“Як Біблія прийшла в Україну?”




Як Біблія прийшла в Україну?
Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: старо-єврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле – від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину – Старий Заповіт – написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.
Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило й Мефодій склали нам абетку – ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецікого обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі – Україні. Ця азбука подібна до кирилиці, але зі складнішим накресленням усіх сорока літер. Вважається, що цю абетку також створив Кирило, а кирилиця – це вже вдосконалена глаголиця.
Поширювалася Біблія і грецькою мовою.
Розповсюджувалися літургійно-учительні збірники, так звані Паремійники і Апракосні Євангелія; найдавніша пам`ятка такого типу – знамените Остромирове Євангеліє 1056-1057 років.
Найулюбленішою старозаповітною книгою був Псалтир. Його читали, співали, з нього навчалися грамоти, на ньому ворожили. Псалтир – це збірка релігійних гімнів, написаних царем Давидом і доповнених згодом творами інших авторів. У наше видання нічого із Псалтиря не входить, бо то не розповідка, а поетична книга.
Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке – вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517-1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія – результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.
Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.
Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.
Біблія – це книга яку читали й брали собі в душу мільйони людей із різних кінців світу, планети нашої, в теперішньому і минулому. Вона впродовж віків справила великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу.