Игорь александрович что такое Мазепа antikor.com.ua.



Розділ XIV

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ


 

Інституціоналізм — своєрідний напрям в економічній науці. Йо­го своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували класиків за те, що останні відмовились від аналі­зу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному су­спільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності, Інституціоналізм став своєрідним опо­зиційним напрямом в економічній науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав но­вих рис, змінилося його місце, у науці ідеї інституціоналізму позна­чилися на поглядах багатьох економістів. Можливо, саме тому нині відокремити «чистих інституціоналістів» досить складно.

Оскільки його адептам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.

 

1. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку

Інституціоналізм у політичній економії почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американсь­ким економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму по­ходить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів). Дуже часто ці терміни вживаю­ться як синоніми, їх тлумачення є досить широким і не надто чіт­ким. Представник інституціоналізму і автор терміна «інституціо­налізм» У. Гамільтон писав: «Інститути — це словесний символ

для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною осно­вою інститутів» . Як правило, «інститути» визначають як форму прояву «інституцій». Так, «економічні інститути» — приватна вла­сність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише фор­мою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналі­сти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.

У формуванні філософських основ інституціоналізму вели­ку роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб — основоположники прагматизму. Певний вплив на форму­вання й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави. В американській економічній літерату­рі навіть стверджувалося, що інституціоналізм є суто американсь­ким різновидом історичної школи.

Американським напрямом історичної школи називає інституціо­налізм також всесвітньо визнаний авторитет у царині історії еконо­мічної думки японський економіст Такаші Негіші2. Але не запере­чуючи певних спільних рис, притаманних цим напрямам, їх не слід ототожнювати. Вони склались за різних історичних умов і відобра­жають різні історичні реалії.

Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов ран­нього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і се­редньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гостро критичному підході до реалій капіталізму та У спробах його реформування.

І2 НатШоп IV. ІпзІіШгіоп. Епсусіоресііа оґїЬе 8осіа! Зсіепсез —М.-У., 1932. — V. VIII. — Р. 84. Такаши Негиши. История зкономической теории. — М, 1995. — С. 34.

Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість Інституціоналісти мають з англій­ськими соціологами й економістами — прихильникам

 буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих американських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обґрунтувати реформістські програми.

Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси від психології, біології, ан­тропології, інші — від права, кон'юнктури або математичних розра­хунків. Об'єднують інституціоналістів методологія і критичне став­лення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і методологічних засад неокласиків.

Усупереч поза історичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу до­сліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної еко­номіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагма­тичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної школи граничної корисності інсти­туціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання — «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну кон­цепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефе­ктивного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фак­тора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціо­налісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі­ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.



Игорь александрович что такое Мазепа antikor.com.ua.