Вступ
Значущість соціальної сфери в сучасному розвитку демократичних держав світу, у тому числі і України, важко переоцінити. У будь-якій державі соціальна сфера, сфера соціальної політики слугує інтересам, насамперед, людей як вищої цінності на Планеті Земля. Сфера соціальної політики - частина політики держави, яка своїми діями пом’якшує негативні наслідки індивідуальної і соціальної нерівності, соціально-економічних потрясінь у суспільстві. Державне регулювання соціально-економічних відносин, соціальної сфери, будучи однією із передумов економічного і соціального розвитку суспільства й особливою формою управління, виступає як найважливіша складова соціально-економічної політики держави. Складні, конфліктогенні проблеми сучасного світу неможливо вирішити за допомогою винятково технологічних інновацій і економічних засобів. Саме тому виконання соціальних функцій, покладених на державу, здійснюється через систему законодавчих і виконавчих органів влади на рівні президента, парламенту, уряду, органів місцевого самоврядування.
Вивчення соціальних явищ і процесів, які мають місце у суспільстві, проводиться у всьому світі. Тільки за допомогою досліджень і створення системи державного управління можливо забезпечити задоволення соціальних потреб суспільства та розвиток соціальної сфери. Саме чітка стратегія управління соціальною сферою і соціальними процесами забезпечує вирішення економічних і соціальних завдань розвитку суспільства. Недооцінка ролі соціального державного управління особливо небезпечна в умовах перехідної економіки, тому що саме воно є могутнім засобом пожвавлення виробництва, запобігання кризам, усунення соціальних конфліктів, які виникають внаслідок різких економічних перетворень.
Державне управління соціальними процесами і соціальною сферою на всіх рівнях влади є складною і комплексною системою. Комплексна система соціальної політики - діяльність держави, суспільства “за узгодженням інтересів різних соціальних груп і соціально-територіальних спільнот у сфері виробництва, розподілу і споживання”.
Основний Закон нашої держави - Конституція України - повною мірою відобразив у своїх статтях положення Загальної декларації прав людини. Україна відповідно до Конституції є соціальною державою. Метою проведення в Україні реформ є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Соціальна політика та соціальна сфера сьогодні характеризуються тим, що вони формуються в умовах історичних процесів повного відновлення держави і суспільства. Пасивність, неорганізованість, соціальна безконструктивність можуть стати, іноді й стають підґрунтям для перекосів соціальної політики у бік безконтрольних дій влади. Основними цілями соціальної політики держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України є: створення кожному дієздатному громадянинові умов, що дозволяють йому працею, заповзятливістю підтримувати власний добробут; посилення адресної соціальної підтримки з боку держави, у першу чергу слабозахищених груп населення; здійснення комплексних заходів і спеціальних програм у сфері оплати праці і пенсійного забезпечення, політики зайнятості; реформування соціальної сфери на основі розумного поєднання принципів платності й безкоштовності послуг охорони здоров’я, культури; формування нової житлової політики, загальнодержавного ринку житла, стимулювання усіх видів економічно ефективного житлового будівництва, зміна порядку оплати населенням житла і комунальних послуг; удосконалення базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму; реформування системи зайнятості; активізація діяльності з проведення пенсійної реформи; підвищення державних соціальних гарантій сім’ям з дітьми; соціальний захист людей з обмеженими можливостями.
Фінансування соціальних заходів, крім бюджетів усіх рівнів, проводять також і позабюджетні соціальні фонди, незалежні від регіональних і місцевих бюджетів. Ефективне державне управління фондами значно вплине на розвиток соціальної сфери України
Перехід до ринкових відносин змінив зміст господарського механізму в Україні, організаційних структур окремих його частин, у тому числі модернізував фінансову систему. Перетворення економіки України з адміністративно-командної системи в ринкову привело на практиці до децентралізації й послаблення ролі держави, проявом чого стало реформування державної системи фінансування. Позабюджетні фонди - один із методів перерозподілу національного доходу держави на користь визначених соціальних груп населення. Держава мобілізує у фонди частину доходів населення для фінансування своїх заходів. Кошти, усуспільнені позабюджетними фондами, використовуються для процесу відтворення соціальної сфери. Позабюджетні фонди вирішують два важливих завдання: забезпечення додатковими засобами пріоритетних сфер економіки і розширення соціальних послуг населенню.



1. Поняття соціальної сфери та її зміст
Суспільство складається із великої кількості індивідів. Але це не проста сума окремих індивідів. У цій безлічі виникають певні групи, спільноти, які відрізняються одна від одної і перебувають між собою і суспільством у цілому в різноманітних співвідношеннях. Природно виникають питання: з яких причин у суспільстві на тому чи іншому етапі його розвитку виникають визначені спільності, що вони собою являють, які між ними встановлюються зв’язки, як і чому вони розвиваються, як функціонують, яка їхня історична доля, як складається в суспільстві цілісна картина зв’язків і залежностей цих спільнот і чи складається вона взагалі, яким чином регулюються такі відносини. Соціальна філософія вивчає закони, згідно з якими у суспільстві складаються стійкі, великі групи людей, відносини між цими групами, їхні зв’язки і їхня роль у суспільстві. Саме ці закони і складають зміст особливої сфери громадського життя - його соціальної сфери.
У філолофсько-соціологічній науці виділяють цілий спектр соціальних структур суспільства: соціально-класову, соціально-територіальну (поселенську), в основі якої лежить різниця між містом і селом, соціально-демографічну, що відображає становище статевих і вікових груп, структуру професійну, по галузях господарства. Істотно збагатилися і наукові уявлення про етнічні спільноти та їхні диференціації, мікросоціальні структури суспільства. Разом з тим склалася ніким особливо не санкціонована, проте досить міцна традиція зайвого поділу, спеціалізації вивчення різних елементів соціального життя. У рамках цієї традиції окремо вивчалися класи і класові відносини, етнічні спільності, колективи, родина.
Наслідки подібного підходу все ще дають про себе знати, а нові проблеми осмислені ще не повною мірою. Маємо на увазі, наприклад, рецидиви механістичного зіставлення різних спільнот, коли в тих чи інших дослідженнях вони просто “співіснують”, а не розглядаються у взаємозв’язку, “застарілість” багатьох соціальних визначень, недооцінку мікросоціальної структури суспільства, її недостатній зв’язок з макросоціальними процесами, слабку увагу до загальних методологічних проблем, які стосуються усіх спільностей, усіх соціальних зв’язків, недостатнє вичленовування саме загальних законів усієї соціальної сфери і деякі інші проблеми. Практично не досконало розкриті сучасні проблеми державного управління соціальною сферою.
Але сучасний розвиток суспільства все більш наполегливо вимагає подолання відокремленого (поодинокого) вивчення окремих спільнот, інтегрального аналізу соціального життя та соціальної сфери в цілому. На тлі усе зростаючих суспільних і наукових потреб все гостріше відчуваються недоліки відокремленого аналізу соціальних проблем, дефіцит досліджень, у яких соціальне життя та соціальна сфера розглядалися б комплексно. Очевидно, своєрідним стрижнем дискусії, яка розгорнулася кілька років тому, про соціальну сферу було не стільки питання про те, виділяти або не виділяти соціальне життя як окрему сферу, скільки обговорення необхідності саме комплексного узагальнюючого аналізу соціального життя та соціальної сфери держави.
Зміст поняття “соціальна сфера”, як і будь-якої іншої наукової категорії, багатоаспектний. В науковій літературі як зарубіжних, так і вітчизняних авторів можна виділити кілька підходів щодо визначення сутності соціальної сфери, а саме:
- по-перше, соціальна сфера розуміється як сукупність великих соціальних груп: класів, націй, народів, вважаючи, що таке уявлення про соціальну сферу відображає глибокий рівень громадського життя, має сутнісний характер, на відміну від уявлення про неї як просту суму локальних соціальних утворень. Переважно поняття соціальної сфери в такому трактуванні збігається з поняттям соціальної структури суспільства. Але за такої постановки питання соціальна сфера втрачає функціональні ознаки і найголовніша з них - забезпечення відтворення суспільства;
- по-друге, цю точку зору представляють здебільшого економісти. Активно використовуючи в науковому аналізі категорію “соціальна сфера”, вони зводять її до невиробничої сфери та сфери послуг і трактують її як сукупність галузей народного господарства, тією чи іншою мірою задіяних у процесі задоволення соціальних потреб громадян, працівники яких одержують відповідні доходи із засобів, які виділені суспільством на ці потреби. У даному випадку соціальна сфера трактується тільки як соціальна інфраструктура, поза діяльністю в ній будь-яких соціальних суб’єктів, їхніх зв’язків і відносин;
- по-третє, ряд авторів прагнуть довести, що соціальна сфера займає свого роду проміжне становище між економічною і політичною системами і виступає немов передаточною ланкою від економіки до політики, і вважають невиправданим виділення соціальної сфери як деякої самостійної сфери суспільних відносин. Соціальна сфера є частиною інших сфер життєдіяльності суспільства, а не самостійною підсистемою суспільства. Такий підхід, на наш погляд, також неправомірний, оскільки лише соціальна сфера на відміну від інших сфер життєдіяльності суспільства виконує функцію соціального відтворення населення. В основі її виділення лежать діяльність з відтворення населення і відносини, що складаються в процесі цієї діяльності;
-по-четверте, соціальна сфера трактується як відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства, що охоплює відносини між соціальними спільнотами, всередині цих спільнот, між окремими особами, що мають різне становище в суспільстві і беруть неоднакову участь у його соціальному житті;
-по-п’яте, в останні роки досить часто використовується поняття “соціально-трудова сфера” суспільства. Вважається, що це поняття відображає об’єкт і предмет соціальної політики, характеризує ступінь соціального розвитку, обґрунтовує та відображає єдність і взаємозумовленість трудових і соціальних відносин. Основними блоками соціально-трудової сфери є: соціальна сфера (освіта, охорона здоров’я, культура); ринок праці, служби зайнятості, перепідготовка кадрів; сфера мотивацій виробничої праці; система соціального захисту населення; система соціального партнерства; система соціального страхування; пенсійна система; охорона праці [4-6].
Виходячи із вищенаведеного можемо визначити соціальну сферу як цілісну, динамічну залежно від розвитку держави підсистему суспільства, породжену об’єктивною потребою суспільства в безперервному відтворенні суб’єктів соціального процесу. Це стійка сфера людської діяльності соціуму з відтворення свого життя, простір реалізації соціальних функцій суспільства. Саме в ній знаходить зміст соціальна політика держави, реалізуються соціальні і громадянські права людини.
Соціальна сфера - самобутнє, складно організоване, упорядковане, цілісне явище. Воно єдине у своїй сутності та за своїми якостями, призначенням і разом з тим багатофункціональне через складність і багатозначність процесу відтворення диференційованих соціальних суб’єктів за їхніми здібностями, потребами, різноманіттям інтересів. Процеси функціонування і розвитку соціальної сфери обумовлені об’єктивними закономірностями і ґрунтуються на визначених принципах соціального і державного управління.





2. Основні компоненти соціальної сфери
Розглядаючи структуру соціальної сфери, її основні компоненти, вважаємо за необхідне уточнити стосовно об’єктів і процесів - які, на наш погляд, можна віднести до соціальної сфери, а які до зовнішнього середовища. Соціальна сфера не має (фіксованих) твердих просторових і часових рамок. Вона існує не саме по собі, не ізольовано, а у певному взаємозв’язку і взаємодії з іншими сферами суспільства: матеріально-виробничими, політичними, культурно-духовними, а також системами природного порядку і характеру. Соціальна сфера, виражаючи життєдіяльність у цілісному визначенні і призначенні, насамперед, спрямована на людину, соціальні групи, водночас немов пронизує всі інші соціальні спільноти, тому що в кожній із них діють люди. З іншого боку, умовою розвитку соціальної сфери є функціонування інших сфер, оскільки в них продукуються матеріальні, духовні блага і цінності, реалізуються функції політичного управління суспільством. Таким чином, соціальна сфера немов “перекривається” іншими сферами, збираючи, як у фокусі, усі передумови відтворення і розвитку людини і суспільства в цілому. В даному контексті усі інші сфери суспільства можуть розглядатися як середовище. Стосовно них соціальна сфера виступає як фактор зміцнення і підтримки стабільності соціальних відносин і процесів, їхньої відносної рівноваги. Це вважається неодмінною умовою збереження цілісності усієї суспільної системи.
Вважається за необхідне за критерій, який надає можливість розмежовувати системні елементи від середовища, прийняти функцію кожного із них у створенні системоутворюючих властивостей соціальної сфери. У такому випадку до соціальної сфери відносять усі об’єкти і процеси, які беруть безпосередню, особисту участь у формуванні властивостей системи, пов’язаних з відтворенням і удосконаленням особистості (групи), задоволенням їх нагальних, повсякденних і вищих потреб. Саме їх взаємодія і утворює соціальну сферу як систему з її якісними відмінностями. Матеріально-виробнича, політична і культурно-духовна сфери, опосередковано беручи участь у формуванні інтегративних якостей, впливаючи на соціальну сферу через окремі компоненти, у цілому залишаються зовнішніми стосовно системи і тому належать до середовища. Вони пов’язані з нею мережею комунікацій, кожна з яких має неоднакове значення для функціонування соціальної сфери. До середовища варто віднести і природно-кліматичні умови, у яких функціонує соціальна сфера.
Спираючись на вищенаведені доводи і з огляду на те, що в соціальній сфері створюються і задовольняються потреби в благах, необхідних для самореалізації творчого потенціалу людини, групи, розглянемо її як систему, що володіє необхідним набором компонентів речового, процесуального, ідейного і людського характеру. Взаємодія цих структурних одиниць повинна породжувати властиві даній системі якісні особливості. Віднесемо до таких соціальну інфраструктуру і вироблені нею продукти споживання, процеси утворення медичного, соціального і побутового обслуговування, органи й інститути управління соціальною сферою, механізми і нормативну базу регулювання споживчої поведінки населення, людини, групи.
Потрібно відзначити, що кожний компонент соціальної сфери не може бути зрозумілий сам по собі. Його функція реалізується через діяльність людей, що задовольняють тим самим свої потреби. Субстанціональною основою соціальної сфери є спільна діяльність людей з відтворення власного повсякденного життя і соціальні відносини між суб’єктами даної діяльності, що виникають при цьому.
Компоненти соціальної сфери мають різний ступінь складності, перебувають стосовно один одного в ієрархічній залежності і є похідними від соціальної сфери як цілісної системи. Їхня специфіка, виникнення й існування обумовлюються основною функцією соціальної сфери - функцією соціального відтворення людей як суб’єктів життєдіяльності і відтворення структур, соціальних інститутів, ресурсів життєзабезпечення соціальних суб’єктів. Кожний компонент соціальної сфери виконує визначену функцію, яка має цілеспрямований характер. У протилежному разі компонент випадає із системи, стає непотрібним. Функції обумовлюють елементи цілісної структури і матеріалізуються в рамках властивої соціальній сфері внутрішньої організації.
Відносною межею аналізу соціальної сфери, її первинним елементом є поняття “потреба соціального суб’єкта”. Первинність даного елемента обумовлена тим, що йому властиве характерне для соціальної сфери основне протиріччя між зростаючими потребами суб’єктів і можливостями їхнього задоволення. Це протиріччя є основним у процесі саморозвитку, самореалізації кожного соціального суб’єкта. Його характер і спрямованість детермінують можливості, реальний рівень розвитку соціальної сфери в цілому. Саме потреба і є концентрація властивих соціальній сфері протиріч, що обумовлюють її специфіку. Потреба слугує джерелом саморуху, саморозвитку системи. Виділення і вивчення основного компоненту системи дозволяє нам проаналізувати джерела, рушійні сили її розвитку, з’ясувати головний напрям руху та тенденції розвитку, що їй властиві. Матеріальні і духовні потреби особистості, групи формуються під впливом економічних умов, соціокультурних факторів і характеризуються, з одного боку, їхнім мінімально прийнятним і гарантованим суспільством рівнем, з другого - рівнем можливостей і прагнень самих соціальних суб’єктів.
Важливою детермінантою соціальної діяльності особистості, групи є ціннісні орієнтації. Вони втілюються в ідеалах, інтересах, прагненнях людей і визначають поведінку суб’єктів соціальної сфери. Ціннісні орієнтації формуються в ході соціалізації, закріплюються усією сукупністю життєвого досвіду. Саме тому вони є однією із стабільних їхніх характеристик. Система ціннісних орієнтацій має багаторівневу структуру, яка містить у собі раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Її вершину складають цінності, наближені до ідеалу. В українському суспільстві набуває ваги синтез цінностей виживання та самореалізації. Вага такої інтегративної орієнтації після 2000 року зросла вдвічі й охоплює нині 40% населення. Подальший розвиток орієнтації населення на самореалізацію гальмується відсутністю впевненості майже 70% українців у власному майбутньому і майбутньому України. В структурі ціннісних орієнтацій українського суспільства спостерігається суперечливе поєднання ліберально-модернізаційних та патерналістсько-консервативних тенденцій, що має враховуватися у діях влади та державного управління соціальною сферою.
Найважливішим компонентом соціальної сфери є соціальна інфраструктура. Під нею ми розуміємо стійку сукупність матеріально-речових елементів, які створюють умови для задоволення всього комплексу потреб (заохочувальних і соціально-діяльнісних) з метою відтворення людини і суспільства. Соціальна інфраструктура є полем взаємодії матеріально-речового середовища і соціальних суб’єктів та забезпечує умови для раціональної організації їхнього життя і діяльності. За своєю внутрішньою організацією інфраструктура соціальної сфери є системою установ, підприємств і органів управління, які забезпечують ефективність функціонування усіх інститутів соціальної сфери. При цьому різноманітні потреби індивідів, родин і суспільства в цілому задовольняються широким і різноманітним набором товарів і послуг. Соціальна інфраструктура характеризується за видами і напрямами діяльності соціальних суб’єктів (трудова, культурна, дозвільна) і за ланками у кожному із видів (дошкільні, позашкільні заклади). Вона може розглядатися як на рівні суспільства, галузі, так і регіону, підприємства. Окремі елементи соціальної інфраструктури не взаємозамінні. Тільки за цілісного підходу, що забезпечує раціональну життєдіяльність людей, можна говорити про ефективність відтворення населення.
Соціальна інфраструктура може характеризуватися кількістю установ, організацій, які забезпечують процеси створення, медичного, побутового і транспортного обслуговування, а також кількістю місць у них, обсягом надання соціальних послуг. В аналізі функціонування соціальної інфраструктури важливі суб’єктивні оцінки людей щодо дієвості реально існуючої соціальної інфраструктури в конкретному регіоні або на конкретному підприємстві. За рівнем розвитку соціальної інфраструктури, яка визначається за допомогою соціологічного опитування (як один із способів), можна аналізувати ступінь задоволення потреб населення.
Процеси створення, медичного, побутового, транспортного обслуговування, соціального захисту є сукупністю статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, що детермінує їхній спосіб життя, умови соціального відтворення. Як і всякий процес, ця взаємодія характеризується протяжністю в просторі і часі, послідовністю, безперервністю і управлінням. Він покликаний служити двом взаємозалежним цілям: збереженню раніше накопиченого людського потенціалу, забезпеченню надання соціальних послуг і створенню нових інституційних передумов удосконалення якісних характеристик соціального відтворення майбутніх поколінь, забезпеченню зростання потенціалу соціальної сфери. Послуги соціальних установ формують соціальну екологію.
Система індикаторів, які фіксують ці процеси, може бути представлена показниками, що характеризують:
-потенціал галузі (забезпеченість кадрами різних галузей соціальної сфери, кількісні і якісні характеристики результатів освітньої діяльності, стан здоров’я громадян, житлового забезпечення, соціального захисту, соціального обслуговування, пенсійного забезпечення);
- суб’єктивну оцінку ступеня задоволеності потреб індивідів, соціальних груп щодо житлового, медичного і побутового обслуговування, культурно-духовного спілкування, політичної участі;
- співвідношення платності і безоплатності послуг, державної і приватної належності підприємств і установ, що їх надають, ступінь та рівень платних послуг різним групам і прошаркам населення.
Таким чином, найважливішим компонентом соціальної сфери є люди. Вони можуть бути представлені або описані як популяція - кількісними і якісними характеристиками населення країни, а їхня соціальна диференціація - через належність людей до тих або інших груп або прошарків суспільства. При цьому стан здоров’я населення, його інтелектуальний потенціал, культурні і моральні цінності та девіації будуть оцінкою функціонування соціальної сфери, а місце людини, групи в соціальній структурі - показником потенційних можливостей їхнього соціального відтворення. Потрібно відзначити, що всі соціальні групи і прошарки, а також індивід виступають як суб’єкти соціальної сфери.



3. Державне управління соціальною сферою
Управління - це неодмінна внутрішня властивість соціальної сфери. Вона має загальний характер і випливає із визнання того, що людина є явищем соціальним, завжди належить до визначеної суспільної системи, класу, соціальної групи, які висувають до неї певні етичні, правові й інші вимоги, ставлять його вчинки у певні рамки пануючих у ній економічних і суспільних відносин. У соціальній сфері діють два типи механізмів регулятивних впливів - спонтанний і свідомий. Причому на якій би стадії розвитку не перебувало суспільство, воно не в змозі абсолютно звільнитися від стихійної сили. Спонтанний механізм управління соціальною сферою виявляється в неупорядкованому впливі складної і суперечливої сукупності факторів, умов на процеси відтворення населення, їхнього переплетення, зіткнення. Ці впливи прокладають собі дорогу як загальна тенденція, що має вірогідний, схоластичний характер (наприклад демографічні процеси народжуваності, смертності, одруження).
Свідомі фактори управління пов’язані із цілеспрямованою соціальною діяльністю людей, що здійснюється через специфічні суспільні інститути (суб’єкти управління) - систему органів і організацій, що забезпечують свідомий вплив на соціальну сферу з метою досягнення визначених результатів. На державному рівні це міністерства соціального профілю (Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я, заклади соціального захисту), на регіональному рівні - відповідні органи управління, на місцевому - міські і районні органи влади, різні установи і служби соціальної допомоги на місцях. На соціальні процеси в суспільстві на всіх його рівнях впливають політичні, громадянські і релігійні організації.
Ступінь емансипації кожного конкретного суспільства до стихійного впливу, так само як і сила, ефективність його протидії стихійним факторам, має конкретно-історичний характер. Межі цілеспрямованого впливу на соціальне середовище, його зміст, цілі і принципи залежать від сутності суспільства, від пануючих у ньому економічних відносин, політичних інститутів. Свідоме управління здійснюється в інтересах класу або соціальної групи. Відповідно до своїх інтересів пануюча спільність створює систему суспільних інститутів, органів і організацій, покликаних здійснювати управлінські, регулятивні впливи на суспільство. Суб’єктивні фактори таких впливів у процесі суспільного прогресу зазнали глибоких змін - від управління за допомогою емпіричних, з безпосереднього досвіду одержуваних і переданих з покоління в покоління, традицій, звичаїв у первісному суспільстві до свідомого управління соціальними відносинами і процесами. При цьому залишається нагальною потребою удосконалення управління соціальним відтворенням реального життя, що, у свою чергу, обумовлює вимоги до соціального пізнання істотних, стійких зв’язків, що виражають інваріантний спосіб організації соціальної сфери у визначену цілісність, яка характеризує способи збереження її стабільності і розвитку.
Соціальна сфера містить у собі складний клубок переплетень причинних зв’язків, взаємодій. Наприклад, такий компонент, як соціальна інфраструктура, причинно пов’язаний з іншими компонентами соціальної сфери і безпосередньо відповідає за ті або інші характеристики системи в цілому. Його функції обумовлені конкретними особливостями структури населення, його психологічними і національно-етнічними традиціями, ціннісними орієнтаціями й установками. Компоненти соціальної сфери нерівноцінні з погляду їхнього місця і ролі в цілісному життєіснуванні, самореалізації цілей та інтересів тієї або іншої групи. Разом з тим структурні елементи соціальної сфери не взаємозамінні. Тому дослідження соціальної сфери передбачає не тільки вивчення структурних характеристик, а й розкриття функціональної динаміки, перспектив розвитку соціальної сфери.
Зміни в соціальній сфері перебувають у діалектичному зв’язку зі змінами в інших сферах життєдіяльності суспільства. Тенденції даного взаємозв’язку, їхні причинно-наслідкові залежності не просто різноманітні і складні, а й деякою мірою взаємообумовлені і регульовані. Детермінованість соціальної сфери економічними умовами визначається через складну систему взаємозалежностей різних факторів, які впливають на життя суспільства. Наприклад, розвиток саме матеріальної сфери нерідко вступає в протиріччя з розвитком інших сфер, насамперед політичної. Ці зв’язки, у свою чергу, опосередковуються особливостями соціальної структури суспільства, природно-географічними й іншими факторами. Крім того, не потрібно забувати про зовнішні впливи інших держав на наше суспільство. Складність зв’язків між матеріальною і соціальною сферами полягає в тому, що їхній розвиток неможливо ставити в певну лінійну залежність. Підкреслимо ще два важливих моменти. Аналогічний вплив на соціальну сферу справляють політичні і культурні фактори. При цьому соціальна сфера, залишаючись, у свою чергу, самостійною, впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Причинні зв’язки сфер громадського життя не виступають на різних етапах історії раз і назавжди сталими і незмінними - вони історичні, тобто виникають, змінюються, розвиваються, згортаються, і в цій динаміці вони, можливо, підкоряються своїм власним законам.
Будь-яка сфера у своїй взаємодії з іншими може виступати не тільки як причина. Безпосередньо включена в систему взаємодії, вона може виступати і як наслідок. Усі сфери - матеріально-виробнича, політична, культурно-духовна, складові її середовища, так само як і природно-кліматичні умови, в яких вона функціонує, повинні розглядатися як самостійні фактори її розвитку. В даному середовищі соціальна сфера черпає сили, матеріальні засоби для поповнення і розвитку своїх компонентів, насамперед інфраструктури, для підготовки і перепідготовки кадрів, для удосконалення структури. При цьому, інтегруючи можливості інших сфер життєдіяльності суспільства, соціальна сфера перетворює кожну із них, впливаючи на них відповідно до власної природи. Вони ж, у свою чергу, впливають на соціальну сферу, змушуючи її перебудовуватися, нейтралізувати або асимілювати ці впливи. Таким чином, зовнішнє середовище - це необхідне підгрунтя, на якому і за опосередкованої участі якого розгортається функціонування соціальної сфери. З іншого боку, специфіка соціальної сфери, її сутність визначаються насамперед внутрішньою природою компонентів, які її утворюють, характером їхньої внутрішньої взаємодії. Зовнішні впливи переломлюються через внутрішні властивості соціальної сфери, через властиві їй внутрішні протиріччя. Ще одним із факторів розвитку соціальної сфери є фактори, специфічні саме для соціального розвитку. Тут мається на увазі насамперед вплив соціально-демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних характеристик соціальної сфери. Взаємозв’язок і взаємовплив соціальної сфери і її середовища можуть мати як постійний, так і випадковий характер.
Переплетення необхідних і випадкових взаємодій додають їх проявам вірогідності. Вважаємо за необхідне виділити наступні групи факторів соціального розвитку: економічні, пов’язані із рівнем соціально-економічного розвитку держави і кожного конкретного регіону, особливостями розвитку соціальної інфраструктури, характером і типом власності на підприємствах; політичні, які характеризують сутність і вплив соціальної політики на підвищення потенціалу соціальної сфери, реалізацію правових гарантій у сфері соціального відтворення населення, соціальну підтримку і допомогу населенню, а також на розвиток соціально-політичної ситуації; правові - зумовлюють прийняття і реалізацію законодавчих норм і правовідносини у сфері регулювання соціальних відносин, рівня правосвідомості населення; культурний - визначальний вплив системи моральних і культурно-духовних цінностей, норм і традицій, які панують у суспільстві, їх регіональних особливостей на соціальні відносини; природно-кліматичні, які підкреслюють особливості природного середовища існування населення й екологічну ситуацію в регіоні і впливають на стандарти і спосіб життя населення; соціально-демографічні, враховуючи чисельність населення за соціальними групами та їх склад, народжуваність і смертність, міграцію, зайнятість, професійно-кваліфікаційну структуру; національно-етнічний - визначальний вплив на соціальні процеси в суспільстві і в регіонах національного менталітету, інтересів, традицій і звичаїв; соціально-психологічні, які представляють особливості прояву в соціальних відносинах настроїв, переживань, очікувань населення, їхніх прагнень, особистісних і групових установок.
Якісні і кількісні показники функціонування соціальної сфери, з одного боку, визначаються досягнутим рівнем розвитку галузей виробництва і засобів споживання, виробничою і соціальною інфраструктурою, характером виробничих відносин, соціальною орієнтованістю економіки, природно-кліматичними умовами, а з другого - рівнем управління, ціннісними орієнтаціями людей і нормами споживання. При цьому аналіз її рушійних сил здійснюється на макро-, мезо- і мікрорівнях із урахуванням об’єктивних і суб’єктивних аспектів функціонування і розвитку соціального відтворення.
Виходячи із вищенаведеного потрібно відзначити, що соціальна сфера, як і будь-яка соціальна система, є досить складним утворенням, яке складається із залишків минулого, основ сьогодення і майбутнього. Безумовно, основи майбутнього вступають у протиріччя з основами сьогодення, і в результаті вирішення протиріч народжується нова, прогресивна ідея. Соціальна сфера як певне, стійке, самостійне, цілісне явище характеризується законопослушністю, наявністю власних внутрішніх законів розвитку, які мають схоластичний характер. Дані закони виявляють істотні, необхідні, стійкі, повторювані зв’язки явищ, процесів соціального відтворення людини, суспільства і характеризують функціонування і розвиток соціальної сфери як цілісної системи. Вони мають об’єктивний характер і реалізуються тільки через діяльність людей.







4. Напрямки розвитку економіки соціальної сфери
Результати аналізу доступних основних кількісних показників, які характеризують тенденції розвитку соціально-економічної сфери в Україні, свідчать про те, що протягом перших місяців 2009 р. спостерігався значний негативний вплив світової фінансово-економічної кризи на найважливіші параметри соціального розвитку України.
З метою мінімізації наслідків впливу негативних факторів на соціальний розвиток держави, її пріоритетними завданнями повинні стати системні заходи щодо радикального реформування в сфері соціальної політики, а саме:
1. З метою формування реалістичної картини відображення процесів в сфері соціально-економічного розвитку держави, удосконалення аналізу поточних процесів та подальшої розробки ефективних рекомендацій й прийняття виважених раціональних рішень, координації дій щодо виправлення негативних тенденцій необхідно терміново впровадити дійову систему перманентного моніторингу й оперативного оприлюднення головних параметрів соціального розвитку країни. Це потребує удосконалення методик публікації статистичних даних Держкомстатом України, а також посилення ролі у цій сфері Міністерства праці та соціальної політики.
2. У сфері доходів населення необхідно:
· Уряду - забезпечити належну індексацію соціальних виплат і допомог з урахуванням нового прогнозу інфляції. Йдеться насамперед про пакет державної допомоги на дітей, материнський (сімейний) капітал, а також виплати, що надаються в рамках законодавства про соціальну підтримку окремих категорій громадян, які мають право на отримання державної соціальної допомоги;
· з метою запобігання наростанню соціальної напруженості зосередити особливу увагу антикризових заходів у сфері оплати праці (стосовно як рівня заробітної плати, так і своєчасної її випали та повернення боргів) на регіонах, в яких фіксується найбільш загрозливе становище;
· змінити методику розрахунку величини прожиткового мінімуму з урахуванням існуючого досвіду країн ЄС для визначення сучасного реального розміру соціальних виплат, а також встановити етапність послідовного наближення величини фактичних соціальних виплат до обґрунтованого рівня.
3. У сфері демографічної політики необхідно:
· запровадити систему оперативного статистичного та медико-екологічного моніторингу демографічних процесів, порівняльного аналізу в Україні та по регіонах, відслідковувати причини погіршення демографічної ситуації;
· розширити види та збільшити кредитування на демографічні цілі, зокрема надання пільгових кредитів молодим сім’ям з дітьми, кредитування пільгового молодіжного житлового будівництва;
· в якості пріоритетного напрямку розглядати якнайшвидше реформування системи охорони здоров'я на основі пріоритетного фінансування галузей, які дають максимальний з погляду поліпшення здоров'я і зниження смертності ефект.
4. У сфері трудових відносин необхідно:
· доручити проведення силами Мінпраці регулярного моніторингу динаміки попиту та пропозиції робочої сили у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством підприємств, установ, організацій;
· сформувати інформаційно-аналітичну базу для моніторингу трудових ресурсів й створити реєстр наявного трудового ресурсу з метою постійного відстежування стану професійно-кваліфікаційної структури, професійно-кваліфікаційного розвитку, зайнятості та ринку праці з синхронним їх співставленням та ситуаційними оцінками;
· розробити заходи щодо пом'якшення регіональних диспропорцій праці за рахунок прискорення розвитку хронічно депресивних і слаборозвинених регіонів, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи;
· забезпечити жорстке дотримання діючого трудового законодавства щодо соціального захисту вивільнених працівників;
· забезпечити підвищення конкурентоспроможності вивільнених працівників за рахунок підвищення їх кваліфікації та перепідготовки по затребуваним на ринку праці спеціальностям;
· забезпечити збалансованість професійної освіти та попиту на робочу силу, збільшити обсяг фінансування програм професійного навчання, запровадити гарантії для випускників з працевлаштування за фахом після одержання освіти, шляхом укладання договорів між випускниками та підприємствами;
· розробити методику надання підприємствам податкових канікул чи податкового кредиту в обмін на гарантії зайнятості, особливо в таких галузях як металургія, машинобудування, будівництво.


Висновки
Соціальна політика держави як могутня сила суспільного розвитку призначена відігравати ключову роль у вирішенні соціальних проблем, які стоять перед тією чи іншою демократичною, правовою державою. Вона здійснюється урядом, регіональними органами влади, спирається на економічні структури й суспільну підтримку і повинна акумулювати, фокусувати, відображати соціальну обстановку в державі, ситуацію в суспільстві, в потребах і цілях соціального розвитку; сприяти створенню оптимальних умов для життя людей, удосконаленню соціальних зв’язків, взаємодії і співпраці між ними; здійснювати чітке й планомірне державне управління соціальною сферою.
Основний об’єкт впливу соціальної політики - соціальна сфера, безпосередньо пов’язана з розподілом матеріальних і духовних благ, задоволенням специфічних потреб людини, якістю і рівнем її життя, умовами праці, побуту і дозвілля. Ця сфера охоплює різноманітні відносини між особистостями, соціальними групами і верствами в такому їх вигляді, в якому вони складаються на конкретний історичний момент. Вона включає ряд галузей народного господарства й основні елементи соціальної інфраструктури, у тому числі установи охорони здоров’я, заклади науки і культури, санаторно-курортний комплекс, індустрію спорту й туризму, житловий фонд і комунальне господарство. Соціальна сфера включає систему соціального обслуговування населення, соціального захисту й гарантій громадян, які встановлені законами держави й спираються на традиції, звичаї населення держави. Зміст і конкретні завдання соціальної політики охоплюють стимулювання економічного зростання, посилення трудової мотивації і ділової активності, забезпечення гарантії визначеного рівня життя й соціального захисту населення, збереження культурної і природної спадщини, національної своєрідності і самобутності.
Для ефективного здійснення своїх соціальних функцій держава володіє такими дієвими важелями, як соціальне законодавство, національний бюджет, система податків і зборів. Але практика більшості країн світу свідчить про те, що за всієї об’єктивної залежності вирішення соціальних проблем від економічного й політичного стану держави соціальна політика володіє і самостійністю, здатна своїми засобами сприяти підвищенню рівня добробуту населення, впливати на прагнення громадян до соціального прогресу. Це прагнення може реалізуватися і через ефективне державне управління соціальною сферою. Дотримуючись загальновизнаних принципів, Конституція України (ст. 1) проголошує, що Україна - соціальна, правова, демократична держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Це свідчить про те, що державне управління соціальною сферою України повинно бути спрямоване на охорону праці і здоров’я людей, гарантований мінімальний розмір оплати праці, державну підтримку родини, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх громадян, розвиток соціальних служб, встановлення державних пенсій, надання допомог та інших гарантій соціального захисту.
Пріоритет державного управління соціальною сферою в Україні означає, у першу чергу, пошук реальних шляхів до більш високого рівня соціальної захищеності, зростання тривалості життя, подальшого розвитку закладів культури, екологічного благополуччя, неприпустимості за будь-яких обставин згортання соціальних програм та зменшення гарантій, забезпечення стабільного соціального розвитку України. Населення України в сучасних умовах розвитку не задовольняється мінімумом соціальних покращень, а сподівається на цілком забезпечене, безпечне і цивілізоване життя. Таким чином, виважена соціальна політика має вагоме значення як певний інвестор, стимулятор економічного зростання й добробуту суспільства.
У жорстких умовах ринку окремо взяті господарські одиниці і підприємницькі структури не можуть повною мірою займатися управлінням соціальною сферою держави. Цю найважливішу функцію призначені виконувати органи влади. Саме держава своєю регулюючою роллю зобов’язана компенсувати, усувати недоліки, споконвічно властиві ринковій стихії, встановлювати “правила гри”. Вона, зокрема, не втручаючись безпосередньо в управління підприємствами різних форм власності, ціноутворення і встановлення розмірів оплати праці, має можливість і повинна відповідно до законів України здійснювати контроль за тим, щоб: отримання прибутку не завдавало збитку соціальній сфері ринкової економіки; заробітна плата, передбачена угодами між роботодавцями і профспілками, підвищувалася пропорційно зростанню продуктивності праці; ринок робочої сили реагував на безробіття і звужував її масштаби; вчасно забезпечувалися соціальні виплати та вживалися інші заходи соціального захисту.
Слід зазначити, що соціальна політика не зводиться до проголошення державою соціальних цілей й оголошення гарантій, а повинна бути представлена системою конкретних заходів щодо їх реалізації, розрахованої на короткострокову (протягом року), середньострокову (три-п’ять років) і довгострокову (десять і більше років) перспективу. Державне управління соціальною сферою передбачає цілеспрямоване функціонування різних соціальних інститутів - системи ціннісних установок, зразків і норм поведінки, галузей й установ державної влади, органів місцевого самоврядування, професійних спілок, асоціацій підприємців, соціальної відповідальності бізнесу та інших громадських організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Боднарук М.І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку.- Чернівці: Рута, 2002.- 247с.
Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 2005. – С.246
Головатий М.Ф., Панасюк М.Б. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понят. слов. - К.: МАУП., 2005. - С. 434.
Соціальна політика: Навч. посіб. / За ред. Н.А.Волгіна. - М.: Екзамен, 2003. - С. 8.
Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Вид-во УАДУ, 2007. — 360 с.