Особливості формування цивільного права в Україні
Відповідь на запитання, до якого типу належить цивільне право України, має важливе практичне значення, оскільки від цього залежить визначення тенденцій його розвитку, можливість передбачення зусиль законодавців і визначення їх перспектив, напрями формування судової практики у країні, нарешті, обсяг матеріалу, який повинен засвоїти і яким має володіти юрист. До чого може призвести ігнорування такого чинника, свідчить сумнозвісний досвід створення трастових компаній, багато в чому зумовлений спробою некритичного, без достатньої теоретичної основи перенесення інституту англосаксонського права у принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має місце в англосаксонській системі цивільного права, діяльність товариств із "довірчого управління" майном значно зашкодила не тільки матеріально, а й морально, похитнула віру в перспективу розвитку цих відносин в Україні взагалі.
Тому при визначенні типології українського цивільного права необхідно враховувати особливості традиції приватного права в Україні, про що йшлося в попередніх розділах підручника. Нагадаймо коротко, що ці особливості полягають у співіснуванні і одночасному впливі в Україні західної і східної традицій приватного права. Це зумовило ту особливість українського цивільного права, що інститути речового та зобов'язального права мають за основу принципові положення римського права (як правило, в німецькій інтерпретації), в той час як сімейне і частково спадкове право тяжіють ДО східної традиції.
Ця особливість має бути врахована і в процесі правотворчості, і при тлумаченні та застосуванні норм цивільного права.
Поки що зазначений чинник враховується недостатньо. Внаслідок, наприклад, дискусій стосовно місця сімейного права в системі українського права, співвідношення Цивільного та Сімейного кодексів створюються додаткові перешкоди комплексному оновленню цивільного законодавства.
Крім того, особливістю цивільного права України на сучасному етапі його розвитку є реформування цивілістичної доктрини (концепції). Результатом такого реформування має бути (за сприятливих умов) перехід від "соціалістичної", "радянської" доктрини цивільного права до нового розуміння його як категорії, тотожної приватному праву.
Становлення традиції цивільного права в Україні
Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітився, хоча і вельми приблизно, але все ж досить виразний поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути.
Перший зі Статутів — Старий, прийнятий у 1529 р., — був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якої входила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди".
Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. прийнято другий — Волинський — статут. Дія Волинського статуту поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо
Третій Статут, названий Новим, був прийнятий у 1588 р. Він досить широко регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному праву. На відміну від давньоруського права, де була поширена усна форма договорів, Третій Статут встановлював як загальне правило вимогу письмової форми цивільно-правових угод. У деяких випадках була потрібна реєстрація договору в суді у присутності свідків. Досить детально врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найм, застава тощо, а також відносини спадкування.
За своєю суттю Статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. При цьому були враховані і відіграли роль методологічного підґрунтя принципи та ідеї римського права.
Значення Статутів визначається не тільки їх змістом, а й тим, що вони вплинули на подальший розвиток законодавства в Україні, Московській державі і Російській імперії. Так, Старий Статут використаний при створенні Соборного уложення 1649 р. в Московському царстві, Третій Статут (Новий) діяв у Київській, Подільській та Волинській губерніях аж до 1840 р.
Крім того, Статути були використані при складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ".
"Права, за якими судиться малоросійський народ" — це збірник норм права XVIII ст., складений з метою регулювання відносин у
Лівобережній Україні. Після приєднання її до Московської держави відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалася. Тут продовжували діяти "колишні" права, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.
Оскільки Росія з міркувань використання додаткового чинника забезпечення централізації влади була зацікавлена в уніфікації законодавства Імперії, то в 1728 р. була створена комісія для розроблення законопроекту, який мав би регулювати відносини у Малоросії на єдиних із загальноімперськими принципах.
У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ". Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні використані римські І німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литовського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелменське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.
У "Правах" значне місце посідають норми цивільного права, які становлять найбільшу за обсягом частину кодексу. Зокрема розділ X присвячений шлюбному праву, розділ XI — інституту опіки, розділ XII — спадкуванню за заповітом, розділ XIII — спадкуванню на підставі кровної спорідненості, розділ XIV — речовому праву тощо, розділ XV — договору найму і оренди нерухомості, розділ XVI - зобов'язальному праву (в тому числі забезпеченню зобов'язань), розділи ХУІІ-ХІХ — земельним відносинам. Таким чином, із ЗО розділів "Прав, за якими судиться малоросійський народ", 10 присвячені регулюванню цивільних відносин.
Проект не влаштовував царський уряд через помітну відмінність від російського законодавства, І тому кодекс так і не був прийнятий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної Імперської системи законодавства у середині XIX ст.
У тому ж XIX ст. зроблено спробу створення ще одного українського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських".
Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав малоросійських" можна вважати першим українським цивільним кодексом.
"Зібрання прав малоросійських", що складається з трьох частин, було побудоване за інституційною системою (з деякими відступами стосовно регулювання спадкування). Перша частина була присвячена визначенню правосуб'єктності учасників цивільних відносин, шлюбно-сімейним відносинам і опіці. Друга містила норми зобов'язального права, третя — речові права, у тому числі спадкування.
Значну увагу було приділено договірним зобов'язанням, зокрема декларувалася свобода договорів. Укладення угоди за наявності вад волі спричиняло її недійсність.
Договір міг бути укладений особисто або через прокуратора (повіреного). Форма угоди могла бути як письмовою, так і усною. Однак для відчуження або застави маєтків була потрібна складніша процедура.
Невиконання зобов'язань призводило до обов'язку боржника компенсувати збитки кредитора. За загальним правилом, відшкодуванню підлягали як прямі збитки, так і неотримані прибутки.
З окремих видів договорів найдетальніше регламентувалися купівля-продаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найм.
Поряд із договірними зобов'язаннями передбачалися зобов'язання з деліктів, а також зобов'язання начебто з деліктів (відповідальність за нездійснення нагляду за неповнолітніми і психічно хворими тощо).
Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними роботами на формування цивільного права України ХУІІ-ХІХ ст. вплинуло також російське законодавство. Зокрема питанням цивільного права присвячений том X Зводу законів Російської Імперії. Водночас слід мати на увазі, що Звід передбачав у деяких випадках спеціальне регулювання майнових та інших відносин для Чернігівської і Полтавської губерній.
Протягом останніх 50 років існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в якому передбачалося встановлення уніфікованих норм для всієї території імперії Однак до жовтня 1917 р. законопроектні роботи не були завершені. Надалі цивільне право в Україні продовжувало розвиватися в межах радянського цивільного права.