Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка
   Поет - не жрець, що курить фiмiам    Чи творить в тишинi нiчнiй молитву,    Поет - борець, що кличе вiйсько в битву    I першим йде в запеклу битву сам.    / А. Малишко /
На шляхах бойових звитяг i на мирному полi творчої працi поряд з людиною, поряд з народом - його пiсня-душа, частина його творчої пiсенної душi.
У нiй все, чим живе людина, чим живе народ. Її творцi i виконавцi завжди посiдали почесне мiсце серед оборонцiв Вiтчизни. Боян спiвав славу землi руськiй, пiдтримували дух воїнiв запорожськi кобзарi, зiгрiвав душу своїми пiснями-думами знаменитий Остап Вересай.
Образу народного спiвця багато уваги придiляє Т. Г. Шевченко.
З фолькльору i лiтератур рiзних народiв ми знаємо про акинiв, трубадурiв, шансоньє... Поет-спiвець Шевченко - це людина трагiчної долi, старий козак:
   Перебендя старий, слiпий -    Хто його не знає?    Вiн усюди вештається    Та на кобзi грає.    А хто грає, того знають    I дякують люди:    Вiн їм тугу розганяє,    Хоч сам свiтом нудить…    ("Перебендя")
Як рiдного зустрiчають кобзаря у кожному селi:
   - Кобзар iде! Кобзар iде! -    Та всi, якомога,    Хлопцiв кинули, побiгли    Зустрiчать слiпого!    ("Мар'яна-черниця")
I грали кобзарi про давню славу i мужнiсть козацьку. В їхнiх думах (i тiльки в них!) жила iсторiя України, з її свiтлими i темними, гiркими часами, в них йшлося "Про Чалого", "Як Сiч руйнували". Але життя є життя - i веселої мiг заспiвати кобзар.
   З дiвчатами на вигонi -    Гриця та веснянку,    А у шинку з парубками -    Сербина, Шинкарку.    ("Перебендя")
Епiзодичний, але яскравий образ народного спiвця ми бачимо i в поемi Шевченка "Гайдамаки". Старий Волох пiдтримує бойвоий дух повстанцiв, спiваючи про Максима Залiзняка, спiває для рядових гайдамакiв (щоб старшина не почула!). Або:
   Братайтеся з нами,    З нами, козаками,    Згадаймо Богдана,    Старого гетьмана,    Будете панами.    ("Гайдамаки")
Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:
   Утни, батьку, щоб нехотя    На весь свiт почули,    Що дiялось в Українi,    За що погибала,    За що слава козацькая    На всiм свiтi стала.    ("До Основ'яненка")
Кобзарем народним вiн називає основ'яненка, i сам став генiальним Кобзарем своєї неньки-України. Змушений бiльшу половину життя провести на чужинi, поет заздрив волi бандуриста:
   Бандуристе, орле сизий!    Добре тобi, брате!    Маєш крила, маєш силу,    Є коли лiтати    Тепер лети ж в Україну -    Тебе виглядають...    ("Н. Маркевичу")
I Тараса чекала Україна. Вiн вiрив у це, душею рвався на береги Днiпра, у вишневi садки; туди, на Батькiвщину, посилав вiн свої думи, квiти-дiти. I закликав, молив:
   Привiтай же, моя ненько,    Моя Україно,    Моїх дiток нерозумних,    Як свою дитину!    ("Думи мої...")
Отож, образ спiвця народного - це i образ самого Шевченка, не випадково ж народ називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то треба аналiзувати всю творчiсть генiального художни ка, письменника, поета. Скажемо тiльки, що в нiй - все те, що робить безсмертним наш народ, нашу душу, нашу пiсню.
   Наша дума, наша пiсня    Не вмре, не загине.    От де, люди, наша слава,    Слава України.    ("До Основ'яненка")