Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
Актуальність вивчення теми. Пріоритетним напрямком розвитку вчення про регіональну економіку є інтегральний, який займається територіальним обґрунтуванням особливостей взаємодії між економічними агентами різних регіонів (країн, областей, міст тощо).
Провідна ідея лекції. Без знання методів наукових досліджень неможливий прогрес у цій сфері знань.
Головні завдання для студента. Ознайомитися із сучаснимми підходами до розуміння суті регіону та з основними прийомами аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регонів.
Терміни і поняття. Територіальний поділ праці, регіон, метод, методика, методологія, моделювання.
Зміст лекції.
Суспільний і територіальний поділ праці.
Зміст поняття „регіон” на сучасному етапі.
Економічні основи розвитку регіонів.
Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.
1. Суспільний і територіальний поділ праці.
У найзагальнішому розумінні суспільний поділ праці являє собою якісну диференціацію суспільної праці на окремі види, підвиди і т.д., що призводить до спеціалізації окремих виробників та виробничих одиниць на виробництві певних видів продукції та послуг.
Територіальний поділ праці (ТПП) – це _______________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________

На перших етапах розвитку ТПП визначальними були фактори: __________
____________________________________________________________________
З другої половини 19 ст. основним фактором ТПП стають _______________
___________________________________________________________________
Свого часу А.Сміт обгрунтував принцип абсолютних переваг територіального поділу праці: _________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Пізніше обгрунтовували переваги ТПП Д.Рікардо, Л. Мізес, А. Маршалл, Хекшер і Олін, П.Х. Ліндерт та інші.
Завдання – виробляти чи купувати? – вирішується за нерівністю
М. Баранського
Сс>Св+Т,
де Сс та Св – собівартість виробництва продукції у районах споживання, Т – питомі транспортні витрати.
Ця нерівність має такий зміст: _______________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Цей вираз називають _______________________________________________.
Якщо поділ праці йде в середині країни – це ______________________ територіальний поділ.
Між окремими країнами та їх групами – це ____________________ поділ праці.
Держава має вибір щодо своєї участі у міжнародному поділі праці:
1) політика автаркії (економічна ізоляція) –______________________________ ____________________________________________________________________.
2) політика вільної торгівлі – __________________________________________ ___________________________________________________________________.
3) політика протекціонізму (меркантилізму) ______________________________ ____________________________________________________________________.
2. Зміст поняття „регіон” на сучасному етапі.
Термін «регіон» походить від латинського “regio” (країна, область) і у багатьох західноєвропейських мовах співпадає змістовно з терміном «район», або є дуже близьким до нього за своїм значенням.
В Україні на державному рівні було погоджено розглядати регіон як окрему одиницю системи адміністративно-територіального устрою (області, АР Крим, міста Київ та Севастополь).
На сучасному етапі регіон досліджується як багатофункціональна та багатоаспектна система.
Найбільш розповсюджені чотири парадигми дослідження регіону:
регіон-квазідержава


регіон-квазікорпорація


регіон-ринок (ринковий ареал)


регіон-соціум


Інші спеціалізовані підходи: регіон як підсистема інформаційного суспільства; регіон як учасник інтернаціоналізації та глобалізації.
Відповідно до сучасного розуміння сутності регіону можна виділити такі стратегічні підходи до регіонального розвитку:












3. Економічні основи розвитку регіонів.
Суть регіонального господарського механізму розкривається через конкретні форми виробничих відносин, тобто через такі категорії, як територіальні програми, територіально-диференційовані нормативи, оцінка ресурсів, госпрозрахунок, ціна, прибуток, місцеві бюджети, плата за користування ресурсами, фінанси, кредит, податок, стимули, санкції, штрафи за завдані збитки і т. д.
1. Механізм формування місцевих бюджетів.
Місцевий бюджет — це __________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________
Економічна суть регіональних бюджетів полягає у їх призначенні (формування грошових фондів, з яких фінансується діяльність місцевих органів управління; розподіл цих фондів між галузями місцевого господарства і населення та їх використання).
Основними закріпленими за регіональними бюджетами є такі доходи:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Податкова політика регіону має ґрунтуватися на таких принципах:
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Важливим джерелом фінансування реалізації соціальних програм мають стати позабюджетні фонди регіону.
Повне уявлення про фінансові ресурси, що акумулюються на території, дає аналіз зведеного фінансового балансу регіону.
2. Механізм ринкових відносин у регіоні передбачає
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.
Регіональний ринок – це ___________________________________________ _______________________________________________________________________________________________________________________________________ .
За територіальним масштабом розрізняють такі ринки:
____________________________________________________________________________________________________________________________________
За місцем товарів у регіональному відтворювальному процесі розрізняють такі ринки: __________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________.
Типи регіонів за рівнем розвитку ринку споживчих товарів:
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.
Негативні наслідки ринкових відносин у регіонах ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
4. Наукові методи аналізу РПС і регіонального розвитку.
Метод – це засіб, спосіб досягнення мети, яку ставимо в дослідженні.
Методика – це сукупність методів, які спеціально підібрані для практичного чи теоретичного дослідження дійсності.
Методологія – вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності (загальний світогляд дослідника і фахівця, його підходи до вивчення і розуміння оточуючого середовища або методологія передбачає сукупність методів, принципів і засобів дослідження, що застосовуються у даній галузі знань).
Конкретна частина методологічної бази курсу РПС спирається як на застосування загальнонаукових методів (формалізація і моделювання, аналіз і синтез тощо), так і на використання методів конкретних наук, насамперед географічних (експедиційних, картографічних), економічних (статистичних) та ін. Виступаючи як наука географічна, розміщення продуктивних сил широко користується й методами суміжних наук, в першу чергу математики, фізики, історії та інших фундаментальних, гуманітарних і суспільних напрямків і галузей науки. ПРОДОВЖЕННЯ ЛЕКЦІЇ - У СТАРОСТИ ГРУПИ!
Серед специфічних методів, що використовуються у теорії і практиці РПС, згадаємо районування, за допомогою якого здійснюється регіоналізація, тобто поділ території на своєрідні, але історично й функціонально пов’язані ділянки (регіони).
Аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому складні явища розчленовуються на більш дрібні (наприклад, при характеристиці населення окремо аналізуються його щільність, природний приріст, віковий, статевий, професійний склад тощо).
Синтез - метод, протилежний аналізу, за допомогою якого досліджується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та їх об’єднання (наприклад, на основі запасів кам’яного і бурого вугілля, нафти, газу, торфу тощо, дається оцінка енергетичного потенціалу в цілому; зокрема, синтезом широко користуються при згаданому районуванні території).
Метод аналогії, ті чи інші явища аналізуються або проектуються з огляду на подібність ситуації в інших умовах (при цьому особлива увага повинна звертатися на обґрунтованість співставлення тих чи інших явищ або районів).
Аналітичні математичні методи охоплюють надзвичайно широкий спектр використання математичного апарату (елементарні лінійні функції, диференційні та інтегральні рівняння, варіаційне обчислення тощо) для вивчення тих чи інших економіко-географічних процесів і явищ. До них тісно примикають різноманітні статистичні методи, що спираються на теорію ймовірності, а результати досліджень оформлюються здебільшого у табличній або графічній формі.
Особливе значення для досліджень розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку має балансовий метод. На основі балансового методу визначаються обсяги виробництва по галузях, рівень розвитку окремих галузей, співвідношення між ними, зміни в їх розміщенні. На основі балансових розрахунків у розрізі економічних районів по масових видах продукції, які є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається необхідність розвитку того ч іншого виду транспорту, а також удосконалення мережі шляхів сполучення. Для уточнення економічно доцільних масштабів розвитку виробництва в регіоні потрібна розробка балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів по трудових, паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсах. Територіальні баланси розробляються і по продукції, яка випускається і споживається на даній території усіма підприємствами, незалежно від їх галузевої належності і відомчої підпорядкованості. Цей метод є основним при плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил у регіоні, при розробці довгострокових галузевих схем розміщення виробництва і генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і регіонів.
В курсі РПС широко застосовуються різноманітні моделі: натурні або макетні, при яких змінюється здебільшого лише масштаб розглядуваних об’єктів чи явищ, а їх зовнішній вигляд і структура не міняються; фізичні, засновані на використанні теорії подібності; математичні, які спираються на визначення ідентичності математичних характеристик моделі з оригіналом), логічні моделі та ін. Зважаючи на географічне єство курсу, винятковим поширенням у ньому користуються картографічні методи, тобто зображення на топографічній основі певного масштабу найрізноманітніших природних, економічних, статистичних та інших характеристик об’єкту чи певної території за допомогою ізолінійного, фонового, картограмного, картодіаграмного або інших способів.
Картографічний метод дозволяє за допомогою спеціальних символів та методів зображення відобразити у доступній для сприйняття формі будь які явища, процеси та події. Найчастіше вживані методи зображення:
а) картограма (використовуються відносні показники, які розраховуються або на одиницю площі, або на певну кількість населення.);
б) діаграма (використовуються абсолютні показники. Дає загальне уявлення про розвиток окремої країни або великого регіону (стовпчикова, кругова));
в) комплексна діаграма (поєднання абсолютних і відносних показників);
г) структурна картограма (застосування на одній карті методу картограми і діаграми (метод статистичних поверхонь, геоінформаційна система).
Метод експедиційний або польових досліджень застосовується для отримання первинної оригінальної інформації, яку не може дати офіційна статистика (карта-анкета). Метод ключів дозволяє за допомогою спеціально вибраних крупних одиниць прослідкувати динаміку розвитку окремих галузей та великих регіонів. Метод соціологічних досліджень (масове або вибіркове опитування) дозволяє перевірити правильність отриманих висновків у дослідженнях і доповнити їх.
Згадані методи далеко не вичерпують конкретно-методологічних підходів при вивченні курсу РПС. Підкреслимо лише значення системного аналізу, як сукупності методологічних принципів і положень, що дозволяють розглядати окремо взятий об’єкт як частину системи (єдиного цілого) та методів оптимізації, за допомогою яких у кожному конкретному випадку визначаються найбільш оптимальні варіанти розміщення окремих об’єктів чи явищ.
Сучасна методологічна база курсу РПС розроблялася протягом тривалого часу за участю сотень і тисяч дослідників, практичною базою для яких завжди були окремі регіони Землі (материки, держави або їх більші чи менші частини). Саме тому вітчизняна методологія розміщення продуктивних сил спирається на досить тривалу історію географічного вивчення закономірностей розвитку економіки нашої держави, яка продовжується й у сьогоденні.
На сучасному етапі відбувається математизація науково-дослідного апарату РПС. Цим проблемам присвячено ряд наукових праць.
Комп’ютерна техніка і комп’ютерні технології відіграють величезну роль у вивченні сучасної територіальної організації продуктивних сил. Формуються банки даних, необхідні для прийняття рішень у сфері регіональної економіки.
Дослідницька робота з оцінки соціально-економічного розвитку регіону проводять переважно за п’ятьма основними напрямами:
- морфологічний аналіз регіону: географічне положення, екологічна та географічна регіоналізація, поселенська та економіко-інфраструктурна карта регіону;
- аналіз виробничого потенціалу регіону: розвиток промисловості та АПК, транспорту, зв’язку, торгівлі та обслуговування, фінансової системи, республіканської і муніципальної власності, зовнішньоекономічних зв’язків;
- розробка комп’ютерної макромоделі економіки регіону: зведення в систему наявних даних економічного моніторингу, створення систем балансових рівнянь на основі розрахунку коефіцієнтів кореляції для регіону, що дають можливість поповнювати базу даних і моделювати розвиток економіки регіону;
- комплексний аналіз населення: соціально-демографічні характеристики, зайнятість, міжетнічні відносини, політична структура, рівень життя, якість розвитку соціальної сфери, стан суспільної думки (установка, оцінка, цінності та очікування населення);
- аналіз інформаційних процесів: характер зв’язків державних структур і населення регіону, якість інформування населення про діяльність місцевих та регіональних адміністрацій, роль преси у формуванні громадської думки, забезпечення взаємодії громадян і політичної влади.
Кожен із приведених напрямків характеризується власною системою досліджуваних показників і методів їх обробки.
При аналізі розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку використовують систему показників, різноманітність яких можна об’єднати у групи.
Натуральні показники обчислюються у фізичних одиницях виміру (площі, об’єму, потужності тощо). Ці показники є основними для визначення програмного завдання, внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв’язків та пропорцій. За натуральними показниками складають матеріальні баланси. Часто використовують умовно натуральні показники, коли ряд видів продукції або робіт приводять на підставі властивості продукції до умовного вираження. Наприклад, при визначенні обсягів використання паливно-енергетичних ресурсів користуються одиницями умовного палива. А при аналізі використання різних видів мінеральних добрив у сільському господарстві їх масу виражають у перерахунку на 100% поживної речовини.
Вартісні показники вимірюються у грошовій формі за допомогою цін (поточних або базових) і тарифів. Це показники обсягу реалізованої продукції по економіці в цілому і в різних галузях, розмір валового національного продукту, витрати та доходи населення, обсяг роздрібного товарообороту тощо.
Кількісні показники характеризують абсолютні розміри, пов’язані з виміром величини сукупності об’єктів (елементів). Це обсяг виробництва, обсяг перевезень, чисельність населення тощо.
Якісні показники визначають рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їх розвитку (ступінь використання суспільної праці, виробничих ресурсів, рентабельність підприємства тощо).
До техніко-економічних показників належать ті, які відображають рівень використання природних ресурсів, праці, а також дають змогу науково обгрнутувати розміщення галузей виробництва. Це праце-, матеріало-, енерго- і водомісткість виробництва, транспортабельність сировини і продукції тощо.
Працемісткість продукції визначається за часткою заробітної плати у собівартості готової продукції або за часткою трудових витрат (людино-годин) на одиницю готової продукції.
Матеріаломісткість виробництва – кількість матеріалів (сировини, електроенергії, палива), яка витрачається на виготовлення одиниці продукції.
Енергомісткість галузі визначається часткою паливних витрат у собівартості готової продукції. При цьому енергомісткість може розглядатися як електро-, тепло-, паливомісткість залежно від переважання того чи іншого енергоносія.
Абсолютні показники — економічні, вартісні або натуральні — характеризують загальні обсяги виробництва продукції, загальну кількість населення, обсяги наданих послуг тощо.
Для оцінки рівня соціально-економічного розвитку користуються відносними показниками, які представляють абсолютні показники у розрахунку на одну особу, на 100, 1000 або 10000 жителів; на одиницю площі тощо. Відносні показники також відображають питому вагу того чи іншого показника у загальній сукупності (наприклад, частка галузі за обсягом виробленої продукції у економіці, частка населення старше працездатного віку тощо).
Система основних загальноекономічних показників, які підлягають аналізу під час дослідження соціально-економічного розвитку, визначаються програмами і планами соціально-економічного розвитку господарства регіону і країни і підлягають статистичному обліку. Стеценко Т.О. наводить такі основні показники соціально-економічного розвитку регіону:
Середньорічна чисельність населення.
Чисельність працівників, зайнятих у економіці.
Валовий внутрішній продукт.
Обсяг продукції промисловості.
Виробництво товарів народного споживання.
Валова продукція сільського господарства.
Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування.
Доходи місцевих бюджетів.
Видатки місцевих бюджетів.
Грошові доходи населення.
Обсяг роздрібного товарообороту.
Обсяг реалізації платних послуг населенню.
Обсяг експорту товарів.
Баланси основних видів промислової та сільськогосподарської продукції.
Середні ціни на основні види продукції.
Перелік цих показників може бути розширений залежно від мети і завдань, які ставить перед собою дослідник.