Що таке людянiсть
   Ти знаєш, що ти - людина?    Ти знаєш про це, чи нi?    Усмiшка твоя-єдина,    Мука твоя - єдина,    очi твої - однi.    / В. Симоненко, /
   "Ти знаєш, що ти - людина?"    Людина, людство, людянiсть!
Скiльки в цих словах доброго, красивого, величного. Цi поняття оспiванi в пiснях i думах, в народних казках i в лiтературi, в музицi i в живописi.
Людянiсть, доброта, здатнiсть до спiвпереживання, спiвчуття - синонiми. Людянiсть i жорстокiсть - антонiми.
"Лагiдне слово й кiшцi приємне", - кажуть в народi.
"Возлюби ближнього свого, як самого себе", - проповiдує християнська мораль. I виконують цю заповiдь переважно простi люди, що знають цiну горю i стражданням. Так у роки вiйни люди, ледь живi вiд голоду, дiлилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодiтнi матерi виховували ще й чужих дiтей-сирiт.
Материнство i людянiсть - теж синонiми. Кожна мати дивиться на свiт глибокими нiжними очима Мадонни Рафаеля. I саме вона найчастiше стає зразком виявлення доброти, чуйностi. Скiльки людяностi у вчинку наймички з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жiнки з оповiдання О. Довженка "Мати", що доглядає чужих синiв (поранених льотчикiв) i платить за їхнє життя власним?
   Протилежнiсть - звiряча жорстокiсть фашистiв.    ... й очицi синi    Примарою перед бiйцем,    Його дiтей на Полтавщинi    Спалили iроди живцем     (I. Муратов, "Хлiб")
Здається, серце людини повинно згорiти повнiстю у полум'ї помсти, але цей боєць, прийшовши звитяжцем у Берлiн, бачить нiмецьку дитину...
I дружнiй "брот", що звався хлiбом,
Простяг сирiтцi вiд душi.
Людянiсть сильнiша за ненависть. Аналогiчно поводиться дядько Оверко з поеми В. Симоненка "Червонi конвалiї". "Ми не дикi конi, щоб усе топтати. Не такими нас ждуть!" - говорить Юрiй Брянський у романi О. Гончара "Прапороносцi".
Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.
I не тiльки в умовах вiйни - хiба мало моральних випробувань випадає витримати людинi в повсякденному життi?
Кохання - одна з найсильнiших пристрастей. Коли воно справжнє, високе, то нi за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Вiддавати серце, а не вимагати цього вiд iнших - це теж людянiсть.
Людянiсть може виявитися i в ставленнi до малознайомої людини або до тварин. Згадаємо трагiчну iсторiю про собаку Бiма, Чорне Вухо. Здатнi спiвчувати не можуть стримати сльоз, дiзнаючись про його долю. Свiт нiби поляризується навколо нього - людянiсть вступає у двобiй з побутовою жорстокiстю. А хiба не доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи то якусь iншу тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним зупинити його?
А от ще приклад, на якому можна зрозумiти, що таке - людянiсть. Часто ми знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може i не просити про допомогу, але допомога їй дуже потрiбна. Чи кожен здогадається зайти до неї i спитати, чи не треба принести хлiба?
Та усе ж таки людянiсть - це не безхребетнiсть. Треба часом вмiти знаходити у собi сили бути вищим за нерозумiння i навiть посмiшки бездуших людей, вмiти наполягти на своєму, щоб здiйснити добру справу.
   Що вдiє раб, знедолений, нещасний,    Як стане проповiдь читать своїм панам?
- ставила риторичне запитання Леся Українка в драмi "У катакомбах".
Стати до боротьби за чуже щастя - це теж людянiсть.
Не слiд забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяностi, жорстокiсть i байдужiсть ще дуже живучi. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бiдних, старих i немiчних. Презирство до iнвалiдiв, що iнколи змушенi жебракувати. Байдужiсть чиновникiв, що хiба через суд виконуватимуть власнi обов'язки, у тому числi покладенi на них саме для допомоги найнезахищенiшим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої бiди - останнiх найбiльше, можна сказати, що їх безлiч.
Це було завжди. Але завжди iснували й iншi люди. Хотiлося б, щоб бiльше було останнiх!
О. Гончар говорив у романi "Собор" про двох духiв, один з яких спонукає людей творити добро, а другий пiдбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися до доброго!