Сучасний погляд на педагогічну та психологічну науку
Нова школа кладе собі за головну мету збудити,
дати виявитися самостійним творчим силам дитини...
Задля того, щоб зуміти викликати в учня духовну діяльність,
треба зрозуміти душевний склад дитини.
Софія Русова
Необхідність кожній школі мати власну виховну систему сприймається сьогодні як актуальна науково-практична проблема. В Державній національній програмі “Освіта” її створення розглядається як один із “Основних шляхів реформування виховання”.
Формуючи власну систему виховання кожна школа повинна вибрати науковий підхід, досконало вивчити досягнення сучасної педагогічної та психологічної наук.
Сьогодні в центрі суспільної свідомості стоять вічні питання “що є людина”, “як народжується особистість”, “чому вчити і як виховувати”.
В сучасній школі відроджується поняття, душі як атрибута духовності, цілісності суб’єкта. Паця душі має свій зміст і виступає як процес осмислення себе, своєї сім’ї, держави, нації, людства.
Більшість апробованих і схвалених людей виховання, які існують в українських школах, сповідують особистісно орієнтований підхід. Його суть, в основному, полягає в тому, щоб розглядати учня в системі освіти не засобом, а метою освіти, тобто він має стати суб’єктом навчання, виховання й розвитку.
Із чотирьох способів мотивації: матеріальної, пізнавальної, самореалізації й персоналізації можна виокремити найвищу для особистості – персоналізацію (визнання, авторитет, значущість, любов, влада). Цю точку зору раніше висловлював З.Фройд, на неї покладаються у своїх наукових працях Л.Виготський, І.Бех та інші. Отже, якщо ті знання. Вміння, навички, способи мислення, які формуються в навчально-пізнавальній діяльності школяра, допомагають йому персоналізуватися в соціальному середовищі, в колективі, в сім’ї, серед друзів, то такий учень бере активну участь у розв’язанні проблем, поставлених учителем, а це якраз і є основою для розвитку особистості.
Реалізуючи особистісно орієнтований підхід ряд педагогічних колективів сформували свої якісно-діючі виховні моделі. Це виховна система О.А.Захаренка, де реалізується “середовищ ний підхід”, виховна система українського коледжу ім. В.О. Сухомлинського, де передусім сповідується культуротворча функція школи, виховна система Великосорочинської школи-інтернату, в якій в основу навчально-виховного процесу поставлено національну матеріальну та духовну культуру українського народу, технологія “Педагогічна підтримка” синельниковської школи № 1, що на Дніпропетровщині. Вона передбачає виявлення сильних і слабких сторін особистості та організацію такого педагогічного середовища, яке сприяє її успішному розвитку на основі зростання кращих якостей і корекції проблем. Виховна модель “Планета Ясенівка” Ясенівської школи Київської області, її змістом є творча духовна і матеріальна діяльність дитини з “розпредмечування” соціального досвіду, що акумулювався в об’єктах соціальної культури або генерується при функціонуванні людських спільностей. Самодостатньою виховною методикою є ігрова педагогіка Київського ліцею бізнесу. Завдання, яке вирішує ігрова педагогіка у КЛБ, - це початкова оргуправлінська підготовка, яка здійснюється за рахунок передачі учням технік мислення, комунікативних та оргуправлінських здібностей.
Становлення сучасної педагогічної та психологічної наук відбувається у протиборстві консервативного і прогресивного, в тісній єдності теорії і практики. В момент кардинальних історичних змін, коли розпалась стара система цінностей, практика домінувала над наукою, тому що молоде покоління жило і виховувалось, не чекаючи, коли з’являться нові підручники з педагогіки і психології, коли педагоги переосмислять необхідність докорінного оновлення змісту, форм і методів виховання. забезпечать їх гнучкість, диференціацію, динамізм, оперативність, здатність адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховуючи інтереси і потреби здібних і обдарованих дітей. З урахуванням суспільних тенденцій, негативних та позитивних процесів у школах осмислюються методичні аспекти досягнення нової якості формування особистості учня. Виховна система займає центральне місце в сучасній педагогічній науці. Триває процес становлення оригінальних виховних систем, що відповідають профілю навчального закладу, особливостям психічного і морально розвитку учнів, їхнім духовним потребам.
Комплекс заходів, які дають змогу сконструювати оптимальний варіант системи виховної роботи, включає:
Врахування результатів вивчення особистості дітей під час організації виховної діяльності.
Комплексне проектування завдань виховання. психічного розвитку учнів, їх конкретизації.
Вибір оптимального змісту виховання.
Комплексне використання індивідуальних і групових форм і методів.
Координацію впливів на особистість.
Організацію самовиховання школярів, розвиток їх самодіяльності і самоврядування.
Організація діалогічного спілкування, що ґрунтується на принципах довір’я.
Інформаційно-методичне забезпечення виховного процесу, впровадження демократичних форм управління вихованням.
Аспекти розвитку і становлення виховних систем деталізуються в педагогічних працях Г.І. Сороки, Л.І. Новикової, петербурзьких дослідників І.А. Колесникова та Є.Н.Баришникової.
Сучасна педагогіка ламає стереотипи, які утвердились в школах. Домінування знань, обов’язково академічних, змінюється феноменом природовідповідності. Випускники шкіл все частіше зустрічаються з необхідністю оволодіння науковою виживання на основі розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до будь-яких ситуацій. Спектр здібностей, які в даному зв’язку мусить розвинути освітній процес, надзвичайно широкий: від фізичних якостей. Які потрібні кожному і для зустрічі з природою, і для спілкування з людьми, з метою, як правило, далекою від ідеалу творчої співпраці і взаємодопомоги, до вміння вижити у співтоваристві інших, залишаючись при цьому повноцінною, вільною і відповідальною особистістю. У новій школі індивідуальність мусить виступати керівним методологічним положенням у вихованні та навчанні.
Педагогічна наука виділяє три складові майбутньої освіти, які повинні узгоджуватись між собою, це – наукові дисципліни, художні дисципліни та ціннісні орієнтації.
Сучасне виховання базується на системі цінностей, які вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал. Раніш виховувались класові цінності, сьогодні акцент зроблено на загальнолюдські. У 1993 році американець С.Хантинган провів аналіз 100 порівнювальних досліджень про цінності у різних державах. Він довів, що західні цінності мають найвищий статус у світі.
Омелян Вишневський, професор Дрогобицького педінституту, запропонував “Кодекс цінностей”, в якому виділив наступні категорії:
Абсолютні вічні цінності: добро, совість, правда, віра, надія, любов...
Основні національні цінності: патріотизм, історична пам’ять, захист Вітчизни...
Основні громадські цінності: захист прав і свобод, повага закону...
Цінності сімейного життя: вірність, довіра, піклування про дітей та батьків...
Цінності особистого життя: внутрішня свобода, воля, розум...
Основою всіх цінностей є Абсолют Добра. Науковці І.Д.Бех, В.І.Лозова, Г.І. Сорока, М.М. Фіцула та інші в педагогічних працях дають чіткі поради, що стосуються постановки шести і завдань, формулюють основні принципи виховання, класифікують та характеризують методи, прийоми, засоби виховання. Сучасна типологія форм виховної діяльності, яка за традиційною класифікацією, в основу якої покладено кількість учнів, що беруть участь у виховному заході, включає три групи: масові, групові та індивідуальні. Вона достатньо вивчена та описана і дозволяє вчителю працювати творчо і яскраво.
Французький письменник Антуан де Сент – Екзюпері писав: “Для життя необхідні: сонце, свобода і маленька квіточка”. Хай сонцем освіти буде наука, свобода вибору дозволить створити оптимальну виховну систему, а маленька квіточка дитячої душі залишається яскравою, нев’янучою та неповторною.