1.2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи протягом XVI —XVIII ст. визначальним було утвердження кріпосної системи господарства. Вона характеризувалася захоплен­ням феодалами селянських і громадських земель, зростанням доменів, створенням великих маєтків, закріпаченням селян з переважно відробітко­вою рентою, орієнтацією господарства не на особисті потреби феодала, а на виробництво товарної маси сільськогосподарської продукції для збуту па внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історіографії мав назву "повторне закріпачення селян" і мав відношення до німецьких земель, він фіксував вторинність кріпосного права, що утвердилося в заельбських зем­лях після поразки селянської війни 1524 — 1525 рр., по відношенню до кріпосних явищ класичного феодального господарства. В сучасній науці поширена концепція, що кріпосне право XVI —XVIII ст. було першим і єдиним у Європі, а використання терміну "повторне закріпачення селян" зберігається як традиція.

У сферах промисловості та обігу повільно розвивалося дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировииний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн.

Причинами, що зумовили своєрідність економічного розвитку країн на схід від Ельби, були як місцеві закономірності та особливості, так і загаль­ноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці краї­ни не були готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися дво­рянські землеволодіння, елементи особистої та адміністративно-судової залежності селян від феодалів та відробіткова рента. Товаризація селян­ських господарств була незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду, зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії, ще більше гальмувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у Західній Європі. Міста були відносно слабкими і не могли взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропей­ським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від голов­них шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конку­рувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Слов'янські народи, крім російського, не мали своєї державності, належали до багатона­ціональних Російської, Австрійської держав, Речі Посполитої, та Туреччини. Селянська війна в Німеччині (1524—1525 рр.), народні рухи в Чехії, Угор­щині, Росії на початку XVII ст. були придушені і не закріпили прогресив­них тенденцій розвитку.

На перехід країн від чиншу до панщинно-кріпосної системи господар­ства впливали загальноєвропейські економічні процеси. Темни перетво­рень в аграрній сфері порівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслі­док "революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а дрібноселян­ське виробництво не могло забезпечити швидкого зростання. Збільшення цін на продукти харчування, розвиток міжнародної хлібної торгівлі стиму­лювали підприємницький характер феодальних господарств. Піднести то­варність сільськогосподарського виробництва в короткий строк було мож­ливо лише на основі відробіткової ренти. Становлення європейського і світо­вого ринків зумовило початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіталістичне сільське господарство Великобританії, Голландії розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тваринництво), у центральних і східно­європейських країнах культивувалося зернове господарство.

Класичним районом панщинно-кріпосного господарства були східноніме­цькі землі між Ельбою та Одером. Дворяни зосередили у своїх руках усі три форми влади над селянином: земельну, особисту, судово-адміністративну. В середині XVI ст. відробіткова рента тривала один день, у кінці століття — два, в середині XVII ст. — три дні. Після Тридцятирічної війни (1618— 1648 рр.) сільське господарство відновлювалося на основі селянських госпо­дарств. Проте вже на зламі XVII —XVIII ст. ІІанщинно-поміщицьке господар­ство було відновлено. У XVIII ст. впроваджувалася урочна система панщини, різко зменшилася кількість селянських господарств, посилилася майнова диференціація. 58% зібраного зерна селяни використовували для власних потреб, 34% віддавали у вигляді феодальних примусів поміщикові. Мож­ливостей для зміцнення і розвитку господарства у селян практично не було.

Друга половина XVII—XVIII ст. — це період кризи панщинно-кріпосної системи господарства. Зміцніли позиції магнатів, яким належала у XVIII ст. половина землі. Для виконання відробіткової ренти, що становила 8—12 днів на тиждень з повного наділу, на роботу з селянського двору виходило по два робітники: селянин-кмет з тяглом і піший помічник. Загородники (малоземельні селяни) і коморники (безземельні) відробляли 2 — 3 дні панщини на тиждень. Одночасно посилилося значення грошової ренти, за­стосовувався кабальний, примусовий, вільний найм.

Фільваркове, переважно зернове, господарство Польщі було орієнтова­но па ринок: у першій половині XVI ст. — внутрішній, з кінця XVI ст. — зовнішній. У 70-х роках XVIII ст. експорт зерна у Західну Європу оціню­вався в 9—10 млн. злотих па рік. Середній домен продавав 2/3—3/4 своєї зернової продукції.

XVI — початок XVII ст. — період піднесення ремесла і торгівлі. Розви­валися цехи. Зростала чисельність партачів-ремісників, які не входили до цехових організацій. На основі цехового і позацехового ремесла виникали підприємства ману фактурного типу: керамічні, паперові, соляні.

Негативно впливала на розвиток міст і торгівлі політика шляхти. Міста були позбавлені права голосу в сеймі (1505 р.). Місцевим купцям заборо­нялося їздити за товарами за кордон (1565 р.). Сейм звільнив шляхту від мита на ввезення товарів. Чужоземні купці вільно торгували на території Польщі.

Після занепаду з 20-х років XVII ст. міст, ремесел, внутрішньої та зов­нішньої торгівлі почалося економічне піднесення з другої половини XVIII ст. Посилилася урбанізація. Вотчинні мануфактури, продукція яких була до­рожча на 75 — 100% за іноземні товари, розорювалися або переходили у власність купців. Розвивалися міщанські мануфактури.

На кінець XVIII ст. у гірничорудній промисловості було 165 підприємств, текстильній — 72, хімічній — 9, друкарень — 32. Позначилась промислова і сільськогосподарська спеціалізація різних районів Польщі.

79Внаслідок поділу Речі Посполитої в кіпці XVIII ст., частина польських земель потрапили під владу Росії, Австрії та Прусії і розвивалися в межах політики Романових, Габсбургів і Гогенцоллернів.

В Австрійській імперії Габсбургів тільки в суто австрійських землях збереглося чиншове господарство селян. На чеських, словацьких, угорських, словено-хорватських, українських землях поширилося доменіально-панщинне господарство. Відробіткова рента для певних категорій селян становила п'ять-шість днів на тиждень. Австрійське аграрне законодавство XVII ст. поділи­ло феодальні землі на рустикальні (селянські) та домінікальні (поміщицькі) із забороною їх замінювати, обмежило панщину трьома днями па тиждень, заборонило працювати на поміщиків у неділю і святкові дні. В XVIII ст. зросла підприємницька діяльність поміщиків, значно погіршилося станови­ще селян, посилилася їх пауперизація.

За правовою ознакою селяни поділялися па рустикалістів і домінікалістів. Перші мали наділи на правах володіння, користування і розпорядження землею (закупні землі) або на правах лише тимчасового користування. Селяни були зобов'язані виконувати всі три форми рен­ти та інші примуси, платити державні податки. Рустикалістські селяни були орендарями землі й не виконували регулярних примусів перед дер­жавою. Приблизно 40% селян мали землі (повні та неповні селяни). Більшість селян були безнадільними. Особиста кріпосна залежність селян у Чехії, Моравії, Сілезії була ліквідована у 1781 р., в Угорщині — в 1785 р.

Після занепаду промисловості й торгівлі в другій половині XVI — XVII ст. почався їх розвиток. Грунтуючись на ідеях меркантилізму, австрійський уряд здійснив ряд реформ. Зросла кількість мануфактур (скляних, порцеляно­вих, суконних, шовкових). Був створений Державний банк, обмежені права цехів, знищені внутрішні митні кордони. Промисловими районами стали Австрія та Чехія. Решта земель залишалася аграрною периферією.

У кінці XVI — па початку XVII ст. виникла Російська централізована держава, яка з середини XVI ст. стала багатонаціональною. До її складу ввійшли території Поволжя, Уралу, Сибіру, в 1654 р. на правах автономії Україна. В XVIII ст. Росія завоювала вихід до Балтійського моря.

У XVI —XVIII ст. в Росії існували різні форми землеволодіння: чорно­сошне (державне), двірцеве, світське, церковне. Швидкими темпами зроста­ло феодальне землеволодіння. В середині XVII ст. чорні волості у центрі країни зникли. У XVI —XVII ст. скорочувалися світські вотчини. Протягом цього періоду в загальнодержавних масштабах (Соборне Уложення 1649 р., указ 1714р. Петра І) затверджувалися земельні права дворян, скасовувала­ся ієрархія земельної власності, узаконювалося злиття помісної і вотчин­ної форм землеволодіння. Власність поділялася па родову (отриману в спа­док) і надбану. Указ 1762 р. про вольності дворянства дав змогу поміщикам самостійно займатися господарством. За "Жалуваною грамотою дворянству" (1785 р.) вони отримали повну свободу щодо землі. Сприяло утверджен­ню феодальної власності генеральне межування згідно з маніфестом 1765 р.,

80що проводилося протягом кількох десятиліть. Воно закріпило за дворян­ством до 50 млн. десятин самовільно захоплених земель.

Змінилося економічне і правове становище селян. Селянські наділи (орні землі) лише за XVI — першу половину XVII ст. зменшилися з 15—19 до 6 десятин. На кінець XVIII ст. поміщицька рілля охоплювала в чорноземній зоні половину, а в нечорноземній — третину всієї землі, відробіткова рента дорівнювала шість днів на тиждень. Зростало значення грошової ренти. В середині XVIII ст. панщинне селянство становило 54,9%, чиншове — 45,1 % кріпаків. Визначилося районування форм ренти.

Прийнявши Соборне Уложення 1649 р. — перший узагальнюючий пра­вовий кодекс, уряд Росії завершив остаточне встановлення кріпосного пра­ва. Проголошувалося безстрокове, особисто-спадкове, поземельне прикріплен­ня селян до землі. На селян поширювалася юрисдикція поміщиків і вотчин­ників. Законодавство другої половини XVII — XVIII ст. посилило особисту залежність селян. Без дозволу власників вони не могли піти на заробітки, укладати фінансові угоди, їм заборонялося скаржитися на поміщиків. Останні в адміністративному порядку засилали селян до Сибіру.

У цей час значних успіхів досягло сільськогосподарське виробництво. Розширилися освоєні землі. Промислово-торгового значення набули ско­тарство, вівчарство, городництво. Зросла товарність селянських господарств. Вони забезпечували 10% торгівлі хлібом. Більшу господарську самостійність порівняно з приватновласницькими селянами мали державні селяни.

Протягом XVI —XVIII ст. зросло господарське значення міст, проте в них мешкало лише 4% населення. Збільшилася чисельність промислового населення: ремісники становили половину посадського населення країни. Ремесло отримало територіальну спеціалізацію, перетворилося па дрібне товарне виробництво. Оновлення ремесла реформами Петра І першої поло­вини XVIII ст., офіційне впровадження ремісничого устрою сприяли поліп­шенню організації виробництва, але його роль у промисловості зменшилася. Період панування ремесла закінчився.

На основі ремісничих підприємств, селянських промислів, дрібного то­варного виробництва виникла мануфактура, яка панувала в текстильній, цегельній, рибальській, соляній галузях промисловості. Створювалися ману­фактури, засновані на кріпосній праці. Класичною і найпоширенішою їх фор­мою були вотчинні (поміщицькі) мануфактури, сформовані товаризацією феодального господарства. Вони грунтувалися на домашній промисловості селян, монопольному володінні феодалами робочою силою. Посесійні ману­фактури належали приватним особам на основі умовного спадкового воло­діння, використовували працю приписних казенних селян, а також спеці­ально куплених для роботи на мануфактурах. Вони обслуговували потре­би державної скарбниці і практично не були зв'язані з ринком. Кріпосні мануфактури напували в суконній, металургійній промисловості.

У XVII ст. у Росії розпочався процес формування всеросійського ринку. Це було зумовлено спеціалізацією окремих районів, розвитком товарно-гро­шових відносин. Якщо в XV ст. в основному торгували па місцевих рийках

81або торжках, у другій половині XVI ст. — на великих обласних ринках, то в XVII ст. вирішального значення набули ярмарки. Росія активно боролася за експортування товарів на Захід. Баланс зовнішньої торгівлі був актив­ним. Політика царського уряду була протекціоністською. В експорті перева­жала сільськогосподарська продукція.

Господарський розвиток країн Центральної та Східної Європи зумовив істотну різницю з питань генези індустріального суспільства. Одні дослід­ники намагалися довести, що цей процес відбувався у мануфактурний пері­од XVI —XVIII ст. так само, як і в розвинених західноєвропейських країнах, хоч і мав свої особливості. Інші обґрунтовують положення про початок перебудови в кінці XVIII —XIX ст. в умовах індустріального розвитку. В Росії початок перехідного періоду датується XVII ст.

Аграрний розвиток країн Центральної та Східної Європи був особли­вою формою генези індустріалізації сільського господарства. Експропріація селянства відбувалася через прикріплення їх до землі з позбавленням прав феодального володіння. Зменшення особистої заінтересованості селян пра­цювати змушувало дворян посилити позаекономічний примус. Власність дворян на землю набувала рис буржуазної приватної власності. Мануфак­турне виробництво існувало лише як індустріальне явище.

Більшість вчених розглядають панщинно-кріпосну систему господар­ства як фактор розпаду феодального господарства і створення передумов для індустріального розвитку. Зменшилося нагромадження капіталу у міщан і селян, торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках монополізувало дворянство, яке витрачало прибутки на невиробничі потреби. Орієнтація на ринок поміщицьких господарств не змінювала підвалин феодального гос­подарства, зокрема монопольної власності на землю. Вотчинні мануфакту­ри існували як побічне прибуткове заняття па основі феодальних відносин власності. У промисловості, сфері обігу сформувався уклад індустріального господарства.

Отже, у процесі розпаду панщинно-кріпосної системи господарства визначилися два напрями розвитку європейських країн. У Західній Європі відновлювалося парцелярне господарство, капіталістичні відносини утвер­джувалися фермерським шляхом. У більшості країн Центральної та Східної Європи, зокрема в Росії, аграрна революція відбувалася повільно, із збере­женням феодальних пережитків. Підприємницьке сільське господарство перемогло в середині XIX ст.

В економічному житті найрозвиненіших країн світу у XVI — XVIII ст. відбулися суттєві зміни. Після великих географічних відкриттів утворилися колоніальні імперії (іспанська, португаль­ська, голландська, французька, англійська). Наступила епоха про­мислових переворотів, а разом з нею формування світового госпо­дарства. Поява заводів, нових станів — найманих фабричних ро­бітників і власників на засоби виробництва, потужних підприємств стимулювала генезу індустріального суспільства. На зміну ручній мануфактурній діяльності людини прийшла машин­на, високопродуктивна праця. Відбулися кардинальні зміни і в інших галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, фінан­сах, торгівлі). Генеза індустріального суспільства супроводжувалася зміною та вдосконаленням знарядь праці, розвитком промисловості і торгівлі. Потреби економічного розвитку диктували необхідність переходу від дрібного до розширеного товарного виробництва.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть економічні причини і наслідки географічних відкриттів.

2.  Обгрунтуйте положення про те, що зародження індустріального суспільства у країнах Західної Європи почалося в XVI ст.

3. Дайте визначення мануфактури, її типів. Розкрийте особливості мануфактурного періоду в розвитку промисловості у країнах За­хідної Європи, США.

4. Розкрийте значення буржуазних революцій XVI—XVIII ст. для становлення індустріального суспільства.

5. Які наслідки аграрного перевороту в Англії ? Які факти свідчили про прогресивний розвиток сільського господарства у країнах Захід­ної Європи?

6. Як здійснювався процес формування і розвитку внутрішніх націо­нальних і світового ринків? Поясніть зміст політики протекціоніз­му та меркантилізму.

7.  У чому полягала особливість господарського розвитку країн Цен­тральної та Східної Європи?