Лекція 6. Політична система суспільства
Автор: кандитат політичних наук, старший викладач кафедри українознавства ЛДІФК Скочиляс Л.С.
План
Поняття політичної системи
Структура та функції політичної системи
Типи політичних систем
Особливості політичної системи сучасної України.
1. Поняття політичної системи
Політична система суспільства являє сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об'єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.
Саме ж слово система означає певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політична. Поняття "система" запозичене з електроніки та кібернетики, а його "перенесення" у політичну науку здійснили американські учені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел.
Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д. Істон, Г. Алмонд (системний аналіз), К. Дойч (кібернетичний підхід), Т. Парсонс (політична система як специфічний елемент соціальної системи), Г. Пауелл, М. Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші учені.
Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Арістотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях "Політична система" та "Системний аналіз політичного життя". Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою; у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе.
Основними ознаками політичної системи є:
• взаємозв'язок групи елементів;
• утворення цими елементами певної цілісності;
• внутрішня взаємодія всіх елементів;
• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.
Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціальна-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотною ознакою економічної системи є власність, правової '— правові норми як регулятори суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему.
Особливості політичної системи:
1) вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;
2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;
3) визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні;
4) забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;
5) сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;
6) формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.Сучасна наукова література знає безліч визначень політичної системи. Одні автори надто розширено тлумачать її, ототожнюючи її з політичним життям, інші надто звужують, зводячи до політичної організації суспільства. Одне з найпоширеніших визначень політичної системи таке:
Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.
2. Структура та функції політичної системи
Політична система суспільства має свою структуру. Чітка окресленість структурних елементів дає можіивість краще збагнути механізм функціонування політичної системи, ступінь її розвитку, політичні ложливості.
Структуру політичної системи суспільства визначають на таких рівнях:
1) інституційному (розкриває характер функціонування основних інтситутів політичної ситстеми. На цьому рівні можна виділити такі сстурктурні елементи політичної системи:
а) політична, державна влада;
б) політичні відносини;
в) політична організація суспільства;
г) політична культура.
2) процесуальному, що розкриває сутність форм і взаємодії інституційних елементів (конфлікти, спрівпраця, конкуренція, відокремленість)
Як бачимо, політична система суспільства являє собою сукупність неоднонорядкових елементів, які об'єднані однією сферою політичного життя. Різноякісність елементів політичної структури забезпечує достатню усталеність зв'язків між ними. Це властиво складним, багатомірним системам. Така складність виражає закономірність: чим розвинутіше суспільство, тим складнішою є його політична система.
Політична система у суспільстві виконує ряд функцій:
владно-політичну:
інтеграції;
стабілізації;
модернізації;
управління;
уконституювання.
Владно-політична функція полягає у механізмі формування, використання і підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб’єктів політичного процесу.
Функція інтеграції зводиться до забезпечення цілісності політичної спільноти на рівні, громадянства, нації, економічного, культурного чи духовного ареалу.
Функція стабілізації – це здатність політичної системи з’ясовувати причини різноманітних конфліктів, неузгоджень та інших небезпек, попереджати їх поглиблення та знаходити вирішення шляхом досягнення компромісів чи застосування сили або права.
Модернізаційна функція політичної системи проявляється у реформуванні усіх сторін суспільно-політичного життя.
Функція управління передбачає систему державних, партійних, громадських, адміністративних органів, що становлять аппарат управління суспільством.
Правова функція означає те, що політична система формує право і функціонує в його рамках. Вона передбачає існування законодавчого органу, а також суб’єктів політичного процесу, що спроможні висловлювати свої інтереси та їх обстоювати задля зміни чи корекції існуючих правових норм і збереження таким чином стабільності у суспільстві.
3. Типи політичних систем
Функціонування політичної системи обумовлене наявністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія ставить перед собою важливе завдання з вироблення класифікації, тобто типології політичних систем.
Розв'язання цього питання почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Арістотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціально-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи. Нині на Заході існує багато різних типологій, що спираються на різноманітні критерії.
У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативні й ті, що трансформуються; закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складників); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні.
Досить поширеною є типологія Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем:
ліберальні демократії,
радикально-авторитарні (комуністичні) системи,
традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу),
авторитарно-консервативні.
Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціоналізм, основні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень; тоталітарну (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на:
конкурентні,
напівконкурентні
авторитарні.
В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки:
1) природа політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм);
2) форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація);
3) співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).
Усі вищеназвані типології є умовними. Насправді не існує «чистого» виду політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, е плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства — досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого визначається історичними, економічними, культурними та іншими умовами.
Наприкінці 50-х рр. XX ст. американський політолог Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американськйй, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.
У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:
• військові та громадянські;
• консервативні та ті, що трансформуються;
• завершені та незавершені (основний критерій такого поділу - наявність усіх складників системи);
• мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;
• традиційні та модернізовані;
• демократичні, авторитарні, тоталітарні.
Особливості політичної системи сучасної України.
Дестабілізаційні процеси, які виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, конфесіями, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи в Україні, Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаціймі контакти з країнами Сходу і Заходу. Це характеризує широкі можливості політичної системи в реалізації цієї функції,
Політична система в Україні визначається дуже низькою здатністю до соціальних новацій і як наслідок цього реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Державні органи і політичні організації часто стають заручниками інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак, реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в результаті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.
Суспільству загалом і політичній системі зокрема, властиві певні межі, в рамках яких здійснюються суспільні перетворення, успадковані від попереднього історичного розвитку. Тяжкий вантаж колоніального і тоталітарного минулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціальних реформ спричинив несконсолідованість нації, відсутність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональних та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і державні пріоритети розвитку України; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю і матеріаломісткістю, орієнтованих на господарський комплекс республік (особливо — Росії) колишнього СРСР.
Управлінська функція політичної системи в Україні є неефективна з огляду па збереження структури і функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової політи-ки також мотиваційного механізму до праці.
Політична система лише тоді може забезпечувати вільний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функціонують у рамках правової системи. До недоліків правової системи України можна віднести: повільне і суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти, затягнутий процес реформування судової влади як основного механізму захисту конституційних прав громадян, відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконнн-ми актами, відсутності нових правових кодексів (Цивільного, Кримінального), які б відповідали Конституції і міжнародним стандартам, відсутність цілісної концепції реформування правової системи; в правовій системі домінують інтереси державної бюрократії, фінансової і комерційної олігархії, а не суспільні; надмірне поширеня підзаконних актів (урядових, відомчих) як джерел права; непрямий характер дії законів, коли для їх застосування використовують цілий пакет підзаконних актів; нерівномірну врегульованість законодавством рійних сфер суспільного життя; недостатню розробку механізму реалізації закону і відповідальності за його порушення; недосконалу процедуру підготовки та прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів; відставання за кількістю юристів від передових країн Заходу; правову неграмотність і правовий нігілізм громадян і політичної еліти,
Основною причиною недосконалості політичної системи є те, що політичні сили керуються у своїй діяльності не правовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмові засади і статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий прогрес залежить від правової культури суспільства, розгортання конкуренції. становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття-
Проаналізувавши функції сучасної політичної системи в Україні, можна визначити її типологічні ознаки. З точки зору формаційного підходу, політична система України є посткомуністичною, де в еклектичній формі поєднується елементи старої командно-адміністративної, мафіозної і сучасної демократичної систем. До елементів командно-адміністративної можна віднести: збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, довготривале функціонування радянської представницької системи, модифікація ознак тоталітарної культури у вигляді нетерпимості.