На теорію загальної економічної рівноваги опираються вчення про динаміку економічного росту, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв'язків.

  Створена Л. Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображує взаємозв'язок ринків готової продукції з ринками факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання з досконалою конкуренцією, яка приводить до загальної рівноваги ринків. Остання ж дозволяє зрозуміти, що визначення цін на продукти, що виробляються, і цін факторів виробництва може бути тільки одночасним, а не почерговим у тому порядку, коли часткова рівновага на певній кількості ринків не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з даною кількістю ринків.

  Спрощенними у рівняннях Л. Вальраса є такі моделі: задані функції граничної корисності, що означало задану первинну кількість товарів і послуг, які реалізуються на ринку; задані функції граничної продуктивності, що означало припущення ідентичних витрат, тобто їх постійну віддачу; зміна цін прямо залежить від величини перевищення попиту над пропозицією. Можливо, з урахуванням цієї специфіки вальрасівського моделювання та інших моделей М. Фрідмен заявляв: "Модель служить логічним втілення напівправди; ніщо не нове під місяцем". Правила застосування моделі не можуть ігнорувати важливої напівправди: "Історія ніколи не повторюється". Не дуже високо оцінював "картину системи" Л. Вальраса Дж. Хікс: "Очевидно, що багато хто з економістів, можливо, більшість із тих, хто серйозно вивчав праці Л. Вальраса, відчули деяку безплідність його підходу. Дійсно, сказали б вони, Л. Вальрас запропонував нам картину системи, але це картина в цілому, і навряд чи вона дає щось, крім упевненості в тому, що все само по собі нормалізується. Я вважаю,– продовжував Хікс,– що причина безплідності його ідей у тому, що він ще не дійшов до формулювання законів змін системи загальної рівноваги. Він зміг сформулювати умови стосовно цін, але не пояснив, що трапиться, коли зміняться смаки і ресурси."

  Внесок Л. Вальраса в економічну науку великий. Йому ми завдячуємо концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, який вперше в історії економіки охопив логіку взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників. В. Леонтьєв дав таку оцінку Л. Вальра-су і його послідовникам: "Центральна ідея системи поглядів, що нині називається економічною наукою, прикувала увагу Л .Вальраса і В. Парето, які після значного вдосконалення і уточнення переклали її на сувору математичну мову і назвали "теорією загальної рівноваги". Входячи до складу неокласичної теорії, вона є стержнем економічної освіти...".

  Теорія економічної взаємозалежності Видатний італійський представник неокласичної економічної теорії, продовжувач традицій «лозаннської школи» маржиналізму В. Парето* поряд з економікою цікавився також політикою і соціологією, про що свідчить різноманітність тем його публікацій. До основних праць В. Парето належать двотомний «Курс політичної економії» (1898), «Вчення політекономії» (1906), «Трактат із загальної соціології» (1916).

  В. Парето, як і Л. Вальрас, зосереджував свою увагу в основному на дослідженні проблем загальної економічної рівноваги, виходячи з маржи-нальних ідей економічного аналізу. Разом з тим, якісно нові принципи вивчення передумов і факторів рівноважності в економіці дозволяють вважати В. Парето, на відміну від Л. Вальраса, маржиналістом» другої хвилі», а також одним із основоположників неокласичної економічної думки. Сказане підтверджується наведеними нижче судженнями.

  1. Спираючись не на каузальний, а на функціональний підхід, В. Парето подолав властивий Л. Вальрасу суб'єктивізм, що дозволило йому відмовитися від корисності (потреби) як єдиної причини обміну і перейти до характеристики економічної системи в цілому, де і попит (споживання), і пропозиція (виробництво) розглядаються як елементи рівноваги в економіці. При цьому, дотримуючись «чистої» економічної теорії, В. Парето заперечує зумовленість нерівності доходів їх нерівномірним розподілом між класами. Так, у роботі «Соціалістичні системи» (1902) він писав: «Проблема росту добробуту бідних класів – це швидше проблема виробництва і збереження багатства, ніж розподілу. Найвірніший засіб поліпшення становища бідних класів – зробити так, щоб багатство росло швидше за населення». Крім того, на його переконання, хоч «історія науки зводиться до історії помилок компетентних людей», все-таки «конкретне явище завжди саме показує, чи теорія має бути прийнятою чи відкинутою. Немає і не може бути іншого критерію істинності теорії, крім її більш-менш повного узгодження з конкретними явищами».

  2. Якщо в моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса критерієм її досягнення вважалася максимізація корисності, яку виміряти неможливо, то в моделі В. Парето цей критерій замінений іншим, а саме: оцінкою вимірювання співвідношення переваг конкретного індивіда, тобто, як називають у математиці, виявленням порядкових (ординальних) величин, що характеризують їх почерговість. На його думку, яка викладена в «Трактаті із загальної соціології», «якби користь, яку має кожний індивід, була величиною однорідною і піддавалася порівнянню та додаванню, наше дослідження не було б важким, принаймні теоретично. Додали б користі різних індивідів і отримали б складену з них користь колективу. .. Але справа не така вже й проста. Користь кожного індивіда – величина специфічна; немає сенсу говорити про сумарну користь, її просто не існує, тому її не можна розглядати».

  Більш як через 40 років (1959) В. Леонтьєв відзначив три існуючі позиції, що роблять незмінною актуальність цієї проблеми, а саме: «Деякі теоретики твердять, що корисність існує і дійсно може бути виміряна як сталь або хліб, хоча мірки, застосовувані до різних людей, і результати вимірювань ніяк не можуть порівнюватись між собою. Інші вчені заперечують можливість будь-якого подібного кількісного (кардинального) вимірювання навіть стосовно однієї людини. Вони твердять, що індивідуум має можливість вибирати і порівнювати значення корисності лише за порядковою шкалою (ординальний підхід), як, наприклад, неможливо виміряти біль, а можна тільки відчувати його посилення чи послаблення. Нарешті, є дослідники, яких взагалі не цікавить питання про те, чи існує корисність і чи можна її виміряти. Вони вважають, що поведінку споживача (наприклад зміну обсягів купівлі різних товарів та обсягу роботи, яку необхідно виконати для отримання доходу, на який і здійснюється купівля) можна пояснити без звертання до такого поняття, як "корисність". Правда, власну позицію щодо цього В. Леонтьєв висловив кількома роками раніше (1954) у статті "Застосування математики в економіці": "Оскільки спостереження за поведінкою споживачів при виборі товарів залишається єдиним об'єктивним джерелом інформації про вид функції корисності, порядкове порівняння її різних рівнів є єдиною реальною процедурою, яка і потрібна для мети дослідження".

  Аналогічний В. Леонтьєву висновок робить і М. Блауг, твердячи: "Зрозуміло, що якщо не можемо вимірювати корисність кількістю, а отже відчуваємо необхідність відмовитись від старої теорії граничної корисності, то не існує особливих заперечень проти того, щоб перейти на позиції повного біхевіоризму, тобто методу виявлення переваг".

  3. З метою дослідження В. Парето розглядає вибір споживача як у залежності від кількості певного блага, так і від кількості усіх інших ресурсів, використовуючи "криві байдужості", які відображають збереження сумарних корисностей товарів у їх різних комбінаціях, їх поєднання і перевагу одних комбінацій над іншими. У результаті з'явились паре-товські тривимірні діаграми, на вісях яких відкладаються неоднакові величини кількості різних благ, що знаходяться у споживачів. Застосовуючи ці діаграми, можна простежити порядок (послідовність) ранжування індивідом своїх переваг, виявити його "байдужість" у конкретний момент часу між двома альтернативними благами (тобто такі їх комбінації, які забезпечують однаковий рівень загального задоволення), оскільки очевидно, що, використовуючи поняття "байдужість", виміряти щось неможливо (рис. 12).

  Простий варіант аналізу являє собою порівняння набору із двох товарів (уданому прикладі – яблука і банани). Кількість цих товарів відкладається на вертикальній і горизонтальній вісях, а крива демонструє варіанти поєднань і, очевидно, переваг. Пряма, що з'єднує крайні точки (тільки яблука – тільки банани), є бюджетна лінія (співвідношення двох товарів, виражене у цінах); крива байдужості показує всі комбінації двох товарів, поєднання яких має однакову корисність для споживача, котрому байдуже, на якому із варіантів (точка на кривій байдужості) зупинитися.

  Крива байдужості дозволяє дійти висновку, що, виходячи із бюджетних можливостей, споживач віддасть перевагу варіанту, який відповідає точці дотику кривої байдужості до бюджетної лінії. Варіанти, які лежать за межами кривої, споживача не задовільняють.

  Який із варіантів буде вибрано? Очевидно, той, для здійснення якого є достатня сума грошей. Пряма, тобто бюджетна межа, торкається кривої байдужості у точці М. При даному бюджеті і рівні цін, який склався на ринку, буде вибрано саме той варіант як оптимальний.

  Крива байдужості може використовуватися для прогнозування споживчого попиту.

  Проілюструємо сказане. Нарис. 13 зображена крива споживчих можливостей MN.

  Рис. 13. Ефективність за Парето

  Будь-яка точка на кривій (наприклад А чи В) ефективна за Парето. Рух * по кривій означає поліпшення становища (ресурсів, витрат) одного споживача при погіршенні становища інших.

  Точки всередині фігури OMN розташовані нижче кривої MN. Всі точки всередині кривої характеризують неефективний розподіл ресурсів. добровільно приймуть цю зміну; після того, як зроблені компенсаційні платежі, тим, хто виграв, стає краще, а тим, хто програв, не стає гірше».

  4. На відміну від Л. Вальраса, В. Парето аналізує не тільки економіку вільної конкуренції, але й різні типи монополізованих ринків, що стало самостійним об'єктом дослідження економістів лише через кілька десятиліть, тобто в середині XX ст. Крім того, в економічній науці «удосконалена і розширена Вільфредом Парето і його сучасниками та послідовниками загальна теорія економічної взаємозалежності поступово зливалась (і це обіцяє стати уніфікованою логічною структурою) з двома іншими напрямами аналізу: теорією ринкового механізму та аналізом поведінки фірм і домашнього господарства».

  Нові терміни і поняття

  Функція попиту. Уніфікація. Економічна рівновага. Компенсаційні платежі. Оптимум Парето. Крива байдужості. Суспільний добробут. Каузальний підхід. Споживчий надлишок. Функціональний підхід.

  Подумай і дай відповідь

  1. В чому особливості макроекономічного моделювання Л. Вальраса?

  2. Поясніть суть моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Які висновки можна зробити, виходячи із ціе'1' моделі?

  3. Розкрийте зміст і практичну значущість «оптимуму Парето».

  4. Що характеризує «крива байдужості» В. Парето?

  5. Який критерій прийняв В. Парето у своїй моделі для досягнення максимізації корисності?

  6. Що нового внесли в економічну теорію Л. Вальрас і В. Парето?