Глава 1

МИТНА СПРАВА В УКРАЇНІ

 

1.1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МИТНОЇ СПРАВИ В УКРДЇЩ ТА СТВОРЕННЯ МИТНИХ ОРГАНІВ

1.1.1. Перші відомості про мито на території сучасної України

Упродовж віків митниця була і залишається одним із найсуттєві­ших чинників державності й незалежності країни, яскравим свідчен­ням владного і фінансового суверенітету.

Як відомо, одним із перших учнів і послідовників Ісуса Христа був митник Матвій, який до пізнання Бога збирав податки для імпер­ського Риму.

Він був чесною, розумною і порядною людиною, завжди лагідно й уважно ставився до платників податків, а познайомившись з Ісусом Христом, відмовився від свого багатства, пішов за сином Божим і завжди був біля нього.

Саме як митник Матвій виробив у собі чудову звичку все звіряти, запам'ятовувати і достеменно записувати. І, мабуть, тому він і став автором найпершого величного Євангелія від Матвія, яке яскраво і повно розповідає про діяння Христа від його Народження і до Вос­кресіння...

Перші відомості про мито на території сучасної України належать до IX ст. Саме тоді на нинішніх землях України виникає і впродовж кількох століть, аж до завоювання монголо-татарами, розвивається могутня Київська Русь. У фінансуванні своєї діяльності князі насам­перед залежали від данини. До інших джерел княжих доходів нале­жали: плата за судочинство, штрафи і мито. Головною торговою ар­терією для Києва став славнозвісний шлях «із варяг у греки». Він проходив униз по Дніпру, перетинав Чорне море і впирався в Кон­стантинополь — цей величезний ринок, куди з'їжджалися купці з усього Середземномор'я. Це було найбагатше місто у всьому христи­янському світі. Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Невипадково, що першою уго­дою, укладеною київськими правителями, став договір князя Олега з Візантією (911 р.), згідно з яким руським купцям у Константино­полі створювалися надзвичайно сприятливі умови.

За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. «...Не­хай, — говориться у договорі про руських купців, — входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів». Київ­ська Русь уже тоді мала власну митну систему, стягувала і за домов­леністю із суміжними країнами сплачувала митні податки.

У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців із різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, руські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.

На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського кня­зівства будувалися застави-фортеці, де уповноважені князем збирачі стягували мито за перевезення товарів та прогін худоби. Для захис­ту державних кордонів, як згадують народні билини, залучалися сла­ветні Добриня Микитович, Ілля Муромець, Альоша Попович. Князь і його дружинники пильно слідкували, щоб кожний руський і замор­ський купець («гость») справно сплачував мито. Тобто у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за перевезення товарів, пе­регін худоби через кордони певних територій.

1.1.2. Митні порядки на Запорізькій Січі та у гетьманській Україні

Були свої митні порядки і в Запорізькій Січі, яка відіграла величезну роль у становленні України як держави. Козацтво вело жваву торгівлю, чому сприяло як розташування їхніх вольностей, так і природні шляхи сполучення. Адже запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Лит­вою, Польщею і Росією з одного боку, та Кримом і Туреччиною з іншого. Крім того, вони володіли кращою частиною великого водного шляху «з варяг у греки». Тому без перебільшення можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії XVI—XVIII ст. була в руках запорізьких козаків і велася за їх посередництвом.

Першим торговим партнером запорожців була Туреччина. За до­говором 1649 р. турецького султана «з військом запорізьким і на­родом руським» козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чор­ним та Білим морями з усіма їх портами, могли в будь-який час заходити в порти і скільки завгодно стояти в них. Могли вільно спілкуватися з купцями материкових та річкових міст з питань про­дажу, купівлі й обміну, мали право будувати в портах складські при­міщення, звільнялися на 100 років від мита і податків. Подібними пільгами в Україні і в Запоріжжі користувались і турецькі купці. Війську запорізькому було дозволено мати у Стамбулі власного пред­ставника купецьких інтересів, а султан наказав в одному з портових міст призначити власного намісника, на якого покладався обов'язок видавати за власним підписом і печаткою паспорти запорізьким купцям для їх плавання на суднах з правом стягувати за кожний паспорт лише по одному червінцю та брати присягу з командирів про їх добрі наміри.

Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за Литовсько-Дольської держави. Була встановлена чітка система мит-1

Митна справа в Україні 13

них зборів за ввіз та вивіз різноманітних товарів. Прикордонне мито (його називали цлом) стягувалося митниками, які працювали у мит­ницях (тоді вони називалися митними коморами).

Чітку систему митної справи мала славна козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького Державний скарб (так іменувалася тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав прикордонне мито: евеку (вивізне) й інфуку (ввізне). Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на терито­рію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Аленський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили в державну скарбницю 100 000 чер­воних золотих.

Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 р. призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.

Це була мудра, виважена, висококультурна людина з європейською освітою, знанням кількох мов, високими професійними якостями державника, фінансиста, економіста.

1.1.3. Україна в складі Російської імперії

З кінця XVII до початку XX ст. українці жили в складі Російської імперії. Україна одержала назву «Малоросія». Історія розвитку Украї­ни тісно переплелася з історією розвитку Російської імперії. У період палацових переворотів (з 1725 по 1762 р.) економічна політика та її складовий елемент — митна політика — характеризувалися непослі­довністю. Питаннями митної політики займалися хаотично часто змінюючи один одного вищі органи. Катерина І у 1724 р. видала указ про «Покровительський митний тариф» (товару, які ввозились іноземни­ми купцями, обкладалися митом, руські купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але була небезпека, що зменшиться приплив митних доходів. Тому були підписані російсько-англійський (1726 р.) та російсько-прусський (1728 р.) договори, які для більшості товарів встановлювали режим взаємного митного сприяння.

Митна політика регулювалася митними; тарифами. Митний та­риф 1731 р. повністю скасував «Покровительський» тариф 1724 р., тобто для товарів власного виробництва вводилося мито в розмірі 20 % від вартості товару. Формується капіталістичний устрій у феодальній Росії. Ростуть міста і торговельно-промислове населення.

Уряди Олександра І та Миколи І проводили покровительську митну політику. Вони орієнтувалися на збільшення митних доходів казни. Для цього були підстави: розпочинався процес будівництва заліз­ниць і парового транспорту. Вже до 1861 р. в Росії було більше 300 парових суден. За 50 років (1810—1860) зовнішньоторговельний оборот збільшився майже в 3,5 раза.14

Глава 1

Митний тариф 12 березня 1822 р. мав яскраво виражений заборо­няючий характер: був заборонений вивіз 21 найменування товару та ввіз ЗОЇ найменування. Тариф ґрунтувався на таких положеннях:

1) низьке мито на товари, необхідні для Росії, виробництво яких неможливе в Росії;

2) звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в яких є потреба;

3) заборона ввозу товарів, що можуть конкурувати з російськими.

Митний тариф 1822 р. частково припинив ввіз імпортних товарів у Росію, забезпечив активний торговий баланс. Почала розвиватися внутрішня бавовняна промисловість. Але забороняючий тариф на імпортні товари зменшив попит на російську сировину, підвищив ціни на товари, сприяв росту контрабанди. Тому новий митний тариф 1850 р. поступово пом'якшив заборону і в міру зберіг обмеження ввозу іноземних товарів.

Митна політика першої половини XIX ст. в основному відобража­ла протекціоністські тенденції (обмеження ввозу іноземних товарів), забезпечувала верхівці російської буржуазії високий прибуток, нагро­мадження капіталів для розвитку промисловості.

У митній політиці Російської держави другої половини XIX ст. віддавалася перевага вільній торгівлі і підприємництву, зменшували­ся мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них.

Гасло вільної торгівлі було спрямоване на захист інтересів про­мислової буржуазії, яка боролася за скасування митних бар'єрів на іноземних ринках, полегшуючи просування своїх товарів на них, і забезпечувала перевагу експорту над імпортом у своїй країні.

У 1864 р. в Міністерстві фінансів був організований Департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищилася дієвість митного контролю у сфері боротьби з контрабандою, збільши­лися внески митних зборів у казну.

Розпочинається активне будівництво та організація митних органів, розробляються інструкції, положення, статути, будуються прикордонні споруди.

У 1660 р. на території сучасного центру м. Харкова була створена так звана митна хатина, яка проіснувала до 1753 р. Перші митни­ки були присяжними людьми і звалися «целовальники». Підпоряд­ковувалися воєводі, потім перейшли в підпорядкування козацьким полковникам.

Харківська митниця — одна з десяти внутрішніх митниць Росії — була заснована 17 лютого 1870 р. згідно з «Высочайше утвержденным решением Государственного Совета» та входила до розряду го­ловних складських митниць. Почала діяти з 18 червня 1870 р. Не­обхідність її створення була обумовлена зростанням промисловості та торговою ініціативою купецтва.

Відповідно до циркуляра Головного митного управління Наркомату зовнішньої та внутрішньої торгівлі від 07.12.1929 р. з 01.01.1930 р. Харківська митниця була ліквідована разом зі складами.

1.1.4. Митна справа в Україні на початку XX ст.

9 січня 1918 р. Центральна Рада Української Народної Республі­ки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». IV Універсал визначав основні засади самовизначення, дер­жавного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі в економічній, торговельній і податковій сферах. «Однині Народна Українська Республіка, — зазначалося в Універсалі, — бере у свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитися з-за кордону і вивозитися за кордон, вестиме сама держава наша».

У 1918 р. за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було органі­зовано Корпус прикордонної варти, якому була доручена не лише охорона кордону України, а й здійснення окремих митних функцій.

Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений Центральною Радою ще в 1917 році. Військовики корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кор­дони. Водночас для організації роботи із зміцнення фінансової бази і митної справи в країні гетьман у складі Міністерства фінансів ство­рив Департамент митних зборів, директором якого було призначено П. Андреєва.

Окреслюючи історичний шлях українських митників, необхідно відзначити позитивний досвід і професійну майстерність, яких вони набули протягом останніх десятиріч в умовах колишнього Союзу РСР. Працюючи в досить складній соціально-економічній обстановці, пере­важна більшість наших колег самовіддано служили народові, подава­ли приклад сумлінного виконання громадського обов'язку.

Хоча — і це треба підкреслити з усією категоричністю — нечис­ленні митниці, що діяли в Україні, були абсолютно безправними. В республіці не було жодних керівних або навіть координуючих струк­тур, які б займалися митною справою. Всі питання — від асигнувань на інфраструктуру до видачі інспекторові форменого кашкета — вирі­шувались у центрі.

Організацію митної служби в незалежній демократичній Українській державі довелося починати буквально з нуля.

Граничне складні та відповідальні завдання із забезпечення еко­номічних інтересів України постали перед митниками після проголо­шення незалежності нашої країни. Вони вимагали принципово но­вих підходів, суттєвого внеску кожної митниці, кожного співробітни­ка у справу державотворення, правопорядку, зміцнення економічного потенціалу України.

Пам'ятного для митників дня, 25 червня 1991 р., Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «...як суверенна держава самостійно ство­рює власну митну систему і здійснює митну справу».

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про введення в дію Митного кодексу України», який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день. Цією По­становою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.

Враховуючи значне збільшення кількості суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності та зростання пасажиропотоків і вантажних пе­ревезень, з метою забезпечення ефективного функціонування митної , системи та успішного виконання поставлених завдань, Держмитко­мом згідно з наказом від 08.04.92 р. № 73 на базі митних постів, які залишилися від СРСР, були створені митниці.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.94 р. № 465 були створені територіальні митні управління:

— Дніпровське;

— Західне;

—   Карпатське;

—     —Кримське

— Південно-Східне;      

— Східне;

—   Центральне.

—   Територіальні митні управління здійснювали безпосереднє керівниц­тво митними установами, розташованими на відповідній території.

29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції України) Указ про створення на базі колишньо­го Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (далі — ДМСУ) та її органів — регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць.

Відповідно до "Положення про Державну митну службу України", яке затверджено Указом Президента України від 24 серпня 2000 року № 1022/2000, було вказано, що Держмитслужбу України очо­лює Голова, якого призначає та звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку.

Голова має заступників, які виконують за його дорученням окремі функції, заміщають Голову у разі його відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Голова Держмитслужби України в установленому порядку при­значає на посади та звільняє з посад працівників центрального апара­ту Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів.

Рішення Президента створило реальні умови для здійснення по­глибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої дер­жави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Згідно з наказом ДМСУ від 20.12.96 р. № 564 «Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби Украї­ни» було створено десять регіональних митниць, а саме: СІ — Київська (місце дислокації — м. Київ);

— Західна (місце дислокації — м. Львів); митна справа в Україні— Карпатська (місце дислокації — м. Ужгород);

—   Подільська (місце дислокації — м. Хмельницький);

—Чорноморська (місце дислокації — м. Одеса); | 

    —Кримська (місце дислокації — М.Сімферополь);

— Донбаська (місце дислокації — м. Донецьк);

— Східна (місце дислокації — м. Харків); ;

— Полтавська (місце дислокації — м. Полтава);

— Дніпровська (місце дислокації — м. Дніпропетровськ). Вищезазначеним наказом також були створені митниці, які посередньо підпорядковуються Держмитслужбі, а саме:

— Київська спеціалізована;         — Бориспільська; ;

—   Севастопольська;— Центральна спеціалізована.

 

1.2. ПОНЯТТЯ «МИТНА СПРАВА»

Митна справа України включає в себе встановлення порядку Та організацію переміщення через митний кордон України товарів і пред­метів, обкладання митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні (ст. 1 Закону «Про митну справу України»).

Але потрібно відзначити, що таке формулювання поняття «митна справа» у цьому Законі не досить повне і тому в ст. 1 Митного кодексу України Верховна Рада України вдруге дає це поняття у такій редакції: «Митна справа — порядок переміщення через мит­ний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з установленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики ».

Таким чином ми встановили, що таке митна політика, що митна справа є її складовою частиною, а також, як сказано в ст.1 Закону України «Про митну справу України», що це низка заходів, або, як сказано в ст. 1 Митного кодексу України,— засіб проведення в жит­тя митної політики.

Самі засоби, вказані у вищеназваних статтях Закону та Кодексу, це:

— порядок та організація переміщування товарів через кордон України;

— обкладання та стягнення мита, зборів;

— процедури митного контролю.

Що Верховна Рада мала на увазі під виразом «інші засоби проведення в життя митної політики»?

Для цього пропонуємо звернутися до ст. 6 Закону України «Про митну справу в Україні» та до ст. 9 Митного Кодексу України.

Це і брокерство, і організація МЛС, і робота з кадрами, і пропаган­да митної політики, і законотворча робота, і боротьба з контрабандою та ін.

Для конкретизування пп. Г, Ж та 3 ст. 9 МКУ пропонуємо використати книгу Л.В. Деркача «Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра».

 

1.3. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ. СТРУКТУРА МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи держав­ної влади та управління України. Головні напрямки митної політи­ки України, структура системи органів державного регулювання мит­ної справи, розмір мит та умов митного обкладення, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняється, ви­значається Верховною Радою України.

Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України; установлення розмірів митних зборів і плати за митні прцедури; координація діяльності міністерств, державних комі­тетів та відомств України з питань митної справи; проведення пере­говорів та укладення міжнародних договорів України з митних пи­тань у випадках, передбачених законами України; подання на роз­гляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України здійснюються Кабінетом Міністрів України.

Забороняється регулювання митної справи не передбаченими в законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів. Державна митна служба України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів Украї­ни. Служба організовує здійснення митної політики, забезпечує ефек­тивне функціонування митної системи. ДМСУ у своїй діяльності ке­рується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, ак­тами Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень ДМСУ організовує та контролює виконання актів законодавства України про митну справу. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що вхо­дять до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконавлення цього законодавства та виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

До складу Державної митної служби України входять: Централь­ний апарат ДМСУ, спеціалізовані установи та митниці.

Центральний апарат ДМСУ:

— Голова ДМСУ; перший заступник Голови ДМСУ

—   — заступники Голови ДМСУ

— Управління ДМСУ: управління власної безпеки та контролю за організацією митного контролю;   управління 

по організації боротьби з контрабандою та порушеннями мит­них правил; митно-тарифне;   митних платежів: статистики;     аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю фінансово-економічне, бухгалтерського обліку та звітності кадрами;                                                            міждержавних зв'язків;                             

_ самостійні відділи:     сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи;   профспілковий комітет центрального апарату служб чергова частина.

Спеціалізовані установи:

— рада профспілки працівників митних органів України

— господарсько-експлуатаційне митне управління;  

—   постачальне митне управління;      

— автотранспортне митне господарство;

— центральна митна лабораторія;

— інформаційно-аналітичне управління;

— Київський центр підвищення кваліфікації;

— Хмельницький центр підвищення кваліфікації;

— Академія митної служби;      

— санаторій «Перлина». Митниці:

— регіональні: Київська, Західна, Карпатська, Подільська, Чорноморська, НШ-1 Кримська;

Донбаська, Східна, Північна, Дніпровська;

— прямого підпорядкування Бориспільська, Севастопольська, Центральна енергетична;

Оперативна (у складі Управління власної безпеки та контролю). Вищезазначеним регіональним митницям підпорядковані від­повідні митниці (див. перший форзац).

 

 

1.4. ЗАВДАННЯ МИТНИХ ОРГАНІВ

Згідно зі ст. 9 Митного кодексу України митні органи України при проведенні в життя митної політики розв'язують такі головні завдання:

— захист економічних інтересів України;

— контроль за додержанням законодавства України про митну справу;

— забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжна­родних договорів України стосовно митної справи;

— використання засобів митно-тарифного та позатарифного регу­лювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

— удосконалення митного контролю й оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

— комплексний контроль разом із Національним банком Украї­ни за валютними операціями;

— здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішньо­економічних зв'язків України;

— створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;

— .боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

— співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також із міжнародними організаціями з питань митної справи;

— ведення митної статистики.

1.5 РОЛЬ ТА МІСЦЕ МИТНОЇ СПРАВИ В ЕКОНОМІЧ­НОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Підсумки роботи, проведеної Українською митницею, свідчать про те, що відповідальне завдання — створення власної державної мит­ної справи та структури, покликаної надійно захищати економічні інтереси держави, — в основному виконане.

Для забезпечення належного функціонування митних органів та прикордонних військ у грудні 1993 р. була прийнята «Комплексна програма розбудови державного кордону України». Програмою ви­значено комплекс організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо побудови митної інфраструктури та розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон до 2000 року.

У межах програми митниками України за останні роки збудовано та відкрито для митного контролю 79 міжнародних і міждержавних пунктів пропуску та дві паромні переправи. З них 16 пунктів діють за постійною схемою.

На сьогодні органи Держмитслужби забезпечують митний конт­роль та митне оформлення зовнішньоекономічних операцій на всій території держави. Через відкриті на митному кордоні України 92 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 36 морських та річко­вих пунктів пропуску щоденно проходить 160—180 тисяч громадян, 40 тисяч одиниць різних видів транспортних засобів.

Основні зусилля Державної митної служби України зосереджу­ються на посиленні боротьби з контрабандою, перш за все, нарко­тиків, культурних цінностей, зброї, радіоактивних елементів; подаль­шому зміцненні правопорядку і законності в роботі митних органів.

Створена в Україні державна система експортного контролю доз­воляє здійснювати дієвий контроль за ввезенням в Україну озброєн­ня, боєприпасів, радіоактивних та отруйних матеріалів, а також їх транзитних переміщень через територію України.

Одним з основних напрямів діяльності митних органів України є стягнення і спрямування в повному обсязі до Державного бюджету митних платежів. Цей показник постійно зростає:

1995 р. — 340 млн грн.;

1996 р. — 1,249 млн грн.;

1997 р. — понад 2,73 млрд грн.; ,

1998 р. — понад 3 млрд грн.;

1999 р. — близько 5 млрд грн.;

2000 р. — понад 9 млрд грн.

За рахунок чого досягнуто таке суттєве збільшення митних надхо­джень до Державного бюджету? Перш за все, це результат здійснення ефективної митно-тарифної політики, спрямованої на захист вітчизня­ного товаровиробника; посилення митного контролю за експортно-імпортними операціями та принциповою зміною технології обігу коштів.

Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби на­дається митно-тарифному регулюванню. Воно базується на постійно­му аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямоване на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, до­сягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі дер­жави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішньо­го товарного ринку.

Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України, робо­чим органом якої є Державна митна служба України.

У 1997 р. в структурі регіональних митниць створено спеціальні підрозділи — відділи тарифів та вартості. На них покладено здійснення контролю за застосуванням ставок Митного тарифу України залеж­но від умов здійснення зовнішньоекономічних операцій та класифі­кації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів. Це сприяло покращенню роботи по справлянню митних платежів у пов­ному обсязі.

Таким чином ми встановили, що митна справа є однією з найсут­тєвіших складових частин економіки країни, яка дає значні грошові надходження до бюджету, дозволяє надійно зберегти народні надбання в галузі культури, ефективніше вести боротьбу зі злочинністю, стимулює розвиток вітчизняної промисловості та сільського господарства, міжнародних зв'язків та міжнародної торгівлі.

1.6. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ОРГАНАМИ ТА ОСОБАМИ

Митні органи України в процесі здійснювання митної справи взає­модіють з іншими державними органами, підприємствами та грома­дянами (ст. 16 МК).

Державні та інші органи, які не здійснюють загального керівниц­тва митною справою, не мають права приймати рішення, які входять до компетенції митних органів України, чи іншим чином втручатися в діяльність цих органів.

Митні органи у своїй діяльності взаємодіють із правоохоронними органами (прокуратурою, СБУ, МВС України, Держкомкордоном, ДПА).

У разі виявлення під час здійснення митного контролю ознак зло­чинів, що не належать до контрабанди, начальник митного органу чи особа, яка його заміщує, повідомляє виявлені дані органам поперед­нього слідства.

У свою чергу інші правоохоронні органи повідомляють митним органам наявні факти правопорушень, пов'язаних із порушенням митних правил або контрабандою (ст. 17 МК).

Основні принципи і форми взаємодії митних органів із правоохо­ронними і контролюючими органами визначені спільною «Інструк­цією про взаємодію і розмежування функцій щодо здійснення конт­ролю на державному кордоні», затвердженою 10 відомствами і зареє­строваною в Міністерстві юстиції України 23 травня 1994 року.

Взаємодія здійснюється в таких напрямках:

— розробка і здійснення погоджених спільних заходів щодо запо­бігання, виявлення і припинення порушень діючого митного законо­давства, протидії контрабандному і незаконному переміщенню через митний кордон товарів та інших предметів;

— розслідування і розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

— обмін інформацією;

— аналіз результатів і розробка нових форм взаємодії.

Підрозділи по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил, інші підрозділи митних органів проводять такі види спеціаль­них операцій:

— «Кордон» — спеціальна операція поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонних контрольованих районів разом із прикордонними військами;

— «Кільце» — спеціальна операція з огляду (переогляду) транс­портних засобів із вантажами, які переміщуються під митним конт­ролем, разом із працівниками ДАІ;

— «Переогляд» — спеціальна операція з огляду (переогляду) транс­портних засобів із вантажами, які переміщуються під митним конт­ролем, без працівників ДАІ;

— «Аеропорт» — спеціальна операція з огляду (переогляду) літаків;

— «Потяг» — спеціальна операція з огляду (переогляду) потягів; 1 — «Акциз» — спеціальна операція разом із ДПА; Митнасправа в Україні

_ «БОЗ» — спеціальна операція разом із підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю правоохоронних органів;

_ «База» — спеціальна операція з контролю за вантажами, які знаходяться під митним контролем у приміщеннях підприємств, органі­зацій та установ;

_ «Пошук» — спеціальна операція з обстеження та спостережен­ня за визначеним районом (маршрутом) з метою виявлення та затримання контрабанди і порушників митних правил;

_ «Морпорт» — спеціальна операція з огляду (переогляду) плавзасобів у морських та річкових портах.

Порядок взаємодії структурних підрозділів Держкомкордону і Дер­жавної митної служби поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонних контрольованих райо­нів визначається «Інструкцією про порядок взаємодії структурних підрозділів Держкомкордону України і підрозділів митної варти України ».

З підрозділами МВС України (УБОЗ, ДАІ, «Беркут», Держслужба охорони «Титан» та ін.) взаємодія здійснюється як у рамках прове­дення операцій («Кільце», «База», «Пошук», «Переогляд»), рейдів, так й інших спільних заходів.

Взаємодія з підрозділами СБ України здійснюється як у рамках комплексних багатоцільових операцій, так і у формі повсякденної оперативно-службової діяльності. При цьому приділяється увага не тільки обміну інформацією, необхідною для планування і здійснення спільних операцій, про оперативну обстановку на державному кор­доні, але й на митній території України.

Взаємодія з підрозділами Державної податкової адміністрації органі­зовується для проведення операцій «Акциз», «База», «Переогляд». Крім того останнім часом поширилася така нова форма взаємодії з ДПА, як пошукова робота з виявлення і припинення діяльності фіктив­них комерційних фірм.

Вимогами сьогоднішнього дня визначено, що успішна протидія витонченим спробам протиправного переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України вимагає інших методів і за­собів боротьби, принципово нових форм і механізму правового та практичного співробітництва, єдності інтересів і зусиль професіоналів різних правоохоронних органів.

Товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, окрім митного контролю, можуть підлягати й іншим видам контролю:

санітарному;

ветеринарному;

фітосанітарному;                                                   

радіологічному;

екологічному.

Митне оформлення може бути завершене тільки після закінчення зазначених видів контролю (ст. 18 МК).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (далі — ЗЕД) та гро­мадяни мають право на своєчасне і повне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів, а також із змінами в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються митної справи (ст. 19 МК).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та громадяни мають право на безпосереднє одержання інформації від митних органів.

Крім того, під час здійснення своїх функцій митні органи можуть співпрацювати з митними та іншими органами іноземних держав та міжнародними організаціями.

Завдання для перевірки знань

1. Дата прийняття Митного кодексу України.

2. Кількість створених регіональних митниць України, їхні назви та місця дислокації.

3. Яким нормативним документом було передбачено створення Дер­жавного митного комітету України, дата його організації?

4. Хто призначає на посаду і звільняє з посади начальника регіональної митниці?

5. Якою статтею Митного кодексу України передбачені головні завдання митних органів країни?

6. Поняття «Митний тариф України».

7. Поняття «мито».

8. Поняття «митна справа».

9. З якою метою здійснюється взаємодія митних органів з правоохорон­ними і контролюючими органами?

10. Яким видам контролю підлягають товари, що переміщуються через митний кордон?

11. Які існують напрямки взаємодії?

12. Які види спеціальних операцій проводять митні органи?