РОЗДІЛ VІІІ
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
§ 1. Поняття і значення
об’єктивної сторони злочину
1. Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об’єктивну, а внутрішня – його суб’єктивну сторону.
Визнаючи нерозривний зв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх глибшого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об’єктивну і суб’єктивну сторони злочину, що становлять у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.
2. Ознаки об’єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб’єкта у вигляді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об’єктивній обстановці, у певному місці та в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об’єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж – у відкритому викраденні такого майна (ст. 186). Злочин завжди спричиняє певні суспільно небезпечні наслідки, бо в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини – статті 115—119, крадіжка, грабіж, шахрайство (статті 185, 186, 190) заподіюють майнову шкоду власникові).
116
Розділ VІІІ
Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.
Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їх вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцеві більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.
В об’єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об’єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, – Особливою.
Викладене дозволяє зробити висновок, що об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.
Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) та факультативні.
До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинено жоден злочин.
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі
117
До факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Наприклад, диспозиції складів шпигунства (ст. 114), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263), хуліганства (ст. 296) та ін. не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Особливої частини КК указуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об’єктивної сторони складу злочину є не обов’язковими, а факультативними.
Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину та їх встановлення в такому випадку є обов’язковим.
3. Значення об’єктивної сторони злочину. По-перше, об’єктивна сторона є елементом складу злочину і підставою кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі ознаки об’єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільно небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину. У цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння враховуються передусім при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб учинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. По- третє, об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об’єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об’єкт, якому заподіюється шкода певним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об’єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочин-них. Наприклад, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) різняться між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 296, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративне караного дрібного хуліганства за об’єктивною стороною. По-п’яте, врахування ознак об’єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65) і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.
§ 2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)
1. Термін «діяння» вживається в КК, у теорії кримінального права і судовій практиці у двоякому значенні:
а) у ст. 11 за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин»;
б) термін «діяння» застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об’єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності. При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значення терміна «діяння».
Діяння є обов’язковою ознакою кожного складу злочину. Стаття 2 встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є здійснення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Формами вираження такого діяння згідно зі ст. 11 є дія чи бездіяльність.
119
2. Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння має бути конкретним, усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, суспільно небезпечним і протиправним.
Діяння, як ознака об’єктивної сторони складу злочину, завжди повинно мати конкретний характер. Воно становить собою конкретний акт поведінки людини, який відбувається в певній обстановці, місці й часі і завжди втілюється в конкретній дії чи бездіяльності. Людина, як соціальна істота, вступає у сферу, підвладну кримінальному закону, тільки шляхом своїх дій. Тільки зовні виражена активність людини, її вчинки у формі конкретної дії чи бездіяльності можуть бути об’єктом правової оцінки. Поза своїми вчинками людина не вступає у сферу правового регулювання. Звідси випливає, що думки, наміри, переконання, морально-психологічні риси людини, якими б негативними вони не були, не можуть розглядатися як злочинне діяння, а отже, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність. Злочинні наміри можуть дістати негативну кримінально-правову оцінку, тобто бути «криміналі-зованими» тільки тоді, коли вони об’єктивовані в конкретному акті поведінки особи – у дії чи бездіяльності.
Діяння – це усвідомлений акт поведінки людини, що завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості людини об’єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, які не контролюються свідомістю, навіть якщо вони за своїм характером були об’єктивно суспільно небезпечними і ними заподіювалася істотна шкода охоронюваним законом суспільним відносинам. Наприклад, дії, вчинені неосудними і душевнохворими особами, не контролюються їх свідомістю, отже, і не можуть становити діяння чи бездіяльність у кримінально-правовому розумінні.
Діяння, що належить до об’єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи, якщо вона діє з відповідних мотивів, маючи щось певне на меті. Діяння, у якому немає прояву волі, яке вчинене, наприклад, унаслідок нездоланної сили, нездоланного фізичного чи психічного примусу (ст. 40) не може становити об’єктивну сторону складу злочину.
Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що, будучи визнаним злочином, це діяння заподіює істотну шко-