4.5. Теорії Ж.-Б. Сея і Ф. Бастіа

  Шарль Жід і Шарль Ріст

  У багатьох розвинених країнах Європи і США протягом XIX ст. аж до зміни класичної політичної економії маржиналізмом учення А.Сміта було фундаментом для подальшого розвитку ідей та концептуальних положень "класичної школи" і головним чином тих із них, які абсолютизували політику економічного лібералізму, стихію ринкового механізму господарювання.

  Послідовником і продовжувачем творчих надбань А. Сміта у першій третині XIX ст. у Франції став Ж.-Б. Сей*.

  Необхідно відзначити, що Ж.-Б. Сей, подібно до інших класиків, пояснював конструювання політичної економії на зразок точних наук, таких, наприклад, як фізика. У методологічному плані це означало визнання законів, категорій і теорій, які мають універсальне і першочергове значення. Але слід сказати, що Сей визнавав лише теоретичне й описове призначення політичної економії, Так, у своєму листі Т. Мальтусу в 1820 p., говорячи про роль ученого-економіста, він писав: «Ми повинні тільки сказати суспільству, як і чому такий-то факт є наслідком якогось іншого. Погодиться воно з цим наслідком чи відмовиться від нього, цього буде для нього досить; воно знає, що йому робити, але ніяких повчань».

  «Закон Сея» Ж.-Б. Сей здобув собі безперечний авторитет смітіанця, беззастережно сприйнявши принципи вільності ринків, ціноутворення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі (фритредерство), необмеженої вільної конкуренції підприємців, недопущення ніяких проявів протекціонізму, і звів ці принципи до абсолюту. У випадку їх прийняття він передрікав людству об'єктивну неможливість ні перевиробництва, ні недоспоживання суспільного продукту, тобто – економічних криз. Положення Ж.-Б. Сея про реалізацію суспільного продукту пізніше отримало назву «закону ринків», або просто «закону Сея». І визнавали цей закон не тільки стовпи класичної політичної економії – Д. Рікардо, Т. Мальтус та інші, але й економісти багатьох інших шкіл економічної думки до самого початку XX ст. Навіть під час Великої депресії, коли чверть робочої сили СІЛА була безробітною, такий видатний економіст, як

  А. Пігу, писав: «Поряд з досконалою вільною конкуренцією завжди існує сильна тенденція щодо повної зайнятості. Таке безробіття, яке існує в будь-який проміжок часу, виникає повністю внаслідок ряду перешкод, які ускладнюють відповідні пристосування заробітної плати і цін, що мають відбутися негайно!».

  Роботи Ж.-Б. Сея досить легко сприймались прогресивним суспільством Франції, Англії, США і ряду інших країн тому що, як помітив один із представників маржиналізму А. Курно, стиль викладу у творах з політичної економії Ж.-Б. Сея був таким же літературно бездоганним, як і в А. Сміта. Крім того, за словами того ж А. Курно, і А. Сміт, і Ж.-Б. Сей не зверталися задля досягнення найбільшої точності своїх аргументів, на відміну від Д. Рікардо, до обтяжливих арифметичних і алгебраїчних обчислень.

  В історії економічних учень ім'я Ж.-Б. Сея асоціюється, як правило, з образом ученого, який беззастережно вірив у гармонію інтересів класів суспільства в умовах ринкових економічних відносин і проповідував для їх утвердження принципи смітівської концепції економічного лібералізму, саморегулюючої економіки.

  Критика основних ідей Ж.-Б. Сея, у тому числі тієї, яку прийнято називати «законом Сея», згідно з якою економічні кризи не є закономірними, незважаючи начисленні спроби спростування їх соціалістами-утопі-стами і марксистами упродовж більш ніж 100 років (тобто до появи економічного вчення Дж. М. Кейнса), залишалася для теорії і практики світового господарства недостатньо переконливою.

  Як же пояснити «тривалу життєздатність» концепції Ж.-Б. Сея про безперешкодну і повну реалізацію суспільного продукту і про безкризовий економічний ріст, втілений у так званому законі ринків? Тут, мабуть, варто вказати на три обставини, коріння яких у спадщині А. Сміта.

  По-перше, смітівський «природний порядок» припускає гнучкість цін і заробітної плати, взаємовигідний при пасивній ролі грошей обмін між працею і результатами своєї праці всіх суб'єктів ринку. Якщо ціни і заробітна плата пристосовуються швидко, тоді короткостроковий період, в якому ціни жорсткі, буде таким коротким, що ним можна нехтувати для всіх практичних цілей. З урахуванням цього за «законом Сея» інший хід речей зовсім не прийнятний.

  По-друге, завдяки А. Сміту «закон Сея» виключає будь-яке втручання в економіку ззовні. У ньому підтримується вимога про мінімізацію бюрократичного за своєю природою державного апарату, недопущення протекціонізму.

  По-третє, «закон Сея» передбачав поступальний розвиток ринкових економічних відносин у суспільстві на базі досягнень науково-технічного прогресу, а не катаклізми, котрі «обіцяв» С. Сісмонді у випадку падіння пріоритетної ролі в економічному житті країни учасників натурального господарства, які відживали, – ремісників, селян, кустарів.