стрільби мають помилки в визначенні установок прицілу); в цьому є практичне значення настильної траєкторії.
Настильність траєкторії впливає на величину дальності прямого пострілу, уражувального, прикритого та мертвого простору.
Прямий постріл – постріл, при якому траєкторія не піднімається над лінією прицілювання вище цілі на всьому своєму шляху і не опускається нижче основи. Практичне значення прямого пострілу полягає в тому, що в напружені моменти бою стрільба може вестись без перестановки прицілу, у цьому випадку точка прицілювання вибирається на нижньому краю цілі.
Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі і настильності траєкторії. Чим вище ціль і найстильніше траєкторія, тим більша дальність прямого пострілу і на більшій відстані місцевості ціль може бути уражена з однією установкою прицілу.
Дальність прямого пострілу можна визначити по таблицям шляхом порівняння висоти цілі з величинами найбільшого перевищення траєкторії над лінією прицілювання чи з висотою траєкторії.

Прямий постріл визначається за допомогою таблиці „Перевищення траєкторії над лінією прицілювання”.
Наприклад:
Приціл
Дальність в метрах


100
200
300
400
500
600
700
800

5,45 мм АК-74, початкова швидкість кулі – 900 м/с

6
0,54 м
0,97 м
1,2 м
1,2 м
0,82 м
0
-1,5 м
-3,7 м

7,62 мм АКМ, початкова швидкість кулі – 715 м/с

6
0,98 м
1,8 м
2,2 м
2,1 м
1,4 м
0
-2,7 м
-6,4 м


Відстань на місцевості, на протязі якої гілка траєкторії, яка знижується, не перевищує висоти цілі називається уражувальним простором. Глибина цього простору залежить від висоти цілі (вона буде тим більшою, чим вище ціль, чим настильніша траєкторія) і від кута нахилу місцевості (на передньому скаті вона зменшується, а на зворотньому – збільшується).
Простір за укриттям яке не пробивається кулею, від гребня до точки зустрічі називається прикритим простором. Прикритий простір тим більший, чим більша висота укриття і чим настильніша траєкторія. Глибину прикритого простору можна визначити по таблиці перевищення траєкторії над лінією прицілювання.
Частина прикритого простору, на якому ціль не може бути уражена при даній траєкторії, називається мертвим простором. Мертвий простір буде тим більший, чим більша висота укриття, менша висота цілі і настильніша траєкторія.
Знання величини прикритого та мертвого простору, умов від чого їх величина залежить дозволяє правильно використовувати укриття для захисту від вогню противника, а також приймати заходи для зменшення мертвого простору своєї зброї шляхом правильного вибору вогневих позицій і обстрілу цілей зі зброї з більш навісною траєкторією.

Старший викладач кафедри військової підготовки
полковник запасу Собчук О.С.