Зміст
Вступ.
Розділ 1. Психолого-педагогічна та дидактична характеристика гри.
1.1.Гра як вид мовленнєвої діяльності молодших школярів. ……………5 - 13
1.2. Психолого-педагогічна характеристика гри. ………………………...14-21
1.3. Дидактична характеристика гри. ……………………………………..22-28
Розділ 2. Технологія використання гри у навчанні англійської мови молодших школярів.
2.1. Класифікація ігор для навчання іноземних мов. ………………….29-33
2.2.Практика застосування гри для навчання лексичного, фонетичного та
граматичного матеріалу англійської мови учнів 3-го класу……….34-43
2.3. Ефективність використання різних типів ігор на початковому етапі
вивчення англійської мови…………………………………………..44-57
Висновки ………………………………………………………….58-59
Література…………………………………………………………60-62
Додатки …………………………………………………………....





Вступ
З переходом освітніх закладів України на нові навчальні програми дедалі більше шкіл вводять вивчення іноземної мови, і переважно це англійська, з першого класу. Закономірно, постає питання, а чи можна дитину підготувати до цього раніше? Багато батьків вже відповідають на нього позитивно, навчаючи дошкільнят приватно.
Загалом вважається, що починати навчати дітей іноземної мови слід не раніше, ніж з п’ятирічного віку, коли мовлення дитини рідною мовою вже більш чи менш оформлене, і вона говорить хоча й короткими, але правильними реченнями. Вітчизняний досвід навчання іноземних мов в дитячих садках показує, що п’ятирічна дитина може активно засвоїти за рік навчання 250-300 іноземних слів, включно із займенниками, прийменниками та іншими службовими словами. За два роки навчання в дитячому садку словниковий запас дитини сягає 500-600 слів. За той же час дитина активно засвоює близько 100 моделей розповідних, запитальних та окличних речень, за зразком яких може самостійно будувати нові речення і, користуючись наявним у неї запасом лексики, вести нескладну бесіду іноземною мовою з вихователем чи друзями. І запорукою успіху тут, як показали дослідження, найперше є гра. Фактори, що супроводжують гру, – інтерес, відчуття задоволення, радості – дуже полегшують навчання. Гра завжди конкретна і відповідає рівневі розвитку дошкільняти. Збудження, викликане грою, створює якби зону гальмування для всього того, що знаходиться поза нею, тобто дитина максимально і цілком природно, без зусиль, концентрується на предметі гри, в нашому випадку, на іноземній мові [12].
Гра – це особливо організоване заняття, яке потребує напруження емоційних та розумових сил. Гра завжди припускає прийняття рішення – як пожартувати, як відповісти, як виграти? Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність дитини. У грі непомітно засвоюється мовний матеріал , а разом з цим виникає почуття задоволення – «невже і я можу говорити так, як і всі, іноземною мовою…»
Відомий німецький педагог Рудольф Штайнер, засновник Вальдорфської школи (до речі, у ній з першого класу вивчаються відразу дві іноземні мови) вказував і на такий важливий аргумент на користь раннього навчання іноземних мов (з першого класу і в дошкільному віці): «Душа дитини чутлива до сприйняття вимовленого слова. Прийнявши його, вона починає «працювати» над ним, відкриваючись назустріч новим словам. Мовний інструмент дитини такий гнучкий, що його можна формувати вправами на вимову, методикою іноземної мови. Дитину легко навчити відтворювати нові звуки, вона достатньо легко оволодіває чужорідним звучанням з «хорошою вимовою». Одночасно збагачується душа дитини, розширюються уявлення про світ, що оточує її». За методикою Вальдорфської школи на початкових етапах навчання іноземної мови застосовується лише так званий «прямий» метод, в основі якого лежить наслідування, і головний засіб для його реалізації – гра. Він вважається єдино прийнятим для дітей до 9 років. І лише після дев’яти, чи після завершення початкового етапу засвоєння іноземної мови, є доцільним застосовувати «граматичний» метод, заснований на аналізі та осмисленні граматичних явищ [5].
Отже, сміливо можна сказати, що діти вже з п’яти, а тим більше з шести років, цілком здатні оволодіти початками іноземної мови. До того ж, все частішими є свідчення , що з допомогою ігор це під силу навіть 3-4-річним.
Вчені, які займалися вивченням гри: О. М. Леонтьєв, О. М. Мінськін, В. М. Тьорський, О. С. Кель, В. Я. Платонов, Я. В. Занков, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубін штейн, О. І. Вишневський, С. Ю. Ніколаєва, Г. А. Китайгородська та інші.
Маючи вже засвоєними у 5-6 років початки іноземної мови, дитина отримує можливість надалі, не поспішаючи, вдосконалювати свої навики і розширювати їх.
Мета нашого дослідження ? довести про ефективність використання гри для успішного навчання учнів англійської мови в початковій школі.
Об’єктом дослідження являється процес засвоєння гри молодшими школярами на уроці англійської мови.
Предметом дослідження ? гра, як один із видів діяльності дитини.
Для досягнення даної цілі були поставлені слідуючі завдання:
Вивчити методичну, педагогічну, психологічну, філологічну (англійську) літературу з даної тематики.
Виявити умови успішного використання гри на уроках англійської мови в початковій школі.

Розділ 1. Психолого-педагогічна та дидактична характеристика гри.
1.1 .Гра як вид мовленнєвої діяльності молодших школярів.
Поява в житті суспільства загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму.
Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.
Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей.[7]
Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв’язання завдань, а її основна мета та головний результат – засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь.
Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Збагачується мотивація навчальної діяльності школярів. Розвивають пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесам, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку відповідальності перед вчителем та батьками.[25]
Сприймання молодших школярів досить розвинуте, однак ще слабо диференційоване. Зокрема, діти цього віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне.
Характерною віковою особливістю є недостатньо розвинута довільна умова школярів. Домінує увага мимовільна.
У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення до понятійного, науково-теоретичного.
На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є перед усім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.
Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно - логічної пам’яті.
А уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, і з характерними рисами некерованості.[10]
Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженими.
Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність.
Але детальніше ми розглянемо ігрову діяльність молодших школярів.
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позиційний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.[33]
З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломлений момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.
За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєнні від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно(без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитині формується здатність виявляти свої особливості, визначати , як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.[1]
Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, це озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти і підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці прагнути до чогось прекрасного.[19]
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. В. Ф. Шатанов зазначає: «Придивіться, чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення – сміливого масштабного, нестандартного».[2]
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.[3]
А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою буде вона і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…». Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.[4]
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина, яка грається віддала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.
Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приховувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.[5]
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити сої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні».[6]
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все що недоступне їй в навколишній дійсності у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу» - писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розбиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує учнів розширює їхні пізнавальні можливості виховує особистість.[7]
Задовольнити дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.
Навчатись, граючись. Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш. О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро вигороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя.[8]
Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності спілкування.
Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій голові розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання й виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює й педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.
Гра – одна з найважливіших сфер у житті діяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод-гра…Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці , як дехто думає…В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, - звичайно у грі гарній, правильній…».[10]
Дидактична гра – це практично групова вправа з виробленням оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школярів. [11]
Суть полягає в тому, що школярі розв’язують навчальні задачі, запропоновані в ігровій формі, і таким чином опановують принципи розумової діяльності, набувають уміння застосовувати знання в різних ситуаціях. Як відомо, у дітей молодшого віку слабко розвинуті довільні процеси сприймання, пам’яті, уваги. Засвоєння навчального матеріалу відбувається методом багаторазових варіативних вправ, але дитині для цього недостатньо валових зусиль. Тоді гра, стримуючи плин психічних процесів, реалізує мету значно швидше і міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб. У грі вчитель ненав’язливо розвиває інтелект дитини, викликає інтерес до навчання. Ігрові моменти покликані не розважати, а допомагати у навчанні.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людських взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб ціле утворення педагогічної діяльності та інтерпретації її особливості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.[46]
Велике розвивальне значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності дітей.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але крім суб’єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно - валову, інтелектуальну та духовну.
Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини , і може бути статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфери.
Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. Під час гри не треба робити довгих зауважень, навчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. [14]
Гра повинна будуватися таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху.
В іграх виховується культура, спілкування дитини з колективом, взаємодія між учнями і вчителем. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виконує адекватне сприймання невдач і помилок.
В початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учні інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.
Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування, з оточенням – із світом природи, з людьми; швидше опановує навички і звички культурної поведінки.[35]
Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і більше ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального «Я». Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів, вихователів та вчителів іноземної мови у початкових класах: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися як у процесі навчання, так і в позаурочний час.
Велике значення у вихованні дітей мають народні ігри. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їхньому змісті відбито національну психологію кожного народу. К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О.П. Ісова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».[16]
Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти:
народознавчий;
мовленнєвий;
математичний;
природничий;
пізнавальний;
розважальний;
оздоровчий.
Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їхньому змісті – сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською, землеробською працею. Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.
Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оце народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли робити нічого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ото забавка – мистецтво. А вона має свій погляд на людину, на батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво – це метод пізнання світу і себе. А гра записала в собі й закодувала в генах дії не менше народні знання, а нас із вами, наш національний характер».[14]
За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчають напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності. В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників. Вуличні ігри були й своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин були постійно в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осередки. Тож існує багато народних ігор для будь-якого віку.
Народні ігри передають характерні події з життя людей. Народні ігри мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти дітей, їхня структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати. Можуть проводитись вони у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках, на річках.[37]
Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Народні ігри прості, однопланові, легко запам’ятовуються, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня. Отже, для того, щоб гра була ефективною, вчитель повинен дотримуватись вимов до організації і проведення гри. Тільки тоді вона буде мати позитивний результат.

1.2Психолого-педагогічна характеристика гри.
Гра! На це «захворювання» страждають майже всі. У великій армії
болільників стираються ранги і пости, шари і національні органи: маршал і рядовий, міністр і домогосподарка, академік і малятка – рівні, і прояви їхнього «захворювання» однакові, всі відчувають великий душевний підйом і хвилювання, з усіма відбувається психологічне «перенесення» у процесі гри. Всіх захоплює велика і могутня, чарівна і неповторна, овіяна сонячною романтикою гра. Вона являє собою історично складений засіб виховання.
Виникнення гри пов’язане з далеким минулим людського суспільства. Основою виникнення і розвитку гри була праця людини. В історії розвитку суспільства праця передувала грі, яка виникла із трудової діяльності суспільства гра завжди відображала дійсність, характерні сторони укладу життя, праці і побуту людини.[31]
Зміст і форма гри безперервно змінювалися залежно від зміни умов матеріального життя суспільства. На ранньому ступені розвитку суспільства гра була елементарна, проста. У подальшому, з удосконаленням засобів виробництва, з розвитком мови і мислення, ігри змінюються, стають багатшими за змістом, у них виникають нові, більш складні дії. Гру як мистецтво творить народ. В іграх, як і в піснях, народ відображає своє життя, свої прагнення.
Гра дуже стара. Їй стільки років, скільки всьому людському роду. А ще вона надзвичайно живуча. Свідчення про неї знаходять у найстародавніших пластах землі разом з першими знаряддями праці. Цікавий факт, що дерев’яна лялька, знайдена під Смоленськом, кам’яний ведмедик, відкритий у розвалинах знаменитої Трої, кістяна іграшка, знайдена на острові Паски, дуже схожі на іграшки, які виставлені у вітринах магазинів сьогодні. Так, так! Це прабабусі наших іграшок жили дуже давно. Хто їх вигадав, хто зробив – встановити неможливо.[20]
Гра, як тінь, народилась разом з дитиною, стала її супутником, вірним товаришем. Але ми називаємо її дивом не за довголіття. Вона заслуговує великої людської поваги, значно більшої, ніж надають люди сьогодні, за ті колосальні, сховані часом від очей виховні резерви, за великі педагогічні можливості, які закладені в ній.
Про гру говорили великі люди, і говорили багато. К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав: «Ми надаємо такого важливого значення дитячим іграм, що коли б влаштували вчительську семінарію, чоловічу чи жіночу, то зробили б теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів».
А.С. Макаренко говорив: «Гра має велике значення в житті людини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина у грі, така в багатьох випадках вона буде у роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча проходить перш за все у грі». [6]
Гра є потребою дитячого організму, який розвивається. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, гнучкіше тіло, правильніше око, розвивається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі у дітей виробляється організаторські вміння і навички, розвивається витримка вміння організувати обставини.
«… Гра – шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликаний змінювати», - писав М.Горький.
Високо цінили гру як метод виховання російські педагоги та інші діячі ХІХ століття, зокрема М.О. Добролюбов, М.Г. Чернишевський, Г.В. Плєханов. Вони своїми передовими поглядами зробили цінний внесок у теорію гри, підкреслювали зв’язок гри з навколишнім життям.[45]
За їхнім твердження, ігри не проходять безслідно для майбутнього життя дитини й значною мірою сприяють формуванню особистості. Діти не люблять нерухомих, закінчених, добре зроблених іграшок, яких вони не можуть змінити за своїм бажанням. Найкращою іграшкою, на їхню думку, буде та, яку дитина може змінити найрізноманітнішим способом.
Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дійсність, перетворити її в доступних їй межах. Вивчав гру також і такий видатний педагог як А.С.Макаренко.
Гра привертає його увагу тому, що вона являє собою активну колективну діяльність, у процесі якої формується особистість дитини. А.С. Макаренко оцінює гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважає підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. За його словами, гра повинна бути тісно пов’язана зі всіма іншими засобами виховання й проникати в усе життя колективу.[24]
Отже, вказуючи нові шляхи і засоби виховання підростаючого покоління, видатні педагоги своїми працями зробили цінний внесок у теорію і практику гри.
А чи можна уявити собі молодшого школяра нічим не зайнятим? Звичайно, ні. Прагнення до діяльності, рухомість, характерна для цього віку, постійно шукають вихід. Тому вільний від занять часу дитина або читає, або малює, або з великою цікавістю грає.
Про гру сказано багато гарних слів. Її називають джерелом радості, королевою дитинства і восьмим чудом світу. Гра є неминучим супутником дитини. Гра – це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають у спілкування з ровесниками, їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля її досягнення, спільні інтереси і переживання.
Ми працюємо з учнями молодшого шкільного віку. Психологи вважають, що в цілому рівень психічного і фізичного розвитку дітей дозволяє учням шести і семи років впоратись із систематичною навчальною роботою. Але вони відрізняються підвищеною подразливістю, емоційністю, досить швидкою стомленістю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. Може виникнути психологічне напруження як результат реакції на нову обстановку, новий режим життя. Вчорашнє дошколятко повинне засвоїти масу нових обов’язків, правил, привчатися до системного навчання. а малята, як відомо, не терплять одноманітності. Головним видом їхньої діяльності до школи була гра. Недаремно її називають королевою дитинства, бо вона найбільше засвоєна малечею. А в школі нові, більш складні психологічні умови. Швидко й легко налаштуватися на навчання, на жаль, вдається не всім. Щоб полегшити цей «болісний перехід», ми на уроках використовуємо ігрові прийоми, застосовуємо в навчальному процесі ситуації з ігровою мотивацією.[10]
Ми вважаємо, що дітям легше перейти в шкільне середовище саме за допомогою гри. В умовах гри вони краще зосереджуються і запам’ятовують більше, ніж в умовах, коли їм просто пропонують запам’ятати.[4]
Ми граємо з ними, щоб викликати вогник допитливості, і переконані, що гра – методичний ключ до душі дитини.
Проблема застосування гри не нова, але актуальна. Розробкою теорії ігор, з’ясування ролі, структури та їх значення для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін. Ще відомі дидактик попереджали проти одорослення навчальної та виховної роботи зі школярами, наполягали на організуючій ролі гри. А.С. Макаренко вважав дидактично-рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого – справжню працю. Антон Семенович розглядав гру в різних аспектах, зокрема, у плані підготовки дитини до школи, до праці. В.О. Сухомлинський стверджував, що без гри нема і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. Помітний творчий внесок залишив О. Декролі, вперше розробивши систему дидактичних ігор початкового навчання. Багато уваги приділено грі і в сучасній методиці. Але, слід відзначити, вона виявилася надто серйозною і важкою проблемою для наукової думки. На цьому наголошує один із найвидатніших психологів минулого століття С.П. Рубінштейн у своїй класичній праці «Основи загальної психології». Теорію гри розробляли багато учених і психологів: це і К. Гросс, і Ф. Шіллер, і Г. Спенсер, і К. Бюлер, і З. Фрейд.[48]
Але жодна з цих теорій, як заявляє С.П. Рубінштейн, не охоплює її суті. Гра доступна дитині і не осягнена для вченого.
Проблема гри нас зацікавила, заінтригувала.
Тож спробуємо проаналізувати, систематизувати, впорядкувати відомості про гру, поділитися нашим небагатим досвідом, деяким вантажем наших знань і пошуків. Виходячи із важливості значеної проблеми, бажаючи полегшити процес навчання і наповнити учнівські будні цікавим змістом, ми вирішили глибше вивчити можливості гри.
Науці відомо такі види ігор: предметні, настільно-друковані, словесні. Пожвавлюючи навчальний процес, гра виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Елементи зацікавлення, гра, все незвичайне, незвідане викликає у дітей багате своїми наслідками почуття подиву, живий інтерес до процесу пізнання, допомагає засвоїти будь-який матеріал. Гра ставить учня в умови пошуку, викликає радість перемоги, а звідси – прагнення бути швидким, обачним, зібраним, винахідливим, уміти чітко виконувати завдання, чесно і гідно дотримуватись правил гри. Вона допомагає дитині рухатися від близького до зрозумілого, від доступного – до більш складного й абстрактного. Спирання на гру, ігрову діяльність, ігрові форми – це, на нашу думку, ще й важливий шлях залучення дітей до роботи без перевантаження. Процес гри дає можливість багатогранного розкриття особливості, її здібностей. Вона дуже згуртовує учнів. У дітей виникає бажання вчитись, уміння вчитись, здатність мобілізуватися, готовність протягом всього уроку активно працювати разом із товаришами. Виникає можливість побачити себе очима інших учнів, підпорядковувати свої дії інтересам колективу і підтримувати доброзичливе спілкування з однокласниками. У грі розвиваються і формуються моральні якості. Допомагаючи одне одному, враховуючи інтереси інших, діти вчаться стримувати свої бажання. З почуттям відповідальності загартовується воля і характер, бо гра вимагає підтримки, вміння орієнтуватися і знаходити правильне рішення.
Гра переслідує дві цілі: навчальну та ігрову. Важливо, щоб ігрове завдання збігалося з навчальною метою.[19]
У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань.[39]
Особливого значення в навчально-виховному процесі надають дидактичним іграм. В ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета – частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби само собою. Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається довільно і ненав’язливо.
Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.[23]
Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри – дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).
Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її . щодо створення нового оригінального ігри поділяються на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні – розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.[8]
Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:
Визначення творчого потенціалу гри.
Визначення місця і часу проведення, кількості учасників.
Забезпечення психологічної комфортності і природності гри.
Урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри.
Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника.
Визначення місця вчителя під час проведення гри.
Цілеспрямоване поширення прав учасників гри.
Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.
Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов’язують із особистісно-зорієнтованим підходом до дитини.[30]
У дітей, які народились в 90-х роках, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їх від попередніх поколінь.
Це переважно позитивні зміни, які дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рушієм у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому плані найважливішими є постійне створення умов виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.[41]
Можна з певністю сказати, що сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. Зі їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в самоствердженні себе в ролі суб’єкта діяльності як провідного засобу навчання. систематичне висвітлення надбань дитини на організаційному етапі – психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні та групові форми роботи, що дають учневі можливість ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких – самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.
Сприяючи розвиткові молодших школярів у безпосередньому спілкуванні з ними ми повсякчас спираємось перш за все на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів: сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій молодших школярів полягають у тому, що кожний із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-ділова форма мислення, потім додається образна і, нарешті, – понятійно-логічна.[36]
У процесі навчання обов’язково поєднуємо можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу дитині мислити образами, символами. За цих умов мислення стає природовідповідальним процесом, воно не порушує гармонії дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від дійових форм мислення до понятійних.
Перевагою молодших школярів є також потенційно великі можливості довготривалої пам’яті, що пояснюється наявністю явища «імпринтингу», тобто закарбування мовного або мовленнєвого матеріалу у свідомості за умови необхідної мотивації, стимулу. Практика, наприклад, доводить, що за умови стимулювання ігрової або пізнавальної мотивації і послідовної орієнтації на досягнення практичного результату засвоєння нового матеріалу діти досить легко й міцно запам’ятовують окремі іншомовні слова, словосполучення, мовні кліше, вірші, тексти пісень тощо.[40]
Можливість орієнтації навчання іноземної мови як засобу спілкування і побудови його як процесу, максимально наближеному до використання рідної мови, зумовлена іншою важливою перевагою дошкільного і молодшого шкільного віку – наявністю глобального діючої у дітей ігрової мотивації. Тому за допомогою гри у навчальному процесі можна зробити комунікативно цінними практично будь-які мовні одиниці. А доповнення гри застосуванням прийомів соціального тренінгу, а також взаємодією учнів у парах, малих групах, командах.[38]
Молодші школярі характеризуються: безпосередністю, комунікабельністю, довірливою підлеглістю авторитету вчителя, яскравою емоційністю, реактивністю, вразливістю до новизни, естетичним ставленням до довкілля, допитливістю, широтою інтересів, сугестивністю, розвиненою уявою. Брак життєвого досвіду, знань у дітей цього віку часто – густо компенсується бурхливим фантазуванням. Фантазія ж, як це доведено психологами й дидактами, прискорює творчий процес у десятки разів.
Як зазначають психологи і дидакти, навчальна діяльність першокласника визріває в надрах ігрової діяльності. Лише поступово вона стає провідною в наслідок формування загальнонавчальних умінь: організаційних загально мовленнєвих, загально пізнавальних та контрольно - оцінювальних умінь. [17]
Під впливом навчання у першому класі словник дитини поступово збагачується новими поняттями. Навчання у першому класі, таким чином, створює належну пропедевтичну основу для зустрічі дитини з іноземною мовою у наступному, другому класі. Воно сприяє її загальному мовному розвитку, набуттю навичок і вмінь навчальної діяльності, соціальній та соціально-психологічній орієнтації в дитячому колективі і взагалі в людському суспільстві.
А починаючи вже з другого класу загальноосвітньої школи, в учнів краще розвинені пам’ять, особливо слухова короткочасна, слухова увага, здібність до імітації, наслідування, мисленнєві й пізнавальні процеси, рефлексія, творча уява. На відміну від першокласників вони володіють більшим колом понять, якими оперуються на уроках. І на відміну від дорослих і підлітків, діти молодшого шкільного віку внутрішньо схильні до міжкультурної комунікації. Психологічно вони готові виступати посередниками в руйнуванні культурних бар’єрів. З огляду на цей фактор випливає двоєдине завдання навчання іноземної мови в початкових класах: формувати культурну толерантність учнів і створювати адекватні умови для набуття ними певного рівня міжкультурної іншомовної компетенції.



1.3 Дидактична характеристика гри
Методика є педагогічною наукою. Вона тісно пов’язана з педагогічною, складниками якої є загальна педагогіка, теорія виховання і теорія навчання, тобто дидактика. [ 38 ]
Зв'язок методики з дидактикою зумовлений тим, що обидві ці науки мають загальний об’єкт дослідження – навчально-виховний процес. Дидактика вивчає цей процес у цілому, а методика здійснює своє дослідження стосовно конкретного шкільного предмета, враховуючи його специфіку. Вона конкретизує на відповідному навчальному матеріалі основні категорії дидактики: цілі, зміст, принципи, методи, засоби та організаційні форми навчання. На рівні предметного змісту методика відповідає на запитання: як найкраще навчати, розвивати виховувати школярів у процесі засвоєння певного навчального матеріалу. Отже дидактика виконує щодо методики теоретико-методологічну функцію (О.Я.Савченко).
Зважаючи на цю функцію, методика раннього шкільного навчання іноземної мови базується на даних дидактики, в тому числі дидактики початкової школи, при вирішені таких питань як цілі, зміст, принципи, засоби, методи, організаційні форми навчання іноземної мови у початковій школі, а також питання взаємозв'язку навчання і розвитку молодших школярів в умовах нової освітньої паради.[ 46 ] Переосмислюючи нові освітні тенденції, методика допомагає вчителю – предметнику освоїти технології підготовки школярів до життя в багатомовному, полікультурному та інформаційно-розвиненому суспільстві. Вона формує переконання педагога у необхідності вирішення наступних освітніх завдань:
Формування готовності учнів до розв’язання проблем як в академічному плані, так і в більш широкому контексті.
Підтримка прагнення і вчитися упродовж усього життя.
Здійснення соціокультурного розвитку школярів.
Як фундамент шкільної освіти навчально-виховний процес у початковій школі повинен орієнтуватись на ці завдання і передбачити відповідно пропедевтичну діяльність учнів у зазначених напрямах. Тому тенденції оновлення школи отримали належне відбиття у Державному стандарті початкової загальноосвітньої освіти ( 2000р.) – нормативному документі, яким повинен керуватись у своїй діяльності вчитель початкової школи, в тому числі й учитель іноземної мови. Адже за умови єдності вихідних теоретичних положень, на слушну думку вітчизняних дидактів, можна досягти цілісності початкової ланки, взаємопогодженості впливу різних предметів на загальних розвиток і навченість дітей.
Розглянемо і прокоментуємо основні положення держстандарту.
Як відомо, відповідно до мети і завдань середньої освіти зміст освітніх галузей початкової освіти реалізується через окремі навчальні предмети та інтегровані курси. Це допомагає зміцненню міжпредметних зв’язків і формуванню цілісної картини освіту. Адже зміст початкової освіти як такий грунтується на принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, взаємоповаги між націями і народами, в інтересах людини, родини, суспільства, держави. [ 30 ]
Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших учнів, на повноцінне оволодіння ними для цього всіма компонентами навчальної діяльності: мотиваційним, змістовим, процесуальним. Тому в соборі змісту кожного навчального предмета враховується його наступність і неперервність, доступність і науковість, виховання і розвитку, для реалізації індивідуалізації та гуманізації навчально-виховного процесу. [ 19 ]
Звичайно, організація навчального процесу з іноземної мови в початковій школі в режимі можливостей та інтересів дітей молодшого шкільного віку вимагає серйозної дидактичної культури вчителя, основу якої становлять такі дидактично значущі вміння:
? вміння ясно і зрозуміло презентувати навчальний матеріал, робити його доступним і цікавим для учнів;
? уміння розподіляти увагу, виділяти учнів, які повільно або швидко засвоюють новий матеріал, залучати всіх дітей до участі в навчальному процесі;
2) ? уміння тримати себе перед класом: поза, жести, міміка, артистизм учителя;
? володіння культурою мовлення і культурою письма;
? уміння спілкуватися з дітьми, виявляти педагогічний такт.
Учитель, який навчає дітей молодшого навчального віку, повинен перед усім бути вмілим вихователем своїх учнів. Цього вимагають вікові особливості дітей, ще близьких до дошкільнят. [ 21 ]
Реалізації цієї вимоги сприяють гуманістичні тенденції сучасної початкової освіти, важливі для розвитку і виховання особливості дитини засобами іноземної мови. Вихідними в цьому плані є тенденції гуманізації освіти та її гуманітаризація, тобто переорієнтації на морально-етичні й естетичні цінності навчання і виховання учнів.
Сутність гуманізації та гуманітаризації освіти, іншими словами, полягає в одному: поєднати будь-який навчальний предмет, у тому числі іноземну мову, спочуттями, переживаннями, досвідом і життям тих, кого навчають, і створювати тим самим оптимальні умови для розкриття, педологічної корекції, розвитку й цілісного виховання особистості учня в її інтелектуальному та емоційному вимірі. [ 27 ]
Узагальнення поглядів представників гуманістичної педологіки Ш.О.Амоношвілі, І.Д.Беха, В.О.Сухомлинського, О.Я.Савченко, Р.Бернса, Р.Штайнера та інших, доповнене даними досліджень теорії особистісно-орієнтованого підходу у навчанні іноземних мов, здійснюване І.Л.Біля, Н.Д.Гальськовою, З.М.Микитенко та іншими, дає змогу сформулювати деякі гуманістичні правила педагогічної діяльності вчителя – предметника у початковій школі. Наводимо їх.
Зберігати самоцінність дитинства, самоцінність кожного періоду дитячого життя.
Враховувати неповторну індивідуальність дитячої особистості.
Вчити й виховувати дітей, виходячи із сильних, найкращих якостей і виявів характеру, особливостей мислення, емоційно-вольової сфери.
Виховувати демократичну культуру класу. Застосовувати види діяльності (в парах, групах, командах), спрямовані на
забезпечення творчої співпраці і взаємодопомоги: рольові ігри,
ігри з елементами змагання, елементами соціального тренінгу,
інформаційному дисбалансу тощо.
Формувати у дитини внутрішню вимогливість до себе.
Виявляти постійну турботу про психічне, інтелектуальне та фізичне здоров'я дітей.
Гуманізація освіти, як бачимо, передбачає тісний взаємозв'язок з демократизацією, індивідуалізацією та диференціацією навчального процесу. Її невід’ємну складову частину становить і гуманітаризація навчання. [ 9 ]
Багатомовність сучасної початкової освіти розширює можливості її гуманітаризації. Тому вивчення учнем початкових класів кількох мов формує у дитини розуміння значення мови як засобу спілкування. Воно прилучає її до скарбниць духовності різних народів і створює сприятливі умови для діалогу та полілогу культур.
Виняткове значення у загальнокультурному розвитку дитини набуває мистецтво. Воно постає як засіб передачі морального досвіду людства, як джерело дитячої творчості і засіб спілкування. Завдання методики-допомогти учню засобами іноземної мови досягти цієї мети і увійти в світ, що його оточує, активною творчою людиною.
[ 38 ]
Зміст навчання англійської мови у початкових класах має значний потенціал для диференційованого та інтегрованого навчання цього предмета. Він зумовлений цілісним характером мови як засобу усного та писемного спілкування, цілісністю процесу засвоєння мови, її лінгвістичного компонента та її психологічного складника, а також можливістю спиратися, з одного боку, на природний потяг дитячого організму до інтенсивної рухливості, гри, малювання, імпровізації, а з іншого – на стрімкі зміни в пізнавальні сфері молодшого школяра як на характерне новоутворення усього віку.
[ 7 ]
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що творче переосмислення надбань сучасної дидактики початкової школи, у тому числі й здобутків творців гуманістичних педагогічних систем, має позначитися на вдосконаленні наступних аспектів професійної підготовки вчителя іноземної мови.
1.Збагатити досвід установлення гуманних стосунків з дітьми, а також досвід організації навчального співробітництва учнів.
2. Розширити репертуари засобів стимулювання розвиваючої
діяльності дитини і формування позитивної самооцінки учня.
3. Сформувати переконання в необхідності створення емоційно сприятливої та духовно насиченої атмосфери уроку.
4. Сприяти зміцненню контактів з батьками.
5. Стимулювати рефлексивну діяльність педагога.
У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань. [ 44 ]
На наше глибоке переконання, пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.
Суть їх полягає в тому, що школярі розв'язують навчальні задачі, запропоновані в ігровій формі, і таким чином опановують принципи розумової діяльності, набувають уміння застосовувати знання в різних ситуаціях. Як відомо у дітей молодшого віку слабко розвинуті довільні процеси сприймання, пам'яті і уваги. Засвоєння навчального матеріалу відбувається методом варіативних вправ, але дитини для цього недостатньо вольових зусиль. Тоді гра, стримуючи плин психічних процесів, реалізує мету значно швидше і міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб. У грі вчитель не нав’язливо розвиває інтелект дитини, виникає інтерес до навчання. Ігрові моменти покликані не розважати, а допомагати у навчанні. Необхідність їх застосовування залежить від рівня засвоєння дітьми знань, умінь і навичок, від ступеня складності завдань. Коли важко, коли виникає потреба створити додатковий фон навчання, доцільно надавати прав грі, щоб, підтримавши сили учнів, вплинути на хід і результати їхньої діяльності. Складовими елементами структурами гри є: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків. [14]
Впроваджуючи гру в хід уроку, ми намагаємось дбати про те, щоб основне дидактичне завдання, що складає зміст гри, відповідало навчальний меті уроку, було для дітей посильним, сприяло максимальній активізації розумової діяльності.
Дидактичні ігри сприяють закріпленню й поглибленню знань, умінь і навичок, набутих на уроках. [4]
Одна з головних задач дидактичних ігор-естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення красоти форми і кольору.
Дидактична гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту повинно бути коротким, зрозумілим і емоційним. Всі дидактичні ігри повинні бути узгоджені із змістом наступної образотворчої діяльності.
Ведення дидактичних ігор і ігрових ситуацій дозволяє учням шестирічного віку в більш доступній, цікавій формі навчитися пізнавати красу навколишнього світу, розширювати і поглиблювати свої пізнавальні інтереси, володіти основами грамоти [43].
Ми на власному досвіді переконалися, що ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета – частина ігрової ситуації з виконання певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби само собою. Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається довільно і ненав'язливо.
Специфічні структурні елементи дидактичної гри дидактичну мету, ігрові задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків – детально продумуємо й обов'язково плануємо діяльність конкретних учнів, враховуючи їхні психологічні особливості [35].
Дидактична мета ігор різноманітна:
Розвиток умінь порівнювати, визначати головне;
Розвиток уваги, спостережливості;
Розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;
Розвиток вміння співвідносити елементи різних множень; співвідношення числа і цифри;
Формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві і. т.д.
Ігровий задум у грі попередньо «приховуємо», він постає перед шестилітніми школярами у вигляді того, що цікаво дітям свого віку: створення уявних перешкод активними дії з предметами, щось загадкове, таємне; перевірка своїх можливостей змаганням; рольове перевтілення; загальна рухова активність.
Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум. Їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Тому спочатку і ми, і самі діти прагнемо чіткого дотримання правил. Діти усвідомлюють, що, дотримуючись правил, швидше досягнення результату, а навчання стане цікавим. Правила дисциплінують, формують підтримку, терпіння. Вони впливають на розв’язання дидактичної мети-непомітно спрямовують увагу на виконання конкретної програмної вимоги навчального предмета. [28]
Під час проведення ігор підтримуємо дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно й позитивно оцінюємо успіхи дітей з точки зору не лише розв'язання дидактичної задачі, але й участі в ігрових діях. Поглядом ,інтонацією, мімікою, жестами намагаємось створити позитивні емоції, бадьорий настрій, бо добре знаємо, як вони сприяють підвищенню успішності та продуктивності навчання. Підтримуємо дітей, при нагоді показуємо, що віримо в сили кожного, завжди надаємо можливість розпочинати все знову і знову, допомагаємо долати труднощі.[8]
Добираючи гру до конкретного уроку, придумуємо відповідність дидактичної мети гри навчальній меті уроку, враховуємо посильність виконання завдань для дітей, придумуємо методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які б сприяли максимальній активізації їхньої емоційної сфери і розумової діяльності.
Використовуючи ігри дотримуємось певної послідовності в їх доборі: іграм, що містять важкі задачі, передують більш легкі. Вони готують дітей до подолання навчальних труднощів, забезпечують успіх в іграх більшої складності. [37]
Ігри можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.
У процесі навчання іноземної мови учнів цього віку гра виконує такі функції:
- моделюючу;
- інформуючу;
- формуючу;
- коригуючу;
- стимулюючу.
І зважаючи на психологічні, лінгвістичні та дидактичні основи особистісно орієнтованого навчання іноземної мови, учитель, який навчає цього предмета з метою формування комунікативної компетенції молодих школярів, має бути готовим до якісного вирішення професійних задач, які виникатимуть перед ним і показати учням виховне і навчальне значення гри.

Розділ 2. Технологія використання гри у навчанні англійської мови молодших школярів.
2.1. Класифікація ігор для навчання іноземних мов.
Забезпечення необхідних педагогічних умов для розвитку учнів повноцінних внутрішніх спонук їхнього навчання якраз і складає одне з найважливіших завдань зі створення реальних передумов навчальної діяльності.
Гра за своєю природою повністю відповідає вимогам навчальної діяльності й повинна використовуватися на уроці як успішний й вигідний метод навчання.[5]
Багато вчених, зокрема, О. М. Леонтьєв, О. М. Мінськін, В. М. Тьорський, О.С. Кєль, В. Я. Платонов, Л. В. Заков, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн, О. І. Вишневський, по-різному класифікують гру, але те, що впровадженню гри іноземної мови приділялася дуже незначна увага, свідчить про те, що існуючі класифікації не розкривають сутності гри в детальному й глибокому її розумінні.
Аналіз проблеми дидактичної гри в педагогічній теорії та практиці дозволив нам сформувати ряд підходів до класифікації ігор. Запропонована класифікація є спробою відобразити всі характеристики гри і представити її як ефективний метод навчання на уроці англійської мови.[8]
Розглянемо різновиди ігор за ступенем значимості їх на уроці іноземної мови:
за функціями:
? навчальні сприяють розвитку загальнонавчальних умінь і навичок, таких як пам’ять, увага, сприйняття інформації різної модальності; розвитку навичок володіння рідною й іноземними мовами;
? виховні – моделюють поведінку в ігрових моделях життєвих ситуацій;
? навчально-виховні – сприяють оволодінню іноземною мовою, враховуючи аспект виховання;
? розважальні – створюють сприятливу атмосферу на заняттях, перетворюючи урок на захоплюючу подорож;
? комунікативні – об’єднують учнів у єдиний колектив, допомагають встановленню емоційних контактів, сприяють формуванню навичок й умнінь спілкуватися;
? розвиваючі – сприяють гармонійному розвитку особистих якостей для активізації резервних можливостей;
2) за психічним впливом:
? релаксаційні – знімають емоційне напруження, викликане навантаженням на нервову систему під час навчання;
? стимулюючі – стимулюють процеси мислення, запам’ятовування, відтворення дійсності (імітаційні);
? спрямовувальні – спонукають дитину до дії на уроці;
3) за дидактичною метою мовлення:
? спрямовані на оволодіння монологічним мовленням, тобто зв’язним безперервним висловлюванням однієї особи, адресованої одному або кільком співрозмовникам;
? спрямовані на оволодіння діалогічним мовленням, тобто сприяють формуванню процесу розмови двох партнерів, який не планують наперед;
4) за ступенем введення до уроку:
? ігри, які використовуються на початковому етапі уроку. Їх метою є введення дитини до іншомовної діяльності;
? ігри, спрямовані на введення нового матеріалу;
? ігри, спрямовані на закріплення нового матеріалу;
? ігри, які вимагають вільного використання вже знайомого матеріалу;
? ігри для повторення навчального матеріалу;
5) за використанням матеріалу:
? лексичні – спрямовані на відпрацювання лексичних одиниць, враховуючи їх особливості;
? фонетичні – спрямовані на оволодіння специфікою вимови звуків англійської мови та інтонацією англійської мови;
? граматичні – спрямовані на оволодіння граматикою англійської мови;
6) з відтворення дійсності:
? навчальні – основні ігри під час навчального процесу; передають атмосферу на уроці, покликані спонукати учня до активної праці на уроці;
? ділові – проектують майбутню професійну діяльність (лікаря, будівельника тощо);
? рольові – спрямовані на добровільне вживання в роль і використання реплік, слів, які найкраще характеризують цю роль;
? ігри-уяви – покликані перенести учня в уявний світ, де він матиме змогу за допомогою іноземної мови відобразити свої почуття («Якби ж я була принцесою…»);
? творчі – мистецькі ігри спрямовані на оволодіння специфічною лексикою мистецтва;
? ігри-фантазії – схожі на ігри-уяви , допомагають учневі за допомогою іноземної мови закінчити ту ситуацію, яка була запропонована вчителем;
7) пізнавальні ігри:
? ігри-знайомства – відбувається перша зустріч учня з матеріалом, під час якої від учня не вимагається його використання;
? ігри-дотики – відбувається більш глибоке розуміння матеріалу;
? ігри-спроби – спроби використати матеріал, пропустити його крізь себе;
? глибинні ігри – вимагають володіння й можливості використання основного й побічного навчального матеріалу;
8) за ініціативою:
? ігри, вигадані дітьми для відтворення дорослої життєдіяльності;
? ігри, вигадані дорослими для дітей;
? ігри, вигадані дорослими для себе, для кращого розуміння світу дітей, їх оточення;
9) за віком учасників гри:
? дошкільні – ігри для дітей дошкільного віку;
? молодшого шкільного віку – ігри для дітей початкової школи;
? середнього шкільного віку – для дітей середньої школи;
? старшого шкільного віку - спрямовані на сприйняття серйозного, складного матеріалу.
Всі визначення гри? правильні, бо гра для дитини? саме життя, з усіма його прикрасами, хвилюваннями, вдачею і розчаруваннями. Гра є самостійною діяльністю учнів, яка поступово перетворюється у засіб виховання і дає змогу використати її для розв’язання відповідних завдань.[2]
На сьогоднішній день існує багато методик початкового навчання англійської мови. Незважаючи на відмінності, їх все ж можна об’єднати у дві великі групи:
комплексні – діти одночасно вчаться говорити, читати, писати і т. д.;
поетапні – діти спочатку проходять вступний очний курс з опорою на наочність, здобуваючи необхідний лексичний мінімум; потім додається
читання; і лише після того, як учні навчилися швидко читати, вони починають писати; далі вивчають граматичні правила і здобувають навики двобічного перекладу.
Але яка б з методик не використовувалася, у кожній знайдеться місце
для усіх запропонованих тут типів ігор, які значно полегшать дітям засвоєння і закріплення нового для них матеріалу.
Тип гри визначається за її спрямуванням на здобуття необхідних дитині навиків, які допомагають високоефективно засвоювати нову інформацію і формувати вміння продуктивно й творчо застосовувати її.[14]
Ігри для початкового навчання англійської мови:
? введення лексичних одиниць («Фантастичні історії», «Що це може бути?», «Два кубики», «Озвуч фільм», «Запам’ятай слово»);
? закріплення лексичних одиниць («Крок – слово», «Їстівне – неїстівне», «Роздивись і назви слова», «Різнокольорові пташки», «Котра година?», «Знайди предмет», «Знайди слова», «Пофантазуй і намалюй», «Дивись і запам’ятовуй»);
? розвиток усного мовлення «Звірі грають в м’яч», «Виконай прохання», «Світлофор», «Відгадай сторінку», «Дванадцять місяців», «Хованки», «Відгадай», «У якому місяці я народився?», «Відгадай професію або заняття», «Хто це?», «Склади оповідання і проілюструй його», «Снігова куля»);
? звуковий аналіз слів («Який звук виділений?», «З яких звуків складається слово?», «Підійдіть, звуки!», «Звуки різні й однакові», «Чи є такий звук?», «Голосний – приголосний», «Назви слова з першим звуком…»);
? ознайомлення з буквами та знаками транскрипції («Зобрази і назви», «Назви букву», «Назви слово на букву…», «Знайди пари букв», «Назви слова із згаданою буквою», «Придумай слова», «Почни з останньої букви», «Смішні букви-чоловічки», «Скільки букв в слові?», «Сходинки», «Лабіринт», «З’єднай букву із знаком», «Знайди зашифроване слово», «Відтвори слово»);
? читання вже відомих слів («Поміняй голосну», «Поміняй приголосну», «Продовж склад», «Відгадай слово», «Склади слово», «Слово з картинок», «Зашифроване слово», «Знищені букви», «Анаграми», «Чергова буква», «Паровозик зі слів»);
? оволодіння правилами читання («Знайди слова-друзі», «Чи є такий звук?», «Назви слово з цим звуком»);
? удосконалення навичок читання («Карти», «Прочитай зашифроване речення», «Неуважний поет», «Знайди помилку», «Розсипане речення», «Пошкоджений лист», «Книжкоїд», «Слово лабіринт»);
? формування та розвиток навичок письма («Склади літеру і напиши її», «Допиши літеру», «Знайди заховані літери і напиши з них слово»).
Також у початкових класах можна запроваджувати ігри:
? на формування розумових операцій( аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);
? на відновлення, доповнення цілого;
? на виключення зайвого;
? ігри ? інсценізації;
? ігри ? конструювання, рольові ігри з елементами сюжету.
Сучасний урок іноземної мови в початковій школі не мислимий без інтенсивності і потребує від учнів концентрації уваги, напруження сил. Застосування цих ігор дає змогу зберегти ентузіазм і високу працездатність до останніх хвилин уроку. Тому особливого обґрунтованого підходу на уроці англійської мови в початковій школі потребує пізнавальна гра, яка має велике значення в розвитку активності школярів.[13]
Урок має бути насичений такими вправами й іграми, які дали б змогу чергувати види діяльності учнів. Організм дитини потребує рухів. Загальмованій під час уроку руховій енергії дітей необхідно дати вихід. Рухливі ігри на уроках англійської мови, підпорядковані загальному навчальному завданню, стимулюючи розумову активність учнів.
Гра на уроці англійської мови допомагає учням молодших класів подолати несміливість; повірити в себе, у свої сили; вивчити нову лексику; мовні конструкції; розвиває кмітливість; дає можливість уникнути перевантажень; сприяє підвищенню пізнавальної активності.[21]
2.2. Практика застосування гри для навчання лексичного, фонетичного та граматичного матеріалу англійської мови учнів 3-го класу.
У зв’язку з переведенням шкільної освіти на шостий рік життя дитини багатьох батьків цікавить питання, коли ж варто розпочинати навчання іноземної мови.
Доведено, що маленькі діти засвоюють іноземні мови набагато легше, ніж дорослі. Це пояснюється, по-перше, інстинктивним бажанням наслідувати дорослих, оскільки це перший і основний шлях пізнання світу; по-друге, синкретичністю (цілісністю, комплексністю), дитячого сприймання, що дає змогу засвоювати великий обсяг будь-якого матеріалу.[24]
Дослідження психологів та психофізіологів показали, що надзвичайна здатність маленьких дітей до вивчення мови знижується після семи-дев’яти років. Усе це свідчить на користь введення іноземної мови уже в першому класі. Серед труднощів педагоги виділяють насамперед нестійку довільну увагу дітей, відсутність внутрішніх засобів саморегуляції, що призводить до швидкого стомлювання, та їхню велику рухливу активність. Тому, щоб запобігти перенавантаженню маленьких учнів та допомогти їм сприймати іншомовний матеріал (здолати мовний бар’єр), широко використовуються різноманітні невеликі вірші та римування.
Виходячи з вищесказаного, підхід до викладання іноземної мови в початковій школі має бути особливим, а форма уроків зовсім традиційна. Це означає, що необхідно урізноманітнювати форми і методи роботи учнями, відходити від шаблонів, що сприяє вихованню творчої особистості учнів, розширенню функцій вчителя, дає можливість враховувати специфіку навчального матеріалу та індивідуальні особливості учнів. Вчитель повинен використовувати весь свій досвід, педагогічну майстерність та любов до дітей, щоб навчання не було нудним, одноманітним та обтяжливим. Застосування нетрадиційних форм сприяє формуванню пізнавальних інтересів учнів; вони безпосередньо беруть участь у діяльності, в якій оволодівають знаннями та навичками. Пізнавальна діяльність учнів у таких способах її організації в основному має колективний характер, який створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість обмінюватися інтелектуальними цінностями, порівнювати та аналізувати, але теми повинні бути цікавими для дітей, певною мірою стосуватися їх, їхнього життя. Навчання іншомовного спілкування може здійснюватись у процесі модулювання на заняттях таких сфер спілкування дитини, як дім, родина, школа, дії з однокласниками (однолітками), спілкування з дорослими вдома, на вулиці тощо. Ці сфери близькі дитині, тому матеріал, який пропонує вчитель, краще сприймається ними, особливо, якщо ці теми вивчаються у вигляді гри (комунікативної гри). На своїх уроках ми широко використовуємо у роботі з молодшими школярами різноманітні види комунікативних ігор, основне призначення яких – організація іншомовного спілкування в процесі вирішення поставленої вчителем комунікативної проблеми, завдання, питання тощо. Ці ігри мають високий ступінь наочності та дозволяють активізувати мовний матеріал, що вивчається в мовленнєвих ситуаціях, моделюючи та імітуючи реальний процес спілкування.[15]
Мовленнєві ігри
Ці ігри призначені для формування фонетичних, лексичних та граматичних навичок та тренування використання мовних явищ на підготовчому етапі оволодіння іноземною мовою. [49]
Фонетичні ігри
«Голосна-приголосна»
Хід гри: вчитель вимовляє букву алфавіту; якщо він називає голосну, то діти хлопають у долоні; якщо приголосну – піднімають обидві руки вгору.
«Правильно-неправильно»
Хід гри: вчитель може вимовляти окремі слова або слова в реченні. Учні підіймають руку, коли чують зображене на малюнку слова.
У третьому класі учні реагують на слово, яке написане на дошці. Орфографічні ігри
«Розсипані літери»
Хід гри: вчитель пише слово й розрізає його на літери. Завдання учнів – скласти слово.
У третьому класі можна писати довге слово на дошці, а учні складають якомога більше слів.
«Чергова літера»
Хід гри: вчитель пропонує чергову літеру, яка стоїть на першому місці у слові. Завдання учнів – написати всі відомі їм слова, які починаються з цієї літери.
Лексичні ігри
«Цифри»
Хід гри: учні діляться на дві команди і пишуть числівники. Вчитель називає будь-які числівники, якщо вони є в учнів, то вони його викреслюють. Виграє та команда (учень), яка першою закреслила всі свої числівники.
«Вгадай назву»
Хід гри: учень отримує тематичний малюнок та розповідає, що на ньому зображено. Той, хто перший вгадає назву малюнка, виграє.
Граматичні ігри
«Дієслова»
Хід гри: вчитель називає дієслова, а діти намагаються зобразити їх власними рухами.
«Порядок слів у реченні»
Хід гри: вчитель розрізає речення на слова. Завдання учнів – скласти це речення.
Але не граматика й не лексика є найбільшими проблемами при вивченні іноземної мови на початковому етапі, а оволодіння фонетикою, тобто опановування правильної артикуляції звуків даної мови. Беручи до уваги особливості фізичного та психічного розвитку дітей 6-7 років, початковий етап роботи над оволодінням іноземною мовою здійснюється з опорою на вроджений імітаційний апарат дитини. Курс вивчення іноземної мови починається з невеликих музичних та рухових вправ, які легко запам’ятовуються. Елементи моторики знижують навантаження, що припадає на мовний апарат та на нервову систему дітей. Руховий характер практикуму сприяє найкращому асоціативному закріпленню матеріалу, що подається. [16]
Діти дуже люблять коментувати свої дії , тому їм подобається римування, які описують їхні дії та рухи.
Обов’язково потрібно проводити рухливі фізкультурні хвилинки для учнів третього класу як от наприклад :
Head and shoulders
Knees and toes
Knees and toes
Knees and toes
Head and shoulders
Knees and toes
Ears, eyes, mouth and nose.
Діти надзвичайно активно охоче рухаються, імітуючи різних тварин. У першому класі імітаезія звуків тварин та комах допомагає у вивченні складних звуків англійської фонетики. [49 ]
Крім того, що римування допомагають при вивченні фонетики, вони також полегшують вивчення лексичного матеріалу.
Вивчення лексики потребує високого розвитку пам’яті. Відомо, що пам’ять шестирічної дитини відрізняється високим ступенем механічного запам’ятовування, пов’язаного з якомога точніше відтворенням на освіті багаторазового повторення. Разом з цим діти цього віку легко запам’ятовують, казки, вірші, римування тощо. З психологічної точки зору це пояснюється тим, що, завдяки домінуючому мимовільному запам’ятовуванню, краще та швидше діти засвоюють те, що цікаво, справляє сильне враження, емоційно забарвлення.[48]
Використання римувань при вивченні англійської мови позитивно впливає на розвиток всіх її аспектів.
По-перше, це найкраща фонетична зарядка для відпрацювання того чи іншого звуку.
По-друге, цілком можливо підібрати римування з не знайомими дітям словом або лексичною одиницею, яку треба повторити і добре закріпити.
По-третє, вірші допомагають у вивченні граматики, оскільки в них представлені різні граматичні форми. [30]
І, нарешті, деякі римування і вірші допомагають виховувати моральні якості, культуру поведінки, повагу тощо.
Тобто можна зробити висновок, що для подолання перепон при вивченні основних розділів мовного строю (фонетики, лексики, граматики) одним з найефективніших методів є використання віршів та римувань. Цей метод заснований на природні схильності дітей цього віку до римування, що підвищує, у свою чергу, інтерес дитини до навчання, її мотивацію та розвиває творчість. Безперечно також те, що в такій формі іншомовна лексика та особливості граматики краще засвоюються, відтак інтенсивно розвивається монологічна та діалогічна мова.[45]
Крім римувань можна використовувати на уроках пісні. Бо усі маленькі діти артисти. Їхнє бажання виступати дозволяє проводити багаторазові тривалі репетиції, удосконалюючи вимову, інтонацію, темп, виразність. Зацікавити дітей – головне завдання вчителя.
Спираючись на досвід нашої роботи, можемо сказати, що весь навчальний матеріал у початковій школі слід уводити за допомогою віршів, ігор, римувань та пісень. Всі ви пам’ятаєте, як змінюється обличчя дитини, коли вона чує чарівну фразу «Let’s play!». «Давайте пограємо!». Ми бачимо, як зосереджується увага дітей, з’являється бажання працювати, навіть якщо вони заморені.
Наша Старосільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Рокитнівського району Рівненської області у 3-х класах працює за підручником Плахотника. Майже на кожному уроці вводиться новий віршик чи пісенька для закріплення вивченого матеріалу. Для кращого запам’ятовування ми увесь матеріал інсценуємо.
Таким чином, використовування дидактичних ігор під час вивчення іноземної мови допомагає запобігти монотонності в роботі, підвищити якість навчання, підтримати зацікавленість до предмета.[16]
Співпраця вчителя та учнів розвиває в учнів спостережливість, вміння аналізувати слова, порівнювати їх з раніше вивченими, сприяє закріпленню вивченого матеріалу та допомагає розвитку творчих здібностей дітей.
Гра – це особливо організоване заняття, яке потребує напруження емоційних та розумових сил. Гра завжди припускає прийняття рішення – як пожартувати, як відповісти, як виграти? Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність дитини. Для дитини гра, передусім, – дуже захоплююча справа. У грі всі рівні. Вона по силам навіть слабким учням. Більш того, слабкий у мовній підготовці учень може стати першим у грі: винахідливість та кмітливість тут бувають більш важливими, ніж знання предмета. Відчуття рівності, атмосфера захоплення та радості, відчуття посильних завдань – все це дає можливість дитині здолати сором’язливість, яка заважає вживати в мовленні слова чужої мови, та благотворно впливає на результати навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом з цим виникає почуття задоволення – «невже і я можу говорити так, як і всі, іноземною мовою…»
Дитяча гра – це поняття широке. Це і гра по ролях, коли дитина уявляє себе льотчиком, а стільці – літаком, і ми присутні на невеликій домашній виставі. Отже, треба розглядати гру як ситу активно - варіативну вправу, де складається можливість для багаторазового повторення мовного зразка в умовах максимального наближення до реального мовного спілкування з характерними для нього ознаками – емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного впливу.[19]
Місце ігор на уроці та відведений для гри час залежить від ряду факторів: підготовки учнів, матеріалу, що вивчається, конкретних цілей та умов уроку та ін. Скажімо, якщо гра використовується як тренувальна вправа при первинному закріпленні, то їй можна відвести 20-25 хвилин уроку. В подальшому ця ж гра може проводитися протягом 3-5 хвилин та бути своєрідним повторенням уже вивченого матеріалу, а також зарядкою на уроці. Одна і таж гра може бути використана нарізних етапах уроку. Треба тільки пам’ятати, що при всій ефективності гри необхідно дотримуватись почуття міри, щоб гра не втомила учнів та не загубила свіжість емоційного впливу.
Успіх використовування гри залежить передусім від атмосфери необхідного мовного спілкування, яку вчитель створює в класі. Важливо, що учні звикли до такого спілкування, захопились та стали разом зі вчителем учасниками одного процесу.
Дослідження дитячих психологів показали, що діти дошкільного віку 80% знань, умінь та навичок здобувають через гру, молодші школярі – 50%, підлітки – 20%. Кажуть, що «добрий початок – то вже половина справи».
Якщо завдяки іграм початковий етап вивчення англійської мови проходитиме легко і дитина не нудьгуватиме, то вона не лише не втратить інтерес до іноземної мови, а навпаки, зміцнить його, що в подальшому підштовхуватиме її до поглиблення вже здобутих знань.[17]
Фактори, що супроводжують гру, – інтерес, відчуття задоволення, радості – дуже полегшують навчання. Гра завжди конкретна і відповідає рівневі розвитку учнів. Збудження, викликане грою, створює ніби зону гальмування для всього того, що знаходиться поза нею, тобто дитина максимально і цілком природно, без зусиль, концентрується на предметі гри, в нашому випадку, – на іноземній мові.[29]
Відомий німецький педагог Рудольф Штайнер, засновник Вальдорфської школи, вказував і на такий важливий аргумент на користь раннього навчання іноземної мови: «Душа дитини чутлива до сприйняття вимовленого слова. Прийнявши його, вона починає «працювати» над ним, відкриваючись назустріч новим словам . мовний інструмент дитини такий гнучкий, що його можна формувати вправами на вимову, методикою іноземної мови. Дитину легко навчити відтворювати нові звуки, вона достатньо легко оволодіває чужорідним звучанням з «хорошою вимовою». Одночасно збагачується душа дитини, розширюються уявлення про світ, що оточує її».
За методикою Вальдорфської школи на початкових етапах навчання іноземної мови застосовується лише так званий «прямий» метод, в основі якого лежить наслідування, і головний засіб для його реалізації – гра. Він вважається єдино прийнятим для дітей до 9 років.
Маючи вже засвоєними у 5-6 років початки іноземної мови, дитина отримує можливість надалі, не поспішаючи, вдосконалювати свої навики і розширювати їх.
До речі, американський психолог і педагог Джин Грассо Фітцпатрік на початку 1980-х років розробила Програму раннього розвитку. Спочатку методику засвоюють на семінарських заняттях батьки, а далі вони вже самостійно навчають дітей. Які ж результати вони отримують?[21]
За два роки занять за Програмою практично всі діти, яких починали навчати із віку кількох місяців, а то й тижнів від народження, досягли такого:
Можуть прочитати щонайменше 4 тисячі слів на двох і більше мовах.
Читають книги.
Почали грати на скрипці.
Виконують арифметичні дії.
Знають великі шедеври світового мистецтва.
Наочно знайомі з природою різних країн.
Навчилися впізнавати шедеври світового музичного мистецтва на слух
(музику вони слухали від народження).
Вміють писати.
Вміють розмовляти і розуміють речення на одній – двох іноземних
мовах.
Навчилися плавати, пірнати, робити гімнастичні вправи і т.д.
Вони самостійні, життєрадісні, допитливі, і в них вже виробився
«апетит» до пізнання і засвоєння нового.
Але і для будь-якої іншої справи, для вивчення іноземної мови дитині потрібна позитивна мотивація – тобто бажання займатися, потреба у цьому, інтерес. Без неї всі зусилля батьків чи вчителів будуть приречені на невдачу: дитина або не вчитиметься, або вчитиметься лише для того, щоб її не карали (негативна, деструктивна мотивація), і в останньому випадку знання будуть поверхневі й швидко забуватимуться.[16]
Яким чином позитивно змотивувати дитину?
Найперше, слід дізнатися, які мотиви у неї вже сформовані, а які – ще ні. Зробити це можна, попросивши відповісти на декілька запитань. Наприклад, «Як ти думаєш, навіщо знати англійську мову?», «Чи ти хотів (-ла) би вивчити англійську мову?», «Навіщо це тобі?», «Навіщо людям знати іноземні мови?» та ін.
Далі слід розповісти дитині про:
? іноземні мови;
? англійську мову;
? країни, де нею розмовляють;
? героїв казок, оповідань, мультфільмів, що «народилися» в англомовних країнах.
Треба виявити всю свою фантазію, щоб слухаючи вас, дитина захотіла вивчити англійську мову для того, щоб:
? дізнатися, як в Англії чи в далекій Америці називаються її улюблені іграшки, тварини, квіти, овочі, фрукти і так далі;
? допомогти мамі, татові, бабусі, іншим дорослим (які не знають цієї мови) прочитати щось дуже цікаве чи потрібне їм;
? мати змогу зорієнтуватися під час закордонної подорожі;
? познайомитись через листування зі своїми однолітками з Англії, Америки, Австралії, інших країн, щоб потім їздити один до одного в гості;
? добре вчитися в школі.
Після цього можна переходити до самого навчання. І далі головним є не втратити початкову мотивацію, а навпаки, всіляко підсилювати її. Цього можна досягти двома способами.[44]
Перший спосіб – «навчати, граючись» або «граючись, навчати». Бо гра – це спосіб життя і діяльності дитини. Гратися – це завжди весело, цікаво. Під час гри дитина позасвідомо, без напруги засвоює і закріплює надзвичайно багато інформації.
Останнім часом дедалі більшого поширення набуває метод позасвідомого вивчення іноземних мов – метод так званого «25-го кадру», за яким інформація подається часто, але ненав’язливо, між іншим, майже непомітно для свідомості. Гра створює подібні умови, коли іноземні слова, літери, правила читання, звороти засвоюються мимоволі за рахунок частого повторення в той час, коли дитина захоплена самим процесом гри.
Другий спосіб – бачити успіх і не помічати невдачі. Адже невдача призводить до розчарування – розчарування призводить до браку мотивізації – брак мотивізації призводить до прямої відмови зробити ще одну спробу. І навпаки, успіх призводить до перемоги – перемога призводить до мотивізації – мотивізації призводить до бажання перемагати – і до нових успіхів.[6]
Навчальний процес треба будувати так, щоб в учня виникло внутрішнє бажання спілкуватися іноземною мовою.
Навчальний матеріал має включати не тільки ізольовані речення, діалоги й описи, а й тексти фабульного характеру, які зацікавлюють учня своїм змістом: ігри, казки, оповідання.
Для створення мікромовного середовища потрібно із самого початку оперувати великим за обсягом матеріалом, що, по-перше, дає змогу максимально уникнути вживання рідної мови, а по-друге, забезпечує засоби для самостійного висловлювання учнів, хоч і в обмеженій кількості ситуацій
Візьмемо для прикладу лексичні ігри, які тренують учнів використовувати лексику в ситуаціях, наближених до звичайної обстановки, а також активізують мовленнєву діяльність учнів.
Ми приготували власноруч картки зі словами. Дітям сказали, що будемо вчити нові слова, а щоб їм і нам не було нудно, ми вигадуємо з ними різні фантастичні історії.
Ми показали дітям 5 карток із тими англійськими словами, які мали вивчити. Це можуть бути різні слова, але для прикладу ми взяли такі: bed ( ліжко), egg ( яйце), dog (собака), pen (ручка), hen (курка).
Дітям дали час, щоб вони добре роздивилися малюнки і потім кожного опитали про те, що зображено на малюнках. Потім ми назвали відповідні англійські слова. Кожна дитина брала картку в руки і повторювала англійське слово.
А далі ми разом з дітьми склали ось таку фантастичну історію з цими словами.
«Hen (курка) сиділа на bed (ліжку) та знесла egg (яйце). Прийшла dog (собака) і приготувала з egg (яйця) сніданок, а потім взяла pen (ручку) і написала hen (курці), щоб вона ще посиділа на bed (ліжку) і знесла ще одне egg (яйце) для dog (собаки) на обід».
Ми заохочуємо дітей на своїх уроках розповідати цю історію нам (батькам, друзям), мотивуючи це тим, що вона нам дуже сподобалась, але ми трохи її призабули. І діти знову розповідають нам цю історію за допомогою карток. У такий спосіб наші учні можуть розповідати цю історію кілька разів. І тим самим покращують свої лексичні знання з англійської мови.







2.3.Ефективність використання різних типів ігор на початковому етапі
вивчення англійської мови.
Про навчальні можливості гри давно відомо. Багато видатних педагогів звертали увагу на ефективність використання гри в процесі навчання. І це цілком зрозуміло. У процесі гри проявляються особливо повно, а підчас і зовсім зненацька здібності людини, а дитини особливо.[5]
Щоб визначити дійсне місце гри в Старосільській ЗОШ І-ІІІ ступенів Рокитнівського району Рівненської області, було проведено анкетування учнів та вчителів. Респондентам було запропоновано проранжувати за ступенем значимості окремі види діяльності на уроці іноземної мови. Кількісний та якісний аналіз анкетування показав, що ставлення до різних видів діяльності в учнів, студентів і вчителів не є однаковим.
На думку школярів, на уроці іноземної мови слід приділяти увагу перш за все іграм-драматизаціям, рольовим іграм, діловим іграм, іграм-уявам, нестандартним формам навчання.
Вчителям було запропоновано розглянути різноманітні види діяльності на уроці іноземної мови, виходячи з існуючої ситуації у школі та уявної картини. Нас цікавило питання про те, що використовується дійсно в першу чергу і що повинно використовуватися на уроці іноземної мови. Мета цього опитування – виявити реальні самооцінки вчителя щодо використання різних видів навчальної діяльності на уроці.
Картина використання різних видів навчальної діяльності на уроці іноземної мови виявилася неоднозначною. Бачення того, що повинно використовуватися на уроці у першу чергу помітно відрізняється в учнів й школярів.[40]
Те, що уявна картина досить мало відрізняється від реальної картини навчального процесу, показує, що вчителі використовують ті засоби навчання, які вважають важливими. На жаль, серед цих «важливих» засобів навчальної діяльності гра посідає лише місце розрядки й не набуває того значення, яке вона має.
Після обробки анкет школярів стало відомо, що гра посідає головне місце в діяльності учнів, і не лише в навчальній.
З метою виявлення ситуації, яка складається під час вивчення іноземної мови, з використанням різних видів дидактичної гри, нами було проведено анкетування серед учнів 3-х класів, які навчаються в групах, де вчитель використовує ігри постійно (ці групи ми вважали експериментальними – 64 учні).
До контрольної групи ми віднесли ті групи, в яких дидактичні ігри
проводяться рідко, епізодично (71 учень).
Виявляється, що використання гри впливає на ставлення учнів до уроків
англійської мови в цілому.
Отримані експериментальні дані свідчать про різницю в мотивах зацікавленості у вивченні іноземної мови.
В усіх позиціях показники, отримані в експериментальних групах учнів, свідчать про те, що використання гри впливає на формування мотиваційної сфери учнів.
Визначивши, що ставлення до вивчення англійської мови з використанням методу гри загалом позитивне, ми поставили за мету виявити ставлення учнів до використання гри на уроках. Оскільки нас цікавить класифікація ігор, їх значення для вдосконалення процесу навчання, ми спробували визначити зацікавленість учнів, принаймні в тих іграх, які найчастіше використовуються в реальній практиці.
Ставлення учнів до використання ігор на уроках англійської мови


Зацікавленість учнів в окремих видах ігор
Як свідчать отримані результаті, найбільша кількість учнів експериментальних груп надає перевагу іграм-знайомствам (64,1%). Їх кількість наближається до тих, хто керується у вивченні англійської мови можливістю набути вміння спілкуватись (70,3%).
На другому місці – лексичні ігри (54,7%), 92,2% учнів мотивують свою навчальну діяльність можливістю оволодіти іноземною мовою. Зрештою, практично всі ігри, крім фонетичних (12,5%), привертають увагу більш ніж половини учнів.
Цілком логічно було визначити, що найчастіше викликає зацікавленість учнів використання дидактичної гри.


Розвиток зацікавленості під час гри на уроці англійської мови
Як свідчать отримані дані, найбільша частина учнів (92,2%) отримують задоволення від участі в роботі на уроці та можливості вести діалог у нестандартних умовах. Друге місце (85,9%) посідає можливість проявити себе, третє (82,2%) – атмосфера невимушеності на уроці. Як ми й очікували, учнів приваблює цікаве проведення уроку (76,6%), а також встановлення дружних стосунків між учнями й учителями (67,2%) та між учнями (48,4%).
Слід звернути увагу на те, що на всіх перевірених позиціях дані, отримані після анкетування учнів контрольних класів, значно нижчі за ті, що отримані в експериментальних класах. На наш погляд, це свідчить про те, що використання гри на уроках англійської мови позитивно впливає на формування інтересу до цієї навчальної дисципліни, розвитку мотивації цієї навчальної діяльності, формування позитивного ставлення до навчання в цілому. Всі ці позитивні зміни обумовлені позитивними тенденціями вдосконалення навчального процесу за допомогою впровадження в нього дидактичної гри. Виходячи з досвіду, набутого нами під час педагогічної практики, виявляється, що картина навчальної діяльності, отримана за допомогою анкетування вчителів, повністю відповідає існуючому навчальному процесу, що й підтвердили спостереження за навчальною діяльністю в школі. Спроби використання гри на уроці англійської мови підвищили інтерес учнів до предмета, заохочували учнів до активних дій на уроці. Але всі ці спроби впровадити ігри до використання на уроці англійської мови сприймалися вчителем як марнування часу на уроці.[20]
На нашу думку, успіх навчальної діяльності учнів значною мірою залежить від психологічного клімату на уроці. Йдеться насамперед про те, щоб створити атмосферу спокійної врівноваженості, взаємного довір’я, розкутості. Цьому найбільше сприяють ігри, оскільки вони дозволяють учневі зламати мовний бар’єр, створюють умови, коли учень відчуває себе рівноправним партнером, коли йому дозволено займатися тим, що його цікавить. А учнів, як довели результати анкетування, цікавлять саме ігри. Ігри сприяють дружнім стосункам між учнями й учителем, який заохочує їх похвалою в процесі гри й рідко вдається до двійок, докорів, критики. З іншого боку, за допомогою гри, коли учні розкривають себе найбільше, у вчителя з’являється віра в те, що кожен учень здатний досягти успіху, «прийти до свого п’єдесталу». За допомогою гри вчитель має змогу передавати цю впевненість своїм вихованцям. Тепер нема здібних і нездібних, веселих і нудних, тугодумів і кмітливих, лінивих і старанних, неслухняних і слухняних учнів. А інформація, підкріплена авторитетом, буде сприйматися учнями значно краще, ніж в умовах неповаги учнів до вчителя.
Створена таким чином атмосфера релаксації і довір’я знімає перешкоди, забезпечує безпосередній контакт з неусвідомленою психічною діяльністю. Це, у свою чергу, дає можливість ширше використовувати резервні можливості мозку. О. І. Вишенський вважає, що активність учня виражається не мускульними зусиллями, а виключно ставленням до навчального процесу. І якщо сприятливі умови створено, то до вивчення іноземної мови учня спонукатиме не потреба знати мову, а саме задоволення від процесу навчання.[38]
Навчання – основна форма розвитку пізнавальної активності. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, з другого – у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учнів, завдяки яким воно можуть самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нове, задовольняючи свої потреби в пізнанні. Головною умовою при цьому є розуміння дитиною змісту і знання виучуваного.
Навчання іноземної мови в середній загальноосвітній школі має забезпечити реалізацію практичних, освітніх, розвивальних і виховних цілей.[12]
У школярів молодшого віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно образне мислення, практичне ставлення до розв’язування завдань. Зважаючи на все це, доцільно у роботі з ними на уроках іноземної мови систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи.
У дидактичній грі навчальні завдання виступають опосередковано, що в грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і її воля.
Сучасний урок іноземної мови немислимий без інтенсивності і потребує від учнів концентрації уваги, напруження сил. Застосування ігор дає змогу зберегти ентузіазм і високу працездатність до останніх хвилин уроку. Тому особливо обгрунтованого підходу на уроці англійської мови у початковій школі потребує пізнавальна гра, яка має велике значення в розвитку активності школярів.[10]
Урок має бути насичений такими вправами й іграми, які б дали змогу чергувати види діяльності учнів. Організм дитини потребує рухів. Загальмованій під час уроку руховій енергії дітей необхідно дати вихід. Рухливі ігри на уроках англійської мови, підпорядковані загальному навчальному завданню, допомагають розрядити обстановку на уроці, стимулюючи розумову активність учнів.
Для дитини шести-семирічного віку один із головних мотивів навчання-прагнення до активної участі (колективної чи індивідуальної) в певній корисній діяльності класу, завдяки якій вона утверджує себе на соціальному щаблі свого маленького колективу.
Гру на уроці англійської мови можна і треба застосовувати як і під час вивчення нової теми, так і під час закріплення й перевірки знань молодших школярів.[32]
Відомо, що діти, які навчаються у молодшій школі, є переважно жвавими і рухливими, їм важко втриматись на місці протягом 7-10 хвилин, їм потрібна зміна уваги й діяльності. Тому на допомогу вчителю можуть прийти ігри-пісні, які ми пропонуємо вашій увазі. Їх з легкістю можна використовувати в старших групах дитячих садочків, в початкових класах шкіл, гімназій, а також для позакласної роботи-шкільних ранків, вечорів, п’єсок англійською мовою.
Практика показала, що ігри- пісні-цікаві, захоплюючі, легко запам’ятовуються.
Адже навчання дітей дошкільного і молодшого віку іноземної мови не можливе на першому етапі без привнесення ігрового елементу в заняттях. Гра пронизує весь урок-матеріал вивчається й повторюється легше, коли він набуває вигляду гри. Ігри-пісні повинні привнести в урок розрядку, різноманітність, врятувати його від нудьги й сірості. Вчителів не повинно бентежити те, що в піснях зустрічаються слова, яких діти ще не знають. Ці слова зустрінуться пізніше, й діти з легкістю їх згадають. Рима допомагає дітям запам’ятати фразу, яка в подальшому слугуватиме для них мовною моделлю. Крім того, рима й музика сприяють правильному засвоєнню інтонації, і пісні немовби являють собою тренувальні вправи в роботі над вимовою.[49]
Слова пісні слід вводити разом із рухами, тому що вивчення пісні в процесі гри і в музикальному супроводі більш швидкому запам’ятовуванню і розумінню багатьох слів пісні без перекладання. Якою мовою пояснювати правила гри, залежить від підготовки дітей. Правила ігор надзвичайно прості, тому їх можна пояснювати англійською мовою.
Музично-дидактичні ігри на уроках іноземної мови-це дуже важливий аспект під час вивчення іноземної мови, особливо в початкових клас Спираючись на досвід нашої роботи, можемо сказати, що весь навчальний матеріал у початковій школі слід уводити за допомогою віршів, ігор, римувань та пісень. Всі ви пам’ятаєте, як змінюється обличчя дитини, коли вона чує чарівну фразу «lets play». Давайте пограємо! Ви бачите, як зосереджується увага дітей, з’являється бажання працювати, навіть якщо вони зморені. А якщо ви ще й організуєте змагання між рядами «Хто скоріше запам’ятає! Хто краще повторить! Хто скоріше і краще напише!, то ентузіазму дітей не буде меж.[3]
Співпраця вчителя та учнів розвиває в учнів спостережливість, вміння аналізувати слова, порівнювати їх раніше з вивченими, сприяє закріпленню вивченого матеріалу та допомагає розвитку творчих здібностей дітей.
Оволодіння дітьми іншомовним мовленням тісно пов’язано з музичним вихованням. Сприйняття музики вимагає уваги, кмітливості. Діти прислухаються до звучання порівнюють подібні й відміні звуки, знайомляться з мелодією, що дуже важливо для формування інтонацій. Використання музично – дидактичних ігор допомагає в роботі над фонетикою іноземною мовою, розширює діапазон мовною практики.[50]
Однак з характерних сучасних загальноосвітньої школи – провадження раннього навчання однієї з іноземних мов у початкових класах.
Успішне навчання іноземної мови залежить від урахування психолого – педагогічних характеристик учнів, які зумовлюють використання методично раціональних прийомів, форми та засобів навчання.
На початковому етапі закладаються основи володіння іноземною мовою. Від рівня сформованості слухо-вимовних, лексичних, граматичних та орфографічних навичок, а також розвитку вмінь аудіювання, говоріння, читання та письма, які визначені у програмі, залежить подальший успіх в опануванні учнями іноземних мов як засобом іншомовного спілкування.[48]
На початковому етапі учні повинні навчитись сприймати на слух усне мовлення, робити не великі повідомлення, брати участь у бесіді. Навчання читання проводиться на основі засвоєного в усному мовлені лексико-граматичному матеріалі. Ставиться завдання оволодіти технікою читання в голос. Стосовно письма учні повинні засвоїти графіку та орфографію іноземної мови.
Обсяг навчального матеріалу повинен бути достатнім, щоб закласти основи володіння кожним видом мовленнєвої діяльності на елементарному комунікативному рівні. На цьому етапі учні оволодівають звуковою та графічною системами мови, найбільш поширеними явищами та значним за обсягом словником, що засвоюється активно.[27]
Курс навчання іноземної мови в школі складається з двох етапів – підготовчого (1 клас) та основного(2 – 4 класи). Перший рік навчання – це спеціальний пропедевтичний курс, метою якого є підготовка до засвоєння основного курсу. Практична мета навчання іноземних мов у початковій школі полягає в тому, щоб закласти основи володіння іноземних мов у молодших школярів, тобто сформувати початки фонетичних, лексичних, граматичних та орфографічних навичок та вмінь аудіювання, говоріння, читання та письма в межах програшних вимог.
Якщо школа навчить учнів говорити, читати, слухати та писати іноземною мовою в межах побутової тематики, вона одночасно забезпечить їм доступ до іншої національної культури, а також до світової культури. Це дасть можливість подолати в учнях національних культуроцентризм, сприяти підвезенню рівня їхньої гуманітарної освіти, а також створить умови для саморозвитку.[19]
Раннє навчання іноземної мови має бути орієнтоване на психофізичні вікові особливості учнів. Як відзначають психологи, категорії дітей молодшого шкільного віку (6 -9) характеризується досить високим рівнем розвитку пам’яті, мислення, уяви, сприймання, уваги, становленням довільної організації діяльності.
Початковий шкільний вік –це період накопичення знань, період засвоєння за перевагою. Навчання для дітей – це опанування і закріплення того, що їм підносять. Діти поки, що виключно вбирають в себе все, що їм розповідають ,і, як бачимо, мають для цього неабиякий потенціал.
Дітям притаманні свіжість, бурхливість сприймання, чуйність до навколишніх чинників. Учні другого класу всім єством реагують на те, що є новим для них, на кожен жарт, на будь-який приклад з життя. У них з’являється абсолютна зацікавленість і розумова активність навіть з не значнішою приводу. Жоден епізод уроку не замішає їх байдужими.[51]
Особлива чуйність учнів до образно емоційних моментів постійно спостерігається на уроках читання. Успіх уроку зазвичай залежить від дохідливості промовлення читання. Успіх уроку зазвичай залежить від дохідливості промовлення тексту використання таких форм занять, як читання за ролями та інсценівка (5). Пісні та вірші теж можна вивчати за ролями та драматизувати їх. Вони можуть бути навіть у формі «питання-відповідь».
Чим більше органів наших почуттів бере участь у сприймані якогось враження, тим міцніше переходить ці враження до нашої механічної, нервової пам’ять, точніше, зберігається нею, а потім легше згадується. [37]
У нашій роботі ми розглядаємо аспект використання віршів, ігор та пісень в процесів уроку, атак же головним чинником, який зможе допомогти нам донести матеріал до дітей, є пам’ять. Пам’ять відіграє велику роль у процесі вивчення іноземних мов.
Пам’ять дітей молодого шкільного віку має великі можливості. Діти досить легко й міцно запам’ятовують як окремі іншомовні слова, так і словосполучення, фрази, вірші, мовні кліпи. Високою ефективністю характеризується й імітативні здібності дітей.
Швидкість і міцність запам’ятовування, вікові імітативні здібності пояснюються як перевагою механізму довготривалої пам’яті, як перевагою механізмів довготривалої пам’яті, так і наявністю явища «імпритингу», тобто закріплення мовного або мовленнєвого матеріалу у свідомості за умовами необхідної мотивації, стимулу. Це передбачає широке використання різноманітних форм роботи, цікавих ігор, пісень, віршів. Значну роль відіграють музичний супровід, міміка, жести, рухи, звукоімітація.[17]
Для методики навчання іноземної мови важливі такі положення:
свідоме виконання дій та операцій з мовним матеріальним та порівняння нового матеріалу зі старим не лише сприяє формуванню навичок, але й забезпечує краще запам’ятовування цього матеріалу;
вправлення стимулює інтерес в учнів, що досягається шляху надання вправам комунікативного характеру, використання різноманітних прийомів і засобів навчання тощо;
мовний матеріал повинен засвоюватися у процесі виконання вправ (усних, письмових), що забезпечує опору на сукупність різних відчуттів.
Велике значення для підтримки уваги під час уроку має використання віршів,
ігор і пісень. Виважений підбір таких засобів впливає на розум і почуття дітей, викликає інтерес до предмета, робить їх мовлення образним та емоційним. Інтерес у свою чергу, стимулює пам’ять, яка забезпечує накопичення значної кількості мовного матеріалу.[34]
Навчальна діяльність учнів залежить від спрямованості їх особистості, що головним чином виявляється в потребах і мотивах.
Характерними для молодших школярів є потреби у грі, рухах, зовнішніх враженнях, пізнавальні потреби. Врахування цих потреб реалізується в інтегруванні іншомовної діяльності школярів з різними видами практичної діяльності, типовими для їх віку: руховою, ігровою, трудовою, образотворчою. Завдяки потрібній інтеграції досягається необхідна для цього етапу динаміка уроку; навчальна діяльність дітей набуває характеру гармонійного й розвиваючого процесу, а завдання оволодіти мовленнєвим спілкуванням залишається відкритим.
Типовою формою заняття в початкових класах виступає театралізована гра, яка базується на віршах та піснях, їй підпорядковані завдання уроку.[9]
Театралізована гра-урок характеризується широким використанням елементів гри, змагання, прихованих форм контролю, функціональної музики, поєднанням індивідуальної, фронтальної форм роботи учнів в парах. Особливого значення набувають рухливі ігри, які допомагають розрядити напруження, дати вихід загальномовній під час уроку руховій енергії учнів, стимулювати їх розумову діяльність.[11]
Враховуючи загально педагогічну специфіку навчального процесу в початковій школі, а також відсутність у дітей загальнонавчальних умінь та навичок, слід робити основний акезент на мимовільному запам’ятовуванні навчального матеріалу.
В учнів молодшого шкільного віку переважають мимовільні пам’ять і увага, мислення характеризується емотивно-ілюстрованою домінантою.
Фізіологічна основа юного організму вимагає для нормального функціонування частих динамічних рухів. Під час розбори ефективної методики всі ці положення повинні враховуватися.[45]
Плануючи конкретну навчальну діяльність на певному уроці, вчитель повинен не випускати с поля зору проміжний цілий, реалізації який вимагає логіка опанування навчального предмета.
На уроках іноземної мови необхідно створювати довірливу, доброзичливу обстановку педологічного спілкування, уважно і тактовно ставитись до учнів. Учитель іноземної мови повинен працювати в тісному контакті з класоводом, підтримувати зв’язок з батьками, проводити цікаву позакласну роботу з іноземної мови, ознайомитись з програмами з інших предметів у початковій школі і, по можливості використовувати у своїй роботі міжспредметні зв’язки.[31]
Існують три головні цілі в роботі вчителя, який працює з молодшими школярами:
допомагати учням зрозуміти та використовувати правильно деякі базові структури іноземної граматики разом із комунікативними діями;
допомагати учням розвивати самостійність в слуханні, говорінні, читанні та письмі, використовуючи гарні базовий вокабуляр;
зробити вивчення іноземної мови цікавим та насиченим через використання пісень, ігор, віршів, пазлів, захоплюючих історій.
Вірші, ігри, пісні треба застосовувати на уроках, щоб звернути увагу на окремі випадки граматики та лексики. Діти легше та скоріше запам’ятовують навчальний матеріал, наданий у вигляді віршів, пісень, ігор, а потім використовують його у своїй мовній практиці.[20]
Усі діти маленькі артисти. Їхнє бажання виступати дозволяє проводити багаторазові тривалі репетиції, удосконалюючи вимову, інтонацію, темп, виразність. Зацікавити дітей можна, підготувавши невеличку пісню до певного свята.
В другому класі актуальним є день народження і вітання іменинника піснею.
«Happy birthday».А також можна вивчити такі пісні-привітання до Нового року, як «Jingle Bell» або «We wish You Merry Christmas», крім того, в цих класах можна ставити маленькі вистави, пов’язуючи їх зі святами або тематикою знань.[36]
Крім пісень, віршів, римувань та ігор на уроках доцільно використовувати наочні матеріали, бо маленьким дітям набагато легше сприймати інформацію, якщо вони бачать, про що їм розповідають.
Наприклад, вивчаючи нові слова, можна не тільки використовувати їх у вірші, а також показувати на малюнок, коли ви це слово називаєте. Але наочний матеріал можна використовувати й самостійно, без віршів. Під час показу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й проводять певну роботу з ним: вказують, що зображено, пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, наводять замальовки та інше.
Навчальні можливості гри відомі з давніх часів. Провідні педологи звертали увагу на її ефективність у процесі навчання, тому що граючись, діти повною мірою, і навіть інколи несподівано, виявляють здібності до пошуку, до відкриттів.[48]
Гра - це організований і контрольний процес, який вимагає емоційних та розумних зусиль. Вона завжди потребує прийняття рішення: як діяти, що сказати, щоб виграти. Це і загострює розумову діяльність учнів.
Під час гри всі рівні. Вона посильна навіть дуже слабким учням. Більше того, учень зі слабкими знаннями - може стати першим під час гри, бо винахідливість та кмітливість часом бувають важливішими, ніж без посередньо знання. Відчуття зацікавленості та посильності завдання допоможе подолати той бар’єр, який виникає при вивчені іноземної мови і саме граматики.
Гра завжди імітує ситуацію, побудова якої нагадує драматичний твір зі своїм сюжетом, конфліктом і дійовими особами. Таким чином, ми можемо використовувати гру як ситуативно – варіативну вправу, коли існує можливість для багаторазового повторення зразка або граматичної моделі умовах, максимально наближених до реальної ситуації, в яких те чи інше явище буде використано.[27]
Оволодіння граматичним матеріалом є однією із умов переходу до активної мовної моделі, що і є метою вивчення іноземної мови загалом. Більш того, тренування учнів у використанні граматичних структур, що вимагає багаторазового їх повторення, втомлює свою монотонністю і витрачені зусилля не приносить швидкого задоволення, а тим більш -результатів.
Гра допоможе зробити одноманітну роботу цікавого, її доцільно використовувати на будь – якому етапі уроку: під час подання нового матеріалу, його закріплення, під час активного відпочинку як зміни форми діяльності, і навіть у період релаксації перед перевіркою засвоєння матеріалу.[42]
Мета граматичних ігрових моментів є:
? навчити учнів використовувати мовні зразки, що мають певні граматичні труднощі;
-відтворити природну ситуацію для використання того чи іншого граматичного матеріалу
У період активного пошуку, перебудови всієї системи освіти в Україні, яка має на меті розвиток індивідуального потенціалу кожного громадянина, до цільним стає надати кожній дитині максимум свободи для самовираження та саморозвитку особистості. Тобто йдеться про створення умов для дитячої творчості як універсальної форми психічної активності та розвитку дитини.
Педагог А. Давидчук вважає:« Творчий процес – це особлива форма якісного переходу від уже звіданого до незайманого, непізнаного».[37]
Під творчістю, звичайно, розуміють« діяльність, результатом якої є створення чогось нового, індивідуально – неповторного, оригінального». ( Л. С. Виготський )
За визначенням В. О. Сухомлинського, творчість« у прямому розумінні цього слова – створення духовних та матеріальних цінностей високої суспільної значущості –є вершиною духовного життя людини, показникам найвищого ступеня розвитку її інтелекту, почуттів, волі»
Творчість починається там, де інтелектуально та естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби змивається із своїм духовним надбанням.
На думку В.О.Сухомлинського,«творче натхнення – людська потреба, в якій особистість знаходить щастя. Переживаючи духовне задоволення від того, що вона творить, людина по-справжньому відчуває, що вона живе.[40]
Без творчості, без натхнення процесом та результатами творення духовних цінностей неможливо уявити дітей». Дитина не може і не бажає займати позицію стороннього спостерігача стосовно подій, що описані у казці.
Цю рису чітко визначила О.А. Фльоріна, аналізуючи образотворчу діяльність дитини. Вона пише, що молодші школярі займають позицію всередині зображених у казці обставин, а не поза ними. Саме цю особливість активного ставлення молодших школярів до казки ми вважаємо за доцільне використовувати на заняттях з іноземної мови, залучати не стільки до механічного сприймання матеріалу, скільки до участі у створенні чи перетворенні казки.
Побудова занять з іноземної мови на основі казкових сюжетів призводить до високої ефективності навчального процесу.[39]
Мовленнєвий матеріал дозується за принципами, відмінними від тих, які використовується в навчанні дорослих. Тут тематичний підхід поєднується з граматичним та семантичним, а мовні конструкції поступово ускладнюються. Одна і та сама схема речення використовується в різних ситуаціях, оскільки в спілкуванні з дитиною використовуються казкові сюжети, які не перешкоджають виникненню великої кількості аналогічних висловлень.
Кожна нова для дитини мовленнєва одиниця повинна бути включена в уже знайомий контекст так, щоб складні для сприймання або відтворення елементи не зустрічалися в одному відрізку тексту.
У зв’язку з тим, що дитина 6-8 років не розуміє, чому вона має вчити іноземну мову, все навчання повинне будуватися, як задоволення пізнавальних ігрових, особистих психофізіологічних потреб та можливостей дитини.

Висновки
Гра, як відомо, є провідною формою діяльності дитини. Не секрет, що чимало видатних педагогів справедливо звертали увагу на ефективність використання ігор у процесі навчання. І це зрозуміло. В іграх особливо повно й часом несподівано проявляються здібності людини, дитини. Ця тема надзвичайно важлива для глибокого її вивчення, особливо, практичного застосування в школах. Її актуальність на сучасному етапі є очевидною, а з урахуванням нових віянь у системі освіти, що дають викладачам простір для новаторства та впровадження в життя власних неординарних ідей та рішень. І саме гра як найменш обтяжена умовностями та різноманітними обмеженнями форма найбільш сприятлива, на мій погляд, для застосування її в молодших класах, бо саме тут існують необмежені можливості для реалізації творчого потенціалу як викладача, так і учнів. Гра, як відомо, підвищує якість навчання. Граючи, учні невимушено використовують свій запас знань, умінь та навичок, бо вони бачать можливість використання ситуації, наданої у грі, в реальному житті, чого не може дати механізм тренування.[7]
Часто гра несе в собі елемент раптовості, з яким іноді учні стикаються в процесі реального спілкування.
Під час гри учні повинні уважно слухати один одного, тому що вони здебільшого не знають заздалегідь, що скажуть їхні партнери. Вони повинні швидко думати й адекватно реагувати на репліки своїх друзів.
У грі набагато легше створити таку ситуацію, коли жоден з її учасників не зможе «відмовитися», а сором’язливим, невпевненим у собі учням висловити свою думку «під маскою» дійової особи або «рятуючи» свою команду. У грі всі рівні. Більше того, слабкий з мовної підготовки учень може стати першим у грі: винахідливість і кмітливість тут часом виявляються більш важливими, ніж знання предмету. Почуття рівності, атмосфера захопленості й радості, відчуття посильності завдань – все це дає дітям змогу побороти сором’язливість, яка заважає вживати в розмові іноземну мову і сприятливо позначається на результатах навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом з тим виникає почуття задоволення.
Таким чином, гру можна розглянути як ситуативно-варіативну вправу, де є можливість для багаторазового повторення мовного образу за умов, максимально наближених до реального мовного спілкування з властивими йому ознаками: емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного впливу.[1]
Гра для учнів молодших класів – засіб пізнання навколишнього віку.
Ми взяли собі за взірець слова А. С. Макаренка: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, що й для дорослого має діяльність, робота, служба. Якою дитина є у грі, такою багато в чому вона буде в роботі, коли виросте».
Головним елементом гри є ігрова роль. Гра – це завжди емоції, а там де емоції, там активність, увага, уява, там працює мислення.
З нашого досвіду роботи над цією проблемою вже багато років можу сказати, що гра є одним з ефективних прийомів навчання. І ми бачимо, що для багатьох дітей англійська мова є улюбленим предметом.
Але ми вважаємо, що застосування гри для розвитку навичок усної іноземної мови – це ще не досить вивчена галузь педагогіки, але й гра не може замінити організоване навчання. Не всяка гра відповідає цим цілям. Тому вибір потрібної гри – одне з першочергових завдань. Вибираючи гру, потрібно користуватися та враховувати цілі гри, можливості поступового її ускладнення й лексичного поповнення. Ігри мають відрізнятися від звичайних дитячих ігор.
Гра – це лише форма, оболонка. Змістом і призначенням її має бути навчання, тобто оволодіння видами мовної діяльності як засобами спілкування.[3]
Ігровий процес набагато полегшує процес навчання, адже вміло підібрана гра нерозривно пов’язана з навчанням.
Гра має бути цікавою, нескладною та жвавою, сприяти накопиченню нового мовного матеріалу та закріпленню раніше отриманих знань.



Література
1. Андрієвська В. І. Коли і як розпочати навчання дитини іноземної мови? Початкова школа – 1997. №12.
2. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языком. – М. : Просвещение, 1969.
3. Бардакова Ю. Є. Інтелектуальні ігри в початковій школі – Х. : Вид. Основа, 2005.
4. Бартишніков О. Ігри для початкового навчання англійської мови. – Тернопіль: Навчальна книга. _ Богдан, 2001.
5. Бобильова О. А. Музично-дидактичні ігри на уроках іноземної мови. // Англійська мова та література. – 2005. - №26.
6. Борисенко А. Ф., Цвек С. Ф. Руховий режим учнів. Посібник для вчителя. - К.: Рад. Школа, 1989.
7. Бурлакова А. Reading and Fun for Boys and Girls. – Москва: Просвещение, 1964.
8. Валуєва К. М. Гра в процесі вивчення англійської мови. // Англійська мова та література. – 2005. - №7.
9. Вдовиченко С. С. Englihs ABC Book.- Львів: Світ, 1993.
10. Вільчковський Е. С., Страшинський В. І. Рухливі ігри в школі. – К.: Рад. школа, 1971.
11. Войтенко А.Особливості організації рухливих ігор // Початкова школа. – 2006.–№10.
12. Волкова Н. П. Педагогіка. Посібник.?К.;2001.
13. Домахіна В. О. Розважальні та пізнавальні ігри на уроках англійської мови молодших та середніх класах.//Англійська мова та література.? 2004.?№32.
14. Заборцький М. М. Основи вікової психології.? Т. : Богдан, 2002.
15. Задорожний К. М. Використання рольових ігор на уроках .Педагогічна Академія Пані Софії.?Х: Основа, 2006.
16. Ілляницька Л. С. Ігрові проблемні ситуації.// Початкова школа.? 1996.?№7.
17. Карлгрен Ф. Воспитание к свободе. Педагогіка Рудольфа Штайнера.? Москва: Изд ? во Московского центра вальдорфской педагогики, 1993.
18. Карп'юк О. Д Англійська мова. Підручник для 2 класу загально освітніх навчальних закладів.? К: «Навчальна книга»,2002.
19. Кенеман А. В., Осокина Т. И. Детские подвижны игры народов СССР.? М.: Просвищения, 1989.
20. Кічук Н. В. Формування творчої особистості вчителя.? К., 1991.
21. Кларин М. В. Игра в учебном процессе.// Советская педагогика.? 1985.№6.
22. Клікман В. П. Начальні ігри на уроках англійської мови.// Англійська мова та література.?2004.?№27.
23. Коротков И. М.Подвижные игры в школе.? М.: Просвещение,1979.
24. Кучма М. О., Морська Л. І., Плахотник В. М. English. Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів.? К.: Перун, 2004.
25. Маслюченко І.П.Англійська мова.?Донецьк,2004
26. Матюхин Ю., Чакаберия Е. Как запоминать иностраные слова.? Москва: Эйдос,1992.
27. Мельничук А.І. Дидактичні ігри як засіб адотації 6-річної дитини до навчання в школі.//Початкове навчання та виховання.?2005.?№16.
28. Мирошніченко А.Л.Навчальні ігри на початковому етапі вивчення англійської мови. // Англійська мова та література.- 2005.-№11.
29.Мороз О.Г., Омельяненько Б.П.Перші кроки до майстерності.-К.,1992.
30.Никитин Б розвивающие ігри.М.:Просвящення,1980.
31.Ніколаєва С.Ю.Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних заклкдах.-К.:Ленвіт, 1999.
32.Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М.Основи психології та педалогіки.-К.,2001.
33.Плахотник В. М., Мартинова Р.Ю. Обучениє англійському язику на начальном этапе в средней школє .-К.: Ряд. Школа,1990.
34.Плахотиник В. М., Полонська Т.К. English.Підручник для 3 класу загальноосівтніх навчальних закладів.-К.: Перун, 2003.
35.Пильцин А.А. Англійський в семейному кругу Харков: Прапор,1994.
36.Рижик В.І. Граяк метод навчання та виховання // Посадкове навчання та виховання.-2005.№18.\
37.Голова Г.В., Внрищагина И.Н.. Методика обучения англійському язику на начальном этапе средних школ.-М.: Просвеизениє,1998.
38. Роман С.В.Методика навчання англійської мови у початковій школі.-К.:«Ленвіт»,2005.
39. Рудакова Т. І. Дидактична гра – як дійовий засіб активізації пізнавальної активності учнів.// Початкове навчання та виховання, - 2005.-№17.
40. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Генеза., 2002.
41. Сіліцька І. О. Ігри, які полегшують навчання.// Англійська мова в прчатковій школі. – 2005. -№5.
42. Стромін М. Ф. Обучующиє игры на уроке англійського язика. – Москва: Просвещениє, 1981.
43. Стронін Л. Н. Обучаючие игры на уроках англійського язика .-М.,1991.
44. Тимошенко О.В., Мішаровський Р. М., Махов В. Я. Основи теорії та методики викладання рухливих ігор. Навчально – методичний посібник. Н П У ім. Драгоманова. К., 2003
45. Томиткін Є. Нагай Л. Гра установленні особистості дитини. // Початкова школа.? 1997.? N6.
46. Фдчук М. Ігри англійською мовою в позаурочний час.// English.? 2002? N37.
47. Фицпатрик Д. Диалог с ребёнком.? Москва: Акваріум, 1996.
48. Чтякова А., Чернушенко Е., Сомина Г. Обучение иностранным зыкам в детских садах. ?Москва: Просвещение, 1964.
49. Шкрабаченко О. І. Фонетичні та інші ігри.// Англійська мова в початковій школі.? 2006.? N5.
50. Шустваль С. Грана уроці англійської мови як засіб підвищення пізнавальної активності школярів.// Початкова школа. ? 2004 ? N6.
51. Щербань П. М. Навчально - педагогічні ігри.? К., 1993.