Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
та природокористування
Кафедра політології, соціології і права
Реферат
з дисципліни «Соціологія»
на тему:
«Соціальні проблеми молоді та молодіжна політика в Україні»
Виконала:
студентка 2 курсу
ФЕіП, групи Ф-21
Приходько І.В.
Перевірив:
Новічков В.Г.

Рівне 2008
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………….3
Розділ 1. СУТНІСТЬ СОЦІОЛОГІЇ МОЛОДІ І ЇЇ ПРЕДМЕТ……………………….6
Розділ 2. МОЛОДЬ:ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОЇ ГРУПИ В МИНУЛОМУ ТА В НАШ ЧАС………………………………………………………9
Розділ 3. СТАНОВИЩЕ МОЛОДІ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ………………………………………………………………………….12
Розділ 4. СУЧАСНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ…………………….21
ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….26



ВСТУП
Перспективи розвитку будь якого суспільства цілком справедливо пов’язуються з молоддю. Але об’єктивно енергія, сила і потенціал молодого покоління здатні відігравати позитивну роль у розвитку суспільства лише за певних умов. Визначальними серед них є ставлення старших поколінь, суспільних інституцій та, особливо, держави, що виявляється в державній молодіжній політиці. Молода людина особливо відчуває це ставлення через провадження молодіжної політики безпосередньо на місцях. Якщо в результаті здійснення молодіжної політики створюються необхідні умови, надаються достатні гарантії для соціального становлення і розвитку молодого покоління, то воно буде здатне і матиме бажання спрямувати свій потенціал у відповідності з інтересами суспільства у всіх сферах своєї життєдіяльності. Відсутність такої політики або її неадекватне проведення призводять до серйозних кризових явищ у молодіжному середовищі зокрема й у всьому суспільстві загалом.
У часи реформ, перебудов роль молоді в суспільних процесах зростає і, відповідно, особливої ваги набуває молодіжна політика держави. Тому в 90-х роках ХХ ст. політика незалежної Української держави щодо молоді зазнала істотних змін. Утвердилася державна молодіжна політика нового типу, яка своєю пріоритетною і специфічною спрямованістю була покликана створити умови для якнайшвидшого соціального становлення молоді, щонайповнішої її самореалізації як у власних, так і суспільних інтересах, надати для цього необхідні гарантії. Сьогодні діяльність органів державної влади в царині молодіжної політики на місцях потребує наукового осмислення. Постала необхідність глибокого аналізу пройденого етапу становлення державної молодіжної політики, оцінки її ефективності, перспектив соціальної та політичної орієнтацій у цілому, і здійснення на цій основі практичних кроків у вирішенні проблем молоді.
В наш час державна молодіжна політика, особливо регіональна, активно розвивається, реагуючи на всі зміни в суспільстві. З одного боку, вона є похідною від того, як відбуваються реформи в Україні, а з іншого, сам об’єкт молодіжної політики - молодь, за своєю природою є постійно змінним, тому вимагає відповідного коригування державної молодіжної політики на місцях. Така політика не може бути жорстким нормативним документом, який регламентує діяльність у молодіжній сфері. Зрозуміло, що в цей час вона вже не така, якою була два-три роки раніше, а тим паче на початковому етапі свого становлення. Для практичної роботи будь-якому поколінню важливо знати, що відбувається у молодіжній сфері, як змінювалися напрями і пріоритети молодіжної політики, які форми та методи діяльності виявилися ефективними, а від яких за нових умов довелося відмовитися. За наявності значної кількості досліджень державної молодіжної політики, регіональний її аспект поки що залишається малодослідженим. У колективних виданнях та працях зарубіжних авторів обґрунтовуються принципи соціального партнерства та субсидіарності; положення, що державна молодіжна політика може бути ефективною лише за умов широкої участі в її реалізації самої молоді та молодіжних організацій; відображено моделі державної молодіжної політики; розроблено механізми її реалізації, у тому числі на місцях (П.Кваккестейн, К.Д.Лазос, П.Лаурітцен, Ф.Ч.Мюллер, М.Харрісон, К.Хартман-Фріч, А.Цокаліс). Однак, незважаючи на численні дослідження, на сьогодні маємо окресленими лише стратегічні напрями молодіжної політики; законодавчо не зовсім чітко визначено механізм її реалізації на місцях, поза увагою залишено цілий ряд ключових молодіжних проблем. Хоча існують досить різнопланові та багатоаспектні публікацій з молодіжної проблематики, комплексного дослідження та описання регіонального аспекту державної молодіжної політики до цього часу в Україні не проводилося. Саме тому дослідження стану, характеру, перспектив та механізму реалізації регіональної державної молодіжної політики є надзвичайно актуальним.. Незважаючи на багатоманітність конкретних обставин і факторів, випадкове й епізодичне, виявлення загального, закономірного у проведенні регіональної державної молодіжної політики є важливим і необхідним для створення цілісної системи, здатної ефективно впливати на соціальне становлення та розвиток молоді. У зв’язку з цим метою мого реферату є вияснення та осмислення як теоретичних, так і суто практичних проблем розробки та здійснення регіональної молодіжної політики. Не вдаючись до спеціального дослідження поняття “молодь” (воно, на нашу думку, здійснене науковцями досить ґрунтовно), щоб запобігти різному тлумаченню, викладемо власне його розуміння. Але спершу з’ясуємо, окремі характеристики розділу соціології, який власне й вивчає молодь і її проблеми.




РОЗДІЛ 1.СУТНІСТЬ СОЦІОЛОГІЇ МОЛОДІ І ЇЇ ПРЕДМЕТ
Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціологія зараховує ці проблеми до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних, соціальних чинників, соціологія виявляє непересічний інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювентологія як складова сучасної науки про людину.
Самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. А проблема формування її свідомості — одна з провідних у соціології. Для того щоб процес формування молоді відбувався адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль та місце в суспільстві, з'ясувати труднощі, проблеми, які стоять перед нею. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є проблеми здоров'я, освіти молоді, спілкування її з дорослими й однолітка
Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен, глибокий системний аналіз стану молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді.
Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.
Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях — загальнометодологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень конкретно історичного змісту та емпіричних індикаторів.
На перших двох рівнях відбувається вироблення науково-достовірного визначення молоді у певних межах і з урахуванням конкретно-історичних умов її існування і розвитку; обґрунтування сутнісних специфічних особливостей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від інших соціальних груп і спільнот суспільства, з'ясування об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають якісну своєрідність молодого покоління. Емпіричний рівень функціонування соціології молоді на основі нагромадженого соціологічного матеріалу та нової соціологічної інформації сприяє поглибленому розумінню молодіжних проблем, розкриттю їх тісного зв'язку з проблемами суспільства; переслідує мету оперативного реагування на нові явища в молодіжному середовищі та прогнозування їх розвитку.
Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:
вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві;
опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді;
— вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій;
— вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;
визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;
вивчення механізму формування свідомості молоді;
-- співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини;
дослідження взаємодії поколінь та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;
вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.
Головна мета соціології молоді полягає у тому, щоб на підставі узагальнюючого аналізу тенденцій формування й розвитку соціального обличчя молоді, умов її життєдіяльності виробити науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ, які повинні регулювати соціальні процеси у молодіжному середовищі та управляти ними. Кінцевим результатом цих розробок має стати державна молодіжна політика.
Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Соціологія молоді виконує функції цілісного систематичного аналізу молоді, досліджує її з позицій динамічних змін у всіх важливих сферах: у соціальній структурі, політичному, економічному, соціальному й духовному житті.



РОЗДІЛ 2. МОЛОДЬ:ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОЇ ГРУПИ В МИНУЛОМУ ТА В НАШ ЧАС
Поняття “молодь” досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. Його узагальнений варіант, запропонований в енциклопедичних виданнях, визначає молодь у цілому як окрему соціально-демографічну групу, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства. Сучасні вікові межі молоді від 14-16 до 25-30 років. Закон “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, визначає молодь як групу населення віком від 15 до 28 років (з 1999 р. - від 14 до 28 років). Таке тлумачення є найбільш поширеним, часто вживаним у вітчизняній науковій та спеціальній літературі. За даними Держкомстату України станом на 1 січня 2006 р. кількість молоді віком 14-28 років ледь перевищувала 11 млн. осіб, що становить лише 22,3% загальної кількості постійного населення країни. Молодь більшою мірою сконцентрована у містах. Найвища її питома вага - у Західних областях, зокрема на Закарпатті, а також у м. Києві, найнижча - у Чернігівській області. З різних причин до початку 1990-х років частка молодіжного населення України зменшувалася, а в останньому десятилітті окреслилася стала тенденція до її зростання. Збільшення кількості та питомої ваги молоді серед всього населення демографи прогнозують до середини наступного десятиліття. Зазначений факт пояснюється скороченням народжуваності та зниженням рівня тривалості життя населення, тобто зменшенням частки дітей і населення старшого віку.
За даними вчених приблизно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму і формується соціальний статус особи, що передбачає, наприклад, в умовах України здобуття до цього віку освіти і певного фаху, проходження військової служби і набуття певного трудового і життєвого досвіду. Життя молодої людини поділяється на кілька періодів, зокрема деякі вчені вирізняють три основні. Перший - це так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, якою бути, яку професію, спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності. Протягом другого періоду молода людина інтегрується в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері - на виробництві, у науці, культурі тощо. У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло). Отже, слід наголосити, що молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку. Зазначене у сукупності, з одного боку, відрізняє молодь від інших вікових соціальних груп суспільства, а з іншого - дає їй змогу об’єктивно посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життєдіяльності конкретного суспільства.
Вікові, психофізичні якості молоді значною мірою визначають схожість молодих поколінь різних часів. Не можна заперечити подібність узагальненої характеристики молоді, даної дві тисячі років тому великим мислителем античності Сократом, з тими, що часто дають їй представники старшого покоління сьогодні: “Молодь у наші дні любить розкіш, у неї погані манери, вона зневажає авторитети, не поважає літніх людей, меле язиком там, де слід було б працювати. Молоді люди тепер вже не підхоплюються з місць, коли старші заходять до кімнати. Вони сперечаються з батьками, вихваляються, проковтують за столом всі ласощі, сидять, заклавши ногу на ногу, тероризують своїх вчителів”. Але все ж молоді покоління різних епох формуються під впливом відповідних соціально-економічних, культурних, історичних та інших чинників. Тому нинішнє покоління молодого українства суттєво відрізняється навіть від попереднього. Його соціальний портрет дійсно мозаїчний, суперечливий. Це:
- покоління людей, які у своїй більшості підтримують процеси формування демократичної незалежної держави, відродження України, ринкові перетворення;
- генерація, що вимагає більш конструктивних і динамічних еволюційних кроків щодо розвитку суспільства;
- покоління людей, які бажають вчитися, працювати, власними силами забезпечувати своє життя;
- врешті, генерація людей гарячих, радикально налаштованих, які не сприймають будь-яку фальш, нещирість, пусті обіцянки стосовно свого сьогодення і майбуття.
Покоління молоді останніх років чимдалі більше усвідомлює важливе значення освіти, насамперед вищої, та навичок високої кваліфікації у своїй діяльності. Вона об’єктивно сприйнятлива до новацій. І причиною цьому є не лише юнацький ентузіазм, відсутність певного суспільного досвіду та знань про принципову “неможливість” чогось (а саме це, як свідчать історичні факти, приводило до великих відкриттів). У молоді є й інші особливості сприйняття новацій. Вона опановує основи знань у навчальних закладах, переступаючи через значні застарілі й уже непотрібні пласти, і робить це на якісно іншому, об’єктивно вищому рівні, на відміну від старших поколінь. Останнє, безумовно, відкриває простір для прогресивного поступу суспільства загалом.

РОЗДІЛ 3.СТАНОВИЩЕ МОЛОДІ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Перш ніж розглядати проблеми державної молодіжної політики, схарактеризуємо, хоча б у загальних рисах, становище молоді в Україні, торкнувшись найважливіших аспектів її життєдіяльності. Створення необхідних умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді - це постійний процес. Ці гарантії та умови, вочевидь, мають бути адекватними меті, яку ставить перед собою суспільство, та можливостям держави і, звичайно, становищу та запитам молоді; вони є своєрідним підґрунтям та відправним пунктом для розробки і провадження державної молодіжної політики як у країні взагалі, так і в кожному конкретному регіоні зокрема. Їх аналіз дасть можливість, з одного боку, оцінити характер і масштаби молодіжних проблем, а з іншого - визначити напрями, за якими державна молодіжна політика має здійснюватися більш активно та ефективно. Якщо тенденції стосовно кількісних показників молодого покоління бодай на найближчі роки обнадійливі, то прогнози щодо його якісних характеристик - невтішні. За даними соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, стан здоров’я молоді досить хворобливий. В Україні 74% населення віком 10-22 років хворіли впродовж 2004 р., і лише 21% респондентів вказали, що хвороби їх обминули. Погіршується здоров’я підлітків та молоді, про що свідчать основні показники захворюваності. Особливу тривогу викликає високий рівень захворюваності молоді на такі хвороби, як венеричні, злоякісні новоутворення, наркоманія, алкоголізм. Так, хоча в 1996 р. й припинилась тенденція до підвищення рівня захворюваності на хвороби, що передаються статевим шляхом, він залишається високим. Захворюваність на сифіліс у 2002 р. серед молоді 15-29 років становила майже 40,9 тис. осіб, що складало 58,8% усіх хворих. Поширюється епідемія СНІДу (щомісяця реєструється 500 і більше нових випадків ВІЛ-інфікування). Аналіз за віком хворих та інфікованих показав, що близько 80% серед них - це молодь. Найбільше уражених “чумою ХХ ст.” у Південному регіоні України, а також у Донецькій та Дніпропетровській областях. Соціальними групами населення, за рахунок яких перш за все збільшується кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, є ін’єкційні наркомани, а також особи з безладними статевими зв’язками. Вони становлять 83%. Тобто ризик бути інфікованим вірусом ВІЛ для них є найвищим у порівнянні з іншими групами населення. Водночас кількість наркоманів в Україні на 1.01.2000 р. перевищила 68 тис. осіб. Відзначається високий рівень поширення серед молоді алкоголізму. За даними дослідження 98% молодих людей віком від 16 до 22 років вживали легкі і міцні алкогольні напої. Захворюваність на хронічний алкоголізм на 10 тис. підлітків становить 0,4 випадка, на наркоманію - 2,5, токсикоманію - 0,7. На профілактичному обліку через зловживання алкоголем, наркотичними і ненаркотичними речовинами на кінець 2004р. перебувало 10,7 тис. підлітків, з них 8,4 тис. взято на облік уперше в житті, що більше ніж у 2005 р. на 1,6 і 1,4 тис. відповідно. Залишається високою смертність серед молоді, хоча її рівень дещо покращився. За прогнозами спеціалістів окремі показники здоров’я населення, у тому числі молоді, погіршуватимуться.
Як свідчать соціологічні дослідження, на думку опитаних молодих людей, нині склалася дуже важка соціально-економічна і суспільно-політична ситуація, яка, у першу чергу, пов’язана із зубожінням широких верств населення й глибоким майновим розшаруванням, економічною деградацією як України в цілому, так і окремих регіонів. Так, згідно з результатами опитування, кожна четверта сім’я ледве зводить кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти, ще майже половині (42%) їх вистачає лише на харчування та на придбання недорогих речей. У найбільш скрутному матеріальному становищі опинилася безробітна молодь, кількість якої впродовж останніх років зросла. За офіційними даними, статус безробітного в 2007 р. отримали 395,4 тис. осіб віком до 28 років, тобто їхня кількість збільшилася в сім разів порівняно з 2004 р. Характерною рисою молодіжного безробіття є його нерівномірний розподіл за регіонами. Наявність молоді на регіональних ринках праці коливається від 23 до 39% за середнього показника по Україні - 32%6. Якщо тенденції стосовно кількісних показників молодого покоління бодай на найближчі роки обнадійливі,
Впродовж останніх років значних змін зазнала сфера освіти. 1999 р. прийнятий Закон України “Про загальну середню освіту”, у закладах освіти впроваджується чимало вітчизняних і зарубіжних технологій, спостерігається зростання мережі навчально-виховних комплексів як у містах, так і в селах, збільшується кількість студентів. Водночас, значна кількість дітей та підлітків не охоплена систематичним шкільним навчанням. Зараз приблизно 30 тис. дітей шкільного віку не відвідують школу. Частина випускників 9-х класів щороку не продовжує навчання. 1998 р. таких було понад 4%. І хоча в 1999 р. їх кількість зменшилась удвічі, у деяких областях цей показник залишається високим (у Чернівецькій - 6,7%, Рівненській - 4,2%). Відчуваються значні проблеми із забезпеченням навчальних закладів необхідною навчальною літературою: 5-10-ті класи на 59%, 11-ті - лише на 34%8. У найбільш тяжких умовах працює сільська школа через незадовільний матеріальний стан та погані комунікації. У більш ніж 3,5 тис. сіл, де проживають діти 6-15 років, шкіл взагалі немає. Тому небажання пов’язувати своє життя з селом молоді люди пояснюють не лише незадовільними умовами проживання. За даними соціологічних досліджень Українського інституту соціальних досліджень 82% респондентів, які мають дітей, хотіли б, щоб їхні діти навчалися в місті.
Хоча мережа вищих навчальних закладів розширюється швидкими темпами, це істотно чином не впливає на доступність вищої освіти для широкого загалу молоді. Адже, незважаючи на те, що спостерігається певна регіональна та фахова оптимізація, потенціал мережі вищих навчальних закладів за регіонами суттєво диференційований. Аналіз ситуації свідчить про наявність міграційних потоків молоді за освітнім фактором у так звані “освітні регіони”: м. Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Львівську, Одеську, Харківську, Тернопільську області, що, безумовно, потребує додаткових організаційних і матеріальних витрат з боку молоді. Слід також зазначити, що впродовж останніх років зростає кількість студентів, які змушені вирішувати питання оплати за своє навчання у вузі. Так, у 1997/98 навчальному році за кошти юридичних та фізичних осіб навчалися 44% першокурсників, а 1999/2000-го - більше половини. Незважаючи на те, що серед всіх витрат на молодіжну політику найбільше коштів припадає на освіту (у середньому 90% загального обсягу), їх катастрофічно не вистачає і вони покривають лише потреби на фінансування заробітної плати, стипендій, харчування, що спричиняє поступове руйнування матеріальної бази навчальних закладів. Останнім часом молодь стала дещо активніше займатися фізкультурою. За даними Держкомспорту України впродовж 1998 р. на 31,7 тис. осіб збільшилося число тих, хто займається фізкультурою і спортом. На 1 січня 2005 р. загальна кількість їх становила 3683,9 тис. осіб. Отже, на сьогодні спостерігається припинення відтоку населення від заняття фізкультурою і спортом. Найбільш виразно ця тенденція проявляється у Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській областях. Для занять фізкультурою і спортом у державі є непогана спортивна база. Так, за станом на 1 січня 2005 р. в Україні налічувалося 1139 стадіонів, 42250 спортмайданчиків і полів, 17096 спортивних залів, 513 плавальних басейнів. Проте впродовж останніх років внаслідок соціально-економічних процесів в Україні, зокрема через спад виробництва, зниження рівня життя, значна частина населення не в змозі приділяти належної уваги фізичній культурі та спорту. Хоча фінансування сфери фізичної культури і спорту з Державного бюджету України у 2004 р. дещо збільшилося, все ж таки воно останнім часом не перевищує 75% необхідного.
Безробіття, бідність, недоліки виховання й освіти молодого покоління тощо є підгрунтям для асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів серед дітей та молоді, рівень яких залишається високим. Необхідно зазначити, що ще з початку 1960-х років в Україні спостерігалося невпинне зростання злочинності. Така ситуація тривала і на початку 90-х років. Якщо 1990 р. було зареєстровано 369,8 тис. злочинів, то 1996-го - уже 617,3 тис. Це стосується антигромадських проявів і серед молоді та неповнолітніх. Зокрема, рівень злочинності неповнолітніх впродовж 1986-1996 рр. зростав в середньому на 8,5% щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 по 1996 р. збільшилася з 11,6 до 19,0 тис. осіб, або на 63,8%. Наступними роками організаційні й практичні заходи з боку державних органів, громадських об’єднань дещо призупинили цей процес. Так, у 1997 р. кількість злочинів, зареєстрованих органами внутрішніх справ, скоротилася порівняно з 1996 р. на 4,5% і становила 589,2 тис., а у 1998 р. ще менше - 576,0 тис. Змінилася тенденція на краще щодо засуджених: за даними Міністерства юстиції впродовж 1996 р. набрали чинності вироки судів щодо 242,1 тис. осіб, 1997-го - 237,8 тис., а 1998-го - 232,6 тис. Подібна тенденція спостерігається і в молодіжному середовищі. Змінюється система ціннісних орієнтацій молоді. Трансформація суспільного життя вивела на перші місця цінності особистісного рівня, які забезпечують власні потреби та комфортне самопочуття. Так, за результатами соціологічних досліджень, здійснених Українським інститутом соціальних досліджень разом з Центром “Соціальний моніторинг”, протягом останніх трьох років у системі ціннісних переваг і орієнтацій сучасної української молоді безперечну першість посідають цінності мікрорівня (сім’я, родичі, кохана людина, друзі). Тобто у молодих громадян України формується якісно нове сприйняття навколишнього світу крізь призму насамперед особистих інтересів. Зокрема, за даними опитування у вересні 2007 р. лише 5% респондентів зазначили, що найважливішим для них є необхідність зробити щось вагоме для народу й країни. Причому з віком більш бажаним стає відчуття спокою та можливості ні в що не втручатися, що свідчить про зростання питомої ваги тих молодих людей, які пасивно спостерігають за суспільними процесами.
Можемо стверджувати, і соціологічні дослідження свідчать про це, що здоров’я, професійна освіта, кар’єра, гроші та сім’я - основні складові життєвих цінностей сучасної молоді. Пріоритет тих чи інших цінностей залежить від віку, освіти, соціального статусу молодої людини та її життєвих можливостей. У цілому серед сучасної молоді крім орієнтацій на матеріально-індивідуалістичні цінності все частіше спостерігається спрямованість на загальнолюдські цінності: щастя, кохання, взаєморозуміння, створення родини. Більшість з них вважає, що створення сім’ї необхідне для того, щоб жити з близькою, дорогою людиною (76%), народжувати дітей (74%). Благополуччя власної сім’ї респонденти у першу чергу пов’язують з високим рівнем матеріального добробуту (53%), далі - з відсутністю конфліктів, скандальних ситуацій (47%), негативних явищ (алкоголізм, наркоманія - 40%), з відвертими та щирими стосунками (42%)15. Але водночас, очевидно, мають рацію й ті соціологи, котрі вважають, що “негативізм перетворився на домінанту масової свідомості, де сформувалася достатньо стійка тріада оціночних характеристик: незадоволеність, недовіра, невпевненість. Для більшості населення характерна незадоволеність своїм становищем у суспільстві. Людина відчуває себе незатребуваною за нових соціальних умов, і соціальна незатребуваність породжує деморалізацію та соціально-політичну пасивність, небажання брати участь у чужих для неї суспільних явищах.
Навіть такий стислий аналіз становища молоді в Україні дає підстави стверджувати, що воно є досить складним і виступає стримуючим чинником соціального становлення і розвитку молодої генерації. Сучасний стан молодих громадян неоднаковий у різних регіонах, і щоб його поліпшити, варто шукати своєрідних підходів у кожному конкретному регіоні. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності. За даними багатьох соціологічних досліджень у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами. Проведені опитування молоді в травні 2007 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60% юнаків і дівчат непокоїть питання рівня життя, а більше половини з них - становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання - більше третини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблеми працевлаштування.
Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючи батькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країни очевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем. Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Причому безробіття перш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації.
Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2006 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім’ям удвічі нижчі. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо). Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів.
Молодь не надає належного значення проблемам виховання, зокрема патріотичного. Багато хто з молодого покоління не відчуває гордості за належність до України, за український народ. Так, за результатами опитування молоді віком 15-28 років у травні 2004 р. 23% респондентів не пишаються або “скоріше, не пишаються”, що є громадянами України. Опитування в жовтні наступного року виявило такий розподіл відповідей на запитання “Чи хотіли б Ви народитися та жити в іншій країні?”: 41% респондентів відповіли ствердно, 36% - заперечно, а 23% - вагалися із відповіддю на це запитання. Причому серед наймолодшої вікової групи опитаних (15-17 років) розподіл відповідей становив відповідно 48, 28 і 24%24. Зрозуміло, що не лише матеріальні негаразди спричиняють такі настрої серед молоді. Вочевидь, даються взнаки порушення спадковості поколінь, прогалини у вихованні дітей та підлітків у сім’ї, школі, низькопробна масова культура Заходу, недостатня робота щодо збереження та відродження народних традицій, надмірна комерціалізація сфери дозвілля, культури. Свого часу в нашому ж рідному НУВГП в цьому плані було підняте і соціологічно опрацьоване цікаве питання. Студентам було поставлене запитання: «До якого типу покоління Ви себе відносите?» Абсолютна більшість обстежених (71,9%) назвали себе представниками покоління надії, 13,1% - втраченого покоління, 15% - не визначилися. Все це, безперечно вселяє певний оптимізм. Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:
- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;
- проблеми працевлаштування;
- доступність отримання якісної освіти;
- здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;
- проблеми забезпечення житлом;
- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;
- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.
Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні.

РОЗДІЛ 4.СУЧАСНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ
Вирішення соціальних проблем молоді в Україні потребує дійової державної молодіжної політики з боку держави і громадських об’єднань, допомоги підприємницьких структур, фондів, асоціацій тощо. Діяльність органів державної влади та управління у сфері молодіжної політики можна групувати за такими основними секторами: діяльність щодо здобуття молоддю освіти; сприяння здоров’ю та впровадженню здорового способу життя молоді; реалізація економічних інтересів юнаків та дівчат; реалізація духовних інтересів молоді; забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля; сприяння участі молодих людей у громадській та політичній діяльності. У кожному з цих секторів держава здійснює діяльність за такими загальними напрямами:
- створення умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді у відповідній сфері її життєдіяльності;
- виховання молодого покоління;
Необхідною передумовою ефективного здійснення молодіжної політики на регіональному рівні, є розробка та прийняття адекватної до реальності молодіжної політики на загальнодержавному рівні, зокрема правильне визначення мети, пріоритетів її здійснення, прийняття необхідних законодавчих і нормативних актів, створення відповідних органів державної влади та фінансування тощо. За цих умов державна молодіжна політика здатна відігравати роль дороговказу при її реалізації на місцях, визначати загальну спрямованість цієї діяльності.
У період розробки концепції державної молодіжної політики в наукових колах та серед практичних працівників дискутувалося багато ідей щодо її реалізації. Кожна з них могла, у випадку прийняття за основу, суттєво і навіть принципово вплинути на провадження державної молодіжної політики взагалі і на регіональному рівні зокрема. На думку деяких дослідників державної молодіжної політики, в Україні найбільш відомі п’ять концепцій молодіжної політики того часу, які ввібрали в себе основні ідеї Звичайно, що з позицій сьогодення кожну з них можна критикувати за внутрішні протиріччя чи недоречності, проте в даному випадку ми хочемо звернути увагу читача на те, що кожна з концепцій могла б мати значний вплив на провадження регіональної державної молодіжної політики. В цілому основними завданнями державної молодіжної політики є: вирівнювання стартових позицій молоді; розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах; надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів; організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, а також служб юридичної допомоги і консультування юнаків і дівчат; удосконалення законодавства для створення гарантій з отриманням молоддю переважно безоплатної освіти і фахової перепідготовки, для попередження або компенсування можливих форм дискримінації молоді в будь-якій сфері; підтримка політичного визначення молоді; зміцнення державної і комерційної матеріальної бази для раціонального проведення молодіжного дозвілля, медичного обслуговування і профілактики хвороб; значне збільшення допомоги молодіжним і багатодітним сім’ям та ін..
В Україні прийнято ряд державних документів щодо молодіжної політики: декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (грудень 1992 р.), цільова програма «Молодь – майбутнє України» (1997 р.), постанову «Про підтримку ініціативи молодіжних організацій України щодо залучення молоді до реалізації державної політики» тощо.
Правова основа для проведення державної молодіжної політики є (хоча й дуже хитка), необхідне прискорення ї втілення в життя.
ВИСНОВОК
Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціологія зараховує ці проблеми до найважливіших. Самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. А проблема формування її свідомості — одна з провідних у соціології. Для того, щоб процес формування молоді відбувався адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль та місце в суспільстві, з'ясувати труднощі, проблеми, які стоять перед нею.
Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу. Соціологія розглядає молодь як окрему соціально-демографічну групу, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства. Сучасні вікові межі молоді від 14-16 до 25-30 років.
Сучасна молодь, принаймні в Україні, стикається із великою кількістю проблем. В першу чергу, досить хворобливий стан здоров’я молоді, про що свідчать основні показники захворюваності. Особливу тривогу викликає високий рівень захворюваності молоді на такі хвороби, як венеричні, злоякісні новоутворення, наркоманія, алкоголізм. Залишається високою смертність серед молоді, хоча її рівень дещо покращився. За прогнозами спеціалістів окремі показники здоров’я населення погіршуватимуться. В економічній сфері молодь потерпає від низької заробітної плати, порівняно з середньою по країні. Вона вимушена вдаватися до додаткового підробітку, нерідко до виконання фізично важких, шкідливих, непривабливих робіт, до посилення матеріальної залежності від батьків. Відсутність економічної самостійності для більшості молоді – одна з причин соціальної нестабільності, формує у молоді відчуття власної неповноцінності, залежності від інших людей. Щодо професійного самовизначення молоді, то ця проблема започатковується вже з одержанням середньої загальної освіти. Адже якість її різна: міська та сільська середня школа, ліцей, гімназія, спеціальна середня школа, ПТУ тощо. Звідси неоднакові шанси отримати вищу освіту. До того ж поширення платного навчання далеко не всім «по кишені». Випускників вузів, коледжів, училищ тощо підстерігає небезпека не працевлаштування, або робота не за фахом, а в подальшому – труднощі професійного росту, кар’єри. Не краще становище і в соціальній сфері. Насамперед це стосується молодих новостворених сімей з їх нестачею житла. Загалом бідність, приниження, нерівноправність, наркоманія і токсикоманія, алкоголізм та проституція, злочинність та безпритульність, підвищена захворюваність та смертність далеко не повний перелік молодіжних соціальних проблем та девіантної поведінки. Турбує те, що означені негаразди мають тенденцію до зростання та ускладнення. Поширюється девіантна та деліквентна поведінка молоді, зростає злочинність. Хотілося б бачити вищим рівень політичної активності в молодіжному середовищі нашого суспільства. Як свідчать соціологічні дослідження і політична практика, нині більшості молодих людей притаманна низька політична культура та політична активність, нігілізм і скептицизм , розчарування та апатія до суспільно-політичного життя. Не можна оминути і дозвільний аспект молодіжної проблематики, раціональне використання вільного часу, стан її культурної творчості.
Вирішення соціальних проблем молоді в Україні потребує дійової державної молодіжної політики з боку держави і громадських об’єднань, допомоги підприємницьких структур, фондів, асоціацій тощо. У кожному з цих секторів держава здійснює діяльність за трьома загальними напрямами: створення умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді у відповідній сфері її життєдіяльності; виховання молодого покоління. Необхідною передумовою ефективного здійснення молодіжної політики на регіональному рівні, є розробка та прийняття адекватної до реальності молодіжної політики на загальнодержавному рівні, зокрема правильне визначення мети, пріоритетів її здійснення, прийняття необхідних законодавчих і нормативних актів, створення відповідних органів державної влади та фінансування тощо. Правова основа для проведення державної молодіжної політики є (хоча й дуже хитка), необхідне прискорення ї втілення в життя.




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Головаха М. Ставлення до влади і політичний вибір молоді України.//Соціологія: теорія, методи, маркетинг.-2002, №1.
Паніна Н. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та морально-психологічний стан за умов тотальної аномії.//Соціологія: теорія, методи, маркетинг.-2000, №1.
Перепелиця М. Державна молодіжна політика: молодб та її формування та реалізація.//Віче.-2000, №10.
Самойлик К. Підтримка молоді – інвестування майбутнього країни.//Голос України, 26 листопада 2002р.-№222.
Соціологія. Ред. Городяненка В.Г.-К., «Академія», 1999.-С.157-166.-378С.
Ткаченко Г.І., Новічков Г.В. Соціологія: інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни.-Рівне,2006.