Поняття ознаки значення об’єктивної сторони злочину

ВСТУП
Зростання злочинності, що спостерігається в останні роки, зокрема організованої насильницької та корисливої, яка викликана переломним періодом розвитку України і низькою інших негативних чинників, ставить перед державою серйозні завдання щодо боротьби з цим явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім і істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Однією з важливих задач нашої держави є викорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачі здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв’язані з позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міри виховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чи злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України створює для цього міцну законодавчу базу. Коло злочинних посягань визначає безпосередньо кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати.
Кримінальне право України знаходить своє відображення в кримінальному законодавстві, яке являє собою єдину нормативну систему. Кримінальне законодавство України складається з кримінальних законів, які зведені в Кримінальний кодекс.
В нормах кримінального закону сформульовані підстави і принципи кримінальної відповідальності. Згідно з Основним Законом України кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.
В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі й у юридичної, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливе значення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою в нашій країні будуються на основі закону.
Кримінальне право - це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих ннорм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу - кримінального покарання.
Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно небеспечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб , які вчинили злочини (ст. 1 КК України)
Правові відносини, які виникають у зв"язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права.
Таким чином, кримінальне право - це сукупність юридичних норм, встановленим вищим законодавчим органом державної влади - Верховною Радою України, що визначають, які суспільно небеспечні діяння є злочинними і які покарання треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Крім того, кримінальне право регулює підстави і умови кримінальної відповідальності, дає поняття злочину, регулює порядок призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, при потребі визначає форми участі громадськості в реалізації кримінальної відповідальності і покарання.
В даній курсовій роботі ми розкриємо суть обєкту злочину. 1. Поняття, ознаки і значення об"єктивної сторони злочину
Ознаки об"єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми завжди стикаємось з його об"єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб"єкта у виді дій чи бездіяльності, які завжди вчиняються за певних об"єктивних обставин, у певному місці та часі. Цей акт поведінки здійснюється у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об"єктивної сторони виражається в таємному викраденні індивідуального майна громадян, грабіж - у відкритому викраденні такого майна. Злочин тягне за собою настання суспільно - небезпечних наслідків, тому що внаслідок його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створюється загроза спричинення такої шкоди ( наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини, розкрадення державного або колективного майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства - завдають майнової шкоди власнику). Причому діяння ( дія чи бездіяльність ) знаходиться у причинному зв"язку з суспільно - небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь - якому здочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину не може бути. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли вчиняється злочин.
Іноді злочини вчинюються з використанням різних предметів матеріального світу: вогнепальної або холодної зброї, пристосувань, підроблених документів чи інших засобів. Їх вибіркове використання багато в чому сприяє злочинцю здійснити злочинний задум, заподіяти більш важку суспільно небезпечну шкоду.
В об"ктивних ознаках знаходять своє вираження як фактичні так і соціальні якості злочину, передусім його суспільна небезпека. Об"єктивні ознаки, які притаманні усім злочинам, вивчаються загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства розглядаються особливою частиною.
Викладене дозволяє зробити висновок, що об"єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона ( зовнішнє вираження ) злочину, яка характерезується суспільно небезпечним діянням ( дією чи бездіяльністю ), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв"язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобоми вчинення злочину.
Об"єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характерезують зовнішній прояв суспільно небезпечної дії, що посягає на об"єкти кримінально-правової охорони, а також об"єктивні умови цього посягання. Усі ознаки об"єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов"язкові (необхідні) і факультативні.
До обов"язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. Бездіяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини не можна вчинити жодного злочину.
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту, І таким чином, є обов"язковою ознакою будь якого складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов"язковим за кожною кримінальною справою.
До факультативних ознак об"єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв"язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час , обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки хоча фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, але не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, склади наклепу, образи, хуліганства не містять вказівки на конкретні суспільно небезпечні наслідки, котрі необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само не завжди в статтях Особливої частини КК вказано на спосіб, місце, час. обстановку вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об"єктивної сторони складу злочину є не обов"язковими, а факультативними.
Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка та засоби вчинення злочину прямо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов"язкових ознак об"єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому разі є обов"язковим.
2. Поняття об'єкта злочину
1. Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкритії соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільне небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.
2. Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає тс благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, грунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 і 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюва-них законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 та ін.).
Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціальне схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.
У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).
Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).
Суспільні відносини, як об'єкт злочину, мають об'єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а значить, і незалежно від кримінального закону, і є первинними стосовно нього.
Отже, суспільні відносини, котрі виступають об'єктом злочину, є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину. Злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, на певну реальність. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальної шкоди охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину.
Таким чином, об'єктом злочину є ті суспільні відносини, ни які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.
3. Для правильного з'ясування сутності об'єкта злочину і «механізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.
У філософській і правовій науці загальновизнано, що структурними елементами суспільних відносин є:
1) суб'єкти (носії) відносин;
2) предмет, з приводу якого існують відносини;
3) соціальний зв'язок (суспільне значуща діяльність) як зміст відносин.
Структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна. Включення до структури якихось інших, органічно не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виключення з її складу будь-яких обов'язкових елементів, призводить до того, що відносини втрачаються, зникають або ж замінюються якимись іншими, більш загальними поняттями. З другого боку, розглядаючи структуру суспільних відносин, слід зазначити, що вона є не просто сумою частин, з яких складається, а цілісною системою елементів, які її утворюють і які відповідним чином пов'язані і взаємодіють один з одним.
4. До складу будь-яких суспільних відносин входять їх суб'єкти (учасники відносин). Безсуб'єктних відносин у реальній дійсності не існує. Якщо немає учасників відносин, то не існує і самих відносин, які завжди являють собою певний соціальний зв'язок між самими учасниками. Суб'єктами суспільних відносин може бути сама держава, різні об'єднання громадян, юридичні і фізичні особи.
Встановлення учасників суспільних відносин, або (що одне й те саме) їх суб'єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, у багатьох випадках дає можливість визначити і ті суспільні відносини, що є об'єктом того чи іншого злочину. Цю властивість суб'єктів у суспільних відносинах нерідко використовує і сам законодавець як для окреслення меж чинності кримінального закону, так і для вказівки на ті суспільні відносини, які є об'єктом конкретного злочину. Так, у ст. 328 зазначено, що відповідальність за розголошення державної таємниці несуть лише особи, яким відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або ж стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. У статті 154 також безпосередньо закріплено, що відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок може нести лише особа, від якої жінка чи чоловік були матеріально або служ-бово залежні. Отже, правильне визначення суб'єктного складу і з'ясування соціальної ролі особи в ньому не тільки сприяє визначенню кола тих відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою, але й дає можливість з'ясувати їх зміст, оскільки в соціальних функціях особи відбивається як зміст, так і характер соціальних зв'язків у відносинах.
5. Предметом суспільних відносин справедливо називають усе те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують і самі ці відносини. Тому предметом суспільних відносин можуть бути насамперед різного роду фізичні тіла, речі (природні об'єкти, різні товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина. Наприклад, в об'єкті такого злочину, як ненадання допомоги хворому медичним пра-цівником (ст. 139), хвора людина — лише предмет охоронюваних законом відносин, а їх суб'єктами є медичні працівники.
Усі суспільні відносини залежно від особливостей їх предмета необхідно поділяти на дві групи — матеріальні і нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини тощо), називають матеріальними. У нематеріальних відносинах функції предмета виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага).
6. Обов'язковим структурним елементом будь-яких суспільних відносин є соціальний зв'язок, що його справедливо розглядають і як зміст самих відносин. Такий висновок обумовлений тим, що соціальний зв'язок є ніби дзеркалом внутрішньої структури суспільних відносин, у ньому виявляються його сутність і соціальні властивості. Під соціальним зв'язком, як правило, розуміють певну взаємодію, певний взаємозв'язок суб'єктів. Тому соціальний зв'язок притаманний лише людині і являє собою одну з форм загального зв'язку і взаємодії.
Зовні соціальний зв'язок найчастіше знаходить свій вияв у різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітними: нормальна робота підприємств торгівлі, громадського харчування, підприємств служби побуту; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві, нормальна службова діяльність та ін. У деяких випадках соціальний зв'язок, як і самі суспільні відносини, може виявлятися не тільки у вигляді діяльності. Він також може існувати в «застиглій», пасивній формі, наприклад, у вигляді «позицій» особи щодо інших осіб у формі правового або соціального статусу громадян, у вигляді соціальних інститутів і т. ін.
Викладене дозволяє зробити важливий у практичному відношенні висновок про те, що для з'ясування сутності соціального зв'язку необхідно встановити зміст діяльності (поведінки) суб'єктів відносин.
Соціальний зв'язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими їх структурними елементами. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, бо він є певною формою їхньої взаємодії і взаємозв'язку;
з другого — його не можна розглядати у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують суспільні відносини. Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому слід визнати, що соціальний зв'язок завжди має предметний характер. Безпредметного соціального зв'язку в суспільстві бути не може. Важливо зауважити й те, що соціальному зв'язку, як і суспільним відносинам. завжди властивий об'єктивний характер. Він існує як щось дане, реальне, наявне і лише в такому вигляді виступає як елемент об'єкта злочину. 3. Предмет злочину
1. Поряд з предметом суспільних відносин необхідно виокремлювати і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет суспільних відносин і предмет злочину — це різні правові явища. Предмет відносин — це структурний елемент суспільних відносин. Предмет злочину, що існує поряд з об'єктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину. Кожний з цих предметів наділений своїми, властивими тільки йому ознаками, виконує свою соціальну роль, а також має різне правове призначення.
2. Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов 'язус наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.
З цього визначення випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рішення обумовлене тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин, найчастіше вказує саме на конкретні речі, а точніше, їхні ознаки, властивості. Наприклад, відповідальність за ст. 265, яка передбачає склад незаконного поводження з радіоактивними матеріалами, може наставати лише в тому разі, коли предметом злочину є радіоактивні матеріали. Так само у всіх статтях, що встановлюють відповідальність за корисливі злочини проти власності, — їх предметом є тільки чуже майно (статті 185-191).
Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину.
Крім того, предмет злочину — це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'язковою ознакою складу злочину. Так, у ст. 214 зазначено, що предметом цього злочину можуть бути тільки дорогоцінні метали і доро-