Жодна наука не наповнюється так рішуче характером духу особистого, національного і характером епохи, як філософія… ви вивчаєте в ній не окремі явища духовного життя людства, а цілісний стан духу в дану історичну епоху.
П. Юркевич
Інколи все втрачає будь-який зміст, все здається безглуздим та нікчемним. Ми перевертаємо тонни літератури, щоб знайти потрібний поштовх на думку, хоча б натяк на відповідь. Та не допомагають ні сухі формули, ні обмежені в своїх спрямуваннях науки, де все просто існує, тому що так треба, тому що так сказав і довів Ньютон, тому що Філарет назвав це істиною, а про інше й думати припини. Та чомусь нічого з всіх різноманітних наук не відповідає точно на людські питання, ігнорується скептицизм на певні догми, байдуже про що волає дізнатися людське серце і чого так прискіпливо шукає в глибинних провулках свідомості наш розум. Щось вивчає екстрасенсорика, інше вивчає соціологія, в чиїхось душах нишпорить психологія, слухає скарги, занотовує розлади, ставить діагноз. Та ніхто не скаже хто ти є і чому ти тут? Що таке дійсність, свідомість, чого прагне душа і чи є щось ідеальне, а можливо легше жити за приземленими матеріалістичними принципами?
Я не дарма звернулась до Памфила Юркевича, відомого філософа другої половини Х!Х ст. (1827 – 1874 рр.), професор Київської духовної академії. У1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав не можливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином він активно виступав проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.
Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.
Певно для нашої емоційної відкритої національності ці питання сприймаються особливо близько та гостро. Адже фактично, ще буквально кілька років тому особистість не сприймалась адекватно його оточенням, або й гірше,- визнавалась ворогом народу, несповна розуму, її не любили, та, я впевнена її побоювались і в деякій мірі поважали, але признати це означало програш. Та це інколи масове несприйняття справжню особистість робить сильнішою. Філософія дуже чітко формує питання особистості,називає внутрішньою концентрацією людського початку в людині, тому звернена до її аналізу є необхідним і виправданим. Уявляєте філософа „не особистість”? Коли той переписує чужі погляди, сканує чиїсь думки, живе не своїм життям, думає не своєю головою? Для нас філософ – це людина, яка усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає інтелектуальною одиницею, має темперамент, неабиякі знання, цінності та ідеали і свою (свою!) думку, байдуже, що трохи неприйнятною, комусь незрозумілою, та вона не підкоряється і не приймає нав’язані їй позиції. Як казав Ніцше „Будь-яка філософія – сповідь її творця”. Отже, кожен в своїй філософії є неповторним, адже не бувають душі однаковими. Стільки відвертих думок та обґрунтованих гіпотез ви не знайдете в жодній науці, що не пов’язана з філософією. Звісно можна скептично відмахнутися, що філософія розпорошилась по всіх існуючих науках, не маючи змоги самостійно встояти та безкінечно багатьох міркуваннях. Та можливо глянемо не це реально і побачимо, що філософія мало того, що впевнено стоїть на віковому досвіді, міріадах ланцюжкових думок, тез, методах, принципах, та вона допомагає стати на ноги й іншим наукам, кидаючи на допомогу аналітичний метод переконаного раціоналіста Рене Декарта, чи простягаючи руку розуміння і заглиблення у вигляді діалектичного методу Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля? Чи не так? Наука без філософії просто немислима, і зовсім не навпаки! Варто також зауважити, що більшість видатних науковців були в тій чи іншій мірі філософами. Наука без філософії – це банальний набір формул і грубих професіоналізмів з визначеннями в парі. Адже щоб донести отой безцінний скарб до читача, необхідно усвідомлювати його як індивідуума, пройнятися його жагою до знань і показати науку так вміло, що читач це сприйняв з захватом. Та вона особливо не переймається духом особистого. Науці також байдуже хто ти є, звідки ти, що відчуває твоє серце при згадці минулого, про що кричать очі, за що болить українська невгамовна душа. І знову ж таки, філософія! Передусім її зміст та ідеї завжди визначалися соціально-історичними особливостями тієї чи іншої доби історії українського народу. Також філософські ідеї виражалися не в одних лише трактатах чи філософських дослідженнях – вони пронизують собою різні види духовної творчості: фольклор, художню літературу, наукову і літературну публіцистику і критику. Аналізуючи ту чи іншу епоху чи історичний період існування людства, завдяки філософському осмисленню, ми чітко прослідковуємо дух і настрої того періоду. Ми чуємо чого прагне суспільство, на які питання бажає знати відповіді, куди прямує і про що мислить, бачимо ціннісні орієнтири, ідеали, до яких воно прагне.
Також варто зазначити, що кращі здобутки світової філософії на українському ґрунті розвивалась залежно від актуальних потреб прогресивного розвитку нашого народу.
Отже, бачимо, твердження П. Юркевича щодо філософії та її особливості посеред будь-чого іншого є беззаперечним.